我一直都在引用以前寄給歇洛克·福爾摩斯的報告。可是敘述到這裡，我又不得不放棄這種方法，再度依靠我的回憶，借助於我當時的日記了。隨便幾段日記就能使我想起那些詳盡無遺的、深印在我記憶之中的情景。好吧，我就從我們在沼地裡徒勞無功地追捕了一陣逃犯和經歷了那次奇遇的那個早晨談起吧。
Досі я міг цитувати звіти, які надсилав Шерлоку Холмсу в перші дні свого перебування в замку Баскервілів. Тепер же я дійшов у своїй розповіді до тієї межі, де змушений облишити цей метод і знову покластися на пам'ять, допомагаючи їй щоденником, який вів увесь час. Кілька уривків з нього дозволять мені підійти до подій, які до останньої дрібниці закарбувалися в моїй голові. Отож я розповідатиму далі, розпочавши з ранку, що настав після нашої невдалої погоні за каторжником, та інших дивних подій на пустищі.
十月十六日——今天是個陰晦多霧、細雨蒙蒙的日子。房子被滾滾而來的濃霧重重包圍起來，可是濃霧也不時上升，露出荒漠起伏的沼地來，山坡上有纖細的如同縷縷銀絲似的水流，遠處突出的岩石的濕漉漉的表面，被天光照得閃閃爍爍，由表及裡都沉浸在陰鬱的氣氛之中。昨夜的驚恐在準男爵的身上產生了惡劣的影響；我感到心情沉重，有一種危險迫在眉睫的感覺——而且是一種始終存在的危險，由於我形容不出來，所以也就顯得特別可怕。東西
16 жовтня. Нудний туманний день, сіється дрібний дощ. Над баскервільським замком низько пливе громаддя важких хмар, час від часу вони трохи піднімаються, і тоді стає видно похмуре й горбкувате пустище, пагорби з тонкими сріблястими жилами на схилах, валуни віддалік, які починають блищати, коли на їхні мокрі боки падає світло. Сумно і надворі, і в будинку. Баронет усе ще перебуває в похмурому гуморі після нічних переживань. У мене теж якийсь тягар на серці, я постійно відчуваю, що мені загрожує небезпека, ще жахливіша від того, що я не можу визначити, звідки вона на мене насувається.
難道我這種感覺是毫無來由的嗎？只要考慮一下連續發生的這一長串意外的事件就會明白，這些都說明在我們的周圍正進行着一件有計劃的罪惡活動。這莊園的前一個主人的死，分毫不爽地應驗了這家族中的傳說的內容，還有農民們一再聲稱的在沼地裡出現的怪獸。我曾兩次親耳聽到了很象是一隻獵狗在遠處嗥叫的聲音，這竟會是真正超乎自然的事？ 簡直是既不可信也不可能。一隻魔犬，可是又留下了爪印，又能嗥叫衝天，這實在是不可想象的事。斯台普吞可能會信這套鬼話，摩梯末也可能；可是如果我還能算是稍具常識的話，無論如何我也不能相信這樣的事。如果我自己對此也信以為真的話，那就無異於甘心把自己降低到這些可憐的莊稼人的水平。他們把那狗說成妖魔鬼怪還不夠，甚至還把它形容成口、眼都向外噴着地獄之火。福爾摩斯決不會聽信這些異想天開的說法，而我則是他的代理人。我就兩次在沼地裡聽到過這種叫聲。可是事實終歸是事實啊，假如真的有什麼大獵狗跑到沼地上來的話，那就一切都好解釋了。可是這樣一隻獵狗能藏到什麼地方去呢？它到哪裡去找吃的呢？它是從哪裡來的呢？白天為什麼沒有人看到它呢？不可否認，不管是合乎自然法則的解釋或是不合乎自然法則的解釋，現在都同樣地難於說得通。暫且先放下這只獵狗不提，那麼在倫敦發現的那個“人”總是事實啊！馬車裡的那個人，還有警告亨利爵士不要到沼地來的那封信，這至少是真的吧。這可能是個要保護他的朋友干的事，但也同樣可能是個敵人干的事。那個朋友或敵人現在究竟在哪裡呢？他是仍舊在倫敦呢，還是已經跟蹤我們到了這裡呢？他會不會……會不會就是我所看到的在岩崗上站着的那個陌生人呢？
А хіба я не маю підстав почувати себе саме так? Візьміть до уваги довгий ланцюг подій, які геть усі вказують на існування якихось зловісних сил, що діють навколо нас. У цьому ланцюзі і смерть останнього хазяїна баскервільського замку, яка сталася точно за обставин, зазначених у сімейних переказах, і непоодинокі розповіді селян про появу в пустищі якоїсь дивної істоти. Двічі я сам на власні вуха чув звуки, схожі на далекий собачий гавкіт. Неймовірно, неможливо, щоб вони перебували поза межами дії звичайних законів природи. Примарний собака, який залишає цілком матеріальні сліди і сповнює повітря виттям,— ні, про таке не можна й помислити. Степлтон, а також Мортімер вірять, можливо, у цей забобон, але якщо я маю хоч одну добру якість,— то це здоровий глузд, і ніщо не переконає мене перейти в їхню віру. Зробити так означало б опуститися до рівня селян, яким мало звичайного лютого собаки, їм ще обов'язково треба, щоб у того собаки з пащі й очей бурхало пекельне полум'я. Холмс не захотів би навіть слухати про подібні химери, а я тут є його довіреною особою. Проте факти залишаються фактами: я сам двічі на власні вуха чув у пустищі це виття. І якщо там справді ганяє величезний собака, то все стає зрозумілим. Але де такий собака ховається, де знаходить собі їжу, звідки він прибіг, як це виходить, що ніхто не бачить його вдень? Доводиться визнати, що пояснити все це природними причинами майже так само важко, як і якимись іншими. І потім, якщо навіть не брати собаку до уваги, залишаються чиїсь підступи в Лондоні, чоловік у кебі, а також лист, в якому сера Генрі застерігали відносно пустища. У всякому разі, тут немає нічого неприродного, хоч докласти до цього рук міг як друг, намагаючись захистити баронета, так і ворог. Де він тепер, цей друг чи ворог? Зостався в Лондоні чи приїхав сюди слідом за нами? Невже... Невже той незнайомий на гранітній вершині пагорба — це він?
確實是我只看到了他一眼，可是有幾點我是可以肯定的。 他絶不是我在這裡所見到過的人，而我現在和所有的鄰居都見過面了。那身形遠比斯台普吞高得多，也遠比弗蘭克蘭為瘦。說不定可能是白瑞摩，可是我們已把他留在家裡了，而且我可以肯定，他是不會跟蹤我們的。這樣說，一定還有一個人在尾隨着我們，正如同有一個陌生人在倫敦尾隨我們一樣，我們一直也未能把他甩掉。如果我們能抓住那個人的話，那麼，我們的一切困難就都迎刃而解了。為了達到這一目的，我現在非得全力以赴不可。
Щоправда, я бачив його тільки мигцем, проте в дечому можу заприсягтися. Він не належить до тих, кого я тут зустрічав, а я вже знаю всіх наших сусідів. На зріст він вищий за Степлтона і набагато худіший від Френкленда. То міг би бути Беррімор, але ми залишили його в баскервільському замку, і він, я впевнений, не подався слідом за нами. Отже, так само як це було в Лондоні, тут нас і далі вистежує якийсь незнайомець. Здихатися його нам не пощастило. Якби мені вдалося знайти цього чоловіка, тоді всі ускладнення для нас нарешті закінчились би. А тому всі свої зусилля я повинен спрямувати на це.
我的第一種想法是打算把我的整個計劃都告訴亨利爵士；第二種想法，我認為也是最聰明的想法，那就是自己幹自己的，儘量不和任何人談起。他顯得沉默而茫然，那沼地的聲音已使他的神經受到了不可思議的震驚，我不願再以任何事情來加深他的焦慮，為了達到自己的既定目的，我就必須採取單獨的行動了。
Першим моїм бажанням було розповісти про свій план серові Генрі. Та добре поміркувавши, я дійшов набагато розумнішої думки — грати у свою власну гру і менше молоти язиком. Сер Генрі мовчить, до всього неуважний. Оте виття в пустищі неабияк вплинуло на його нерви. Я нічого йому не казатиму, щоб не посилювати його неспокій, але вживу своїх власних заходів для досягнення поставленої мети.
今天早飯之後，我們又出了一件小事。白瑞摩要求和亨利爵士單獨談話，他倆在爵士的書房裡關起門來待了一會。我坐在彈子房裡不止一次聽到談話的聲音變得高了起來，我很明了所談的是什麼問題。過了一會兒，準男爵就打開房門叫我進去了。
Сьогодні вранці після сніданку у нас розігралася невеличка сценка. Беррімор попросив у сера Генрі дозволу поговорити з ним, і вони ненадовго усамітнились у хазяйському кабінеті. Сидячи в більярдній, я кілька разів чув, як вони підвищували голоси, і чудово уявляв, про що йде мова. За якийсь час баронет відчинив двері й покликав мене.
“白瑞摩認為他有一點不滿之處，”他說道，“他認為在他自願地把秘密告訴我們之後，我們就去追捕他內弟的這種做法是不公平的。”
— Беррімор на нас ображений,— сказав сер Генрі. — Він вважає, що ми повелися нечесно, побігши полювати на його шуряка, чию таємницю він нам відкрив з власної волі.
管事的站在我們的面前，面色很蒼白，可是很鎮定。
Дворецький стояв перед нами дуже блідий, але тримав себе в руках.
“也許我說話太過火了一些，爵爺，”他說道，“如果是這樣的話，我就求您寬恕。但是，在今晨我聽見你們兩位回來並得知你們是去追捕塞爾丹的時候，確實感到非常吃驚。這個可憐的傢伙，不用我再給他添什麼麻煩就已經夠他苦鬥一陣的了。”
— Я, можливо, трохи погарячкував, сер,— сказав він,— і якщо це так, то тоді мені слід вибачитися. Водночас я був дуже здивований, коли почув, що ви, двоє джентльменів, повернулися вранці з пустища, й дізнався про ваше полювання на Селдена. Бідоласі й так доводиться скрутно, не вистачає ще, щоб я когось пускав по його сліду.
“如果你真是自願地告訴了我們的話，也許事情就不會這樣了，”準男爵說道，“但實際情況卻是當你，或者還不如說是當你太太被迫不得不說的時候才告訴我們的。”
— Якби ви розповіли все з власної волі, то це була б зовсім інша річ,— відповів баронет,— а насправді ви заговорили, точніше, заговорила ваша дружина, тільки тоді, коли на вас натиснули, і ви нічого іншого зробити не могли.
“我真沒有想到您竟會利用了這一點，亨利爵士……我真沒想到。”
— Я не припускав, що ви скористаєтеся з цього, сер Генрі, аж ніяк не припускав.
“這個人對社會說來是個危險。在沼地裡到處都是孤立無援的人家，而他又是個無法無天的人，只要看他一眼，你就能明白這一點了。比如說，你就看斯台普吞先生的家吧，就只有他一個人保護家。除非塞爾丹重新被關進監獄，否則誰也不會感到安全。”
— Селден небезпечний для суспільства. У пустищі людських осель обмаль, стоять вони далеко одна від одної, а він такий, що ні перед чим не зупиниться. Досить лише глянути на його обличчя, щоб зрозуміти це. Візьміть, наприклад, будинок містера Степлтона: єдиний його захисник — це сам хазяїн. Ніхто не може почувати себе в безпеці, поки злочинець не опиниться за ґратами.
“他絶不會闖進任何人家的，爵爺，這一點我可以向您保證。反正他在這裡再不會騷擾任何人了，我向您保證，亨利爵士，過不了幾天就可做好必要的安排，他就要去南美了。看在上帝的面上，爵爺，我懇求您不要讓警察知道他還在沼地裡。在那裡他們已經放棄了對他的追捕了，他可以一直安靜地藏到準備好船隻的時候為止。您若告發了他，就一定要使我和我的妻子遭到麻煩。我懇求您，爵爺，什麼也不要和警察說。”
— Селден ні до кого в будинок не полізе, сер. У цьому я вам присягаюсь. В Англії він більше нікому не завдасть лиха. Запевняю вас, сер Генрі, за кілька днів буде зроблено всі необхідні приготування, і він вирушить у Південну Африку. Заради Бога, сер, благаю вас не повідомляти поліцію про те, що Селден усе ще в пустищі. Полювати тут на нього вже перестали, отож він може спокійно ховатися, чекаючи, коли буде знайдено потрібний йому пароплав. Виказавши його, ви накличете на мою дружину й на мене великі неприємності. Благаю вас, сер, не звертайтесь до поліції.
“你看怎麼樣，華生？”
— А ви що скажете, Вотсоне?
我聳了聳肩。“如果他能安全地離開這個國家，那就能給納稅人減去一樁負擔呢。”
Я знизав плечима:
— Якщо він без перешкод зникне з Англії, платникам податків стане легше.
“可是他會不會在臨走以前搞誰一傢伙呢？”
— А раптом він пограбує кого-небудь перед від'їздом?
“他不會這樣發瘋的，爵爺，他所需要的一切東西我們都給他準備齊全了。他若再犯一次罪就會暴露他的藏身之所了。”
— Ні, сер, він ніколи не піде на таке божевілля. Ми забезпечили його всім необхідним. Вчинити злочин означало б для нього показати, де він ховається.
“這倒是實話，”亨利爵士說道，“好吧，白瑞摩……”
— Це правда,— мовив сер Генрі. — Добре, Берріморе...
“上帝祝福您，爵爺，我從心眼裡感激您！如果他再度被捕的話，我那可憐的妻子一定要活不成了。”
— Нехай благословить вас Бог, сер, дякую вам від усього серця! Якби Селдена знову впіймали, мою нещасну дружину це вбило б.
“我想咱們這是在慫恿助成一件重大的罪行吧，華生？可是在聽了他剛纔說的那些話以後，我覺得好象已經不能再檢舉那人似的，算了吧！好吧，白瑞摩，你可以走了。”
— Як на мене, Вотсоне, то зараз ми допомагаємо здійснити карний злочин. Але після всього, що ми тут почули, я чомусь не почуваю себе здатним виказати цього чоловіка, отож покінчимо з цим. Гаразд, Берріморе, ви можете йти.
那人一邊斷斷續續地說了些感謝的話，一邊轉過身去，可是他猶豫一下之後又迴轉身來。
Промовивши уривчастим голосом кілька вдячних слів, дворецький пішов був до дверей, але зупинився й повернув назад.
“您對我們太好了，爵爺，我願盡我所能地來報答您。我知道一件事，亨利爵士，也許我早就該說出來了，可是這還是在驗屍之後很久我才發現的。關於這件事我還沒有向任何人提過，這是一件和查爾茲爵士的死有關的事。”
— Ви так добре до нас поставилися, сер, що мені хочеться зробити для вас усе, що я можу. Мені дещо відомо, сер Генрі, і, мабуть, я розповів би все раніше, але про ці речі я дізнався вже потім, коли слідство було закінчено. Я нікому ні про що й словом не прохопився. Мова йде про смерть сера Чарльза. Ми з баронетом схопилися на ноги.
準男爵和我兩個人都站了起來。“你知道他是怎麼死的嗎？”
— Вам відомо, як він помер?
“不，爵爺，這個我可不知道。”
— Ні, сер, цього я не знаю.
“那麼，你知道什麼呢？”
— А що ж тоді вам відомо?
“我知道當時他為什麼站在那門旁，那是為了要和一個女人會面。”
— Я знаю, чому він був біля хвіртки так пізно. Щоб зустрітися з жінкою.
“去和一個女人會面！他？！”
— Щоб зустрітися з жінкою? Сер Чарльз?
“是的，爵爺。”
— Так, сер.
“那個女人叫什麼？”
— І як її звуть?
“她的姓名我沒法告訴您，爵爺，可是，我可以告訴您那姓名的字頭。她那姓名的字頭是Ｌ．Ｌ．”
— Цього я не знаю, сер, але перші літери імені й прізвища сказати можу: «Л. Л.».
“這你是怎麼知道的，白瑞摩？”
— Звідки це вам відомо, Берріморе?
“啊，亨利爵士，您伯父在那天早晨收到了一封信。他經常收到很多信件，因為他是個聞名的人物，而且還以心地善良著稱，因此，無論是誰，在發生困難的時候，都喜歡求助於他。可是那天早晨，碰巧只有那一封信，所以引起了我特別的注意。那信是從庫姆·特雷西地方寄來的，而且是女人的筆跡。”
— Ваш дядечко, сер Генрі, одержав того ранку листа. Їх надходило до нього кожного дня багато, бо чоловік він відомий, мав добре серце, а тому кожний, хто опинявся у скруті, охоче звертався до нього по допомогу. Але трапилося так, що того ранку був лише один лист, тому я й звернув на нього увагу. Він надійшов з Кумбі-Трейсі, а адресу було написано жіночим почерком.
“嗯？”
— А що було далі?
“啊，爵爺，要不是因為我太太的關係，我決不會想起這件事來的，也許我永遠也想不起來了呢。剛剛幾個禮拜以前，在她清理查爾茲爵士的書房的時候——從他死以後還一碰也沒碰過呢——在爐格後面發現了一封燒過的信紙的灰燼。信已大部燒焦，碎成小片，只有信末的一小條還算完整，字跡在黑地上顯得灰白，還可以看得出來。看來很象是信末的附筆，寫的是：‘您是一位君子，請您千萬將此信燒掉，並在十點鐘的時候到柵門那裡去。’下面就是用Ｌ．Ｌ．這兩個字頭簽的名。”*
— Ну, сер, далі я про той лист взагалі перестав думати і ніколи б про нього більше не згадав, якби не моя дружина. Кілька тижнів тому вона взялася прибрати в робочому кабінеті сера Чарльза — після його смерті туди ще ніхто не заходив — і знайшла в глибині каміна залишки спаленого листа. Більша його частина перетворилася на попіл, але малесенький клаптик, краєчок сторінки, вцілів, і написане ще можна було прочитати, хоч чорнило й посіріло від вогню. Як на нашу думку, то був постскриптум в кінці листа, і в ньому говорилося: «Благаю вас, благаю як джентльмена, спаліть цього листа і будьте біля хвіртки о десятій годині». Внизу стояли ініціали «Л. Л.».
“那張字條還在你那兒嗎？”
— Цей клаптик паперу у вас?
“沒有了，爵爺，我們一動，它就粉碎了。”
— Ні, сер, він розсипався на порох у мене в руках.
“查爾茲爵士還收到過同樣筆跡的信件嗎？”
— А до того сер Чарльз одержував листи, написані таким же почерком?
“噢，爵爺，我並沒有特別注意他的信件。只是因為這封信是單獨寄來的，所以我才注意到了它。”
— Не знаю, сер, я не звертав особливої уваги на його листи. Я й до цього листа не дуже придивлявся, просто того дня він був єдиним.
“你也弄不清Ｌ．Ｌ．是誰嗎？”
— А ви не здогадуєтеся, хто це «Л. Л.»?
“弄不清，爵爺，我比您知道得並不多。可是我想，如果咱們能夠找到那位女士的話，那麼關於查爾茲爵士的死，咱們就會多知道些情況了。”
— Ні, сер. Так само, як і ви. Але, гадаю, якби нам пощастило знайти цю леді, ми дізнались би про смерть сера Чарльза набагато більше.
“我真莫名其妙，白瑞摩，這樣重要的情況你怎麼竟會秘而不宣？”
— Не розумію вас, Берріморе, як ви додумалися приховати таку важливу інформацію!
“噢，爵爺，那正是我們自己的煩惱剛剛到來之後。還有就是，爵爺，我們兩人都很敬愛查爾茲爵士，我們不能不考慮到他對我們的厚意。我們認為把這件事兜出來對我們那位可憐的主人並沒有什麼好處，再加以這問題還牽連到一位女士，當然就更該小心從事了。即使是在我們當中最好的人……”
— Розумієте, сер, зразу ж після того як ми знайшли лист, нас спіткало власне лихо. Та й сера Чарльза ми з дружиною дуже любили, бо він стільки для нас зробив. Отож якби ми й почали ворушити минуле, серові Чарльзу це все одно не допомогло б, а коли в справі замішано жінку, треба бути особливо обережним. Навіть найкращі з нас...
“你以為這一點會有傷他的名譽嗎？”
— Ви подумали, що це може завдати шкоди його репутації?
“嗯，爵爺，我想這總不會有什麼好結果的。可是您現在對我們這樣好，使我覺得，如果我不把這件事的全部情況都告訴您，那我就太對不起您了。”
— Я подумав, сер, що нічого доброго це дати не може. Але сьогодні ви повелися з нами дуже доброзичливо, і з мого боку було б негарно не сказати вам усього, що я знаю.
“好極了，白瑞摩，你可以走了。”當管事的走了以後，亨利爵士轉身向我說道，“喂，華生，您對這新發現怎麼看法？”
— Дуже добре, Берріморе, ви можете йти.
Коли дворецький вийшов, сер Генрі повернувся до мене.
— Ну, Вотсоне, що ви думаєте про цей новий промінь світла?
“好象又是一個難解的問題，弄得比以前更加使人莫名其妙了。”
— Від нього темрява, здається, стала ще густішою.
“我也是這樣想呢，可是隻要咱們能夠查明Ｌ．Ｌ．這個人，可能就會把整個問題都搞清楚了。咱們能得到的線索就是這麼多了，咱們已經知道，有人瞭解事情的真相，只要能找到她就好了。您認為咱們應當從何着手呢？”
— Я теж так вважаю. Але якби нам пощастило знайти цю «Л. Л.», усе прояснилося б. Та ми знаємо вже чимало. Знаємо, що існує жінка, якій відомо саме те, що нас цікавить, і нам треба лише знайти її. Що, на вашу думку, нам слід тепер зробити?
“馬上將全部經過告訴福爾摩斯，這樣就能把他一直在尋找的線索供給他了。如果這樣還不能把他吸引到這裡來，那才真是怪事呢。”
— Негайно написати про все Холмсу. Це дасть йому той ключ, який він намагався знайти. Я майже впевнений, що він зразу ж сюди приїде.
我馬上回到自己的屋裡去，給福爾摩斯寫了關於今早那次談話的報告。我很清楚，他最近很忙，因為從貝克街寄來的信很少。寫得也短，對於我所供給他的消息也沒有提出什麼意見，而且更難得提到關於我的任務。無疑的是他的精神已全部貫注在那封匿名恐嚇信的案件上面了。可是，事情的這種新的進展，定會引起他的注意並能恢復他對這個案子的興趣的。他現在若是在這裡有多好啊。
Я пішов до себе й написав Холмсу докладний звіт про цю вранішню розмову. Останнім часом мій друг, наскільки я розумію, дуже заклопотаний, бо листи, які я одержую з Бейкер-стріт, тепер нечисленні й короткі, інформація, яку я йому дав, у них ніяк не коментується, а мета мого приїзду сюди згадується лише побіжно. Очевидно, справа про шантаж забирає в нього всі сили. А проте нові факти неодмінно привернуть його увагу, в ньому знову заговорить цікавість до тутешніх подій. Як би мені хотілося, щоб він був тут!
十月十七日——今天大雨終日，澆得常春藤唰唰作響，房檐水滴瀝瀝。我想起了那個身處荒涼、寒冷而又無遮無蓋的沼地裡的逃犯。可憐的人啊！不管他犯的是什麼罪，他現在所吃的苦頭，也總算贖了他的罪了。我又想起了另一個人—— 馬車裡的那個面孔，月亮前面的那個人影，那個隱蔽的監視者和不可解的人——難道他也暴身于傾盆大雨之中嗎？傍晚時分，我穿上了雨衣雨鞋，在濕軟的沼地裡走出去很遠，心裡充滿着可怕的想象，雨打在我的臉上，風在我的耳旁呼哨。
但求上帝援助那些流落在大泥潭裡的人吧，因為連堅硬的高地都變成了泥淖了。我終於找到了那黑色的岩崗，就是在這岩崗上，我看到過那個孤獨的監視人，我從它那嵯峨的絶頂，一眼望到遠近一無樹木的陰慘的高地。暴風夾雜着大雨，刷過赤褐色的地面，濃重的青石板似的雲層，低低地懸浮在大地之上，又有綹綹的灰色殘雲，拖在奇形怪狀的山邊。在左側遠處的山溝裡，巴斯克維爾莊園的兩座細長的塔樓，隔着霧氣，半隱半現地矗立在樹林高處。除了那些密佈在山坡上的史前期的小房之外，這要算是我所能見到的唯一的人類生活的跡象了。哪裡也看不到兩晚之前我在同一地點所見到過的那個孤獨的人的蹤影。
17 жовтня. Сьогодні цілий день ллє дощ, вода біжить з даху й шурхотить у листі плюща на стіні. Згадався каторжник у похмурому, холодному пустищі, де ніде сховатися від дощу. Нещасний! Хоч би які були вчинені ним злочини, зараз йому доводиться скрутно, і це певною мірою спокутує його провину. А потім я подумав ще про одного чоловіка — обличчя у віконечці кеба, постать на тлі Місяця. Він, цей невидимий підглядач, людина з темряви, також бродить у цю зливу просто неба? Ввечері я надів плащ і подався далеко в глиб залитого водою пустища, яке моя уява наповнила якимись небезпечними тінями, а дощ періщив мені в обличчя й у вухах свистів вітер. Нехай боронить Бог того, хто забреде тепер у велику Грімпенську трясовину, бо навіть гориста частина пустища перетворюється на грузьке болото. Я знайшов чорний скелястий пагорб, на якому бачив напередодні самотню постать підглядача, і з його кам'янистої вершини оглянув невисоке голе плато. Його жовтувато-коричневою поверхнею прокочувалися шквали дощу, над землею низько слалися важкі свинцеві хмари, сповзаючи сірими вінками із схилів химерних на вигляд пагорбів. Далеко-далеко в улоговині по ліву руку від мене піднімалися над деревами ледве видні в тумані дві вузькі вежі замку Баскервілів. Це була єдина ознака існування тут людського життя, якщо не брати до уваги доісторичних халуп, густо розкиданих по схилах горбів. І ніде жодних слідів самотнього чоловіка, якого я бачив на цьому самому місці дві ночі тому.
當我走回去的時候，摩梯末醫生趕了上來，他駕着他那輛雙輪馬車，走在一條通向邊遠的弗歐麥爾農舍的坎坷不平的沼地小路上。他一向非常關心我們，几乎沒有一天他不到莊園來看看我們過得好不好。他一定要我上他的馬車，所以我就搭他的車回家了。我知道他近來由於那只小長耳獚犬的失蹤而非常煩惱；那小狗自從有一次亂跑跑到沼地裡去以後，一直沒有回來。我儘可能地安慰了他，可是我一想起了格林盆泥潭裡的小馬，也就不再幻想他會再見到他的小狗了。
Коли я повертався назад, мене наздогнав доктор Мортімер, який їхав у бідці вибоїстим путівцем з боку віддаленої ферми Фаулмайєр. Весь час він був дуже до нас із сером Генрі уважний, не минало й дня, щоб він не завітав у баскервільський замок і не поцікавився, як ми ся маємо. Доктор посадив мене в бідку й підвіз додому. Він дуже стурбований тим, що зник його малий спанієль. Собака побіг у пустище й не повернувся. Я заспокоював його, як тільки міг, проте з голови мені не йшов поні, що потонув у Грімпенській трясовині, отож не думаю, що доктор Мортімер побачить свого спанієля знов.
“我說，摩梯末，”當我們在崎嶇不平的路上顛簸搖晃着的時候我說，“我想在這裡凡是乘馬車能到達的住家，您很少有不認識的人吧。”
— До речі, Мортімере,— сказав я, підскакуючи разом з ним на вибоях путівця,— мабуть, у радіусі ваших поїздок майже немає людей, яких би ви не знали?
“我想，簡直沒有。”
— Думаю, таких зовсім немає.
“那麼，您能不能告訴我，哪些女人的姓名的字頭是Ｌ．Ｌ．呢？”
— Чи не можете ви мені в такому разі сказати ім'я і прізвище жінки, ініціали якої «Л. Л.»?
他想了幾分鐘。
Доктор на кілька хвилин замислився.
“不能，”他說道，“有幾個吉卜賽人和作苦工的我就不知道，而在農民或是鄉紳之中沒有一個人的姓名的字頭是這樣的。哦，等一等，”他停了一下之後又說，“有一個勞拉·萊昂絲——她那姓名的字頭是Ｌ．Ｌ．——可是她住在庫姆·特雷西。”
— Ні,— відповів він нарешті. — Правда, тут є трохи циган і наймитів, про яких я нічого не можу сказати, а серед хуторян і джентрі ні в кого таких ініціалів немає. Е ні, зачекайте,— додав він по паузі,— є ще Лора Лайонз, бачите, ініціали «Л. Л.», але вона живе в Кумбі-Трейсі.
“她是誰啊？”我問道。
— А хто вона така? — спитав я.
“她是弗蘭克蘭的女兒。”
— Дочка Френкленда.
“什麼！就是那個老神經弗蘭克蘭嗎？”
— Що! Дочка цього старого дивака?
“正是，她和一個到沼地來畫素描的姓萊昂絲的畫家結了婚。可是，他竟是個下流的壞蛋，他遺棄了她。根據我所聽到的情況判斷，過錯可能並不完全在於一方。任何有關她的事，她父親決定一律不管，因為她沒有得到父親的同意就結了婚，也許還有其他原因。由於這放蕩的老傢伙和女兒之間的不和，弄得這女子陷入了窘迫的境地。”
— Саме так. Вона вийшла заміж за художника на прізвище Лайонз, який приїжджав сюди на етюди. Він виявився негідником і покинув її. Але провину за це, з того, що я чув, не можна покласти цілком на когось одного з них. Батько відмовився від неї, бо вона вийшла заміж без його згоди, а, можливо, також і з деяких інших причин. Таким чином, обидва гріховоди — і старий, і молодий — дали молодій жінці ковтнути лиха.
“那她怎麼生活呢？”
— А з чого вона живе?
“我想老弗蘭克蘭會給她一些資助的，可是不可能多，因為他自己的那些亂事已經把他拖累得相當夠受了。不管她是如何的罪有應得，總不能讓她不可救藥地趨于墮落啊。她的事傳出去以後，此地有些人就設法幫助她，使她能過正當的生活。斯台普吞和查爾茲都幫了忙，我也給過一點錢，為的是讓她作起打字的營業來。”
— Старий Френкленд, я так думаю, дає їй дещо на утримання, звичайно, небагато, бо його власні справи неабияк занепали. Та хоч би на що вона заслуговувала, не можна було дозволити їй безнадійно опускатися дедалі нижче. Її історія стала тут відомою, і люди трохи допомогли чесно заробляти на прожиття. Серед них був Степлтон, а також сер Чарльз. Я теж дещо їй вділив. Ми робили це для того, щоб вона навчилася друкувати на машинці.
他想知道我問這些問題的目的何在，可是我沒法滿足他的好奇心，並沒有告訴他許多，因為我沒有理由對隨便任何人都給以信任。明早我要到庫姆·特雷西去。如果我能見到那位名聲曖昧的勞拉·萊昂絲太太的話，就會把為弄清這一連串神秘莫測的事情所做的調查工作大大地向前推進一步了。我一定發展到象蛇一樣地聰明了，因為當摩梯末追問到很不便回答的時候，我就隨便地問了問他弗蘭克蘭的顱骨屬於哪一種類型。這樣一來，一直到抵達目的地為止，除了頭骨學之外就什麼也聽不到了。我總算沒有白和歇洛克·福爾摩斯相處了這麼多年。
Мортімер хотів дізнатися, чому я питаю його про все це, і мені пощастило задовольнити його цікавість, сказавши не надто багато, бо нам немає ніякої рації комусь довіряти. Завтра вранці я подамся в Кумбі-Трейсі, і якщо мені вдасться побачити місіс Лауру Лайонз, цю даму з сумнівною репутацією, буде зроблено великий крок до того, щоб пролити світло бодай на одну подію в ланцюзі таємниць. Я стаю справді мудрим як змій, бо коли Мортімер зовсім був притис мене своїми запитаннями, я ніби випадково поцікавився в нього, до якого типу належить череп Френкленда, після чого решту шляху слухав лекцію з краніології. Отож роки, проведені з Холмсом, не минули для мене марно.
在這狂風暴雨的陰慘的天氣裡，只有一件值得記載的事。 那就是我剛纔和白瑞摩的談話，他又給了我一張能在適當的時候亮出來用的有力的好牌。
Цього непогожого, тоскного дня відбулася ще одна подія, яку я повинен описати. Маю на увазі мою останню розмову з Беррімором, яка дає мені в руки сильну карту,— коли настане слушний час, я з неї піду.
摩梯末留下來吃了晚飯，飯後他和準男爵兩人玩起牌來。 管事的到書房來給我送咖啡，我乘機問了他幾個問題。
Мортімер залишився в нас на обід, після якого вони з баронетом грали в екарте. Дворецький приніс мені каву в бібліотеку, і я скористався з нагоди, щоб поставити йому кілька запитань.
“啊，”我說道，“你那好親戚已經走了呢？還是仍然隱藏在那裡？”
— Ну що,— спитав я , — поїхав уже ваш дорогоцінний родич чи все ще десь ховається?
“我不知道，先生。但願他已經走了，因為他在這裡只能給人添麻煩。從我最後一次給他送了食物之後，再沒有聽到過關於他的情況，那已是三天以前的事了。”
— Не знаю, сер. Господи, та хоч би вже поїхав, бо тут від нього самі тільки неприємності! Я навіть не чув про нього, відколи востаннє відніс йому в пустище їжу, а це було три дні тому.
“那一次你看到他了嗎？”
— А тоді ви його бачили?
“沒有，先生，可是當我再到那裡去的時候，食物已經不見了。”
— Ні, сер, але їжі на місці не було, коли я на другий день туди пішов.
“那麼說，他一定還在那裡呢？”
— Отже, він ще там?
“先生，除非是被另外那個人拿去，否則您一定會認為他還在那兒呢。”
— Та треба думати, що так, сер, якщо тільки їжу не взяв отой другий.
我坐在那裡，咖啡還沒有送到嘴邊就又盯住他問道：
Моя рука з чашкою кави завмерла на півдорозі, а я витріщився на Беррімора.
“那麼說，你是知道還有另外一個人羅？”
— Ви знаєте, що там ще хтось?
“是的，先生，在沼地裡還有另外一個人。”
— Так, сер, у пустищі переховується ще один чоловік.
“你見到他了嗎？”
— Ви його бачили?
“沒有，先生。”
— Ні, сер.
“那你怎麼知道的呢？”
— Тоді звідки ви про нього знаєте?
“是塞爾丹告訴我的，先生，在一星期以前或是更早一些的時候。他也在藏着呢，可是據我估計他並不是逃犯。這些事我真傷腦筋，華生醫生——我和您坦白地說吧，先生，這些事真讓我傷腦筋。”他突然帶著真摯熱切的情感說道。
— Мені говорив про нього Селден, сер, з тиждень чи більше тому. Той чоловік теж ховається, але він, наскільки я зрозумів, не каторжник. Мені це не подобається, докторе Вотсоне, відверто вам кажу: не подобається! — з несподіваною щирістю раптом вихопилося в нього.
“現在，你聽我說，白瑞摩！我只是為了你的主人，否則對於這樣的事我是毫無興趣的。我到這裡來除了幫助他之外，沒有其他目的。坦白地告訴我吧，究竟是什麼使你這樣傷腦筋呢？”
— Послухайте мене, Берріморе! Мене ніщо, крім інтересів вашого хазяїна, тут не цікавить. Я приїхав сюди з єдиною метою — допомогти йому. Скажіть мені чесно, що саме вам не подобається.
白瑞摩猶豫了一會兒，似乎是後悔不該衝口說出或是感覺難以用言語表達自己的感情。
Беррімор якусь хвилину вагався, наче шкодуючи про власну нестриманість чи не знаходячи слів, щоб висловити свої почуття.
“就是這些不断發生的事，先生，”他終於對著被雨水沖刷着的向沼地而開的窗戶揮舞着手喊了起來，“我敢肯定那裡在進行着暗殺的勾當，正在醞釀著一個可怕的陰謀！先生，我真希望亨利爵士能回到倫敦去呢。”
— Та все, що там відбувається! — нарешті вигукнув він, махнувши рукою в бік залитого дощем вікна, яке виходить на пустище. — Я ладен заприсягтися: десь там іде підла гра, затівається чорний злочин. Ах, який би я був радий, сер, якби побачив, що сер Генрі повертається в Лондон!
“可是，使你這樣驚恐不安的有什麼事實根據呢？”
— Але що саме так вас непокоїть?
“您看查爾茲爵士的死！就拿驗屍官所說的那些話來說，就已經夠糟糕的了。您再看夜間沼地裡的怪聲，日落之後，就是您給多少錢也沒有人肯從沼地裡走過去。還有藏在那裡的那個人，他在那裡窺伺等待着！他等待什麼呢？用意又是什麼呢？所有這些，對巴斯克維爾家的任何人說來，都絶不是什麼好兆。到亨利爵士的新僕人們來接管莊園的那一天，我是會很樂於離開這一切的。”
— А ви згадайте смерть сера Чарльза! І хоч би що казав слідчий, то була погана смерть. Послухайте, які звуки лунають у пустищі вночі. Ніхто після заходу сонця туди не піде, навіть якщо за це платитимуть гроші. А отой незнайомий, що там ховається, стежачи за кимось і чогось чекаючи? Чого саме? І що це все означає? А це означає, що всім, хто носить ім'я Баскервілів, буде кепсько, і я з превеликою радістю покину це місце того самого дня, коли нові слуги сера Генрі візьмуть на себе турботи про баскервільський замок.
“可是關於沼地裡的這個陌生人，”我說道，“你能告訴我些什麼嗎？塞爾丹說過什麼？他找到了他的藏身之所或是發現了他正在幹什麼嗎？”
— До речі, про незнайомого,— мовив я . — Ви можете що-небудь розповісти про нього? Що казав Селден? Він знає, де той ховається або що робить?
“塞爾丹看到過他一兩次，可是他是個很陰險的傢伙，什麼情況也不肯暴露。起初他想那人是個警察，可是不久他發現了那人自己另有計劃。據他看來，那人象是個上流人物，可是他弄不清楚他究竟在幹些什麼。”
— Селден бачив його двічі чи тричі, але той чоловік — битий жак, і моєму родичу не вдалося чогось про нього довідатися. Спочатку Селден вважав, що то поліцейський, але швидко збагнув: незнайомий має на меті щось інше. Наскільки Селден зрозумів, це якийсь джентльмен, але що саме той робить у пустищі, для нього лишилося загадкою.
“他說過那人住在什麼地方嗎？”
— А де він переховується?
“在山坡上古老的房子裡——就是那古代人住過的小石頭房子。”
— Селден каже, що в старих оселях на схилі пагорба — в отих кам'яних хижах, де колись жили первісні люди.
“可是他吃飯怎麼辦呢？”
— А що він їсть?
“塞爾丹發現有一個為他服務的小孩，給他送他所需要的東西。我敢說，那小孩是到庫姆·特雷西去弄他需要的東西的。”
— Селден з'ясував, що в незнайомого є хлопець, який носить йому все необхідне. Мені навіть здається, що цей посланець ходить по харчі в Кумбі-Трейсі.
“好極了，白瑞摩。這個問題咱們改日再深談吧。”管事的走了以後，我透過模糊的窗玻璃，望着外面奔馳的雲朵，和那被大風橫掃的樹頂聯成的高低不一的輪廓綫。這樣的夜晚在室內就已夠險惡的了，在沼地的一棟石屋裡是什麼味道就更不用說了。多麼強烈的恨才能使一個人在這種時候潛藏在那樣的地方！究竟是什麼樣的深遠和急不可待的目的才使得他如此不辭辛勞！看來使我困擾萬分的問題的中心就在沼地的那所房子裡。我發誓要在明天盡一切可能探明那神秘的核心。
— Добре, Берріморе. Ми, мабуть, ще поговоримо про це іншим разом.
Коли дворецький пішов, я наблизився до темного вікна й подивився крізь каламутну шибку на хмари, що бігли вгорі, й на дерева, верхівки яких метлялися під поривами вітру. В такий буряний вечір навіть у теплій оселі незатишно, то що вже казати про кам'яну хижу в пустищі. Як пристрасно треба ненавидіти, щоб з власної волі зачаїтися в такому місці й у такий час! І які серйозні, продумані наміри повинні бути в того чоловіка, щоб він піддавав себе цим тяжким випробуванням! Там, у кам'яній хижі в пустищі, здається, й сховано самісіньку сіль проблеми, над якою я постійно сушу собі голову. Присягаюсь, не мине й дня, як я зроблю все, що в людських силах, щоб розкрити цю таємницю.