Признаюсь, від цих слів мені аж мороз пішов поза шкірою. Та й дрож у голосі доктора Мортімера засвідчив, що він і сам глибоко схвильований своєю розповіддю. Холмс нетерпляче нахилився вперед, а його очі спалахнули колючим сухим блиском — це було безпомилковою ознакою того, що в ньому прокинулася гостра цікавість.
Признаюсь, что при этих словах мороз пробежал у меня по коже. Судя по тому, как дрожал голос у доктора, он сам был глубоко взволнован своим рассказом. Холмс подался всем телом вперед, и в глазах у него вспыхнули сухие, колючие искорки - верный признак проснувшегося интереса.
— Ви їх бачили?
- Вы сами их видели?
— Так само виразно, як оце вас.
- Точно так же, как вижу вас.
— І нічого не сказали?
- И ничего об этом не сказали!
— А що це дало б?
- А зачем?
— Як же трапилося, що ніхто більше не помітив слідів?
- Неужели, кроме вас, их никто не видел?
— Вони були ярдів за двадцять від тіла, ніхто просто не звернув на них уваги. Думаю, я теж їх не побачив би, коли б не знав цієї легенди.
- Они были шагах в тридцати от тела, и на них, вероятно, просто не обратили внимания. Я бы сам ничего не заметил, если б не вспомнил легенду.
— На пустищі багато вівчарок?
- На болотах, должно быть, много овчарок?
— Багато. Але то бігала не вівчарка.
- Разумеется. Но это была не овчарка.
— Ви кажете, сліди були великі?
- Вы говорите, что следы очень большие?
— Величезні.
- Огромные.
— А собака наближалася до тіла?
- Но к телу сэра Чарльза они не приближали?
— Ні.
- Нет.
— Яка тоді була погода?
- Какая тогда стояла погода?
— Сира й прохолодна.
- Сырая, холодная.
— А чи йшов дощ?
- Но дождя не было?
— Ні.
- Нет.
— Що являє собою алея?
- А что представляет собой эта аллея?
— Це два ряди старих тисових дерев, які зрослися в густий живопліт у дванадцять футів заввишки. Між ними доріжка завширшки близько восьми футів.
- По бокам высокая зеленая изгородь из тесно сросшихся старых тисов. Посередине - дорожка футов восьми в ширину.
— А між тисами й доріжкою ще що-небудь є?
- А между кустарником и дорожкой есть что-нибудь?
— Є смужки трави завширшки по шість футів по обидва боки доріжки.
- Да, по обе стороны идет полоска дерна около шести футов в ширину.
— Якщо я правильно зрозумів, у тисову алею можна проникнути тільки в одному місці крізь хвіртку?
- Если я правильно вас понял, в аллее есть калитка?
— Так, крізь хвіртку на пустище.
- Да, и эта калитка ведет на болота.
— Чи є туди інші виходи?
- А других выходов туда нет?
— Немає.
- Нет.
— Отже, в тисову алею можна увійти або просто з будинку, або у хвіртку на пустище?
- Следовательно, в тисовую аллею можно попасть или прямо из дома, или через калитку, которая ведет на болота?
— Є ще один вихід — крізь альтанку в дальньому кінці алеї.
- Есть еще один выход - через беседку в дальнем конце.
— Сер Чарльз дійшов туди?
- Сэр Чарльз дошел туда?
— Ні, він лежав за п'ятдесят ярдів від неї.
- Нет, он лежал шагах в пятидесяти от нее.
— А тепер скажіть мені, докторе Мортімере,— це дуже важливо,— сліди, які ви побачили, були на доріжці, а не на траві?
- Теперь, доктор Мортимер, будьте добры ответить мне на один очень важный вопрос: замеченные вами следы были не на траве, а на дорожке?
— На траві слідів не видно.
- На траве следов обычно не видно.
— Вони були з того краю доріжки, де хвіртка?
- Они были на той же стороне дорожки, где калитка?
— Так, вони були з того самого краю доріжки, що й хвіртка на пустище.
- Да, на самом краю, ближе к калитке.
— Страшенно цікаво. Ще одне. Хвіртка була зачинена?
- Чрезвычайно интересно! Еще один вопрос: калитка была закрыта?
— Зачинена й замкнена на висячий замок.
- Не только закрыта, но и заперта на висячий замок.
— Яка вона заввишки?
- Какой она вышины?
— Близько чотирьох футів.
- Фута четыре.
— Отже, через неї можна перелізти?
- Значит, через нее можно перелезть?
— Можна.
- Да.
— А які сліди ви побачили біля хвіртки?
- А около самой калитки было что-нибудь обнаружено?
— Там не було нічого особливого.
- Нет, ничего особенного.
— Боже мій! Невже не шукали?
- Боже мой! Неужели там не посмотрели?
— Шукали. Я сам шукав.
- Нет, я сам смотрел.
— І нічого не знайшли?
- И ничего не нашли?
— Там усе було дуже заплутано. Сер Чарльз, очевидно, стояв біля хвіртки хвилин п'ять-десять.
- Там трудно было что-нибудь разобрать. Сэр Чарльз, по-видимому, простоял у калитки минут пять - десять.
— Чому ви так думаєте?
- Почему вы так думаете?
— Тому що попіл з його сигари впав двічі.
- Потому что пепел дважды упал с его сигары.
— Чудово! Такий колега, Вотсоне, нам до душі. Ну, а сліди?
- Превосходно! Вот такой помощник нам под стать! Правда, Уотсон? Ну, а следы?
— На маленькій латочці піску були сліди тільки сера Чарльза. Інших я не побачив.
- Гравий был испещрен его следами. Других я не заметил.
Шерлок Холмс нетерпляче ляснув себе по коліну.
Шерлок Холмс нетерпеливо ударил себя ладонью по колену.
— Який жаль, що я там не був! — вигукнув він. — Це, безперечно, надзвичайно цікава справа, вона надає величезні можливості для спеціаліста-науковця. Оту піщану сторінку, на якій я міг би прочитати так багато, давно вже розмито дощем і столочено дерев'яними черевиками селян. О докторе Мортімере, докторе Мортімере, подумати тільки, що ви мене не покликали! Ви взяли на себе дуже велику відповідальність.
- Ах, если б я сам там был! - воскликнул он. - Это, по-видимому, чрезвычайно интересное дело. Какие богатые возможности для серьезного научного расследования! Гравий - это такая страница, на которой я мог бы столько всего прочесть! А теперь она размыта дождем, затоптана башмаками любопытных фермеров... Ах, доктор Мортимер, доктор Мортимер! Почему же вы меня сразу не позвали? Какой грех на вашей совести!
— Я не міг звернутися до вас, містере Холмсе, не розголосивши всіх цих фактів, а я вже пояснив, чому не бажав цього робити. Крім того, крім того...
- Я не мог обратиться к вам, мистер Холмс: ведь тогда мне пришлось бы предать гласности все эти факты, а я уже объяснил, что меня удерживало от такого шага. Кроме того, кроме того...
— Чого ж ви замовчали?
- Что же вы колеблетесь?
— Є одна сфера, де безсилі найпроникливіші й найдосвідченіші детективи.
- Есть некая область, где бессилен самый проницательный и самый опытный сыщик.
— Ви хочете сказати, що тут не обійшлося без чогось надприродного?
- Вы намекаете, что мы имеем дело со сверхъестественной силой?
— Категорично твердити цього я не можу.
- Я этого не говорю.
— Не можете, але ви так думаєте.
- Не "говорю", но "думаю"?
— Відтоді як сталася ця трагедія, містере Холмсе, до мене дійшли чутки про кілька випадків, які важко узгодити з існуючим у природі порядком.
- С тех пор как произошло это несчастье, мистер Холмс, мне рассказали несколько случаев, которые трудно связать с естественным ходом вещей.
— Наприклад?
- Например?
— Я з'ясував, що кілька місцевих жителів ще до жахливої смерті сера Чарльза бачили в пустищі якусь тварину — за описом вона достоту відповідає баскервільському демону і, цілком імовірно, ще невідома науці. Всі очевидці сходяться на тому, що це моторошна, схожа на привид величезна істота, яка до того ж ще й світиться. Я піддав цих людей перехресному допиту — один з них хитрий, упертий селянин, другий — коваль, третій хуторянин з пустища,— і кожний з них розповів ту саму історію про страхітливий привид, достеменно схожий на пекельного собацюру, про якого йдеться в легенді. Повірте мені, всю нашу округу охопив жах, і тепер з'являтися на пустищі вночі відважуються тільки найбільші відчайдухи.
- Я выяснил, что кое-кто из местных жителей еще до трагической смерти сэра Чарльза видел на болотах некое странное существо, в точности соответствующее описаниям баскервильского демона и не похожее ни на какое другое животное, известное науке. Все видевшие его утверждали в один голос: это страшный светящийся призрак непомерной величины. Я опросил этих людей. Их было трое: наш сосед, человек весьма трезвых взглядов на вещи, здешний кузнец и один фермер. Все они рассказывают о чудовищном привидении, почти слово в слово повторяя описание того пса, о котором говорится в легенде. Верьте мне, мистер Холмс: во всей нашей округе царит ужас, выходить на болото ночью никто не отваживается, разве только самые отчаянные смельчаки.
— І ви, досвідчена людина науки, вірите, що це явище надприродне?
- И вы, человек науки, верите, что это явление сверхъестественное?
— Не знаю навіть, чому вірити.
- Я сам не знаю, чему верить.
Холмс знизав плечима.
Холмс пожал плечами.
— Досі моя розшукна робота обмежувалася цим світом,— мовив він.
— В міру своїх скромних сил я боровся із злом, але кинути виклик самому прабатькові зла було б з мого боку, мабуть, занадто великим зухвальством. А проте ви мусите визнати, що сліди тієї істоти — річ матеріальна.
- До сих пор моя сыскная деятельность протекала а пределах этого мира, - сказал он. - Я борюсь со злом по мере своих скромных сил и возможностей, но восставать против самого прародителя зла будет, пожалуй, чересчур самонадеянно с моей стороны. Однако вы не станете отрицать, что следы на гравии - вещь весьма реальная?
— Собака з легенди виявився досить матеріальним, щоб розірвати людині горло, і все ж водночас він був якийсь сатанинський.
- Собаке, о которой говорится в предании, нельзя отказать в реальности, если она смогла загрызть человека. И все же в ней было что-то демоническое.
— Бачу, ви остаточно перейшли в табір тих, хто вірить у надприродне. А тепер, докторе Мортімере, скажіть мені ось таке. Якщо ви додержуєтесь цієї думки, то навіщо ви взагалі прийшли до мене? Ви кажете мені, що розслідувати причини смерті сера Чарльза марна справа і тут же, не переводячи подиху, заявляєте, що бажаєте, щоб я взявся за цю справу.
- Я вижу, вы окончательно перешли на сторону мистиков, доктор Мортимер. Тогда скажите мне вот что. Если вы стали на такую точку зрения, зачем вам понадобился я? Вы говорите мне, что расследовать обстоятельства смерти сэра Чарльза бесполезно, и в то же время просите меня взяться за это.
— Я не казав, що бажаю, щоб ви взялися за неї.
- Я ни о чем таком вас не просил.
— Тоді чим же я можу вам допомогти?
- Тогда чем же я могу помочь вам?
— Порадою, що мені робити з сером Генрі Баскервілем, який прибуває на вокзал Ватерлоо,— доктор Мортімер подивився на свій годинник,— рівно через годину з чвертю.
- Советом. Скажите мне, как я должен поступить с сэром Генри Баскервилем, который приедет на вокзал Ватерлоо, - доктор Мортимер посмотрел на часы, - ровно через час с четвертью.
— Це спадкоємець?
- Это и есть наследник?
— Так. Після смерті сера Чарльза ми навели про нього довідки й дізналися, що він фермерствує в Канаді. З відгуків, які до нас дійшли, нам відомо, що це в усіх відношеннях прекрасна молода людина. Я говорю зараз не як лікар, а як довірена особа й виконувач духівниці сера Чарльза.
- Да. После смерти сэра Чарльза мы навели о нем справки и выяснили, что он ведет хозяйство у себя на ферме, в Канаде. Судя по отзывам, это прекрасный, достойнейший молодой человек. Я сейчас говорю не как врач, а как доверенное лицо и душеприказчик сэра Чарльза.
— Чи немає інших претендентів на спадщину?
- Других претендентов на наследство нет?
— Немає. Єдиний інший родич, на слід якого нам пощастило натрапити,— це Роджер Баскервіль, найменший з трьох братів, старшим серед яких був нещасний сер Чарльз. Середній брат, який вмер молодим, є батьком сера Генрі. Третій, Роджер, був у сім'ї паршивою вівцею. Він походив з давньої деспотичної баскервільської породи і, так мені розповіли, був як дві краплі води схожий на старого Гуго. В Англії йому зробилося непереливки і він утік в Центральну Америку, де й помер від жовтої лихоманки в тисяча вісімсот сімдесят шостому році. Генрі — останній з Баскервілів. За одну годину й п'ять хвилин я зустріну його на вокзалі Ватерлоо. Я одержав телеграму, що цього ранку він прибув у Саутгемптон. Ну, містере Холмсе, що, на вашу думку, мені з ним робити?
- Нет. Единственный другой родственник, о котором нам удалось кое-что узнать, это Роджер Баскервиль, младший брат несчастного сэра Чарльза. Всех братьев было трое. Средний, умерший в молодых годах, - отец этого Генри. Младший, Роджер, считался в семье паршивой овцой. Он унаследовал баскервилевскую деспотичность и был как две капли воды похож на фамильный портрет того самого Гуго Баскервиля. В Англии Роджер не ужился и был вынужден скрыться в Центральную Америку, где и умер в 1876 году от желтой лихорадки. Генри - последний отпрыск рода Баскервилей. Через час пять минут я должен буду встретить его на вокзале Ватерлоо. Он известил меня телеграммой, что сегодня утром приезжает в Саутгемптон. Так вот, мистер Холмс, посоветуйте, как мне с ним быть?
— А чому б йому не поїхати в своє родове гніздо?
- А почему бы ему не уехать сразу в свое родовое поместье?
— Це було б ніби й природно. Та зважте на те, що кожного Баскервіля, який оселявся там, спостигала лиха доля. Я впевнений, що якби сер Чарльз міг поговорити зі мною до своєї смерті, він застеріг би мене, щоб я не привозив останнього нащадка стародавнього роду й спадкоємця великого багатства в те страшне місце. А проте не можна заперечити, що добробут нашого бідного суворого краю залежить від того, житиме там сер Генрі чи ні. Всі добрі починання сера Чарльза зведуться нанівець, якщо баскервільський замок стоятиме пусткою. Я все розповів вам і прошу вашої поради тому, що боюсь, щоб мої власні інтереси як місцевого жителя не позначились надмірно на моїх діях.
- Да, такое решение напрашивается само собой. Но вспомните, что все Баскервили, которые жили там, кончали трагически. Я уверен, будь у сэра Чарльза возможность поговорить со мной перед смертью, он запретил бы мне привозить последнего отпрыска древнего рода в это страшное место. И в то же время нельзя отрицать, что благоденствие всей нашей унылой, нищей округи зависит от того, согласится сэр Генри жить в своем поместье или нет. Если Баскервиль-холл будет пустовать, все начинания сэра Чарльза пойдут прахом. Я боюсь, как бы моя личная заинтересованность в наших местных делах не взяла надо мной верх, и поэтому обращаюсь за советом к вам.
Холмс ненадовго замислився.
Холмс задумался.
— Якщо обійтися без зайвих слів, то справа стоїть так,— сказав він. — На вашу думку, існує якась диявольська сила, яка перетворила Дартмур у небезпечне для Баскервілів місце. Я не помиляюсь?
- В двух словах дело обстоит так, - сказал он наконец. - Вы считаете, что некая злая сила делает Дартмур небезопасным для Баскервилей. Правильно я вас понял?
— В усякому разі, я маю підстави твердити, що це можливо.
- Во всяком случае, некоторые данные для таких опасений имеются.
— Саме так. Але ж, якщо ваша теорія про надприродні сили правильна, то в Лондоні вони напевно можуть занапастити цього молодого спадкоємця так само легко, як і в Девоншірі. Погодьтеся, диявол, дієздатний тільки в своїй місцевості, як парафіяльна рада, річ надто незбагненна.
- Так. Но если ваша теория о сверхъестественных силах правильна, то они могут погубить этого молодого человека не только в Девоншире, но и в Лондоне. Трудно представить себе дьявола с такой узкоместной властью. Ведь это не какой-нибудь член приходского управления.
— Ви висловлювалися б не так легковажно, містере Холмсе, якби самі особисто зіткнулися з усім цим. Отже, наскільки я зрозумів, ви вважаєте, що сер Генрі буде в Девоншірі в такій же безпеці, як і в Лондоні. Він приїжджає через п'ятдесят хвилин. Що ви мені пррадите робити зараз?
- Если б вам пришлось столкнуться со всем этим самому, мистер Холмс, вы бы не стали так шутить. Значит, по-вашему, молодому человеку безразлично, где быть - в Лондоне или Девоншире? Он приезжает через пятьдесят минут. Посоветуйте, что мне делать?
— Зараз я раджу вам, сер, гукнути кеб, узяти свого спанієля, що шкребеться у вхідні двері, і їхати на вокзал Ватерлоо зустрічати сера Генрі Баскервіля.
- Я советую вам, сэр, позвать кэб, взять с собой своего спаниеля, который скребется у входной двери, и ехать на вокзал встречать сэра Генри Баскервиля.
— А далі?
- А потом?
— Далі ви зовсім нічого йому не будете казати, поки я не обміркую цю справу як слід.
- Потом вы будете ждать, пока я обдумаю дальнейший план действий, а до тех пор ничего ему не говорите.
— Скільки часу вам потрібно для цього?
- Сколько вам потребуется времени на это?
— Двадцять чотири години. Я буду вам дуже зобов'язаний, докторе Мортімере, якщо завтра о десятій ранку ви завітаєте сюди до мене, якщо ж ви ще й приведете з собою сера Генрі Баскервіля, це допоможе мені краще розробити плани на майбутнє.
- Одни сутки. Я буду вам весьма обязан, доктор Мортимер, если вы явитесь сюда завтра в десять часов утра и приведете с собой сэра Генри Баскервиля. Мне нужно познакомиться с ним.
— Я так і зроблю, містере Холмсе,— доктор Мортімер записав час зустрічі на своїй манжеті й квапливо вийшов, у властивій йому дивній манері неуважно роздивляючись навколо. Холмс зупинив його, коли він уже дійшов до сходів.
- Хорошо, мистер Холмс.
Он записал дату и час свидания на манжете и, так же рассеянно озираясь по сторонам, быстро вышел из комнаты. Холмс окликнул его с площадки:
— Ще одне запитання, докторе Мортімере. Ви кажете, кілька чоловік бачило на пустищі той привид перед смертю сера Чарльза Баскервіля?
- Еще один вопрос, доктор Мортимер. Вы говорите, что привидение являлось на болотах и раньше?
— Бачили троє.
- Да, об этом рассказывают трое.
— А після смерті сера Чарльза привид з'являвся?
А после смерти сэра Чарльза ничего такого не было?
— Не чув нічого такого.
- Не знаю. Не слышал.
— Дякую вам. На все добре.
- Благодарю вас. Всего хорошего.
Холмс сів на своє місце, і на обличчі в нього з'явився вираз внутрішньої спокійної вдоволеності, який означав, що перед ним проблема до пари його майстерності.
Холмс сел на свое место в углу дивана и улыбнулся той спокойной, удовлетворенной улыбкой, которая всегда появлялась у него на лице, когда перед ним вставала достойная его задача.
— Збираєтеся кудись іти, Вотсоне?
- Уходите, Уотсон?
— Так, якщо нічим не зможу вам допомогти.
- Да, если я ничем не могу вам помочь.
— Ні, мій друже, я звертаюся до вас по допомогу тоді, коли настає час дій. Але яка це чудова, справді унікальна справа, хоч з якого боку на неї дивитись. Коли будете проходити повз крамницю Бредлі, попросіть його, будь ласка, прислати мені фунт найміцнішого тютюну. Наперед дякую. Буде також непогано, якщо вам не завдасть труднощів не повертатися додому аж до вечора. А тоді я з радістю обміняюся з вами враженнями про цю надзвичайно цікаву проблему, яку нам було запропоновано сьогодні вранці.
- Нет, друг мой, я обращаюсь к вам за помощью, когда надо приступать к действию. Но какое великолепное дело! Во многих отношениях просто из ряда вон выходящее. Когда будете проходить мимо Бредли, заверните к нему и попросите прислать мне фунт самого крепкого табака. Благодарю заранее. Постарайтесь не возвращаться до вечера. А тогда я с радостью обменяюсь с вами впечатлениями по поводу чрезвычайно интересной задачи, которую нам задали сегодня утром.
Я знав, що моєму другові в години його напруженої розумової роботи, коли він зважував буквально кожну найдрібнішу обставину справи, вибудовував взаємовиключні версії, протиставляючи їх одна одній і вирішуючи, які деталі мають значення і які несуттєві, дуже потрібні були тиша й самотність. Тому я цілий день провів у своєму клубі й повернувся на Бейкер-стріт тільки ввечері. Була майже дев'ята година, коли я знову з'явився в нашій вітальні.
Уединение и покой были необходимы моему другу в часы напряженной умственной работы, когда он взвешивал все мельчайшие подробности дела, строил одну за другой несколько гипотез, сравнивал их между собой и решал, какие сведения существенны и какими можно пренебречь. Поэтому я провел весь день в клубе и вернулся на Бейкер-стрит только к вечеру, около девяти часов.
Першою моєю думкою, коли я відчинив туди двері, було: у нас пожежа, бо в кімнаті мене зустрів дим коромислом, і світло лампи, яка стояла на столі, насилу в ньому вгадувалася. Та страхи відразу й минулися, бо горло мені перехопило від ядучого диму міцного дешевого тютюну і я закашлявся. Крізь імлу я ледве розгледів Холмса, який зручно вмостився в кріслі. Він був у халаті й зі своєю чорною глиняною люлькою в зубах. Навколо нього лежало кілька паперових сувоїв.
Я открыл дверь в гостиную и перепугался - уж не пожар ли у нас? - ибо в комнате стоял такой дым, что сквозь него еле брезжил огонь лампы. Но мои опасения были напрасны: мне ударило в нос едким запахом крепчайшего дешевого табака, отчего у меня немедленно запершило в горле. Сквозь дымовую завесу я еле разглядел Холмса, удобно устроившегося в кресле. Он был в халате и держал в зубах свою темную глиняную трубку. Вокруг него лежали какие-то бумажные рулоны.
— Застудилися, Вотсоне? — спитав він.
- Простудились, Уотсон? - спросил он.
— Ні, не застудився, просто тут отруйне повітря.
- Нет, просто дух захватило от этих ядовитых фимиамов.
— Так, тепер, коли ви про це сказали, я бачу, що воно трохи задушливе.
- Да, вы, кажется, правы: здесь немного накурено.
— «Трохи задушливе»! Та дихати нічим.
- Какое там "немного"! Дышать нечем!
— Тоді відчиніть вікно! Бачу, ви цілий день просиділи в своєму клубі.
- Тогда откройте окно. Я вижу, вы просидели весь день в клубе?
— Ну, Холмсе, любий мій!
- Холмс, дорогой мой!
— Я не помилився?
- Правильно?
— Звичайно ні, але як ви?..
- Разумеется, правильно, но как вы...
Він засміявся, дивлячись на моє розгублене обличчя.
Он засмеялся, глядя на мою растерянную физиономию.
— Ваша наївність, Вотсоне, справді чарівна, тому тренувати на вас свої скромні розумові сили для мене сама приємність. Джентльмен іде з дому за дощової погоди, коли скрізь болото. І повертається ввечері чистісінький, без цяточки грязюки, з глянцем на капелюсі й черевиках. Отже, він десь просидів цілий день. Близьких друзів у нього немає. Де ж тоді він був? Хіба не зрозуміло?
- Ваше простодушие, Уотсон, поистине восхитительно! Если б вы знали, как мне приятно проверять на вас свои скромные силы! Джентльмен уходит из дому в мерзкую, дождливую погоду. Вечером он возвращается чистенький, без единого пятнышка. Цилиндр и ботинки на нем сверкают по-прежнему. Следовательно, он где-то сидел сиднем весь день. Близких друзей у него нет. Где же он был? Разве это не очевидно?
— Досить зрозуміло.
- Да, совершенно очевидно.
— В світі повно таких очевидних речей, але ніхто ніколи їх не помічає. Де, на вашу думку, я сьогодні був?
- Мир полон таких очевидностей, но их никто не замечает. Как вы думаете, где был я?
— Також цілий день просиділи на місці.
- Тоже весь день просидели сиднем?
— Навпаки. Я побував у Девоншірі.
- Вот и нет, я успел побывать в Девоншире.
— Подумки?
- Мысленно?
— Еге ж. Моє тіло залишалося в цьому кріслі і,— з сумом зауважу,— спожило під час моєї відсутності два великих кавники кави й неймовірну кількість тютюну. Після того як ви пішли, я послав до Стемфорда по випущену військово-геодезичним управлінням карту тієї частини пустища, і мій дух цілий день ширяв над ним. Тішу себе надією, що тепер там не заблукаю.
- Совершенно верно. Мое тело оставалось здесь, в кресле, и, как это ни грустно, успело выпить за день два больших кофейника и выкурить невероятное количество табака. Как только вы ушли, я послал к Стенфорду за картой дартмурских болот, и мой дух блуждал по ним весь день. Льщу себя надеждой, что теперь я освоился с этими местами как следует.
— Мабуть, карта великого масштабу?
- Карта крупного масштаба?
— Дуже великого. — Холмс розгорнув один паперовий сувій у себе на колінах. — Ось та сама ділянка, яка нас цікавить. Посередині неї стоїть баскервільський замок.
- Да, очень крупного. - Он развернул один сектор этой карты и положил его на колени. - Вот тот самый участок, который нас интересует. В середине стоит Баскервиль-холл.
— Навколо нього ліс?
- Окруженный лесом?
— Саме так. Думаю, тисова алея, хоч вона тут і не позначена, повинна проходити вздовж оцієї лінії, поряд з пустищем і, як ви розумієте, праворуч від нього. Оця маленька купка будівель — сільце Грімпен, там штаб-квартира нашого друга доктора Мортімера. В радіусі п'яти миль, як ви бачите, житло зустрічається дуже рідко. Ось лефтерський замок, про нього згадується в манускрипті. А цей будинок, мабуть, оселя натураліста, здається, Степлтона, якщо я правильно запам'ятав його ім'я. На пустищі є ще два хутори — «Висока скеля» і «Смердюче болото». За чотирнадцять миль від них прінстаунська каторжна тюрма. А між цих розкиданих точок і навколо них простягається безлюдне мертве пустище. Ось та сцена, на якій розігралася трагедія і, можливо, з нашою допомогою розіграється ще раз.
- Совершенно верно. Тисовая аллея здесь не обозначена, но я полагаю, что она идет справа, параллельно болотам. Вот эта маленькая группа строений - та самая деревушка Гримпен, где находится штаб-квартира нашего друга, доктора Мортимера. Как видите, на пять миль в окружности жилье встречается очень редко. Вот это Лефтер-холл, о котором упоминал доктор. Здесь, по-видимому, стоит дом натуралиста Стэплтона, если я правильно запомнил его фамилию. Вот это - две фермы: "Каменные столбы" и "Гнилое болото". В четырнадцати милях от них - принстаунская каторжная тюрьма. А между этими отдельными точками и вокруг них расстилаются унылые, лишенные признаков жизни болота. Вот вам сцена, на которой разыгралась эта трагедия и, может быть, разыграется еще раз на наших глазах.
— Так, дика місцина.
- Да, места дикие.
— Декорації до пари трагедії. Якщо диявол справді забажав утрутитись у людські справи...
- Сцена обставлена как нельзя лучше. Если дьявол действительно захотел вмешаться в людские дела...
— Бачите, ви самі схильні шукати пояснень у надприродних силах.
- Значит, вы тоже склонны видеть во всем этом нечто сверхъестественное?
— Дияволові поплічники можуть бути з плоті й крові, хіба ні? Для початку нас чекає два запитання. Перше — чи було взагалі вчинено злочин, і друге — в чому полягає злочин і як його було вчинено. Зрозуміло, якщо припущення доктора Мортімера виявиться правильним і ми маємо справу з силами, що не підлягають звичайним законам природи, то це покладе край нашому розслідуванню. Та перш ніж це відбудеться, ми зобов'язані перевірити всі інші гіпотези. Давайте-но зачинимо вікно, якщо ви не проти. Дивна річ, але концентрація диму в повітрі сприяє концентрації думки. Я ще не дійшов до того, щоб залазити в скриню, коли мені треба добре подумати, але це логічний висновок з моїх спостережень. Ви прокручували цю справу в своїй голові?
- А разве пособники дьявола не могут быть облечены в плоть и кровь? Для начала нам придется решить два вопроса. Первый: было ли здесь совершено преступление? Второй: в чем заключается это преступление и как оно было совершено? Разумеется, если доктор Мортимер прав в своих догадках и мы имеем здесь дело с силами, которые находятся вне законов природы, тогда нам придется сложить оружие. Но прежде чем успокаиваться на этом, надо проверить до конца все другие гипотезы. Давайте-ка закроем окно, если вы не возражаете. Как это ни странно, но, по-моему, концентрация табачного дыма способствует концентрации мысли. Я еще не дошел до того, чтобы забираться в ящик во время своих размышлений, но логический вывод из моей теории именно таков. Ну как, вы успели подумать над этим делом?
— Так, протягом дня я чимало над нею думав.
- Оно не выходило у меня из головы весь день.
— І якого висновку дійшли?
- И к чему же вы пришли?
— Надзвичайно заплутана історія.
- Запутанная история.
— Безперечно, це своєрідна справа. Особливо в деяких моментах. Наприклад, змінився характер слідів. Який висновок ви з цього робите?
- Да, история весьма своеобразная. Особенно в некоторых деталях. Например, изменившийся характер следов. Как вы это объясняете?
— Мортімер сказав, що сер Чарльз від хвіртки йшов алеєю навшпиньках.
- Мортимер говорил, будто бы сэр Чарльз прошел эту часть аллеи на цыпочках.
— Він тільки повторив слова якогось дурня, сказані тим під час проведення слідства. Навіщо було чоловіку йти алеєю навшпиньках?
- Он только повторил слова какого-то идиота, сказанные во время следствия. Зачем это человеку может понадобиться идти по аллее на цыпочках!
— Ну то й що?
- Тогда в чем же тут дело?
— Він тікав, Вотсоне, тікав відчайдушно, тікав, рятуючи життя, тікав доти, поки серце його не розірвалось і він не впав мертвий.
- Он бежал, Уотсон. Спасался, бежал со всех ног. Так бежал, что сердце у него не выдержало и он на всем бегу упал мертвый.
— Тікав від чого?
- Спасался? Но от кого?
— Ось у цьому й полягає наша проблема. Є ознаки того, що сер Чарльз Баскервіль спочатку до нестями перелякався, а вже тоді кинувся бігти.
- В том-то вся и загвоздка. Судя по некоторым данным, Чарльз Баскервиль потерял голову от страха, прежде чем обратиться в бегство.
— Чому ви так кажете?
- Почему вы так думаете?
— Я припускаю одне: те, що його налякало, наблизилося до нього з пустища. Якщо все відбувалося саме так,— а це здається найімовірнішим,— то тільки людина, яка страшенно розгубилася, могла побігти від будинку замість бігти до нього. І якщо свідчення цигана правдиві, то сер Чарльз біг з криком про допомогу в той бік, де її аж ніяк не можна було знайти. Тоді, знову ж, кого він чекав того вечора і чому в тисовій алеї, а не у власному будинку?
- То, что его так напугало, двигалось к нему с болот. Если я не ошибаюсь - а по-видимому, все так и было, как я предполагаю, - то бежать не к дому, а от дома мог только обезумевший человек. Цыган показал на следствии, сэр Чарльз призывал на помощь, но бежал он в том направлении, где меньше всего можно было на нее рассчитывать. Потом еще одна загадка: кого он поджидал в тот вечер и почему свидание должно было состояться в тисовой аллее, а не в доме?
— Ви думаєте, сер Чарльз когось чекав?
- Вы думаете, что он ждал кого-то?
— Він був літнім, хворим чоловіком. Ми розуміємо його бажання вийти на вечірню прогулянку, але ж земля була сира, а погода холодна. Чи природним було для сера Чарльза стояти біля хвіртки п'ять або й десять хвилин, як з'ясував доктор Мортімер, який виявив набагато більше здорового глузду, ніж мені здавалося спочатку, звернувши увагу на сигарний попіл.
- Посудите сами: больной пожилой человек отправился вечером на прогулку - ничего удивительного в этом нет. Но ведь в тот день было сыро, холодно. Зачем же ему понадобилось попусту стоять у калитки пять, а то и десять минут, как утверждает доктор Мортимер, обративший внимание на сигарный пепел? Между прочим, как это ни странно, но ему нельзя отказать в наблюдательности.
— Але ж сер Чарльз виходив на прогулянку щовечора.
- Сэр Чарльз совершал такие прогулки каждый вечер.
— Як на мене, неймовірно, щоб він чекав біля хвіртки щовечора. Навпаки, факти свідчать: він уникав пустища. А того вечора він когось чекав. Це було напередодні його поїздки в Лондон, яка не відбулася. Як бачите, Вотсоне, справа набуває чіткості. Вона стає логічно послідовною і зрозумілою. А тепер, будь ласка, дайте мені скрипку,— далі ми будемо обговорювати цю загадку після того, коли вранці, сподіваюсь, не без користі, зустрінемося з доктором Мор-тімером і сером Генрі Баскервілем.
- И каждый вечер останавливался у калитки? Вряд ли. Наоборот, есть сведения, что сэр Чарльз старался держаться подальше от болот. А в ту ночь он кого-то ждал там. И это было накануне его предполагаемого отъезда в Лондон. Видите, Уотсон, как все складывается - звено к звену! А теперь будьте любезны дать мне скрипку, и мы отложим всякое попечение об этом деле в надежде на то, что завтрашний визит доктора Мортимера и сэра Генри Баскервиля даст нам новую пищу для размышлений.