Мені перехопило подих, і хвилину чи дві я сидів, не наважуючись повірити власним вухам. Потім до мене повернувся дар мови, і я відчув, як неймовірний тягар відповідальності ніби миттю зник з моєї душі. Цей холодний, уїдливий, іронічний голос міг належати лише одній-однісінькій в усьому світі людині.
Pendant une ou deux minutes, la surprise me suffoqua ; j’eus toutes les peines du monde à en croire mes oreilles. Cependant je me ressaisis et, en même temps que je reprenais ma respiration, je sentis mon âme soulagée du poids de la terrible responsabilité qui l’oppressait. Cette parole froide, incisive, ironique, ne pouvait appartenir qu’à un seul homme.
— Холмсе! — вигукнув я . — Холмсе!
« Holmes ! m’écriai-je…. Holmes !
— Виходьте,— сказав він,— і, будь ласка, обережно з револьвером.
— Venez ! me dit-il… et ne faites pas d’imprudence avec votre revolver. »
Нахилившись під кривим одвірком, я вийшов і побачив його — Холмс сидів на камені, і його сірі очі весело заблищали, коли він зупинив погляд на моїй здивованій фізіономії. Він схуд і змарнів, але вигляд у нього був бадьорий і впевнений, обличчя з тонкими рисами,— обвітрене й бронзове від сонця. Одягнутий у твідовій костюм і сукняне кепі, Холмс нічим не відрізнявся від звичайнісіньких туристів, що забивалися в пустище, більше того, він примудрився не зрадити властиву йому котячу пристрасть до охайності, підборіддя в нього було гладенько виголено, а сорочка сяяла чистотою так, ніби він перебував на Бейкер-стріт.
Je me courbai pour passer sous le linteau de la porte, et, près de la hutte, j’aperçus mon ami, assis sur une pierre. À la vue de mon visage étonné, ses yeux gris papillotèrent de joie. Holmes paraissait amaigri, fatigué, mais toujours aussi vif et aussi alerte. Dans son complet de cheviotte, avec son chapeau de drap sur la tête, on l’aurait pris pour un simple touriste visitant la lande. Soigneux de sa personne comme un chat de sa fourrure — c’est une de ses caractéristiques — il s’était arrangé pour avoir son menton aussi finement rasé et son linge aussi irréprochable que s’il fût sorti de son cabinet de toilette de Baker street.
— Ще нікого і ніколи в житті я не був більш радий бачити,— сказав я, міцно тиснучи йому руку.
« Je n’ai jamais été plus heureux de voir quelqu’un, fis-je, en lui secouant les mains.
— І більш здивовані, еге ж?
— Ni plus étonné, hein ?
— Не можу цього заперечити.
— Je l’avoue.
— Але, запевняю, здивувалися не тільки ви. Я й не уявляв, що ви знайшли мою випадкову схованку, і ще менше підозрював, що ви сидите в халупі, поки не опинився за двадцять кроків від дверей.
— Croyez bien que ma surprise a égalé la vôtre. Comment supposer que vous auriez retrouvé ma retraite momentanée…. Jusqu’à vingt mètres d’ici, je ne me serais pas douté que vous occupiez la hutte.
— Мабуть, побачили мої сліди?
— Vous avez reconnu l’empreinte de mes pas ?
— Ні, Вотсоне. Боюсь, мені не під силу розпізнати ваші сліди серед безлічі інших, що існують на світі. Якщо коли-небудь у вас виникне серйозне бажання піддурити мене, то ви повинні поміняти тютюнову крамницю, бо як тільки я побачу недопалок сигарети з маркою «Бредлі, Оксфорд-стріт», то зразу ж здогадуюся, що десь поблизу мій друг Вотсон. Он він, той недопалок, лежить біля стежки. Ви, безперечно, пожбурили його геть тієї самої миті, коли кинулися в порожню халупу.
— Non, Watson. Je ne me livrerais pas à une recherche aussi ardue. Seulement, si vous désirez vous cacher de moi, je vous conseille de changer de marchand de tabac. Lorsque je trouve un bout de cigarette portant la marque de Bradley, Oxford Dirent, je devine que mon ami Watson n’est pas loin. Regardez, en voilà une à peu près intacte dans le sentier. Vous l’avez jetée, sans doute, au moment de faire irruption dans la hutte vide ?
— Достоту так.
— Oui.
— Авжеж, помилитися я не міг і, знаючи вашу неймовірну впертість, ні на хвилину не засумнівався в тому, що ви сидите в засідці з револьвером напохваті й чекаєте, коли повернеться мешканець цієї халупи. Отже, ви справді подумали, що злочинець — це я?
— Je l’aurais parié !… Et, connaissant votre admirable ténacité, j’étais certain de vous y trouver embusqué, une arme à portée de votre main, attendant ainsi le retour de celui qui l’habite. Vous pensiez donc qu’elle servait de refuge à un criminel ?
— Я не знав, хто тут є, тому й вирішив з'ясувати це.
— J’ignorais le nom de son hôte de passage, mais j’étais déterminé à découvrir son identité.
— Чудово, Вотсоне! А як вам вдалося знайти, де я ховаюся? Мабуть, ви побачили мене під час погоні за каторжником, коли я був такий необережний, що дозволив собі постовбичити на тлі місяця.
— Très bien, Watson. Mais comment aviez-vous appris la présence d’un étranger sur la lande ? Peut-être m’avez-vous vu, la nuit où vous avez donné la chasse au convict — cette nuit où je fus assez imprudent pour m’exposer à la clarté de la lune ?
— Так, саме тоді я вас і побачив.
— En effet, je vous ai vu, cette nuit-là.
— І, напевно, обнишпорили всі халупи, поки не набрели на цю?
— Alors, vous avez fouillé toutes les huttes, jusqu’à ce que vous soyez arrivé à celle-ci ?
— Ні, бачили вашого хлопчину, і це підказало мені, де вас шукати.
— Non ; j’ai guetté votre jeune commissionnaire et j’ai su où venir tout droit.
— І побачив його, звичайно, старий джентльмен з підзорною трубою. Коли я вперше помітив відблиски сонця на її лінзі, то й не зрозумів був, що то таке. — Холмс підвівся і зазирнув у хатину. — Еге, бачу, Картрайт уже встиг принести трохи харчів. А це що за папірець? Отже, ви їздили в Кумбі-Трейсі, так?
— Je comprends… le vieux bonhomme au télescope !… J’aurais dû m’en méfier lorsque, pour la première fois, je vis ses lentilles étinceler aux feux du soleil. » Holmes se leva et jeta un coup d’œil dans l’intérieur de la hutte. « Ah ! reprit-il, Cartwright m’a ravitaillé…. Tiens, un papier !… Vous êtes donc allé à Coombe Tracey ?
— Їздив.
— Oui.
— Побачитися з місіс Лаурою Лайонз?
— Voir Mme Laura Lyons ?
— Саме так.
— Parfaitement.
— Це непогано! Наші пошуки йшли, очевидно, паралельними шляхами, і коли ми складемо здобуті відомості докупи, то, сподіваюсь, матимемо цілковите уявлення про цю справу.
— Bonne idée ! Nos enquêtes suivaient une route parallèle, et, à l’heure où nous combinerons nos renseignements respectifs, nous ne serons pas loin d’avoir fait la lumière.
— Що ж, я страшенно радий, що ви тут, бо, признаюся, всю оцю відповідальність разом з таємничістю мої нерви починають не витримувати. Але як, скажіть на Божу милість, ви тут опинилися і що робите? Я вважав, що ви на Бей-кер-стріт розплутуєте ту справу про шантаж.
— Si vous saviez, mon cher Holmes, combien je suis heureux de vous retrouver ici !… Ce mystère, cette responsabilité pesaient trop lourdement sur mes pauvres nerfs. Mais pourquoi diable êtes-vous venu à Dartmoor et qu’y faisiez-vous ? Je vous croyais toujours à Baker street, occupé à débrouiller cette affaire de chantage.
— Цього я й хотів — щоб ви так вважали.
— J’avais intérêt à ne pas vous détromper.
— Отже, ви використовуєте мене в своїх інтересах і в той же час не довіряєте мені! — розчаровано вигукнув я . — А я гадав, Холмсе, що заслужив на краще ставлення з вашого боку.
— Ainsi ; vous vous moquez de moi et, qui plus est, vous me refusez votre confiance ! fis-je avec quelque amertume. Je méritais mieux que cela, Holmes.
— Дорогий друже, і в цій справі, як і в багатьох інших, ваша допомога для мене була неоціненною, і я прошу у вас пробачення, якщо вам здається, ніби я вас у чомусь обдурив. Правду кажучи, я пішов на це частково заради вас же самого, а привело мене сюди відчуття, що вам загрожує небезпека, отож я й вирішив особисто дослідити цю справу. Якби я був разом з сером Генрі й вами, то можу вас запевнити, що моя точка зору нічим не відрізнялася б від вашої, а моя присутність змусила б наших дуже страшних противників бути насторожі. А так я мав можливість відвідувати які завгодно місця, чого був би позбавлений, якби жив у баскер-вільському замку. Отож я й досі залишаюся в цій справі невідомою силою, готовою лягти в критичну мить на шальку терезів усією своєю вагою.
— Mon cher ami, dans ce cas, comme dans beaucoup d’autres, votre concours m’a été très utile, et Je vous prie de me pardonner ce semblant de méfiance. En vérité, je ne me suis caché de vous que par souci de votre propre sécurité, et, seul, le sentiment du danger que vous couriez m’a poussé à venir examiner par moi-même la situation. Auprès de sir Henry et de vous, j’aurais partagé votre manière de voir et ma présence aurait mis en garde nos redoutables adversaires. Notre séparation, au contraire, m’a permis d’atteindre un résultat que je n’aurais pas osé espérer, si j’avais vécu au château. Je reste un facteur inconnu, prêt à se lancer dans la bagarre au moment opportun.
— Але навіщо тримати мене в темряві?
— Pourquoi ne pas me prévenir ?
— Бо якби ви знали, що я тут, це нам нічим би не допомогло і могло б, очевидно, призвести тільки до того, що мене виявили б. Вам, мабуть, закортіло б розповісти мені про деякі події або, з властивої вам доброти, принести що-небудь для полегшення мого існування чи зробити щось подібне, а це означало б іти на непотрібний ризик. Я привіз сюди Картрайта — ви, звичайно, пам'ятаєте хлопчину з транспортної контори,— і він дбав про мої скромні потреби, тобто про шматок хліба і чистий комірець. Чого ще людині треба? До того ж він — це зайва пара очей на двох дуже прудких ногах. І те, й те виявилося неоціненним.
— Cela ne nous aurait été d’aucune utilité et aurait peut-être amené ma découverte. Vous auriez eu à me parler ; avec le cœur compatissant que je vous connais, vous m’auriez apporté des provisions de toutes sortes, que sais-je ?… Enfin nous aurions couru un risque inutile. Cartwright — le gamin de l’Express Office, vous vous rappelez ? — m’avait accompagné ; il a pourvu à mes besoins peu compliqués : une miche de pain et un col propre. Que faut-il de plus ? Ensuite, il représentait une paire d’yeux supplémentaires, surmontant deux pieds excessivement agiles. J’ai tiré grand profit des uns et des autres.
— Отже, всі мої звіти пропали марно! — Голос у мене аж затремтів, коли я згадав, з якою старанністю й гордістю їх писав.
— Mes rapports ont donc été perdus ! » m’écriai-je. Au souvenir de la peine et de l’orgueil éprouvés en les rédigeant, ma voix tremblait.
Холмс видобув з кишені пачку листів:
Holmes tira de sa poche un paquet de papiers.
— Ось вони, ваші звіти, дорогий друже, і запевняю, їх зачитано мало не до дірок. Я так добре про все домовився, що вони потрапляли до мене із затримкою всього на один день. Особливо я повинен похвалити вас за розум і запопадливість, виявлені вами у такій надзвичайно важкій справі.
« Les voilà, vos rapports, dit-il,… lus et relus, je vous l’assure. J’avais pris toutes mes précautions pour qu’on me les réexpédiât sans retard de Baker street. Je tiens à vous féliciter du zèle et de l’intelligence que vous avez déployés dans une affaire aussi difficile. »
Я все ще трохи сердився, що мене обдурено, але теплі слова Холмса розвіяли мою досаду. До того ж у глибині душі я відчував, що він має підстави так говорити і що для досягнення нашої мети мені справді не слід було знати про його перебування в пустищі.
Je gardais encore rancune à Holmes du tour qu’il m’avait joué, mais la spontanéité et la chaleur de ses louanges dissipèrent bien vite mon ressentiment. Dans mon for intérieur, je convenais qu’il avait raison et qu’il était préférable, pour la réussite de nos projets, que sa présence sur la lande demeurât ignorée.
— Оце вже краще,— мовив Холмс, дивлячись на моє повеселіле обличчя. — А тепер розкажіть про наслідки візиту до місіс Лаури Лайонз — мені не важко було здогадатися: ви їздили саме до неї, бо тепер я вже зрозумів, що це єдина особа в Кумбі-Трейсі, яка може прислужитися нам у нашій справі. Запевняю, якби ви не поїхали туди сьогодні, то я, найімовірніше, подався б туди завтра.
« Je vous aime mieux ainsi, dit mon ami, en voyant s’éclaircir mon visage rembruni. Et maintenant, racontez-moi votre visite à Mme Laura Lyons…. J’ai deviné sans peine que vous alliez là-bas pour causer avec elle…. Je suis convaincu qu’elle seule, à Coombe Tracey, peut nous rendre quelques services. Si vous n’aviez pas tenté cette démarche aujourd’hui, moi, je l’aurais faite demain. »
Сонце зайшло, над пустищем почали густішати сутінки. Повітря зробилося холодним, і ми, щоб зігрітися, сховалися в халупі. І там, сидячи в напівтемряві поряд з Холмсом, я розказав йому про розмову з місіс Лаурою Лайонз. Моя розповідь так його зацікавила, що окремі її частини мені довелося повторювати двічі.
Le soleil s’était couché. Peu à peu l’obscurité envahissait la lande. Le vent ayant fraîchi, nous entrâmes dans la hutte pour y chercher un abri. Là, assis dans la pénombre, je narrai à Holmes ma conversation avec la fille de Frankland ; le récit l’intéressa à tel point que je dus le recommencer.
— Все це надзвичайно важливо,— сказав він, коли я закінчив. — Тепер заповнюється прогалина, яку я ніяк не міг подолати в цій неймовірно складній справі. Вам, певно, відомо про інтимні стосунки між цією дамою і Степлтоном?
« Tout ceci est fort important, me dit Sherlock, lorsque j’eus terminé. Vous avez éliminé du problème une inconnue que j’étais incapable de dégager : peut-être savez-vous qu’il existe une grande intimité entre Mme Lyons et Stapleton ?
— Ні, про інтимні стосунки я нічого не знаю.
— Je l’ignorais.
— Щодо характеру цих стосунків не може бути ніяких сумнівів. Вони зустрічаються, листуються, між ними взагалі встановилося цілковите взаєморозуміння. Так от, це дає нам у руки могутню зброю. Якби я тільки зміг скористатися з неї, щоб відірвати від нього його дружину...
— Si, une très grande intimité. Ils se rencontrent. Ils s’écrivent ; il y a entre eux une entente parfaite. C’est une arme puissante entre nos mains…. Si je pouvais seulement l’utiliser pour détacher sa femme de lui….
— Його дружину?
— Sa femme ? interrompis-je.
— Зараз я поділюся з вами деякою інформацією навзамін почутої від вас. Леді, яку знають тут як міс Степлтон, насправді є його дружиною.
— Oui, sa femme. Je vous donne des renseignements en échange des vôtres. La dame qui passe ici pour Mlle Stapleton est en réalité la femme du naturaliste.
— Боже мій, Холмсе! Ви впевнені в цьому? Тоді як же він дозволив, щоб сер Генрі закохався в неї?
— Grands dieux, Holmes ! Êtes-vous sûr de ce que vous dites ? Comment aurait-il permis que le baronnet en devînt amoureux ?
— Те, що сер Генрі в неї закохався, не може зашкодити нікому, крім самого сера Генрі. Степлтон, як ви тільки що зауважили, особливо подбав про те, щоб сер Генрі не домігся її. Повторюю, ця леді дружина Степлтона, а не його сестра.
— L’amour de sir Henry ne devait nuire qu’à lui-même. Stapleton — vous en avez été témoin vous-même — ne veillait qu’à une chose : empêcher sir Henry de courtiser sa femme. Je vous répète que la dame n’est pas mademoiselle, mais bien madame Stapleton.
— Але навіщо потрібний такий хитрий обман?
— Pourquoi ce mensonge ?
— А ось навіщо: Степлтон передбачив, що вона буде набагато йому корисніша в ролі вільної жінки.
— Son mari prévoyait qu’elle servirait mieux ses projets, si le baronnet se croyait en face d’une jeune fille à marier. »
Всі мої підсвідомі здогади, всі мої невиразні підозри набрали раптом чітких обрисів і зосередились навколо натураліста. У цьому байдужому, безбарвному чоловікові в солом'яному брилі і з сачком я побачив щось жахливе — це була істота, наділена безмежним терпінням і хитрістю, з усміхненим обличчям і жорстоким серцем.
Tous mes secrets pressentiments, tous mes vagues soupçons prirent un corps et se concentrèrent sur le naturaliste. Dans cet homme impassible, terne, avec son chapeau de paille et son filet à papillons, je découvrais maintenant quelque chose de terrible — un être infiniment patient, diaboliquement rusé, qui dissimulait une âme de meurtrier sous un visage souriant.
— Отже, це і є наш ворог, це він стежив за нами в Лондоні?
« Alors c’est lui qui nous a espionnés à Londres ? demandai-je à Holmes. Notre ennemi, le voilà donc ?
— Саме так я й розгадав цю загадку.
— Oui. J’explique ainsi l’énigme.
— А попередження... воно надійшло від неї?
— Et la lettre d’avis ? Elle émanait de sa femme ?
— Авжеж, від неї.
— Parfaitement. »
В мороці, що так довго оточував мене, вималювалися обриси якоїсь страхітливої підлоти.
Des ténèbres qui nous environnaient, je voyais poindre une monstrueuse infamie.
— Але чи впевнені ви в цьому, Холмсе? Звідки ви дізналися, що ця жінка — дружина Степлтона?
« Ne vous trompez-vous pas, Holmes ? insistai-je. Comment avez-vous découvert qu’ils étaient mariés ?
— А звідти. Коли Степлтон зустрівся з вами вперше, він настільки забувся, що розповів вам шматок своєї справжньої біографії,— мені здається, він встиг безліч разів пошкодувати про це. Так, колись у нього справді була школа на Півночі Англії. А немає ж нічого легшого, ніж знайти директора школи. Для цього існують шкільні агентства, з допомогою яких можна встановити особу всякого, хто мав стосунок до цієї професії. Я навів довідки і виявилося, що в одній школі відбулися просто жахливі події і що чоловік, якому вона належала,— прізвище в нього було інше — втік разом із своєю дружиною. Прикмети цих людей цілком збіглися з прикметами Степлтонів. А коли я дізнався, що він захоплювався ентомологією, всі мої сумніви остаточно розвіялися.
— La première fois que Stapleton vous rencontra, il eut le tort de vous confier une partie de sa véritable biographie. Depuis, il a dû regretter bien souvent ce moment de franchise…. J’appris par vous qu’il avait ouvert autrefois une école dans le nord de l’Angleterre. Rien n’est plus aisé que de retrouver les traces d’un magister. Il existe des agences à l’aide desquelles on peut identifier tout homme ayant exercé cette profession. Quelques recherches me montrèrent qu’on avait supprimé une école dans d’assez vilaines circonstances…. Son propriétaire — le nom différait — avait disparu ainsi que sa femme. Les signalements concordaient. Lorsque je sus que l’homme s’adonnait à l’entomologie, je ne conservai plus de doutes sur son identité. »
Темрява, що огортала мене, почала потроху світлішати, проте багато що ще ховалося в тіні.
Le nuage se déchirait insensiblement ; toutefois beaucoup de points restaient encore dans l’ombre.
— Якщо ця жінка справді його дружина, то до чого тут місіс Лаура Лайонз? — спитав я.
Je questionnai de nouveau Sherlock Holmes. « Si cette femme est vraiment Mme Stapleton, dis-je, que vient faire ici Mme Laura Lyons ?
— Це один з тих пунктів, на які ви пролили світло своїми пошуками. Після вашої розмови з тією дамою ситуація стала набагато зрозумілішою. Я раніше не знав, що місіс Лаура Лайонз збирається розлучитися із своїм чоловіком. Якщо це так, то, маючи Степлтона за неодруженого, вона, очевидно, розраховує піти за нього заміж.
— Vos enquêtes ont élucidé ce point. Votre entrevue avec cette jeune femme a considérablement déblayé la situation…. J’ignorais l’existence d’un projet de divorce entre son mari et elle. Si les tribunaux prononçaient la séparation, elle espérait que Stapleton, qu’elle croyait célibataire, l’épouserait.
— А що буде, коли вона зрозуміє свою помилку?
— Qu’adviendra-t-il, lorsqu’elle connaîtra la vérité ?
— Ну, тоді вона може неабияк стати нам у пригоді. Завтра ми обидва — і це наш найперший обов'язок,— повинні побачитися з нею. Чи не здається вам, Вотсоне, що ви надто надовго покинули свого підопічного? Ваше місце в баскервільському замку.
— Elle nous sera un précieux allié. Demain nous irons la voir ensemble…. Mais ne pensez-vous pas, Watson, que vous avez abandonné votre poste depuis bien longtemps ? Votre place, mon ami, est au château de Baskerville. »
На заході згасли останні червоні спалахи, і на пустище опустилася ніч. На фіолетовому небі мерехтіло кілька ледь помітних зірок.
Les dernières lueurs du crépuscule venaient de s’éteindre dans la direction de l’occident, et la nuit était descendue sur la lande. Quelques étoiles clignotaient sur la surface violacée du ciel.
— І останнє запитання, Холмсе,— сказав я, підводячись,— нам не треба нічого приховувати один від одного. Що все це означає? Що йому потрібно?
« Une dernière question, Holmes ! fis-je, en me levant. Il ne peut y avoir de secrets entre vous et moi…. Que signifie tout ceci ? Où Stapleton veut-il en arriver ? »
Холмс відповів, притишивши голос:
Sherlock baissa la voix pour me répondre.
— Йому потрібне вбивство, Вотсоне,— витончене, заздалегідь обмірковане навмисне вбивство. Не розпитуйте мене про подробиці. Він ось-ось потрапить у мої сіті, хоч уже встиг обплутати сера Генрі своїми. З вашою допомогою він уже майже у мене в руках. Нам тепер загрожує тільки одна небезпека. Він може завдати удару раніше від нас. Ще один день, найбільше два, і я завершу необхідну роботу, а до того пильнуйте свого підопічного так, як любляча мати пильнує хвору дитину. Ваша сьогоднішня відсутність у баскервільському замку цілком себе виправдала, а проте я хотів би, щоб ви не відходили від сера Генрі й на крок. Слухайте!
« À un meurtre, Watson,… à un meurtre longuement prémédité, froidement exécuté avec d’odieux raffinements. Ne me demandez pas de détails. Mes filets se resserrent autour du meurtrier — autant que les siens autour de sir Henry ― et, grâce à votre appui, je le sens déjà à ma merci. Un seul danger nous menace : c’est qu’il frappe avant que nous soyons prêts à frapper nous-mêmes. Encore un jour — deux au plus — et j’aurai réuni toutes mes preuves. Jusque-là veillez sur le baronnet avec la sollicitude d’une tendre mère pour son enfant malade. Votre sortie d’aujourd’hui s’imposait, et cependant je souhaiterais que vous n’eussiez pas quitté sir Henry…. Écoutez ! »
Моторошний зойк — довгий зойк жаху й болю розітнув тишу пустища. Від цього страхітливого крику в мене аж кров у жилах похолола.
Un cri perçant, cri d’horreur et d’angoisse, éclata dans le silence de la lande et nous glaça le sang.
— О Боже! — видихнув я. — Що це таке? Що це?
« Oh ! mon Dieu ! balbutiai-je. Que se passe-t-il ? Pourquoi ce cri ? »
Холмс схопився з місця, і його темна атлетична постать вималювалася в отворі дверей — він зупинився там, зсутуливши плечі, витягнувши голову вперед і напружено вдивляючись у темряву.
Holmes s’était dressé vivement. Sa silhouette athlétique se profilait dans l’encadrement de la porte, les épaules voûtées, la tête penchée en avant, ses yeux fouillant l’épaisseur des ténèbres.
— Тихше! — прошепотів він. — Тихше!
« Silence ! dit-il tout bas…. Silence ! »
Цей крик, гучний і несамовитий, долинув до нас звіддаля з похмурої рівнини. Аж ось він почувся ближче, став ще гучнішим і благальнішим.
Ce cri n’était parvenu jusqu’à nous qu’en raison de sa violence. Tout, d’abord il avait surgi des profondeurs lointaines de la lande. Maintenant il se rapprochait, plus fort et plus pressant que jamais.
— Де це? — пошепки спитав Холмс, і з того, як у нього зірвався голос, я зрозумів, що й він, людина із залізними нервами, приголомшений до глибини душі. — Де це кричать, Вотсоне?
« Où est-ce ? reprit Holmes, en sourdine. Où est-ce, Watson ? » Au tremblement de sa voix, je reconnus que cet homme d’airain était remué jusqu’au fond de l’âme.
— Здається, там,— показав я рукою в темряву.
J’indiquai un point dans la nuit. « Là, répondis-je.
— Ні, ось там!
— Non, là », rectifia Holmes.
Болісний крик знову розітнув нічну тишу, цього разу ще гучніше й ближче. І до нього долучився якийсь новий звук — глухе, притишене гарчання, досить мелодійне і водночас загрозливе, воно лунало то дужче, то слабше, нагадуючи безперервний гомін моря.
Une fois encore, ce cri, toujours plus proche et plus strident, passa sur la lande. Il s’y mêlait un nouveau son, un grondement profond, rythmé quoique menaçant, qui s’élevait et s’abaissait, semblable au murmure continu de la mer.
— Це собака! — вигукнув Холмс. — Ану, Вотсоне, біжімо туди. Боже милий, аби тільки встигнути!
« Le chien ! s’écria Holmes. Venez, Watson, venez vite ! Pourvu que nous n’arrivions pas trop tard ! »
Він швидко побіг у пустище, я кинувся слідом за ним, не відстаючи й на крок. І раптом десь близько просто попереду нас за уламками скель розлігся останній розпачливий зойк, за ним почувся глухий звук падіння чогось важкого. Ми зупинилися, прислухаючись. Але більше ніщо не порушувало безгоміння тихої ночі.
Mon ami partit comme une flèche ; je courais sur ses talons. D’un endroit quelconque de ce sol tourmenté, en avant de nous, monta un dernier appel désespéré, suivi du bruit sourd que fait un corps en s’abattant comme une masse. Nul autre bruit ne troubla plus le calme de cette nuit sans vent.
Я побачив, як Холмс, немов знавіснілий, схопився за голову. Потім тупнув ногою.
Je vis Holmes porter la main à son front, comme un homme affolé. Il frappait du pied avec impatience.
— Він випередив нас, Вотсоне. Ми спізнилися.
« Ce Stapleton nous a vaincus, dit-il. Nous arriverons trop tard.
— Ні, ні, цього не може бути!
— Non, non ! répondis-je,… sûrement non !
— Дурний я, що зволікав. А ви, Вотсоне, можете подивитися, чим закінчилося ваше нехтування своїм обов'язком! Але, Богом присягаюся, якщо трапилося найгірше, ми йому відплатимо!
— J’ai été assez insensé pour ne pas lui mettre la main au collet !… Et vous, Watson, voyez ce que nous coûte votre sortie du château ! Mais par Dieu ! si sir Henry est mort, nous le vengerons ! »
Ми кинулися бігти наосліп у темряві туди, звідки почувся цей жахливий звук, наштовхуючись на валуни, продираючись крізь кущі дроку, насилу видираючись на схили горбів і збігаючи ними вниз. На кожному підвищенні Холмс пильно озирався навколо, але пустище тонуло в мороці, і на його похмурому просторі не помітно було ніякого руху.
En aveugles, nous marchions dans l’obscurité, trébuchant contre les quartiers de roches, escaladant les collines, dégringolant les pentes, dans la direction des appels déchirants que nous avions entendus. Du haut de chaque sommet, Holmes regardait avidement autour de lui ; mais l’ombre était épaisse sur la lande et rien ne bougeait sur cette immense solitude.
— Ви що-небудь бачите?
Holmes me demanda : « Apercevez-vous quelque chose, Watson ?
— Анічогісінько.
— Non, rien.
— Але стривайте! Що це?
— Écoutez !
До нас долинув притишений стогін. Ось він почувся знову, ліворуч від нас! Пасмо скель з того боку закінчувалося прямовисною стіною, що височіла над усипаним камінням схилом. І на тому схилі ми побачили щось темне, неправильної форми. Коли ми підбігли ближче, темний предмет набрав чіткіших обрисів. Це була людина, вона лежала долілиць, підвернувши під якимось жахливим кутом голову, підвівши плечі й випнувши спину так, наче робила сальто. Поза ця була вкрай безглузда, і тому в першу мить я не зрозумів, що чув уже передсмертний стогін. Ні шереху, ні звуку не доходило до нас від темної постаті, над якою ми схилилися. Холмс доторкнувся до тіла, скрикнув від жаху і відсмикнув руку. Вогник сірника, якого він витер, освітив його закривавлені пальці й страшну калюжу, що повільно розпливалася під розбитим черепом жертви. І ще сірник висвітив таке, від чого серця в нас завмерли — перед нами лежало мертве тіло сера Генрі Баскервіля!
Sur notre gauche, on avait poussé un faible gémissement. De ce côté, une ligne de rochers formait une sorte de falaise, surplombant un escarpement parsemé de grosses pierres. Au bas, nous distinguâmes vaguement quelque chose de noir et d’informe. La face contre terre, un homme gisait sur le sol, la tête repliée sous lui, suivant un angle horrible à voir, les épaules remontées et le corps en boule, dans le mouvement de quelqu’un qui va exécuter un saut périlleux. L’attitude était si grotesque que, sur le moment, je ne pus admettre que le gémissement qui avait appelé notre attention fût un râle d’agonie. Pas une plainte, pas un souffle ne sortait de cette masse noire sur laquelle nous étions penchés. Holmes promena sa main sur ce corps inerte, mais il la retira aussitôt avec une exclamation d’horreur. Je frottai une allumette et je vis que ses doigts étaient ensanglantés…. Un filet de sang suintait du crâne de la victime. L’allumette nous permit de voir autre chose encore : le corps de sir Henry Baskerville. — Nous faillîmes nous évanouir.
Ще б пак! Адже ні я, ні Холмс не могли забути незвичайний червонястий твідовий костюм Генрі Баскервіля, той самий, в якому він уперше завітав до нас на Бейкер-стріт. Ми тільки на мить побачили цей костюм, а потім сірник спалахнув востаннє й згас так само, як у наших серцях згасла надія. Холмс застогнав, і навіть у темряві стало видно, як зблідло його обличчя.
Nous ne pouvions pas ne pas reconnaître ce burlesque complet de cheviotte rougeâtre — celui que le baronnet portait le matin où il se présenta pour la première fois à Baker street. Nous l’aperçûmes l’espace d’une seconde, au moment où l’allumette jeta une dernière clarté avant de s’éteindre — de même que s’éteignait en nos âmes notre suprême lueur d’espoir. Holmes soupira profondément, et, malgré l’obscurité, je le vis pâlir.
— Негідник! Негідник! — вигукнув я, стискаючи кулаки. — Холмсе, я ніколи собі не пробачу, що покинув його напризволяще!
« La brute ! Oh ! la brute ! m’écriai-je, les mains crispées. Je ne me pardonnerai jamais d’avoir causé ce malheur.
— Я завинив ще більше, Вотсоне. Аби остаточно підготувати цю справу, цілком її завершити, я знехтував життям свого клієнта. Це найтяжчий удар за всю мою практику. Але хіба міг я знати, хіба міг знати, що, незважаючи на всі мої застереження, він, ризикуючи життям, піде сам-один у пустище?
— Je suis tout autant à blâmer que vous, Watson…. Pour satisfaire mon amour-propre professionnel, pour réunir un faisceau de preuves irréfutables, j’ai laissé tuer mon client !… C’est le plus gros échec de toute ma carrière…. Mais comment pouvais-je prévoir que, malgré mes avis réitérés, sir Henry s’aventurerait seul sur la lande !… Oui, comment pouvais-je le prévoir ?
— Подумати тільки, ми чули його крик — Боже мій, який крик! — і не змогли врятувати сера Генрі! Де цей клятий псюра, що призвів його до смерті? Може, ховається тут серед скель? А де Степлтон? Він відповість за це.
— Dire que nous avons entendu ses appels — et quels appels, mon Dieu ! — et qu’il nous a été impossible de le sauver ! Où est ce chien qui l’a tué ? Il doit errer parmi ces roches…. Et Stapleton ? Où se cache-t-il ? Il le payera cher, ce meurtre !
— Так, обов'язково. Я подбаю про це. І дядька, й племінника вбито — один помер від страху, коли побачив звіра, на його думку істоту надприродну, другий знайшов свій кінець, рятуючись втечею. Але тепер нам треба довести, що між цим чоловіком і звіром існує зв'язок. Спираючись на те, що ми чули, неможливо навіть твердити про існування якогось собаки, оскільки, очевидно, сер Генрі просто впав і вбився. Але, присягаюсь небом, хоч би який хитрий був цей чоловік, не пізніше як завтра він буде у мене в руках!
— Oui, mais ce soin me regarde, répondit Holmes avec énergie. L’oncle et le neveu sont morts, le premier, de la frayeur ressentie à la vue d’un animal qu’il croyait surnaturel ; le second, d’une chute faite en voulant échapper à la bête. Il ne nous reste plus qu’à prouver la complicité de l’homme et du chien. Malheureusement, nous ne pouvons affirmer l’existence de ce dernier que pour l’avoir entendu aboyer, car sir Henry est évidemment mort à la suite de sa chute. Mais, quelque rusé que soit Stapleton, je jure bien que je le tiendrai en mon pouvoir avant la nuit prochaine. »
Приголомшені раптовим і непоправним нещастям, яке означало, що всі наші довготривалі й важкі зусилля закінчилися вкрай жалюгідно, ми стояли із скам'янілими серцями по обидва боки знівеченого тіла. Потім коли зійшов місяць, видерлись на вершину скелі, з якої впав наш бідолашний друг, і звідти оглянули похмуре пустище — одна половина його сріблилася в місячному сяйві, друга тонула в мороці. Вдалині, за кілька миль від нас у напрямку Грімпена, рівно світився жовтавий вогник. Він міг горіти лише в самотній оселі Степлтонів. Люто лайнувшись, я погрозив у той бік кулаком.
Le cœur serré, abattus par l’épouvantable accident qui terminait si brusquement notre longue et ingrate mission, nous nous tenions chacun d’un côté de ce cadavre. La lune se levait. Nous gravîmes le sommet des roches du haut desquels cet infortuné sir Henry était tombé et, de ce point culminant, nous promenâmes nos regards sur la lande, irrégulièrement illuminée par les pâles rayons de l’astre de la nuit. Dans le lointain, à plusieurs milles de distance, brillait, dans la direction de Grimpen, une petite lumière jaune. Elle ne pouvait venir que de la demeure isolée de Stapleton. Je me tournai vers elle et, montrant le poing dans un geste de menace :
— А чому б нам не схопити його зараз же?
« Pourquoi n’avons-nous pas arrêté cet homme ? dis-je à Sherlock Holmes.
— Справу ще не завершено. А він хлопець обачливий і хитрий як ніхто в світі. Не має значення, що саме ми знаємо, має значення лише те, що ми здатні довести. Один хибний крок, і негідник може ухилитися від нашого удару.
— Les preuves suffisantes nous manquent. Le coquin est habile et rusé au suprême degré. En justice, il ne faut pas se contenter de savoir, il faut encore prouver. À la première fausse manœuvre, le drôle nous aurait échappé certainement.
— Що ж нам придумати?
— Alors qu’allons-nous faire ?
— На завтра клопоту у нас скільки завгодно. А сьогодні ми можемо тільки зробити нашому бідолашному другу останню послугу.
— La journée de demain sera bien remplie. Pour cette nuit, bornons-nous à rendre les derniers devoirs à notre pauvre ami. »
Ми обидва спустилися стрімким схилом і наблизилися до безформної чорної купи, що лежала на посрібленому місяцем камінні. В серці мені шпигонуло, коли я подивився на це скарлючене агонією тіло, на очі набігли сльози.
Nous nous rapprochâmes du cadavre de sir Henry. J’eus un accès de douleur à la vue de ces membres tordus par les dernières convulsions de l’agonie, et mes yeux se remplirent de larmes.
— Доведеться послати по допомогу, Холмсе! Самі ми не донесемо його до баскервільського замку. Боже мій, чи ви збожеволіли?
Холмс скрикнув і нахилився над тілом сера Генрі. І раптом почав пританцьовувати, сміючись і тиснучи мені руку. Невже це мій суворий, завжди стриманий друг? Та в ньому ж стільки прихованого вогню!
Holmes avait poussé un cri et s’était penché sur le cadavre. Il riait, il dansait, en se frottant les mains. Était-ce bien là mon compagnon, si flegmatique, si maître de lui ?
— Борода! Борода! У цього чоловіка борода!
« Une barbe ! une barbe ! s’écria-t-il. Cet homme a une barbe !
— Борода?
— Une barbe ? répétai-je, de plus en plus étonné.
— Це не баронет, це... це мій сусід, каторжник!
— Ce n’est pas le baronnet… c’est… oui, c’est mon voisin le convict ! »
З гарячковим поспіхом ми перевернули тіло, закривавлена борода тепер стирчала вгору, показуючи на ясний холодний місяць. Сумнівів бути не могло — такий же низький лоб, глибоко запалі, як у мавпи, очі. Це було те саме обличчя, що визирнуло з-за скелі у світлі свічки — обличчя Селдена, злочинця.
Fiévreusement, nous retournâmes le cadavre en le plaçant sur le dos. Une barbe, raidie par le sang coagulé, dressa sa pointe vers le ciel. Impossible de se méprendre sur ce front proéminent ni sur ces yeux caves. Je reconnus le visage aperçu quelques jours auparavant au-dessus de la bougie placée dans une anfractuosité de roche — le visage de Selden l’assassin.
Я миттю все зрозумів. Я згадав, як баронет казав мені, що подарував свій старий одяг Беррімору. Беррімор віддав його Селденові, щоб допомогти тому втекти. Черевики, сорочка, кепі — все це колись належало серу Генрі. Так, трагедія залишалася трагедією, але, за законами своєї країни, Селден принаймні заслуговував на смерть. З радісним серцем, вдячний долі за те, що не сталося найгіршого, я пояснив Холмсу, в чому справа.
La lumière se fit aussitôt dans mon esprit. Je me souvins que le baronnet avait donné ses vieux effets à Barrymore. Celui-ci les avait remis à son beau-frère pour l’aider à fuir. Bottines, chemise, chapeau, tout avait appartenu à sir Henry. Certes, cet homme avait trouvé la mort dans des circonstances particulièrement tragiques, mais les juges ne l’avaient-ils pas déjà condamné ? Le cœur transporté d’allégresse, je racontai à Holmes que le baronnet avait fait cadeau de sa vieille garde-robe à son valet de chambre.
— Отже, причина смерті бідолахи — одяг,— мовив він. — Цілком зрозуміло, що собацюру пустили по сліду, давши понюхати якусь із речей сера Генрі,— найімовірніше, черевик, що зник у готелі,— от він і погнався за цим чоловіком. Проте мене дуже дивує одне: яким чином Селден побачив у темряві, що за ним женеться собака?
« Ces vêtements ont occasionné la mort de ce pauvre diable, me répondit Sherlock. Pour dresser son chien, Stapleton s’est servi d’un objet soustrait à sir Henry — probablement de la bottine volée à l’hôtel — et la bête a poursuivi Selden. Une chose cependant me paraît inexplicable. Comment, dans les ténèbres, le convict a-t-il su que le chien lui donnait la chasse ?
— Він його почув.
— Il l’a entendu probablement.
— Собачий гавкіт у пустищі не міг нажахати цього загартованого й відважного чоловіка настільки, щоб він почав репетувати на ґвалт, ризикуючи, що його зловлять. Якщо судити з його зойків, він біг досить довго після того, як зрозумів, що собацюра за ним женеться. Як він про це здогадався?
— Parce qu’un chien aboie sur la lande, un homme de la rudesse de Selden ne s’expose pas, en criant comme un forcené, au risque d’une arrestation. Il devait être arrivé au paroxysme de la terreur. D’ailleurs, de la durée de ses appels, je puis conclure qu’il a couru longtemps devant le chien et à une assez grande distance de lui. Comment savait-il que l’animal avait pris sa piste ?
— А для мене більша таємниця в іншому: чому цей пес, припускаючи, що наші здогади правильні...
— En supposant que nos conjectures soient vraies, je trouve plus inexplicable encore….
— Я нічого не припускаю.
— Je ne suppose rien, interrompit Sherlock Holmes.
— Добре, чому собаку випущено саме сьогодні пізно ввечері: Не думаю, що він завжди бігає так вільно. Степлтон не відпустив би собаку, якби не мав підстав вважати, що сер Генрі теж буде в пустищі.
— Alors, ripostai-je, pourquoi aurait-on lâché ce chien sur la lande, cette nuit ? Je ne présume pas qu’on le laisse continuellement vagabonder. Stapleton l’aura mis en liberté parce qu’il avait de bonnes misons de croire que sir Henry sortirait ce soir.
— Моя загадка набагато складніша за вашу, бо на вашу ми скоро дістанемо відповідь, а моя може назавжди, лишитися нерозгаданою. А тепер давайте вирішимо, що нам робити з тілом цього нещасного. Не можемо ж ми покинути його тут лисицям і воронам.
— Il est plus difficile de répondre à mes points d’interrogation qu’aux vôtres. Nous serons bientôt fixés sur ce qui vous préoccupe, tandis que les questions que je me pose demeureront éternellement un mystère pour nous…. En attendant, nous voilà bien embarrassés de ce cadavre. Nous ne pouvons l’abandonner en pâture aux vautours et aux renards.
— Мабуть, треба покласти його в одну з цих халуп, поки ми не зв'яжемося з поліцією.
— Je propose de le placer dans une de ces huttes, jusqu’à ce que nous ayons prévenu la police.
— Правильно. Вдвох ми його туди як-небудь донесемо. Ого, що це, Вотсоне? Невже це він сам власною персоною. Ну й дива! І яке зухвальство! Ні слова про наші підозри — ні слова, бо інакше всі мої плани буде зруйновано.
— Accepté, dit Holmes. À nous deux, nous l’y porterons facilement…. Mais qui vient là, Watson ?… C’est Stapleton lui-même ! Quelle audace ! Pas un mot qui donne l’éveil… pas un mot, sinon toutes mes combinaisons s’effondreront. »
З пустища до нас наближалася людина — я побачив тьмяний вогник сигари. Місяць світив яскраво, і я зразу впізнав вертку, рухливу постать і швидку ходу натураліста. Помітивши нас, він зупинився, потім знову рушив уперед.
Sur la lande, une forme indécise s’avançait vers nous ; je distinguais le cercle rouge d’un cigare allumé. Sous la lumière incertaine de la lune, je reconnus la démarche saccadée du naturaliste. À notre vue, il s’arrêta ; puis, presque aussitôt, il continua son chemin.
— Докторе Вотсоне! Невже це ви? Аж ніяк не чекав зустріти вас у пустищі вночі. Але Боже мій, що це? Що трапилося? Не може бути, невже це сер Генрі?
Степлтон пробіг повз мене й нахилився над мертвим тілом. Я почув, як він різко вдихнув повітря, сигара випала у нього з пальців.
« Hé quoi, docteur Watson, vous ici ? fit-il. Vous êtes le dernier homme que je comptais rencontrer à cette heure sur la lande. Mais que vois-je ? Un blessé ! Ce n’est pas ?… Dites-moi vite que ce n’est pas sir Henry ! » Il passa rapidement devant moi et se baissa pour regarder le cadavre. Je l’entendis aspirer l’air profondément ; en même temps son cigare s’échappa de ses doigts.
— Хто... хто це? — спитав він, затинаючись.
« Quel est cet homme ? bégaya-t-il.
— Селден, каторжник, що втік з прінстаунської тюрми.
— Selden, le prisonnier évadé de la prison de Princetown. »
Степлтон повернув до нас бліде як у мерця обличчя, ціною величезних зусиль приховавши своє здивування й розчарування. Він пильно подивився спочатку на Холмса, потім на мене.
Stapleton tourna vers nous un visage hagard. Par un suprême effort, il refoula au fond de son être son désappointement et sa stupeur. Ses regards se portaient alternativement sur Holmes et sur moi.
— Ось тобі й маєш! Жахлива подія! Як же це сталося?
« Quelle déplorable aventure ! » reprit-il enfin.
Et s’adressant plus particulièrement à moi, il ajouta : « De quoi est-il mort ?
— Здається, впав з тієї скелі й скрутив собі в'язи. Ми з другом прогулювалися й почули крик.
— Nous croyons, répondis-je, qu’il se sera cassé la tête en tombant de ces rochers. Nous nous promenions sur la lande mon ami et moi, lorsque nous avons entendu des cris.
— Я теж почув крик. Він і витягнув мене з дому. Я переживав за сера Генрі.
— Moi aussi…. Je ne suis même accouru que pour cela. J’avais des inquiétudes au sujet de sir Henry. »
— Чому саме за сера Генрі? — не стримався я.
Je ne pus m’empêcher de demander : « Pourquoi plutôt au sujet de sir Henry que de toute autre personne ?
— Тому що він мав зайти до нас сьогодні. Але не зайшов, і це, природно, дуже мене здивувало. Коли ж я почув у пустищі крик, то занепокоївся, чи не загрожує йому небезпека. До речі,— його очі перескочили з мене на Холмса,— крім крику, ви нічого не чули?
— Je l’avais invité à passer la soirée chez nous. J’étais fort surpris qu’il ne fût pas venu et, naturellement, en entendant crier, j’ai redouté quelque malheur… Auriez-vous par hasard entendu autre chose ? »
Bien que Stapleton eût prononcé négligemment cette dernière phrase il nous couvait des yeux tout, en parlant.
— Ні,— відказав Холмс. — А ви?
« Non,… n’est-ce pas, Watson ? répliqua Holmes. Non.
— Теж ні.
— Тоді навіщо про це питати?
— Mais pourquoi cette question ? interrogea mon ami d’un air innocent.
— О, хіба ви не знаєте, які історії розповідають тутешні селяни про привид якогось собаки і таке інше? Подейкують, ніби він бігає ночами в пустищі. От я й поцікавився, чи не чули ви його сьогодні.
— Vous connaissez les sottes histoires que racontent les paysans sur un chien-fantôme…. On prétend qu’il hurle parfois la nuit sur la lande…. Je me demandais si, par hasard, cet étrange bruit n’aurait pas retenti ce soir.
— Ні, ми нічого такого не чули,— відповів я.
— Pas que je sache, répondis-je.
— А як, на вашу думку, загинув цей бідолаха?
— Quel est votre avis sur l’accident survenu à ce pauvre diable ? continua Stapleton.
— Я впевнений, що від хвилювань і постійного страху бути спійманим у нього помутився розум. Мабуть, у нападі божевілля він бігав по пустищу, випадково впав тут зі скелі й скрутив собі в'язи.
— Les transes perpétuelles dans lesquelles il vivait et les privations auxquelles l’exposait son genre de vie ont probablement ébranlé sa raison. Dans un accès de folie, il s’est mis à courir sur le plateau et, en tombant du haut de ces roches, il se sera fracturé le crâne.
— Так, це найбільш вірогідне пояснення,— сказав Степлтон і зітхнув, як мені здалося, з явним полегшенням. — А що ви про це думаєте, містере Шерлоку Холмсе?
— Cela me paraît très vraisemblable, approuva Stapleton, avec un soupir qui témoignait d’un soulagement interne. Et vous, monsieur Holmes, quel est votre avis ? »
Мій друг вклонився, віддаючи Степлтонові належне.
Mon ami esquissa un vague salut.
— А ви дуже догадливі.
« Je trouve, dit-il, que vous acceptez bien facilement les solutions.
— Ми чекаємо вас відтоді, як сюди приїхав доктор Вотсон. І ви прибули вчасно — стали свідком трагедії.
— Depuis la venue du docteur Watson, reprit le naturaliste, nous vous attendions tous les jours…. Vous arrivez pour assister à un drame.
— Воно й справді так. Але я не маю сумнівів, що мій друг дасть цій пригоді правильне пояснення. А я поїду завтра в Лондон з неприємною згадкою.
— Oui. Demain, en retournant à Londres, j’emporterai avec moi un pénible souvenir.
— Ви повертаєтеся завтра?
— Vous repartez demain ?
— Маю такий намір.
— J’en ai l’intention.
— Сподіваюсь, ваш візит сюди проллє світло на події, які завели нас у глухий кут.
— Je souhaite que votre visite ait fait un peu de lumière sur ces événements qui troublent la contrée. »
Холмс знизав плечима.
Holmes haussa les épaules ;
— Не завжди можна досягти успіху, на який сподіваєшся. Досліднику потрібні не легенди й чутки, а факти. Щось нічого з цією справою у мене не виходить.
« On ne cueille pas toujours autant de lauriers que l’on croit, fit-il. Pour dégager la vérité, il faut des faits et non des légendes ou des rumeurs. J’ai complètement échoué dans ma mission. »
Мій друг говорив найщирішим і найнезацікавленішим тоном. Степлтон все ще не зводив з нього погляду. Потім він звернувся до мене:
Mon ami parlait sur un ton de franchise et d’indifférence parfaitement joué. Cependant Stapleton ne le perdait pas des yeux. Il se retourna vers moi, en disant :
— Я охоче запропонував би віднести бідолаху до нас, але це так налякає сестру, що, мабуть, не варто цього робити. Якщо ми чимось прикриємо йому обличчя, то до ранку з ним нічого не трапиться.
« Je voudrais bien transporter chez moi le cadavre de ce malheureux, mais je crains d’effrayer ma sœur. Recouvrons-lui le visage…. Il restera ainsi sans danger jusqu’à demain matin. »
Так і було зроблено. Відхиливши гостинне запрошення Степлтона завітати до нього, ми з Холмсом рушили до замку Баскервілів, давши натуралісту можливість повертатися додому самому. Пройшовши трохи і озирнувшись назад, ми побачили його постать, що рухалася безкраїм пустищем, і самотню чорну пляму, що залишилась на посрібленому місячним сяйвом схилі,— то лежала людина, яка загинула такою жахливою смертю.
Nous fîmes ce que conseillait Stapleton. Puis, malgré son insistance pour nous emmener à Merripit house, Holmes et moi nous reprîmes le chemin de Baskerville, laissant le naturaliste rentrer seul chez lui. En nous retournant nous vîmes sa silhouette s’éloigner lentement à travers l’immensité de la lande.