Починаючи від цього дня я викладатиму перебіг подій, переписуючи свої власні листи до містера Шерлока Холмса, які лежать переді мною на столі. За винятком одного аркушика всі вони збереглися й передають мої переживання й підозри значно точніше, ніж я міг би це зробити, покладаючись тільки на свою пам'ять, яка й досі добре зберігає ті трагічні події.
J’ai sous les yeux, éparses sur ma table, les lettres que j’écrivais à Sherlock Holmes au fur et à mesure que se déroulèrent les événements. Une page manque ; mais, sauf cette lacune, elles sont l’expression exacte de la vérité. De plus, elles montrent mes impressions et mes craintes d’alors plus fidèlement que ne pourrait le faire ma mémoire, quelque ineffaçable souvenir qu’elle ait gardé de ces heures tragiques. Je vais donc reproduire ces lettres afin de relater les faits selon leur enchaînement.
«Замок Баскервілів, 13 жовтня
Château de Baskerville, 13 octobre.
Любий Холмсе!
З моїх попередніх листів і телеграм вам відомо геть усе, що трапилося в цьому найзабутішому Богом закутку світу. Що довше тут живеш, то дедалі більше душу огортає таки дух цього пустища, його безкраїсть і похмура чарівливість. Коли опиняєшся десь далеко в його глибині, всі ознаки сучасної Англії зникають і ти починаєш бачити навколо сліди життя та діяльності доісторичних людей. Під час прогулянки повсюди натрапляєш на оселі цього забутого народу, на його могили й величезні кам'яні моноліти, які, так вважається, позначають місця, де були його капища. Дивлячись на хатини цих людей, складені з сірого каміння й розкидані по схилах спотворених рубцями горбів, забуваєш про часи, за яких живеш, і якби мені раптом довелося побачити одягнуту в шкури волосату людину, що вилазить з низьких дверей і накладає на тятиву лука стрілу з крем'яним наконечником, я, мабуть, відчув би, що її присутність тут більш природна, ніж моя. Дивина ж полягає в тому, що ці люди жили так густо в місцевості, де грунт завжди, мабуть, був украй неродючим. Я не археолог, але розумію, що те плем'я не відзначалося войовничістю, навпаки, на нього робили набіги інші, а тому воно мусило задовольнятися тим, що нікому більше не було потрібне.
« Mon cher Holmes,
« Mes dépêches et mes lettres précédentes vous ont à peu près tenu au courant de tout ce qui s’est passé jusqu’à ce jour dans ce coin du monde, certainement oublié de Dieu. « Plus on vit ici, plus l’influence de la lande pénètre l’âme du sentiment de son immensité, mais aussi de son charme effrayant. Dès qu’on a foulé ce sol, on perd la notion de l’Angleterre moderne. On heurte à chaque pas les vestiges laissés par les hommes des temps préhistoriques. Où qu’on dirige sa promenade, on rencontre les demeures de cette race éteinte, ses tombeaux et les énormes monolithes qui marquent, à ce que l’on suppose, l’emplacement de ses temples. Si celui qui examine ces huttes de pierres grisâtres adossées au flanc raviné des collines apercevait un homme, la barbe et les cheveux incultes, le corps recouvert d’une peau de bête, sortant de l’une d’elles et assujettissant sur la corde de son arc une flèche terminée par un silex aigu, celui-là se croirait transporté à un autre âge et jurerait que la présence en ces lieux de cet être, depuis longtemps disparu, est plus naturelle que la sienne propre. On se demande avec stupeur comment des êtres humains ont pu vivre en aussi grand nombre sur cette terre toujours réputée stérile. Je ne connais rien des choses de l’antiquité, mais je présume qu’il a existé des races pacifiques et opprimées qui ont dû se contenter des territoires dédaignés par les autres peuples plus conquérants.
Та все це, звичайно, аж ніяк не стосується завдання, з яким ви послали мене сюди, і навряд чи цікаво такій винятково практичній людині, як ви. Я й досі пам'ятаю вашу цілковиту байдужість до питання про те, що навколо чого обертається: чи то Сонце навколо Землі, чи то Земля навколо Сонця. Отож дозвольте мені повернутися до фактів, що стосуються сера Генрі Баскервіля.
« Tout ceci est étranger à la mission que vous m’avez confiée et n’intéressera que médiocrement votre esprit si merveilleusement pratique. Je me rappelle encore votre superbe indifférence à propos du mouvement terrestre. Que vous importe celui des deux, de la terre ou du soleil, qui tourne autour de l’autre ! Je reviens aux faits concernant sir Henry Baskerville.
Якщо ви протягом останніх кількох днів не одержували від мене ніяких відомостей, то лише тому, що до сьогодні не було нічого вартого уваги. Але потім трапилася одна дивовижна подія, про яку я розповім трохи згодом. А зараз, перш за все, я повинен ознайомити вас з деякими обставинами, характерними для ситуації в цілому.
« Depuis ces derniers jours, je ne vous ai adressé aucun rapport, parce que, jusqu’à cette heure, je n’avais rien de marquant à vous signaler. Mais il vient de se produire un fait important que je dois vous raconter. Néanmoins, avant de le faire, je veux vous présenter certains facteurs du problème que nous avons à résoudre.
Одна з цих обставин — про неї я майже не згадував у попередніх листах,— це злочинець, який утік з в'язниці й ховається десь на пустищі. Тепер є всі підстави вважати, що він звідси пішов, від чого мешканці самотніх ферм відчули неабияку полегкість. Минуло вже два тижні, відколи він утік, і протягом цього часу ніхто його не бачив і ніхто про нього не чув. Просто неймовірно, щоб людина могла протриматися в пустищі весь цей час. Звичайно, немає нічого легшого, як сховатися там. Будь-яка з тих кам'яних хатин могла б правити йому за притулок. Але їжі в пустищі ніякісінької, хіба що він впіймав і зарізав якусь із овець, що там пасуться. Тому ми вважаємо, що злочинець зовсім пішов з цих місць і, як наслідок, люди на далеких фермах можуть спати спокійно.
« L’un d’entre eux est ce prisonnier évadé, errant sur la lande, et dont je vous ai succinctement entretenu. Il y a toutes sortes de bonnes raisons de croire qu’il a quitté le pays — pour la plus grande tranquillité des habitants du district. Une semaine s’est écoulée depuis son évasion et on ne l’a pas plus vu qu’on n’a entendu parler de lui. II serait inconcevable qu’il eût pu tenir la lande pendant tout ce temps. Certes, quelques-unes de ces huttes de pierre lui auraient aisément servi de cachette ; mais de quoi se serait-il nourri dans ce pays où, à moins de tuer les moutons qui paissent l’herbe rase des collines, il n’y a rien à manger. Nous pensons donc qu’il s’est enfui, et les hôtes des fermes écartées goûtent de nouveau un paisible sommeil.
Нас, здорових, міцних чоловіків у баскервільському замку аж четверо, і в разі чого ми змогли б добре про себе подбати, але мушу вам зізнатися, що я переживав тяжкі хвилини, коли думав про Степлтонів. Вони не мають сусідів, а тому їм ніхто не прийшов би на допомогу. Одна дівчина-служниця, старий слуга, сестра і брат — а він не надто великий силач,— оце й усі мешканці Мерріпіт-хаус. Вони були б безпорадними в руках такого відчайдуха, як той злочинець із прінстаунської в'язниці, якби він вдерся до них у будинок. Ми з сером Генрі дуже турбувалися за них і навіть запропонували, щоб конюх Перкінс ночував у Мерріпіт-хаус, але Степлтон навіть не схотів про це й слухати.
« Ici, nous sommes quatre hommes capables de nous défendre ; il n’en est pas de même chez les Stapleton et j’avoue qu’en pensant à leur isolement, je me sens inquiet pour eux. Le frère, la sœur, un vieux serviteur et une domestique vivent éloignés de tout secours. Ils se trouveraient sans défense, si un gaillard décidé à tout, comme ce criminel de Notting Hill, parvenait à s’introduire dans leur maison. Sir Henry et moi, nous préoccupant de cette situation, nous avions décidé que Perkins, le cocher, irait coucher chez Stapleton ; mais ce dernier s’y est opposé.
Річ у тому, що наш друг баронет починає виявляти неабияку зацікавленість нашою прекрасною сусідкою. Та це й не дивно, бо він людина діяльна, енергійна і страшенно нудиться в цій глушині, а вона — чарівна й гарнюща на вроду жінка. В ній відчувається якась пристрасність і екзотичність, що є прямою протилежністю її холодному й стриманому брату. Проте в ньому також відчувається прихований вогонь. Він, безперечно, має відчутний вплив на сестру, бо мені довелося побачити, як вона під час розмови раз у раз поглядає на брата, неначе шукаючи схвалення своїм словам. На мою думку, він ставиться до неї добре. Такий, як у нього, сухий полиск в очах і міцно стулені тонкі губи часто свідчать про самовпевнену і, можливо, сувору вдачу. Вам було б цікаво взятися за вивчення цього натураліста.
« Notre ami le baronnet témoigne un intérêt considérable à notre jolie voisine. Cela n’a rien d’étonnant, dans cette contrée déserte où les heures pèsent si lourdement sur un homme aussi actif que sir Henry…. Puis miss Béryl Stapleton est bien attirante ! Il y a en elle quelque chose d’exotique, de tropical, qui forme un singulier contraste avec son frère, si froid, si impassible. Cependant Stapleton évoque l’idée de ces feux qui couvent sous les cendres. Il exerce une très réelle influence sur sa sœur, car j’ai remarqué qu’en parlant elle cherchait constamment son regard pour y lire une approbation. L’éclat métallique des prunelles de cet homme et ses lèvres minces, d’un dessin si ferme, dénotent une nature autoritaires. Vous le trouveriez digne de toute votre attention.
Він був з візитом до замку Баскервілів того ж дня, а наступного ранку повів нас із сером Генрі показати те місце, де нібито відбулася подія, з якої народилася легенда про нечестивого Гуго. Пройшовши кілька миль у глиб пустища, ми опинилися в такому закутку, з самого лиховісного вигляду якого стає зрозуміло, чому виник подібний переказ. Між щербатих скель нашим очам відкрився вузький видолинок, що вів на порослу травою галяву, поцятковану плямами білої осоки. Посередині височіло два величезних камені з гострими покришеними верхівками — вони скидалися на велетенські гнилі ікла якогось страхітливого звіра. Це місце точно відповідало тій сцені, на якій відбулася давня трагедія. Сер Генрі з великою цікавістю роздивлявся на всі боки й не переставав розпитувати Степлтона, чи той справді вірить у можливість втручання надприродних сил у людські справи. Тон він узяв безтурботний, але було зрозуміло, що до розмови сер Генрі ставиться по-справжньому серйозно. Степлтон відповідав стримано, але не важко було, помітити, що каже він менше, ніж міг би, і не висловлює свою думку до кінця лише тому, що щадить баронетові почуття. Він розповів нам про кілька схожих випадків, коли родини зазнавали на собі якогось зловорожого впливу, і у нас створилося враження, що він, так само як інші, вірить легенді про собаку Баскервілів.
« L’après-midi du jour où j’avais rencontré Stapleton, il vint à Baskerville, et, le lendemain matin, il nous conduisit à l’endroit où l’on suppose que se passèrent, d’après la légende, les faits relatifs à ce misérable Hugo Baskerville. Nous marchâmes pendant quelques milles sur la lande jusqu’à un site tellement sinistre d’aspect, qu’il n’en fallait pas davantage pour accréditer cette légende. Une étroite vallée, enserrée entre deux pics rocheux, conduisait à un espace gazonné sur lequel avaient poussé des fleurettes des champs. Au milieu, se dressaient deux grandes pierres usées et comme affilées à leurs extrémités, au point de ressembler aux monstrueuses canines d’un animal fabuleux. Rien dans ce décor ne détonnait avec la scène du drame de jadis. Très intéressé, sir Henry demanda plusieurs fois à Stapleton s’il croyait véritablement aux interventions surnaturelles dans les affaires des hommes. Il parlait sur un ton badin, mais il était évident qu’il outrait son langage. Stapleton se montra circonspect dans ses réponses ; mais il était non moins évident que, par égard pour l’état d’esprit du baronnet, il dissimulait une partie de sa pensée. Il nous cita le cas de plusieurs familles ayant souffert d’influences malignes, et il nous laissa sous l’impression qu’il partageait la croyance populaire en la matière.
По дорозі назад ми зайшли на ленч в Мерріпіт-хаус, отоді-то сер Генрі познайомився з міс Степлтон. Він, здається, неабияк захопився нею з першого ж погляду, і я дуже помилюся, якщо скажу, що почуття це не взаємне. Коли ми йшли додому, сер Генрі раз у раз заводив про неї мову, і відтоді майже не минає дня, щоб ми хоч ненадовго не зустрілися з братом і сестрою. Сьогодні вони в нас обідають, а вже ведеться розмова про візит до них наступного тижня. Здавалось би, кращого чоловіка для своєї сестри Степлтон не може й бажати, а проте я не раз помічав на його обличчі вираз крайнього незадоволення, коли сер Генрі приділяє їй увагу. Степлтон, безперечно, любить сестру, його життя без неї буде самотнім, але з його боку було б вершиною егоїзму перешкодити їй зробити таку блискучу партію. І все ж я впевнений: Степлтон не хоче, щоб їхня дружба переросла в кохання, і я вже неодноразово мав можливість переконатися, що він постійно намагається не дати їм залишитися тет-а-тет. До речі, вашу вказівку не дозволяти серові Генрі виходити з дому самому мені буде виконувати складніше, якщо до всіх інших наших труднощів додасться ще й любовна ситуація. Моя присутність швидко перестане бути бажаною тут, якщо я надто неухильно дотримуватимуся вашої вказівки.
« En revenant, nous nous arrêtâmes à Merripit house pour y déjeuner. Ce fut là que sir Henry fit la connaissance de miss Stapleton. « Dès cette première rencontre, la jeune fille me parut avoir profondément impressionné l’esprit de notre ami, et je me tromperais fort si ce sentiment ne fut pas réciproque. Pendant que nous rentrions au château, le baronnet me parla sans cesse de notre voisine et, depuis lors, il ne s’est pas écoulé de jour que nous n’ayons vu quelqu’un, du frère ou de la sœur. Ils ont dîné hier ici et l’on a causé vaguement d’une visite que nous leur ferions la semaine prochaine. Vous comprenez qu’une semblable union ravirait Stapleton. Cependant, lorsque sir Henry devenait trop empressé auprès de la sœur, j’ai surpris maintes fois dans les yeux du frère un regard non équivoque de désapprobation. Il doit être partagé entre l’affection qu’il a pour elle et la crainte de l’existence solitaire qu’il mènerait après son départ. Toutefois, ce serait le comble de l’égoïsme que de s’opposer à un aussi brillant mariage. J’ai la conviction que Stapleton ne souhaite pas que cette intimité se change en amour, et j’ai souvent remarqué qu’il se donnait beaucoup de mal pour empêcher leurs tête-à-tête. Soit dit en passant, la recommandation que vous m’avez faite de ne jamais laisser sir Henry sortir seul deviendrait bien difficile à suivre, si une intrigue d’amour venait s’ajouter à nos autres embarras. Mes bons rapports avec sir Henry se ressentiraient certainement de l’exécution trop rigoureuse de vos ordres.
Днями, точніше в четвер, у нас на ленчі був доктор Мортімер. Він робив розкопки могили в Довгій Западині й знайшов там череп доісторичної людини, і це сповнює його великою радістю. Другого такого щирого ентузіаста, як він, не знайти. Після ленчу прийшли Степлтони, і предобрий доктор на прохання сера Генрі повів нас усіх у тисову алею показати, як усе там трапилося тієї фатальної ночі. Ця тисова алея виявилася довгою й похмурою, тягнеться вона між двох високих стін підрізаних дерев, а обабіч доріжки вузькою смужкою росте трава. В дальньому її кінці стоїть стара напівзруйнована альтанка. На півдорозі до неї є хвіртка, що веде на пустище, біля якої сер Чарльз струшував попіл з сигари. Хвіртка ця дерев'яна, пофарбована білою фарбою, із засувкою. За хвірткою простяглося безкрає пустище. Я згадав про вашу теорію і спробував, застосувавши її, уявити, що саме тут відбулося. Стоячи біля хвіртки, старий джентльмен раптом побачив, як до нього з боку пустища щось наближається, і це «щось» так його налякало, аж він, утративши голову, кинувся тікати, і біг доти, поки не впав мертвий від самого жаху й виснаження. Він тікав довгою, темною, схожою на тунель алеєю. Але від чого? Від якоїсь вівчарки з пустища? Чи від примарного гончака — величезного, чорного й мовчазного? І чи не обійшлося в цій справі без участі людини? А блідий, насторожений Беррімор — може, йому відомо більше, ніж він вважає за потрібне говорити? Суцільний туман і непевність, проте за всім цим невідступною темною тінню стоїть злочин.
« L’autre jour — mardi, pour préciser — le docteur Mortimer a déjeuné avec nous. Il avait pratiqué des fouilles dans un tumulus, à Long Down, et y avait trouvé un crâne de l’époque préhistorique qui l’avait rempli de joie. Je ne connais pas de maniaque qui lui soit comparable ! Les Stapleton arrivèrent peu après le docteur, et Mortimer, sur la demande de sir Henry, nous conduisit tous à l’allée des Ifs pour, nous expliquer comment l’événement avait dû se produire, la fatale nuit. Quelle lugubre promenade que cette allée des Ifs ! Imaginez un chemin bordé de chaque côté par la muraille épaisse et sombre d’une haie taillée aux ciseaux avec, à droite et à gauche, une étroite bande de gazon. L’extrémité de l’allée opposée au château aboutit à une serre à moitié démolie. Au milieu de cette allée, une porte s’ouvre sur la lande. C’est à cet endroit que, par deux fois, sir Charles a secoué les cendres de son cigare. Cette porte, de bois peint en blanc, ne ferme qu’au loquet. Au delà s’étend l’immensité de la lande. Je me souviens de votre théorie sur l’affaire et j’essayai de reconstituer la scène. Tandis que le vieux gentilhomme s’était arrêté, il avait vu arriver du dehors quelque chose qui le terrifia tellement qu’il en perdit l’esprit et qu’il courut, qu’il courut, jusqu’à ce qu’il tomba foudroyé par la peur et par l’épuisement. « Voilà le long couloir de verdure par lequel il a fui. Que fuyait-il ? Un chien de berger ? ou bien un chien noir, silencieux, monstrueux, fantastique ? S’agissait-il, au contraire, d’un guet-apens qui ne relevait en rien de l’ordre surnaturel ? Le pâle et vigilant Barrymore en savait-il plus long qu’il ne voulait en dire ? Tout cela était vague, sombre — plus sombre surtout à cause du crime que je soupçonnais.
Відколи я писав вам востаннє, я познайомився ще з одним сусідом. Його звуть містер Френкленд, він з лефтерського замку і живе від нас за чотири милі на південь. Це літній чоловік, червоновидий, сивий і дратівливий. Його пристрасть — британські закони, на різні позови він угатив усі свої статки. Він позивається заради задоволення позиватися і однаково готовий бути і позивачем, і відповідачем, отож і не дивно, що для нього такі розваги виявляються надто дорогими. То він заборонить проїжджати й проходити через його володіння й чинить відчайдушний опір парафії, яка домагається у нього скасування цієї заборони. То власними руками зірве чию-небудь хвіртку й оголосить, що там споконвіку була дорога, підштовхуючи в такий спосіб хазяїна подати на нього в суд за порушення меж чужого землеволодіння. Він досконало знає маноріальне й общинне право, застосовуючи свої знання іноді на користь сусіднього села Фернворсі, іноді йому на шкоду, отож його то урочисто носять на руках вулицями, то піддають символічному спаленню — залежно від його останнього подвигу. Подейкують, ніби зараз у містера Френкленда на руках аж сім судових процесів, які, очевидно, проковтнуть залишки його статків і вирвуть у нього жало — отож у майбутньому він буде зовсім нешкідливий. Якщо не брати до уваги його захоплення судовими справами, то в усіх інших відношеннях він здається м'якою, доброзичливою людиною, і я згадую про нього тільки тому, що ви наполягали, щоб я описав вам усіх, хто нас оточує. Останнім часом він знайшов собі досить дивне заняття: будучи астрономом-аматором і маючи чудову підзорну трубу, він цілими днями лежить на даху свого будинку і з краю в край оглядає пустище, бо сподівається виявити втікача-злочинця. Якби містер Френкленд усе своє завзяття спрямував тільки на це, все було б добре, але ходять чутки, ніби він має намір вчинити позов на доктора Мортімера, бо той викопав з могили в Довгій Западині череп неолітичної людини, не діставши на те згоди найближчих родичів покійного. Авжеж, містер Френкленд докладає чималих зусиль, щоб позбавити наше життя одноманітності, вносячи в нього трохи комізму саме там, де він украй потрібний.
« Depuis ma dernière lettre, j’ai fait la connaissance d’un autre voisin, M. Frankland, de Lafter Hall, qui habite à quatre milles de nous, vers le sud. C’est un homme âgé, rouge de teint, blanc de cheveux et colérique. La législation anglaise le passionne et il a dissipé en procès une grande fortune. Il plaide pour le seul plaisir de plaider. On le trouve toujours disposé à soutenir l’une ou l’autre face d’une question ; aussi ne doit-on pas s’étonner que cet amusement lui ait coûté fort cher. Un jour, il supprime un droit de passage et défie la commune de l’obliger à le rétablir. Le lendemain, il démolit de ses propres mains la clôture d’un voisin et déclare la servitude prescrite depuis un temps immémorial, défiant cette fois le propriétaire de le poursuivre pour violation de propriété. Il est ferré sur les droits seigneuriaux et communaux et il applique ses connaissances juridiques, tantôt en faveur des paysans de Fenworthy et tantôt contre eux, de telle sorte que, périodiquement et selon sa plus récente interprétation de la loi, on le porte en triomphe dans le village ou on l’y brûle en effigie. On prétend qu’il soutient en ce moment sept procès, ce qui absorbera probablement le restant de sa fortune et lui enlèvera toute envie de plaider dans l’avenir. Cette bizarrerie de caractère mise à part, je le crois un bon et brave homme, et je ne vous en parle que pour satisfaire votre désir de connaître tous ceux qui nous entourent. Pour l’instant, il a une autre marotte. En sa qualité d’astronome amateur, il possède un excellent télescope qu’il a installé sur son toit et à l’aide duquel il passe son temps à interroger la lande, afin de découvrir le prisonnier échappé de Princetown. S’il employait seulement son activité à ce but louable ; tout serait pour le mieux ; mais la rumeur publique fait circuler le bruit qu’il a l’intention de poursuivre le docteur Mortimer pour avoir ouvert un tombeau sans l’autorisation des parents du défunt — il s’agit du crâne de l’âge néolithique retiré du tumulus de Long Down. En un mot, il rompt la monotonie de notre existence et apporte une note gaie dans ce milieu, qui en a réellement besoin.
А тепер, повідомивши вас про все, що стосується втікача-злочинця, Степлтонів, доктора Мортімера й Френкленда з лефтерського замку, я зупинюся, на мій погляд, на найбільш важливому і розповім ще трохи про Берріморів, зокрема про дивовижну подію, що трапилася минулої ночі.
« Maintenant que je vous ai entretenu du prisonnier évadé, des Stapleton, du docteur Mortimer, de Frankland, laissez-moi finir par un fait très important : il concerne les Barrymore.
Найперше почну з телеграми, яку ви надіслали з Лондона, щоб перевірити, чи справді Беррімор того дня був тут. Ви вже знаєте про мою розмову з поштмейстером, з якої видно, що наша перевірка виявилася нічого не вартою і що ми не дістали ніяких доказів стосовно того, був Беррімор у Лондоні чи залишався в баскервільському замку. Я розповів серові Генрі про цю нашу невдачу, і він з властивою йому прямодушністю негайно викликав Беррімора й спитав його, чи той одержав телеграму. Беррімор відповів, що одержав.
« Vous vous souvenez du télégramme envoyé de Londres pour nous assurer que Barrymore se trouvait bien ici. Je vous ai déjà informé que le témoignage du directeur de la poste de Grimpen n’était concluant ni dans un sens ni dans l’autre. Je dis à sir Henry ce qu’il en était. Immédiatement il appela Barrymore et lui demanda s’il avait reçu lui-même le télégramme. Barrymore répondit affirmativement.
— Хлопець віддав її вам у власні руки? — спитав сер Генрі.
« — Le petit télégraphiste vous l’a-t-il remis en mains propres ? » interrogea sir Henry.
Беррімор здивувався й на хвилину замислився.
« Barrymore parut étonné et réfléchit quelques instants :
— Ні,— відповів він. — Я тоді був на горищі, і телеграму мені принесла моя дружина.
« — Non, fît-il ; j’étais au grenier à ce moment-là ; ma femme me l’y a monté.
— А відповідь ви написали самі?
« — Est-ce vous qui avez envoyé la réponse ?
— Ні, я сказав дружині, яку відповідь дати, вона спустилася вниз і написала.
« — Non. J’ai dit à ma femme ce qu’il fallait répondre et elle est redescendue pour écrire. »
Ввечері Беррімор з власної волі повернувся до цієї теми.
« Dans la soirée, le valet de chambre revint de lui-même sur ce sujet :
— Сер Генрі, я не зовсім зрозумів, чому ви розпитували мене сьогодні вранці про телеграму,— сказав він. — Сподіваюсь, це не означає, що я зробив щось не так і втратив вашу довіру?
« — Je cherche vraiment, sir Henry, à comprendre l’objet de vos questions, dit-il. J’espère qu’elles ne tendent pas à établir que j’ai fait quoi que ce soit pour perdre votre confiance. »
Сер Генрі був змушений запевнити Беррімора, що все гаразд, і, щоб заспокоїти його, подарував йому чималу частину свого старого гардероба, бо з Лондона вже прибули всі зроблені там покупки.
« Sir Henry affirma qu’il n’en était rien. Il acheva de le tranquilliser en lui donnant presque toute son ancienne garde-robe.
Мене цікавить місіс Беррімор. Це дебела, здорова жінка, очевидно, з пуританськими нахилами, дуже обмежена і надзвичайно шаноблива. Важко навіть уявити більш незворушну особу. А проте я вже писав вам, що першої ж ночі, проведеної тут, чув, як гірко вона ридала, і відтоді я не раз помічав на її обличчі сліди сліз. Якесь велике горе крає їй серце. Іноді в мене виникає думка, що її мучать докори нечистого сумління, іноді я починаю підозрювати Беррімора в тому, що він — хатній тиран. Я завжди відчував, що у вдачі цього чоловіка є щось своєрідне, сумнівне, а події минулої ночі ще дужче посилили мої підозри.
« Mme Barrymore m’intéresse au plus haut degré. C’est une femme un peu corpulente, bornée, excessivement respectable et de mœurs puritaines. Vous imagineriez difficilement une nature plus glaciale. Je vous ai raconté comment je l’entendis sangloter, la nuit de mon arrivée au château. Depuis, j’ai surpris maintes fois des traces de larmes sur son visage. Quelque profond chagrin lui ronge le cœur. Est-ce le souvenir d’une faute qui la hante ? Ou bien Barrymore jouerait-il les tyrans domestiques ? J’ai toujours pressenti qu’il y avait quelque chose d’anormal et de louche dans les manières de cet homme. L’aventure de la nuit dernière a fortifié mes soupçons.
Втім, сама по собі ця пригода може видатися дрібною. Ви, звичайно, знаєте, що сон у мене не дуже міцний, а тепер, відколи почав пильнувати в баскервільському замку, я сплю ще чуткіше. Минулої ночі, близько другої години, мене розбудили скрадливі кроки біля моєї кімнати. Я встав, відчинив двері й визирнув. Коридором повзла чиясь довга чорна тінь. Вона падала від чоловіка, який ішов майже нечутно. Він був у спідній сорочці, штанях і босий. Я бачив тільки його обриси, але зріст чоловіка підказав мені, що це Беррімор. Він просувався вперед дуже повільно й обережно, в усіх його рухах було щось невимовно злодійкувате й злочинне.
« Et cependant elle semble de bien petite importance par elle-même ! Vous savez si, en temps ordinaire, mon sommeil est léger…. Il est plus léger encore, depuis que vous m’avez placé de garde auprès de sir Henry. Or, la nuit dernière, vers deux heures du matin, je fus réveillé par un bruit de pas glissant furtivement dans le corridor. Je me levai et j’ouvris ma porte pour risquer un œil. Une ombre noire allongée — celle d’un homme tenant une bougie à la main — traînait sur le tapis. L’homme était en bras de chemise et pieds nus. Je ne voyais que les contours de son ombre ; mais, à ses dimensions, je reconnus qu’elle ne pouvait appartenir qu’à Barrymore. Il marchait lentement, avec précaution. Il y avait dans son allure quelque chose d’indéfinissable — de criminel et de craintif à la fois.
Я вже розповідав вам, що коридор закінчується галереєю, яка тягнеться всередині зали вздовж її стін, і потім продовжується далі по другий бік цієї зали. Я почекав, поки Беррімор зникне в мене з очей, а тоді пішов слідом за ним. Коли я вийшов на галерею, Беррімор був уже в дальньому кінці другого коридора, того, що за залою, і з мерехтіння світла крізь відчинені двері я зрозумів, що він увійшов до однієї з кімнат. У тій половині будинку ніхто не живе, в кімнатах немає меблів, а через це поведінка Беррімора здавалася ще загадковішою. Світло в кімнаті горіло рівно — Беррімор, мабуть, завмер на одному місці. Тихо, як тільки міг, я прокрався вздовж коридора й зазирнув з-за одвірка в кімнату.
« Je vous ai écrit que le balcon qui court autour du hall coupe en deux le corridor et que ce dernier se prolonge à droite et à gauche jusqu’à chaque extrémité du château. J’attendis que Barrymore eût disparu, puis je le suivis. Lorsque j’arrivai au tournant du balcon, il avait atteint le fond du corridor et, à une clarté qui passait par l’entre-bâillement d’une porte, je vis qu’il était entré dans une chambre. Toutes ces chambres sont nues et inoccupées ; son expédition n’en devenait que plus incompréhensible pour moi. En étouffant le bruit de mes pas, je me glissai le long du passage et j’avançai ma tête par l’ouverture de la porte.
Беррімор стояв, причаївшись біля вікна, й тримав свічку біля шибки. Я бачив його обличчя у напівпрофіль, воно немов закам'яніло в чеканні, очі невідривно дивилися в чорну темряву пустища. Кілька хвилин він напружено за чимось спостерігав. Потім тяжко зітхнув і нетерпляче загасив свічку. Я негайно повернувся в свою кімнату, і майже відразу ж за дверима пролунали скрадливі кроки — це Беррімор ішов назад. Через тривалий час після того, як я знову поринув у сторожкий сон, я почув, що десь у замку повернувся ключ, але з якого боку долинув цей звук, визначити було неможливо. Я не уявляю, що все це означає, але в цьому похмурому будинку кояться таємничі речі, до суті яких ми раніше чи пізніше докопаємося. Не буду турбувати вас викладом своїх власних теорій, оскільки ви просили мене повідомляти вам тільки голі факти. Сьогодні вранці я довго розмовляв з сером Генрі, і ми виробили план кампанії, заснований на моїх нічних спостереженнях. Зараз я про нього нічого не казатиму, але тим цікавіше вам буде читати мій наступний звіт».
« Barrymore était blotti dans le coin de la fenêtre, sa bougie tout près de la vitre. Son profil, à demi tourné vers moi, me permit de constater l’expression d’attente impatiente peinte sur son visage, tandis qu’il scrutait les ténèbres de la lande. Pendant quelques minutes, son regard eut une fixité étonnante. Puis il poussa un profond soupir, et, avec un geste de mauvaise humeur, il éteignit sa bougie. Toujours aussi furtivement, je regagnai ma chambre et, bientôt après, j’entendis Barrymore retourner également chez lui. Une heure s’écoula. Alors je perçus vaguement, dans un demi-sommeil, le grincement d’une clef dans une serrure ; mais je ne pus distinguer d’où venait ce bruit. « Comment deviner ce que cela signifie ? Il se passe certainement dans cette maison des choses mystérieuses que nous finirons bien par découvrir, un jour ou l’autre. Je ne vous importunerai pas de mes théories, puisque vous ne réclamez de moi que des faits. Mais, ce matin, j’ai eu une longue conversation avec sir Henry, et nous avons dressé un plan de campagne basé sur ma découverte de la nuit précédente. Je ne vous en entretiendrai pas aujourd’hui ; il fera l’objet de mon prochain rapport, dont la lecture ne manquera pas de vous intéresser. »