Любий Робінсоне!
Задум написати цю невеличку повість вперше виник у мене після того, як Ви розповіли мені легенду, що існує в західній частині Англії. За це, а також за допомогу, яку Ви надали мені в процесі роботи над нею, прийміть мою величезну вдячність.
Щиро Ваш
А. Конан Дойл
Мистер Шерлок Холмс сидел за столом и завтракал. Обычно он вставал довольно поздно, если не считать тех нередких случаев, когда ему вовсе не приходилось ложиться. Я стоял на коврике у камина и вертел в руках палку, забытую нашим вчерашним посетителем, хорошую толстую палку с набалдашником - из тех, что именуются "веским доказательством". Чуть ниже набалдашника было врезано серебряное кольцо шириной около дюйма. На кольце было начертано: "Джеймсу Мортимеру, Ч. К. X. О., от его друзей по ЧКЛ" и дата: "1884". В прежние времена с такими палками - солидными, увесистыми, надежными - ходили почтенные домашние врачи.
Містер Шерлок Холмс, який вставав, як правило, дуже пізно, за винятком тих досить численних випадків, коли не лягав спати зовсім, сидів за столом і снідав. Я стояв на килимку біля каміна й крутив у руках ціпок, що його напередодні ввечері забув наш відвідувач. Це був гарний, з чималою головкою, дебелий ціпок — з тих, що відомі під назвою «ломака». Під головкою ціпок охоплювало срібне кільце завширшки майже в дюйм. На ньому було вигравірувано: «Джеймсові Мортімеру, Ч.К.Х.Т., від його друзів по ЧКЛ» і рік «1884». З такими ціпками-палицями — показними, масивними й надійними — мали за звичай ходити старомодні домашні лікарі.
- Ну-с, Уотсон, какого вы мнения о ней?
— Ну, Вотсоне, що ви про нього думаєте?
Холмс сидел спиной ко мне, и я думал, что мои манипуляции остаются для него незаметными.
Холмс сидів до мене спиною і не міг мене бачити.
- Откуда вы знаете, чем я занят? Можно подумать, что у вас глаза на затылке!
— А звідки ви знаєте, що саме я роблю? Можна подумати, ніби у вас на потилиці є очі.
- Чего нет, того нет, зато передо мной стоит начищенный до блеска серебряный кофейник, - ответил он. - Нет, в самом деле, Уотсон, что вы скажете о палке нашего посетителя? Мы с вами прозевали его и не знаем, зачем он приходил. А раз уж нам так не повезло, придется обратить особое внимание на этот случайный сувенир. Обследуйте палку и попробуйте воссоздать по ней образ ее владельца, а я вас послушаю.
— Ну, в усякому разі я маю перед собою добре начищений срібний кавник,— відповів він.
— І все ж таки, Вотсоне, що ви думаєте про ціпок нашого відвідувача? Оскільки нам не пощастило зустрітися з ним і ми не знаємо, з чим він до нас приходив, цей випадковий сувенір нам дуже придасться. Ну, що ви скажете про того чоловіка, оглянувши його ціпок?
- По-моему, - начал я, стараясь по мере сил следовать методу моего приятеля, - этот доктор Мортимер - преуспевающий медик средних лет, к тому же всеми уважаемый, поскольку друзья наделяют его такими знаками внимания.
— Мені здається,— почав я, наслідуючи, скільки міг, метод свого товариша,— цей доктор Мортімер — процвітаючий, середнього віку лікар, до того ж він людина шанована: адже цей подарунок — знак поцінування від тих, хто його знає.
- Хорошо! - сказал Холмс. - Превосходно!
— Добре! — мовив Холмс. — Навіть чудово!
- Кроме того, я склонен думать, что он сельский врач, а следовательно, ему приходится делать большие концы пешком.
— Я також схиляюся до думки, що він, очевидно, лікар сільський і йому доводиться, відвідуючи хворих, багато ходити пішки.
- А это почему?
— А це чому?
- Потому что его палка, в прошлом весьма недурная, так сбита, что я не представляю себе ее в руках городского врача. Толстый железный наконечник совсем стерся - видимо, доктор Мортимер исходил с ней немало миль.
— Тому що ціпок, колись дуже гарний, тепер страшенно подряпаний, його просто важко уявити в руках міського лікаря. Товстий залізний наконечник геть стерся, а це означає, що доктор Мортімер сходив безліч доріг.
- Весьма здравое рассуждение, - сказал Холмс.
— Цілком логічно! — похвалив Холмс.
- Опять же надпись: "От друзей по ЧКЛ". Я полагаю, что буквы "КЛ" означают клуб, вернее всего охотничий, членам которого он оказывал медицинскую помощь, за что ему и преподнесли этот небольшой подарок.
— Потім знову ж «від друзів по ЧКЛ». Мені уявляється, вони мають стосунок до мисливства, літери «КЛ» — це якийсь місцевий мисливський клуб, його членам він, можливо, надавав лікарську допомогу, а вони, в свою чергу, зробили йому маленький подарунок.
- Уотсон, вы превзошли самого себя! - сказал Холмс, откидываясь на спинку стула и закуривая папиросу. - Я не могу не отметить, что, описывая со свойственной вам любезностью мои скромные заслуги, вы обычно преуменьшаете свои собственные возможности. Если от вас самого не исходит яркое сияние, то вы, во всяком случае, являетесь проводником света. Мало ли таких людей, которые, не блистая талантом, все же обладают недюжинной способностью зажигать его в других! Я у вас в неоплатном долгу, друг мой.
— Ви, Вотсоне, справді перевершили самі себе,— сказав Холмс, відсовуючись від стола і закурюючи сигару. — Не можу не сказати вам, що в усьому, написаному вами про мої скромні досягнення, ви постійно применшуєте свої власні здібності. Можливо, ви не світите самі, але ви є провідником світла. Деякі люди, не вирізняючись якимсь особливим талантом самі, володіють здатністю стимулювати його в інших. Повинен признатися вам, дорогий друже, я вам чимало заборгував.
Я впервые услышал от Холмса такое признание и должен сказать, что его слова доставили мне огромное удовольствие, ибо равнодушие этого человека к моему восхищению им и ко всем моим попыткам предать гласности метод его работы не раз ущемляло мое самолюбие. Кроме того, я был горд тем, что мне удалось не только овладеть методом Холмса, но и применить его на деле и заслужить этим похвалу моего друга. Холмс взял палку у меня из рук и несколько минут разглядывал ее невооруженным глазом. Потом, явно заинтересовавшись чем-то, отложил папиросу в сторону, подошел к окну и снова стал осматривать палку, но уже через увеличительное стекло.
Таких слів він мені ще ніколи не казав, і я мушу зізнатися, що вони були для мене надзвичайно приємними, бо його байдужість до мого захоплення ним і до моїх спроб широко розголосити методи його роботи часто боляче зачіпала моє самолюбство. Крім того, я відчув гордість, подумавши про те, що якоюсь мірою вже опанував його систему, бо ж застосував її на ділі і здобув його схвалення. Але тут Холмс узяв у мене ціпок і кілька хвилин розглядав його неозброєним оком. Потім, помітно чимось зацікавившись, відклав сигару, підійшов з ціпком до вікна і знову заходився розглядати його крізь збільшувальне скло.
- Не бог весть что, но все же любопытно, - сказал он, возвращаясь на свое излюбленное место в углу дивана. - Кое-какие данные здесь, безусловно, есть, они и послужат нам основой для некоторых умозаключений.
— Цікаво, хоч нічого особливого немає,— сказав він, повертаючись на своє улюблене місце в кутку дивана. — Безперечно, ціпок про дещо говорить. Він дає нам підстави для кількох умовиводів.
- Неужели от меня что-нибудь ускользнуло? - спросил я не без чувства самодовольства. - Надеюсь, я ничего серьезного не упустил?
— Хіба я чогось не помітив? — трохи зарозуміло спитав я . — Я впевнений, що нічого важливого від мене не сховалося!
- Увы, дорогой мой Уотсон, большая часть ваших выводов ошибочна. Когда я сказал, что вы служите для меня хорошим стимулом, это, откровенно говоря, следовало понимать так: ваши промахи иногда помогают мне выйти на правильный путь. Но сейчас вы не так уж заблуждаетесь. Этот человек, безусловно, практикует не в городе, и ему приходится совершать большие концы пешком.
— Боюсь, мій любий Вотсоне, більшість ваших висновків помилкова. Коли я сказав, що ви стимулюєте мене, то, щиро кажучи, мав на увазі одне: спостерігаючи ваші помилки, я іноді виходив на правильний шлях. Але зараз ви не в усьому помиляєтесь. Наш відвідувач, немає сумніву, практикує не в місті, а в сільській місцевості. І він справді багато ходить.
- Значит, я был прав.
— Отже, я мав рацію.
- В этом отношении - да.
— Тільки в тому, що ви сказали.
- Но ведь это все?
— Але ж це все!
- Нет, нет, дорогой мой Уотсон, не все, далеко не все. Так, например, я бы сказал, что подобное подношение врач скорее всего может получить от какой-нибудь лечебницы, а не от охотничьего клуба, а когда перед лечебницей стоят буквы "ЧК", название "Черингкросская" напрашивается само собой.
— Ні, ні, мій любий Вотсоне, не все, аж ніяк не все. Наприклад, я схильний припустити, що подарунок лікареві могла зробити лікарня, а не якийсь мисливський клуб, бо якщо букви «ЧК» стоять перед «Л», що означає «лікарня», то напрошується слово «Чарінг-кроська».
- Возможно, что вы правы.
— Мабуть, ваша правда.
- Все наводит на такое толкование. И если мы примем мою догадку за рабочую гипотезу, то у нас будут дополнительные данные для воссоздания личности нашего неизвестного посетителя.
— Це припущення — найвірогідніше. І якщо ми візьмемо його за робочу гіпотезу, то одержимо новий матеріал для відтворення особи нашого відвідувача.
- Хорошо. Предположим, что буквы "ЧКЛ" означают "Черингкросская лечебница". Какие же дальнейшие заключения можно отсюда вывести?
— Добре, які ж подальші висновки можна зробити, припустивши, що літери «ЧКЛ» означають «Чарінг-кроська лікарня»?
- А вам ничего не приходит в голову? Вы же знакомы с моим методом. Попробуйте применить его.
— Хіба вам нічого не спадає на думку? Ви ж знайомі з моїм методом. Застосуйте його!
- Вывод очевиден: прежде чем уехать в деревню, этот человек практиковал в Лондоне.
— У мене тільки один висновок: наш відвідувач, перш ніж поїхати в село, практикував у місті.
- А что, если мы пойдем немного дальше? Посмотрите на это вот под каким углом зрения: почему ему был сделан подарок? Когда его друзья сочли нужным преподнести ему сообща эту палку в знак своего расположения? Очевидно, в то время, когда доктор Мортимер ушел из лечебницы, решив заняться частной практикой. Ему поднесли подарок, это нам известно. Предполагается, что работу в лечебнице он сменил на сельскую практику. Будут ли наши выводы слишком смелыми, если мы скажем, что подарок был сделан именно в связи с его уходом?
— Мені здається, ми могли б піти трохи далі. Подивіться на ситуацію ось під яким кутом зору: з якої нагоди найімовірніше йому було зроблено такий подарунок? Коли у його друзів з'явилося бажання виявити йому цей спільний знак своєї прихильності? Очевидно тоді, коли доктор Мортімер пішов з лікарні, щоб розпочати приватну практику. Ми знаємо, що йому зробили подарунок. І ми думаємо, що він поміняв роботу в міській лікарні на сільську практику. Отже, хіба ми припустимося аж занадто великого перебільшення, вважаючи, що подарунок йому зроблено саме з нагоди цієї події?
- Это весьма вероятно.
— Таке цілком можливе.
- Теперь отметьте, что он не мог состоять в штате консультантов лечебницы, ибо это допустимо только врачу с солидной лондонской практикой, а такой врач вряд ли уехал бы из города. Тогда кем же он был? Если он работал там, не будучи штатным консультантом, значит, ему отводилась скромная роль куратора[1], живущего при лечебнице, то есть немногим большая, чем роль практиканта. И он ушел оттуда пять лет назад - смотрите дату на палке. Таким образом, дорогой мой Уотсон, ваш солидный пожилой домашний врач испарился, а вместо него перед нами вырос весьма симпатичный человек около тридцати лет, нечестолюбивый, рассеянный и нежно любящий свою собаку, которая, как я приблизительно прикидываю, больше терьера, но меньше мастифа.
— Тепер зважте й на те, що він не міг бути в штаті лікарні, бо місце там може одержати тільки лікар з солідною лондонською практикою, а такий лікар навряд чи подався б у село. Тоді ким же він був? Якщо він працював у лікарні й не входив у її штат, то він міг бути тільки інтерном, який живе при лікарні, а це не набагато більше, ніж студент останнього курсу. Пішов же він з лікарні п'ять років тому — дивіться дату на ціпку. Таким чином, любий мій Вотсоне, ваш солідний літній домашній лікар тане в повітрі, а натомість з'являється молодик років під тридцять — приємний, нечестолюбний, неуважливий і з улюбленим собакою, про якого я можу сказати, що він більший від тер'єра і менший від англійського дога.
Я недоверчиво рассмеялся, а Шерлок Холмс откинулся на спинку дивана и пустил в потолок маленькие, плавно колеблющиеся в воздухе кольца дыма.
Я недовірливо засміявся, а Шерлок Холмс відкинувся на спинку дивана, пускаючи до стелі маленькі хисткі кільця диму.
- Что касается последнего пункта, то тут вас никак не проверишь, - сказал я, - но кое-какие сведения о возрасте этого человека и его карьере мы сейчас отыщем.
Я снял со своей маленькой книжной полки медицинский справочник и нашел нужную фамилий). Там оказалось несколько Мортимеров, но я сразу же отыскал нашего посетителя и прочел вслух все, что к нему относилось:
— Щодо останнього твердження, то тут вас ніяк не пере вірити,— сказав я , — але деякі відомості про вік цього чоло віка і його професійну кар'єру знайти не важко.
Я взяв з своєї маленької книжкової полиці «Медичний довідник» і знайшов потрібне прізвище. Там виявилося кілька Мортімерів, aле я зразу знайшов того, хто міг бути нашим відвідувачем. Потім уголос прочитав таке:
- "Мортимер Джеймс, с 1882 года член Королевского хирургического общества. Гримпен, Дартмур, графство Девоншир. С 1882 по 1884 год - куратор Черингкросской лечебницы. Удостоен премии Джексона по разделу сравнительной патологии за работу "Не следует ли считать болезни явлением атавистического порядка?". Член-корреспондент Шведского патологического общества. Автор статей "Аномальные явления атавизма" ("Ланцет", 1882), "Прогрессируем ли мы?" ("Вестник психологии", март 1883). Сельский врач приходов Гримпен, Торсли и Хай-Бэрроу".
— «Мортімер Джеймс, член Королівського хірургічного товариства з 1882 року, Грімпен, Дартмур, графство Девоншір. З 1882 по 1884 старший хірург Чарінг-кроської лікарні. Лауреат премії Джексона з порівняльної патології за роботу «Чи є хвороба атавізмом?». Член-кореспондент Швед-ського патологічного товариства. Автор статей «Деякі ано-мальності атавізму» («Ланцет», 1882), «Чи прогресуємо ми?» («Вісник психології», березень, 1883). Сільський лікар парафій Грімпен, Торслі і Хай-Берроу».
- Ни слова об охотничьем клубе, Уотсон, - с лукавой улыбкой сказал Холмс, - зато действительно сельский врач, как вы тонко подметили. Мои умозаключения правильны. Что же касается прилагательных, то, если не ошибаюсь, я употребил следующие: симпатичный, нечестолюбивый и рассеянный. Уж это я знаю по опыту - только симпатичные люди получают прощальные подарки, только самые нечестолюбивые меняют лондонскую практику на сельскую и только рассеянные способны оставить свою палку вместо визитной карточки, прождав больше часа в вашей гостиной.
— Жодної згадки про мисливський клуб, Вотсоне,— з лукавою посмішкою мовив Холмс,— зате сільський лікар, як ви тонко підмітили. Мої припущення блискуче підтвердилися. Що ж стосується прикметників, то, наскільки пам'ятаю, я вжив такі: приємний, нечестолюбний, неуважний. На досвіді я переконався — на цьому світі тільки приємним людям роблять прощальні подарунки, тільки нечестолюбні міняють лондонську кар'єру на роботу в селі і тільки неуважливі залишають ціпок замість візитної картки, прочекавши вас більше години.
- А собака?
— А собака?
- Была приучена носить поноску за хозяином. Эта палка не из легких, собака брала ее посередине и крепко сжимала зубами, следы которых видны совершенно отчетливо. Судя по расстоянию между отметинами, для терьера такие челюсти слишком широки, а для мастифа узки. Возможно, что... Боже мой! Ну, конечно, курчавый спаниель!
— Мав звичку носити ціпок за хазяїном. Ціпок важкий, собаці доводилось міцно тримати його посередині, а тому по колу чітко позначилось два ряди слідів від собачих зубів. Як видно з відстані між цими рядами,— а це ширина собачої щелепи,— для тер'єра, на мою думку, вона занадто, а для англійського дога не досить велика. Можливо, це... Господи Боже! Та це ж кучерявий спанієль!
Говоря это, Холмс сначала расхаживал по комнате, потом остановился у оконной ниши. В его последних словах прозвучало такое твердое убеждение, что я недоуменно взглянул на него:
Говорячи, Холмс походжав по кімнаті. З останніми словами він зупинився у віконній ніші. Голос його пролунав так переконано, що я аж здивувався.
- Послушайте, друг мой, почему вы в этом уверены?
— Мій любий друже, як ви можете бути такі впевнені в тому, що сказали?
- По той простой причине, что я вижу собаку у наших дверей, а вот и звонок ее хозяина. Не уходите, Уотсон, прошу вас. Вы же с ним коллеги, и ваше присутствие поможет мне. Вот она, роковая минута, Уотсон! Вы слышите шаги на лестнице, эти шаги врываются в вашу жизнь, но что они несут с собой - добро или зло, неизвестно. Что понадобилось человеку науки, доктору Джеймсу Мортимеру, от сыщика Шерлока Холмса?.. Войдите.
— Все пояснюється дуже просто: цього собаку я бачу біля наших дверей, а ось і дзвінок його хазяїна. Дуже вас прошу, Вотсоне, залиштеся тут. За професією він ваш брат, і ваша присутність може мені допомогти. Ось вона, драматична мить, Вотсоне! Ви чуєте кроки на сходах, вони входять у ваше життя, і ви не знаєте, що саме вони несуть з собою — добро чи зло. Що треба доктору Джеймсу Мортімеру, людині науки, від Шерлока Холмса, спеціаліста в галузі розкриття злочинів? Увійдіть!
Наружность нашего гостя удивила меня, ибо я рассчитывал увидеть типичного сельского врача. Доктор Мортимер оказался очень высоким, худым человеком с длинным носом, торчащим, словно клюв, между серыми, близко посаженными глазами, которые ярко поблескивали за золотой оправой очков. Одет он был, как и подобает человеку его профессии, но с некоторой неряшливостью: сильно поношенный пиджак, обтрепанные брюки. Он уже сутулился, несмотря на молодые годы, и странно вытягивал шею, благожелательно приглядываясь к нам. Как только наш гость вошел в комнату, его взгляд тотчас же упал на палку в руках Холмса, и он с радостным криком потянулся за ней.
- Какое счастье! А я никак не мог вспомнить, где я ее оставил, здесь или в пароходной компании. Потерять такую вещь! Это было бы просто ужасно!
Вигляд нашого відвідувача здивував мене, оскільки я чекав побачити типового сільського лікаря. Це був дуже високий на зріст, худорлявий чоловік з довгим, схожим на пташиний дзьоб носом, що стирчав між гострих сірих і вузько посаджених очей, які яскраво блищали за скельцями окулярів у золотій оправі. Одягнений він був так, як і нале-жить людям його професії, але досить неохайно: в ношений сюртук і потерті штани. Хоч і молодий, але з уже зсутуленою спиною, він ішов, похиливши голову вперед і всім своїм виглядом випромінюючи доброзичливість. Як тільки він увійшов, його погляд зразу ж зупинився на ціпку, якого Холмс тримав у руках, і він з радісним вигуком кинувся до нього.
— Яка радість! — мовив він. — Я не знав точно, де його залишив — тут чи в конторі пароплавної компанії. Нізащо в світі не хотів би загубити цей ціпок!
- Подарок? - спросил Холмс.
— Це, бачу, подарунок,— сказав Холмс.
- Да, сэр.
— Так, сер.
- От Черингкросской лечебницы?
— Від Чарінг-кроської лікарні?
- Да, от тамошних друзей ко дню моей свадьбы.
— Від кількох тамтешніх друзів з нагоди мого одруження.
- Ай-ай, как это скверно! - сказал Холмс, покачивая головой.
— Гай-гай, це погано! — похитав головою Холмс.
Доктор Мортимер изумленно заморгал глазами:
Доктор Мортімер здивовано закліпав очима за скельцями своїх окулярів.
- А что же тут скверного?
— Чому погано?
- Только то, что вы нарушили ход наших умозаключений. Значит, подарок был свадебный?
— Тільки тому, що ви внесли безладдя в наші умовиводи. З нагоди вашого одруження, кажете ви?
- Да, сэр. Я женился и оставил лечебницу, а вместе с ней и все надежды на должность консультанта. Надо было обзаводиться собственным домом.
— Так, сер. Я одружився і через це залишив лікарню, заразом і всі надії на посаду лікаря-консультанта. Адже необхідно було обзавестися власною домівкою.
- Ну, вот видите, мы не так уж сильно ошиблись, - сказал Холмс. - А теперь, доктор Джеймс Мортимер...
— Ну-ну, ми, кінець кінцем, не так уже й помилялися,— зауважив Холмс— А тепер, докторе Джеймсе Мортімере...
- Что вы, что вы! У меня нет докторской степени, я всего лишь скромный член Королевского хирургического общества.
— Що ви, що ви! Я не маю докторського ступеня, я тільки звичайнісінький член Королівського хірургічного товариства.
И, по-видимому, человек научного склада ума?
— І, очевидно, людина точного складу розуму.
Я имею только некоторое отношение к науке, мистер Холмс: так сказать, собираю раковины на берегу необъятного океана познания. Если не ошибаюсь, я имею честь говорить с мистером Шерлоком Холмсом, а не с...
— Я в науці дилетант, містере Холмсе, збирач, так би мовити, черепашок на берегах великого невідомого океану. Якщо не помиляюсь, я розмовляю з містером Шерлоком Холмсом, а не...
- Нет, доктор Уотсон вот - перед вами.
— Ні, це мій друг доктор Вотсон.
- Очень рад познакомиться, сэр. Ваше имя часто упоминается рядом с именем вашего друга. Вы меня чрезвычайно интересуете, мистер Холмс. Я никак не ожидал, что у вас такой удлиненный череп и так сильно развиты надбровные дуги. Разрешите мне прощупать ваш теменной шов. Слепок с вашего черепа, сэр, мог бы служить украшением любого антропологического музея до тех пор, пока не удастся получить самый оригинал. Не сочтите это за лесть, но я просто завидую такому черепу.
— Радий познайомитися з вами, сер. Ваше ім'я згадується, я це чув, поряд з іменем вашого друга. Ви надзвичайно мене цікавите, містере Холмсе. Ніяк не чекав, що у вас такий довгастий череп або такі добре розвинені надбрівні дуги. Ви не будете заперечувати, якщо я промацаю своїми пальцями тім'яний шов? Зліпок з вашого черепа, сер, поки немає справжнього, міг би прикрасити який завгодно антропологічний музей. Не хотів би здатися вам нещирим, але мушу зізнатися: я заздрю вашому черепу.
Шерлок Холмс усадил нашего странного гостя в кресло.
- Мы с вами, по-видимому, оба энтузиасты своего дела, сэр, - сказал он. - Судя по вашему указательному пальцу, вы предпочитаете сами набивать папиросы. Не стесняйтесь, закуривайте.
Шерлок Холмс жестом запросив нашого дивного відвідувача сісти в крісло.
— Кожний з нас, сер, я так розумію, ентузіаст своєї справи,— сказав він.
— Ваш вказівний палець свідчить про те, що ви самі робите собі цигарки. Куріть, будь ласка, якщо хочете.
Доктор Мортимер вынул из кармана табак и с поразительной ловкостью набил папиросу. Его длинные, чуть дрожащие пальцы двигались проворно и беспокойно, как щупальца у насекомого.
Витягнувши з кишені папір і тютюн, доктор Мортімер з дивовижною вправністю скрутив цигарку. У нього були довгі тремтливі пальці, рухливі й неспокійні, як вусики у комахи.
Холмс сидел молча, но быстрые, мимолетные взгляды, которые он бросал на нашего занятного собеседника, ясно говорили о том, что этот человек сильно интересует его.
Холмс мовчав, але його швидкі проникливі погляди, які він кидав на нашого надзвичайного відвідувача, показували, що той дуже його цікавить.
- Я полагаю, сэр, - начал он наконец, - что вы оказали мне честь своим вчерашним и сегодняшним посещением не только ради обследования моего черепа?
— Насмілюся припустити, сер,— сказав він нарешті,— що ви зробили мені честь, зайшовши до мене вчора ввечері і ось знову сьогодні, зовсім не для того, щоб обстежити мій череп?
- Нет, сэр, конечно, нет! Правда, я счастлив, что мне представилась такая возможность, но меня привело к вам совсем не это, мистер Холмс. Я человек отнюдь не практической складки, а между тем передо мной внезапно встала одна чрезвычайно серьезная и чрезвычайно странная задача. Считая вас вторым по величине европейским экспертом...
— Ні, сер, ні, хоч я щасливий, що дістав таку нагоду. Я прийшов до вас, містере Холмсе, тому що переконався в своїй непрактичності і тому, що переді мною раптом виникла неймовірно серйозна і неймовірно незвичайна проблема. Дізнавшись, що ви другий серед найкращих європейських експертів...
- Вот как, сэр! Разрешите полюбопытствовать, кто имеет честь быть первым? - довольно резким тоном спросил Холмс.
— Он як, сер! Дозвольте спитати, хто має честь бути першим? — трохи незадоволено спитав Холмс.
- Труды господина Бертильона[2] внушают большое уважение людям с научным складом мышления.
— На людей з науковим складом мислення сильне враження завжди справляють праці пана Бертільйона.
- Тогда почему бы вам не обратиться к нему?
— Тоді чи не краще вам проконсультуватися в нього?
- Я говорил, сэр, о "научном складе мышления", но как практик вы не знаете себе равных - это признано всеми. Надеюсь, сэр, что я не позволил себе излишней...
— Я говорив, сер, про «науковий склад мислення». Але як людині практики вам немає рівних. Сподіваюсь, сер, що моя поведінка вас не...
- Так, самую малость, - ответил Холмс. - Однако, доктор Мортимер, я думаю, что вы поступите совершенно правильно, если сейчас же, без дальнейших отступлений, расскажете мне, в чем состоит дело, для разрешения которого вам требуется моя помощь.
— Тільки трошки,— відказав Холмс. — На мою думку, докторе Мортімере, ви вчините тільки мудро, якщо без дальших зволікань чітко розповісте мені, в чому полягає проблема, для вирішення якої вам потрібна моя допомога.