Свіжий красень ранок якоюсь мірою притлумив у нашій свідомості те похмуре й безрадісне враження, яке залишилося у нас обох після першого знайомства з баскервільським замком. Коли ми з сером Генрі сиділи за сніданком, сонячне світло вже лилося у високі з перечками вікна, кидаючи на підлогу розпливчасті кольорові плями від гербів на шибках. Темна дубова панель відсвічувала в золотому промінні бронзою, і тепер навіть важко було уявити, що це та сама кімната, яка ще вчора ввечері викликала в наших душах похмурий настрій.
L'indomani, la fresca bellezza del mattino contribuì a cancellare in parte dai nostri animi la tetra impressione che i nostri primi contatti col Castello di Baskerville avevano prodotto su di noi. Mentre Sir Henry e io eravamo seduti a colazione, la luce solare entrò a fiotti attraverso le finestre polifore, gettando chiazze iridescenti di colore dai blasoni che le ricoprivano. Sotto i raggi dorati gli scuri pannelli lucevano come bronzo, e si stentava a pensare che quella era proprio la medesima sala che tanto opprimente tristezza aveva provocato nei nostri spiriti la sera innanzi.
— Думаю, справа в нас, а не в будинку, і не треба його звинувачувати! — мовив баронет. — Ми стомилися в дорозі, перемерзли в лінійці, отож і сприйняли цю оселю в похмурому світлі. А тепер ми відпочили, почуваємо себе добре, і ось навколо все стало ніби кращим і приємнішим.
- Penso che dobbiamo biasimare noi stessi, non la casa! -esclamò il baronetto. - Eravamo talmente stanchi del viaggio e intirizziti dalla scarrozzata, che persino questa bellissima sala ci ha fatto un cattivo effetto: ma ora che siamo freschi e riposati tutto ha un aspetto molto piú allegro e accogliente.
— А проте наше вчорашнє враження було не зовсім безпідставне,— відповів я . — Хіба вночі ви, наприклад, не чули, як хтось плакав, здається, жінка?
- Eppure non era tutta colpa della nostra immaginazione -obiettai io. - Non ha udito per caso una donna che singhiozzava, stanotte?
— Хоч як це дивно, але я таки чув щось схоже на плач, коли вже засинав. Я довго прислухався, однак нічого більше не почув, то й вирішив, що все те мені приснилося.
- Effettivamente è una cosa curiosa: infatti mentre ero fra la veglia e il sonno ho avuto proprio l'impressione di sentire qualcosa del genere. Sono rimasto per un po' in ascolto, ma poi, non sentendo niente altro, ne ho dedotto che dovevo avere sognato.
— А я чув плач цілком виразно і впевнений, що ридала справді жінка.
- Io invece ho sentito benissimo, e sono sicuro che era veramente il singhiozzo di una donna.
— Ми повинні негайно це з'ясувати.
Сер Генрі подзвонив і спитав Беррімора, чи не міг би той дати нам якесь пояснення з приводу того, що ми чули. Мені здалося, що бліде обличчя дворецького зблідло ще більше, коли він почув запитання свого хазяїна.
- Dovremo approfondire. Suonò il campanello e domandò a Barrymore se ci poteva fornire qualche spiegazione intorno a quel che avevamo sentito. Mi parve che i pallidi tratti del maggiordomo diventassero ancora lievemente piú pallidi, quando sentì la domanda del padrone.
— В будинку всього дві жінки, сер Генрі,— відповів він. — Одна з них посудниця, вона спить в іншому крилі. Друга — моя дружина, і я можу запевнити вас, що вона не плакала.
- In casa ci sono solo due donne, Sir Henry - rispose. -Una è la sguattera che dorme nell'altra ala. L'altra è mia moglie, e posso giurare che non era sicuramente lei a piangere.
Сказавши так, він нам збрехав, бо після сніданку я випадково зустрівся з місіс Беррімор у довгому коридорі, коли сонце добре світило їй в обличчя. Це була велика спокійна жінка з різкими рисами обличчя й суворо стиснутими губами. Але очі зрадили її — вони були червоні й дивилися на мене з припухлих повік. Отже, саме вона й плакала вночі, і чоловік не міг не знати цього. Проте він пішов на ризик бути спійманим на брехні. Чому він повівся так? І чому вона гірко плакала? Авжеж, навколо цього гарного на вроду чоловіка з блідим обличчям і чорною бородою атмосфера таємничості й похмурості ставала дедалі густішою. Він перший знайшов тіло сера Чарльза, і всі обставини, що призвели старого до смерті, нам були відомі тільки з його слів. Невже в кебі на Ріджент-стріт ми бачили таки Беррімора? В усякому разі, борода в того чоловіка була така сама. Щоправда, кебмен описував його трохи нижчим на зріст, але це враження легко могло бути помилковим. Як же остаточно все з'ясувати? Передусім, очевидно, треба зустрітися з начальником поштової філії в Грімпені й дізнатися, чи було нашу телеграму, яку ми надіслали для перевірки, передано Беррімору у власні руки. І хоч яка буде відповідь, я принаймні матиму щось повідомити Шерлоку Холмсу.
E tuttavia mentre diceva questo l'uomo mentiva, poiché accadde che dopo colazione io incontrassi per caso la signora Barrymore nel corridoio lungo, mentre il sole le batteva in pieno viso. Era una donna massiccia, dall'aspetto impassibile, dai tratti pesanti, dalla bocca dura e chiusa. Ma i suoi occhi arrossati e le sue palpebre enfiate l'accusavano senza possibilità di dubbio. Era dunque veramente lei la donna che piangeva, la notte prima, e perciò suo marito doveva saperlo: nondimeno aveva corso il rischio di essere ripreso affermando che non si trattava di sua moglie. Perché aveva fatto questo? E perché la donna aveva pianto così disperatamente? Ecco che già intorno a quel bell'uomo dalla barba nera e dal viso pallido si stava addensando un'atmosfera di mistero e di tristezza. Era stato lui il primo a scoprire il cadavere di Sir Charles, e su tutte le circostanze che avevano condotto alla morte del vecchio aristocratico c’era solo la sua testimonianza. Era mai possibile che fosse proprio Barrymore, dopo tutto, l'uomo che avevamo veduto nella carrozza, in Regent Street? In fondo, la barba poteva benissimo essere la stessa. Il cocchiere ci aveva descritto sì un uomo di statura un pochino piú bassa, ma questa impressione poteva benissimo essere sbagliata. Come decidere con certezza intorno a questo interrogativo? Evidentemente bisognava che per prima cosa interpellassi l'ufficiale postale di Grimpen, per accertarmi che il telegramma di prova fosse stato consegnato effettivamente nelle mani di Barrymore. Qualunque fosse stata la risposta, sarei stato almeno in grado di riferire qualcosa di importante a Sherlock Holmes.
Сер Генрі після сніданку мусив переглянути безліч документів, отож для прогулянки це був сприятливий час. Сама ж прогулянка виявилася приємною; пройшовши чотири милі краєм пустища, я вийшов до маленького непоказного сільця з двома більшими й вищими за інші будинками — один був корчмою, другий — оселею доктора Мортімера. Начальник поштової філії, а заодно й сільський крамар, добре пам'ятав нашу телеграму.
Dopo colazione Sir Henry doveva esaminare numerose carte, perciò quello era il momento propizio alla mia gita. Fu una piacevole passeggiata di quattro miglia lungo il limitare della landa, che mi condusse infine a un piccolo villaggio grigio in cui, sopra la massa uniforme delle altre casupole, si elevavano due costruzioni maggiori, che seppi poi essere la locanda e la casa del dottor Mortimer. L'ufficiale postale, che era al tempo stesso il droghiere del villaggio, si rammentava perfettamente del telegramma.
— Авжеж, сер,— сказав він,— я доставив телеграму містерові Беррімору достоту так, як і було вказано.
- Certamente - disse. - Ho fatto consegnare direttamente il telegramma al signor Barrymore come da istruzioni ricevute.
— Хто її відніс?
- Chi lo ha consegnato?
— Мій синаш. Джеймсе, ти відніс минулого тижня оту телеграму містерові Беррімору в баскервільський замок, еге ж?
- Il mio ragazzo. James, sei stato tu a consegnare il telegramma al signor Barrymore del Maniero, la settimana scorsa, no?
— Так, тату, відніс.
- Sì, papà, sono stato io.
— І віддав її йому у власні руки? — спитав я.
- Gliel'hai consegnato personalmente? - chiesi.
— Ну, в той час він був десь на горищі, тому я не зміг віддати телеграму містеру Беррімору у власні руки, а віддав її його дружині, вона обіцяла зразу ж її передати.
- Il signor Barrymore in quel momento si trovava in soffitta, perciò non ho potuto consegnarglielo personalmente, ma l' ho dato alla signora Barrymore, e la signora mi ha promesso che lo avrebbe recapitato subito a suo marito.
— Ти бачив містера Беррімора?
- Tu il signor Barrymore lo hai veduto?
— Ні, сер, я ж кажу, він був на горищі.
- Nossignore: era in soffitta!
— Якщо ти не бачив містера Беррімора, то звідки ти знаєш, що він був на горищі?
- Se non l’hai visto, come fai a sapere che era in soffitta?
— Ну, його власна дружина повинна була б знати де він,— дражливо зауважив начальник пошти. — Хіба він не одержав телеграму? А якщо трапилась якась помилка, то нехай містер Беррімор сам скаржиться.
- Ma sua moglie doveva pur sapere dove si trovava! - intervenne brusco l'ufficiale postale. - Il telegramma è stato recapitato, sì o no? Se qualcuno ha qualcosa da dire o da sporgere lagnanza, deve essere il signor Barrymore in persona.
Розпитувати далі здавалося безглуздим, бо було цілком очевидно: незважаючи на Холмсові хитрощі, ми не дістали ніяких доказів, що Беррімор не крутився весь час у Лондоні. Та припустімо, що крутився... припустімо, що він — останній, хто бачив сера Чарльза живим,— перший вистежив нового спадкоємця, коли той повернувся в Англію. Що з цього, кінець кінцем, випливає? Чи є Беррімор знаряддям у чиїхось руках, чи у нього свої власні лихі заміри? Яку користь може він мати на меті, переслідуючи Баскервілів? Я згадав про дивне застереження, скомпоноване з передової статті в газеті «Тайме». Його це робота чи, може, витівка когось іншого, того, хто докладає зусиль протидіяти планам Беррімора? Єдино можливе пояснення цьому дав сер Генрі: якщо Баскервілів буде відлякано від їхнього родового маєтку, то подружжя Берріморів одержить постійне й зручне житло. Але таке твердження, безперечно, аж ніяк не могло пояснити ту глибоку й підступну інтригу, що немов сіткою починала обплутувати молодого баронета. Сам Холмс визнав, що в довгій низці його сенсаційних розслідувань ще ніколи не траплялося складнішої справи. Повертаючись назад похмурою безлюдною дорогою, я благав Бога, щоб мій друг якнайшвидше звільнився від усіх своїх клопотів, приїхав сюди й зняв з мене тягар відповідальності.
Mi sembrò inopportuno insistere, ma certo, a dispetto dell'astuzia di Holmes, non c’era prova che Barrymore non fosse stato a Londra in quell'intervallo di tempo. Se così era, se Barrymore era effettivamente l'ultima persona che aveva veduto Sir Charles vivo e la prima a pedinare il nuovo erede appena questi aveva posto piede in Inghilterra, che cosa potevamo pensare? Agiva forse per conto d'altri, o aveva in mente qualche diabolico piano personale? Quale interesse poteva avere nel perseguitare in quel modo la famiglia dei Baskerville? Riflettei allo strano avvertimento ritagliato nell'articolo di fondo del Times. Era opera sua, o era dovuto invece a qualcuno che tentava di controbattere le sue mosse? Il solo motivo plausibile era quello suggerito a Sir Henry: che se cioè la famiglia avesse potuto essere allontanata definitivamente mediante la minaccia, i Barrymore si sarebbero assicurati una dimora comoda e duratura. Ma era una spiegazione insufficiente a giustificare la profonda, sottile macchinazione che sembrava destinata a intessere intorno al giovane baronetto una rete invisibile. Holmes stesso aveva dichiarato di non aver mai incontrato un caso piú complesso in tutta la lunga serie delle sue sensazionali investigazioni. In cuor mio pregai, mentre ritornavo lungo la grigia strada solitaria, che il mio amico potesse al piú presto liberarsi dei suoi impegni e venire a sollevare dalle mie spalle il gravame di una simile responsabilità.
Раптом мої роздуми було перервано: слідом за мною хтось біг, гукаючи мене на ім'я. Я обернувся, сподіваючись побачити доктора Мортімера, але, на мій подив, мене наздоганяв якийсь незнайомець! Це був невисокий на зріст худорлявий блондин років тридцяти — сорока, з трохи набундюченим виразом гладко виголеного обличчя з вузьким підборіддям, одягнений у сірий костюм і з солом'яним капелюхом на голові. Через плече у нього висіла бляшана коробка для збирання гербарію, в руці він тримав зелений сачок ловити метеликів.
Improvvisamente il corso dei miei pensieri fu interrotto da un rumore di piedi in corsa che risuonò alle mie spalle e dal suono di una voce che mi chiamava per nome. Mi volsi, pensando di vedere il dottor Mortimer, ma con mia sorpresa constatai che chi mi rincorreva era uno sconosciuto. Si trattava di un uomo piccolo, esile, accuratamente sbarbato, dall'aspetto cerimonioso, i capelli color lino e la mascella scarna, che poteva avere dai trenta ai quarant'anni, vestito di grigio e con in capo un cappello di paglia. A tracolla portava una scatola di latta per raccogliervi esemplari botanici, e in mano teneva un acchiappafarfalle verde.
— Пробачте мені, будь ласка, мою сміливість, докторе Вотсоне,— задихаючись, заговорив він, порівнявшись зі мною. — Тут, на пустищі, ми люди прості й не чекаємо, коли нас офіційно познайомлять. Ви, можливо, чули моє ім'я від нашого спільного друга доктора Мортімера. Я Степлтон з Мерріпіт-хаус.
- Vorrà certamente scusare il mio ardire, dottor Watson - disse mentre mi raggiungeva ansimando. - Qui sulla landa siamo tutti quanti gente alla buona, e non abbiamo bisogno di presentazioni ufficiali. Forse lei mi avrà già sentito nominare dal nostro comune amico Mortimer. Io sono Stapleton di Merripit House.
— Про це саме сказали мені ваш сачок і коробка,— відповів я , — бо мені відомо, що містер Степлтон натураліст. Але звідки ви мене знаєте?
- Il suo acchiappafarfalle e la sua scatola me lo hanno fatto immaginare - risposi - perché sapevo infatti che il signor Stapleton era un naturalista. Ma lei come ha fatto a riconoscermi?
— Я сидів у Мортімера, і він показав мені на вас у вікно своєї приймальні, коли ви проходили. А оскільки нам з вами по дорозі, я вирішив наздогнати вас і представитися самому. Сподіваюсь, сер Генрі не почуває себе погано після такої подорожі?
- Ero stato da Mortimer, ed egli mi ha indicato lei dalla finestra del suo ambulatorio, mentre passava. Poiché le nostre strade vanno nella stessa direzione, ho pensato di raggiungerla e di presentarmi da solo. Spero che Sir Henry non sarà troppo stanco del viaggio!
— Ні, він абсолютно здоровий, дякую вам.
- Sta benissimo, grazie.
— Ми всі побоювалися, що після сумної смерті сера Чарльза новий баронет відмовиться жити тут. Було б занадто вимагати від багатої людини, щоб вона приїхала сюди й поховала себе живцем у такому ось місці, але її присутність важить для всієї нашої округи дуже багато, і доводити це вам просто немає потреби. Хотілось би думати, що ця історія не викликала у сера Генрі забобонних страхів?
- Avevamo tutti paura che dopo la dolorosa fine di Sir Charles il nuovo baronetto si rifiutasse di venire ad abitare qui. Si chiede troppo a un uomo ricco di venire a seppellirsi in un buco come questo, ma non occorre che io le dica quanta importanza abbia questo per la nostra zona. Spero che Sir Henry non nutrirà in proposito paure superstiziose!
— Переконаний, що таке можливо.
- Non credo.
— Вам, звичайно, відома легенда про диявольського собаку, що переслідує рід Баскервілів?
- Naturalmente lei è al corrente della leggenda del cane infernale che perseguita la famiglia dei Baskerville?
— Я її чув.
- Ho sentito qualcosa in proposito.
— Це просто неймовірно, який легковірний народ тутешні селяни! Майже всі готові побожитися, що бачили на пустищі цю істоту. — Степлтон говорив з посмішкою, але в його очах я читав, що він сприймає все значно серйозніше. — Ця легенда цілком оволоділа уявою сера Чарльза, і я не маю сумніву, що саме вона призвела до трагічного кінця.
- È straordinario quanto i nostri contadini siano creduloni su questo argomento! Credo che nove su dieci sarebbero pronti a giurare di aver visto questa bestia fantastica, sulla landa, coi loro stessi occhi. - Parlava sorridendo, ma ebbi l'impressione di leggere nel suo sguardo che anche per lui la leggenda era piú seria di quanto non volesse dare a intendere. - Questa fiaba aveva sortito un grande effetto sulla mente di Sir Charles e sono sicuro che fu essa la prima causa della sua tragica fine.
— Але яким чином?
- In che modo?
— Нерви в нього були настільки напружені, що поява будь-якого собаки могла виявитися фатальною для його хворого серця. Мені здається, того вечора сер Чарльз справді побачив у тисовій алеї щось подібне. Я весь час боявся якого-небудь нещастя, бо дуже любив старого і знав, що серце в нього немічне.
- I suoi nervi erano talmente scossi che la vista di un cane qualsiasi può aver prodotto sul suo cuore ammalato un effetto mortale. Io credo che egli abbia visto effettivamente qualcosa del genere nel Viale dei Tassi, l'ultima sera della sua vita. Io ebbi il presentimento che una catastrofe stesse per accadere, poiché volevo molto bene al povero Sir Charles, e sapevo che il suo cuore era debole.
— Звідки ви це знали?
- Come lo sapeva?
— Так мені сказав мій друг Мортімер.
- Me lo aveva detto Mortimer.
— Отже, на вашу думку, якийсь собака кинувся на сера Чарльза і внаслідок цього він помер від страху?
- Lei dunque pensa che un cane abbia inseguito Sir Charles e che questi sia morto in seguito a uno spavento?
— Ви маєте краще пояснення?
- Lei può fornirmi spiegazione migliore?
— Я ще не дійшов певного висновку.
- Per il momento non sono giunto ad alcuna conclusione .
— А містер Шерлок Холмс?
- E il signor Sherlock Holmes?
Від цих слів мені на мить перейняло подих, але, глянувши на спокійне обличчя і прямий погляд співрозмовника, я зрозумів, що він зовсім не мав наміру здивувати мене.
Quelle parole mi tolsero per un attimo il respiro, letteralmente; ma quando ebbi dato un'occhiata al volto placido e agli occhi sinceri del mio interlocutore compresi come egli non aveva voluto provocarmi.
— Докторе Вотсоне, зайвим було б удавати, ніби ми вас не знаємо,— сказав він. — Публікації про вашого детектива досягли й наших місць, і ви, прославляючи його, самі не могли не зробитися відомим. Назвавши ваше ім'я, Мортімер не зміг заперечити, що ви — саме той доктор Вотсон. А оскільки ви тут, з цього випливає, що сам містер Шерлок Холмс цікавиться цією справою, і мені, природно, хотілось би знати, якої він думки про все це.
- É inutile fingere di non conoscerla, dottor Watson -mi spiegò. - Le gesta del suo poliziotto sono giunte sino a noi ed era impossibile che lei le celebrasse senza far conoscere anche se stesso. Quando Mortimer mi disse il suo nome non poté nascondermi la sua identità. Se lei è qui, è logico che il signor Sherlock Holmes si stia interessando della cosa, ed è piú che naturale essere curiosi di sapere la sua autorevole opinione in proposito.
— Боюсь, не можу відповісти на таке запитання.
- Temo di non essere in grado di rispondere a questa domanda.
— Тоді дозвольте спитати, чи не збирається він зробити нам честь і особисто прибути сюди?
- Posso chiederle se il signor Holmes ci onorerà di una sua visita ?
— Зараз він не має можливості покинути Лондон. У нього інші справи, які вимагають уваги.
- Per il momento non può lasciare Londra, poiché è occupatissimo in altri casi di grande importanza.
— Який жаль! Він міг би пролити світло на те, що є таким темним для нас. Але ж ви також провадите розслідування, і якщо я хоч якоюсь мірою можу стати вам у пригоді, то прошу вас — я до ваших послуг. Якби ви хоч трохи натякнули про природу ваших підозрінь чи про те, як ви збираєтеся розслідувати цей випадок, я, можливо, міг би навіть зараз допомогти вам або дати пораду.
- Che peccato! Saprebbe certamente gettare qualche luce su ciò che per noi è invece solo tenebra e buio. Ma in quanto alle sue ricerche personali, se potrò esserle utile in qualche modo la prego di non esitare. Se avessi un qualsiasi indizio sul carattere dei suoi sospetti, o su come lei intende studiare il caso, mi sarebbe forse possibile dare qualche consiglio o fornire qualche aiuto.
— Запевняю вас, я тут просто в гостях у мого друга сера Генрі і ніяка допомога мені не потрібна.
- Le garantisco che mi trovo qui in veste di semplice ospite del mio amico Sir Henry, e che perciò non ho bisogno dell'aiuto di nessuno.
— Чудово! — вигукнув Степлтон. — Ви чините абсолютно правильно, поводячись розважливо й обережно. І дорікнули мені цілком справедливо, бо, відчуваю, моє втручання важко виправдати, а тому обіцяю вам надалі не згадувати про цю справу.
- Benissimo! - disse Stapleton. - Lei ha mille e una ragione di mostrarsi diffidente e discreto. Ho meritato il suo cortese se pur velato rimprovero per quella che è stata da parte mia una curiosità eccessiva, e può essere certo che non farò piú parola della cosa.
Ми підійшли до того місця, де від дороги починалася вузька, поросла травою стежка і, в'юнячись, зникала в пустищі. Праворуч височів крутобокий, з розкиданими по схилу валунами пагорб, на якому за давніх часів була каменярня і видобувався граніт. Той бік пагорба, що був перед нашими очима, являв собою темну скелю, в нішах якої росла папороть і ожина. Десь іздалеку з-за невисокого пасма плив сірий дим.
Eravamo giunti a un punto in cui un sentiero erboso e stretto si staccava dalla strada per addentrarsi sinuoso nella landa. Un colle ripido, cosparso di massi, si stendeva a destra, e in tempi passati era stato scavato per estrarre granito. La parte rivolta verso di noi formava come una roccia scura, e nelle sue anfrattuosità crescevano felci e rovi. Da una cima lontana si innalzava un grigio pennacchio di fumo.
— Звідси цією стежкою недалеко й до Мерріпіт-хаус,—мовив Степлтон. — Може, ви знайдете якусь годину, щоб я мав приємність познайомити вас із своєю сестрою?
- Una passeggiatina leggera lungo questo sentiero conduce a Merripit House - mi spiegò Stapleton. - Se per caso ha un'ora di tempo sarò ben lieto di presentarle mia sorella.
В першу мить я подумав, що мені слід бути біля сера Генрі. А далі згадав про купу паперів, що ними було захаращено його робочий стіл. Допомогти розібратися з ними я, безперечно, не можу. Та й Холмс настійно радив мені вивчати сусідів на пустищі. Отож я прийняв запрошення Степлтона, і ми разом повернули на стежку.
Il mio primo pensiero fu che avrei dovuto tornare al piú presto presso Sir Henry, ma poi mi venne in mente il mucchio di carte e di conti che gli ingombrava la scrivania. Era evidente che in questo campo non mi era possibile aiutarlo. D'altro canto, Holmes mi aveva espressamente raccomandato di studiare con attenzione tutti i vicini abitanti della landa. Accettai così l'invito di Stapleton, e insieme ci addentrammo lungo il sentiero.
— Дивовижне це місце — пустище,— мовив він, обводячи поглядом нерівну лінію невисоких безлісих пагорбів, схожих на довгі зелені хвилі, зубчасті гранітні вершини яких застигли фантастичною піною. — Пустище ніколи не набридає. І не можна не думати, скільки ще в ньому приховується таємниць. Адже воно таке величезне, таке пустельне й таке загадкове!
- È un luogo meraviglioso, la landa - disse il mio interlocutore volgendo lo sguardo verso i pendii ondulati simili a lunghi marosi verdi, spumeggianti in fantastici frangenti con dentellate creste di granito. - La landa non stanca mai. Lei non può neppur minimamente immaginare i meravigliosi segreti che essa racchiude. É così vasta, così desolata, così misteriosa!
— Отже, ви добре його знаєте?
- Vedo che lei la conosce molto bene!
— Я в цих місцях тільки два роки. Старожили назвали б мене новачком. Ми переїхали сюди невдовзі після того, як тут оселився сер Чарльз. Але мої уподобання мали той наслідок, що я дослідив тут геть усе, і, смію думати, тепер ніхто не знає пустища краще за мене.
- Veramente io sono qui da soli due anni: i residenti direbbero che sono un nuovo arrivato. Infatti ci stabilimmo qui poco dopo la venuta di Sir Charles, ma i miei gusti mi spinsero a esplorare ogni punto di questa zona, e credo siano pochi quelli che la conoscono meglio di me.
— А хіба це так важко?
- Ma è veramente tanto impervia?
— Дуже важко. Ну, наприклад, ось ця рівнина з чудернацькими горбами, що тягнеться на північ. Чи ви бачите в ній що-небудь незвичайне?
- Oh, sì! Vede per esempio quella grande piana laggiú a nord, con quelle curiose colline che si stagliano fuor di essa? Non vi nota nulla di speciale?
— Вона — неповторне місце, де можна скакати чвалом.
- A me sembrerebbe un posto ideale per galopparvi.
— Тільки так ви й повинні були подумати, а тим часом ця помилка вже кільком коштувала життя. Бачите, скільки там яскраво-зелених плям?
- La sua è un'osservazione apparentemente logica, eppure quest'idea è costata la vita a molta gente. Vede quelle macchie di verde lucido sparse fittamente su di essa?
— Бачу, в тих місцях грунт, мабуть, родючіший.
- Sì, mi sembrano tratti di terreno piú fertili degli altri.
Степлтон розсміявся.
Stapleton rise.
— Це величезна Грімпенська трясовина,— сказав він. — Там один необережний крок для людини чи тварини означає смерть. Тільки вчора я бачив, як туди забрів чийсь поні. Назад він не повернувся. Його голова ще довго пнулася вгору, але кінець кінцем трясовина її засмоктала. Там навіть у суху погоду небезпечно ходити, а після осінніх дощів, як тепер, то страшне місце. А проте я можу пробратися аж у серце цієї трясовини й повернутися назад живим. Боже мій, ще один нещасний поні!
- Quella è la grande Palude di Grimpen - mi spiegò. - Un passo falso là dentro significa morte, si tratti di uomo o di animale. Solo ieri ho visto scomparire un puledrino di brughiera. Non è piú riemerso. Ho osservato a lungo la testa della bestiola allungarsi disperatamente fuori dalla palude, ma alla fine è stata risucchiata col resto del corpo. È pericoloso attraversarla anche nella stagione asciutta, ma dopo le piogge autunnali è un luogo spaventoso. Eppure io riesco a farmi strada sin nel cuore di essa e a ritornarne vivo. Per Giove! Ecco un altro di quei disgraziati cavallini!
У зеленій осоці борсалося й підкидалося щось коричневе. Потім угору судорожно скинулась довга шия, і над пустищем розлігся жахливий крик. Я аж похолов, але в мого супутника нерви виявилися міцнішими, ніж у мене.
Qualcosa di bruno si moveva e sussultava tra le macchie di verde piú intenso. A un tratto un collo lungo, torcentesi in movimenti disperati, emerse, e un grido terribile echeggiò per tutta la landa. Esso mi agghiacciò di terrore, ma certo i nervi del mio compagno dovevano essere piú forti dei miei.
— Усе, кінець! — сказав він. — Засмоктало. Двоє за два дні, а скільки, мабуть, їх загинуло ще, бо вони як унадяться туди в суху погоду, то ходять і в дощову, поки не вскочать у пастку. Еге ж, погане це місце — Грімпенська трясовина.
- Se n'è andato! - fece. - La palude lo ha inghiottito. Due in due giorni, e chi sa quanti altri forse, perché prendono l'abitudine di andare laggiú nella stagione asciutta e poi non sanno capire la differenza finché la palude non li ha in suo potere. É un gran brutto posto, la vasta Palude di Grimpen!
— І ви кажете, що можете пройти туди?
- E lei mi dice che riesce a muoversi dentro di essa?
— Так, там є одна-дві стежки, якими дуже вправна людина може скористатися.
- Sì, c'è un paio di sentieri che è possibile battere a patto di essere molto coraggiosi, e io sono riuscito a scoprirli.
— Але навіщо вам ходити в таке жахливе місце?
- Ma che cosa la spinge a recarsi in un luogo tanto tremendo?
— А бачите ген оті пагорби? То справжні острівці посеред непрохідної трясовини, що протягом багатьох літ утворилася навколо них. Ось де рідкісні рослини й метелики, якщо вистачить кмітливості добратися туди.
- Vede quelle colline laggiú? Sono in realtà degli isolotti tagliati fuori da ogni parte dalla impraticabile palude che vi ha strisciato in giro, allargandosi nel corso di innumerevoli anni. É laggiú che si trovano le piante e le farfalle piú rare, purché si abbia il coraggio di arrivarvi.
— Що ж, коли-небудь спробую щастя.
- Uno di questi giorni tenterò la fortuna.
Степлтон здивовано втупився в мене.
Egli mi guardò con sorpresa.
— Заради Бога, викиньте цю думку з голови! — заперечив він. — Я не хочу бути винним у вашій загибелі. Запевняю вас, ви не матимете ні найменшого шансу повернутися назад живим. Я сам можу ходити туди тільки тому, що пам'ятаю безліч ледь помітних прикмет.
- Per l'amor di Dio! Si tolga di testa una idea simile! - esclamò. - Il suo sangue ricadrebbe su di me. Le assicuro che non avrebbe la benché minima probabilità di ritornarne vivo. É solo tenendo a mente alcuni speciali e complicati segni sul terreno che io riesco a ritrovare la mia strada in quel labirinto.
— Ого! — вигукнув я. — Що це?
- Perbacco ! - esclamai. - E questo cos’è?
Тихе, протяжливе й неймовірно тоскне виття розляглося над пустищем. Воно ніби повисло в повітрі, проте визначити, звідки воно линуло, було неможливо. З глухого гарчання воно перетворилося на хрипке ревіння, а тоді знову перейшло в сумний, щемливий стогін. Степлтон якось допитливо глянув на мене.
Un urlo lungo, sommesso, indescrivibilmente malinconico, percorse la landa. Tutta l'aria ne echeggiava, e tuttavia era impossibile dire da dove provenisse. Da mormorio soffocato si gonfiò in un boato profondo per ricadere poi ancora una volta in un murmure vibrante, sconsolato. Stapleton mi guardò con una strana espressione nel volto.
— Дивне місце пустище! — мовив він.
- Che posto, la landa! - osservò.
— Але що це таке?
- Ma che cos'è?
— Селяни кажуть, що це виє собака Баскервілів, коли шукає здобич. Я вже чув його двічі чи тричі, але ніколи він не вив так голосно.
- La gente del luogo dice che sia il Mastino dei Baskerville che chiama la sua vittima. Io l'ho già inteso un paio di volte, ma mai così forte.
З холодком страху в серці я окинув поглядом широку рівнину, що підіймалася до обрію й була всіяна зеленими плямами осоки. Ні найменшого руху на всьому величезному просторі, тільки два круки різко каркали позад нас, сидячи на скелястій вершині пагорба.
Mi volsi intorno con un brivido di paura nel cuore, e contemplai l'immensa piana ondosa, marezzata di verdi macchie di giunchi. Nulla si moveva su quell'ampia distesa se non una coppia di corvi che presero a gracchiare aspramente da una sporgenza rocciosa alle nostre spalle.
— Ви ж освічена людина. Хіба ви вірите в подібні дурниці! — сказав я. — Що, на вашу думку, може бути причиною цього дивного виття?
- Ma lei è un uomo cólto! Non può credere a una simile assurdità! - protestai. - A che cosa attribuisce quel suono così strano?
— Болота іноді видають химерні звуки. Чи то твань осідає, чи то вода прибуває, чи то відбувається ще щось.
- I terreni melmosi a volte emettono rumori sinistri. É la fanghiglia che si stabilizza, o l'acqua che si alza, o qualche altro fenomeno analogo.
— Ні, ні, це був голос живої істоти.
- No, no, quella era una voce viva.
— Може, й так. Вам ніколи не доводилося чути, як кричить болотний бугай?
- Chi lo sa? Forse! Ha mai inteso l'urlo del tarabuso?
— Ні, не доводилось.
- No, mai.
— Це дуже рідкісний птах, в Англії він тепер практично вимер, але в цьому пустищі все можливо. Так, я нітрохи не здивувався б, якби дізнався, що зараз ми чули крик останнього бугая.
- È un uccello rarissimo, e oggi in Inghilterra praticamente estinto; ma sulla landa tutto è possibile. Sì, non mi sorprenderei se quel che abbiamo appena sentito fosse il grido di richiamo dell'ultimo tarabuso superstite nel nostro paese.
— Ніколи в житті не чув таких надприродних, незрозумілих звуків.
- È il grido piú strano e misterioso mai sentito in vita mia.
— Що й казати, страшна місцина. Подивіться-но ось на той схил. Як ви гадаєте, що то таке?
- Sì, questi luoghi nel complesso sono veramente sconcertanti. Guardi laggiú quel pendio collinoso. Che cosa crede che siano?
Стрімкий схил пагорба було вкрито круглими сірими кам'яними кільцями, я нарахував їх не менше двадцяти.
Tutta la scoscesa china era coperta di anelli circolari di pietra grigia: erano una ventina almeno.
— Справді, що то таке? Загородки для овець?
- Mah... non saprei... ovili?
— Ні, то оселі наших шановних предків. Доісторична людина густо населяла це пустище, а оскільки після неї ніхто тут не жив, то все залишилося таким, яким вона його покинула. Ото її хороми без покрівель. Ви можете побачити навіть вогнище й ложе, якщо вам буде цікаво піти туди й подивитися на ті оселі.
- Nemmeno per sogno: sono le dimore dei nostri degni antenati. L'uomo preistorico visse intensamente sulla landa, e poiché nessuno vi ha piú abitato da allora, siamo in grado di ritrovare le sue modeste costruzioni esattamente come egli le ha lasciate. Queste sono le sue capanne, di cui il tetto soltanto è caduto. È ancora possibile vedere il suo focolare e il suo giaciglio, ammesso che lei abbia la curiosità di entrarvi.
— Та ж це справжнє місто. А коли в ньому жили?
- Ma è una città vera e propria. In che epoca fu abitata?
— Неолітична людина — точний вік невідомий.
- Appartenne all'uomo neolitico... non si sa quando.
— А що робила ця людина?
- Qual’era la sua occupazione?
— Пасла худобу на цих схилах, а коли бронзовий меч почав витісняти кам'яну сокиру, навчилася видобувати олово. Подивіться-но на отой величезний рів на пагорбі навпроти нас. То сліди її діяльності. Авжеж, докторе Вотсоне, ви знайдете на цьому пустищі чимало дивовижних речей. О, пробачте, це, мабуть, Cyclopides!
- Pascolava il suo bestiame su questi pendii, e apprese a scavare la terra in cerca d’acqua quando la spada di bronzo cominciò a sostituire l'ascia di pietra. Osservi quella grande trincea sulla collina opposta. Quella è la sua impronta. Sì, dottor Watson, sulla landa lei troverà molte cose singolari! Oh, mi scusi un attimo, quella è certamente una ciclopide!
Повз нас пролетіла чи то якась комаха, чи то нічний метелик, і Степлтон, миттю рвонувши з місця, щодуху кинувся за ним. Метелик, що мене дуже стривожило, летів просто до трясовини, але мій новий знайомий, стрибаючи з купини на купину, гнався слідом і розмахував своїм зеленим сачком. Сірий одяг і рвучкий зигзагуватий біг робили його самого чимось схожим на величезного метелика. Я стояв на місці й спостерігав за ним із змішаним почуттям захвату від його спритності і страху, щоб він не оступився на зрадливій трясовині, коли раптом почув звук кроків і, обернувшись, побачив на стежці недалеко від себе якусь жінку. Вона з'явилася з того боку, де підіймався султан диму, вказуючи на місцезнаходження Мерріпіт-хаус,— западина на пустищі до часу ховала її, поки вона не підійшла зовсім близько.
Una farfallina o falena si era inoltrata svolazzando sul nostro sentiero, e in un batter d'occhio Stapleton si era messo a inseguirla con vivacità ed energia straordinarie. Con mio grande sgomento l'insetto prese a volare dritto verso la grande Palude, ma il mio nuovo conoscente non rallentò il passo neppure per un istante, balzando di poggio in poggio dietro ad esso, mentre la sua rete verde ondeggiava nell'aria. Il suo abito grigio e quel suo procedere irregolare, scattante, a zig-zag, non lo rendeva gran che dissimile a sua volta da una mostruosa falena. Mi ero soffermato a osservare la sua caccia con un misto di ammirazione per la sua incredibile agilità e di paura che non avesse a perdere la strada nella Palude traditrice, quando intesi un rumore di passi e volgendomi di scatto mi trovai di fronte una donna. Era giunta da dove il pennacchio di fumo indicava l'ubicazione di Merripit House, ma la depressione della landa me l'aveva nascosta alla vista finché non fu vicinissima.
Я не мав сумніву, що це й є та сама міс Степлтон, про яку мені вже довелося почути,— адже навряд чи на пустищі могло бути багато інших леді,— і про яку, я це пам'ятав, хтось казав, що вона красуня. Жінка, яка наближалася до мене, вражала вродою, і врода її була з тих, що зустрічаються надзвичайно рідко. Більшого контрасту між братом і сестрою просто не могло існувати, бо Степлтон був якийсь безбарвний, мав світле волосся й сірі очі, вона ж була темніша за всіх тих брюнеток, яких мені траплялося бачити в Англії, а ще струнка, елегантна й висока на зріст. Гордовиті, тонкі риси обличчя були такі правильні, що воно могло б здатися холодним, якби не чутливий рот і гострий погляд прекрасних темних очей. Бачити на безлюдній стежині в пустищі жінку з ідеальною фігурою і у вишуканій сукні було справді дивно. Коли я обернувся, її очі дивилися на брата, потім вона прискорила ходу, прямуючи до мене. Я підняв капелюха й хотів уже був пояснити, хто я такий і чому тут, але її слова спрямували всі мої думки в зовсім інший бік.
Non dubitai neppure per un attimo che fosse la signorina Stapleton, di cui avevo inteso parlare, poiché di donne come quella non ve ne dovevano essere molte nella landa, e mi rammentai anche che qualcuno me l'aveva descritta come una bellezza. Colei che mi si era avvicinata lo era certamente, e la sua era una bellezza veramente non comune. Non si sarebbe potuto immaginare un contrasto piú grande tra il fratello e la sorella: Stapleton infatti era di un colorito indefinibile, con quei capelli chiari e con gli occhi grigi, mentre la sorella era piú bruna di tutte le donne brune che mai avevo vedute in Inghilterra... ed era snella, alta e elegante. Aveva un viso orgoglioso, finemente modellato, e tanto regolare che sarebbe potuto sembrare impassibile se non fosse stato per la bocca sensuale e per gli occhi, splendenti e pieni di vita. Con la sua figura perfetta e il suo vestito elegante, era davvero una strana apparizione su quel desolato sentiero di brughiera. Aveva gli occhi rivolti verso il fratello, quando io mi girai, e subito affrettò il passo verso di me. Mi ero tolto il cappello, e stavo per proferire qualche parola di spiegazione, quando ciò che ella stessa mi disse mutò completamente il corso dei miei pensieri.
— Повертайтеся! — сказала вона. — Негайно повертайтеся в Лондон!
- Se ne vada ! - sussurrò. - Torni immediatamente a Londra !
Нічого не розуміючи, я по-дурному втупився в неї. Блиснувши на мене очима, вона нетерпляче тупнула ногою.
Non potei che fissarla, istupidito dalla sorpresa. I suoi occhi mi guardavano fiammeggianti, mentre ella battevail terreno col piede, impaziente.
— А чого я маю повертатися? — спитав я.
- E perché dovrei andarmene? - chiesi.
— Цього я не можу вам пояснити. — Вона говорила тихо, швидко, якось дивно шепелявлячи. — Ради Бога, послухайтесь моєї поради. Повертайтеся назад, і хай більше ніколи ваша нога не ступить сюди.
- Non posso dirglielo. - Si esprimeva con voce bassa e ansiosa, e con una pronuncia lievemente balbuziente. - Ma per amor del cielo, faccia come le dico. Torni indietro e non metta piú piede sulla landa.
— Але ж я тільки що приїхав.
- Ma se sono appena arrivato!
— Господи! — вигукнула вона. — Невже ви не розумієте, що вам бажають добра? Повертайтеся в Лондон! Сьогодні ж увечері! За всяку ціну тікайте з цих місць! Ц-с-с! Мій брат іде! Ні слова про те, що я вам сказала. Будь ласка, чи не могли б ви дістати мені оту орхідею, отам у хвосняку. Тут у нас на пустищі багато орхідей, хоч ви, звичайно, запізнилися, щоб побачити всю красу цих місць.
- Santo Dio! - esclamò spazientita. - Non riesce a capire quando qualcuno l'avverte per il suo bene? Ritorni a Londra! Parta questa notte stessa ! Se ne vada di qui a ogni costo! Zitto, arriva mio fratello! Non una parola su quel che le ho detto. Le spiace cogliermi quell'orchidea che cresce laggiú tra quegli equiseti? Siamo ricchissimi di orchidee, qui sulla landa, per quanto naturalmente sia ormai un po' tardi per ammirare gli esemplari piú belli della brughiera.
Степлтон облишив ганятися за метеликом і підійшов до нас, розпашілий і задиханий.
Stapleton aveva rinunciato all'inseguimento, e ritornò verso di noi ansante e rosso in viso per lo sforzo fisico compiuto.
— Привіт, Беріл! — сказав він, і мені здалося, що його привітання не зовсім сердечне.
- Ciao, Beryl! - disse. Ma ebbi l'impressione che il suo tono di voce nel salutare la sorella fosse tutt'altro che cordiale.
— Ти дуже розгарячився, Джеку.
- Jack, sei molto accaldato!
— Так, ганявся за Cyclopides'oм. Це рідкісний метелик, а пізно восени на нього взагалі важко натрапити. Шкода, що я його не впіймав! — Він говорив байдужим, безтурботним тоном, але його маленькі сірі очиці весь час перебігали з сестри на мене й назад.
- Sì, ho tentato di acchiappare una ciclopide: è una farfalla molto rara e che si trova difficilmente in autunno inoltrato. Come mi dispiace non aver potuto prenderla! Parlava con indifferenza, ma i suoi piccoli occhi chiari erravano senza posa dalla donna a me.
— Ви вже, бачу, встигли познайомитися.
- Vedo che vi siete già presentati da soli.
— Так, я казала серу Генрі, що він трохи запізнився, щоб побачити справжню красу цього пустища.
- Sì: stavo dicendo a Sir Henry che è ormai tardi perché egli possa ammirare le vere bellezze della landa.
— Що? Як ти гадаєш, хто перед тобою?
- Come hai detto? Sir Henry?
— Я впевнена, що це сер Генрі Баскервіль.
- Ma non è Sir Henry Baskerville?
— Ні, ні,— заперечив я. — Я не дворянин і титул «сер» не для мене, але я друг Генрі Баскервіля. І звуть мене доктор Вотсон.
- No, no mi affrettai a rettificare - soltanto un umile borghese, ma amico di Sir Henry. Mi chiamo dottor Watson.
Краска досади розлилася по її виразному обличчю.
— Що ж, ми говорили, маючи на увазі різні речі,— сказала вона.
Un rossore di dispetto passò sul volto espressivo della giovane donna.
- Ci siamo detti un sacco di parole inutili - mormorò infine.
— Ну, в тебе було не надто багато часу для розмови,— зауважив Степлтон, так само допитливо дивлячись на сестру.
- Ma non credo che abbiate avuto molto tempo per parlare -osservò suo fratello sempre fissandola con i suoi occhi inquisitori.
— Я розмовляла з доктором Вотсоном як з хазяїном замку, а він лише його гість,— вела вона далі. — А через це йому байдуже, рано зараз чи пізно цвісти орхідеям. Але ж ви не відмовитеся завітати до Мерріпіт-хаус, чи не так?
- Ho parlato come se il dottor Watson fosse un residente anziché un semplice visitatore di passaggio - rispose la signorina Stapleton. - Non credo possa importargli molto se la stagione delle orchidee sia finita o meno. Comunque vuol venire ugualmente a dare un'occhiata a Merripit House?
Після короткої прогулянки ми опинилися біля похмурого будинку, що, очевидно, в кращі часи правив якомусь скотареві за оселю, а потім був перероблений на сучасне житло. Його оточував садок, але дерева в ньому, як і скрізь на пустищі, були чахлі й низькорослі, і вся місцина справляла сумне й жалюгідне враження. Дивний на вигляд худий і зморшкуватий старий слуга в поруділому сюртуці, який відчинив нам двері, цілком пасував до цього будинку. Проте кімнати були великі й гарно вмебльовані, в чому, на мою думку, позначився смак господині. Дивлячись у вікно на безмежне, всіяне гранітними валунами пустище, яке одноманітно тяглося аж до найдальшого обрію, я не міг не дивуватися і не питати себе, що ж змусило цього високоосвіченого чоловіка і його красуню сестру жити в такій глушині.
Una breve passeggiata ci portò alla loro casa. Era una squallida dimora di brughiera, che doveva essere stata la fattoria di qualche allevatore di bestiame in tempi di prosperità, ma che ora era stata riaggiustata e trasformata in abitazione moderna. Era circondata da un frutteto, ma gli alberi, come accade di solito in brughiera, erano striminziti e rachitici, e nel complesso il luogo dava un'impressione di malinconica meschinità. Fummo introdotti da un domestico anziano, dall'aspetto curioso, tutto rattrappito e vestito di una giacca stinta, che pareva essere stato scelto apposta per formare un tutto unico con l'ambiente. L'interno tuttavia offriva vasti locali arredati con eleganza, in cui mi parve riconoscere il gusto della signora. Affacciandomi alle finestre per contemplare la landa sterminata, tutta cosparsa di massi granitici e che si snodava in curve ininterrotte sino ai limiti delI'orizzonte, non potei fare a meno di chiedermi stupito che cosa avesse potuto spingere un uomo tanto colto e una donna così bella a vivere in un luogo simile.
— Дивне ми вибрали місце, еге ж? — сказав Степлтон, ніби відповідаючи на моє запитання. — А проте почуваємо себе щасливими, правда ж, Беріл?
- É uno strano posto da scegliere, non le pare? - mi chiese proprio in quel momento Stapleton, quasi rispondesse al mio pensiero. - Eppure riusciamo lo stesso a essere discretamente felici, non è vero, Beryl?
— Цілком щасливими,— відповіла Беріл, але її слова прозвучали якось непереконливо.
- E come! - rispose la ragazza. Ma il tono delle sue parole mancava di convinzione.
— Я працював у школі на Півночі,— сказав Степлтон. — І хоч для людини з моїм темпераментом така робота виявилася нудною й нецікавою та в ній для мене багато важила можливість спілкуватися з молоддю, передавати їй щось від самого себе, від своїх ідеалів, допомагати формуватися молодим умам. Але доля повернулася до нас щербатим боком. У школі спалахнула якась епідемія, і троє хлопців померло. Ми так ніколи й не оговталися від цього удару, а чимала частина мого капіталу безповоротно пропала. І все ж, якби не втрата прекрасної дружби з хлопчиками, я тільки порадів би з свого нещастя, бо, маючи непереборну пристрасть до ботаніки й зоології, знайшов тут безмежне поле для роботи, а моя сестра любить природу не менше від мене. Ви самі, докторе Вотсоне, накликали на свою голову цю сповідь виразом свого обличчя, коли оглядали пустище у вікно.
- Io avevo una scuola - disse Stapleton. - Si trovava nel Nord. Per un uomo del mio temperamento si trattava di un lavoro monotono e privo d'interesse, ma il privilegio di vivere in mezzo a un elemento giovane, di aiutare menti vergini a formarsi e di insinuare in esse il mio proprio carattere e i miei propri ideali era per me cosa preziosa. Ma purtroppo il destino ci fu avverso. Nella scuola scoppiò una grave epidemia, e tre ragazzi morirono. Il nostro istituto non si risollevò mai da questo colpo e il mio capitale fu in gran parte irrimediabilmente inghiottito nel disastro. E nondimeno, se non fosse stato per la perdita della carissima compagnia di quei ragazzi, oggi mi rallegrerei della mia cattiva sorte, poiché grazie al mio gusto spiccato per la zoologia e la botanica ho trovato qui un campo di lavoro illimitato, e del resto anche mia sorella è appassionata della Natura quanto lo sono io. Le ho detto tutto questo, dottor Watson, perché ho capito quello che le passava per la mente, dal modo in cui guardava la brughiera, poco fa.
— Так, мені справді спало на думку, що тут, мабуть, буває трохи нудно — не стільки вам, скільки вашій сестрі.
- Effettivamente stavo riflettendo che doveva essere un po' malinconico, qui... meno per lei, forse, che non per sua sorella.
— Ні, ні, я ніколи не нудьгую,— швидко відповіла Беріл.
- No, no, io non sono mai malinconica - replicò questa prontamente.
— У нас багато книжок, ми не цураємося науки, маємо цікавих сусідів. Доктор Мортімер — дуже освічена людина в своїй галузі. Бідолашний сер Чарльз теж був чудовим співрозмовником. Ми часто з ним зустрічалися, і тепер нам його страшенно не вистачає. Як на вашу думку, чи не буду я занадто набридливий, якщо сьогодні по обіді завітаю до сера Генрі й познайомлюся з ним?
- Abbiamo i nostri libri, i nostri studi, e vicini interessanti. Nel suo campo, il dottor Mortimer è un uomo di rara cultura. Anche il povero Sir Charles era un compagno simpaticissimo. Noi lo conoscevamo bene e ne sentiamo la mancanza piú di quanto io possa esprimerle. Crede che disturberei se venissi questo pomeriggio a fare conoscenza di Sir Henry?
— Я впевнений, що він буде надзвичайно радий.
- Sono certo che egli ne sarebbe felicissimo.
— Тоді, будь ласка, скажіть йому про мої наміри. Можливо, нам хоч трохи вдасться урізноманітнити його життя, поки він звикне до свого нового середовища. Прошу вас, докторе Вотсоне, ходімо нагору, я покажу вам свою колекцію Lepidoptera . Смію гадати — це найповніша колекція в усій Південно-Західній Англії. А на той час, коли ви закінчите її оглядати, буде майже готовий і ленч.
- Allora potrebbe forse dirgli che vorrei farlo. Spero che nel nostro piccolo riusciremo a facilitargli le cose sino a quando non si sarà ambientato. Vuole salire, dottor Watson, a dare un'occhiata alla mia collezione di Lepidotteri? Credo che sia tra le piú complete che possano trovare nella regione sud-ovest dell'Inghilterra. Per quando avremo terminato, la colazione sarà quasi pronta.
Проте мені нетерпеливилося повернутися до свого підопічного. Сумовитість пустища, загибель нещасного поні, таємниче виття, що якимось чином пов'язувалося з похмурою легендою роду Баскервілів,— усе це робило мої думки досить невеселими. А далі до моїх більш чи менш невиразних вражень додалося чітке й недвозначне застереження міс Степлтон, висловлене з такою палкою щирістю, що я просто не міг не повірити: на це є серйозні й глибокі причини. Я відмовився від наполегливих запрошень залишитися на ленч і відразу ж вирушив у зворотну подорож тією самою порослою травою стежкою, якою прийшов до Мерріпіт-хаус.
Ma io ero impaziente di riprendere il mio posto al Castello. La tristezza della landa, la morte dello sfortunato cavallino, il lugubre grido che involontariamente aveva evocato la tetra leggenda dei Baskerville... tutte queste cose avevano intriso i miei pensieri di una sfumatura di malinconia. Su tutte queste piú o meno vaghe impressioni mi era poi giunto l'avvertimento ben chiaro e preciso della signorina Stapleton, che mi era stato dato con tanta intensa angoscia da impedirmi di credere che non si nascondessero in esso ragioni gravi e profonde. Resistetti a ogni loro insistenza perché restassi a colazione e mi misi immediatamente sulla via del ritorno, prendendo il sentiero tappezzato d'erba per il quale eravamo venuti.
Проте, здається, крім цього шляху існував ще один, коротший, яким користувалися ті, хто його знав, не встиг я вийти на дорогу, як із здивуванням побачив міс Степлтон, яка сиділа під скелею край стежки. Її прекрасне обличчя розчервонілося від швидкої ходи, а руку вона притискала до серця.
Doveva tuttavia esservi una scorciatoia, per chi era pratico del luogo, poiché prima ch'io avessi potuto raggiungere la strada maestra, notai con sorpresa la signorina Stapleton seduta su una roccia, poco lontano dal sentiero. Il suo volto era gradevolmente arrossato dallo sforzo fisico, ed ella teneva una mano contro il fianco.
— Я весь час бігла, щоб випередити вас, докторе Вотсоне,— сказала вона. — Навіть капелюшка не встигла надіти. Мені не слід затримуватися, бо брат може помітити, що мене немає. Я дуже хочу попросити у вас пробачення за ту дурну помилку, якої припустилася, вирішивши, що ви й є сер Генрі. Прошу вас, забудьте все, що я вам сказала, бо воно аж ніяк вас не обходить.
- Ho fatto tutta la strada di corsa per raggiungerla, dottor Watson - mi disse. - Non ho neppure avuto il tempo di mettermi il cappello. Non mi è possibile fermarmi perché non voglio che mio fratello mi cerchi. Volevo semplicemente dirle quanto mi rincresce per l’errore stupido che ho commesso nello scambiarla con Sir Henry. Dimentichi le parole che ho detto e che non riguardano affatto lei.
— Але я не можу забути ваших слів, міс Степлтон,— відповів я . — Сер Генрі — мій друг, і його благополучність неабияк мене стосується. Скажіть мені, чому ви так наполягали, щоб сер Генрі повернувся в Лондон?
- Ma io non posso dimenticarle, signorina - dissi. - Io sono amico di Sir Henry e il suo benessere mi interessa molto. Mi dica per quale motivo lei è tanto ansiosa che Sir Henry ritorni a Londra.
— Жіноча примха, докторе Вотсоне. Коли ви познайомитесь зі мною ближче, то зрозумієте, що я не завжди можу пояснити свої слова або вчинки.
- Un presentimento di donna, dottor Watson. Quando lei mi conoscerà, capirà meglio ch'io non posso sempre dare spiegazioni di quel che faccio o dico.
— Ні, ні! Я пам'ятаю, який схвильований був у вас голос. Пам'ятаю вираз ваших очей. Міс Степлтон, будьте відверті зі мною, дуже вас прошу, бо, відколи я тут, мене, я це відчуваю, весь час ніби оточують якісь привиди. Життя стало схожим на оцю велику, з безліччю зелених латочок, Грімпенську трясовину, в яку людина може провалитися з головою, і ніхто не знайде, куди вона поділася. Поясніть мені, на що ви натякали, і я обіцяю передати ваше застереження серу Генрі.
- No, no. Ricordo perfettamente l'emozione della sua voce, ricordo l'espressione dei suoi occhi. La prego, sia sincera con me, signorina Stapleton, poiché sin dal primo momento che sono giunto in questo posto ho avuto la netta sensazione di essere circondato di ombre. Mi sembra che la vita sia diventata per me come la grande Palude di Grimpen, tutta tappezzata di piccoli riquadri verdi in cui chiunque può correre rischio di sprofondare, senza un'indicazione alcuna che segni il cammino. Mi dica dunque che cosa intendeva dire, e le prometto che trasmetterò il messaggio a Sir Henry.
По обличчю міс Степлтон на мить промайнула тінь вагання, але погляд її, коли вона мені відповідала, знову зробився твердим.
Un'espressione di irresolutezza le sfiorò il volto, ma subito i suoi occhi s'indurirono quando ella mi rispose:
— Ви надаєте моїм словам, докторе Вотсоне, надто великого значення,— сказала вона. — Смерть сера Чарльза нас з братом просто приголомшила. Ми знали його дуже близько, бо він любив прогулюватися цією ось стежкою до нашого будинку. Прокляття, що тяжить над родом Баскервілів, страшенно гнітило сера Чарльза, і коли трапилася трагедія, я, природно, зрозуміла, що для страхів, про які він говорив, повинен бути якийсь грунт. А тому тепер, коли тут оселився ще один член цього роду, я вважаю, що його треба попередити про ту небезпеку, яка на нього чигає. Оце й усе, що я хотіла йому сказати.
- Lei ha dato troppo peso alle mie parole, dottor Watson! Mio fratello e io siamo stati molto colpiti dalla morte di Sir Charles. Noi lo conoscevamo benissimo, poiché la sua passeggiata preferita passava sempre a casa nostra, ogni volta che attraversava la landa. Era profondamente impressionato dalla maledizione che pendeva sulla sua famiglia, e quando accadde la tragedia fu logico che io pensassi che i timori da lui espressi dovessero avere un certo fondo di realtà. Ecco perché mi angosciai quando seppi che un altro membro della famiglia sarebbe venuto ad abitare qui, e mi sembrò mio dovere avvertirlo del pericolo che poteva correre. Non intendevo dire altro.
— Але ж у чому полягає ця небезпека?
- Ma qual è questo pericolo?
— Ви знаєте легенду про собаку?
- Lei conosce la leggenda del Mastino?
— Я не вірю подібним дурницям!
- Non credo a simili sciocchezze!
— А я вірю. Якщо ви маєте якийсь вплив на сера Генрі, заберіть його звідси, бо це місце завжди було фатальним для його роду. Світ широкий. Чому сер Генрі хоче жити там, де небезпечно?
- Io sì, invece! Se lei ha qualche influenza su Sir Henry, lo conduca via da questo posto che è sempre stato fatale alla sua famiglia. Il mondo è grande! Perché vuole vivere in questo luogo pericoloso?
— Та саме тому, що небезпечно. Така вже у сера Генрі вдача. Боюсь, якщо ви не повідомите чогось більш певного, мені не вдасться наполягти на тому, щоб він виїхав звідси.
- Appunto perché è un luogo pericoloso! Così è fatto Sir Henry! Io temo che, a meno che lei non sappia darmi qualche informazione piú precisa, sarà impossibile smuoverlo di qui.
— Нічого більш певного я сказати не можу, бо нічого певного просто не знаю.
- Non posso dire nulla di preciso, dal momento che non so nulla di preciso.
— Дозвольте поставити вам ще одне запитання, міс Степлтон. Якщо це все, що ви хотіли сказати, заговоривши до мене, то чому ви не хотіли, щоб вас почув ваш брат? Адже у ваших словах не було нічого такого, що могло б вашому брату чи комусь іншому не сподобатись.
- Vorrei farle ancora una domanda, signorina. Se lei non intendeva altro che questo quando mi ha rivolto la parola per la prima volta, perché non voleva che suo fratello ascoltasse la nostra conversazione? Non vi era nulla che lui o altri non potesse sapere!
— Мій брат дуже хоче, щоб у баскервільському замку хто-небудь жив, бо вважає, що це буде добре для бідного місцевого люду. І дуже розсердився б, якби дізнався, що я намагаюся змусити сера Генрі поїхати звідси. Я свій обов'язок виконала і нічого більше говорити не буду. Мені треба йти, бо брат помітить мою відсутність і запідозрить, що я розмовляла з вами. До побачення!
Вона повернулась і за кілька хвилин зникла серед валунів, а я з душею, сповненою невиразних страхів, подався до баскервільського замку.
- Mio fratello è molto ansioso di vedere il Maniero abitato, poiché ritiene che questo sia un bene per la povera gente della brughiera. Si arrabbierebbe se sapesse che io le ho detto qualcosa per indurre Sir Henry ad andarsene. Ma ora che ho compiuto il mio dovere non aggiungerò altro. Bisogna che torni indietro, altrimenti mi cercherà e sospetterà che ci siamo incontrati. Arrivederci!
Si voltò e in pochi minuti scomparve in mezzo ai grandi massi sparsi, mentre io, l'animo pieno di vaghi timori, proseguivo in direzione del Castello di Baskerville.