Починаючи від цього дня я викладатиму перебіг подій, переписуючи свої власні листи до містера Шерлока Холмса, які лежать переді мною на столі. За винятком одного аркушика всі вони збереглися й передають мої переживання й підозри значно точніше, ніж я міг би це зробити, покладаючись тільки на свою пам'ять, яка й досі добре зберігає ті трагічні події.
Начиная с этого дня я буду излагать ход событий по своим письмам к мистеру Шерлоку Холмсу, которые лежат сейчас передо мной на столе. Они сохранились полностью, если не считать одного затерявшегося листка, и передадут все мои мысли и подозрения более точно, чем я мог бы сделать это сам, полагаясь только на свою память, хотя из нее еще не изгладились трагические события тех дней.
«Замок Баскервілів, 13 жовтня
Баскервиль-холл, 13 октября
Любий Холмсе!
З моїх попередніх листів і телеграм вам відомо геть усе, що трапилося в цьому найзабутішому Богом закутку світу. Що довше тут живеш, то дедалі більше душу огортає таки дух цього пустища, його безкраїсть і похмура чарівливість. Коли опиняєшся десь далеко в його глибині, всі ознаки сучасної Англії зникають і ти починаєш бачити навколо сліди життя та діяльності доісторичних людей. Під час прогулянки повсюди натрапляєш на оселі цього забутого народу, на його могили й величезні кам'яні моноліти, які, так вважається, позначають місця, де були його капища. Дивлячись на хатини цих людей, складені з сірого каміння й розкидані по схилах спотворених рубцями горбів, забуваєш про часи, за яких живеш, і якби мені раптом довелося побачити одягнуту в шкури волосату людину, що вилазить з низьких дверей і накладає на тятиву лука стрілу з крем'яним наконечником, я, мабуть, відчув би, що її присутність тут більш природна, ніж моя. Дивина ж полягає в тому, що ці люди жили так густо в місцевості, де грунт завжди, мабуть, був украй неродючим. Я не археолог, але розумію, що те плем'я не відзначалося войовничістю, навпаки, на нього робили набіги інші, а тому воно мусило задовольнятися тим, що нікому більше не було потрібне.
Дорогой Холмс!
По моим предыдущим письмам и телеграммам вы знаете все, что произошло за последнее время в этом самом глухом уголке мира. Чем дольше живешь здесь, тем больше и больше начинает въедаться тебе в душу унылость этих болот, этих необъятных просторов, впрочем, не лишенных даже какой-то мрачной прелести. Стоит мне только выйти на них, и я чувствую, что современная Англия остается где-то позади, а вместо нее видишь вокруг лишь следы жилья и трудов доисторического человека. Это давно исчезнувшее племя напоминает о себе повсюду - вот его пещеры, вот могилы, вот огромные каменные глыбы, оставшиеся там, где, по-видимому, были его капища[11]. Глядя на иссеченные примитивным орудием склоны холмов, на которых темнеют эти пещеры, забываешь, в каком веке живешь, и если бы вдруг под низким сводом одной из них появилось одетое в звериную шкуру волосатое существо и вложило бы в лук стрелу с кремневым наконечником, вы почувствовали бы, что его присутствие здесь более уместно, чем ваше. Страннее всего то, что эти люди так густо заселяли здешние неплодородные места. Я не археолог, но, по-моему, это было отнюдь не воинственное, а скорее угнетенное племя, которое довольствовалось тем, от чего отказывались другие.
Та все це, звичайно, аж ніяк не стосується завдання, з яким ви послали мене сюди, і навряд чи цікаво такій винятково практичній людині, як ви. Я й досі пам'ятаю вашу цілковиту байдужість до питання про те, що навколо чого обертається: чи то Сонце навколо Землі, чи то Земля навколо Сонця. Отож дозвольте мені повернутися до фактів, що стосуються сера Генрі Баскервіля.
Однако все это не имеет никакого касательства к моему пребыванию здесь и, вероятно, нисколько не интересно такому сугубо практическому человеку, как вы. Я до сих пор не в силах забыть ваше равнодушие к вопросу о том, движется ли солнце вокруг земли или земля вокруг солнца. Так давайте же перейдем к фактам, имеющим непосредственное отношение к Генри Баскервилю.
Якщо ви протягом останніх кількох днів не одержували від мене ніяких відомостей, то лише тому, що до сьогодні не було нічого вартого уваги. Але потім трапилася одна дивовижна подія, про яку я розповім трохи згодом. А зараз, перш за все, я повинен ознайомити вас з деякими обставинами, характерними для ситуації в цілому.
Последние несколько дней вы не получали от меня никаких сведений по той простой причине, что рассказывать мне было не о чем. Но с тех пор произошло одно странное событие, о котором я доложу вам в свое время, а сейчас разберемся в других обстоятельствах, немаловажных для нашего дела.
Одна з цих обставин — про неї я майже не згадував у попередніх листах,— це злочинець, який утік з в'язниці й ховається десь на пустищі. Тепер є всі підстави вважати, що він звідси пішов, від чого мешканці самотніх ферм відчули неабияку полегкість. Минуло вже два тижні, відколи він утік, і протягом цього часу ніхто його не бачив і ніхто про нього не чув. Просто неймовірно, щоб людина могла протриматися в пустищі весь цей час. Звичайно, немає нічого легшого, як сховатися там. Будь-яка з тих кам'яних хатин могла б правити йому за притулок. Але їжі в пустищі ніякісінької, хіба що він впіймав і зарізав якусь із овець, що там пасуться. Тому ми вважаємо, що злочинець зовсім пішов з цих місць і, як наслідок, люди на далеких фермах можуть спати спокійно.
Одно из этих обстоятельств - весьма существенное, хотя я почти не упоминал о нем в своих письмах, - каторжник, скрывающийся на болотах. Есть все основания предполагать, что он ушел из здешних мест, к великой радости обитателей одиноких ферм. Со времени его побега прошло две недели, и с тех пор о нем нет ни слуху ни духу. Трудно себе представить, чтобы человек мог просуществовать на болотах все это время. Правда, спрятаться там есть где. Любая из каменных пещер могла бы служить ему пристанищем. Но ведь без еды не проживешь. Разве только он ловит и убивает овец. Нет, каторжник безусловно ушел из этих мест, а посему жители отдаленных ферм спят теперь спокойно.
Нас, здорових, міцних чоловіків у баскервільському замку аж четверо, і в разі чого ми змогли б добре про себе подбати, але мушу вам зізнатися, що я переживав тяжкі хвилини, коли думав про Степлтонів. Вони не мають сусідів, а тому їм ніхто не прийшов би на допомогу. Одна дівчина-служниця, старий слуга, сестра і брат — а він не надто великий силач,— оце й усі мешканці Мерріпіт-хаус. Вони були б безпорадними в руках такого відчайдуха, як той злочинець із прінстаунської в'язниці, якби він вдерся до них у будинок. Ми з сером Генрі дуже турбувалися за них і навіть запропонували, щоб конюх Перкінс ночував у Мерріпіт-хаус, але Степлтон навіть не схотів про це й слухати.
Мы, четверо здоровых, сильных мужчин, живущих в Баскервиль-холле, в случае чего сможем постоять за себя, но признаюсь вам: думая о Стэплтонах, я беспокоюсь. Близких соседей у них нет, так что им трудно рассчитывать на чью-либо помощь. Горничная, старик лакей, сестра и брат - последний, по-видимому, отнюдь не силач, - вот и все обитатели Меррипит-хаус. Они окажутся совершенно беспомощными в руках этого ноттингхиллского убийцы, если он заберется к ним в дом. Мы с сэром Генри очень тревожились за них и хотели даже, чтобы конюх Перкинс ночевал в Меррипит-хаус, но Стэплтон не пожелал и слышать об этом.
Річ у тому, що наш друг баронет починає виявляти неабияку зацікавленість нашою прекрасною сусідкою. Та це й не дивно, бо він людина діяльна, енергійна і страшенно нудиться в цій глушині, а вона — чарівна й гарнюща на вроду жінка. В ній відчувається якась пристрасність і екзотичність, що є прямою протилежністю її холодному й стриманому брату. Проте в ньому також відчувається прихований вогонь. Він, безперечно, має відчутний вплив на сестру, бо мені довелося побачити, як вона під час розмови раз у раз поглядає на брата, неначе шукаючи схвалення своїм словам. На мою думку, він ставиться до неї добре. Такий, як у нього, сухий полиск в очах і міцно стулені тонкі губи часто свідчать про самовпевнену і, можливо, сувору вдачу. Вам було б цікаво взятися за вивчення цього натураліста.
Дело в том, что наш друг баронет начинает проявлять сильный интерес к своей прекрасной соседке. Да это и неудивительно, ибо он человек живой, деятельный, ему скучно в такой глуши, а она, надо признаться, обворожительная и красивая женщина. В ней есть какая-то экзотическая пылкость, в противоположность ее хладнокровному и совершенно бесстрастному брату. И в то же время в нем чувствуется скрытый огонь. Судя по всему, он имеет на сестру большое влияние; мне не раз приходилось ловить взгляды, которые она бросает на него во время разговора, словно ожидая одобрения своим словам. Хочу надеяться, что они ладят между собой. Такой сухой блеск в глазах и такие тонкие, поджатые губы часто говорят о твердом, а может быть, и суровом характере. Во всяком случае, этот натуралист любопытный тип и вы непременно заинтересовались бы им.
Він був з візитом до замку Баскервілів того ж дня, а наступного ранку повів нас із сером Генрі показати те місце, де нібито відбулася подія, з якої народилася легенда про нечестивого Гуго. Пройшовши кілька миль у глиб пустища, ми опинилися в такому закутку, з самого лиховісного вигляду якого стає зрозуміло, чому виник подібний переказ. Між щербатих скель нашим очам відкрився вузький видолинок, що вів на порослу травою галяву, поцятковану плямами білої осоки. Посередині височіло два величезних камені з гострими покришеними верхівками — вони скидалися на велетенські гнилі ікла якогось страхітливого звіра. Це місце точно відповідало тій сцені, на якій відбулася давня трагедія. Сер Генрі з великою цікавістю роздивлявся на всі боки й не переставав розпитувати Степлтона, чи той справді вірить у можливість втручання надприродних сил у людські справи. Тон він узяв безтурботний, але було зрозуміло, що до розмови сер Генрі ставиться по-справжньому серйозно. Степлтон відповідав стримано, але не важко було, помітити, що каже він менше, ніж міг би, і не висловлює свою думку до кінця лише тому, що щадить баронетові почуття. Він розповів нам про кілька схожих випадків, коли родини зазнавали на собі якогось зловорожого впливу, і у нас створилося враження, що він, так само як інші, вірить легенді про собаку Баскервілів.
Он пришел с визитом к сэру Генри в тот же день, а на следующее утро повел нас туда, где произошло событие, связанное с легендой о беспутном Гуго. Мы прошли несколько миль в глубь болот и очутились в небольшой долине, настолько мрачной, что она сама по себе могла способствовать зарождению подобной легенды. Узкий проход между искрошившимися каменными столбами вывел нас на открытую лужайку, поросшую болотной травой. Посередине ее лежат два огромных камня, суживающиеся кверху и напоминающие гигантские гнилые клыки какого-то чудовища. Все здесь в точности соответствует описанию той сцены, на которой разыгралась эта давняя трагедия. Сэр Генри с интересом осматривался по сторонам и все спрашивал Стэплтона, неужели тот верит в возможность вмешательства сверхъестественных сил в людские дела. Тон у него был небрежный, но он, по-видимому, относится ко всему этому очень серьезно. Стэплтон отвечал сдержанно, многого недоговаривая и явно щадя чувства молодого баронета. Он рассказал нам несколько подобных случаев, когда семьи из рода в род испытывали на себе влияние каких-то недобрых сил, и после всех этих рассказов у нас создалось впечатление, что Стэплтон вместе со многими другими здешними жителями верит в легенду о собаке Баскервилей.
По дорозі назад ми зайшли на ленч в Мерріпіт-хаус, отоді-то сер Генрі познайомився з міс Степлтон. Він, здається, неабияк захопився нею з першого ж погляду, і я дуже помилюся, якщо скажу, що почуття це не взаємне. Коли ми йшли додому, сер Генрі раз у раз заводив про неї мову, і відтоді майже не минає дня, щоб ми хоч ненадовго не зустрілися з братом і сестрою. Сьогодні вони в нас обідають, а вже ведеться розмова про візит до них наступного тижня. Здавалось би, кращого чоловіка для своєї сестри Степлтон не може й бажати, а проте я не раз помічав на його обличчі вираз крайнього незадоволення, коли сер Генрі приділяє їй увагу. Степлтон, безперечно, любить сестру, його життя без неї буде самотнім, але з його боку було б вершиною егоїзму перешкодити їй зробити таку блискучу партію. І все ж я впевнений: Степлтон не хоче, щоб їхня дружба переросла в кохання, і я вже неодноразово мав можливість переконатися, що він постійно намагається не дати їм залишитися тет-а-тет. До речі, вашу вказівку не дозволяти серові Генрі виходити з дому самому мені буде виконувати складніше, якщо до всіх інших наших труднощів додасться ще й любовна ситуація. Моя присутність швидко перестане бути бажаною тут, якщо я надто неухильно дотримуватимуся вашої вказівки.
На обратном пути мы зашли в Меррипит-хаус позавтракать. Тогда-то сэр Генри и познакомился с мисс Стэплтон. Он увлекся ею с первой же встречи, и вряд ли я ошибусь, если скажу, что это чувство взаимное. Когда мы возвращались домой, он то и дело заговаривал о ней, и с тех пор почти не проходит дня, чтобы мы не повидались со Стэплтонами. Сегодня они у нас обедают, а сэр Генри уже поговаривает о визите к ним на будущей неделе. Казалось бы, лучшего мужа для сестры Стэплтону и желать нечего, и все же я не раз замечал, что он хмурится, когда сэр Генри оказывает ей внимание. Стэплтон, по-видимому, очень привязан к сестре, и ему будет тоскливо одному, но ведь это же верх эгоизма - препятствовать такой блестящей партии! Тем не менее факт остается фактом - Стэплтон явно не желает, чтобы эта дружба перешла в любовь, и, по моим наблюдениям, он всячески старается не оставлять их наедине. Кстати, если все дело осложнится еще и романом, то ваше наставление не спускать глаз с сэра Генри окажется почти невыполнимым. Если же я буду строго следовать данному мне указанию, подумайте, как это пошатнет мою репутацию здесь!
Днями, точніше в четвер, у нас на ленчі був доктор Мортімер. Він робив розкопки могили в Довгій Западині й знайшов там череп доісторичної людини, і це сповнює його великою радістю. Другого такого щирого ентузіаста, як він, не знайти. Після ленчу прийшли Степлтони, і предобрий доктор на прохання сера Генрі повів нас усіх у тисову алею показати, як усе там трапилося тієї фатальної ночі. Ця тисова алея виявилася довгою й похмурою, тягнеться вона між двох високих стін підрізаних дерев, а обабіч доріжки вузькою смужкою росте трава. В дальньому її кінці стоїть стара напівзруйнована альтанка. На півдорозі до неї є хвіртка, що веде на пустище, біля якої сер Чарльз струшував попіл з сигари. Хвіртка ця дерев'яна, пофарбована білою фарбою, із засувкою. За хвірткою простяглося безкрає пустище. Я згадав про вашу теорію і спробував, застосувавши її, уявити, що саме тут відбулося. Стоячи біля хвіртки, старий джентльмен раптом побачив, як до нього з боку пустища щось наближається, і це «щось» так його налякало, аж він, утративши голову, кинувся тікати, і біг доти, поки не впав мертвий від самого жаху й виснаження. Він тікав довгою, темною, схожою на тунель алеєю. Але від чого? Від якоїсь вівчарки з пустища? Чи від примарного гончака — величезного, чорного й мовчазного? І чи не обійшлося в цій справі без участі людини? А блідий, насторожений Беррімор — може, йому відомо більше, ніж він вважає за потрібне говорити? Суцільний туман і непевність, проте за всім цим невідступною темною тінню стоїть злочин.
На днях, точнее, в четверг, у нас завтракал доктор Мортимер. Он производил раскопки кургана в Длинной низине и нашел там череп доисторического человека, что повергло его в неописуемый восторг. Второго такого энтузиаста своего дела, пожалуй, и не сыщешь. После завтрака явились Стэплтоны, и, по просьбе сэра Генри, добрейший доктор повел нас всех в тисовую аллею показать, как все было в ту роковую ночь. Аллея эта длинная, сумрачная, с обеих сторон идут сплошной стеной подстриженные тисы и узенькие полоски дерна. В дальнем ее конце стоит полуразрушенная беседка. Как раз посередине приходится калитка, ведущая на болота, около которой старик Баскервиль стряхивал пепел с сигары. Она деревянная, покрашена белой краской и заперта на задвижку. За ней расстилаются необъятные болота. Я вспомнил вашу теорию по поводу происшедшего здесь события и попытался представить, как все это было. Стоя у калитки, Баскервиль увидел нечто, приближающееся к нему с болот, и так испугался этого видения, что потерял голову, бросился бежать и бежал до тех пор, пока не упал мертвым от изнеможения и ужаса. Он бежал длинной, темной аллеей. Но кто обратил его в бегство? Какая-нибудь овчарка с болот? Или призрачная собака - огромная, черная, безмолвная? А может быть, это дело человеческих рук? Может быть, бледный, настороженный Бэрримор знает больше, чем говорит? Туман и полная неопределенность - и все же за всем этим неотступной тенью стоит преступление.
Відколи я писав вам востаннє, я познайомився ще з одним сусідом. Його звуть містер Френкленд, він з лефтерського замку і живе від нас за чотири милі на південь. Це літній чоловік, червоновидий, сивий і дратівливий. Його пристрасть — британські закони, на різні позови він угатив усі свої статки. Він позивається заради задоволення позиватися і однаково готовий бути і позивачем, і відповідачем, отож і не дивно, що для нього такі розваги виявляються надто дорогими. То він заборонить проїжджати й проходити через його володіння й чинить відчайдушний опір парафії, яка домагається у нього скасування цієї заборони. То власними руками зірве чию-небудь хвіртку й оголосить, що там споконвіку була дорога, підштовхуючи в такий спосіб хазяїна подати на нього в суд за порушення меж чужого землеволодіння. Він досконало знає маноріальне й общинне право, застосовуючи свої знання іноді на користь сусіднього села Фернворсі, іноді йому на шкоду, отож його то урочисто носять на руках вулицями, то піддають символічному спаленню — залежно від його останнього подвигу. Подейкують, ніби зараз у містера Френкленда на руках аж сім судових процесів, які, очевидно, проковтнуть залишки його статків і вирвуть у нього жало — отож у майбутньому він буде зовсім нешкідливий. Якщо не брати до уваги його захоплення судовими справами, то в усіх інших відношеннях він здається м'якою, доброзичливою людиною, і я згадую про нього тільки тому, що ви наполягали, щоб я описав вам усіх, хто нас оточує. Останнім часом він знайшов собі досить дивне заняття: будучи астрономом-аматором і маючи чудову підзорну трубу, він цілими днями лежить на даху свого будинку і з краю в край оглядає пустище, бо сподівається виявити втікача-злочинця. Якби містер Френкленд усе своє завзяття спрямував тільки на це, все було б добре, але ходять чутки, ніби він має намір вчинити позов на доктора Мортімера, бо той викопав з могили в Довгій Западині череп неолітичної людини, не діставши на те згоди найближчих родичів покійного. Авжеж, містер Френкленд докладає чималих зусиль, щоб позбавити наше життя одноманітності, вносячи в нього трохи комізму саме там, де він украй потрібний.
С тех пор как я вам писал в последний раз, мне удалось познакомиться еще с одним из наших соседей - мистером Френклендом из Лефтер-холла, который живет милях в четырех к югу от нас. Это старик, седой, краснолицый и весьма желчный. Мистер Френкленд помешан на британском законодательстве и ухлопал целое состояние на всевозможные тяжбы. Он судится исключительно ради собственного удовольствия, выступая то в качестве истца, то в качестве ответчика, а такие развлечения, как вы сами понимаете, обходятся недешево. Ему вдруг взбредет в голову запретить проезд около своих владений - пусть приходский совет доказывает, что это неправильно. Потом разломает собственными руками чью-нибудь калитку и заявит, что здесь спокон веков была проезжая дорога - пусть хозяин подает на него в суд за нарушение границ чужого землевладения. Он знает назубок древнее общинное право и применяет свои знания иной раз в интересах соседней деревушки Фернворси, иной раз наперекор ей, так что жители ее попеременно то проносят его с торжеством по улицам, то предают символическому сожжению. Говорят, будто сейчас на руках у мистера Френкленда семь тяжб, которые, по всей вероятности, съедят остатки его состояния, и он, лишенный таким образом жала, будет совершенно безобидным, мирным старичком. Во всех прочих отношениях это человек мягкий, добродушный, и я упоминаю о нем только потому, что вы требовали от меня описания всех наших соседей.
Сейчас мистер Френкленд нашел себе очень странное занятие. Будучи астрономом-любителем и обладая великолепной подзорной трубой, он по целым дням лежит на крыше своего дома и обозревает болота в надежде на то, что ему удастся обнаружить беглого каторжника. Если б мистер Френкленд употреблял свою нерастраченную энергию только на это, все было бы прекрасно, но ходят слухи, будто он собирается привлечь к ответственности доктора Мортимера за то, что тот разрыл какую-то могилу, не заручившись согласием ближайших родственников погребенного. Как вы догадываетесь, речь идет о черепе неолитического человека, обнаруженном при раскопке кургана в Длинной низине. Да, мистер Френкленд вносит некоторое разнообразие в нашу жизнь, а сейчас это нам как нельзя более кстати.
А тепер, повідомивши вас про все, що стосується втікача-злочинця, Степлтонів, доктора Мортімера й Френкленда з лефтерського замку, я зупинюся, на мій погляд, на найбільш важливому і розповім ще трохи про Берріморів, зокрема про дивовижну подію, що трапилася минулої ночі.
Теперь, сообщив вам все, что было можно, о беглом каторжнике, Стэплтонах, докторе Мортимере и мистере Френкленде из Лефтер-холла, я перейду к самому важному пункту и расскажу о Бэрриморах, в частности о тех странных событиях, которые произошли сегодня ночью.
Найперше почну з телеграми, яку ви надіслали з Лондона, щоб перевірити, чи справді Беррімор того дня був тут. Ви вже знаєте про мою розмову з поштмейстером, з якої видно, що наша перевірка виявилася нічого не вартою і що ми не дістали ніяких доказів стосовно того, був Беррімор у Лондоні чи залишався в баскервільському замку. Я розповів серові Генрі про цю нашу невдачу, і він з властивою йому прямодушністю негайно викликав Беррімора й спитав його, чи той одержав телеграму. Беррімор відповів, що одержав.
Начну с телеграммы, посланной вами из Лондона с тем, чтобы удостовериться, был ли Бэрримор в тот день на месте. Вы уже знаете о моей беседе с почтмейстером, из которой выяснилось, что наша проверка ничего не дала и мы так и не получили нужных нам сведений. Я рассказал сэру Генри о своей неудаче, и он со свойственной ему непосредственностью немедленно вызвал Бэрримора и спросил его про телеграмму. Берримор сказал, что телеграмма была получена.
— Хлопець віддав її вам у власні руки? — спитав сер Генрі.
- Мальчик передал ее вам в собственные руки? - опросил сэр Генри.
Беррімор здивувався й на хвилину замислився.
Бэрримор удивленно посмотрел на него и минуту подумал.
— Ні,— відповів він. — Я тоді був на горищі, і телеграму мені принесла моя дружина.
- Нет, - сказал он. - Я тогда был на чердаке, и телеграмму принесла мне жена.
— А відповідь ви написали самі?
- А ответ вы написали сами?
— Ні, я сказав дружині, яку відповідь дати, вона спустилася вниз і написала.
- Нет, я сказал жене, как ответить, она спустилась вниз и написала.
Ввечері Беррімор з власної волі повернувся до цієї теми.
Вечером Бэрримор снова вернулся к этой теме по своему собственному почину.
— Сер Генрі, я не зовсім зрозумів, чому ви розпитували мене сьогодні вранці про телеграму,— сказав він. — Сподіваюсь, це не означає, що я зробив щось не так і втратив вашу довіру?
- Сэр Генри, я не совсем понял, почему вы расспрашивали меня о той телеграмме, - сказал он. - Неужели я в чем-нибудь провинился и потерял ваше доверие?
Сер Генрі був змушений запевнити Беррімора, що все гаразд, і, щоб заспокоїти його, подарував йому чималу частину свого старого гардероба, бо з Лондона вже прибули всі зроблені там покупки.
Сэр Генри постарался уверить Бэрримора, что это не так, и, чтобы окончательно успокоить его, подарил ему довольно много из своих старых вещей, ибо покупки, сделанные им в Лондоне, уже доставлены в Баскервиль-холл.
Мене цікавить місіс Беррімор. Це дебела, здорова жінка, очевидно, з пуританськими нахилами, дуже обмежена і надзвичайно шаноблива. Важко навіть уявити більш незворушну особу. А проте я вже писав вам, що першої ж ночі, проведеної тут, чув, як гірко вона ридала, і відтоді я не раз помічав на її обличчі сліди сліз. Якесь велике горе крає їй серце. Іноді в мене виникає думка, що її мучать докори нечистого сумління, іноді я починаю підозрювати Беррімора в тому, що він — хатній тиран. Я завжди відчував, що у вдачі цього чоловіка є щось своєрідне, сумнівне, а події минулої ночі ще дужче посилили мої підозри.
Меня очень интересует миссис Бэрримор. Это весьма солидная, почтенная женщина с пуританскими наклонностями и, по-видимому, не блещущая умом. Казалось бы, трудно вообразить себе существо более невозмутимое. Но вы уже знаете, что в первую ночь здесь я слышал ее горькие рыдания, и с тех пор мне не раз приходилось замечать следы слез у нее на лице. Эту женщину гложет какое-то тяжелое горе. Иной раз мне приходит в голову: может быть, это муки нечистой совести? А потом я начинаю подозревать в Бэрриморе домашнего тирана. Мне всегда казалось, что это личность сомнительная, странная, а события прошлой ночи окончательно усилили мои подозрения.
Втім, сама по собі ця пригода може видатися дрібною. Ви, звичайно, знаєте, що сон у мене не дуже міцний, а тепер, відколи почав пильнувати в баскервільському замку, я сплю ще чуткіше. Минулої ночі, близько другої години, мене розбудили скрадливі кроки біля моєї кімнати. Я встав, відчинив двері й визирнув. Коридором повзла чиясь довга чорна тінь. Вона падала від чоловіка, який ішов майже нечутно. Він був у спідній сорочці, штанях і босий. Я бачив тільки його обриси, але зріст чоловіка підказав мені, що це Беррімор. Він просувався вперед дуже повільно й обережно, в усіх його рухах було щось невимовно злодійкувате й злочинне.
Впрочем, само по себе это происшествие не так уж значительно. Вы, вероятно, помните, что я сплю не очень крепко, а здесь, в Баскервиль-холле, когда все время приходится быть настороже, сон у меня особенно чуткий. Вчера ночью, около двух часов, я услышал крадущиеся шаги около своей комнаты. Я встал, открыл дверь и выглянул в коридор. По нему скользила чья-то длинная черная тень. Она падала от человека, который еле слышно ступал по коридору со свечкой в руке. Он был в нижней рубашке, в брюках, босиком. Я различил только его смутные очертания, но по росту догадался, что это Бэрримор. Он шел медленно, тихо, и в каждом его движении было что-то вороватое, настороженное.
Я вже розповідав вам, що коридор закінчується галереєю, яка тягнеться всередині зали вздовж її стін, і потім продовжується далі по другий бік цієї зали. Я почекав, поки Беррімор зникне в мене з очей, а тоді пішов слідом за ним. Коли я вийшов на галерею, Беррімор був уже в дальньому кінці другого коридора, того, що за залою, і з мерехтіння світла крізь відчинені двері я зрозумів, що він увійшов до однієї з кімнат. У тій половині будинку ніхто не живе, в кімнатах немає меблів, а через це поведінка Беррімора здавалася ще загадковішою. Світло в кімнаті горіло рівно — Беррімор, мабуть, завмер на одному місці. Тихо, як тільки міг, я прокрався вздовж коридора й зазирнув з-за одвірка в кімнату.
Вы уже знаете из моих писем, что оба коридора пересекаются галереей, которая окружает холл. Я подождал, пока Бэрримор скроется у меня из глаз, и двинулся следом за ним. Когда я вышел на галерею, он был уже в самом конце дальнего коридора, потом в открытых дверях одной комнаты блеснул свет - значит, он вошел туда. Надо вам сказать, что эти комнаты нежилые и в них нет даже мебели, следовательно, поведение Бэрримора становилось совсем загадочным. Он стоял там, по-видимому, неподвижно, так как пламя свечи не колебалось. Стараясь шагать как можно тише, я прошел весь коридор и заглянул из-за косяка в открытую дверь.
Беррімор стояв, причаївшись біля вікна, й тримав свічку біля шибки. Я бачив його обличчя у напівпрофіль, воно немов закам'яніло в чеканні, очі невідривно дивилися в чорну темряву пустища. Кілька хвилин він напружено за чимось спостерігав. Потім тяжко зітхнув і нетерпляче загасив свічку. Я негайно повернувся в свою кімнату, і майже відразу ж за дверима пролунали скрадливі кроки — це Беррімор ішов назад. Через тривалий час після того, як я знову поринув у сторожкий сон, я почув, що десь у замку повернувся ключ, але з якого боку долинув цей звук, визначити було неможливо. Я не уявляю, що все це означає, але в цьому похмурому будинку кояться таємничі речі, до суті яких ми раніше чи пізніше докопаємося. Не буду турбувати вас викладом своїх власних теорій, оскільки ви просили мене повідомляти вам тільки голі факти. Сьогодні вранці я довго розмовляв з сером Генрі, і ми виробили план кампанії, заснований на моїх нічних спостереженнях. Зараз я про нього нічого не казатиму, але тим цікавіше вам буде читати мій наступний звіт».
Бэрримор стоял, притаившись, у окна, поднеся свечку к самому стеклу. Я видел его в профиль - застывшее в напряжении лицо, взгляд, устремленный в непроглядную тьму болот. Несколько минут он пристально смотрел в окно, потом тихо застонал и нетерпеливым движением загасил свечу. Я сейчас же вернулся к себе в комнату и вскоре услышал за дверью те же крадущиеся шаги. Спустя долгое время, сквозь легкий сон, до меня донеслось, как где-то повернули ключ в замке, но откуда шел этот звук, определить было трудно. Что все сие значит, я не понимаю, но в этом мрачном доме творятся какие-то тайные дела, до сути которых мы рано или поздно доберемся. Не хочу утруждать вас изложением собственных теорий на этот счет, ибо вы просили меня сообщать вам только факты. Сегодня утром я долго говорил с сэром Генри, и мы разработали план кампании, основываясь на моих ночных наблюдениях. Но я умолчу о нем до следующего письма, которое только выиграет от этого.