愛麗絲漫游奇境記
第 2 篇
Розділ другий
眼淚的池塘
Озеро сліз
“奇怪啊奇怪，”愛麗絲喊道，她那么惊奇，霎時，竟說不成話了，“現在 我一定變成最大的望遠鏡里的人了。再見了，我的雙腳！”她俯視自己的腳，遠 得快看不見了。“哦，我的可怜的小腳喲！誰再給你們穿鞋和系鞋帶呢，親愛的， 我可不能了，我离你們太遠了，沒法再照顧你們了，以后你們只好自己照顧自己 吧！……但是我必須對它們好一些，”愛麗絲又想道，“否則它們會不愿走到我 想去的地方的，對啦，每次圣誕節我一定要送它們一雙新的長統靴。”
- Все дивасніше й дивасніше! - вигукнула Аліса (з великого зачудування вона раптом забула як правильно говорити). - Тепер я розтягуюсь наче найбільша в світі підзорна труба! До побачення, ноги! (Бо ніг своїх вона вже майже не бачила - так хутко вони віддалялися).
- О бідні мої ноженята, хто ж вас тепер взуватиме, у панчішки вбиратиме? Напевно не я!.. Тепер ми надто далеко одне від одного, щоб я могла дбати про вас: мусите давати собі раду самі...
"А все ж я повинна їм догоджати, - додала подумки Аліса. - Бо ще ходитимуть не туди куди я хочу!.. О, вже знаю: я на кожне Різдво даруватиму їм нові чобітки".
她繼續盤算該怎么送禮：“我得把禮物打成包裹寄給它們，”她想，“呀， 多滑稽，給自己的腳寄禮物鼠這地址寫起來可太离奇了：
І вона почала міркувати, як це найкраще зробити.
- Чобітки доведеться слати з посланцем, метикувала вона. - От комедія - слати дарунки своїм власним ногам! І ще з якою чудернацькою адресою:
壁爐邊擱腳攔杆上
愛麗絲的右腳收
愛麗絲寄
Ш-ній ПРАВІЙ НОЗІ АЛІСИНІЙ
КИЛИМОК-ПІД-КАМІНОМ
ВІД АЛІСИ, 3 ЛЮБОВ'Ю
“哦，親愛的，我說的什么廢話呀！
- О людоньки, що за дурниці я верзу!
”就在這一剎那，她的頭撞到了大廳的 屋頂上。她現在至少有九英尺高了，她急忙拿起小金鑰匙向小花園的門跑去。
Тут вона стукнулася головою об стелю: ще б пак, її зріст сягав тепер за дев'ять футів! Вона мерщій схопила золотого ключика й гайнула до садових дверцят.
可怜的愛麗絲！現在最多只能側身躺在地下，用一只眼睛往花園里望，更沒 有可能進去了，于是她又哭了。
Бідолашна Аліса! Єдине, що вона могла зробити, лежачи на підлозі, - це зазирнути в садок одним оком. Надії дістатися туди лишалося ще менше, ніж досі. Вона сіла і знову зайшлася плачем.
“你不害澡嗎？”愛麗絲對自己說，“像你這么大的姑娘（說得很對），還 要哭。馬上停止，我命令你！”但她還不停地哭，足足掉了一桶眼淚。她還繼續 哭，直到身邊成了個大池塘，有四英尺深，半個大廳都變成池塘了。
- Як тобі не сором! - сказала собі Аліса. - Щоб отака велика дівчинка (чим не до речі сказано?) отак розпустила рюмси! Зараз же перестань, чуєш?
Але вона все плакала й плакала, розливаючись потоками сліз, аж поки наплакала ціле озерце, завглибшки з чотири дюйми і завширшки на півкоридора.
過了一會儿，她听到遠處輕微的腳步聲，她急忙擦干眼淚，看看誰來了。原 來那只小白兔又回來了，打扮得漂漂亮亮的，一只手里本著一雙白羊羔皮手套， 另一只手里拿著一把大扇子，正急急忙忙地小跑著過來。小白兔一邊走．一邊喃 喃自語地說：“哦，公爵夫人，公爵夫人！唉！假如我害她久等了，她可別生气 呵！”愛麗絲很希望來個人幫助自己，因此見到小白兔很失望。但是在小白兔走 近時，她還是怯生生地小聲說：“勞駕，先生……”這可把兔子嚇了一跳，扔掉 了白羔皮手套和扇子，拼命地跑進暗處去了。
Тут до її слуху долинуло дрібне лопотіння ніг. Аліса похапцем утерла очі, аби глянути, хто це. То повертався Білий Кролик: вишукано вбраний, з парою білих лайкових рукавичок в одній руці і віялом - у другій. Він дуже поспішав і бурмотів сам до себе:
- Ой, Герцогиня! Ой-ой Герцогиня! Вона ж оскаженіє, коли я змушу її чекати!
З розпачу Аліса ладна була просити помочі в кого завгодно, тож коли Кролик порівнявся з нею, вона знічено озвалася:
- Перепрошую, пане...
Кролик аж звився на місці - кинув віяло й рукавички, і очамріло дременув у темряву.
愛麗絲拾起了扇子和手套。這時屋里很熱，她就一邊搧著扇子，一邊自言自 語地說：“親愛的，親愛的，今天可淨是怪事，昨天還是那么正常，是不是夜里 發生的變化？讓我想想：我早晨起來時是不是還是我自己，我想起來了，早晨就 覺得有點不對頭。但是，要是我不是自己的話，那么我能是誰呢，唉！這可真是 個謎啊！”于是她就挨個儿地去想和她相同年齡的女孩子，她是變成了她們中的 哪一個了？
Аліса підняла одне й друге, і стала обмахуватися віялом: задуха в коридорі стояла страшенна.
- Який божевільний день! - сказала вона. - Ще вчора все йшло нормально... Цікаво, може, це я за ніч так перемінилася? Ану пригадаймо: коли я прокинулась - чи була я такою, як завжди? Щось мені пригадується, ніби я почувалася інакше. А якщо я не та, що була, то, скажіть-но, хто я тепер?.. Оце так головоломка...
І вона почала перебирати в пам'яті усіх своїх ровесниць, аби з'ясувати, чи не перетворилася вона часом на одну з них.
“我敢說，我不是愛達，”愛麗絲說，“因為她是長長的卷發，而我的根本 不卷。我肯定不是瑪貝爾，因為我知道各种各祥的事情，而她，哼！她什么也不 知道。而且，她是她，我是我，哎喲！親愛的，把我迷惑住了，真叫人傷腦筋。 我試試看，還記得不自己得過去知道的事情。讓我想一想四乘五是十二，四乘六 是十三，四乘七……唉，這樣背下去永遠到不了二十；況且乘法表也沒大意思。 讓我試試地理知識看：倫敦是巴黎的首都，而巴黎是羅馬的首都，羅馬是……不， 不，全錯了。我一定，一定已經變成了瑪貝爾了。讓我再試試背《小鱷魚怎樣……》。” 于是她把手交叉地放在膝蓋上，就像背課文那樣，一本正經地背起來了。她的聲 音嘶啞、古怪，吐字也和平時不一樣：
- Безперечно, я - не Ада, - розмірковувала вона. - В Ади волосся спадає кучерями, а в мене - не в'ється зовсім. І, безперечно, я не Мейбл: я ж бо знаю стільки всякої всячини, а вона - ой, вона така невігласка! Крім того, вона - то вона, а я - це я, а... О людоньки, як важко в усьому цьому розібратися!.. Ану перевірмо, чи знаю я те, що знала? Отже: чотири по п'ять дванадцять, чотири по шість - тринадцять, чотири по сім - е, так я ніколи не дійду до двадцяти! Втім, таблиця множення - ще не аґрумент... Перевірмо географію: Лондон - столиця Парижу, а Париж - Риму, а Рим... Ні, все неправильно! Мабуть, я таки не я, а Мейбл! Ану, прочитаю вірша "Хороша перепілонька..."
І схрестивши руки на колінах, так ніби вона проказувала вголос уроки, Аліса стала читати з пам'яті. Але й голос її звучав хрипко та дивно, і слова були не ті:
小鱷魚怎樣保養
它閃亮的尾巴，
把尼羅河水灌進
每一片金色的鱗甲。
Хороший крокодилонько
Качається в піску,
Пірнає в чисту хвиленьку,
Споліскує луску.
它笑得多么快樂，
伸開爪子的姿勢多么文雅，
它在歡迎那些小魚
游進它溫柔微笑著的嘴巴。
Як він покаже зубоньки,
Привітно сміючись,
То рибоньки-голубоньки
Самі у рот плись-плись!
“我相信背錯了。”可怜的愛麗絲一邊說著，一邊又掉下了眼淚：“我一定 真的成了瑪貝爾了，我得住在破房子里，什么玩具也沒有，還得學那么多的功課。 不行！我拿定主意了，如果我是瑪貝爾，我就呆在這井下，他們把頭伸到井口說： ‘上來吧！親愛的！”我只往上問他們：‘你們先得告訴我，我是誰，如果變成 我喜歡的人，我就上來，如果不是，我就一直呆在這里，除非我再變成什么人’…… 可是，親愛的！”愛麗絲突然哭起來：“我真想讓他們來叫我上去呀！實在不愿 意孤零零地呆在這儿了。”
- Це явно не ті слова, - зітхнула бідолашна Аліса зі слізьми на очах. - Я таки й справді Мейбл, і доведеться мені жити в убогому будиночку, де й гратися немає чим, зате ого скільки уроків треба вчити! Ні, цього не буде: якщо я Мейбл, то залишуся тут, унизу! Нехай скільки завгодно заглядають сюди і благають: "Вернися до нас, золотко!"
Я тільки зведу очі й запитаю: "Спершу скажіть, хто я є, і, коли мені ця особа підходить - я вийду нагору, а коли ні - не вийду. Сидітиму тут, аж доки стану кимось іншим".
Тут знову з її очей бризнули сльози.
- Чому ніхто сюди навіть не загляне!.. Я так втомилася бути сама!
她說話時，無意中看了一下自己的手，見到一只手上戴了小白兔的白羊羔皮 手套，她奇怪极了，“這怎么搞的？”她想，“我一定又變小了，”她起來步到 桌子邊，量一量自己，正像她猜測的那樣，她現在大約只有二英寸高了，而且還 在迅速地縮下去，她很快發現是拿著的那把扇子在作怪，于是她赶緊扔掉扇子， 總算快，要不就縮得沒有了。
З цими словами вона опустила очі і з подивом помітила, що, розмовляючи сама з собою, натягла на руку одну з Кроликових білих рукавичок.
- І як це мені вдалося? - майнуло у неї в голові. - Напевно, я знову меншаю?
Вона звелася й пішла до столика, аби примірятись: так і є - вона зменшилася десь до двох футів і швидко меншала далі. Причиною, як незабаром з'ясувалося, було віяло в її руці, тож Аліса прожогом його відкинула: ще мить - і вона зникла б зовсім!
“好險呀！”愛麗絲說。她真的嚇坏了，但總算自己還存在，因此很高興， “現在，該去花園了！”她飛快地跪到小門那儿，但是，哎喲，小門又鎖上了， 小金鑰匙像從前一樣仍在玻璃桌子上。“現在更糟糕了，”可怜的小愛麗絲想， “因為我還沒有這樣小過，從來沒有重我該說這太糟了！太糟了！”
- Ху-у! Ледь урятувалася! - сказала вона, вельми налякана цими змінами, але й невимовне рада, що живе ще на світі.
- А тепер - до саду! - І вона чимдуж помчала до дверцят. Та ба! Дверцята знову виявилися замкнені, а ключик, як і перше, лежав на скляному столику.
"Кепські справи, кепські, далі нікуди, - подумала нещасна дитина. - Ніколи-ніколи я ще не була такою манюсінькою! І треба ж отаке лихо на мою голову!"
她說話時，突然滑倒了，“扑通”一聲，咸咸的水已經淹到她的下巴了。她 第一個念頭是掉進海里了。她對自己說：“那么我可以坐火車回去了，”──愛 麗絲到海邊去過，看到海濱有許多更衣車，孩子們在沙灘上用木鏟挖洞玩。還有 一排出租的住房，住房后面是個火車站──然而不久，她就明白了，自己是在一 個眼淚的池塘里，這是她九英尺高的時候流出來的眼淚。
На останньому слові вона посковзнулася і - шубовсть! - по шию опинилася в солоній воді. Спочатку вона подумала, що якимось дивом упала в море.
- А коли так, - сказала вона собі, - то додому я повернуся залізницею.
(Аліса тільки раз у житті побувала біля моря і дійшла загального висновку, що там усюди є купальні кабінки*, дітлахи, що длубаються в піску дерев'яними лопатками, вишикувані в рядок готелі, а за ними - залізнична станція.) Проте вона хутко здогадалася, що плаває в озері сліз, яке сама наплакала ще бувши велеткою.
“但愿我剛才沒哭得這么厲害！”愛麗絲說話時來回游著，想找條路游出去， 現在我受報應了，我的眼沼快要把自己淹死啦！這又是樁怪事，說真的，今天盡 是怪事！”
- І чого було аж так ридати? - бідкалася Аліса, плаваючи туди-сюди в пошуках берега. - За те мені й кара!.. Ще потону у власних сльозах! Ото була б дивина! Щоправда, сьогодні - все дивина.
就在這時，她听到不遠的地方有划水聲，就向前游去，想看看是什么，起初， 她以為這一定是只海象或者河馬。然而，她一想起自己是多么小的時候，就立即 明白了，這不過是只老鼠，是像自己一樣滑進水里來的。
Тут Аліса почула, як поблизу неї хтось хлюпочеться, і попливла на хлюпіт, аби з'ясувати, хто це. Спершу вона подумала, ніби то морж чи гіпопотам, але, згадавши, яка вона тепер маленька, зрозуміла, що то - звичайна миша, яка теж звалилась у воду.
“它來有什么用處呢？”愛麗絲想，“同一只老鼠講話嗎？這井底下的事情 都是那么奇怪，也許它會說話的，不管怎樣，試試也沒害處，”于是，愛麗絲就 說，“喂，老鼠！你知道從池塘里出去的路嗎？我已經游得很累了。喂，老鼠！” 愛麗絲認為這是同老鼠談話的方式，以前，她沒有做過這种事，可她記得哥哥的 《拉丁文語法》中有：“一只老鼠……一只老鼠……喂，老鼠！”現在這老鼠狐 疑地看著她，好像還把一只小眼睛向她眨了眨，但沒說話。
- Чи є зараз якийсь сенс, - подумала Аліса, - заходити в балачку з цією мишею? Тут усе таке незвичайне, що балакати вона напевно вміє... Та, зрештою, треба спробувати.
І вона звернулася до неї:
- О, Мишо, чи не знаєте ви, де тут берег? Я вже дуже стомилася плавати, о, Мишо!
Аліса вирішила, що до мишей слід звертатися саме так. Правда, досі подібної нагоди їй не випадало, але колись у братовому підручнику з граматики вона бачила табличку відмінювання:
Наз. миша Род. миші Дав. миші Знах. мишу Оруд. мишею Місц. на миші Клич. мишо!
Миша пильно глянула на Алісу й немовби підморгнула їй крихітним очком, але не озвалася й словом.
“也許它不懂英語，”愛麗絲想，“她是同征服者威廉（威廉（1027或1028 -1087）原為諾曼第（現法國的諾曼第半島）公爵，后來征服并統一了英國）一起 來的，”（盡管愛麗絲有些歷史知識，可搞不清這些事情已經多久了。）于是， 她又用法語說：“我的貓在哪里，”這是她的法文課本的第一句話。老鼠一听這 話，突然跳出水面，嚇得渾身發抖，愛麗絲怕傷害了這個可怜的小動物的感情， 赶快說：“請原諒我！我忘了你不喜歡貓。”
"Може, вона не тямить по-нашому? - подумала Аліса. - Може, це французька миша, що припливла з Вільгельмом Завойовником?" (Треба сказати, що попри всю свою обізнаність з історії, Аліса трохи плуталася в давності подій.)
- Ou est ma chatte? - заговорила вона знову, згадавши найперше речення зі свого підручника французької мови.
Миша мало не вискочила з води і, здавалося, вся затремтіла з жаху.
- Перепрошую! - зойкнула Аліса, відчувши, що скривдила бідолашне звірятко. - Я зовсім забула, що ви недолюблюєте котів.
“不喜歡貓！”老鼠激動而尖聲地喊著，“假如你是我的話，你喜歡貓嗎？”
- Недолюблюю котів?! - вереснула Миша. - А ти б їх долюблювала на моєму місці?!
“也許不，”愛麗絲撫慰著說，“別生我的气了。可是我還是希望你能夠看 到我的貓──，黛娜，只要你看到她，就會喜歡貓了，她是一個多么可愛而又安 靜的小東西呀。”愛麗絲一面懶散地游著，一面自言自語地繼續說，“她坐在火 爐邊打起呼嚕來真好玩，還不時舔舔爪子，洗洗臉，摸起來綿軟得可愛。還有， 她抓起老鼠來真是個好樣的……，哦，請原諒我。”這次真把老鼠气坏了。愛麗 絲又喊道：“如果你不高興的話，咱們就不說她了。”
- Мабуть, що ні, - примирливо відказала Аліса. - Тільки не гнівайтесь... А все ж таки жаль, що я не можу показати вам нашу Діну. Ви б лише глянули - і одразу б закохалися в котів. Діна така мила і спокійна, - гомоніла Аліса чи то до Миші, чи то до себе, ліниво плаваючи в солоній воді, - сидить собі біля каміна і так солодко муркоче, лиже лапки і вмивається... А що вже пухнаста - так і кортить її погладити! А бачили б ви, як вона хвацько ловить мишей... Ой, вибачте, вибачте!.. - знову зойкнула Аліса, бо цього разу Миша вся наїжачилась, і Аліса збагнула, що образила її до глибини душі.
- Ми більше не говоритимем про це, якщо вам не до вподоби.
“還說‘咱們’呢！”老鼠喊著，連尾巴梢都發抖了，“好像我愿意說似的！ 我們家族都仇恨貓，這种可惡的、下賤的、粗鄙的東西！再別讓我听到這個名字 了！”
- Ми?! Ми не говоритимем!.. - заверещала Миша, тремтячи усім тілом аж до кінчика хвоста. - Начебто я говорила про таке!.. Наш рід споконвіку ненавидить котів - огидні, ниці, вульгарні створіння! Чути про них не хочу!
“我不說了，真的！”愛麗絲說著，急忙改變了話題，“你……喜歡……喜 歡……狗嗎？”老鼠沒回答，于是，愛麗絲熱心地說了下去，“告訴你，我家不 遠有一只小狗，─只眼晴明亮的小獵狗，你知道，它長著那么長的棕色卷毛。它 還會接住你扔的東西，又會坐起來討吃的，還會玩各式各樣的把戲，它是一個農 民的，你可知道，那個農民說它真頂用，要值一百英鎊哪！說它還能殺掉所有的 老鼠……哦，親愛的！”愛麗絲傷心地說，“我怕又惹你生气了。”老鼠已經拼 命游遠了，它游開時，還弄得池塘的水一陣波動。
- Я більше не буду! - промовила Аліса і поквапилася змінити тему. - А чи любите ви со... собак?
Миша мовчала, й Аліса палко повела далі:
- Знали б ви, який милий песик живе з нами в сусідстві! Тер'єрчик - очка блискучі, шерсточка довга-предовга, руда й кучерява! Він уміє всілякі штучки: приносить, що кинуть, служить на задніх лапках - всього й не пригадаєш! А господар його, фермер, каже, що цьому песикові ціни нема, бо він, каже, вигублює до ноги всіх довколишніх щурів... 0-о-ой! - розпачливо зойкнула Аліса. - Я знов її образила!
І справді, Миша щодуху пливла геть, женучи озером рясні жмури.
愛麗絲跟在老鼠的后面柔聲細气地招呼它：“老鼠啊，親愛的，你還是回來 吧，你不喜歡的話，咱們再也不談貓和狗了！”老鼠听了這話，就轉過身慢慢地 向她游來，它臉色蒼白（愛麗絲想一定是气成這樣的），用低而顫抖的聲音說： “讓我們上岸去吧，然后我將把我的歷史告訴你，這樣你就會明白我為什么也恨 貓和狗了。”
- Мишечко! шкряботушечко! - лагідно погукала Аліса. - Верніться, прошу вас! Ми вже не будемо говорити ні про котів, ні про собак, якщо вони вам такі немилі!
Зачувши ці слова, Миша розвернулася і поволеньки попливла назад: обличчя в неї було бліде ("від гніву!" - вирішила Аліса), а голос - тихий і тремкий.
- Ось вийдемо на берег, - мовила Миша, - і я розкажу тобі свою історію. Тоді ти зрозумієш, чому я так ненавиджу котів та собак.
真是該走了，因為池塘里已經有了一大群鳥獸，有一只鴨子、─只渡渡鳥 （一种現已絕种的鳥，原產非洲毛里求斯。）、一只鸚鵡，一只小鷹和一些稀奇 古怪的動物。愛麗絲領著路，和這群鳥獸一起自岸邊游去。
А виходити був саме час, бо в озерце набилося чимало птахів та звірів. Були тут і такий собі Качур, і Додо, і Папужка Лорі, й Орлятко, і ще якісь химерні істоти. І вся ця компанія на чолі з Алісою потягла на берег.