ALENKA V ŘÍŠI DIVŮ

   Byl to Bílý Králík, jenž pomalu cupital zpět a ohlížel se kolem, jako by něco hledal; a slyšela ho, jak si k soběpobrukuje: "Ó, vévodkyně! Tahle vévodkyně! Ó, mé drahé pacičky! Ó, můj kožich a vousy! Ta mne dá popravit, jakože fretka je fretka! Kde jsem já je jenom mohl ztratit?" Alenka ihned uhodla, že hledá vějířa bílé rukavičky, a dobromyslněse po nich začala shánět kolem sebe, ale nikde jich neviděla -všechno se zdálo být jiné od chvíle, co vyplavala z jezera slz, a veliká síňi se skleněným stolečkem a malými dvířky úplnězmizela.

   Але то був Білий Кролик. Він тихо дріботів назад, тривожно роззираючись на всі боки, мовби чогось шукав. Аліса розчула, як він мурмоче сам до себе:

    - Герцогиня! Ой, Герцогиня! Бідні мої лапки! моя шкурка! мої вусики! Вона ж мені голову зніме! І де я міг їх загубити, де?

    Аліса миттю здогадалася, що він шукає віяло й білі лайкові рукавички - і, добра душа, сама кинулася їх шукати. Але ні віяла, ні рукавичок ніде не було. Після купання в озерці все довкола здавалося іншим, а коридор зі скляним столиком та дверцятами щез без сліду.

   Králík velmi brzy spatřil Alenku, jak se kolem sebe ohlíží, a zavolal na ni hněvivě: "Máry, co vy tu děláte? Hned mi doběhnete domů, a přinesete mi vějířa pár rukavic! A rychle, aťuž jste zde!" A Alenka se tak polekala, že ihned odběhla směrem, kterým ukazoval, ani se nepokoušejíc mu vysvětliti, že se mýlí.

   Невдовзі Кролик примітив Алісу, що нишпорила туди-сюди, і визвірився на неї:

    - Гей, Мері Ен! Ти що тут робиш? Ану біжи додому та принеси мені пару рукавичок і віяло! Одна нога - тут, друга - там!

    З переляку Аліса гайнула, куди вказував Кролик, навіть не пояснюючи йому в яку оману він упав.

   "Má mne za svou služku," řekla si, běžíc. "Ten se podiví, až shledá, kdo jsem! Ale raději mu přinesu vějířa rukavice totiž, jestlije najdu." Jak to dořekla, doběhla k úhlednému domečku, na jehož dveřích byla pěkněvyleštěná mosazná tabulka a na ní pěkněvyryto jméno MATĚJ KRÁLÍK. Vešla bez zaklepání a spěchala po schodech nahoru, s velikým strachem, aby nepotkala skutečnou Máry a nebyla vyhnána z domu dřív, než najde vějířa rukavice.

   "Він переплутав мене з покоївкою, - думала вона на бігу. - Ото здивується, коли втямить, хто я насправді! А втім, я принесу йому віяло й рукавички, - звісно, якщо знайду".

    Ледве вона це подумала, як попереду виринув чепурний будиночок, на дверях якого блищала мідна табличка з написом: «Б.КРОЛИК, ШЛЯХТИЧ». Аліса ввійшла без стуку і поспішила нагору. Вона страшенно боялася, що стріне справжню Мері Ен, і та нажене її раніше, ніж вона знайде віяло й рукавички.

   "Jak se to zdá podivné," řekla si Alenka, "dělat poslíčka králíkovi! Co nevidět, myslím, budu musit Minděběhat po posílkách!" A začala si představovati, jak by toasi vypadalo: " ,Slečno Alenko! Hned sem pojďte a přichystejte se na procházku!` - ,Za minutu, chůvo! Musím zde hlídat tuto myší díru a dávat pozor, aby myš neutekla, než se Minda vrátí Jenomže si myslím," pokračovala Alenka, "že by asi Mindu doma netrpěli, kdyby takhle začala lidem poroučet!"

   - Чи ж не чудасія? - думала Аліса. - Опинитися на побігеньках у Кролика! Ще трохи - і я стану служницею в Діни!

    І вона почала уявляти, як би це виглядало.

    - «Панно Алісо! Негайно одягайтеся на прогулянку!» - «Зараз, зараз, нянечко! Я тут, поки вернеться Діна, стережу нірку, щоб не втекла миша».

    «А втім, хтозна, чи Діну триматимуть у домі, якщо вона отак попихатиме людьми!» - додумала думку Аліса.

   Při této řeči došla do úhledného pokojíčku, kde u okna stál stůl a na něm - jakož doufala - vějířa dva nebo tři páry malinkých bílých rukavic; vzala vějířa jeden pár rukaviček a již odcházela z pokoje, když spočinula zrakem na malé lahvičce, stojící u zrcadla. Tentokrát na ní nebyla žádná cedulka s nápisem VYPIJ MNE, Alenka ji však přesto otevřela a přiložila ke rtům. "Vím, že se jistěstane něco zajímavého," řekla si, "kdykoli něco sním nebo vypiju; tak jenom zkusím, jaký účinek bude mít tato láhev. Doufám, že mne zas udělá velkou, protože už toho mám opravdu dost, být takovou drobounkou, nepatrnou věcičkou!"

   Тим часом вона опинилася в охайному покоїку, де на столі біля вікна побачила (як і сподівалася) віяло й дві чи три пари білих рукавичок. Вона взяла все, що мала взяти, і вже збиралася бігти назад, як раптом побачила біля дзеркала невеличку плящину. Цього разу ніякого «ВИПИЙ МЕНЕ» на ній не було, проте Аліса її відкоркувала й приклала до губ.

    - Я вже знаю, - подумала вона, - досить мені щось випити чи з'їсти - так і вродиться якесь диво! Подивимося, що буде цього разу? Я б не проти знову підрости - так нелегко бути дрібнолюдком!

   A láhev ji opravdu udělala velkou, a to mnohem dříve, než se nadála: ještěji neměla vypitu do poloviny a už jí hlava narazila do stropu, a Alenkase musila sehnout, aby si nezlomila vaz. Spěšnělahvičku postavila, pravíc si k sobě: "To úplněstačí - doufám, že už dál neporostu - i takto se nedostanu ze dveří - oh, kéž bych se byla tolik nenapila!"

   Так воно й сталося, і то далеко швидше, ніж гадалося. Не встигла Аліса випити й півпляшечки, як відчула, що впирається головою у стелю. Довелося їй нагинатися, щоб не скрутити собі в'язів. Вона похапцем поставила плящину на місце.

    - Ой, як шкода, що я стільки відсьорбнула! - сказала Аліса. - Сподіваюся, що далі не ростиму... вже й так у двері не пролажу...

   Běda! pozděbylo bycha honiti! Alenka rostla a rostla, a brzy musila pokleknouti, a chvíli nato ani tak neměla dost místa, a tak si zkusila lehnout, levý loket opřen o dveře, pravou ruku otočenu kolem hlavy. Přesto však rostla a rostla dál, a jako poslední útočištěvystrčila pravou ruku z okna a jednu nohu strčila do komína, říkajíc si pro sebe: "Teďuž nemohu dělat víc, děj se co děj. Co se jen se mnou stane?"

   Гай-гай! Запізно було шкодувати! Вона все росла й росла, і за якусь часину мусила стати навколішки. Далі й цього вже було не досить, тож Аліса спробувала лягти, впершись одним ліктем у двері, а другий заклала за голову. Та вона все росла й росла, і останнє, на що спромоглася - це виставити руку в вікно, а ногу - в комин. "Я й ворухнутися не можу. Що ж то тепер зі мною буде?" - подумала Аліса.

   Naštěstí pro Alenku byl účinek kouzelné lahvičky vyčerpán a ona již dále nerostla; nicméně, její položení bylo krajněnepohodlné, a jelikož neviděla nejmenší možnosti, jak by se dostala z pokojíku, není divu, že se cítila velmi nešťastnou.

   На щастя, дія чарівного напою на цьому припинилася. Вона вже не росла. Правда, зручніше їй від цього не стало, та й надії вибратися звідси майже не було, тож не дивно, що вона засумувала.

   "Doma bylo mnohem příjemněji," pomyslila si ubohá Alenka, "když se člověk v jednom kuse nezvětšoval a nezmenšoval a nebyl posílán sem a tam králíky a myšmi. Skoro se mi zdá, že by bylo bývalo lépe, kdybych senebyla pustila do té králičí díry - a přece - přece - víte, je to zajímavé, takovýhle život! To bych opravdu ráda věděla, co se to se mnou jen mohlo stát! Když jsem čítávala pohádky, představovala jsem si, že se takové věci ve skutečnosti nedějí, a teďjsem zde náhle sama v úplné pohádce! O mněby se měla napsat kniha, to by měla! A až vyrostu, já ji napíši - ale vždyťjsem už vyrostla," dodala lítostivým hlasem, "aspoňzde už není místa, kam bych mohla dál růst."

   - Як гарно було вдома, - думала бідна Аліса. - Там тебе ніколи не вижене під стелю і ніхто тобою не поштуркує - ніякі миші та кролики. І треба ж було мені плигати в ту кролячу нору?..

    - А все ж... а все ж... тут, знаєте, доволі цікаво живеться! Подумати тільки - що я пережила! Читаючи казки, я гадала, що такого на світі просто не буває, а тут - ось воно! Про мене конче треба написати книжку, конче! Я й сама напишу, коли виросту велика... p - А втім, я й так уже велика, - скрушно додала вона. - Принаймні тут рости вже нікуди.

   "Ale což," myslila si Alenka, "což jestliže už nikdy nebudu starší, než jsem teď? To by byla jistá útěcha, nebýt nikdy starou bábou - ale na druhé straně- věčněse musit učit a dělat úlohy! Ó, to by se mi nelíbilo i Bláhová Alenko!" odpověděla si.

   - Що ж воно виходить, - думала Аліса, - невже я ніколи не постаршаю? З одного боку, це непогано - ніколи не бути бабусею... Але... вічно вчити уроки!.. О ні, не хочу!

   "Jak byste tady mohla dělat úlohy? Vždyťje tu sotva místa pro vás samotnou, kam by se sem ještěvešly školní knížky?"

   - Дурненька Алісо! - розраювала вона саму себе. - Як же тут вчити уроки? Тут і для тебе місця бракує - не те що для підручників!

   A tak pokračovala, jednou jako první a jednou jako druhá osoba, až z toho byla úplná rozmluva; po několika minutách však zaslechla zvenčí hlas a odmlčela se, aby naslouchala.

   Отак вона розмовляла, виступаючи то від однієї, то від іншої сторони, і з цього всього виходила не найгірша розмова. Коли це раптом знадвору озвався чийсь голос. Аліса вмовкла і стала дослухатися.

   "Máry! Máry!" volal hlas. "Hned mi přineste mé rukavice!`` Pak bylo slyšet lehké cupitání po schodech. Alenka věděla, že to jde Králík ji hledat, a chvěla se, až se domek třásl, nadobro zapomenuvši, že je nyní asi tisíckrát větší než Králík a že se ho tedy nemá co bát.

   - Мері Ен! Мері Ен! - гукав голос. - Ти несеш рукавички, чи ні?

    Відтак почулося легке дріботіння по сходах. Аліса здогадалася, що то Кролик повернувся на її розшуки. Геть забувши, що тепер вона у тисячу разів більша за нього і боятися його смішно, Аліса так затремтіла, аж будинок заходив ходором.

   Zanedlouho přišel Králík ke dveřím a pokoušel se je otevřít; ale ježto se otvíraly dovnitřa Alenka se o něopírala loktem, skončil se jeho pokus nezdarem. Alenka ho slyšela, jak si povídá: "Musím tedy jít dokola a dostat se dovnitřoknem."

   Кролик був уже під дверима і спробував їх відчинити, та що двері відчинялися досередини і були підперті Алісиним ліктем, то в нього нічого не вийшло. Аліса почула, як Кролик пробубонів:

    - Що ж, обійду кругом і залізу через вікно.

   "A to zas ne!" pomyslila si Alenka, a vyčkavši chvíli, až se jí zdálo, že slyší Králíka pod oknem, rozpřáhla náhle ruku a chňapla do vzduchu. Nechytla nic, ale slyšela drobný výkřik a pád a řinkot rozbitého skla, a z toho všeho usoudila, že Králík asi padl do okurkového skleníku nebo něčeho podobného.

   "Як рак на горі свисне!" - подумала Аліса. Підождавши, аж поки Кролик, як їй видалося, завовтузився під самим вікном, вона зненацька виткнула руку і хапнула нею наосліп. Вхопити їй нікого не пощастило, але почувся легенький вереск, щось гупнуло й відразу брязнуло розбите скло. Аліса зробила висновок, що Кролик, мабуть, чи не впав у парник з огірками.

   Nato bylo slyšet hněvivý hlas - Králíkův - "Petře! Petře! Kde jsi?" A jemu odpovídal hlas, kterého dosud neznala: "I tuhle sem, milosti! Kopu jabka, milosti!"

   Далі почувся гнівний голос (Кроликів):

    - Пете! Пете! Егей! Де ти?

    А тоді, у відповідь, зовсім незнайомий їй голос:

    - Я тут! Яблучка викопую, ваша вельможносте!

   "Jabka - jabka!" řekl Králík hněvivě. "Sem pojďa pomoz mi z tohohle!" (Nový řinkot rozbitého skla.)

   - Яблучка він викопує! - роззлостився Кролик. - Знайшов роботу! Краще допоможи мені вибратися звідси! (Знову задзвеніло розбите скло).

   "A teďmi řekni, Petře, co je to v tom okně?"

   - А тепер скажи мені, Пете, що це там, у вікні?

   "I to je nějaká ruka, milosti!"

   - Що ж, ваша вельможносте, як не рука! (У нього вийшло "мильможносте".)

   "Ruka - huso! Kdo kdy viděl takhle velikou ruku? Vždyťje jí plné okno!"

   - Рука? Телепень! Ця "рука" заткала ціле вікно!

   "I to jí zas je, milosti; ale přesto přese všecko je to ruka."

   - Та ж ціле, ваша мильможносте. Але однаково це рука.

   "Nu, aťje to co chce, nemá to tam co dělat; běž a odkliďto!"

   - Так чи так, а робити їй там нічого! Іди й прибери її!

   Nato nastalo dlouhé ticho, v němž Alenka mohla jen chvílemi zaslechnout tiché šuškání, jako: "I to se mi nechce líbit, milosti, to se mi vůbec nechce líbit!" "Dělej, co ti říkám, zbabělče!" a konečněznova rozpřáhla ruku a chňapla do vzduchu. Tentokrát bylo slyšet dva drobné výkřiky a nový řinkot rozbitého skla. "Tady musí být nějakých skleníkůna okurky!" myslila si Alenka. "Copak asi budou dělat teď? Kdyby mne chtěli vytáhnout z okna - ó, kéž by jen mohli! Já tu jistěnemám nejmenšího přání zůstat!

   Запала довга мовчанка, і до Аліси лиш час від часу долітали тихі вигуки:

    - Ох, не до душі вона мені, ваша мильможносте, не до душі!

    - Роби, що тобі звелено, страхопуде!

    Тут Аліса знову розчепірила долоню і знову хапнула повітря. Цього разу почулися два тихесенькі верески і брязнула ціла купа розбитого скла. "Скільки у них тих парників? - подумала Аліса. - І що вони робитимуть далі? Спробують витягти мене через вікно?.. Будь ласка, буду тільки рада. Мені зовсім не кортить тут засиджуватися".

   Čekala nějakou chvíli, aniž codál slyšela; konečněvšak zaslechla hrčení vozových kol a hluk mnoha hlasů, mluvících jeden přes druhého, z nichž rozpoznala některá slova: "Kde je ten žebřík? - No jo, vždyťjsem měl přinést jen jeden. Vaněk má ten druhý. - Vaňku, sem s ním, hochu! Tady je postav, do tohohle kouta. - Ne, napřed je svaž dohromady. - Vždyť nedosahují ani do poloviny. - Ó, to úplněstačí, nedělej tolik cavyků. - Hele, Vaňku, chytni ten provaz. - Jen zdali se střecha neproboří ! - Pozor na ty vylámané tašky - oh, už to letí! Pozor na hlavy!" (Hlasitý třeskot.) "Kdo to udělal? - To byl asi Vaněk. - Tak kdo vleze do komína? - Ne ne, já ne! Tytam vlez! - Já už teprve ne! - Aťtam vleze Vaněk. - Hele, Vaňku! Pán povídá, že musíš dolůvlézt komínem."

   Вона ще трохи послухала, проте надворі було тихо. Нарешті почувся рип візка і гомін багатьох голосів.

    - А де друга драбина?

    - Таж мені загадано принести лише одну, другу Крутихвіст тарабанить...

    - Крутихвосте, тягни-но, голубе, її сюди!

    - Ставте їх отут, на цьому розі!

    - Або ні, спершу сточіть їх мотузкою.

    - Та вони ж не сягають навіть до половини!

    - Ет, якось воно буде! Не вередуй!

    - Гей, Крутихвосте, лови мотузку!

    - А дах же витримає?

    - Вважай, там одна черепичина їздить!..

    - Уже поїхала! Падає!..

    - Голови, голови бережіть!

    Почувся гуркіт.

    - Чия це робота?

    - Чия ж іще? Мабуть, Крутихвостова.

    - А хто полізе в димар?

    - Тільки не я! Лізь сам!

    - Еге, нема дурних!

    - Полізе Крутихвіст!

    - Гей, Крутихвосте, пан велить тобі лізти в димар!

   "A tak tedy Vaněk má vlézt dolůkomínem?" řekla si Alenka. "Zdají se všechno strkat na Vaňka! Nechtěla bych být ve Vaňkověkůži ani za nic: tohle ohništěje sice úzké, ale myslím, že jsem ještěnezapomněla kopat!"

   - Овва! - сказала про себе Аліса. - Виходить, Крутихвіст ще й у димар має лізти? Мабуть, він у них за попихача! Я йому не заздрю... Димар, звичайно, вузькуватий, а все ж, гадаю, підхвицьнути його якось та вдасться!

   Stáhla nohu v komínědolů, jak daleko jen mohla, a čekala, až uslyšela, jak se v komínětěsněnad ní škrábe a haraší jakési zvířátko (marněse snažila uhodnout, jaké), a řkouc si: "To bude Vaněk!" prudce vykopla napřaženou nohou a čekala, co se stane.

   Вона просунула ногу чимдалі в димар і чекала, аж поки десь там, над самим її черевиком, щось зашкряботіло й завовтузилося (що то була за істота, годі було вгадати).

    "А ось і Крутихвіст!" - сказала вона сама до себе і дриґнула ногою. - Цікаво, що буде далі".

   První, co slyšela, byl zvuk mnoha hlasůvolajících sborem: "Támhle letí Vaněk!" pak samotný hlas Králíkův: "Chyťte ho, vy tam u plotu!" pak ticho, a pak novou změť hlasů: "Podržte mu hlavu vzhůru ! -- Honem ten rum! - Neudavte ho! - Tak. jak je, starej? Co se to s tebou stalo? No tak povídej!"

   Перше, що вона почула, був цілий хор голосів:

    - Дивіться, дивіться! Крутихвіст летить!

    Потім Кроликів голос:

    - Гей, там, біля живоплоту, ловіть його!

    Після чого запала тиша й знову вибухнув схвильований лемент:

    - Підведіть йому голову!

    - А тепер - горілки!

    - Гляди, щоб, бува, не захлинувся!

    - Ну що, старий? Що там сталося? Кажи!..

   Konečněse ozval slabý, skřípavý hlásek ("To je Vaněk," myslila si Alenka) : "Ach, ani nevím - ne, už dost, děkuju, už je mi líp - ale sem eštěcelej rozčilenej a popletenej- inu, všechno, co si pamatuju, je, něco na. měvylítlo jako čert ze škatulky a já vylít do vejšky jako rachejtle!"

   Нарешті озвався кволий писклявий голосочок. ("Крутихвіст" - здогадалася Аліса.)

    - Я й сам до пуття не знаю... Годі, дякую, мені вже легше... Але в голові й досі гуде... Важко говорити... Знаю тільки, що мене хтось буцнув, і я шугонув угору, як повітряний змій.

   "Tos vylít, brachu!" říkaly hlasy.

   - Так воно й було, друзяко! - підтвердили інші.

   "Musíme dům zapálit!" pravil Králíkův hlas. A Alenka zavolala, jak hlasitějen dovedla: "Zapálíte-li, pošlu na vás Mindu!"

   - Треба спалити будинок! - пролунав Кроликів голос.

    - Тільки спробуйте! - крикнула щосили Аліса. - Я напущу на вас Діну!

   V mžiku bylohrobové ticho a Alenka si myslila u sebe: "To jsem zvědavá, co udělají teď! Kdyby měli špetku rozumu, sundali by střechu." Za nějakou chvíli se dole opět začali pohybovat a Alenka zaslechla., jak Králík praví: "Jedno plné kolečko pro začátek postačí."

   Умить залягла гробова тиша.

    - Цікаво, що вони робитимуть далі? - подумала Аліса. - Якби мали глузд, то розібрали б дах.

    За хвилю-другу надворі знову зчинилася веремія, й Аліса почула Кроликову команду:

    - На початок вистачить однієї тачки.

   "Kolečko plné čeho?" pomyslila Alenka. Ale nebylo jí dlouho se trápit pochybnostmi, neboťza malou chvíli vletěl oknem chřestivý déšťmalých oblázků, z nichž některé ji uhodily do tváře. "Tohle se musí zarazit," řekla si k soběa zavolala hlasitě: "S tímhle bych vám radila přestat!" což znovu způsobilo hrobové ticho.

   "Тачки з чим?" - подумала Аліса. Проте довго гадати їй не довелося, бо тієї ж миті у вікно пороснув цілий град камінців, і декотрі з них поцілили їй в обличчя. "Пора покласти цьому край!" - вирішила Аліса й гукнула:

    - Раджу вам цього не робити!

   Alenka s jistým překvapením zpozorovala, že se oblázky na podlaze všechny pozvolna mění v malé koláčky, a hlavou jí kmitl znamenitý nápad. "Sním-li jeden takový koláček," pomyslila si, "jistězpůsobí nějakou změnu v mé velikosti; a jelikož mne už nemůže udělat větší, musí mne asi udělat menší.

   Знову залягла мертва тиша. Аліса не без подиву завважила, що камінці на підлозі один за одним обертаються на крихітні тістечка. Враз її осяяло. "Якщо я з'їм одне, - подумала вона, - то воно, без сумніву, вплине на мій зріст. Збільшити - не збільшить, це очевидно, але зменшити, мабуть, може..."

   Snědla tedy jeden koláček a zaradovala se, shledavši, že se hned začíná zmenšovat. Jakmile byla dosti malá, aby prošla dveřmi, vyběhla z domu a nalezla venku celý zástup zvířátek a ptáků. Ubohý Vaněk - malá ještěrka - byl uprostřed, dvěmorčata ho držela pod paží a dávala mu něco pít z láhve. Všichni se vrhli za Alenkou, jakmile se objevila; Alenka však vzala nohy na ramena a brzy se octla v bezpečí v hustém lese.

   З цими словами вона проковтнула одне з тістечок і з радістю помітила, що відразу почала маліти. Щойно Аліса поменшала так, що могла пройти у двері, вона кинулася надвір, де побачила ціле збіговисько дрібних тваринок та птахів. Посередині лежав горопаха Ящур Крутихвіст. Пара морських свинок підтримувала його попід пахви і напувала чимось із пляшечки. Забачивши Алісу, всі вони так і ринули до неї, але вона пустилася тікати і невдовзі щасливо дісталася до густого лісу.

   "Prvé, co mi je učiniti," řekla si Alenka, bloudíc lesem, "je vyrůst opět do své pravé velikosti; a druhé, nalézt cestu do té rozkošné zahrádky. To, myslím, bude to nejlepší, co mohu udělat."

   - Найперше, що мені треба зробити, - розмірковувала Аліса, блукаючи між деревами, - це стати такою, як завжди. - А друге - знайти дорогу до чарівного саду. Мабуть, кращого плану годі й придумати.

   Opravdu se to zdálo to nejlepší a velmi pěkněa chytře vymyšleno; jediná nesnáz byla v tom, že Alenka neměla nejmenšího ponětí, jak to provést; a co se tak úzkostlivěrozhlížela mezi stromy, ozvalo se jí zrovna nad hlavou ostré zaštěknutí, které ji přimělo, aby se kvapně podívala vzhůru.

   План і справді виглядав блискуче - був складений просто і ясно. Єдина складність полягала в тому, що Аліса уявлення не мала, як підступитися до його виконання. Вона тривожно нишпорила очима між дерев, аж раптом над самою її головою хтось голосно дзявкнув. Аліса сквапно підвела голову.

   Shora se na ni velkýma kulatýma očima dívalo ohromné štěně, které nemotorněnapřahoval jednu tlapku, pokoušejíc se jí dosáhnouti. "Ubohé štěňátko!" pravila Alenka mazlivě, a usilovněse na něpokoušela zahvízdat, ale měla při tom nesmírný strach, když pomyslila, že by mohlo mít hlad, v kterémžto případěby ji asi snědlo přes všechno její mazlení.

   Згори великими круглими очима на неї зирило велетенське щеня, несміливо простягаючи до неї лапу.

    - Ох, ти ж моя цюця! - улесливо озвалася Аліса і спробувала навіть посвистіти. Проте сама аж стерпла від думки, що це щеня може бути голодним, і тоді йому нічого не варто буде схрумати її разом з усіма її лестощами.

   Nevědouc ani dobře, co dělá, zvedla ze zeměproutek a nastrčila jej štěňátku, které vyskočilo všemi čtyřmi najednou, a zajíkajíc se radostným štěkotem, vrhlo se za proutkem, jako by jej chtělo rozsápat. Alenka uhnula za velký bodlák, aby ji štěněnepošlapalo; jakmile se však objevila na druhé straně, skočilo štěněznovu za proutkem a ve spěchu, aby jej polapilo, udělalo kotrmelec; načež Alenka, která si pomyslila, žeje to, jako by si hrála s koněm, a která se bála, že se každou chvíli octne pod jeho nohama, utekla na druhou stranu bodláku. Štěněpak začalo řadu ostrých útokůna proutek, popobíhajíc pokaždé kousek dopředu a kus zpět a chraptivěštěkajíc, až si nakonec, unaveno, usedlo opodál, těžce oddychujíc, jazyk vyplazen a velké oči napolo zavřeny.

   Ледве тямлячи, що вона робить, Аліса підняла якусь ломачку і простягла щеняті. Щеня радісно дзявкнуло, високо підскочило на всіх чотирьох і кинулося на ломачку, вдаючи, ніби хоче її пошматувати. Аліса, насилу стримуючись, щоб не кинутися навтікача, гулькнула за високе будячиння. Та щойно вона з-за нього визирнула, як щеня вчинило новий наскок, і з поспіху беркицьнулося через голову. Алісі здавалося, ніби вона бавиться з конем-ваговозом - першої-ліпшої хвилини можна було втрапити під його копита! Вона знову шмигнула за будяк. Щеня тим часом розпочало цілу низку коротких нападів на ломачку: відбігало назад набагато далі, ніж посувалося вперед, і весь час гавкало. Нарешті, важко відсапуючи, воно сіло віддалік, висолопивши язика і приплющивши великі очі.

   To se Alence zdála dobrá příležitost k útěku; dala se tedy ihned do běhu a utíkala, až byla celá unavená a udýchaná a až slyšela štěkání štěněte docela slaběve veliké dálce.

   Кращої нагоди для втечі годі було й уявити. Аліса миттю пустилася навтікача і гнала, аж доки почала задихатися з утоми. Щенячий гавкіт завмер у далині.

   "A přece, jaké to bylo milounké štěňátko!" řekla si, opřevši se o stvol blatouchu a ovívajíc se jedním jeho lístečkem. "Byla bych ho strašněráda naučila nějakým kouskům, kdybych -- kdybych na to jen měla náležitou míru! Oh, Bože, Bože - málem bych byla zapomněla, že mám opět vyrůst! Počkejme - jak jen na to? Budu asi muset něco sníst nebo vypít - hlavní otázka však je, co?"

   - А все ж яке втішне щенятко! - мовила Аліса, знеможено спершись на квітку жовтцю і обмахуючись одним з листочків. - Ех, яких тільки трюків не навчила б я його, якби... якби була... Ой, мало не забула - мені ж треба трохи підрости! Ану лиш поміркуймо, як його зробити?.. Гадаю, треба чогось випити або з'їсти. Але чого саме?

   To byla jistěhlavní otázka, co? Alenka se rozhlédla kolem sebe po květinkách i stéblech trávy; neviděla však nic, ca by vypadalo jako něco, co by se za těchto okolností mělo sníst nebo vypít. Nedaleko rostl velký hřib, asi stejné výšky jako ona; a když se byla podívala pod něj, před něj, vedle něho i za něj, napadlo jí, že by se mohla stejnědobře podívat i na něj, aby viděla, co je na něm nahoře.

   І справді, ЧОГО? Аліса оглянула всі довколишні квітки й стеблинки, але не завважила нічого такого, що надавалося б до їжі чи до пиття. Поблизу ріс великий гриб, трохи більший за саму Алісу, і, коли вона обстежила його скрізь - і знизу, і згори, і справа, і зліва, їй спало на думку, що непогано було б також дослідити його і зверху.

   Povystoupla na špičky a povykoukla přes okraj hřibu a její oči se setkaly s očima velké modré housenky, sedící na jeho vršku se založenýma rukama a klidněpokuřující z velké turecké dýmky a nevěnující nejmenší špetku pozornosti jí ani čemu jinému.

   Зіп'явшись навшпиньки, Аліса зиркнула поверх гриба і зненацька зустрілася очима з велетенською блакитною Гусінню. Згорнувши руки на грудях, Гусінь сиділа на шапинці й статечно курила довгу кальянову люльку, не звертаючи жодної уваги на те, що діється довкола.