Одним з недоліків Холмса,— якщо це справді можна назвати недоліком,— було те, що він майже ніколи й ні з ким не ділився до кінця своїми планами доти, поки цілком їх не здійснював. Почасти в цьому, безперечно, знаходила прояв власна вдача мого друга, бо він любив підкоряти своїй волі й дивувати тих, хто його оточував. Почасти він діяв так з професійної обережності, що вимагала ніколи не ризикувати. Та хоч би як там було, але така поведінка завдавала чимало неприємностей його агентам і помічникам. Я сам досить часто терпів від неї, але ніколи мені не було так тяжко, як під час тієї тривалої поїздки в темряві. Попереду на нас чекало велике випробування, нарешті ми були готові до останнього вирішального зусилля, а Холмс нічого не говорив, і я міг лише здогадуватися, якою буде послідовність його дій. Серце в мене аж завмирало в передчутті невідомого, коли в обличчя нам війнуло холодним вітром, і темний, пустельний простір по обидва боки вузької дороги підказав мені, що ми знову опинилися в пустищі. Кожний крок коней, кожний оберт колеса наближав нас до останньої пригоди.
Uno dei difetti di Sherlock Holmes, se in realtà poteva dirsi un difetto, era che egli si mostrava sempre poco propenso a comunicare a chiunque i suoi progetti nella loro integrità, fino al momento della loro attuazione. In parte, ciò proveniva senza dubbio dalla sua natura autoritaria, che si compiaceva nel dominare e sorprendere coloro che lo circondavano, in parte anche dalla sua cautela professionale che lo tratteneva sempre dal correre inutili pericoli. Tuttavia questo modo di procedere metteva a dura prova coloro che agivano come suoi galoppini e collaboratori. Io avevo spesso sofferto di questo fatto, ma mai tanto intensamente come durante quella lunga scarrozzata nel buio. Davanti a noi si profilava una terribile prova: stavamo finalmente per compiere il salto definitivo, e ancora Holmes non aveva detto una parola, e io potevo solo supporre come e quando sarebbe entrato in azione. I miei nervi vibravano di emozione quando il freddo vento che prese a batterci in pieno viso e gli spazi bui e vuoti su ciascun lato dell'angusta strada mi dissero finalmente che eravamo tornati ancora una volta nella landa. Ogni passo dei cavalli, ogni cigolio delle ruote ci portava sempre piú vicini al rush finale.
Присутність візника, екіпаж якого ми найняли в Кумбі-Трейсі, заважала нам, і ми, хоч нерви наші аж тремтіли від напруження в очікуванні близької небезпеки, змушені були балакати про дрібниці. Така стриманість давалася взнаки, і тому я відчув навіть деяку полегкість, коли ми, нарешті, проминули будинок Френкленда і покотили до замку Баскервілів, як я здогадався — місця останньої дії. Не завертаючи до будинку, ми проїхали до хвіртки в кінці тисової алеї. Там розплатилися з візником, наказавши йому негайно повертатися в Кумбі-Трейсі, а самі пішли в напрямку Мерріпіт-хаус.
La nostra conversazione era impedita dalla presenza del conducente della carrozza affittata, cosicché eravamo costretti a discorrere di argomenti inutili mentre i nostri nervi erano tesi al massimo dall'emozione e dall'attesa. Fu un sollievo per me, dopo questa situazione, superare la casa di Frankland: compresi così che ci stavamo avvicinando al Maniero e al teatro dell'azione. Non ci facemmo portare fino all'ingresso, ma scendemmo in prossimità del cancello del viale. Pagammo la vettura e ordinammo al conducente di ritornare a Coombe Tracey, mentre noi ci avviammo in direzione di Merripit House.
— У вас є зброя, Лестрейде?
- È armato, Lestrade?
Маленький детектив посміхнувся:
Il piccolo poliziotto sorrise.
— Поки я в штанях, у мене є задня кишеня, а поки в мене є задня кишеня, то й там щось є.
- Fino a quando avrò un paio di pantaloni addosso, avrò una tasca posteriore, e fino a quando avrò una tasca posteriore ci terrò sempre dentro qualcosa!
— Це добре! Ми з моїм другом теж приготувалися до всяких несподіванок.
- Bene, anche il mio amico e io siamo pronti, in caso di bisogno.
— Ви страшенно серйозно ставитесь до цієї справи, містере Холмсе. І що ж ми будемо робити?
- Mi sembra che lei sia molto vicino alla conclusione di questa faccenda, signor Holmes. A che gioco giochiamo?
— Чекати.
- A un gioco di attesa.
— Слово честі, місця тут не дуже веселі,— зауважив детектив, щулячись і позираючи то на похмурі схили горбів, то на величезне озеро туману, що розлилося над Грім-пенською трясовиною. — А он у якомусь будинку світяться вікна.
- Parola d'onore, non mi sembra un posto molto allegro - affermò il poliziotto rabbrividendo e volgendo attorno uno sguardo perplesso ai lugubri pendii della collina e all'immenso lago di nebbia che si stendeva sopra la Palude di Grimpen. - Vedo le luci di una casa, davanti a noi.
— Це Мерріпіт-хаус, мета нашої подорожі. Тепер попрошу вас іти навшпиньках і розмовляти пошепки.
- Quella è Merripit House ed è anche il termine del nostro viaggio. Debbo pregarla di camminare in punta di piedi e di parlare a voce bassissima.
Ми обережно просувалися стежкою, прямуючи до будинку, але ярдів за двісті від нього Холмс нас зупинив.
Ci avviammo cautamente lungo la pista, come se fossimo diretti verso la casa, ma quando fummo a circa duecento metri da essa Holmes ci ordinò di fermarci.
— Далі не треба,— сказав він. — Оці валуни праворуч — чудова схованка.
- Basta così - disse. - Queste rocce a destra sono un magnifico nascondiglio.
— Ми тут повинні чекати?
- Dobbiamo aspettare qui?
— Так, влаштуємо невеличку засідку. Лестрейде, лізьте в цю нішу. Вотсоне, ви бували всередині будинку? Розташування кімнат знаєте? Оті заґратовані вікна скраю — що це?
- Sì. Prepareremo qui la nostra piccola imboscata. Lei si metta in quella buca, Lestrade. Lei è stato nella casa, vero, Watson? Saprebbe dirmi la posizione delle stanze? Che cosa sono quelle finestre con le grate, là da quella parte?
— Це вікна кухні.
- Credo che siano le finestre della cucina.
— А поряд, яскраво освітлене?
- E quell'altra laggiú, così abbondantemente illuminata?
— Їдальня.
- Quella è di sicuro la sala da pranzo.
— Штори піднято. Ви знаєте характер місцевості. Прокрадіться вперед, та тихо, і гляньте, що вони там роблять, але, ради Бога, дивіться, щоб вас не помітили.
- Le imposte sono aperte. Lei conosce meglio di noi due la posizione del terreno. Strisci in avanti senza far rumore e veda che cosa stanno facendo... ma, per amor del cielo, non tradisca la nostra presenza!
Я навшпиньках пройшов стежкою і сховався за низеньким кам'яним муром, що оточував фруктовий сад з карлу-ватими деревами. Скрадаючись у тіні цього муру, я знайшов місце, звідки міг подивитися в незавішене вікно.
Avanzai in punta di piedi lungo il sentiero e mi chinai dietro il muretto basso che circondava l'orto striminzito. Strisciando nell'ombra raggiunsi un punto da cui mi era facile guardare direttamente attraverso la finestra senza tende.
В кімнаті було двоє чоловіків — сер Генрі й Степлтон. Вони сиділи в профіль до мене за круглим столом. Обидва курили сигари, перед ними стояли чашки з кавою й вино. Степлтон щось жваво розповідав, але баронет був блідий і слухав його неуважно. Очевидно, його тяжко гнітила думка про самотнє повернення додому лиховісним пустищем.
Nella stanza c'erano soltanto i due uomini, Sir Henry e Stapleton. Li vedevo seduti di profilo, su ciascun lato della tavola, rotonda. Fumavano entrambi un sigaro, e davanti a loro c’erano vino e caffè. Stapleton discorreva con animazione, ma il baronetto aveva il viso pallido e un'espressione distratta. Forse il pensiero della passeggiata solitaria che lo attendeva su quella brughiera di malaugurio pesava tristemente sul suo spirlto.
Поки я спостерігав за ними, Степлтон підвівся й вийшов з кімнати, а сер Генрі налив собі вина й відкинувся на спинку крісла, затягуючись сигарою. Я почув рипіння дверей, потім шурхіт черевиків по гравію. Кроки пролунали доріжкою по другий бік муру, за яким я причаївся. Визирнувши, я побачив, що натураліст зупинився біля сарайчика в кутку саду. В замку повернувся ключ, Степлтон ступив через поріг, і в сараї почулась якась шамотня. Натураліст пробув там близько хвилини, потім ще раз скреготнув у замку ключем, пройшов повз мене і зник у будинку. Побачивши його знову в товаристві гостя, я тихо прокрався назад до своїх товаришів і розповів їм про все, що вивідав.
Mentre io li osservavo, Stapleton si alzò e lasciò la stanza, e Sir Henry riempì un altro bicchiere e si buttò all'indietro sulla seggiola, levando grosse boccate di fumo. Intesi lo scricchiolio di una porta e un calpestio sulla ghiaia. I passi si allontanavano lungo il sentiero, dalla parte opposta del muro sotto il quale io mi ero acquattato. Aguzzando lo sguardo, vidi il naturalista fermarsi presso l'uscio di un casotto per attrezzi che sorgeva in un angolo dell'orto. Udii girare una chiave nella toppa e, mentre egli entrava, dall'interno della piccola costruzione uscì uno strano rumore, come una collutazione. Rimase nell'interno soltanto un minuto o poco piú, quindi udii nuovamente girare la chiave, poi egli mi sorpassò e rientrò in casa. Lo vidi ritornare presso il suo ospite, e io me la svignai piano piano per tornare dai miei compagni a riferire quanto avevo visto.
— Отож ви кажете, Вотсоне, що жінки в їдальні немає? — спитав Холмс, коли я закінчив розповідати.
- É sicuro, Watson, che la signora non ci sia? - mi domandò Holmes, quando terminato il racconto.
— Немає.
— Де ж тоді вона? В усіх інших кімнатах не світиться.
- Dove può essere dunque, dal momento che le altre stanze non sono illuminate a eccezione della cucina?
— Навіть не уявляю, де вона може бути.
- Non ne ho la piú pallida idea.
Я вже казав вам, що над Грімпенською трясовиною стелився густий білий туман. Він повільно насувався звідти на нас хоч і невисоким, але щільним і чітко окресленим валом. Місяць світив ясно, і туман мав вигляд блискучого льодового поля, над поверхнею якого де-не-де височіли скелі й гострі вершини пагорбів. Холмс обернувся в той бік і, спостерігаючи за неквапливим рухом цієї білої стіни, нетерпляче пробурмотів:
Ho già accennato come sopra la grande Palude di Grimpen si era addensata una fitta nebbia bianca. La nebbia veniva lentamente verso di noi, e si andava ammucchiando come un muro proprio sul nostro lato, bassa, ma assai fitta e compatta. La luna brillava su questa massa, facendola somigliare a un grande campo di ghiaccio scintillante, da cui spuntavano le guglie dei picchi lontani come rocce nate dalla sua superficie. Holmes si era voltato verso quel mare di nebbia, e un'espressione di impazienza gli sfuggì dalle labbra mentre osservava il movimento lento.
— Він суне на нас, Вотсоне.
- Sta avanzando verso di noi, Watson.
— А це погано?
- È grave?
— Дуже погано. Це єдине в світі, що може зруйнувати мої плани. Але сера Генрі не доведеться чекати довго. Вже десята година. Наш успіх і навіть його життя залежать тепер від одного — чи вийде він раніше, ніж стежка потоне в тумані.
- É gravissimo... è in realtà la sola cosa al mondo che avrebbe potuto scompigliare i miei piani. Non può tardare molto, ormai. Sono già le dieci. Il nostro successo e la vita stessa di Sir Henry possono dipendere dal fatto che egli esca prima che la nebbia si addensi sul sentiero.
Нічне небо було чисте, без жодної хмарки. Яскраво й холодно світилися зірки, щербатий місяць заливав усе пустище м'яким тремтливим світлом. Просто попереду нас темніло громаддя будинку, його гостроверхий дах і торчкуваті димарі чітко вимальовувалися на тлі всіяного срібними зірками неба. Широкі золотаві смуги світла тяглися від вікон у сад і далі в пустище. Одна з них раптом зникла. То з кухні пішли слуги. Тепер лампа горіла тільки в їдальні, де двоє чоловіків — убивця хазяїн і його гість, який нічого не підозрював,— розмовляли далі, покурюючи сигари.
Sopra di noi la notte era chiara e serena. Le stelle lucevano fredde e vive, mentre una fetta di luna bagnava tutto il paesaggio di una luce morbida e incerta. Davanti a noi si stendevano la massa scura della casa, il suo tetto dentellato e gli aguzzi camini nitidamente sagomati contro il cielo striato d'argento. Raggi di luce dorata si allungavano dalle finestre del piano terreno, attraverso l'orto e fin sulla landa. Uno di questi fasci si spense improvvisamente. I domestici avevano lasciato la cucina. Ora rimaneva solo la lampada della sala da pranzo, dove i due uomini, l'anfitrione omicida e l'ospite ignaro, ancora chiacchieravano, tra una boccata di fumo e l'altra dei loro sigari.
Біла пухнаста пелена туману, що вкрила вже половину пустища, з кожною хвилиною наближалася з протилежного від нас боку до будинку. Ось перші його тоненькі пасма з'явилися в золотому квадраті освітленого вікна. Дальній кінець муру, що оточував сад, зник з наших очей, і над виром білої мли залишилися стирчати тільки верхівки дерев. Ось кучеряві хвилі з обох боків підповзли до будинку і повільно перетворилися на щільний вал — по ньому, немов якийсь дивний корабель по примарному морю, попливли горішній поверх і дах оселі Степлтонів. Холмс з серцем ляснув долонею по валуну, біля якого ми стояли, і нетерпляче тупнув ногою.
Di minuto in minuto la bianca coltre lanosa che copriva metà della landa si andava avvicinando sempre piú alla casa di Stapleton. Già le prime nuvolette sottili si avvolgevano intorno all'aureo riquadro della finestra illuminata. Già il muro piú lontano dell'orto era divenuto invisibile, e gli alberi erano avvolti in un turbinio di candido vapore. Mentre osservavamo il fenomeno, le aureole di nebbia avanzarono strisciando verso i due angoli della casa e si fusero lentamente in un unico banco fittissimo, sul quale il piano superiore e il tetto fluttuavano come una nave irreale su un mare d'ombra. Holmes batté la mano in un gesto di disperazione contro il masso che aveva di fronte, e picchiò per terra il piede con impazienza.
— Якщо він не вийде за чверть години, стежка потоне в тумані. А через півгодини ми не зможемо побачити власну руку.
- Se non esce tra un quarto d'ora, il sentiero sarà tutto coperto, e tra mezz'ora non saremo in grado di vedere nemmeno le nostre mani.
— Чи не відійти нам назад, там вище.
- Dobbiamo spostarci piú indietro, in un punto più alto?
— Що ж, так, мабуть, і зробимо.
- Credo che sia meglio.
У міру того як стіна туману насувалася на нас, ми відступали перед нею все далі й далі, поки не опинилися за півмилі від будинку Степлтонів, проте суцільне білясте море, посріблене згори місяцем, не переставало повільно й невблаганно рухатися вперед.
Così, mentre il banco di nebbia procedeva, avanzando inesorabilmente, noi ci ritraemmo dinanzi ad esso fino a quando fummo a mezzo miglio dalla casa; ma, senza soste, quel denso muro bianco, con la luna che ne inargentava il margine superiore, avanzava lento e spietato, sempre piú vicino.
— Ми відійшли надто далеко,— зауважив Холмс. — Не можна ризикувати, допустивши, щоб сера Генрі наздогнали раніше, ніж він добіжить до нас. Хоч би що там було, ми повинні залишитися тут.
Він став навколішки і притулився вухом до землі:
— Дякувати Богу, здається, йде.
- Ci stiamo allontanando troppo - osservò Holmes. - Non possiamo correre il rischio che sia raggiunto prima che possa raggiungere noi. Bisogna che restiamo a tutti i costi dove siamo. - Si lasciò cadere in ginocchio e accostò l'orecchio al suolo. - Sia ringraziato il cielo! Mi sembra di sentirlo arrivare.
В тиші пустища почулися швидкі кроки. Присівши серед валунів, ми напружено вдивлялися в сріблясту стіну попереду. Звук кроків лунав дедалі чіткіше, і ось із туману, немов розсунувши лаштунки, ступив той, кого ми чекали. Опинившись на чистому повітрі під яснозорим небом, він здивовано озирнувся навколо. Потім швидко подався стежкою далі, пройшов близько від того місця, де ми ховалися, і почав спускатися довгим пологим схилом. Ідучи, він весь час оглядався то через одне, то через друге плече як людина, що чимось занепокоєна.
Un rumore di passi veloci ruppe il silenzio della landa. Appiattati fra le pietre, fissammo con un'intensità quasi dolorosa il banco di nebbia soffuso d'argento che si stendeva dinanzi a noi. I passi divennero piú forti, e attraverso la foschia, come attraverso una tenda, uscì l'uomo che stavamo aspettando. Si guardò attorno sorpreso di emergere nella notte chiara, stellata. Poi riprese a camminare rapidamente lungo il sentiero, passò vicino al punto in cui noi eravamo nascosti, e proseguì su per il lungo pendio alle nostre spalle. Mentre camminava si guardava continuamente indietro, come un uomo che si senta inquieto.
— Цс-с! — прошепотів Холмс, і курок його револьвера різко клацнув, коли він його зводив. — Обережно! Це він!
- Attenzione! - esclamò Holmes, e udii il secco rumore di una pistola che veniva armata. - Attenzione ! Arriva !
Десь із глибини туманного валу, що невпинно наближався до нас, почулося негучне чітке дріботіння. Біла стіна була від нас уже ярдів за п'ятдесят, і ми всі троє пильно в неї вдивлялися, не знаючи, яке жахіття ось-ось може вихопитися звідти. Стоячи поряд з Холмсом, я мигцем глянув йому в обличчя — воно було бліде, схвильоване, з палаючими в місячному світлі очима. Раптом їхній погляд непорушно застиг, губи від здивування розтулилися. Тієї ж миті Лестрейд скрикнув від жаху й упав долілиць на землю. Я скочив на ноги й схопився обважнілою рукою за револьвер, майже паралізований страхітливим привидом, що вихопився з туману. Так, це був собака, величезний, чорний як смола собака — такого собаки нікому з смертних ще не доводилося бачити. З його роззявленої пащі бурхало полум'ям, очі горіли жаром, по морді, шерсті на загривку й спині, підгрудді пробігав вогонь. Навіть у гарячкових мареннях божевільного не могло б виникнути нічого більш дикого, жахливого й пекельного, ніж цей чорний, з лютим вищиром звір, що вистрибнув до нас із стіни туману.
Venne al nostro orecchio uno pestare sommesso, scricchiolante, continuo, che usciva dal fitto di quel banco strisciante di nebbia. La nube era a cinquanta metri circa dal nostro nascondiglio, e noi la fissavamo tutti e tre, senza sapere quale sarebbe stato l'orrore che stava per uscirne. Io ero al fianco di Holmes, e per un attimo lo vidi in volto. Era pallido, esultante, e i suoi occhi avevano una luce innaturale nel chiarore lunare. Ma a un tratto si irrigidirono in uno sguardo fisso, come impietrito, e le sue labbra si socchiusero in muto sbalordimento. Nel medesimo istante Lestrade lanciò un urlo di terrore e si buttò prono sul terreno. Io balzai in piedi mentre la mia mano inerte stringeva la pistola, la mente paralizzata dalla spaventosa apparizione che era balzata di fronte a noi attraverso le spirali della nebbia. Era un cane, un cane enorme, nero come la pece, ma non un cane che occhi mortali potessero aver mai veduto. Dalla bocca spalancata, quella creatura mostruosa eruttava fuoco, e i suoi occhi lucevano di una fiamma smorzata, e il muso, la giogaia, la gola erano delineati da un vacillante bagliore. Mai, neppure nei sogni allucinati di un cervello impazzito sarebbe stato possibile concepire qualcosa di piú spaventoso, di piú ossessionante, di piú infernale di quella forma scura, di quell'apparizione selvaggia che ci comparve improvviso davanti uscendo dal muro di nebbia.
Величезна чорна потвора довгими стрибками мчала стежкою точно по слідах нашого друга. Її поява так нас приголомшила, що перш ніж ми отямилися, вона встигла промчати повз нас. І лише тоді ми з Холмсом одночасно вистрілили — жахливе виття тварюки показало, що бодай один з нас влучив у неї. Проте вона не зупинилася, а помчала далі. Віддалік на стежці ми побачили сера Генрі. З блідим у місячному світлі обличчям, він дивився назад, з жахом піднісши руки вгору й безпорадно втупившись у страхітливого звіра, що наздоганяв його.
A lunghi balzi l'enorme mostro nero avanzava lungo la pista, seguendo dappresso le orme del nostro amico. Restammo talmente paralizzati da quella visione che lo lasciammo passare prima di aver ricuperato il nostro sangue freddo; ma subito Holmes e io sparammo insieme, e il mostro lanciò un ululato spaventoso che ci dimostrò come almeno uno di noi lo avesse colpito. Non si fermò tuttavia, ma continuò a correre a grandi balzi. Lontano sul sentiero vedemmo Sir Henry voltarsi, il volto pallidissimo nella luce lunare, le mani alzate in un gesto di orrore, gli occhi fissi disperatamente sull'essere pauroso che gli stava dando la caccia.
Але те, що собака завив від болю, вмить розвіяло наш страх. Якщо він уразливий, то й смертний, а якщо його можна поранити, то можна й убити. Ніколи мені не доводилося бачити, щоб хтось бігав так швидко, як Холмс тієї ночі. Я завжди був прудконогим і бігав зовсім непогано, але він випередив мене настільки ж, наскільки я сам випередив детектива-професіонала. Ми мчали стежкою і чули, що попереду глухо гарчить пес і раз у раз скрикує сер Генрі. Я встиг побачити, як цей звір стрибнув на свою жертву, повалив її на землю й кинувся їй до горла. Але цієї миті Холмс вгатив у бік потвори всі п'ять куль, що ще залишилися в барабані його револьвера. Завивши в агонії востаннє, собака оскаженіло клацнув у повітрі зубами, перевернувся на спину, люто дриґнув усіма чотирма лапами й повалився на бік. Засапавшись від бігу, я нахилився над ним і притис дуло револьвера до його страшної, ніби облитої блідим вогнем голови, але натискати на гачок не було потреби. Велетенський собака був мертвий.
Ma quel grido di dolore lanciato dall'animale aveva disperso ai venti tutti i nostri timori. Se era vulnerabile era dunque mortale, e se ci era stato possibile ferirlo ci sarebbe stato certamente possibile ucciderlo. Non vidi mai correre nessuno come vidi correre Holmes quella notte. É risaputo che io sono veloce, ma Holmes mi superò con la stessa facilità con cui io superavo il piccolo ispettore. Davanti a noi, mentre letteralmente volavamo lungo la pista, udimmo echeggiare le urla ripetute di Sir Henry e il pauroso ululato del mastino. Ebbi appena il tempo di vedere l'animale balzare sulla propria vittima, scaraventarla al suolo e attaccarglisi alla gola. Ma un attimo dopo Holmes aveva vuotato i cinque colpi del suo revolver nei fianchi dell'animale. Con un ultimo latrato d'agonia e un pauroso salto in aria la bestia rotolò sul dorso, con le quattro zampe annaspanti furiosamente, sinché giacque inerte su un lato. Mi fermai boccheggiando e puntai la mia pistola su quella spaventosa testa grondante luce, ma era inutile premere il grilletto. Il gigantesco cane era morto.
Сер Генрі лежав непритомний на тому місці, де впав. Ми зірвали з нього комірець, і Холмс прошепотів слова подяки, пересвідчившись, що на шиї в баронета немає рани і що порятунок прийшов вчасно. Ось повіки в нашого друга здригнулися, і він зробив мляву спробу поворухнутися. Лестрейд просунув шийку фляги з коньяком йому між зубів, і на нас глянули два зляканих ока.
Sir Henry giaceva privo di sensi nel punto in cui era caduto. Gli strappammo il colletto, e Holmes formulò una preghiera di ringraziamento quando comprese che non vi erano tracce di ferite e che eravamo arrivati in tempo. Già il nostro amico cominciava a muovere le palpebre e fece persino un debole tentativo di rialzarsi. Lestrade ficcò tra i denti del baronetto la sua fiaschetta di acquavite, e due occhi spaventati si fissarono su di noi.
— Боже! — прошепотів сер Генрі. — Що це було? Господи, що це було?
- Dio mio! - mormorò Sir Henry. - Che cos'era? che cos'era, in nome del cielo?
— Хоч би що це було, воно мертве,— відказав Холмс. — Ми назавжди вигнали привида, що переслідував ваш рід.
- Qualunque cosa fosse, è morto - rispose Holmes. - Abbiamo sistemato una volta per sempre il suo spettro di famiglia.
Звір, що лежав перед нами, самими своїми розмірами й силою справляв моторошне враження. Це був не чистокровний дойда і не чистокровний мастіф, а покруч двох цих порід — сухий, лютий і завбільшки з невелику левицю. Навіть тепер у нього, непорушного й мертвого, з величезної пащі слизотіло ще полум'я, маленькі, глибоко посаджені безжальні очі були оточені вогняними колами. Я доторкнувся рукою до його палаючої морди і, піднісши пальці до очей, побачив, що в темряві вони світяться.
L'animale che giaceva disteso esanime davanti a noi, solo per forza e dimensioni era terribile a vedersi. Non era un cane poliziotto puro e nemmeno era un mastino puro; ma sembrava un incrocio dei due... era magro, selvaggio e grande quanto una piccola leonessa. Persino ora, nell'immobilità della morte, le enormi mascelle sembravano grondare fiamme bluastre, e gli occhi piccoli, infossati, crudeli, erano cerchiati di fuoco. Posai la mano sul suo muso luccicante, e quando la tolsi anche le mie dita presero a brillare e a scintillare nell'oscurità.
— Фосфор,— сказав я.
- Ma questo è fosforo! - esclamai.
— Та ще й якийсь хитрий препарат,— додав Холмс, принюхуючись до тварини. — Без запаху, щоб собака не втратив нюх. Ми повинні щиро вибачитися перед вами, сер Генрі, за те, що піддали вас такому страшному випробуванню. Я був готовий побачити собаку, але не таке чудовисько. До того ж туман не дав часу зустріти його як слід.
- Preparato con molta arte - confermò Holmes annusando l'animale esanime. - Non ha nessun odore che potesse interferire con la sua capacità di fiuto. Le dobbiamo infinite scuse, Sir Henry, per averla esposta a un così grande spavento. Io ero preparato a vedermi davanti un cane, ma non un mostro come questo! La nebbia poi ci ha concesso ben poco tempo per riceverlo degnamente.
— Ви врятували мені життя.
- Voi mi avete salvato la vita.
— Піддавши його спочатку небезпеці. Ви можете встати?
- Non senza però averla prima messa in pericolo. Se la sente di alzarsi in piedi?
— Дайте мені ще ковтнути коньяку, і зі мною все буде гаразд. Ну ось! А тепер допоможіть мені встати. Що ви пропонуєте робити далі?
- Datemi un'altra sorsata di acquavite, e mi sentirò pronto a tutto. Ecco! E adesso, se volete aiutarmi ad alzarmi, che cosa proponete di fare?
— Я пропоную вам залишитись поки що тут. Сьогодні ні до яких пригод ви більше не придатні. Якщо ви почекаєте, хтось із нас повернеться з вами в баскервільський замок.
- Lasciarla qui. Lei non è piú in condizioni per questa notte di sopportare altre avventure. Se vorrà aspettarci, qualcuno di noi la riaccompagnerà al Castello.
Сер Генрі марно спробував зіп'ястися на ноги — він був ще блідий як крейда і тремтів усім тілом. Ми допомогли йому підвестися й відвели до валуна, де він, здригаючись, сів і сховав обличчя в долонях.
Sir Henry tentò di rizzarsi in piedi, ma era ancora pallido e tremava come una foglia. Lo adagiammo su un masso, dove si rannicchiò rabbrividendo e nascondendosi il viso tra le mani.
— А тепер ми повинні йти,— мовив Холмс. — Треба зробити справу до кінця, тут важить кожна хвилина. Докази злочину ми маємо, тепер треба взяти злочинця.
- E adesso bisogna che la lasciamo - disse Holmes. - Dobbiamo sbrigare il resto del nostro lavoro, e ogni attimo può essere di importanza capitale. Abbiamo ormai in mano la chiave dell'enigma, e ora dobbiamo prendere il nostro uomo.
— Ставлю тисячу проти одного: дома його не знайти,— додав Холмс, коли ми швидко поверталися стежкою до будинку Степлтона. — 3 пострілів він напевно зрозумів, що гру програно.
- Abbiamo una probabilità su mille di trovarlo in casa - proseguì mentre ritornavamo rapidamente su per il sentiero. - La sparatoria deve averlo avvertito che il suo gioco è stato scoperto.
— Ми були досить далеко, можливо, туман приглушив звук.
- Eravamo parecchio lontani, e può darsi che la nebbia abbia smorzato i colpi!
— Він ішов слідом за собакою, щоб покликати його назад, у цьому ви можете бути впевнені. Ні, ні, він уже втік! Але треба обшукати будинок і самим у всьому пересвідчитися.
- Deve avere seguito il cane per richiamarlo indietro: di questo può essere sicuro. No, no, se n'è andato ormai! Ma perquisiremo la casa e ce ne accerteremo.
Вхідні двері було відчинено, ми ввійшли й заходилися швидко оглядати кімнати, на превелике здивування старезного слуги, який зустрів нас у коридорі. Світло горіло лише в їдальні, але Холмс узяв лампу звідти й обнишпорив у будинку всі закутки. Людина, на яку ми полювали, зникла без сліду. Проте одні з дверей на другому поверсі було замкнено.
La porta d'ingresso era aperta; ci precipitammo dunque in casa e corremmo di stanza in stanza, sbalordendo un vecchio domestico semirimbambito che ci venne incontro nel corridoio. C’era luce solo nella sala da pranzo, ma Holmes afferrò la lampada e non lasciò un solo angolo della casa inesplorato. Non ci fu però possibile trovar traccia dell'uomo che stavamo cercando. Tuttavia all'ultimo piano vedemmo che la porta di una delle camere da letto era chiusa a chiave.
— Там хтось є! — вигукнув Лестрейд. — Щось рухається. Відчиніть ці двері!
- Qui dentro c'è qualcuno! - gridò Lestrade. - Sento del rumore. Aprite la porta!
З кімнати долинув ледь чутний стогін і якесь шарудіння. Холмс ударив ногою в двері точно в тому місці, де був замок, і вони розчинилися навстіж. З револьверами в руках ми всі троє влетіли до кімнати.
Dall'interno giunse un gemito sommesso e come un fruscio. Holmes colpì la porta, proprio al disopra della serratura, con un violento calcio, e l'uscio si spalancò. Brandendo le pistole ci precipitammo - tutti e tre nella stanza. Ma non vi era alcun segno del criminale spietato e temerario che noi speravamo di scovare.
Проте запеклого негідника всупереч нашим надіям ми не знайшли й тут. Замість нього ми побачили дещо настільки дивне й настільки несподіване, що на мить аж остовпіли від здивування.
Ci trovammo invece di fronte un oggetto così strano e così inatteso che per un attimo restammo come inebetiti.
Кімната являла собою маленький музей. Вздовж її стін стояло безліч ящиків із скляними віками, під якими зберігалася колекція метеликів і комах — збирати її було відпочинком для цього складного й небезпечного чоловіка. Посередині кімнати стояла вертикальна підпора, поставлена колись під старий поточений шашелем сволок, який підтримував стелю. Біля цієї підпори стояла прив'язана до неї людина, а через те, що її було з голови до ніг закутано в простирадла, в першу хвилину ніхто не зміг би сказати, чоловік то чи жінка. Один рушник, обкручений навколо шиї, було зав'язано ззаду підпори. Другий закривав нижню частину обличчя, а поверх нього на нас невідривно дивилися чорні, сповнені горя й сорому, очі, благально питаючи нас про щось. Ми вмить розв'язали вузли, здерли кляп, і на підлогу до наших ніг сповзла місіс Степлтон. Коли її гарна голівка похилилася на груди, я побачив у неї на шиї чітку червону смугу від удару нагаєм.
La stanza era stata trasformata in un piccolo musco, e le pareti erano tutte ricoperte di una grande quantità di bacheche dal coperchio di vetro, piene della collezione di farfalle e di falene che era stata la distrazione di quell'uomo così complesso e così pericoloso. Nel centro di questa stanza era conficcato un trave diritto, che vi era stato posto chi sa quando per reggere il vecchio fasciame corroso dai tarli che formava la soletta del tetto. A questa specie di palo era legata una figura talmente avvolta e celata nelle lenzuola che erano servite a imprigionarla, che per un attimo non ci fu possibile dire se si trattava di un uomo o di una donna. Aveva un tovagliolo attorno alla gola, il quale era stato annodato dietro il pilastro. Un altro tovagliolo copriva la parte inferiore del viso, e al disopra di questo bavaglio due occhi scuri, due occhi pieni di dolore e di vergogna e di una muta spaventosa interrogazione ci fissavano. In un attimo avevamo disfatto il bavaglio, recisi i legami, e la signora Stapleton si afflosciò al suolo dinanzi a noi. Mentre la sua bellissima testa le ricadeva sul petto, le vidi chiaramente attorno al collo il segno rosso di una frustata.
— Тварюка! — вигукнув Холмс. — Лестрейде, де ваш коньяк? Посадіть її в крісло! Вона просто знепритомніла від побоїв і виснаження.
- Farabutto! - gridò Holmes. - Su, presto, Lestrade, la sua fiaschetta d'acquavite. - Poi, accennando alla donna: - Mettiamola a sedere su una sedia! É svenuta per i maltrattamenti.
Місіс Степлтон знову відкрила очі.
La donna riaprì gli occhi.
— Він у безпеці? — спитала вона. — Він утік?
- É salvo? - domandò. - É riuscito a salvarsi?
— Від нас він не втече, мадам.
- Non ci può sfuggire, signora.
— Ні, ні, я не про мого чоловіка. Сер Генрі, він у безпеці?
- No, no, non intendevo mio marito, ma Sir Henry. É salvo?
— Так.
- Sì
— А собака?
- E il cane?
— Його вбито.
- É morto.
Вона зітхнула з великою полегкістю:
La signora emise un profondo sospiro di gioia.
— Слава Богу! Слава Богу! О негідник! Погляньте ось, як він зі мною поводився. — Місіс Степлтон рвучко підсмикнула рукави, і ми з жахом побачили, що всі руки у неї в синцях. — Але це ще нічого, ще нічого! Він катував і поганив мені душу й серце. І я терпіла все це — жорстоке поводження зі мною, самотність, життя, сповнене обману — терпіла, поки чіплялася за надію, що він мене любить, але тепер я знаю: він і в цьому мене обманював, я була просто знаряддям у його руках. — Вона не витримала і гірко розридалася.
- Grazie al cielo! Grazie al cielo! Oh! Guardate come mi ha trattata! - Si rimboccò le maniche sul gomito, e noi potemmo constatare con orrore che aveva le braccia tutte chiazzate di lividi. - Ma questo non è nulla... non è nulla! Sono il mio spirito e la mia mente che ha torturato e sporcato. Potevo sopportare tutto, i maltrattamenti, la solitudine, una vita di inganni, qualsiasi cosa, fino a quando mi era possibile aggrapparmi alla speranza che mi amasse, ma ora so che anche in questo sono stata il suo zimbello e il suo strumento. - E così dicendo ruppe in un singhiozzo disperato.
— Отже, мадам, у вас немає підстав доброзичливо ставитись до нього,— сказав Холмс. — Скажіть нам тоді, де ми можемо його знайти. Якщо ви коли-небудь допомагали йому чинити лихо, то тепер допоможіть нам і спокутуйте цим свою провину.
- Lei non prova certo tenerezza per lui, signora - disse Holmes. - Ci dica dunque dove possiamo scovarlo. Se lei lo ha aiutato a compiere il male, aiuti adesso noi e questo le servirà da riscatto.
— Він може сховатися тільки в одному місці,— відповіла вона. — Посеред Грімпенської трясовини є острівець, а на ньому давня олов'яна копальня. Там він тримав свого собаку, там у нього все приготовлене на той випадок, якщо доведеться ховатися. Туди він і втік.
- C’è solo un posto dove può essere fuggito - rispose la donna. - È una vecchia miniera di stagno, su un isolotto nel cuore della Palude. Là teneva il suo cane, e là pure aveva sistemato le cose in modo da potervisi eventualmente rifugiare. Deve essere là.
За вікнами білою ватою висіла запона туману. Холмс посвітив у шибки лампою.
Il banco di nebbia si addensava come un drappo di lana bianca contro la finestra. Holmes vi avvicinò la lampada.
— Дивіться,— мовив він. — Сьогодні вночі ніхто не зможе знайти дорогу на Грімпенську трясовину.
- Osservi - disse. - Nessuno riuscirebbe a trovare la propria strada stanotte attraverso la Palude di Grimpen.
Місіс Степлтон засміялася й заляскала в долоні. Її очі загорілися, зуби зблиснули в жорстокій посмішці.
La donna rise e batté le mani. I suoi occhi e i suoi denti lucevano di un'allegria feroce.
— Туди він дорогу знайти може, а от назад — ні! —вигукнула вона. — Хіба він знайде вночі тички, якими її позначено. Ми з ним разом ставили ті тички. О, який жаль, що я не повисмикувала їх сьогодні. Тоді б він обов'язково потрапив вам до рук!
- Riuscirà a entrare, ma non certo a uscire! - esclamò. -Come farà a rintracciare i paletti indicatori, stanotte? Li abbiamo piantati insieme, lui e io, per segnare il percorso attraverso la Palude. Ah, se solo fossi riuscita a strapparli oggi! In questo caso sì che lo avreste avuto indubbiamente in mano vostra!
Нам було зрозуміло, що поки туман не розвіється, всі пошуки підуть намарно. Ми залишили Лестрейда повним хазяїном Мерріпіт-хаус, а самі повернулися з баронетом у баскервільський замок. Приховувати від нього історію Степлтонів далі було не можна, але він мужньо витримав удар, почувши правду про жінку, яку кохав. Проте потрясіння від нічної пригоди прикро позначилося на його нервах, і під ранок він уже лежав з високою температурою і марив. Доглядав його доктор Мортімер. У подальшому їм судилося разом вирушити в кругосвітню подорож, і тільки після неї сер Генрі знову зробився тим здоровим і бадьорим чоловіком, яким він і був, перш ніж успадкував той лиховісний маєток.
Era evidente che ogni inseguimento era vano fino a quando la nebbia non si fosse diradata. Lasciammo pertanto Lestrade a guardia della casa, mentre Holmes e io ritornammo col baronetto al Maniero di Baskerville. Non era piú possibile nascondergli la verità sugli Stapleton, ma egli, quando apprese la vera identità della donna che aveva amato, ricevette la notizia con coraggio. Il contraccolpo delle avventure di quella notte aveva però scosso i suoi nervi, e il mattino seguente delirava in preda a febbre altissima, affidato alle cure del dottor Mortimer. I due erano destinati a viaggiare insieme per il mondo prima che Sir Henry potesse ridiventare ancora una volta l'uomo sano e vigoroso che era stato prima di divenire il proprietario di tanta ricchezza maledetta.
А тепер я швидко наближаюся до завершення цієї незвичайної розповіді. Викладаючи її, я домагався того, щоб читач розділив з нами ті страхи й невиразні здогади, які так довго затьмарювали наше життя і закінчилися так трагічно. Наступного ранку після того, як було вбито собаку, туман розвіявся, і місіс Степлтон повела нас туди, де починалася стежка, що вела через Грімпенську трясовину. І тільки побачивши, з якою запопадливістю й радістю ця жінка навертає нас на сліди свого чоловіка, ми остаточно зрозуміли весь жах її життя. Потім ми залишили її на вузенькому півострові твердого торф’яного грунту, що довгим конусом врізався в трясовину. Від його кінця починалися невисокі тички. Поставлені то там, то там, вони позначали стежку, що кривуляла від купини до купини між затягнутих ряскою вікон води і тванистих ковбаней, що перепиняли шлях чужій чужаниці. Від високого пишного очерету, від слизької водяної рослинності на нас віяло запахом гниття і важким духом смердючих випарів, а кожний невдало зроблений крок призводив до того, що ми вище колін загрузали в темній хисткій трясовині, яка розходилася широкими м'якими колами. Ця трясовина цупко хапала нас за ноги, коли ми по ній ішли, а коли провалювалися, то це було схоже на те, ніби чиясь зла рука безсоромно тягне тебе вниз у свої глибини — в цій хватці відчувалась непохитна рішучість. Тільки один-єдиний раз ми побачили, що цим небезпечним шляхом хтось пройшов раніше від нас. На купині болотяної трави лежала якась темна річ. Холмс загруз аж по пояс, коли ступив убік від стежки, щоб підняти її, і якби ми не допомогли йому, його нога вже ніколи не відчула б під собою твердої землі. Він показав нам старий чорний черевик. Всередині на шкірі було витиснено: «Мейєрс. Торонто».
Ed eccomi giungere ora rapidamente alla conclusione di questa singolare vicenda, in cui ho cercato di far capire al lettore le misteriose paure e le vaghe ipotesi che per tanto tempo ottenebrarono le nostre esistenze e che si conclusero in modo così tragico. Il mattino successivo all'uccisione del mastino la nebbia si diradò e noi fummo guidati dalla signora Stapleton nel punto in cui lei e il marito avevano trovato un sentiero attraverso il pantano. Potemmo comprendere in pieno l'orrore della sua vita di donna quando vedemmo con quanta impazienza e quanta gioia ci portava sulle tracce del criminale. La lasciammo in piedi sulla sottile penisola di terreno solido, torboso, che si allungava nel vasto acquitrino. Dall'estremità di essa alcuni paletti piantati qua e là indicavano dove il sentiero si inoltrava serpeggiando, da un cespuglio all'altro di giunchi, tra quelle pozze coperte di una schiuma verdastra e i ributtanti pantani che sbarravano la strada a chi non era pratico del luogo. Canne putrescenti e lucide, sdrucciolevoli piante acquatiche emanavano un odore di disfacimento, e pesanti vapori carichi di miasmi ci raggiungevano a zaffate in pieno viso, e piú di una volta un passo falso ci tuffò fino alle cosce in quel fango scuro, mobile, che si moveva in morbide onde sotto i nostri piedi, per metri e metri. La sua morsa tenace ci stringeva le calcagna man mano che procedevamo, e quando vi affondavamo era come se una mano perversa ci tirasse giú in quelle ributtanti profondità, tanto lugubre, tanto paurosamente viva sembrava la stretta che ci tratteneva. Solo una volta scorgemmo la traccia di qualcuno che certamente era passato prima di noi lungo quel pericoloso cammino. Da un ciuffo di erba serica che lo teneva sollevato dal fango, apparve un oggetto scuro. Holmes affondò sino alla vita mentre si staccava dal sentiero per impadronirsene, e se non fossimo stati lì noi a trascinarlo fuori, probabilmente non avrebbe mai piú rimesso piede sul terreno saldo. Agitò in aria una vecchia scarpa nera. Sull'interno del cuoio era stampato "Meyers, Toronto".
— Знахідка варта того, щоб прийняти грязьову ванну,— зауважив Холмс. — Це загублений черевик нашого друга сера Генрі.
- Valeva la pena di fare un bagno di fango - disse. - È la scarpa rubata al nostro amico Sir Henry.
— Його кинув Степлтон, коли тікав.
- Che certamente Stapleton ha buttato via durante la fuga.
— Саме так. Давши собаці понюхати черевик, щоб пустити того звіра по сліду сера Генрі, він не випустив його з рук. А коли зрозумів, що гру програно, втік з ним. І тільки тут пожбурив його геть. Тепер ми принаймні знаємо, що до цього місця він дістався щасливо.
- Proprio così. Egli deve averla conservata in mano dopo essersene servito per aizzare il cane sulla traccia. Deve essere poi fuggito, quando si è accorto di essere stato scoperto, sempre stringendo la scarpa in mano. E deve averla gettata via giunto a questo punto della sua fuga. Sappiamo così che è arrivato almeno fino a qua.
Про щось більше дізнатися нам просто не судилось, хоч припущень виникло безліч. Знайти сліди на трясовині не було ніякої можливості, бо їх швидко затягувало болотом. Але коли ми перейшли драговину і вийшли нарешті на твердішу землю, то заходилися старанно їх шукати. Та навіть натяку на чиїсь сліди ми не побачили. Якщо земля говорила правду, то Степлтону не поталанило дістатися острівця, де в нього була схованка, до якої він з такими зусиллями пробирався останньої туманної ночі. Цього холодного чоловіка з жорстоким серцем навіки засмоктала в свої смердючі глибини велика Грімпенська трясовина.
Ma piú di questo eravamo destinati a non sapere mai, per quanto ci fosse consentito fare congetture. Non vi era alcuna speranza di rilevare impronte nel fango, poiché venivano ricoperte rapidamente; ma non appena avemmo raggiunto un tratto di terreno piú solido, al di là della Palude, ci guardammo tutti intorno con ansia, senza però vedere la minima traccia di impronte. Se il terreno non ha ingannato, Stapleton non deve mai aver raggiunta l'isola di salvezza verso la quale si affrettava attraverso la nebbia in quell'ultima notte. In qualche punto imprecisato, nel cuore della grande Palude di Grimpen, nel fango ripugnante dello sterminato pantano che lo ha risucchiato nelle sue spire, è sepolto per sempre quell'uomo crudele e spietato.
Ми знайшли чимало його слідів на оточеному болотом острівці, де він переховував свого лютого спільника. Величезна корба і шахта, наполовину завалена різним мотлохом, підказали нам, де знаходиться покинута копальня. Поряд з нею виднілися залишки халуп рудокопів, яких, очевидно, вигнали звідси шкідливі випари навколишніх боліт. В стіні однієї з халуп ми побачили скобу з ланцюгом і купу обгризених кісток — у ній Степлтон тримав свого пса. Серед руїн валявся собачий кістяк із залишками коричневої шерсті.
Trovammo però molte tracce di lui nell'isolotto cinto di melma dove egli aveva tenuto nascosto il suo feroce alleato. Una immensa ruota motrice e un pozzo pieno per metà di rifiuti indicavano la posizione di una miniera abbandonata. In prossimità vi erano i resti in rovina delle capanne dei minatori, messi in fuga senza dubbio dagli insopportabili miasmi del palude circostante. In una di quelle capanne diroccate una sbarra e una catena, oltre a un gran mucchio di ossa spolpate, rivelavano il luogo dove l'animale era stato rinchiuso. Tra gli avanzi giaceva uno scheletro con ancora appiccicato un ciuffo di peli neri.
— Ось тобі й маєш! — вигукнув Холмс. — Та це ж кістяк короткошерстого спанієля. Бідолаха Мортімер ніколи вже не побачить свого улюбленця. Ну що ж, думаю, цей острівець відкрив нам усі таємниці, які тільки на ньому є. Собаку сховати можна, а от змусити його мовчати — ні. Звідси й лунало виття, яке навіть удень не дуже приємно було чути. В разі крайньої потреби Степлтон міг тримати собаку в сарайчику біля свого будинку, але тут уже доводилося ризику вати, і тільки у вирішальний день, який мав увінчати всі його зусилля, він зважився на це. А ось ця паста в бляшанці й є, безперечно, тією сумішшю, якою він мастив свого звіра. Степлтона наштовхнула на цю думку, безумовно, родинна легенда про пекельного собаку Баскервілів і бажання до смерті перелякати старого сера Чарльза. Не дивно, що нещасний каторжник з криком кинувся навтьоки,— до речі, так само повівся і наш друг, та й ми самі були не від того,—коли ота потвора вискочила з темряви й погналася за ним. Хитро придумано, бо не кажу вже про те, що собака допоміг би Степлтону убити його жертву, хто з селян наважився б надто уважно приглядатися до такого страхіття, навіть побачивши його в пустищі, що з багатьма й траплялося? Я казав у Лондоні, Вотсоне, і тепер повторюю знову: нам ніколи ще не вдавалося вистежити людину більш небезпечну, ніж та, яка лежить отам! — І він показав рукою в бік величезної поцяткованої зеленими плямами трясовини, що тяглася вдалину й поступово переходила в жовтувато-коричневі схили пустища.
- Un cane - disse Holmes. - Per Giove, uno spaniel dal pelo ricciuto. Il povero Mortimer non rivedrà mai piú il suo amico. Beh, non credo che qui vi siano segreti irrisolti. Poteva nascondere il suo cane, ma non poteva soffocarne la voce, ed ecco il perché di quelle urla che anche in pieno giorno non erano affatto piacevoli a udirsi. In caso di necessità poteva rinchiudere il cane nel casotto per attrezzi di Merripit, ma era sempre un rischio, e osò farlo soltanto proprio l'ultimo giorno, quando riteneva che tutti i suoi sforzi volgessero ormai alla conclusione desiderata. La specie di pasta che c'è in quella latta è senza dubbio la miscela luminosa che gli servì per spalmare l'animale e renderlo fosforescente. Questo trucco gli fu certamente suggerito dalla leggenda di famiglia del cane infernale, e lo attuò con l'intenzione di spaventare il vecchio Sir Charles sino a farlo morire di paura. Non c’è da stupirsi se quel povero disgraziato di evaso si mise a correre e a urlare, come successe al nostro amico, e come fummo noi stessi sul punto di fare, quando vide un simile mostro lanciarsi a grandi balzi attraverso le tenebre della landa dietro di sè. Fu uno stratagemma molto astuto poiché, indipendentemente dalla possibilità di affrettare con la paura la morte della propria vittima, quale contadino si sarebbe avventurato ad avvicinarsi a un simile mostro quand'anche lo avesse avvistato sulla brughiera? Gliel'ho detto a Londra, Watson, e lo ripeto adesso ancora una volta, che mai ci siamo trovati di fronte e mai abbiamo avuto la possibilità di abbattere un criminale piú pericoloso di quello che adesso giace laggiú... - E con un moto circolare del lungo braccio indicò l'enorme distesa di melma, rotta da macchie verdastre, che si stendeva a perdita d'occhio fino a lambire i pendii della landa.