СОБАКА БАСКЕРВІЛІВ

Собака Баскервилей

   Розділ 11

   Глава XI.

   ЛЮДИНА НА СКЕЛЯСТІЙ ВЕРШИНІ

   ЧЕЛОВЕК НА ГРАНИТНОМ СТОЛБЕ

   Уривки з мого щоденника, з яких складено попередній розділ,наблизили мою розповідь до 18 жовтня — часу, коли всі ці дивні події швидко рушили до свого жахливого завершення. Пригоди кількох наступних днів закарбувалися в моїй пам'яті назавжди, і тому я можу розповісти про них, не звертаючись до зроблених тоді записів. Отож починаю від дня, напередодні якого я з'ясував дві надзвичайно важливі обставини: по-перше, місіс Лаура Лайонз із Кумбі-Трейсі написала серові Чарльзу Баскервілю листа, в якому призначила йому побачення в тому самому місці і в той самий час, коли він зустрів свою смерть; по-друге, чоловіка, який переховується в пустищі, треба шукати у кам'яних хижах на схилі пагорба. Знаючи ці обставини, я відчував, що тепер тільки брак розуму або сміливості може перешкодити мені знайти додаткові факти, які прояснили б їх ще більше.

   Отрывки из моего дневника, составившие последнюю главу, подвели нас вплотную к 18 октября, то есть к тому числу, начиная с которого все эти невероятные события быстро двинулись к своей страшной развязке. Происшествия последних дней настолько врезались мне в память, что я могу рассказывать о них, не прибегая к своим записям. Итак, начнем с того дня, в канун которого я выяснил два обстоятельства первостепенной важности. Первое: что миссис Лаура Лайонс из Кумби-Треси писала сэру Чарльзу Баскервилю и назначила ему свидание в том самом месте, где он встретил свою смерть (причем в тот же условленный час), и второе: что человека, скрывающегося на болотах, следует искать в каменных пещерах на склоне холма. Я чувствовал, что теперь только недостаток мужества и сообразительности может помешать мне разгадать эти две загадки.

   Того вечора я не дістав нагоди розповісти баронету про місіс Лайонз, бо доктор Мортімер допізна засидівся з ним за картами. Проте наступного ранку, коли ми снідали, я повідомив його про своє відкриття й спитав, чи не має він бажання вирушити зі мною в Кумбі-Трейсі. Спочатку він був запалився цією ідеєю, але, гаразд подумавши, ми обидва дійшли висновку, що коли я поїду туди один, наслідки, можливо, будуть кращі. Що офіційнішим ми зробили б цей візит, то менше дістали б інформації. Отож я не без деяких докорів сумління покинув сера Генрі й подався на нові розшуки.

   В тот вечер мне не удалось рассказать баронету о миссис Лайонс, так как доктор Мортимер допоздна засиделся с ним за картами. Но на другой день во время завтрака я поделился с ним своим открытием и предложил съездить со мной в Кумби-Треси. Сначала он охотно согласился на это, но, поразмыслив, мы решили, что лучше мне поехать одному. Чем официальнее будет обставлен этот визит, тем меньших результатов мы добьемся. И я не без угрызений совести оставил сэра Генри дома, а сам отправился на эти новые розыски.

   Прибувши в Кумбі-Трейсі, я звелів Перкінсу зупинити коней і навів довідки про леді, з якою мав намір поговорити. Я легко знайшов її будинок — він був гарний і стояв у центрі селища. Служниця без церемоній відчинила мені двері, і коли я ввійшов до вітальні, жінка, що сиділа за друкарською машинкою, з приємною посмішкою швидко підвелася мені назустріч. Та коли вона побачила перед собою незнайому людину, її обличчя витягнулося. Знову сівши за машинку, жінка спитала про мету мого візиту.

   Подъехав к Кумби-Треси, я велел Перкинсу придержать лошадей и навел справки о леди, которую мне предстояло допросить. Отыскать ее дом оказалось нетрудно - он стоял в самом центре деревни. Служанка, открывшая дверь, без дальнейших церемоний ввела меня в гостиную, где за пишущей машинкой сидела женщина. Она с приятной улыбкой поднялась мне навстречу, но, увидев перед собой незнакомца, нахмурилась, снова села к столу и осведомилась о цели моего посещения.

   З першого погляду місіс Лайонз вражала своєю надзвичайною вродою. Очі й волосся у неї були однакового багатого горіхового кольору, щоки, всіяні, щоправда, веснянками, пашіли зворушливими, немов у брюнетки, рум'янцями — таку ніжну рожевість можна побачити лише в самісінькому осерді квітки жовтої троянди. Повторюю, перше, що я відчув, глянувши на цю жінку, було захоплення. Критичне ставлення до неї почало з'являтися пізніше. В її обличчі щось було не так — його бездоганну вроду псувала якась вульгарна риска, якась жорсткість у погляді, якась невиразна лінія губ. Але, звичайно, про все це я подумав тільки згодом. А тоді я просто розумів, що стою перед дуже вродливою жінкою і що ця жінка питає мене про мету мого візиту. І лише тієї хвилини я до кінця зрозумів, наскільки делікатне завдання собі поставив.

   С первого взгляда миссис Лайонс поразила меня своей красотой. Светло-карие глаза, каштановые волосы, нежный румянец на щеках, правда усыпанных веснушками, - румянец того восхитительного оттенка, что таится в самом сердце белой розы. Повторяю, первое впечатление было очень сильное. Однако, присмотревшись, я настроился на критический лад. В этом лице было что-то неприятное, грубое - его совершенную красоту портили то ли безвольные складки у рта, то ли жесткость взгляда. Но все эти мысли пришли мне в голову задним числом. В первую же минуту я просто почувствовал, что передо мной сидит очень красивая женщина и эта женщина спрашивает меня, зачем я пришел. И мне только тогда стало ясно, насколько щекотлива цель моего визита.

   — Я маю приємність,— мовив я,— знати вашого батька.

    Початок був досить незграбний, і леді зразу ж дала мені це відчути.

   - Я имею удовольствие знать вашего батюшку, - сказал я.

    Начало было довольно неудачное, и леди сразу же дала мне понять это.

   — У мене немає нічого спільного з моїм батьком,— відказала вона. — Я нічим йому не зобов'язана, і його друзі не є моїми друзями. Якби не покійний сер Чарльз Баскервіль і деякі інші добрі люди, я голодувала б, незважаючи на все батьківське піклування.

   - У меня нет ничего общего с моим отцом, - сказала она. - Я ничем ему не обязана и не могу считать его друзей своими друзьями. Он не обременяет себя отцовскими заботами. Если б не покойный сэр Чарльз Баскервиль и некоторые другие сердобольные люди, мне пришлось бы голодать.

   — Саме через покійного сера Чарльза Баскервіля я й приїхав побачитися з вами.

   - А я как раз хочу поговорить с вами о покойном сэре Чарльзе Баскервиле.

   Веснянки на обличчі леді зробилися помітнішими.

   Веснушки ярко выступили на ее побледневшем лице.

   — А що я можу розповісти вам про нього? — спитала вона, її пальці нервово забігали по клавішах друкарської машинки.

   - Что именно вас интересует? - спросила она, и ее пальцы нервно потрогали клавиши машинки.

   — Але ж ви були з ним знайомі?

   - Вы были знакомы с ним?

   — Я вже вам сказала, що багато чим зобов'язана його доброті. І якщо я тепер можу утримувати себе, то це головним чином завдяки тій зацікавленості, яку він виявив до моєї нещасної долі.

   - Я же говорю, что я многим ему обязана. Если мне удалось стать на ноги, то это объясняется главным образом тем участием, которое он проявлял к моей судьбе.

   — Ви з ним листувалися?

   - Вы с ним переписывались?

   Леді сердито блиснула на мене своїми горіховими очима.

   Леди метнула на меня быстрый взгляд, и в ее светло-карих глазах вспыхнул злой огонек.

   — З якою метою ви ставите мені ці запитання? — різко мовила вона.

   - Объясните мне цель этих расспросов, - резко сказала она.

   — З метою уникнути публічного скандалу. Краще буде, якщо я питатиму про це тут, ніж дозволити справі вийти з-під нашого контролю.

   - Цель их может быть только одна: избежать неприятной для вас огласки. Давайте поговорим здесь иначе это уже будет не в нашей власти, а тогда выйдет хуже.

   Вона, все ще дуже бліда, довго мовчала. Нарешті з якоюсь відчайдушністю й зухвалістю подивилася на мене.

   Она побледнела еще больше и долго молчала. Потом вдруг посмотрела на меня и сказала дерзким, вызывающим тоном:

   — Добре, я вам відповім,— погодилася вона. — Що ви хочете знати?

   - Хорошо, я согласна. Что вы хотите знать?

   — Ви листувалися з сером Чарльзом?

   - Вы переписывались с сэром Чарльзом?

   — Так, я писала до нього разів зо два, щоб висловити вдячність за його делікатність і благородство.

   - Да, я писала ему раза два, благодарила его за великодушие и деликатность.

   — Ви пам'ятаєте, коли було датовано ті листи?

   - Даты этих писем вы помните?

   — Ні.

   - Нет.

   — А ви зустрічалися з сером Чарльзом?

   - А вы встречались с ним лично?

   — Так, двічі чи тричі, коли він приїжджав у Кумбі-Трейсі. Він був дуже скромною людиною і волів робити добрі діла без розголосу.

   - Считанное число раз, во время его приездов в Кумби-Треси. Сэр Чарльз был очень скромный человек он не любил выставлять напоказ свои добрые дела.

   — Але якщо ви бачили його так рідко і рідко йому писали, то звідки він знав про ваше скрутне становище, щоб, як ви кажете, допомагати вам?

   - Вы редко с ним переписывались, редко встречались, тем не менее он был настолько посвящен в ваши дела, что даже оказывал вам помощь! Как же это так?

   На це запитання, на мою думку складне, вона відповіла надзвичайно охоче:

   Она ответила на мой каверзный вопрос не задумываясь:

   — Мені спільно допомагало кілька джентльменів, які знали мою сумну історію. Одним з них був містер Степлтон, сусід і близький друг сера Чарльза. Він поставився до мене з якнайбільшою добротою, саме від нього сер Чарльз і дізнався про мої прикрощі.

   - Мне помогали общими силами и другие джентльмены, которые знали мою печальную историю. Один из них был мистер Стэплтон, сосед и близкий друг сэра Чарльза. Он проявил ко мне исключительную доброту, и сэр Чарльз через него познакомился со мной.

   Мені вже було відомо, що сер Чарльз Баскервіль у кількох випадках доручав Степлтону вести свої благодійні справи, отож тут леді казала правду.

   Я уже знал, что сэр Чарльз Баскервиль не раз поручал Стэплтону вести свои благотворительные дела, и поэтому счел такое объяснение вполне правдоподобным.

   — А чи просили ви сера Чарльза коли-небудь у своїх листах про зустріч? — вів я далі.

   - Теперь скажите: в своих письмах к сэру Чарльзу вы не настаивали на личном свидании?

   Місіс Лайонз знову спалахнула:

   Она гневно вспыхнула:

   — Сер, це дуже дивне запитання!

   - Я считаю такой вопрос неуместным, сэр!

   — Пробачте, мадам, але я змушений його повторити.

   - Простите, сударыня, но я вынужден повторить его.

   — Тоді я відповім: зрозуміло, ні.

   - Хорошо, я отвечу: конечно, нет!

   — Навіть у день смерті сера Чарльза?

   - Даже в день смерти сэра Чарльза?

   Рум'янці гніву миттю зникли, тепер на мене дивилося мертве обличчя. Пересохлі губи місіс Лайонз силкувалися вимовити слово «ні», яке я швидше побачив, ніж почув.

   Румянец в мгновение ока схлынул с ее щек; лицо, смотревшее на меня, покрылось мертвенной бледностью. Пересохшие губы дрогнули, и я скорее увидел, чем услышал еще одно "нет".

   — Вам, я певен, зраджує пам'ять,— сказав я. — Я навіть можу процитувати одне речення з вашого листа. Ось воно: «Благаю вас, благаю як джентльмена, спаліть цього листа і будьте біля хвіртки о десятій годині».

   - Вам явно изменяет память. Я могу даже процитировать одну фразу из вашего письма. Там было сказано: "Умоляю вас, как джентльмена, сожгите это письмо и будьте у калитки в десять часов вечера".

   Мені здавалося, що місіс Лайонз ось-ось знепритомніє, але вона зробила величезне зусилля і взяла себе в руки.

   Мне показалось, что еще секунда - и миссис Лайонс потеряет сознание, но она поборола себя огромным усилием воли.

   — Виходить, більше вже не існує джентльменів? — насилу мовила вона.

   - Значит, нет на свете порядочных джентльменов? - вырвалось у нее.

   — Ви несправедливі до сера Чарльза. Він зробив так, як ви просили. Але іноді можна прочитати і спалений лист. Тепер ви визнаєте, що писали це?

   - Вы несправедливы к сэру Чарльзу: он исполнил вашу просьбу. Но иной раз можно прочесть даже сожженное письмо. Теперь вы признаетесь, что писали ему в тот день?

   — Так, писала! — вигукнула вона, полегшуючи душу потоком слів. — Писала! Навіщо мені заперечувати це? Мені немає чого соромитися! Я хотіла, щоб він мені допоміг. Я вірила, що коли поговорю з ним, то дістану від нього підтримку, тому й попросила про зустріч.

   - Да, писала. Я не стану отказываться! - воскликнула она, вкладывая всю душу в свои слова. - Мне нечего стыдиться этого письма. Я просила его о помощи. Я была уверена, что, если мне удастся поговорить с ним, он не откажется поддержать меня.

   — Але чому о такій годині?

   - Но почему вы назначили такой час для встречи?

   — Тому що я дуже пізно дізналася, що наступного дня він їде в Лондон, можливо, на кілька місяців. До того ж існували причини, через які я не могла дістатися туди раніше.

   - Я узнала, что он уезжает на другой день в Лондон, возможно на несколько месяцев. А раньше я не могла прийти, на это у меня были свои причины.

   — А чому треба було призначати побачення в саду, замість того, щоб просто завітати до сера Чарльза додому?

   - Зачем же вы назначили свидание в парке? Разве нельзя было устроить его в доме?

   — Ви вважаєте, що жінка може одна о такій пізній порі відвідати дім холостяка?

   - По-вашему, женщина может явиться одна в такой поздний час в дом холостяка?

   — Добре, а що трапилося, коли ви прийшли на місце зустрічі?

   - Хорошо. Что же было, когда вы пришли на свидание?

   — Я туди не ходила.

   - Я никуда не ходила.

   — Місіс Лайонз!

   - Миссис Лайонс!

   — Ні, не ходила, присягаюся вам усім для мене святим. Не ходила. Виникла перешкода.

   - Клянусь вам всем, что для меня свято, я не ходила туда! Мне помешали.

   — Яка?

   - Что же вам помешало?

   — Це моя особиста справа. Я не можу говорити про неї.

   - Это мое личное дело, я не могу говорить о нем.

   — Отже, ви визнаєте, що призначили серу Чарльзу побачення на той саме час і в тому самому місці, де він зустрів свою смерть, але заперечуєте, що прийшли на те побачення.

   - Следовательно, вы назначили свидание сэру Чарльзу в том самом месте, где его постигла смерть, и даже в тот же самый час, но сами туда не пошли?

   — Це правда.

   - Это святая правда.

   Я влаштував їй справжній перехресний допит, але нічого певного так і не з'ясував.

   Все мои дальнейшие ухищрения ни к чему не привели, она продолжала стоять на своем.

   — Місіс Лайонз,— мовив я, закінчуючи цю тривалу і майже безплідну розмову,— не бажаючи щиро в усьому зізнатися, ви берете на себе дуже велику відповідальність і опиняєтесь у сумнівному становищі. Якщо я змушений буду звернутися по допомогу до поліції, тоді ви побачите, які серйозні неприємності вам загрожують. Якщо ж ви ні в чому не завинили, то чому почали перш за все заперечувати, що писали серу Чарльзу в останній день його життя?

   - Миссис Лайонс, - сказал я, заканчивая этот длинный и безрезультатный допрос, - вы не хотите говорить начистоту и тем самым берете на себя большую ответственность. Ваше положение весьма щекотливое. Если я обращусь к помощи полиции, вы убедитесь, насколько все это скомпрометирует вас. Допустим, что вы ни в чем не виноваты, но тогда зачем вам понадобилось с первых же слов отказываться от своего письма, которое было послано сэру Чарльзу в день его смерти?

   — Я боялася, що з цього можуть зробити неправильні висновки і мене буде вплутано в ганебну історію.

   - Я боялась, что из этого будут сделаны ложные выводы и меня вовлекут в неприятную историю.

   — А чому ви так наполягали, щоб сер Чарльз знищив ваш лист?

   - А почему вы так настаивали, чтобы сэр Чарльз уничтожил ваше письмо?

   — Якщо ви його читали, то повинні знати.

   - Если вы читали его, вам это должно быть ясно самому.

   — Я не казав, що читав увесь лист.

   - Я не говорил, что читал все письмо.

   — Дещо з нього ви навіть процитували.

   - Вы привели на память целую фразу.

   — Тільки постскриптум. Лист, як я вже вам казав, було спалено, і прочитати його весь виявилося неможливим. Повторюю своє запитання ще раз: чому ви так наполягали, щоб сер Чарльз обов'язково знищив цей лист, одержаний ним у день смерті?

   - Только постскриптум. Я уже сказал вам, что письмо было сожжено, мне не удалось прочитать его целиком. Повторяю свой вопрос еще раз: почему вы так настаивали, чтобы сэр Чарльз уничтожил ваше письмо?

   — Це дуже й дуже особисте.

   - Это касается только меня.

   — Тим більше у вас підстав уникати публічного розслідування.

   - Тогда вы тем более должны остерегаться публичного расследования.

   — Тоді я все вам розповім. Коли ви хоч трохи чули про мою нещасну долю, то знаєте, що я надто нерозважливо вийшла заміж і тепер шкодую про це.

   - Хорошо, я расскажу вам все. Если слухи о моей горькой судьбе дошли и до вас, то вы должны знать, что я вышла замуж опрометчиво и имею все основания сожалеть об этом.

   — Так, я дещо чув.

   - Да, я кое-что слышал.

   — Відтоді мій чоловік, до якого я відчуваю огиду, не перестає набридати мені своїми домаганнями. Закон на його боці, і кожного дня мені загрожує небезпека, що він примусить мене жити разом з ним. До того як написати серу Чарльзу листа, я дізналася, що у мене є надія знову повернути собі свободу, якщо я піду на певні витрати. А свобода означала для мене все: душевний спокій, щастя, самоповагу — геть усе! Я знала, що сер Чарльз — людина великодушна, і вважала, що коли він почує історію мого життя з моїх власних уст, то обов'язково мені допоможе.

   - С тех пор муж, которого я ненавижу, не перестает преследовать меня своими домогательствами. Закон на его стороне, и мне каждый день грозит опасность, что он принудит меня к совместной жизни. Перед тем как написать письмо сэру Чарльзу, я узнала, что могу получить свободу, но для этого требовались деньги. Свобода даст мне все: душевное спокойствие, счастье, самоуважение - решительно все! Великодушие сэра Чарльза было хорошо известно, и я думала: если рассказать ему о своем горе, он не откажется помочь.

   — Як же тоді трапилося, що ви не пішли на зустріч із ним?

   - Так почему же вы не пришли на свидание?

   — Після того як надіслала листа, я одержала допомогу з іншого джерела.

   - Потому что за это время я успела получить помощь из других рук.

   — Чому ж тоді ви знову не написали до сера Чарльза і все йому не пояснили?

   - Тогда надо было написать вторично и объяснить, почему вы не можете прийти!

   — Я так би й зробила, якби наступного ранку не прочитала у газетах про його смерть.

   - Я так бы и сделала, если б не прочла на следующее утро в газетах о его смерти.

   Розповідь цієї жінки була досить складною, і всі мої запитання виявилися нездатними похитнути її правдоподібність. Перевірити почуте можна було тільки в один спосіб — з'ясувати, чи справді вона почала справу про розлучення після трагічної смерті сера Чарльза.

   Рассказ получался довольно связный, и мои вопросы не могли поколебать его правдоподобие. Проверить все это можно было бы только одним способом: узнать, начала ли миссис Лайонс бракоразводное дело вскоре после трагической смерти сэра Чарльза.

   Було малоймовірно, щоб вона насмілилася твердити, ніби не навідувалася в замок Баскервілів, якщо насправді там була — адже для поїздки туди їй довелось би найняти бідарку і повернулась би вона в Кумбі-Трейсі тільки рано-вранці. Таку мандрівку таємною не зробити. Отже, мабуть, вона казала правду або принаймні частину правди. Я пішов від неї спантеличений і засмучений. Знову я опинився перед глухим муром, що його хтось наче вибудовує на всіх моїх шляхах, ідучи якими я намагаюсь виконати довірене мені доручення. І все ж, що більше я думаю про вираз обличчя цієї леді, її манеру поводитися, то дужче відчуваю: вона дещо від мене приховала. Чому вона так зблідла? Чому найменше зізнання треба було виривати в неї силоміць? Чому майже замовкала, коли мова заходила про час смерті сера Чарльза? Пояснення всьому цьому, безперечно, не можуть бути такими невинними, як їй хотілося мене в тому переконати. Та хоч би там як, але, ідучи далі в цьому ж напрямку, я нічого нового не почув би, отож доводилося повертати на іншу стежку, яка могла б вивести мене куди слід, і шукати її треба було між кам'яних халуп у пустищі.

   Она вряд ли осмелилась бы солгать, что не была на свидании, так как ей пришлось бы поехать в Баскервиль-холл в шарабане и вернуться в Кумби-Треси только к рассвету. Такую поездку не сохранишь в тайне. Следовательно, она говорит правду или по крайней мере часть правды. Я ушел от нее, сбитый с толку и удрученный своей неудачей. Опять передо мной та глухая стена, которая вырастает на всех моих путях к намеченной цели. И все же, вспоминая лицо этой женщины и ее поведение во время нашего разговора, я все больше и больше убеждался, что она многое утаила от меня. Почему она вдруг так побледнела? Почему мне приходилось силой вырывать у нее каждое слово? Почему она не поехала на свидание, назначенное на тот час, когда произошла трагедия? Уж наверно, причины всего этого не так просты, как ей хотелось внушить мне. Да, тут ничего нельзя было поделать! Приходилось идти по другим следам, которые вели к каменным пещерам на болотах.

   Та це теж був дуже непевний шлях. У цьому я переконався, коли повертався назад і один по одному розглядав пагорби із слідами життя стародавніх людей на них. Беррімор сказав, що незнайомий ховається в одній із покинутих халуп, але ж їх з краю в край пустища розкидано сотні й сотні! Але тут мені міг стати в пригоді й власний досвід, тому що я сам бачив того чоловіка на вершині Чорної Скелі. Отже, починати пошуки треба звідти. Я обстежуватиму в тому місці халупу за халупою, поки не знайду ту, яка мені потрібна. Якщо той чоловік сидітиме в одній з них, я почую з його власних уст,— якщо буде необхідно, то вдамся й до револьвера,— хто він такий і чому так уперто стежить за нами. На багатолюдній Ріджент-стріт він ще міг утекти від нас, але тут, у безлюдному пустищі, йому буде важко таке зробити. З другого боку, якщо я знайду ту халупу, а її мешканця в ній не виявиться, то чекатиму його там доти, доки він не повернеться. Холмс не впіймав його в Лондоні. Для мене буде справжнім тріумфом, якщо я розшукаю цього чоловіка — адже цим я досягну успіху там, де мого вчителя спіткала невдача.

   Но следы эти были в высшей степени неясные, в чем я убедился на обратном пути, проезжая мимо холмов, испещренных остатками жилья доисторического человека. Бэрримор сказал, что неизвестный прячется в одной из заброшенных пещер, но ведь тут они попадаются всюду! Впрочем, кроме указаний Бэрримора, у меня были и свои собственные соображения, так как я сам видел этого человека на вершине гранитного столба. Следовательно, оттуда и надо начинать поиски. Я обследую каждую пещеру в этом месте и в конце концов найду ту, которая мне нужна. Если незнакомец попадется мне, я заставлю его назвать себя, заставлю признаться, почему он так упорно преследует нас. Пусть даже для этого придется пригрозить ему револьвером. Он улизнул от Холмса на многолюдной Риджент-стрит, но здесь, на пустынных болотах, это ему не удастся. Если же я найду ту самую пещеру, а ее обитателя там не окажется, что ж - буду ждать его возвращения, когда бы он ни пришел. Холмс упустил этого человека в Лондоне. Как же я буду торжествовать, если мне удастся настигнуть его и тем самым взять верх над моим учителем!

   Під час цього розслідування щастя не один раз нас зраджувало, але тепер, нарешті, воно повернулося до мене обличчям. І вісником його був не хто інший, як містер Френкленд — червоновидий, з сивими бакенбардами, він стояв біля садової хвіртки, що виходила на битий шлях, яким я їхав.

   Счастье столько раз изменяло нам во время этого расследования, но теперь оно обернулось ко мне лицом, И вестником удачи был не кто иной, как седовласый, румяный мистер Френкленд, который встретил меня у своей садовой калитки, выходившей на проезжую дорогу.

   — Добрий день, докторе Вотсоне! — вигукнув він з незвичайною для нього привітністю. — Ви повинні дати своїм коням відпочити. Заходьте, будь ласка, випийте склянку вина й привітайте мене.

   - Добрый день, доктор Уотсон! - крикнул он с необычной для него приветливостью. - Дайте лошадям передохнуть! Зайдите, порадуйтесь вместе со мной, выпьем по стаканчику вина.

   Після всього, що я чув про ставлення містера Френкленда до рідної дочки, мої почуття до нього були далекі від дружніх, але мені дуже хотілося відіслати Перкінса з візком додому, і зараз випадала для цього слушна нагода. Я виліз із візка й звелів переказати серу Генрі, що повернуся перед обідом. Потім пройшов слідом за Френклендом у його їдальню.

   После всего, что я слышал об отношении мистера Френкленда к родной дочери, у меня не могло быть особо дружеских чувств к нему, но мне хотелось во что бы то ни стало отослать Перкинса домой, и такой предлог оказался как нельзя более кстати. Я вылез из коляски, велел передать сэру Генри, что вернусь к обеду, и последовал за Френклендом прямо в столовую.

   — Сьогодні для мене чудовий день, сер, справжнє свято в моєму житті! — знову вигукнув він, радісно підхихикуючи. — Я успішно провів дві справи. Я навчу всіх у цьому краї, що закон є закон і що тут є людина, яка не побоїться звернутися до нього по допомогу. Я здобув право проїзду через парк старого Мідлтона, самісінькою його серединою, сер, за якихось сотню ярдів від його дверей! Ну, що ви на це скажете? Ми покажемо цим вельможам, хай їх чорти вхоплять, що їм не вдасться безкарно зневажати общинні права. А ще я домігся заборони користуватися моїм лісом, де жителі Фернворсі мали звичку влаштовувати пікніки. Ці негідники, мабуть, вважають, що права приватної власності не існує і що вони можуть вештатися де забажають, засмічуючи все газетами й пляшками. Обидві справи розглянуто, докторе Вотсоне, і обидві на мою користь. Такого свята у мене не було відтоді, як я переміг у суді сера Джона Морленда, з яким позивався за те, що він порушив мої права володіння, полюючи у своїх мисливських угіддях.

   - Сегодня у меня торжественный день, сэр, настоящий праздник! - объявил он, радостно похохатывая. - Я выиграл два судебных процесса. Теперь здешняя публика поймет, что закон есть закон и что в моем лице она имеет дело с человеком, который не побоится обрушить его возмездие на головы непокорных. Я добился права свободного проезда через парк старика Мидлтона - через самый парк, сэр! - в каких-нибудь ста шагах от его дверей! Ну, что вы на это скажете? Мы еще проучим наших магнатов, будь они прокляты! Пусть знают, что им никто не позволит безнаказанно попирать общинные права! Кроме того, я закрыл доступ в лес, где здешняя публика повадилась устраивать пикники. Эти негодяи ведут себя так, будто права частной собственности не существует! Они воображают, что им всюду можно оставлять пустые бутылки и клочки бумаги. Оба дела закончены, доктор Уотсон, и оба в мою пользу. У меня давно не было такого счастливого дня - с тех самых пор, как я притянул к ответу сэра Джона Морленда за браконьерство, когда он охотился на кроликов в своем собственном загоне.

   — Як же це вам вдалося?

   - Как же это вам удалось?

   — Зверніться до звітів про судові рішення й вироки, сер. Прочитайте — не пошкодуєте: «Френкленд проти Морленда, Королівський суд». Це коштувало мені дві сотні фунтів, але справу я виграв.

   - Обратитесь к судебным архивам, сэр, вы не пожалеете потраченного времени. "Френкленд против Морленда". Дело слушалось в Лондоне. Оно обошлось мне в двести фунтов, но я его выиграл!

   — І що це вам дало?

   - И что это вам дало?

   — Анічогісінько, сер. Я з гордістю можу заявити, що не мав з того ніякого зиску. Я взагалі дію тільки з почуття громадського обов'язку. Наприклад, у мене навіть не виникає сумнівів, що жителі Фернворсі сьогодні вночі символічно мене с т р а т я т ь — с п а л я т ь моє опудало. В останній р а з , коли таке було влаштовано, я сказав поліції, що люди повинні припинити ці неподобства. Але поліція в нашому графстві поводиться обурливо, сер, і не надає мені того захисту, на який я маю право. Ось побачите, справа «Френкленд проти Корони» приверне увагу громадськості. Я попереджав їх, що вони ще матимуть нагоду пошкодувати про те, як зі мною поводилися, і мої слова вже справдилися.

   - Ничего, сэр, ровным счетом ничего. Я горжусь тем, что у меня нет личной заинтересованности в этих делах. Я только выполняю свой общественный долг. Не сомневаюсь, что сегодня ночью жители деревушки Фернворси сожгут на костре мое чучело. В последний раз, когда они это затеяли, я потребовал, чтобы полиция положила конец такому безобразию. Но ведь полицейские власти в нашем графстве ведут себя совершенно позорно, сэр! Я вправе рассчитывать на их защиту, а они мне ее не оказывают! Подождите, дело "Френкленд против полиции" привлечет к себе внимание общества. Я предупреждал, что местным властям придется пожалеть о своем возмутительном отношении ко мне, и вот мои слова уже сбылись.

   — Яким чином? — спитав я.

   - Каким же образом? - спросил я.

   Старий набрав багатозначного вигляду.

   Старик бросил на меня многозначительный взгляд:

   — А таким. Я міг би розповісти їм про одну справу — їм до смерті кортить про неї знати, але ніщо не примусить мене допомагати цим негідникам.

   - Им до смерти хочется узнать одну вещь, а мне кое-что известно. Но я ни за какие блага в мире не стану помогать этим негодяям!

   Я вже давно шукав якогось приводу здихатися Френклендової балаканини, але тепер мені захотілося послухати її ще. Про перекірливу вдачу старого грішника мені було дещо відомо, тому я розумів, що занадто велика цікавість до його розповіді — це найпевніший шлях до того, щоб він переслав говорити щиро.

   Я уже давно подыскивал предлог, чтобы поскорее отделаться от этого болтуна, но последние его слова меня заинтересовали. Однако мне был хорошо известен строптивый нрав старого греховодника; я знал, что стоит только проявить интерес к его рассказу, как он замолчит, и поэтому спросил совершенно равнодушным тоном:

   — Мабуть, ідеться про браконьєрство? — байдужим тоном спитав я.

   - Наверно, опять браконьерство?

   — Ха-ха-ха, голубе мій! Справа набагато серйозніша! От що б ви робили з каторжником?

   - Ха-ха! Нет, друг мой, тут дело гораздо серьезнее. А что, если оно касается беглого каторжника?

   Я аж здригнувся.

    — Ви хочете сказати, що знаєте, де він ховається? мовив я.

   Я так и вздрогнул:

    - Вы знаете, где он прячется?

   — Я, мабуть, точно не знаю, де він ховається, проте цілком упевнений, що міг би допомогти поліції схопити його. Хіба вам ніколи не спадало на думку, що його можна спіймати отак: з'ясувати, де він дістає їжу, й простежити, як вона до нього потрапляє?

   - Точного места, может быть, и не знаю, а навести полицию на его след могу. Неужели вам не приходило в голову, что изловить этого человека удастся лишь тогда, когда мы узнаем, кто носит ему пищу, и проследим за ее доставкой?

   Старий настільки наблизився до істини, що я аж стривожився.

    — А чому ви вважаєте, що каторжник десь у пустищі? — спитав я.

   Старик был настолько близок к истине, что мне стало не по себе.

    - Да, правильно, - сказал я. - Но почему вы думаете, что каторжник все еще прячется на болотах?

   — А тому, що я на власні очі бачив того, хто носить йому їсти.

   - Потому что я собственными глазами видел того кто носит ему еду.

   У мене завмерло серце на думку про Беррімора. Ще б пак, залежати від ласки цього злобливого старого пронози — це аж надто серйозно. Але наступне його зауваження зняло з мене тягар.

   У меня сжалось сердце при мысли о Бэрриморе. Если он попадет во власть этого злобного, пронырливого старикашки, его дело плохо. Но услышав дальнейшее я вздохнул свободнее.

   — Ви здивуєтесь, але їсти каторжнику носить дитина. Я бачу її кожного дня у велику підзорну трубу, що стоїть у мене на даху. Вона проходить однією й тією ж стежкою в один і той самий час, а до кого їй ходити, як не до каторжника?

   - Представьте себе, еду носит ребенок! - продолжал Френкленд. - Я каждый день его вижу в подзорную трубу, которая у меня на крыше. Он ходит одной и той же дорогой, в одно и то же время. К кому? - спрашивается. Конечно, к каторжнику!

   Це була справжня удача! А проте я й знаку не подав, як мене зацікавили ці слова. Дитина! Беррімор сказав мені, що нашому незнайомцеві носить усе потрібне якийсь хлопчик. Отож Френкленд натрапив на слід цього незнайомця, а не каторжника. Якби я зміг вивідати у старого все, що йому було відомо, це звільнило б мене від тривалих і виснажливих пошуків. Моїми найбільшими козирями повинні були залишатися недовірливість і байдужість.

   Вот она, удача, наконец-то! Но я даже виду не подал, насколько это меня интересует. Ребенок! Бэрримор говорил, что нашему неизвестному прислуживает какой-то мальчишка. Значит, Френкленд напал на след этого человека, а каторжник тут совершенно ни при чем. Если б я мог выпытать у старика все, что ему известно, это избавило бы меня от долгих и утомительных поисков. Но моими козырями в игре по-прежнему оставались недоверие и полное равнодушие:

   — А мені здається, що то, либонь, син якогось місцевого пастуха носить обід своєму батькові.

   - А мне кажется, что это сын какого-нибудь здешнего пастуха. Наверно, носит обед отцу.

   Навіть найменший натяк на те, що йому заперечують, викрешував іскри із старого впертюха. Його очиці люто блиснули на мене, а бакенбарди наїжачилися наче шерсть у сердитого кота.

   Малейшее противоречие выбивало искры из властного старика. Он злобно сверкнул на меня глазами и весь ощетинился, словно разъяренная кошка.

   — Ви ото бачите Чорну Скелю? Добре. А за нею невисокий пагорб, порослий колючим чагарником? Це найбільш кам'яниста частина всього пустища. Хіба якийсь пастух буде пасти там худобу? Ваше припущення, сер, цілком безглузде.

   - Вам так кажется, сэр? - И, протянув руку, он показал на расстилавшиеся перед нами болота: - А тот гранитный столб вы видите? Так! А невысокий холм позади него, с кустами терновника? Это самое каменистое место на всех болотах. Что там делать пастухам? Ваше предположение просто нелепо, сэр!

   Я сумирно визнав, що висловив свою думку, не врахувавши всіх обставин. Моя покірливість сподобалася Френ-кленду, він став ще балакучішим.

   Я кротко согласился, что не учел этого обстоятельства. Моя покорность понравилась Френкленду, и он пустился в дальнейшие разглагольствования:

   — Можете бути певні, сер, я роблю висновки тільки тоді, коли маю на те всі підстави. Я раз у раз бачу цього хлопця з клунком. Кожного дня, а то й двічі на день я маю змогу... стривайте, докторе Вотсоне. Чи мене очі зраджують, чи справді отам по схилу пагорба щось рухається?

   - Можете быть уверены, сэр, что я никогда не делаю поспешных заключений. Я вижу этого мальчишку с узелком не впервые. Каждый день, а то и два раза на дню он... постойте, доктор Уотсон!.. Это обман зрения или же по склону вон того холма что-то движется?

   До того місця було кілька миль, але я виразно побачив на тьмяному зелено-сірому схилі чорну цяточку.

   И действительно, я даже на расстоянии нескольких миль разглядел на тускло-зеленом склоне маленькую темную точку.

   — Ходімо, сер, ходімо! — вигукнув Френкленд, кидаючись по сходах нагору. — Побачите його на власні очі й самі у всьому переконаєтесь!

   - Пойдемте, сэр, пойдемте! - крикнул Френкленд, кидаясь вверх по лестнице. - Вы увидите его собственными глазами!

   На плоскому даху будинку стояла величезних розмірів підзорна труба, закріплена на тринозі. Френкленд припав до неї очима й радісно скрикнув:

   На плоской крыше стояла укрепленная на треноге подзорная труба весьма внушительных размеров. Френкленд припал к ней и разразился восторженным воплем:

   — Швидше, докторе Вотсоне, швидше, поки він не перейшов пагорб!

   - Скорей, доктор Уотсон, скорей! Пока он не скрылся за холмом!

   І справді, вгору по схилу повільно дерся якийсь хлопчак з маленьким клунком за плечима. Коли він піднявся на гребінь, його незграбна, одягнена в лахміття постать на мить чітко вималювалася на тлі холодної небесної синяви. Наче боячись, що за ним стежать, він крадькома, але сторожко озирнувся. Потім зник за пагорбом.

   В самом деле, вверх по склону медленно карабкался мальчик с узелком за плечами. Вот он выбрался на гребень холма, и я совершенно ясно увидел, как его нескладная фигурка, одетая в отрепья, выступила на холодной синеве неба. Мальчик украдкой огляделся по сторонам, видимо, проверяя, не следят ли за ним, и скрылся за холмом.

   — Ну, я правду казав?

   - Ну что, прав я или нет?

   — Безумовно, це хлопчик, і його, здається, послано з таємним дорученням.

   - Действительно, мальчик, и, вероятно, у него есть причины пробираться туда тайком.

   — А що це за доручення, може здогадатися навіть наш констебль. Але від мене поліція й слова зайвого не почує, і вас, докторе Вотсоне, прошу про хлопця мовчати. Ні слова! Ви мене зрозуміли?

   - А что это за тайные причины, об этом догадался бы даже полицейский констебль. Но я им ни единым словом не обмолвлюсь, и вас, доктор Уотсон, тоже прошу - молчите. Понимаете? Ни единого слова!

   — Нехай буде, як ви хочете.

   - Как вам будет угодно.

   — Вони поводилися зі мною обурливо, так, обурливо. Коли всі факти в справі «Френкленд проти Корони» стануть відомі, країною, сподіваюся, прокотиться хвиля обурення. Ніщо не примусить мене бодай чимось допомагати поліції. Вона б і не почухалася, якби замість мого опудала ті негідники спалили мене, прив'язавши до стовпа. Та ні, чого вам іти! Ви повинні допомогти мені спорожнити оцю карафу на честь такої видатної події!

   - Они пренебрегают мной самым возмутительным образом. Когда все обстоятельства дела "Френкленд против полиции" выплывут на свет божий, по стране пронесется волна негодования. Нет, пусть не рассчитывают на мою помощь! Они бы палец о палец не ударили, если б эти мерзавцы вздумали сжечь вместо чучела меня самого... Как, вам пора уходить? Неужели вы не поможете мне распить вот этот графин в честь такого радостного события?

   Проте я не піддався на настійливі умовляння старого, а коли він оголосив, що хоче провести мене додому, відмовив його від цього наміру. Поки він міг мене бачити, я йшов по дорозі, а потім повернув у бік скелястого пагорба, за яким зник хлопець. Усе складалося на мою користь, і я заприсягся собі, що коли мені й не доведеться скористатися з слушної нагоди, подарованої долею, то трапиться це аж ніяк не через брак у мене енергійності або наполегливості.

   Но я не поддался ни на какие мольбы, а когда старик заявил, что хочет проводить меня домой, уговорил его отказаться от этого намерения. Пока он мог видеть меня, я шел по дороге, но потом к тому каменистому холму, за которым скрылся мальчик. Все складывалось как нельзя лучше, и я поклялся мысленно, что если мне не удастся воспользоваться счастливым случаем, дарованным судьбой, то виной этому будет все что угодно, только не отсутствие энергии и настойчивости с моей стороны.

   Коли я добрався до вершини пагорба, сонце вже сідало, і пологі схили внизу були з одного боку золотаво-зелені, а з другого тонули в сірій тіні. Легкий туман висів над далекою лінією обрію, над якою підіймалися фантастичні обриси пагорба Лисяча Вершина. На всьому величезному просторі панували тиша й непорушність. Лише якийсь сірий птах,— чи то чайка, чи то кроншнеп,— високо пролітав у синьому небі. Він і я, здавалося, були єдиними живими істотами між величезною небесною банею вгорі й пустелею під нею. Голий простір, почуття самотності, нерозгадана таємниця, бажання якнайшвидше виконати своє завдання,— від усього цього в серце заповзав тривожний холодок. Хлопця ніде не було видно. Але внизу в западині між пагорбами виднілося коло стародавніх кам'яниць, всередині якого стояла одна халупа із залишками покрівлі, що могли захистити від негоди. Серце в мене заколотилося, коли я її побачив. Оце, мабуть, і є та схованка, де переховується незнайомий. Нарешті моя нога повинна була стати на поріг його таємного притулку — я мав ось-ось його викрити.

   Когда я взобрался на вершину, солнце уже садилось, и пологие склоны холма с одного бока были золотисто-зеленые, с другого - тонули в серой тени. Вдали, над самым горизонтом, низко стлалась мглистая дымка, из которой проступали фантастические очертания Лисьего столба. Кругом ни звука, ни движения. Только какая-то большая серая птица - не то чайка, не то кроншнеп - высоко парила в синем небе. Она и я - мы были единственными живыми существами между огромным небосводом и расстилающейся под ним пустыней. Голые просторы болот, безлюдье, неразгаданная тайна и важность предстоящей мне задачи - все это пронизало холодом мое сердце. Мальчугана нигде не было видно. Но между холмами, у самых ног, ютились древние каменные пещеры, и в середине их круга была одна, уцелевшие своды которой могли служить защитой в непогоду. У меня забилось сердце, когда я увидел ее. Вот в этой норе, должно быть, и прячется тот человек. Наконец-то моя нога ступит на порог его убежища - он у меня в руках!

   Обережно наближаючись до халупи — точнісінько так, як робив Степлтон, підкрадаючись із сачком до метелика,— я із задоволенням відзначив, що там справді хтось живе. До напівзруйнованого отвору, що правив за двері, вела ледь помітна між валунів стежка. В халупі було тихо. Незнайомець або зачаївся там, або никав десь у пустищі. Нерви в мене були напружені в передчутті небезпечної пригоди. Кинувши сигарету, я стиснув руків'я револьвера, швидко ступив до дверей і зазирнув усередину. Там нікого не було.

   Я крадучись подходил к этой каменной дыре - точь-в-точь как Стэплтон, когда его сачок уже занесен над бабочкой! И, подойдя ближе, с удовлетворением убедился, что место здесь обжитое. К отверстию, служившему входом, вела еле заметная среди камней тропинка. Из самой пещеры не доносилось ни звука. Неизвестный или притаился там, или же рыщет по болотам. Нервы у меня были натянуты до предела в ожидании предстоящей встречи. Отбросив в сторону папиросу, я сжал рукоятку револьвера, быстро подошел ко входу и заглянул внутрь. Пещера была пуста.

   Але я побачив чимало підтверджень того, що йшов по правильному сліду. Саме тут і жив той незнайомець. На кам'яному ложі, де колись спала неолітична людина, лежало кілька ковдр, загорнутих у непромокальний плащ. У примітивному вогнищі виднілася купка золи. Поряд з ним стояло якесь кухонне начиння й відро, до половини налите водою. Розкидані скрізь порожні консервні банки свідчили, що тут мешкають уже не один день, а коли мої очі звикли до напівтемряви, я побачив у кутку бляшаний кухоль і напівпорожню пляшку віскі. Плоский камінь посеред халупи правив за стіл, а на ньому лежав клунок — безперечно, той самий, що я його бачив за плечима в хлопця у підзорну трубу. У клунку була хлібина, банка консервів з язика і дві банки консервованих персиків. Оглянувши все це, я вже хотів був покласти клунок на місце, аж раптом серце моє завмерло — я помітив на камені, де лежав клунок, клаптик паперу, на якому було щось написано. Я взяв його і прочитав — там було надряпано олівцем таке:

   Но чутье не обмануло меня: тут явно кто-то жил. На каменном ложе, где когда-то почивал неолитический человек, лежали одеяла, завернутые в непромокаемый плащ. В примитивном очаге виднелась кучка золы. Рядом с ним стояли кое-какие кухонные принадлежности и ведро, до половины налитое водой. Груда пустых консервных банок свидетельствовала о том, что здесь живут уже не первый день, а когда глаза мои привыкли к полутьме, я разглядел в углу железную кружку и початую бутылку виски. Посередине лежал плоский камень, служивший столом, а на нем - маленький узелок, вероятно тот самый, который я разглядел в подзорную трубу у мальчишки за спиной. В узелке был хлеб и две консервные банки - одна с копченым языком, другая с персиками в сиропе. Осмотрев все это, я хотел было положить узелок обратно, как вдруг сердце у меня так и екнуло: на камне лежал листок бумаги, на котором было что-то написано. Я взял его и, с трудом разобрав карандашные каракули, прочел следующее:

   «Доктор Вотсон поїхав у Кумбі-Трейсі».

   Доктор Уотсон уехал в Кумби-Треси.

   З хвилину я стояв непорушно, тримаючи папірець у руках і розмірковуючи над змістом цього короткого послання. Отже, цей таємничий незнайомець переслідує не сера Генрі, а мене? Сам він за мною не стежить, а приставив до мене свого помічника,— можливо, цього хлопця,— і ось зараз я тримаю в руках його донесення. Мабуть, відколи я в цьому пустищі, жодний мій крок не лишався непоміченим, і незнайомця повідомляли геть про все. Так, я весь час відчуваю присутність якоїсь невидимої сили, існування якоїсь тонкої сітки, накинутої на нас з величезною майстерністю й обережністю; ця сітка не дуже нам заважає, і ми помічаємо її тільки в останню мить, коли бачимо, що справді в ній плутаємося.

   Минуту я стоял неподвижно с запиской в руках и раздумывал над смыслом этого краткого послания. Выходит, что незнакомец охотится не за сэром Генри, а за мной? Он выслеживает меня не сам, а приставил ко мне кого-то другого - может быть, этого мальчика? И вот его последнее донесение. С тех пор как я живу здесь, за каждым моим шагом, вероятно, ведется слежка. Ведь все это время меня не оставляло ощущение, что здесь действуют какие-то невидимые силы и что они осторожно и умело стягивают вокруг нас тончайшую сеть, легкое прикосновение которой мы чувствуем на себе лишь изредка, в самые критические минуты.

   Якщо є одна записка, повинні бути й інші. Я пошукав їх очима, роздивляючись на всі боки, але папірців більше не побачив. Так само не пощастило мені виявити ніяких ознак, які давали б можливість зрозуміти вдачу або наміри цього чоловіка, що живе у такому незвичайному місці, крім хіба того, що звички він має, очевидно, спартанські і не дуже дбає про життєві вигоди. А коли я подумав про заливні дощі й глянув на геть діряву покрівлю, то зрозумів, наскільки притягальною й важкою повинна бути мета, заради досягнення якої він тулиться в цій негостинній оселі. То хто ж він — лютий наш ворог чи, може, ангел-хранитель? І я заприсягся, що не вийду з халупи, поки не з'ясую цього.

   Эта записка, вероятно, не единственная. Я огляделся по сторонам, но ничего больше не нашел. Не удалось мне обнаружить и какие-либо следы, по которым можно было бы судить об этом человеке, избравшем себе столь странное жилье, или о его намерениях. О нем можно было сказать только то, что он, по-видимому, спартанец в своих привычках и не придает особого значения жизненным удобствам. Вспомнив ливни последних дней и посмотрев на зияющую дыру в своде пещеры, я понял, насколько этот человек поглощен своим делом, если ради него он мирится даже с таким неуютным пристанищем. Кто же он - наш злобный враг или ангел-хранитель? И я дал себе клятву не выходить из пещеры, не узнав всего до конца.

   Сонце вже схилилося до вечірнього пруга, і західний край неба мінився рожевими й золотавими барвами. Вечірня заграва відбивалася яскраво-червоними плямами в численних ковбанях великої Грімпенської трясовини. Вдалині виднілися обидві вежі баскервільського замку, а ще далі вгорі вилися прозорі димки — там було село Грімпен. За пагорбом, між цим селом і баскервільським замком, стояв будинок Степлтонів. В золотавому надвечірньому світлі все навколо здавалося гарним і лагідно-мирним, проте моя душа не відчувала розлитого в природі спокою, вона тріпотіла від страшної невідомості перед зустріччю, що з кожною миттю ставала дедалі ближчою. Нерви в мене було напружено до краю, але я, сповнений рішучості, сидів у темному кутку халупи й з похмурим терпінням чекав її мешканця.

   Солнце уже пряталось, и небо на западе горело золотом. Отсветы заката ложились красноватыми пятнами на разводья далекой Гримпенской трясины. Вдали поднимались башни Баскервиль-холла, а в стороне от них еле виднелся дымок, встающий над крышами Гримпена. Между ним и Баскервиль-холлом, за холмом, стоял дом Стэплтонов. Золотой вечерний свет придавал всему столько прелести и безмятежного покоя! Но мое сердце не верило миру, разлитому в природе, и трепетало от той страшной неизвестности, которую таила в себе неминуемая, приближающаяся с каждой секундой встреча. Нервы у меня были натянуты, но я сидел, полный решимости, в темной пещере и с угрюмым упорством ждал возвращения ее обитателя.

   І тоді, нарешті, я почув його. Здалеку долинув різкий звук — під чобіт йому потрапив камінець. Ще раз... ще... Кроки не переставали наближатися. Я втиснувся в найтемніший куток і звів у кишені курок револьвера, поклавши не виявляти себе доти, доки не зможу хоч трохи розгледіти незнайомця. Біля хатини запала тиша — отже, він зупинився. Потім кроки знову почали наближатися, на вхід у халупу впала чиясь тінь.

   И наконец я услышал его. Вот камень попал ему под каблук. Еще раз... еще... шаги все ближе, ближе... Я отскочил в самый темный угол и взвел курок револьвера, решив не показываться на свет до тех пор, пока мне не удастся хоть немного рассмотреть этого человека. Снаружи все смолкло; по-видимому, он остановился. Потом шаги послышались снова, и вход в пещеру заслонила чья-то тень.

   — А сьогодні чудовий вечір, мій любий Вотсоне,— мовив добре знайомий мені голос. — Я впевнений, надворі вам буде набагато приємніше, ніж там у халупі.

   - Сегодня такой чудесный вечер, дорогой Уотсон, - сказал хорошо знакомый мне голос. - Зачем сидеть в духоте? На воздухе гораздо приятнее.

Text from lib.ru