Аліса в Країні Чудес

   Якусь часину Гусінь і Аліса мовчки дивилися одна на одну. Нарешті Гусінь вийняла люльку з рота й озвалася млосним оспалим голосом:

   Die Raupe und Alice sahen sich eine Zeit lang schweigend an; endlich nahm die Raupe die Huhka aus dem Munde und redete sie mit schmachtender, langsamer Stimme an.

   - Ти хто?

   „Wer bist du?“ fragte die Raupe.

   Що й казати, не вельми підбадьорливий початок розмови!

    - Я?.. Я, пані, й сама вже не знаю... - ледь зніяковіла Аліса. - Знаю хіба, ким була сьогодні зранку, але відтоді я, по-моєму, кілька разів мінялася.

   Das war kein sehr ermuthigender Anfang einer Unterhaltung. Alice antwortete, etwas befangen: „Ich – ich weiß nicht recht, diesen Augenblick – vielmehr ich weiß, wer ich heut früh war, als ich aufstand; aber ich glaube, ich muß seitdem ein paar Mal verwechselt worden sein.“

   - Що ти хочеш цим сказати? - суворо запитала Гусінь. - Ти при своєму глузді?

   „Was meinst du damit?“ sagte die Raupe strenge. „Erkläre dich deutlicher!“

   - Боюсь, пані, що при чужому, - відказала Аліса. - Бачте, я-не зовсім я...

   „Ich kann mich nicht deutlicher erklären, fürchte ich, Raupe,“ sagte Alice, „weil ich nicht ich bin, sehen Sie wohl?“

   - Не бачу, - сказала Гусінь.

   „Ich sehe nicht wohl,“ sagte die Raupe.

   - Боюся, пані, я не зумію висловитися ясніше, - щонайчемніше відповіла Аліса. - Я й сама не все розумію: стільки перетворень за один день будь-кого зіб'ють з пантелику.

   „Ich kann es wirklich nicht besser ausdrücken,“ erwiederte Alice sehr höflich, „denn ich kann es selbst nicht begreifen; und wenn man an einem Tage so oft klein und groß wird, wird man ganz verwirrt.“

   - Ба ні! - заперечила Гусінь.

   „Nein, das wird man nicht,“ sagte die Raupe.

   - Може, ви зараз так і не думаєте, - сказала Аліса. - Та коли вам прийде пора обертатися на лялечку (а це, ви знаєте, неминуче), а тоді на метелика, то вам, напевно, буде якось трохи дивно...

   „Vielleicht haben Sie es noch nicht versucht,“ sagte Alice, „aber wenn Sie sich in eine Puppe verwandeln werden, das müssen Sie über kurz oder lang wie Sie wissen – und dann in einen Schmetterling, das wird sich doch komisch anfühlen, nicht wahr?“

   - Аж ніяк! - сказала Гусінь.

   „Durchaus nicht,“ sagte die Raupe.

   - Ну, можливо, у вас інші відчуття, - припустила Аліса. - Але я твердо знаю, що почувалася б дуже дивно.

   „Sie fühlen wahrscheinlich anders darin,“ sagte Alice; „so viel weiß ich, daß es mir sehr komisch sein würde.“

   - Ти! - зневажливо кинула Гусінь. - А ти хто така?

   „Dir!“ sagte die Raupe verächtlich. „Wer bist du denn?“

   Це знов повернуло їх до початку розмови! Алісу трохи дратувала манера Гусені вести розмову. Випроставшись, вона вельми поважно промовила:

    - Гадаю, спершу вам годилося б сказати, хто ви така?

   Was sie wieder auf den Anfang der Unterhaltung zurückbrachte. Alice war etwas ärgerlich, daß die Raupe so sehr kurz angebunden war; sie warf den Kopf in die Höhe und sprach sehr ernst: „Ich dächte, Sie sollten mir erst sagen, wer Sie sind?“

   - Чому? - запитала Гусінь.

   „Weshalb?“ fragte die Raupe.

   Питання загнало Алісу в глухий кут. Вона марно шукала якогось переконливого пояснення, а що Гусінь, з усього видно, була в лихому гуморі, то Аліса обернулася й пішла геть.

   Das war wieder eine schwierige Frage; und da sich Alice auf keinen guten Grund besinnen konnte und die Raupe sehr schlechter Laune zu sein schien, so ging sie ihrer Wege.

   - Вернися! - гукнула Гусінь їй услід. - Я маю сказати щось важливе.

   „Komm zurück!“ rief ihr die Raupe nach, „ich habe dir etwas Wichtiges zu sagen!“

   Це вже був добрий знак, і Аліса повернулася.

   Das klang sehr einladend; Alice kehrte wieder um und kam zu ihr zurück.

   - Май терпець! - сказала Гусінь.

   „Sei nicht empfindlich,“ sagte die Raupe.

   - Оце й усе? - спитала Аліса, ледь тамуючи гнів.

   „Ist das Alles?“ fragte Alice, ihren Ärger so gut sie konnte verbergend.

   - Ні, - відказала Гусінь.

   „Nein,“ sagte die Raupe.

   Аліса вирішила трохи потерпіти: робити й так нічого, а раптом Гусінь повідомить щось варте того, щоб його слухати. Кілька хвилин Гусінь мовчки пахкала димом, нарешті розімкнула руки, вийняла з рота люльку й запитала:

    - Отже, на твою думку, ти змінилася, так?

   Alice dachte, sie wollte doch warten, da sie sonst nichts zu thun habe, und vielleicht würde sie ihr etwas sagen, das der Mühe werth sei. Einige Minuten lang rauchte die Raupe fort ohne zu reden; aber zuletzt nahm sie die Huhka wieder aus dem Munde und sprach: „Du glaubst also, du bist verwandelt?“

   - Боюся, що так, - зітхнула Аліса. - Я щодесять хвилин міняю свій зріст і нічого не пам'ятаю!

   „Ich fürchte es fast, Raupe,“ sagte Alice, „ich kann Sachen nicht behalten wie sonst, und ich werde alle zehn Minuten größer oder kleiner!“

   - Чому нічого? - запитала Гусінь.

   „Kannst welche Sachen nicht behalten?“ fragte die Raupe.

   - Ось, наприклад, я пробувала читати напам'ять "Хорошу перепілоньку ", а вийшло казна-що! - журно відповіла Аліса.

   „Ach, ich habe versucht zu sagen: Bei einem Wirthe etc.; aber es kam ganz anders!“ antwortete Alice in niedergeschlagenem Tone.

   - То прочитай "Ти старий любий діду", - запропонувала Гусінь.

   „Sage her: Ihr seid alt, Vater Martin,“ sagte die Raupe.

   Аліса схрестила руки й почала:

   Alice faltete die Hände und fing an: –

- Ти старий, любий діду, - сказав молодик, -
     І волосся у тебе вже сиве.
 А стоїш вверх ногами й до цього вже звик, -
     На твій вік це не дуже красиво.

„Ihr seid alt, Vater Martin,“ so sprach Junker Tropf,
 „Euer Haar ist schon lange ganz weiß;
 Doch steht ihr so gerne noch auf dem Kopf.
 Macht Euch denn das nicht zu heiß?“

- Молодим, - мовив дід, - я боявсь неспроста,
     Що це може відбитись на мізку,
 Та моя голова - я вже знаю - пуста,
     На ній можна стояти без риску.

„Als ich jung war,“ der Vater zur Antwort gab,
 „Da glaubt’ ich, für’s Hirn sei’s nicht gut;
 Doch seit ich entdeckt, daß ich gar keines hab’,
 So thu’ ich’s mit fröhlichem Muth.“

- Ти старий, - знову каже юнак до дідка, -
     І, нівроку, гладкий, як діжчина,
 А в переверти йдеш, крутиш хвацько млинка,
     Ти скажи мені, в чому причина ?

„Ihr seid alt,“ sprach der Sohn, „wie vorhin schon gesagt,
 Und geworden ein gar dicker Mann;
 Drum sprecht, wie ihr rücklings den Purzelbaum schlagt.
 Potz tausend! wie fangt ihr’s nur an?“

- Молодим, - мовив дід, - всі суглоби собі
     Розтирав я чарівною мастю,
 Коли хочеш - за гроші хороші й тобі
     Дам коробочку-дві того щастя.

„Als ich jung war,“ der Alte mit Kopfschütteln sagt’,
 „Da rieb ich die Glieder mir ein
 Mit der Salbe hier, die sie geschmeidig macht.
 Für zwei Groschen Courant ist sie dein.“

- Ти старий, в тебе щелепи наче й слабкі,
     Не вжувати їм навіть кандьору, -
 Та ти гуску з кістками строщив залюбки,
     Де ти взяв таку силу бадьору?

„Ihr seid alt,“ sprach der Bub’, „und könnt nicht recht kau’n,
 Und solltet euch nehmen in Acht;
 Doch aßt ihr die Gans mit Schnabel und Klau’n;
 Wie habt ihr das nur gemacht?“

- Молодим, - мовив дід, - я постійно сваривсь
     Із дружиною вдень по три рази.
 І від того мій рот на весь вік укріпивсь,
     Мов стальні, моїх щелепів м'язи.

„Ich war früher Jurist und hab’ viel disputirt,
 Besonders mit meiner Frau;
 Das hat so mir die Kinnbacken einexercirt,
 Daß ich jetzt noch mit Leichtigkeit kau!“

- Ти старий, - каже хлопець, - і, справа ясна,
     Твої очі вже добре не бачать,
 А на кінчику носа ти держиш в'юна, -
     Хто навчив тебе, діду, трюкачить?

„Ihr seid alt,“ sagt der Sohn, „und habt nicht viel Witz,
 Und doch seid ihr so geschickt;
 Balancirt einen Aal auf der Nasenspitz’!
 Wie ist euch das nur geglückt?“

- Скільки можна дурних задавати питань!
     Ти схибнувсь, чи об'ївся метеликів?
 Все, терпець мій урвався, благаю: відстань!
     Вимітайся, бо дам духопеликів!

„Drei Antworten hast du, und damit genug,
 Nun laß mich kein Wort mehr hören;
 Du Guck in die Welt thust so überklug,
 Ich werde dich Mores lehren!“

   - Це не те, - сказала Гусінь.

   „Das ist nicht richtig,“ sagte die Raupe.

   - Не зовсім те, - знічено мовила Аліса. - Декотрі слова немовби змінилися.

   „Nicht ganz richtig, glaube ich,“ sagte Alice schüchtern; „manche Wörter sind anders gekommen.“

   - Це зовсім не те. Від початку і до кінця! - твердо сказала Гусінь. Запала хвилинна мовчанка.

   „Es ist von Anfang bis zu Ende falsch,“ sagte die Raupe mit Entschiedenheit, worauf eine Pause von einigen Minuten eintrat.

   Гусениця озвалася перша.

   Die Raupe sprach zuerst wieder.

   - Тобі який зріст потрібен? - спитала вона.

   „Wie groß möchtest du gern sein?“ fragte sie.

   - Ох, байдуже який, - поквапливо сказала Аліса. - Просто, знаєте, всі оті переміни, дуже прикрі...

   „Oh, es kommt nicht so genau darauf an,“ erwiederte Alice schnell; „nur das viele Wechseln ist nicht angenehm, nicht wahr?“

   - Не знаю, - сказала Гусінь.

   „Nein, es ist nicht wahr!“ sagte die Raupe.

   Аліса промовчала: зроду-віку їй ніхто стільки не перечив, і вона відчула, що втрачає терпець.

   Alice antwortete nichts; es war ihr im Leben nicht so viel widersprochen worden, und sie fühlte, daß sie wieder anfing, empfindlich zu werden.

   - А цим ти задоволена? - поцікавилася Гусінь.

   „Bist du jetzt zufrieden?“ sagte die Raupe.

   - Якщо ваша ласка, пані, - сказала Аліса, - то я б не проти трішки підрости. Три дюйми - такий нікудишній зріст!

   „Etwas größer, Frau Raupe, wäre ich gern, wenn ich bitten darf,“ sagte Alice; „drei und einen halben Zoll ist gar zu winzig.“

   - Ба ні, це зріст хочкудишній - вигукнула Гусінь і стала дибки. (Вона сягала рівно три дюйми заввишки.)

   „Es ist eine sehr angenehme Größe, finde ich,“ sagte die Raupe zornig und richtete sich dabei in die Höhe (sie war gerade drei Zoll hoch).

   - Але я до нього не звикла, - жалібно сказала бідолашна Аліса. А про себе подумала: "Яке лихо, що всі вони тут такі вразливі!"

   „Aber ich bin nicht daran gewöhnt!“ vertheidigte sich die arme Alice in weinerlichem Tone. Bei sich dachte sie: „Ich wünschte, alle diese Geschöpfe nähmen nicht Alles gleich übel.“

   - З часом звикнеш, - сказала Гусінь і знов запахкала люлькою.

   „Du wirst es mit der Zeit gewohnt werden,“ sagte die Raupe, steckte ihre Huhka in den Mund und fing wieder an zu rauchen.

   Аліса терпляче ждала, поки вона зволить озватися. Невдовзі Гусінь вийняла з рота люльку, раз чи два позіхнула, стріпнулася усім тілом і стала сповзати з гриба.

    - Один край зробить тебе вищою, а другий - нижчою, - кинула вона Алісі на прощання.

   Diesmal wartete Alice geduldig, bis es ihr gefällig wäre zu reden. Nach zwei oder drei Minuten nahm die Raupe die Huhka aus dem Munde, gähnte ein bis zwei Mal und schüttelte sich. Dann kam sie von dem Pilze herunter, kroch in’s Gras hinein und bemerkte blos bei’m Weggehen: „Die eine Seite macht dich größer, die andere Seite macht dich kleiner.“

   "Один край чого?. Другий край чого?" - спантеличено подумала Аліса.

   „Eine Seite wovon? die andere Seite wovon?“ dachte Alice bei sich.

   - Гриба, - відповіла Гусінь достоту так, наче запитання прозвучало вголос, і за мить щезла в траві.

   „Von dem Pilz,“ sagte die Raupe, gerade als wenn sie laut gefragt hätte; und den nächsten Augenblick war sie nicht mehr zu sehen.

   Якусь часину Аліса задумливо дивилася на гриба, силкуючись з'ясувати, де ж оті два його краї, а що гриб був круглий-круглісінький, то це завдання видалося надважким. Нарешті вона обхопила гриба наскільки сягали її руки і відломила по шматочку з кожного краю.

   Alice blieb ein Weilchen gedankenvoll vor dem Pilze stehen, um ausfindig zu machen, welches seine beiden Seiten seien; und da er vollkommen rund war, so fand sie die Frage schwierig zu beantworten. Zuletzt aber reichte sie mit beiden Armen, so weit sie herum konnte, und brach mit jeder Hand etwas vom Rande ab.

   - А тепер побачимо - так чи інак? - подумала вона, надгризаючи шматок у правій руці.

    Тієї ж миті вона відчула сильний удар у підборіддя: воно буцнулося об ногу!

   „Nun aber, welches ist das rechte?“ sprach sie zu sich, und biß ein wenig von dem Stück in ihrer rechten Hand ab, um die Wirkung auszuprobiren; den nächsten Augenblick fühlte sie einen heftigen Schmerz am Kinn, es hatte an ihren Fuß angestoßen!

   Така нагла зміна її вельми налякала. Збагнувши, що вона хутко зменшується, а отже, не можна гаяти й хвилини, Аліса мерщій узялася до другого шматочка. Проте її підборіддя так щільно вперлося в ногу, що вона ніяк не могла відкрити рота. Нарешті їй вдалося вхопити дрібку з лівої руки.

   Über diese plötzliche Verwandlung war sie sehr erschrocken, aber da war keine Zeit zu verlieren, da sie sehr schnell kleiner wurde; sie machte sich also gleich daran, etwas von dem andern Stück zu essen. Ihr Kinn war so dicht an ihren Fuß gedrückt, daß ihr kaum Platz genug blieb, den Mund aufzumachen; endlich aber gelang es ihr, ein wenig von dem Stück in ihrer linken Hand herunter zu schlucken.

   - Ху-у, нарешті голова вільна! - радісно вигукнула Аліса, і відразу ж тривожно змовкла: десь поділися її плечі. Вона поглянула вниз, але побачила тільки шию неймовірної довжини, яка стриміла, немов стеблина, над морем зелені.

   „Ah! endlich ist mein Kopf frei!“ rief Alice mit Entzücken, das sich jedoch den nächsten Augenblick in Angst verwandelte, da sie merkte, daß ihre Schultern nirgends zu finden waren: als sie hinunter sah, konnte sie weiter nichts erblicken, als einen ungeheuer langen Hals, der sich wie eine Stange aus einem Meer von grünen Blättern erhob, das unter ihr lag.

   - Цікаво, що то за зелень? - сказала Аліса. - І куди поділися мої плечі? А мої бідолашні руки! Чого це я їх не бачу?

    З цими словами вона порухала руками, але, здавалося, тільки й спромоглася, що викликати легке колихання зеленого листя далеко внизу.

   „Was mag all das grüne Zeug sein?“ sagte Alice. „Und wo sind meine Schultern nur hingekommen? Und ach, meine armen Hände, wie geht es zu, daß ich euch nicht sehen kann?“ Sie griff bei diesen Worten um sich, aber es erfolgte weiter nichts, als eine kleine Bewegung in den entfernten grünen Blättern.

   Оскільки дотягтися руками до голови було справою безнадійною, вона спробувала нахилити голову до рук, і з радістю виявила, що її шия, наче змія, легко гнеться на всі боки. Аліса вигнула її граційною кривулькою, і саме намірилась пірнути в зелену гущавину (вона вже зрозуміла, що це були крони дерев, під якими во на щойно блукала), коли раптом почулося різке сичання. Аліса рвучко відсахнулася. Велика Горлиця, налетівши на неї, несамовито била її крильми по обличчю.

   Da es ihr nicht gelang, die Hände zu ihrem Kopfe zu erheben, so versuchte sie, den Kopf zu ihnen hinunter zu bücken, und fand zu ihrem Entzücken, daß sie ihren Hals in allen Richtungen biegen und wenden konnte, wie eine Schlange. Sie hatte ihn gerade in ein malerisches Zickzack gewunden und wollte eben in das Blättermeer hinunter tauchen, das, wie sie sah, durch die Gipfel der Bäume gebildet wurde, unter denen sie noch eben herumgewandert war, als ein lautes Rauschen sie plötzlich zurückschreckte: eine große Taube kam ihr in’s Gesicht geflogen und schlug sie heftig mit den Flügeln.

   - Гадюка! - репетувала Горлиця.

   „Schlange!“ kreischte die Taube.

   - Ніяка я не гадюка - обурилася Аліса. - Дайте мені спокій!

   „Ich bin keine Schlange!“ sagte Alice mit Entrüstung. „Laß mich in Ruhe!“

   - А я кажу - гадюка! - повторила Горлиця вже не так голосно і, майже схлипуючи, додала: - Я вже все перепробувала, але від них ніде нема рятунку!

   „Schlange sage ich!“ wiederholte die Taube, aber mit gedämpfter Stimme, und fuhr schluchzend fort: „Alles habe ich versucht, und nichts ist ihnen genehm!“

   - Не збагну, про що ви говорите, - сказала Аліса.

   „Ich weiß gar nicht, wovon du redest,“ sagte Alice.

   - Між корінням дерев, на річкових кручах, у чагарниках, - не зважаючи на Алісині слова, провадила Горлиця, - скрізь оці гадюки! Їм не догодиш!..

   „Baumwurzeln habe ich versucht, Flußufer habe ich versucht, Hecken habe ich versucht,“ sprach die Taube weiter, ohne auf sie zu achten; „aber diese Schlangen! Nichts ist ihnen recht!“

   Аліса розуміла все менше й менше, проте вирішила не озиватися, поки Горлиця не виговориться.

   Alice verstand immer weniger; aber sie dachte, es sei unnütz etwas zu sagen, bis die Taube fertig wäre.

   - Мало мені мороки з висиджуванням яєць, - не вгавала Горлиця, - то я ще мушу день і ніч пильнувати їх від гадюк! Я вже три тижні не стуляю очей!

   „Als ob es nicht Mühe genug wäre, die Eier auszubrüten,“ sagte die Taube, „da muß ich noch Tag und Nacht den Schlangen aufpassen! Kein Auge habe ich die letzten drei Wochen zugethan!“

   - Мені вас дуже жаль, - сказала Аліса: вона вже починала розуміти, про що йдеться.

   „Es thut mir sehr leid, daß du so viel Verdruß gehabt hast,“ sagte Alice, die zu verstehen anfing, was sie meinte.

   - І саме тоді, як я вибрала найвище в лісі дерево, - правила своєї Горлиця, зриваючись на крик, - саме тоді, як я повірила, що нарешті їх здихалася, вони вже знову тут як тут - бач, уже й з неба лізуть! У-у, гадюка!

   „Und gerade da ich mir den höchsten Baum im Walde ausgesucht habe,“ fuhr die Taube mit erhobener Stimme fort, „und gerade da ich dachte, ich wäre sie endlich los, müssen sie sich sogar noch vom Himmel herunterwinden! Pfui! Schlange!“

   - Кажу ж вам, ніяка я не гадюка! - мовила Аліса. - Я... я...

   „Aber ich bin keine Schlange, sage ich dir!“ rief Alice, „ich bin ein – ich bin ein –“

   - Ну, ну? Хто ж ти? Хто? - питала Горлиця. - Ще не надумала?

   „Nun, was bist du denn?“ fragte die Taube. „Ich merke wohl, daß du dir etwas ausdenken willst!“

   - Я... я... дівчинка, - промовила Аліса без особливої певності, бо згадала, скільки разів вона за цей день мінялася.

   „Ich – ich bin ein kleines Mädchen,“ sagte Alice etwas unsicher, da sie an die vielfachen Verwandlungen dachte, die sie den Tag über schon durchgemacht hatte.

   - Гарна баєчка, що й казати, - з глибокою зневагою пирхнула Горлиця. - На своєму віку я набачилася різних дівчаток, але з такою шиєю - жодної. Е, ні-і, ти - гадюка! І не відмагайся. Може, ще скажеш, що ти й яєць ніколи не їла?

   „Eine schöne Ausrede, wahrhaftig!“ sagte die Taube im Tone tiefster Verachtung. „Ich habe mein Lebtag genug kleine Mädchen gesehen, aber nie eine mit solch einem Hals! Nein, nein! du bist eine Schlange! das kannst du nicht abläugnen. Du wirst am Ende noch behaupten, daß du nie ein Ei gegessen hast.“

   - Певно, що їла, - сказала Аліса. (Вона завше казала правду.) - Розумієте, дівчатка також їдять яйця.

   „Ich habe Eier gegessen, freilich,“ sagte Alice, die ein sehr wahrheitsliebendes Kind war; „aber kleine Mädchen essen Eier eben so gut wie Schlangen.“

   - Я не певна, - засумнівалася Горлиця, - але коли це так, то вони теж гадючого поріддя, ясно?

   „Das glaube ich nicht,“ sagte die Taube; „wenn sie es aber thun, nun dann sind sie eine Art Schlangen, so viel weiß ich.“

   Такий несподіваний висновок так вразив Алісу, що вона заніміла. Горлиця негайно скористалася нагодою і додала:

    - Я знаю одне: ти шукаєш яєць! І мені байдуже, хто ти - дівчинка чи гадюка!

   Das war etwas so Neues für Alice, daß sie ein Paar Minuten ganz still schwieg; die Taube benutzte die Gelegenheit und fuhr fort: „Du suchst Eier, das weiß ich nur zu gut, und was kümmert es mich, ob du ein kleines Mädchen oder eine Schlange bist?“

   - Зате мені - не байдуже, - заперечила Аліса. - Хоча яєць, щоб ви знали, я не шукаю. А якби й шукала, то вже ж не ваших - сирих я не люблю.

   „Aber mich kümmert es sehr,“ sagte Alice schnell; „übrigens suche ich zufällig nicht Eier, und wenn ich es thäte, so würde ich deine nicht brauchen können; ich esse sie nicht gern roh.“

   - Тоді вимітайся! - похмуро буркнула Горлиця і знову вмостилась у своє гніздо.

    Аліса стала опускатися нижче, але це виявилося штукою непростою: її шия раз у раз заплутувалась у гіллі. Доводилося частенько зупинятися, щоб її виплутати. Трохи згодом вона похопилася, що й досі тримає в руках шматочки гриба, й обережно, по най меншій дрібочці, почала відкушувати то від того, то від того - стаючи то вищою, то нижчою, аж поки підігнала себе до своїх звичайних розмірів.

   „Dann mach’, daß du fortkommst!“ sagte die Taube verdrießlich, indem sie sich in ihrem Nest wieder zurecht setzte. Alice duckte sich unter die Bäume so gut sie konnte; denn ihr Hals verwickelte sich fortwährend in die Zweige, und mehre Male mußte sie anhalten und ihn losmachen. Nach einer Weile fiel es ihr wieder ein, daß sie noch die Stückchen Pilz in den Händen hatte, und sie machte sich sorgfältig daran, knabberte bald an dem einen, bald an dem andern, und wurde abwechselnd größer und kleiner, bis es ihr zuletzt gelang, ihre gewöhnliche Größe zu bekommen.

   Відтоді, як вона була ще свого зросту, збігло стільки часу, що тепер їй було аж якось дивно, та за кілька хвилин вона оговталась і почала знову розмовляти сама з собою:

    - Ну ось, половину плану виконано! Які дивовижні всі оці переміни! Ніколи не вгадаєш, ким станеш за хвилину! Та хай там що, а тепер я дійшла свого справжнього зросту: лишається тільки пробратися у той чарівний сад... але як це зробити, як?

    З цими словами вона вийшла на узлісся, де стояв крихітний, із чотири фути заввишки, будиночок.

    - Хоч би хто там жив, - вирішила Аліса, - з'являтись їм на очі отакою ніяк не годиться: вони ж можуть побожеволіти зі страху!

    Тож вона почала потрошку надкушувати гриба з правої руки і не виходила з лісу доти, доки не поменшала до дев'яти дюймів.

   Es war so lange her, daß sie auch nur ungefähr ihre richtige Höhe gehabt hatte, daß es ihr erst ganz komisch vorkam; aber nach einigen Minuten hatte sie sich daran gewöhnt und sprach mit sich selbst wie gewöhnlich. „Schön, nun ist mein Plan halb ausgeführt! Wie verwirrt man von dem vielen Wechseln wird! Ich weiß nie, wie ich den nächsten Augenblick sein werde! Doch jetzt habe ich meine richtige Größe: nun kommt es darauf an, in den schönen Garten zu gelangen – wie kann ich das anstellen? das möchte ich wissen!“ Wie sie dies sagte, kam sie in eine Lichtung mit einem Häuschen in der Mitte, ungefähr vier Fuß hoch. „Wer auch darin wohnen mag, es geht nicht an, daß ich so groß wie ich jetzt bin hineingehe: sie würden vor Angst nicht wissen wohin!“ Also knabberte sie wieder an dem Stückchen in der rechten Hand, und wagte sich nicht an das Häuschen heran, bis sie sich auf neun Zoll herunter gebracht hatte.