ALENKA V ŘÍŠI DIVŮ

Аліса в Країні Чудес

   2

   Розділ другий

   JEZERO SLZ

   Озеро сліз

   "Divoucnější a divoucnější!" zvolala Alenka (byla tak překvapena, že na okamžik zapomněla správně česky); "teďse vytahuji jako největší dalekohled, který kdo kdy viděl! Sbohem, nohy!" (Neboťkdyž se podívala dolůna své nohy, zdály se jí skoro unikat z dohledu, tak se jí vzdalovaly od hlavy.) "Ómé ubohé nohy, kdopak vám teďbude natahovat punčochy a obouvat boty, drahouškové? Já už jistěnebudu moci! Budu od vás příliš daleko, abych se o vás mohla starat; tak si to budete musit zařídit, jak nejlépe dovedete. "Ale musím na ně, být hodná," pomyslila si, "nebo by možná nechtěly chodit kam bych chtěla. Počkejme: každé Vánoce jim dám nový pár botek."

   - Все дивасніше й дивасніше! - вигукнула Аліса (з великого зачудування вона раптом забула як правильно говорити). - Тепер я розтягуюсь наче найбільша в світі підзорна труба! До побачення, ноги! (Бо ніг своїх вона вже майже не бачила - так хутко вони віддалялися).

    - О бідні мої ноженята, хто ж вас тепер взуватиме, у панчішки вбиратиме? Напевно не я!.. Тепер ми надто далеко одне від одного, щоб я могла дбати про вас: мусите давати собі раду самі...

    "А все ж я повинна їм догоджати, - додала подумки Аліса. - Бо ще ходитимуть не туди куди я хочу!.. О, вже знаю: я на кожне Різдво даруватиму їм нові чобітки".

   A začala uvažovat, jak by to zařídila. "Budou muset jít poslíčkem," pomyslila si; "to bude legračněvypadat, posílat dárky vlastním nohám! A jak podivněbude vypadat adresa!

   І вона почала міркувати, як це найкраще зробити.

    - Чобітки доведеться слати з посланцем, метикувала вона. - От комедія - слати дарунки своїм власним ногам! І ще з якою чудернацькою адресою:

Slovutná Alenčina Pravá Noha,
   Koberec,
    poblíž Stolu
     (s Alenčinými pozdravy).

Ш-ній ПРАВІЙ НОЗІ АЛІСИНІЙ
 КИЛИМОК-ПІД-КАМІНОМ
             ВІД АЛІСИ, 3 ЛЮБОВ'Ю

   Bože můj, jaké to mluvím nesmysly!"

   - О людоньки, що за дурниці я верзу!

   Vtom vrazila hlavou do stropu síně: vskutku byla už asi devět stop vysoká. Bez otálení vzala se stolku zlatý klíček a spěchala k zahradním dvířkám.

   Тут вона стукнулася головою об стелю: ще б пак, її зріст сягав тепер за дев'ять футів! Вона мерщій схопила золотого ключика й гайнула до садових дверцят.

   Ubohá Alenka! Vše, co mohla udělat, bylo lehnout si na bok a dívat se do zahrady jedním okem; dostat se dvířky bylo beznadějnější než kdy jindy, a Alenka si sedla a dala se znovu do pláče.

   Бідолашна Аліса! Єдине, що вона могла зробити, лежачи на підлозі, - це зазирнути в садок одним оком. Надії дістатися туди лишалося ще менше, ніж досі. Вона сіла і знову зайшлася плачем.

   "Mohla byste se stydět," řekla si po chvíli, "taková velká holka," (to mohla po pravdě říci) "a takhle brečet! Tu chvíli aťmi přestanete - no, co jsem řekla!" Ale plakala dál, roníc vědra a vědra slz, až kolem ní byla velká louže, asi čtyři palce hluboká a pokrývající celou polovinu síně.

   - Як тобі не сором! - сказала собі Аліса. - Щоб отака велика дівчинка (чим не до речі сказано?) отак розпустила рюмси! Зараз же перестань, чуєш?

    Але вона все плакала й плакала, розливаючись потоками сліз, аж поки наплакала ціле озерце, завглибшки з чотири дюйми і завширшки на півкоридора.

   Po chvíli zaslechla v dálce lehké cupitání a spěšněsi osušila oči, aby viděla, kdo přichází. Byl to Bílý Králík, který se vracel nádherněoblečen a držel v jedné ruce pár bílých rukaviček a ve druhé velký vějíř. Cupital kolem ve velkém spěchu, bruče si k sobě: "O, vévodkyně! Ó, vévodkyně! Ta bude divá, že jsem ji nechal tak dlouho čekat!" Alenky se zmocňovala taková zoufalost, že byla odhodlána obrátit se o pomoc na kohokoli; když se tedy Králík přiblížil, začala tichým, nesmělým hláskem: "Prosím, pane..." Králík sebou prudce trhl, upustil vějířa bílé rukavice a odpelášil do temna, jak jen rychle dovedl.

   Тут до її слуху долинуло дрібне лопотіння ніг. Аліса похапцем утерла очі, аби глянути, хто це. То повертався Білий Кролик: вишукано вбраний, з парою білих лайкових рукавичок в одній руці і віялом - у другій. Він дуже поспішав і бурмотів сам до себе:

    - Ой, Герцогиня! Ой-ой Герцогиня! Вона ж оскаженіє, коли я змушу її чекати!

    З розпачу Аліса ладна була просити помочі в кого завгодно, тож коли Кролик порівнявся з нею, вона знічено озвалася:

    - Перепрошую, пане...

    Кролик аж звився на місці - кинув віяло й рукавички, і очамріло дременув у темряву.

   Alenka zvedla vějířa rukavice, a jelikož bylo v síni velmi horko, začala se ovívati, neustávajíc v mluvení: "Bože, Bože, jak je to dnes všechno podivné! A včera š1o všechno docela jako jindy. Což jsem se přes noc změnila? Počkejme: byla jsem táž jako včera, když jsem se dnes ráno probudila? Skoro si vzpomínám, že jsem se necítila ve své kůži. Nejsem-li však táž jako včera, musím se ptát, kdo u všech všudy jsem? Aha, to je ta velká hádanka!" A začala probírat všechny známé děti, které s ní byly stejného věku, aby viděla, nezměnila-li se v některé z nich.

   Аліса підняла одне й друге, і стала обмахуватися віялом: задуха в коридорі стояла страшенна.

    - Який божевільний день! - сказала вона. - Ще вчора все йшло нормально... Цікаво, може, це я за ніч так перемінилася? Ану пригадаймо: коли я прокинулась - чи була я такою, як завжди? Щось мені пригадується, ніби я почувалася інакше. А якщо я не та, що була, то, скажіть-но, хто я тепер?.. Оце так головоломка...

    І вона почала перебирати в пам'яті усіх своїх ровесниць, аби з'ясувати, чи не перетворилася вона часом на одну з них.

   "Jistěnejsem Anča," řekla si, "protože ta má dlouhé kudrnaté vlasy, a mněse vlasy nekudrnatí, kdybych dělala co dělala; a jistěnemohu být Mařka, protože umím spoustu věcí, a Mařka - oh, ta toho umí tak málo! A mimo to, ona je ona, a já jsem já, a - bože můj, jak je to všechno zmatené! Musím zkusit, umím-li všechny věci, které jsem umívala. Počkejme: čtyřikrát pět je dvanáct, a čtyřikrát šest je třináct, a čtyřikrát sedm je - -ó, božínku! Takhle bych se nikdy nedostala k dvaceti! Ale konečně, násobilka nic neznamená: zkusme zeměpis. Praha je hlav ní město Vídně, Vídeňje hlavní město Paříže, a Paříž... Ne, to je všechno špatně, úplněšpatně! Musila jsem se proměnit v Mařku! Musím zkusit nějakou básničku, třeba: Běžel zajíc..." Postavila se způsobně, složila ruce v klín, jako kdyby stála ve škole a odříkávala úlohu, a začala deklamovat; ale její hlas zněl drsněa cize, a slova básničky, která jí přicházela na jazyk, nebyla také táž jako obyčejně:

   - Безперечно, я - не Ада, - розмірковувала вона. - В Ади волосся спадає кучерями, а в мене - не в'ється зовсім. І, безперечно, я не Мейбл: я ж бо знаю стільки всякої всячини, а вона - ой, вона така невігласка! Крім того, вона - то вона, а я - це я, а... О людоньки, як важко в усьому цьому розібратися!.. Ану перевірмо, чи знаю я те, що знала? Отже: чотири по п'ять дванадцять, чотири по шість - тринадцять, чотири по сім - е, так я ніколи не дійду до двадцяти! Втім, таблиця множення - ще не аґрумент... Перевірмо географію: Лондон - столиця Парижу, а Париж - Риму, а Рим... Ні, все неправильно! Мабуть, я таки не я, а Мейбл! Ану, прочитаю вірша "Хороша перепілонька..."

    І схрестивши руки на колінах, так ніби вона проказувала вголос уроки, Аліса стала читати з пам'яті. Але й голос її звучав хрипко та дивно, і слова були не ті:

"Běžel zajíc kolem plotu,
 roztrhal si v hrdle notu.
 Kantor mu ji zašít spěchal,
 v hrdle mu však jehlu nechal.
 Zajíci teďskřípá nota
 jako kantorova bota."

Хороший крокодилонько
 Качається в піску,
 Пірнає в чисту хвиленьку,
 Споліскує луску.

Як він покаже зубоньки,
 Привітно сміючись,
 То рибоньки-голубоньки
 Самі у рот плись-плись!

   "Ne, tohle jistěnejsou správná slova," řekla ubohá Alenka, a oči se jí znovu zalily slzami, jak pokračovala: "To už jsem jistěMařka, a budu muset jíst a bydlet v tom ošklivém malém domku, a nebudu mít skoro žádných hraček, a ó! tolik věcí se budu muset učit! Ne, v téhle věci jsem se rozhodla: jestliže jsem Mařka, zůstanu zde dole! Nic jim to nebude platno strkat sem hlavy a říkat: ,Drahoušku, pojďk nám sem nahoru!` Podívám se jenom vzhůru a řeknu: ,Kdo tedy jsem? To mi řekněte napřed, a teprve jestliže se mi bude líbit být tou osobou, vyjdu ven; jestliže ne, zůstanu zde dole, dokud nebudu někým jiným` -- ale, ó božínku!" zvolala v náhlém přívalu slzí, "kéž by sem někdo jen chtěl strčit hlavu! Mne už to tak mrzí být tu samotna!"

   - Це явно не ті слова, - зітхнула бідолашна Аліса зі слізьми на очах. - Я таки й справді Мейбл, і доведеться мені жити в убогому будиночку, де й гратися немає чим, зате ого скільки уроків треба вчити! Ні, цього не буде: якщо я Мейбл, то залишуся тут, унизу! Нехай скільки завгодно заглядають сюди і благають: "Вернися до нас, золотко!"

    Я тільки зведу очі й запитаю: "Спершу скажіть, хто я є, і, коли мені ця особа підходить - я вийду нагору, а коли ні - не вийду. Сидітиму тут, аж доки стану кимось іншим".

    Тут знову з її очей бризнули сльози.

    - Чому ніхто сюди навіть не загляне!.. Я так втомилася бути сама!

   Když to dořekla, podívala se dolůna své ruce a s úžasem zjistila, že si při té řeči natáhla jednu z Králíkových rukavic. "Jak sejen tohle mohlo stát?" pomyslila si. "To se zase musím zmenšovat." Vstala a šla ke stolu, aby se podle něj změřila, a shledala, že je, pokud mohla odhadnouti, asi dvěstopy vysoká a že se stále kvapem zmenšuje. Brzy přišla na to, že to zmenšování způsobil vějíř, který držela, i odhodila jej honem - zrovna včas, že unikla úplnému scvrknutí se v nic.

   З цими словами вона опустила очі і з подивом помітила, що, розмовляючи сама з собою, натягла на руку одну з Кроликових білих рукавичок.

    - І як це мені вдалося? - майнуло у неї в голові. - Напевно, я знову меншаю?

    Вона звелася й пішла до столика, аби примірятись: так і є - вона зменшилася десь до двох футів і швидко меншала далі. Причиною, як незабаром з'ясувалося, було віяло в її руці, тож Аліса прожогом його відкинула: ще мить - і вона зникла б зовсім!

   "To jsem ale šťastněvyvázla!" řekla si Alenka, hodně ulekaná náhlou změnou, ale šťastná, že se vidí ještěna světě. "A teďdo zahrady!" a běžela, jak nejrychleji dovedla, k malým dvířkám. Ale běda! dvířka byla opět zavřena a zlatý klíček ležel opět na skleněném stolku, "a to je horší, než to bylo," myslilo si ubohé dítě, "neboťjsem nikdy nebyla tak malá, jako jsem teď- nikdy! A to je na mou věru velmi, velmi zlé!"

   - Ху-у! Ледь урятувалася! - сказала вона, вельми налякана цими змінами, але й невимовне рада, що живе ще на світі.

    - А тепер - до саду! - І вона чимдуж помчала до дверцят. Та ба! Дверцята знову виявилися замкнені, а ключик, як і перше, лежав на скляному столику.

    "Кепські справи, кепські, далі нікуди, - подумала нещасна дитина. - Ніколи-ніколи я ще не була такою манюсінькою! І треба ж отаке лихо на мою голову!"

   Jak vyřkla tato slova, uklouzla jí noha, a v mžiku, plác! byla po krk ve slané vodě. První, co jí napadlo, bylo, že nějak spadla do moře, "a v tom případěse vrátím domůvlakem," řekla si k sobě. (Alenka byla jednou s rodiči u moře a její představa mořského břehu od té doby byla řada kabin na svlékání, děti, hrabající v písku dřevěnými lopatkami, vzadu řada domůa za nimi železniční stanice.) Brzy však přišla na to, že se octla ve velké louži slz, které naplakala, když byla devět stop vysoká.

   На останньому слові вона посковзнулася і - шубовсть! - по шию опинилася в солоній воді. Спочатку вона подумала, що якимось дивом упала в море.

    - А коли так, - сказала вона собі, - то додому я повернуся залізницею.

    (Аліса тільки раз у житті побувала біля моря і дійшла загального висновку, що там усюди є купальні кабінки*, дітлахи, що длубаються в піску дерев'яними лопатками, вишикувані в рядок готелі, а за ними - залізнична станція.) Проте вона хутко здогадалася, що плаває в озері сліз, яке сама наплакала ще бувши велеткою.

   "Kéž bych byla tolik neplakala!" řekla Alenka, plavajíc v louži a hledajíc, jak by se z ní dostala ven. "Teďza to budu, myslím, potrestána tím, že se utopím ve vlastních slzách! Bude to podivné - ale všechno je dnes tak podivné..."

   - І чого було аж так ридати? - бідкалася Аліса, плаваючи туди-сюди в пошуках берега. - За те мені й кара!.. Ще потону у власних сльозах! Ото була б дивина! Щоправда, сьогодні - все дивина.

   Vtom zaslechla opodál jakési šplouchání a plavala tím směrem, aby se přesvědčila, co to je: nejprve se domnívala, že to je jistěnějaký mrož nebo nosorožec, pak se však upamatovala, jak je teďmaličká, a brzy rozpoznala, že je to jen myš, která do louže sklouzla asi stejnějako ona.

   Тут Аліса почула, як поблизу неї хтось хлюпочеться, і попливла на хлюпіт, аби з'ясувати, хто це. Спершу вона подумала, ніби то морж чи гіпопотам, але, згадавши, яка вона тепер маленька, зрозуміла, що то - звичайна миша, яка теж звалилась у воду.

   "Bude mi co platno k téhle myši promluvit?" pomyslila si Alenka. "Všechno je tu dole tak neobyčejné, že si myslím, že i myš bude mluvit; rozhodněvšak za pokus tostojí." Tak začala: "Ó Myško, neznáte cestu z tohoto jezera? Jsem už velmi unavena plaváním, ó Myško!" (Alenka se domnívala, že tohle je správný způsob, jak oslovit myš: nikdy předtím k myši nemluvila, vzpomněla si však, že viděla v bratrovělatinské gramatice: "Žába - žáby - žábě- žábu - ó žábo!") Myš se nani podívala jaksi zpytavěa neříkala nic; Alence se však zdálo, že na ni mrkla jedním očkem.

   - Чи є зараз якийсь сенс, - подумала Аліса, - заходити в балачку з цією мишею? Тут усе таке незвичайне, що балакати вона напевно вміє... Та, зрештою, треба спробувати.

    І вона звернулася до неї:

    - О, Мишо, чи не знаєте ви, де тут берег? Я вже дуже стомилася плавати, о, Мишо!

    Аліса вирішила, що до мишей слід звертатися саме так. Правда, досі подібної нагоди їй не випадало, але колись у братовому підручнику з граматики вона бачила табличку відмінювання:

    Наз. миша Род. миші Дав. миші Знах. мишу Оруд. мишею Місц. на миші Клич. мишо!

    Миша пильно глянула на Алісу й немовби підморгнула їй крихітним очком, але не озвалася й словом.

   "Možná že nerozumí česky," pomyslila si Alenka; "to bude, počítám, německá myš, která sem přišla s Jindřichem Ptáčníkem." (Vidíte, že se vší svou znalostí historie Alenka neměla jasné představy, jak dávno se co stalo.) Začala tedy znovu: "Wo ist meine Katze?", což byla první věta v její německé čítance. Myš prudce vyskočila z louže a Alence se zdálo, že se třese po celém těle hrůzou. "Ó, prosím za odpuštění!" zvolala spěšně, plna strachu, že se dotkla citů ubohého zvířátka. "Zapomněla jsem, že nemáte ráda koček."

   "Може, вона не тямить по-нашому? - подумала Аліса. - Може, це французька миша, що припливла з Вільгельмом Завойовником?" (Треба сказати, що попри всю свою обізнаність з історії, Аліса трохи плуталася в давності подій.)

    - Ou est ma chatte? - заговорила вона знову, згадавши найперше речення зі свого підручника французької мови.

    Миша мало не вискочила з води і, здавалося, вся затремтіла з жаху.

    - Перепрошую! - зойкнула Аліса, відчувши, що скривдила бідолашне звірятко. - Я зовсім забула, що ви недолюблюєте котів.

   "Nemám ráda koček!" zapískla Myš rozčileně. "Měla byste vy ráda kočky, kdybyste byla mnou?"

   - Недолюблюю котів?! - вереснула Миша. - А ти б їх долюблювала на моєму місці?!

   "Nu, možná že ne," řekla Alenka chlácholivě, "ale už se proto nehněvejte. -A přece bych si přála, abych vám mohla ukázat naši Mindu: myslím, že byste si zamilovala kočky, kdybyste ji viděla. To je vám takové mírné, drahé zvířátko," pokračovala Alenka, polo k myši a polo k sobě, plovajíc v louži, "a tak pěkněsedí u krbu a přede a olizuje si pacičky a umývá se - a je tak teploučká a měkoučká na chování - a tak ohromně dovede chytat myši - ó, prosím za odpuštění!" zvolala znovu, neboťtentokrát byla Myš celá zježená a Alenkacítila, že musí být doopravdy uražena. "Nebudeme o ní dál mluvit, nemáte-li to ráda."

   - Мабуть, що ні, - примирливо відказала Аліса. - Тільки не гнівайтесь... А все ж таки жаль, що я не можу показати вам нашу Діну. Ви б лише глянули - і одразу б закохалися в котів. Діна така мила і спокійна, - гомоніла Аліса чи то до Миші, чи то до себе, ліниво плаваючи в солоній воді, - сидить собі біля каміна і так солодко муркоче, лиже лапки і вмивається... А що вже пухнаста - так і кортить її погладити! А бачили б ви, як вона хвацько ловить мишей... Ой, вибачте, вибачте!.. - знову зойкнула Аліса, бо цього разу Миша вся наїжачилась, і Аліса збагнула, що образила її до глибини душі.

    - Ми більше не говоритимем про це, якщо вам не до вподоби.

   "Nebudeme - - vskutku!" křičela Myš, která se třásla od hlavy po ocas. "Jako kdybych já kdy mluvila o takovém předmětě! Naše rodina vždycky nenáviděla kočky: ošklivé, sprosté, nízké tvory! Aťuž to jméno neslyším!"

   - Ми?! Ми не говоритимем!.. - заверещала Миша, тремтячи усім тілом аж до кінчика хвоста. - Начебто я говорила про таке!.. Наш рід споконвіку ненавидить котів - огидні, ниці, вульгарні створіння! Чути про них не хочу!

   "Už ho nevyslovím, opravdu!" řekla Alenka, pospíchajíc změnit předmět rozmluvy. "Máte - máte ráda -- máte ráda - psy?" Myš neodpověděla, Alenka tedy dychtivěpokračovala: "U našich sousedůmají takového pěkného pejska, toho bych vám chtěla ukázat. Je to malý jezevčík a má taková chytrá očka, víte, a takovou dlouhou vlnivou hnědou srst! A donáší věci, které mu hodíte, a dovede se postavit a prosit o jídlo, a všechno možné dovede: - ani si to všechno nemohu vzpomenout- a patří zahradníkovi, víte, a ten říká, že je tak užitečný, a stojí za tisíce! A říká, že mu už pochytal všechny krysy, a - - oh, jemináčku!" zvolala Alenka lítostivým hlasem, "už jsem ji zase urazila!" NeboťMyš plavala pryč, jak nejrychleji dovedla, způsobujíc v louži úplné vlnobití.

   - Я більше не буду! - промовила Аліса і поквапилася змінити тему. - А чи любите ви со... собак?

    Миша мовчала, й Аліса палко повела далі:

    - Знали б ви, який милий песик живе з нами в сусідстві! Тер'єрчик - очка блискучі, шерсточка довга-предовга, руда й кучерява! Він уміє всілякі штучки: приносить, що кинуть, служить на задніх лапках - всього й не пригадаєш! А господар його, фермер, каже, що цьому песикові ціни нема, бо він, каже, вигублює до ноги всіх довколишніх щурів... 0-о-ой! - розпачливо зойкнула Аліса. - Я знов її образила!

    І справді, Миша щодуху пливла геть, женучи озером рясні жмури.

   Alenka na ni tedy zavolala konejšivě: "Myško, drahá! Vraťte se, drahoušku, a nebudeme už mluvit o kočkách ani o psech, nemáte-li jich ráda!" Kdyžto Myš uslyšela, obrátila se a zvolna plavala zpět: byla ve tváři úplněbledá (hněvem, pomyslila si Alenka) a řekla hlubokým, chvějícím se hlasem: "Pojďme na břeh a já vám povím příběh svého života a porozumíte, proč nenávidím kočky a psy."

   - Мишечко! шкряботушечко! - лагідно погукала Аліса. - Верніться, прошу вас! Ми вже не будемо говорити ні про котів, ні про собак, якщо вони вам такі немилі!

    Зачувши ці слова, Миша розвернулася і поволеньки попливла назад: обличчя в неї було бліде ("від гніву!" - вирішила Аліса), а голос - тихий і тремкий.

    - Ось вийдемо на берег, - мовила Миша, - і я розкажу тобі свою історію. Тоді ти зрозумієш, чому я так ненавиджу котів та собак.

   Byl nejvyšší čas, neboťlouže začínala být pomalu přeplněna zvířaty a ptáky, kteří do ní spadli: byla mezi nimi kachna a papoušek Lora, dokonce jeden Blboun, kterému říkali Dodo, orlík a několik jiných podivných stvoření. Alenka vedla a celá společnost plavala ke břehu.

   А виходити був саме час, бо в озерце набилося чимало птахів та звірів. Були тут і такий собі Качур, і Додо, і Папужка Лорі, й Орлятко, і ще якісь химерні істоти. І вся ця компанія на чолі з Алісою потягла на берег.

Text from ae-lib.org.ua