Починаючи від цього дня я викладатиму перебіг подій, переписуючи свої власні листи до містера Шерлока Холмса, які лежать переді мною на столі. За винятком одного аркушика всі вони збереглися й передають мої переживання й підозри значно точніше, ніж я міг би це зробити, покладаючись тільки на свою пам'ять, яка й досі добре зберігає ті трагічні події.
Da questo momento in poi seguirò il corso degli eventi limitandomi a trascrivere le mie lettere a Sherlock Holmes, che ho qui dinanzi a me sul tavolo. Ne manca una sola pagina, ma per il resto le sottopongo al lettore esattamente come sono state scritte, poiché rivelano il mio stato d'animo e i miei sospetti del momento, piú accuratamente di quanto potrebbe farlo la mia memoria, per quanto viva essa sia a proposito di questi tragici avvenimenti.
«Замок Баскервілів, 13 жовтня
Maniero di BasFerville, 13 ottobre
Любий Холмсе!
З моїх попередніх листів і телеграм вам відомо геть усе, що трапилося в цьому найзабутішому Богом закутку світу. Що довше тут живеш, то дедалі більше душу огортає таки дух цього пустища, його безкраїсть і похмура чарівливість. Коли опиняєшся десь далеко в його глибині, всі ознаки сучасної Англії зникають і ти починаєш бачити навколо сліди життя та діяльності доісторичних людей. Під час прогулянки повсюди натрапляєш на оселі цього забутого народу, на його могили й величезні кам'яні моноліти, які, так вважається, позначають місця, де були його капища. Дивлячись на хатини цих людей, складені з сірого каміння й розкидані по схилах спотворених рубцями горбів, забуваєш про часи, за яких живеш, і якби мені раптом довелося побачити одягнуту в шкури волосату людину, що вилазить з низьких дверей і накладає на тятиву лука стрілу з крем'яним наконечником, я, мабуть, відчув би, що її присутність тут більш природна, ніж моя. Дивина ж полягає в тому, що ці люди жили так густо в місцевості, де грунт завжди, мабуть, був украй неродючим. Я не археолог, але розумію, що те плем'я не відзначалося войовничістю, навпаки, на нього робили набіги інші, а тому воно мусило задовольнятися тим, що нікому більше не було потрібне.
Mio caro Holmes, le mie lettere e i telegrammi precedenti l'hanno tenuta abbastanza al corrente su quanto accaduto fino ad oggi in quest’angolo di terra abbandonato da Dio. Piú si rimane qui e piú lo spirito della landa, la sua enormità, diciamo pure il suo fascino sinistro, cattura l'anima. Una volta chiusi nelle sue spire ci si lascia alle spalle ogni traccia della moderna Inghilterra, mentre si avverte sempre piú intensamente la presenza delle dimore e delle opere di genti preistoriche. Ci si trova circondati da ogni lato dalle abitazioni di questa gente dimenticata, dalle loro tombe e dagli enormi monoliti che si suppone siano le vestigia dei loro templi. Quando si guardano le grigie capanne di pietra che si ergono contro i tormentati versanti di queste colline, ci si dimentica del nostro tempo, e se ci dovessimo imbattere in un uomo peloso, ricoperto di pelli d'animale, e lo vedessimo strisciare fuori da una porta infima, in atto di aggiustare alla corda del proprio arco una freccia dalla punta di selce, avremmo la sensazione che la sua presenza sia piú naturale della nostra. É strano che ci sia stata una popolazione così fitta su un suolo che invece è sempre stato tanto ingeneroso. Io non sono uno studioso di cose antiche, ma non mi è difficile immaginare che certamente questo popolo dovette appartenere a una razza pacifica e sempre in allarme, che fu costretta ad accettare quel che nessun altro si curava di conquistare.
Та все це, звичайно, аж ніяк не стосується завдання, з яким ви послали мене сюди, і навряд чи цікаво такій винятково практичній людині, як ви. Я й досі пам'ятаю вашу цілковиту байдужість до питання про те, що навколо чого обертається: чи то Сонце навколо Землі, чи то Земля навколо Сонця. Отож дозвольте мені повернутися до фактів, що стосуються сера Генрі Баскервіля.
Tutto ciò, peraltro, è estraneo alla missione di cui lei mi ha incaricato, e forse non offrirà alcun interesse al suo spirito rigidamente pratico. Non posso dimenticare la sua totale indifferenza riguardo al fatto che sia il Sole a girare intorno alla Terra invece della Terra attorno al Sole. Ritorniamo perciò ai fatti che riguardano Sir Henry Baskerville.
Якщо ви протягом останніх кількох днів не одержували від мене ніяких відомостей, то лише тому, що до сьогодні не було нічого вартого уваги. Але потім трапилася одна дивовижна подія, про яку я розповім трохи згодом. А зараз, перш за все, я повинен ознайомити вас з деякими обставинами, характерними для ситуації в цілому.
Se non le ho fatto sapere nulla in questi ultimi giorni, è perché sino a oggi non ho avuto alcunchè di importante da segnalarle. In seguito ho da informarla di una circostanza molto strana, che le spiegherò a tempo opportuno, ma prima di tutto devo metterla al corrente degli altri elementi della situazione.
Одна з цих обставин — про неї я майже не згадував у попередніх листах,— це злочинець, який утік з в'язниці й ховається десь на пустищі. Тепер є всі підстави вважати, що він звідси пішов, від чого мешканці самотніх ферм відчули неабияку полегкість. Минуло вже два тижні, відколи він утік, і протягом цього часу ніхто його не бачив і ніхто про нього не чув. Просто неймовірно, щоб людина могла протриматися в пустищі весь цей час. Звичайно, немає нічого легшого, як сховатися там. Будь-яка з тих кам'яних хатин могла б правити йому за притулок. Але їжі в пустищі ніякісінької, хіба що він впіймав і зарізав якусь із овець, що там пасуться. Тому ми вважаємо, що злочинець зовсім пішов з цих місць і, як наслідок, люди на далеких фермах можуть спати спокійно.
Uno di questi, intorno al quale sinora poco è stato detto, è rappresentato dall’evaso che si aggira per la landa: per quanto ora si abbiano molti motivi per ritenere che si è già allontanato dalla zona, con notevole sollievo degli abitanti isolati di questa regione. Sono trascorsi quindici giorni dalla sua fuga, durante i quali nessuno l'ha veduto e nulla si è saputo di lui. Ebbene, è inconcepibile che egli sia potuto rimanere nella landa per tutto questo tempo. Naturalmente non sorge alcuna perplessità sul fatto che fino ad ora non è stato trovato, poiché una qualsiasi di queste capanne di pietra potrebbe fornirgli ottimo riparo. Ma non avrebbe potuto trovare niente da mangiare, a meno che non fosse riuscito ad acchiappare e ad uccidere qualche pecora di brughiera. Qui, pertanto, è opinione generale che si sia allontanato da questi paraggi, e gli agricoltori che vivono in località remote dormono ora, è inutile dirlo, sonni più tranquilli.
Нас, здорових, міцних чоловіків у баскервільському замку аж четверо, і в разі чого ми змогли б добре про себе подбати, але мушу вам зізнатися, що я переживав тяжкі хвилини, коли думав про Степлтонів. Вони не мають сусідів, а тому їм ніхто не прийшов би на допомогу. Одна дівчина-служниця, старий слуга, сестра і брат — а він не надто великий силач,— оце й усі мешканці Мерріпіт-хаус. Вони були б безпорадними в руках такого відчайдуха, як той злочинець із прінстаунської в'язниці, якби він вдерся до них у будинок. Ми з сером Генрі дуже турбувалися за них і навіть запропонували, щоб конюх Перкінс ночував у Мерріпіт-хаус, але Степлтон навіть не схотів про це й слухати.
A1 Maniero siamo in quattro uomini robusti, perciò sapremmo nel caso difenderci; ma le confesso che ho passato momenti di vera inquietudine al pensiero degli Stapleton. Costoro vivono a miglia di distanza, isolati da ogni possibile aiuto. Ci sono una cameriera, un vecchio domestico, e poi la sorella e il fratello, quest'ultimo senza dubbio poco valido. Si sarebbero trovati letteralmente senza la minima difesa nelle mani di un individuo disperato come questo criminale di Notting Hill, nel caso che costui avesse tentato un'azione di forza contro di loro. Sir Henry e io eravamo molto preoccupati dalla loro situazione, e si pensò di mandare a dormire da loro Perkins, lo staffiere, ma Stapleton non ne ha voluto saperne.
Річ у тому, що наш друг баронет починає виявляти неабияку зацікавленість нашою прекрасною сусідкою. Та це й не дивно, бо він людина діяльна, енергійна і страшенно нудиться в цій глушині, а вона — чарівна й гарнюща на вроду жінка. В ній відчувається якась пристрасність і екзотичність, що є прямою протилежністю її холодному й стриманому брату. Проте в ньому також відчувається прихований вогонь. Він, безперечно, має відчутний вплив на сестру, бо мені довелося побачити, як вона під час розмови раз у раз поглядає на брата, неначе шукаючи схвалення своїм словам. На мою думку, він ставиться до неї добре. Такий, як у нього, сухий полиск в очах і міцно стулені тонкі губи часто свідчать про самовпевнену і, можливо, сувору вдачу. Вам було б цікаво взятися за вивчення цього натураліста.
Il fatto è che il nostro amico baronetto incomincia a dimostrare parecchio interesse per la nostra bella vicina. La cosa non mi meraviglia, poiché il tempo sembra indugiare pigramente in questo posto isolato, soprattutto per un uomo energico come lui, mentre dal canto suo lo signorina Stapleton è una donna bellissima, affascinante. C’è in lei qualcosa di tropicale, di esotico, che forma un contrasto singolare con quel suo fratello così freddo e per niente sanguigno. Eppure ho l'impressione che anche in lui covino fuochi nascosti. Senza dubbio Stapleton esercita notevole influenza sulla sorella, poiché io l'ho sorpresa a guardare continuamente verso di lui quando parla, quasi a cercare la sua approvazione a tutto ciò che dice. Credo però che le voglia bene, per quanto vi siano un lucido scintillio nei suoi occhi, e un atteggiamento fermo nelle sue labbra sottili, che suggeriscono una natura positiva e forse un tantino aspra. Io penso che lei troverebbe Stapleton un soggetto interessante.
Він був з візитом до замку Баскервілів того ж дня, а наступного ранку повів нас із сером Генрі показати те місце, де нібито відбулася подія, з якої народилася легенда про нечестивого Гуго. Пройшовши кілька миль у глиб пустища, ми опинилися в такому закутку, з самого лиховісного вигляду якого стає зрозуміло, чому виник подібний переказ. Між щербатих скель нашим очам відкрився вузький видолинок, що вів на порослу травою галяву, поцятковану плямами білої осоки. Посередині височіло два величезних камені з гострими покришеними верхівками — вони скидалися на велетенські гнилі ікла якогось страхітливого звіра. Це місце точно відповідало тій сцені, на якій відбулася давня трагедія. Сер Генрі з великою цікавістю роздивлявся на всі боки й не переставав розпитувати Степлтона, чи той справді вірить у можливість втручання надприродних сил у людські справи. Тон він узяв безтурботний, але було зрозуміло, що до розмови сер Генрі ставиться по-справжньому серйозно. Степлтон відповідав стримано, але не важко було, помітити, що каже він менше, ніж міг би, і не висловлює свою думку до кінця лише тому, що щадить баронетові почуття. Він розповів нам про кілька схожих випадків, коли родини зазнавали на собі якогось зловорожого впливу, і у нас створилося враження, що він, так само як інші, вірить легенді про собаку Баскервілів.
Egli è stato a trovare Baskerville il giorno successivo al nostro arrivo, e la mattina seguente ci ha condotti entrambi a vedere il luogo dove si ritiene abbia avuto origine la leggenda del malvagio Hugo. É stato un tour di alcune miglia attraverso la landa, sino a un punto talmente desolato che non mi stupisco che abbia generato questa storia. Ci facemmo strada per una breve valle, tra massi enormi, fino a che giungemmo in un aperto spiazzo erboso tutto trapunto di serica bianca erba. In mezzo a esso si levano due grandi monoliti, erosi e appuntiti nella loro estremità superiore tanto da assomigliare a zanne enormi, taglienti, di mostruso animale. Esso corrisponde in tutto e per tutto alla scena descritta nella leggenda antica. Sir Henry ne fu molto interessato, e chiese ripetutamente a Stapleton se riteneva possibile un'ingerenza del soprannaturale nelle vicende umane. Ne parlò con leggerezza, ma era chiaro che il suo tono nascondeva profonda preoccupazione. Stapleton si dimostrò cauto nelle risposte, ma era facile capire che diceva meno di quanto avrebbe potuto, e che non voleva esprimere interamente la propria opinione per riguardo ai sentimenti del baronetto. Ci narrò di casi analoghi, in cui famiglie intere avevano patito malefici influenze, e ci lasciò con l'impressione che anch'egli condividesse l'opinione popolare in proposito.
По дорозі назад ми зайшли на ленч в Мерріпіт-хаус, отоді-то сер Генрі познайомився з міс Степлтон. Він, здається, неабияк захопився нею з першого ж погляду, і я дуже помилюся, якщо скажу, що почуття це не взаємне. Коли ми йшли додому, сер Генрі раз у раз заводив про неї мову, і відтоді майже не минає дня, щоб ми хоч ненадовго не зустрілися з братом і сестрою. Сьогодні вони в нас обідають, а вже ведеться розмова про візит до них наступного тижня. Здавалось би, кращого чоловіка для своєї сестри Степлтон не може й бажати, а проте я не раз помічав на його обличчі вираз крайнього незадоволення, коли сер Генрі приділяє їй увагу. Степлтон, безперечно, любить сестру, його життя без неї буде самотнім, але з його боку було б вершиною егоїзму перешкодити їй зробити таку блискучу партію. І все ж я впевнений: Степлтон не хоче, щоб їхня дружба переросла в кохання, і я вже неодноразово мав можливість переконатися, що він постійно намагається не дати їм залишитися тет-а-тет. До речі, вашу вказівку не дозволяти серові Генрі виходити з дому самому мені буде виконувати складніше, якщо до всіх інших наших труднощів додасться ще й любовна ситуація. Моя присутність швидко перестане бути бажаною тут, якщо я надто неухильно дотримуватимуся вашої вказівки.
Al ritorno ci fermammo a colazione a Merripit House, e fu qui che Sir Henry incontrò per la prima volta la signorina Stapleton. Ne fu colpito vivamente da subito, e se non vado errato credo si tratti di un sentimento ricambiato. Parlò spesso di lei durante il nostro ritorno a casa, e da allora non è quasi mai passato un giorno senza che ci fosse un incontro col fratello o con la sorella. Questa sera essi pranzeranno da noi, e già c’è il progetto che noi si vada da loro la settimana prossima. Chiunque penserebbe che una simile unione sia vista di buon occhio da Stapleton, e nondimeno ho colto piú di una volta sue occhiate di vivissima disapprovazione quando Sir Henry rivolge qualche complimento a Beryl - così si chiama la sorella. Certo egli le è molto affezionato, e senza di lei la sua vita sarebbe molto solitaria; ma mi sembrerebbe il colmo delI'egoismo se le impedisse di contrarre un matrimonio così brillante. Eppure sono convinto che Stapleton non desidera che la loro simpatia reciproca si trasformi in amore, e già diverse volte mi sono accorto che fa di tutto per impedire che i due si trovino a tu per tu. A proposito, i suoi ordini di non lasciar uscire solo sir Henry, Holmes, diverranno molto gravosi, se a tutte le nostre altre difficoltà si dovesse aggiungere anche questo innamoramento. Se fossi costretto a eseguire le sue indicazioni alla lettera, la mia popolarità ne soffrirebbe.
Днями, точніше в четвер, у нас на ленчі був доктор Мортімер. Він робив розкопки могили в Довгій Западині й знайшов там череп доісторичної людини, і це сповнює його великою радістю. Другого такого щирого ентузіаста, як він, не знайти. Після ленчу прийшли Степлтони, і предобрий доктор на прохання сера Генрі повів нас усіх у тисову алею показати, як усе там трапилося тієї фатальної ночі. Ця тисова алея виявилася довгою й похмурою, тягнеться вона між двох високих стін підрізаних дерев, а обабіч доріжки вузькою смужкою росте трава. В дальньому її кінці стоїть стара напівзруйнована альтанка. На півдорозі до неї є хвіртка, що веде на пустище, біля якої сер Чарльз струшував попіл з сигари. Хвіртка ця дерев'яна, пофарбована білою фарбою, із засувкою. За хвірткою простяглося безкрає пустище. Я згадав про вашу теорію і спробував, застосувавши її, уявити, що саме тут відбулося. Стоячи біля хвіртки, старий джентльмен раптом побачив, як до нього з боку пустища щось наближається, і це «щось» так його налякало, аж він, утративши голову, кинувся тікати, і біг доти, поки не впав мертвий від самого жаху й виснаження. Він тікав довгою, темною, схожою на тунель алеєю. Але від чого? Від якоїсь вівчарки з пустища? Чи від примарного гончака — величезного, чорного й мовчазного? І чи не обійшлося в цій справі без участі людини? А блідий, насторожений Беррімор — може, йому відомо більше, ніж він вважає за потрібне говорити? Суцільний туман і непевність, проте за всім цим невідступною темною тінню стоїть злочин.
L'altro giorno — giovedì, per essere piú esatti — il dottor Mortimer ha fatto colazione con noi. Era stato a scavare un tumulo a Long Down e aveva trovato un teschio preistorico che lo ha colmato di eccitazione. Non ho mai veduto un uomo tanto entusiasta e di animo così semplice! In seguito sono venuti anche gli Stapleton, e il buon dottore portò tutti quanti nel Viale dei Tassi, dietro richiesta di Sir Henry, per mostrarci come si svolsero esattamente le cose nella fatale. notte É una passeggiata lunga, di fosca malinconia, il Viale dei Tassi, che si snoda tra due alte pareti di siepi ben potate, con una stretta striscia erbosa su ciascun lato. Alla sua estremità sorge una vecchia serra in rovina. A metà strada c'è il cancelletto che dà sulla landa dove il vecchio gentiluomo lasciò cadere la cenere del sigaro; è un cancelletto di legno bianco provvisto di paletto. Al di là di esso si stende la vastità della landa. Mi sono ricordato la sua opinione in merito, Holmes, e ho cercato d'immaginare quello che era avvenuto. Mentre il vecchio era fermo in quel punto, egli vide qualcosa che attraversava la landa, qualcosa che lo atterrì talmente da fargli perdere la ragione e da spingerlo a correre, a correre sino a morire letteralmente di paura e di terrore. Mi trovavo appunto nella lunga tetra galleria attraverso la quale egli era fuggito. Ma da che cosa? Da un cane pastore della brughiera, oppure da un mastino fantasma, nero, silente, orribile? Vi era stato nella tragedia un elemento umano? Forse il pallido sospettoso Barrymore sa piú di quanto dica? Tutto intorno a me era confuso e vago, ma sentivo sempre vigile la cupa ombra del delitto dietro a tutto ciò che mi circonda.
Відколи я писав вам востаннє, я познайомився ще з одним сусідом. Його звуть містер Френкленд, він з лефтерського замку і живе від нас за чотири милі на південь. Це літній чоловік, червоновидий, сивий і дратівливий. Його пристрасть — британські закони, на різні позови він угатив усі свої статки. Він позивається заради задоволення позиватися і однаково готовий бути і позивачем, і відповідачем, отож і не дивно, що для нього такі розваги виявляються надто дорогими. То він заборонить проїжджати й проходити через його володіння й чинить відчайдушний опір парафії, яка домагається у нього скасування цієї заборони. То власними руками зірве чию-небудь хвіртку й оголосить, що там споконвіку була дорога, підштовхуючи в такий спосіб хазяїна подати на нього в суд за порушення меж чужого землеволодіння. Він досконало знає маноріальне й общинне право, застосовуючи свої знання іноді на користь сусіднього села Фернворсі, іноді йому на шкоду, отож його то урочисто носять на руках вулицями, то піддають символічному спаленню — залежно від його останнього подвигу. Подейкують, ніби зараз у містера Френкленда на руках аж сім судових процесів, які, очевидно, проковтнуть залишки його статків і вирвуть у нього жало — отож у майбутньому він буде зовсім нешкідливий. Якщо не брати до уваги його захоплення судовими справами, то в усіх інших відношеннях він здається м'якою, доброзичливою людиною, і я згадую про нього тільки тому, що ви наполягали, щоб я описав вам усіх, хто нас оточує. Останнім часом він знайшов собі досить дивне заняття: будучи астрономом-аматором і маючи чудову підзорну трубу, він цілими днями лежить на даху свого будинку і з краю в край оглядає пустище, бо сподівається виявити втікача-злочинця. Якби містер Френкленд усе своє завзяття спрямував тільки на це, все було б добре, але ходять чутки, ніби він має намір вчинити позов на доктора Мортімера, бо той викопав з могили в Довгій Западині череп неолітичної людини, не діставши на те згоди найближчих родичів покійного. Авжеж, містер Френкленд докладає чималих зусиль, щоб позбавити наше життя одноманітності, вносячи в нього трохи комізму саме там, де він украй потрібний.
Da quando le ho scritto l'ultima volta ho conosciuto un altro vicino. É il signor Frankland, del Castello di Lafter, che abita a circa quattro miglia a sud di noi. É un uomo anziano, rosso in viso, i capelli bianchi, di temperamento irascibile. La sua passione è la giurisprudenza britannica, e ha perso un vero patrimonio in cause e processi. Litiga continuamente per il semplice gusto di litigare, ed è sempre pronto ad affrontare ambo i lati di una questione; perciò non c'è da stupirsi se questo bizzarro divertimento gli sia costato parecchio. A volte si diverte a sbarrare una strada transitabile e poi sfida il Comune a farla riaprire. Altre volte abbatte di propria mano il cancello di un altro e sostiene che da tempi immemorabili in quel punto è sempre esistito un permesso di transito, sfidando di conseguenza il proprietario a citarlo per trasgressione. E molto versato sia in diritto fondiario che in diritto consuetudinario e applica il suo sapere a volte in favore degli abitanti del villaggio di Fernworty, a volte contro di loro, di modo che è alternativamente trasportato in trionfo per il villaggio, o vi è bruciato in effigie, a seconda della sua ultima impresa. Si dice che in questo momento abbia per le mani ben sette processi che probabilmente inghiottiranno i resti delle sue sostanze, togliendogli così per sempre il pungiglione e lasciandolo inoffensivo per il futuro. Indipendentemente da queste manie giuridiche, mi sembra una persona simpatica e gentile, e io ne ho parlato unicamente perché lei mi ha tanto raccomandato di descriverle tutte le persone che ci circondano. In questo momento Frankland è curiosamente affacendato, poiché, essendo anche astronomo dilettante, possiede un ottimo telescopio, in compagnia del quale se ne sta tutto il giorno disteso sul tetto della propria casa a spiare la landa, nella speranza di scovare il galeotto evaso. Se limitasse la sua attività a questo, tutto andrebbe bene, ma corre voce che egli abbia intenzione di citare il dottor Mortimer per avere scoperchiato una tomba senza il consenso del parente piú prossimo del defunto, perché ha ripescato quel teschio neolitico nel tumulo di Long Down. Frankland comunque ci impedisce di condurre vita troppo monotona, dando a tutto quel tono comico di cui francamente sentiamo tutti bisogno.
А тепер, повідомивши вас про все, що стосується втікача-злочинця, Степлтонів, доктора Мортімера й Френкленда з лефтерського замку, я зупинюся, на мій погляд, на найбільш важливому і розповім ще трохи про Берріморів, зокрема про дивовижну подію, що трапилася минулої ночі.
E adesso che l'ho messa al corrente dell’evaso, degli Stapleton, del dottor Mortimer, di Frankland, mi permetta di chiudere con l'argomento piú importante, e mi lasci dire qualcosa di piú intorno ai Barrymore, e soprattutto al particolare davvero sorprendente della notte scorsa.
Найперше почну з телеграми, яку ви надіслали з Лондона, щоб перевірити, чи справді Беррімор того дня був тут. Ви вже знаєте про мою розмову з поштмейстером, з якої видно, що наша перевірка виявилася нічого не вартою і що ми не дістали ніяких доказів стосовно того, був Беррімор у Лондоні чи залишався в баскервільському замку. Я розповів серові Генрі про цю нашу невдачу, і він з властивою йому прямодушністю негайно викликав Беррімора й спитав його, чи той одержав телеграму. Беррімор відповів, що одержав.
Comincio col parlarle prima di tutto del telegramma di controllo da lei inviato da Londra al fine di assicurarsi che Barrymore non avesse abbandonato il suo posto. Già le ho spiegato come la testimonianza dell'ufficiale postale mi abbia dimostrato che la prova fu senza valore e che noi ci troviamo così a non avere elementi decisivi in mano né in un senso né nell'altro. Riferii a Sir Henry come stavano le cose, e subito lui, con quel suo fare risoluto, chiamò a sé Barrymore e gli domandò se aveva ricevuto il telegramma personalmente. Barrymore rispose affermativamente.
— Хлопець віддав її вам у власні руки? — спитав сер Генрі.
- Ma il ragazzo l'ha consegnato proprio in tua mano? - insistè Sir Henry.
Беррімор здивувався й на хвилину замислився.
Barrymore parve sorpreso e rifletté a lungo.
— Ні,— відповів він. — Я тоді був на горищі, і телеграму мені принесла моя дружина.
- No - rispose infine; - in quel momento mi trovavo in bagno, e mi è stato recapitato da mia moglie.
— А відповідь ви написали самі?
- Hai risposto tu personalmente?
— Ні, я сказав дружині, яку відповідь дати, вона спустилася вниз і написала.
- No; ho spiegato a mia moglie quel che doveva rispondere, ed è stata lei a scendere e a scriverlo.
Ввечері Беррімор з власної волі повернувся до цієї теми.
In serata lo stesso Barrymore è tornato sull'argomento di propria iniziativa.
— Сер Генрі, я не зовсім зрозумів, чому ви розпитували мене сьогодні вранці про телеграму,— сказав він. — Сподіваюсь, це не означає, що я зробив щось не так і втратив вашу довіру?
- Non riesco a comprendere lo scopo delle sue domande di stamattina, Sir Henrydisse.
- Spero che questo non significhi ch'io abbia fatto qualcosa che mi abbia tolto la sua fiducia.
Сер Генрі був змушений запевнити Беррімора, що все гаразд, і, щоб заспокоїти його, подарував йому чималу частину свого старого гардероба, бо з Лондона вже прибули всі зроблені там покупки.
Sir Henry dovette rassicurarlo che ciò non era affatto il caso e lo rappacificò regalandogli una parte ragguardevole dei suoi vecchi abiti, dato che il nuovo guardaroba londinese è ormai stato tutto consegnato.
Мене цікавить місіс Беррімор. Це дебела, здорова жінка, очевидно, з пуританськими нахилами, дуже обмежена і надзвичайно шаноблива. Важко навіть уявити більш незворушну особу. А проте я вже писав вам, що першої ж ночі, проведеної тут, чув, як гірко вона ридала, і відтоді я не раз помічав на її обличчі сліди сліз. Якесь велике горе крає їй серце. Іноді в мене виникає думка, що її мучать докори нечистого сумління, іноді я починаю підозрювати Беррімора в тому, що він — хатній тиран. Я завжди відчував, що у вдачі цього чоловіка є щось своєрідне, сумнівне, а події минулої ночі ще дужче посилили мої підозри.
La signora Barrymore m'interessa. È una donna massiccia, solida, poco intelligente, molto rispettabile, e incline al puritanesimo. Sarebbe difficile immaginare un soggetto meno emotivo. Eppure le ho detto di averla sentita singhiozzare disperata la prima notte del mio arrivo qui e da allora ho osservato piú di una volta sul suo viso solchi di lacrime. Una grave afflizione deve angosciarle il cuore. A volte mi domando se la tormenta qualche ricordo colpevole; a volte invece ho il sospetto che Barrymore, in famiglia, sia alquanto tirannico. Sin dal principio ho avuto l'impressione che nel carattere di quest'individuo vi sia qualcosa di strano e oscuro; ma l'avventura di ieri notte ha coronato i miei sospetti.
Втім, сама по собі ця пригода може видатися дрібною. Ви, звичайно, знаєте, що сон у мене не дуже міцний, а тепер, відколи почав пильнувати в баскервільському замку, я сплю ще чуткіше. Минулої ночі, близько другої години, мене розбудили скрадливі кроки біля моєї кімнати. Я встав, відчинив двері й визирнув. Коридором повзла чиясь довга чорна тінь. Вона падала від чоловіка, який ішов майже нечутно. Він був у спідній сорочці, штанях і босий. Я бачив тільки його обриси, але зріст чоловіка підказав мені, що це Беррімор. Він просувався вперед дуже повільно й обережно, в усіх його рухах було щось невимовно злодійкувате й злочинне.
Presa di per sé, può sembrare una cosa di scarsa importanza. Lei sa che io ho il sonno molto lieve, e poiché da che sono in questa casa ho sempre i nervi tesi, i miei sonni sono diventati piú leggeri che mai. La scorsa notte, dunque, verso le due del mattino, fui svegliato dal rumore di un passo furtivo accanto alla mia camera. Mi alzai, socchiusi l'uscio e spiai all'esterno. Una lunga ombra nera si proiettava lungo il corridoio. Era gettata da un uomo che camminava a passi felpati nell'andito, reggendo in mano una candela. Era in maniche di camicia e a piedi scalzi. Ne vidi solo il profilo, ma dalla statura giudicai che poteva essere solo Barrymore. Avanzava piano piano e con la massima circospezione, e in tutto il suo contegno vi era qualcosa di indescrivibilmente colpevole e furtivo.
Я вже розповідав вам, що коридор закінчується галереєю, яка тягнеться всередині зали вздовж її стін, і потім продовжується далі по другий бік цієї зали. Я почекав, поки Беррімор зникне в мене з очей, а тоді пішов слідом за ним. Коли я вийшов на галерею, Беррімор був уже в дальньому кінці другого коридора, того, що за залою, і з мерехтіння світла крізь відчинені двері я зрозумів, що він увійшов до однієї з кімнат. У тій половині будинку ніхто не живе, в кімнатах немає меблів, а через це поведінка Беррімора здавалася ще загадковішою. Світло в кімнаті горіло рівно — Беррімор, мабуть, завмер на одному місці. Тихо, як тільки міг, я прокрався вздовж коридора й зазирнув з-за одвірка в кімнату.
Le ho spiegato che il corridoio è interrotto dalla balconata, che corre intorno alll’ingresso, per poi riprendere sull'altro lato. Aspettai finché non scomparve dalla vista, poi cominciai a seguirlo. Quando giunsi alla curva della balconata aveva già raggiunto il capo estremo del corridoio, e compresi dalla striscia di luce tremula che giungeva da una porta aperta che egli doveva essere entrato in una di quelle stanze. Si tratta di stanze tutte vuote e disabitate, e così quella sua spedizione notturna mi apparve piú che misteriosa. La luce brillava con uno scintillio fermo, come se Barrymore fosse immobile, in piedi. Avanzai strisciando per il corridoio nel modo più silenzioso possibile e scrutai oltre lo stipite della porta.
Беррімор стояв, причаївшись біля вікна, й тримав свічку біля шибки. Я бачив його обличчя у напівпрофіль, воно немов закам'яніло в чеканні, очі невідривно дивилися в чорну темряву пустища. Кілька хвилин він напружено за чимось спостерігав. Потім тяжко зітхнув і нетерпляче загасив свічку. Я негайно повернувся в свою кімнату, і майже відразу ж за дверима пролунали скрадливі кроки — це Беррімор ішов назад. Через тривалий час після того, як я знову поринув у сторожкий сон, я почув, що десь у замку повернувся ключ, але з якого боку долинув цей звук, визначити було неможливо. Я не уявляю, що все це означає, але в цьому похмурому будинку кояться таємничі речі, до суті яких ми раніше чи пізніше докопаємося. Не буду турбувати вас викладом своїх власних теорій, оскільки ви просили мене повідомляти вам тільки голі факти. Сьогодні вранці я довго розмовляв з сером Генрі, і ми виробили план кампанії, заснований на моїх нічних спостереженнях. Зараз я про нього нічого не казатиму, але тим цікавіше вам буде читати мій наступний звіт».
Barrymore era accovacciato presso la finestra, e reggeva la candela contro il vetro. Teneva il profilo rivolto a metà verso di me, e il suo viso aveva una rigidità di attesa quasi che volesse penetrare con lo sguardo l'oscurità della landa. Rimase fermo per alcuni minuti, lo sguardo intento, quindi emise un gemito soffocato e spense la luce con un gesto d'impazienza. Subito io mi ritrassi verso la mia stanza, e poco dopo quei medesimi passi furtivi mi echeggiarono accanto ancora una volta. Molto piú tardi, quando mi ero ormai abbandonato a un sonno leggero, sentìì una chiave girare nella toppa in qualche punto della casa, ma non mi sarebbe stato possibile dire da dove provenisse quel rumore. Non so immaginare che significato abbia tutto questo, ma in questa lugubre dimora si sviluppano di certo segreti intrecci di cui presto o tardi dovremo giungere a fondo. Non voglio annoiarla con teorie di mia invenzione, poiché lei mi ha chiesto di fornirle solo i fatti. Stamane ho avuto una lunga conversazione con Sir Henry, e insieme abbiamo formulato un piano di battaglia fondato sulle mie osservazioni della notte scorsa. Per il momento non le parlerò di questo, ma nella mia prossima relazione spero di poterle dare un resoconto interessante.