Товариство, що зібралося на березі, виглядало вельми чудернацько: пір'я у птахів позаболочувалося, а на звірятах позлипалася шерсть. З усіх капотіла вода, усі були в лихому гуморі й почувалися вкрай незатишно.
HET was werkelijk een zonderling gezelschap, dat daar aan de kant bij elkaar kwam - de vogels met beslijkte veren, de andere dieren met een vastgeplakte vacht en allemaal even kletsnat, knorrig en slecht op hun gemak.
Звісно, відразу постало питання, як обсохнути, тож вони почали радитися. За кілька хвилин Аліса вже розмовляла з кожним запанібрата, наче знала їх усе життя. Щоправда, вона мала довгеньку суперечку з Лорі, яка врешті набурмосилась і сказала:
- Я за тебе старша, і мені краще знати!
Аліса не могла з цим погодитись, бо не знала скільки Лорі має років, а позаяк та вперто відмовлялася назвати свій вік, то більше говорити не було про що.
In de eerste plaats moesten ze natuurlijk zien droog te worden; ze gingen daarover beraadslagen en al gauw vond Alice het heel gewoon, dat zij met hen praatte, of zij hen haar hele leven al kende. Zij had dan ook een lang gesprek met de Papegaai, die op het laatste boos werd en enkel zei: ‘Ik ben ouder dan jij en weet het dus beter’; en Alice wilde dat niet aannemen voor zij wist hoe oud hij was, maar toen de Papegaai dat absoluut niet wou vertellen, was er verder weinig meer te bespreken.
Нарешті Миша (здається, найавторитетніша тут особа) гукнула:
- Прошу всіх сідати і слухати мене уважно! Зараз ви в мене й не зогледитесь, як будете сухі!
Усі слухняно посідали кружкома, а Миша стала посередині. Аліса не зводила з неї очей - потерпала, що схопить нежить, якщо зараз же не обсохне.
Tenslotte riep de Muis, die blijkbaar een persoon van gewicht onder hen was: ‘Ga allemaal zitten en luister naar mij! Ik zal jullie wel droogmaken.’ Ze gingen meteen allemaal in een grote kring zitten met de Muis in het midden. Alice keek hem bezorgd en gespannen aan, want zij wist zeker, dat zij lelijk kou zou vatten als zij niet gauw droog werd.
- Кх-кх! - діловито прокашлялася Миша. - Готові? Викладаю найсухіший у світі матеріал. Прошу уваги! "З благословення папи римського Вільгельм Завойовник хутко підкорив англійців, яким бракувало вождів і для яких узурпація та завоювання стали річчю вельми звичайною. Едвін, граф Мерсійський, та Моркар, граф Нортумбрійський...
‘Ehum’, zei de Muis gewichtig, ‘zijn jullie klaar? Ik zal jullie het droogste vertellen dat ik weet. Stilte alsjeblieft! In 1648 werd te Munster vrede met Spanje gesloten; Spanje verklaarde de Nederlanden onafhankelijk; de zeven Nederlanden waren: Holland, Zeeland, Utrecht, Overijssel, Friesland en Groningen; Drente mocht niet meestemmen; de Generaliteitslanden werden als veroverd gebied beschouwd.’
- Бр-р-р! - здригнулася Лорі.
‘Br,’ zei de Papegaai rillend.
- Даруйте! - підкреслено чемно мовила Миша, насупившись. - Ви щось сказали?
‘Pardon,’ zei de Muis, zijn voorhoofd fronsend, maar heel beleefd, ‘zei je iets?’
- Ні, ні, то не я, - заперечила Лорі.
‘Ik niet,’ zei de Papegaai snel.
- А мені здалося, що ви, - мовила Миша. - Отже, слухайте далі: Едвін, граф Мерсійський, та Моркар, граф Нортумбрійський, виступили на підтримку Вільгельма, і навіть Стиганд, єпископ Кентерберійський і великий патріот, вельми доцільним знайшов те...
‘O, dat dacht ik,’ zei de Muis, ‘ik ga verder. Frederik Hendrik, die in 1647 was gestorven, was opgevolgd door zijn zoon Willem II. Na de vrede werd een deel van het leger afgedankt, omdat men het niet meer nodig had; de Staten van Holland vonden het echter -’
- Знайшов що? - поцікавився Качур.
‘Vonden wat?’ zei de Eend.
- Знайшов те, - з серцем відповіла Миша. - Ви не знаєте, що означає "те"?
‘Vonden het’ antwoordde de Muis geërgerd, ‘je weet toch wel wat “het” betekent.’
- Знаю, і дуже добре, коли це "те" знаходжу я, - заявив Качур. - Найчастіше це жаба або хробак. А що, скажіть, будь ласка, знайшов єпископ?
‘Zeker, dat weet ik heel goed, als ik iets vind’, zei de Eend, ‘dat is meestal een kikvors of een worm, maar nu is de vraag: wat vonden de Staten van Holland?’
Миша пустила це запитання повз вуха і квапливо повела далі:
- ...вельми доцільним знайшов те, аби вийти разом із Едгаром Ателінгом Вільгельмові назустріч і запропонувати йому корону. Спершу Вільгельм поводився стримано, але нахабство його норманів..." Ну, як ти, голубонько? - звернулася вона до Аліси.
De Muis ging hier verder niet op in, maar vervolgde snel: ‘vonden het echter beter om nog meer soldaten af te danken, daar zij wel de helft van alle onkosten droegen. Toen de Staten van Holland echter op eigen gezag een aantal soldaten afdankten, droegen de Staten-Generaal aan Willem II op... Hoe gaat het nu met je,’ vroeg hij eensklaps aan Alice.
- Мокра як хлющ, - журливо відповіла Аліса. - По-моєму, від цього сухого матеріалу я ані трохи не обсихаю.
‘Ik ben nog altijd even nat,’ zei Alice treurig, ‘ik word er blijkbaar helemaal niet droog van.’
- У такому разі, - врочисто заявив Додо, підводячись на ноги, - у такому разі я пропоную проголосувати за ухвалу про закриття нашого зібрання заради негайного вжиття енергійніших заходів...
‘In dat geval,’ zei de Dodo plechtig, ‘geef ik het advies de vergadering te verdagen, opdat het nemen van doeltreffender middelen ten snelste bevorderd kan worden.’
- Говори по-людському! - сказало Орлятко. - Я не знаю й половини усіх цих учених слів! Втім, хтозна, чи ти й сам їх знаєш!
І Орлятко нахилило голову, приховуючи посмішку. Декотрі птахи захихотіли, не криючись.
‘Praat Nederlands,’ zei de Arend, ‘ik begrijp niets van al die lange woorden en jijzelf, geloof ik, evenmin.’ En de Arend boog zijn hoofd om een glimlach te verbergen; een paar van de andere vogels gichelden duidelijk hoorbaar.
- Я хотів просто сказати, - ображено озвався Додо, - що нема кращого способу обсохнути, як Гасай-Коло!
‘Wat ik jullie wou zeggen’, zei de Dodo beledigd, ‘was dat het beste middel om droog te worden een verkiezings-wedstrijd is.’
- Скажіть, а що воно таке - Гасай-Коло? - спитала Аліса не з цікавості, а через те, що Додо значливо замовк - мабуть, сподівався на питання, якого, здається, ніхто не збирався ставити.
‘Wat is een verkiezings-wedstrijd?’ vroeg Alice. Zij was daar niet zo erg nieuwsgierig naar, maar de Dodo zweeg even, alsof zij verwachtte dat iemand iets zeggen zou en geen van de anderen scheen daar behoefte aan te hebben.
- О! - вигукнув Додо. - Я вам не скажу, зате покажу.
(Можливо, одного зимового дня воно тобі теж стане в пригоді, тому я розповім, що затіяв Додо.)
‘Ik kan je dat het beste verklaren,’ zei de Dodo, ‘wanneer wij beginnen.’ (En nu zal ik je vertellen hoe de Dodo het uitlegde, want je wilt het misschien op een regenachtige dag ook eens proberen).
Найперше він накреслив маршрут Гасай-Кола у формі неправильного кола ("Правильність форми не має значення", - зазначив Додо), а тоді уздовж нього розставив учасників - кого де. Команди "Раз, два, три - руш!" не було - всі пускалися бігти самі й спинялися коли заманеться, тому визначити, коли Гасай-Колу кінець, було не так то й просто. Десь через півгодини, коли всі вже були сухісінькі, Додо зненацька вигукнув:
- Гасай-Колу кінець!
Усі з'юрмилися довкола нього, тяжко відсапуючи і допитуючись:
- А хто ж переможець?
Eerst tekende ze een renbaan in een soort cirkel (‘Het doet er niet toe of die goed is’ zei ze) en toen moest het hele gezelschap er zo hier en daar langs gaan staan. Het begon niet met ‘een, twee, drie, af,’ neen, ze gingen hollen als ze zin hadden en hielden dan weer op, als ze zin hadden, zodat het niet gemakkelijk was om er achter te komen, wanneer de wedstrijd uit was. Toen ze zo ongeveer een half uur heen en weer hadden gehold en droog waren geworden, riep de Dodo plotseling: ‘De wedstrijd is afgelopen’ en ze gingen allemaal hijgend om haar heen staan en vroegen ‘Wie heeft gewonnen?’
На таке запитання Додо не вмів відповісти, не покрутивши добряче мізками. Він довго сидів непорушно з притиснутим до чола пальцем (поза, в якій найчастіше можна бачити Шекспіра на портретах), а всі тим часом мовчки ждали. Нарешті Додо оголосив:
- Переможці - всі, і кожен повинен дістати приз.
De Dodo moest eerst lang nadenken voor zij daarop kon antwoorden en zij zat een hele tijd met haar wijsvinger tegen haar voorhoofd te denken (in de houding waarin je dichters meestal op plaatjes ziet), terwijl de anderen zwijgend wachtten. Tenslotte zei de Dodo: ‘Iedereen heeft het gewonnen, jullie moet allemaal een prijs hebben.’
- А хто їх роздаватиме? - озвався цілий хор голосів.
‘Maar wie moet voor die prijzen zorgen?’ vroeg een koor van stemmen.
- Як це хто? Вона! - сказав Додо, вказавши пальцем на Алісу.
Всі одразу оточили Алісу, безладно лементуючи:
- Призи! Призи!
‘Wel zij natuurlijk,’ zei de Dodo en wees met één vinger naar Alice; en het hele gezelschap ging om haar heen staan en ze riepen allemaal door elkaar heen: ‘Prijzen, kom op met je prijzen!’
Аліса й поняття не мала, що робити; в розпачі вона сягнула рукою до кишені і вийняла звідти пакетик цукатів (на щастя, він не розмок у солоній воді). Кожен дістав по цукатику - вистачило якраз усім.
Alice wist niet wat ze moest doen en wanhopig stak ze haar hand in haar zak en haalde er een doos zuurtjes uit (gelukkig had het zoute water die niet aangetast) en gaf ieder één als prijs.
- Але і їй належиться приз, - зауважила Миша.
‘Maar ze moet zelf ook een prijs hebben,’ zei de Muis.
- Певна річ, - дуже поважно відповів Додо.
І, повернувшись до Аліси, спитав:
- А що ще є у тебе в кишені?
‘Natuurlijk,’ zei de Dodo heel ernstig. ‘Wat heb je verder nog in je zak?’ vroeg zij aan Alice en draaide zich naar haar om.
- Тільки наперсток, - скрушно відказала Аліса.
‘Enkel een vingerhoed,’ zei Alice bedroefd.
- Давай сюди, - сказав Додо.
‘Geef die hier,’ zei de Dodo.
Тоді всі знову з'юрмилися навколо Аліси, і Додо урочисто вручив їй наперсток.
- Зробіть нам таку ласку, - сказав він, - прийміть цей найелегантніший у світі наперсток!
Коротеньку його промову було зустрінуто загальними оплесками.
Toen gingen ze weer om haar heen staan, terwijl de Dodo haar plechtig de vingerhoed aanbood en zei: ‘Wij verzoeken U beleefd deze sierlijke vingerhoed te willen aanvaarden’ en toen zij deze korte toespraak had uitgesproken, begonnen ze allen te klappen.
Така церемонність здалася Алісі безглуздям, але всі мали такий поважний вигляд, що вона не посміла зареготати. Вона не знала, що й казати, тож просто вклонилася і взяла наперсток з якомога урочистішим виглядом.
Alice vond het hele geval erg dwaas, maar ze keken zo ernstig dat ze niet dorst te lachen, en toen ze geen goed antwoord kon bedenken, boog ze alleen maar diep en deed haar prijs zo plechtig als ze kon aan haar vinger.
Далі прийшла пора ласувати цукатами, і тут не обійшлося без ґвалту й колотнечі, позаяк великі птахи ремствували, що не встигли розкуштувати свого приза, а маленькі ним давилися, і їх раз у раз доводилося гупати по спині. Нарешті, коли було вже по всьому, вони знову посідали кружкома і попрохали Мишу розповісти щось іще.
Ze gingen nu hun zuurtjes op eten; dat veroorzaakte weer allerlei lawaai en verwarring, want de grote vogels klaagden dat zij er niets van proefden en de kleine verslikten zich er in en moesten op hun rug geklopt worden. Tenslotte waren ze allemaal klaar en ze gingen weer in een kring zitten en smeekten de Muis nog iets te vertellen.
- Пам'ятаєте, ви мені обіцяли розказати свою історію, - нагадала Аліса, - звідки можна буде дізнатися, чому ви ненавидите ко... і со... - додала вона пошепки, остерігаючись, як би не образити її знов.
‘U hebt me beloofd dat U me Uw geschiedenis zou vertellen,’ zei Alice ‘en waarom u K. en H. zo haat,’ voegde ze er fluisterend aan toe, bang dat hij weer beledigd zou zijn. En intussen keek ze in het rond en haar blik bleef lang rusten op de lange staart van de Muis, die in mooie bochten op de grond lag.
- Моя історія, хвакт звісний, довга і сумна, - з зітханням промовила Миша.
‘Ach, die is lang en treurig’, zei de Muis zuchtend tot Alice.
- Як хвіст мій? - перепитала Аліса, не розчувши гаразд Мишиного "хвакт звісний" (саме так у неї вийшло). Авжеж, він у вас і справді довгий, але чому сумний - ніяк не збагну.
І, доки Миша говорила, Аліса не переставала гадати, до чого тут мишачий хвіст. Тож історія Миші в її уяві прибрала десь та кого звивистого вигляду:
‘'t Is een lange staart, zeker’, dacht Alice en ze keek er verwonderd naar, ‘maar waarom noemt hij hem treurig?’ En zij bleef daarover nadenken, terwijl de Muis vertelde, zodat in haar idee het verhaal er ongeveer zo uitzag:
Стрів
Мурко мишку
в хаті і почав
їй казати: "Я тебе
позиваю, ходім,
мишко, на суд;
відкладать
не годить-
ся: будем
нині су-
диться,
бо на мене
з безділля
напав уже
нуд". Каже
мишка Мур-
кові: "Що за
суд безго-
ловий?
Ні судці, ні
підсудка
ми не
знайде-
мо тут".
"Сам я вис-
туплю хутко
за суддю
й за під-
судка;
вже
і ви-
рок
го-
то-
вий:
то-
бі,
ми-
ш-
ко,
ка-
пу-
т
!
Poes zei tot een
Muis, die hij
zag in
het huis:
‘Kom blijf
daar niet
staan, want
ik klaag je aan.
Je hoeft niets
te beweren,
wij moeten
procederen,
dan heb ik
vanmorgen mijn
tijd niet
verdaan.’
Zei de Muis
tot dat schoelje,
‘Mijnheer wat
bedoel
je, zonder
jury
of rechter
zal dat toch
niet gaan’.
‘Ik ben
rechter
en jury’,
zei ijskoud
die Furie,’ en
ik oordeel
bedaard:
de dood
door
het
zwaard
- Ти не слухаєш! - гримнула на Алісу Миша. - Про що ти думаєш?
‘Je let niet op,’ zei de Muis streng tot Alice, ‘waar denk je aan?’
- Вибачте, будь ласка, - сумирно сказала Аліса. - Ви вже, мабуть, чи не на п'ятій звивині зі слів?
‘Neemt u me niet kwalijk,’ zei Alice erg nederig, ‘u was geloof ik aan de vijfde kronkel.’
- На п'ятому з ослів! - люто крикнула Миша.
- На п'ятому з вузлів? - спантеличено перепитала Аліса. - Ой, дайте, я допоможу розплутати!.. (Вона завжди готова була стати комусь у пригоді.)
- Нема що давати! - сказала Миша, підвівшись і йдучи геть. - Знущаєшся, так? Наплела сім мішків гречаної вовни!
‘Daar was ik helemaal niet,’ zei de Muis terwijl hij opstond en wegliep, ‘je beledigt me, wanneer je zulke onzin praat!’
- Я ж не зумисне! - промовила бідолашна Аліса. - Ви така вразлива, далебі!
‘Maar dat was de bedoeling toch niet,’ zei de arme Alice smekend, ‘jullie zijn ook zo gauw beledigd.’
Миша тільки забурчала у відповідь.
De Muis bromde maar wat als antwoord.
- Будь ласка, верніться і докажіть свою історію! - гукнула їй услід Аліса.
- Будь ласка! - загукали хором усі решта.
Але Миша лише роздратовано тріпнула головою і наддала ходи.
‘Ach komt u toch terug en vertel uw verhaal verder,’ riep Alice hem na. En de anderen riepen allemaal in koor: ‘Ja, alsjeblieft,’ maar de Muis schudde ongeduldig zijn hoofd en liep nog wat harder.
- Як шкода, що вона пішла! - зітхнула Лорі, тільки-но Миша зникла з очей.
А стара Крабиха скористалася з нагоди, щоб напутити свою дочку:
- Отак-то, рибонько! Це тобі наука: треба стримуватися в косючих ситуаціях!
- Прикуси язика, мам! - огризнулося Крабеня. - Ти навіть устрицю виведеш із терпіння!
‘Wat jammer dat hij niet blijven wou,’ zuchtte de Papegaai toen hij uit het gezicht was en een oude Krab vond dit een goede gelegenheid om haar dochter te vermanen: ‘Zie je, kindje, leer hieruit dat je altijd je goede humeur moet bewaren.’ ‘Hou toch je mond Moeder,’ zei de jonge Krab een beetje snibbig, ‘van jou zou een oester nog zijn geduld verliezen.’
- От якби тут була наша Діна, - голосно сказала Аліса, не звертаючись ні до кого зосібна. - Вона б швидко принесла її назад!
‘Ik wou dat onze Dina hier was,’ zei Alice hardop, zonder zich tot iemand persoonlijk te richten, ‘die zou hem wel gauw terugbrengen.’
- А хто така Діна, дозволь спитати? - озвалася Лорі.
‘En wie is Dina, als ik vragen mag,’ zei de Papegaai.
Аліса аж засяяла, бо ладна була день і ніч говорити про свою пестунку.
- Діна - то наша киця. Вона так хвацько ловить мишей! А бачили б ви, як вона полює на пташок: раз - і нема!
Alice ging er gretig op in, want ze vond het altijd prettig om over haar lievelingsdier te praten. ‘Dina,’ zei ze ‘is onze kat. En ze kan zo geweldig muizen vangen, dat moest u eens zien. En u moest eens zien hoe ze achter een vogel aanzit. Als ze er naar kijkt, dan heeft ze hem ook.’
Ця тирада справила на товариство глибоке враження. Декотрі пташки відразу поспішили від біди чимдалі. Стара Сорока стала дуже ретельно кутатися в шалик, примовляючи:
- Думайте, що хочете, але я мушу йти додому. Нічне повітря - не на моє горло!
А Канарка тремтячим голосом почала скликати своїх діток:
- Ходімо, любесенькі! Вам давно пора в люлю!
Отак, під різними приводами, всі розійшлися, й Аліса зосталася сама.
Dit gezegde bracht het gezelschap in grote opschudding. Sommige vogels renden meteen weg; een oude ekster begon zich zorgvuldig in een omslagdoek te wikkelen. ‘Nu moet ik heus gaan,’ zei ze, ‘de nachtlucht is zo slecht voor mijn keel’ en een kanarie riep met bevende stem tot haar kinderen: ‘Kom mee, lievelingen, 't is hoog tijd, dat jullie nu naar bed gaan.’ Zo gingen ze onder verschillende voorwendsels allemaal weg en Alice bleef heel alleen achter.
- І хто мене тягнув за язика згадувати Діну! - сумно подумала вона. - Здається тут, унизу, ніхто її не любить, а я певна, що вона - найкраща киця у світі! О, Дінонько, Діно! Чи ми ще стрінемося знову, чи вже навіки розійшлись?..
І бідолашна Аліса знову залилася слізьми - так самотньо й пригнічено вона почувалася.
Однак трохи згодом до неї долинуло дрібне тупотіння, і вона рвучко підвела голову: може, то Миша передумала і вертається доказати свою історію?
‘Ik wou dat ik het niet over Dina had gehad,’ zei ze droevig bij zichzelf, ‘niemand schijnt hier beneden op haar gesteld te zijn en toch is het de beste kat van de wereld. O Dina, zal ik je nog ooit terugzien?’ En toen begon de arme Alice weer te huilen, want zij voelde zich zo alleen en zo neerslachtig. Maar na een poosje hoorde ze op een afstand weer getrippel van voeten en zij keek vlug op, want ze hoopte half dat de Muis van plan veranderd was en terug kwam om zijn verhaal verder te vertellen.