格里高爾所受的重創使他有一個月不能行動——那個蘋 果還一直留在他的身上，沒人敢去取下來，彷彿這是一個公 開的紀念品似的——他的受傷好象使父親也想起了他是家庭 的一員，儘管他現在很不幸，外形使人看了噁心，但是也不 應該把他看成是敵人，相反，家庭的責任正需要大家把厭惡 的心情壓下去，而用耐心來對待，只能是耐心，別的都無濟 於事。
雖然他的創傷損害了，而且也許是永久的損害了他行動 的能力，目前，他從房間的一端爬到另一端也得花好多好多 分鐘，活像個老弱的病人——說到上牆在目前更是談也不用 談——可是，在他自己看來，他的受傷還是得到了足夠的補 償，因為每到晚上——他早在一兩個小時以前就一心一意等 待着這個時刻了，起坐室的門總是大大地打開，這樣他就可 以躺在自己房間的暗處，家裡人看不見他，他卻可以看到三 個人坐在點上燈的桌子旁邊，可以聽到他們的談話，這大概 是他們全都同意的。比起早先的偷聽，這可要強多了。
Тяжке поранення, від якого Грегор страждав більше місяця (яблуко ніхто не наважився вийняти, і воно так і лишилося в тілі наочною пам'яткою), тяжке це поранення нагадало, здається, навіть батькові, що, незважаючи на свій теперішній жалюгідний та гидкий вигляд, Грегор усе-таки член сім’ї, що з ним не можна поводитися, як з ворогом, а потрібно в ім'я сімейного обов'язку притлумитись відразу й терпіти, лише терпіти. I якщо через свою рану Грегор назавжди, очевидно, утратив колишню рухливість і зараз, щоб перетнути кімнату, йому, як старому інваліду, потрібно було декілька довгих-предовгих хвилин — про те, щоб повзати вгорі, не слід було й думати, — то за це погіршення свого стану він був, на його думку, повністю винагороджений тим, що під вечір завжди відчинялися двері вітальні, двері, за котрими він починав стежити години за дві до цього, і, лежачи в темноті своєї кімнати, непомітний із вітальні, він міг бачити тих, хто сидів за освітленим столом, — рідних — і слухати їхні розмови, так би мовити, із загального дозволу, тобто зовсім інакше, ніж раніше.
的確，他們的關係中缺少了先前那種活躍的氣氛。過去， 當他投宿在客棧狹小的寢室裡，疲憊不堪，要往潮滋滋的床 鋪上倒下去的時候，他總是以一種渴望的心情懷念這種氣氛 的。他們現在往往很沉默。晚飯吃完不久，父親就在扶手椅 裡打起瞌睡來；母親和妹妹就互相提醒誰都別說話；母親把 頭低低地俯在燈下，在給一家時裝店做精細的針線活；他妹 妹已經當了售貨員，為了將來找更好的工作，在利用晚上的 時間學習速記和法語。有時父親醒了過來，彷彿根本不知道 自己已經睡了一覺，還對母親說：“你今天幹了這麼多針線 活呀！”話才說完又睡着了，於是娘兒倆又交換一下疲倦的 笑容。
Це були, щоправда, уже не ті жваві бесіди колишніх часів, про які Грегор завжди з сумом згадував у комірчинах готелів, коли падав, стомлений, на вологу постіль. Частіше всього бувало дуже тихо. Батько швидко після вечері засинав у своєму кріслі; мати й сестра намагалися зберігати тишу; мати, сильно нахилившись вперед, ближче до світла, шила тонку білизну для магазину готового одягу; сестра, що поступила в магазин продавщицею займалася вечорами стенографією та французькою мовою, щоб, можливо, коли-небудь пізніше добитися хорошого місця. Інколи батько просинався і, немов не помітивши, що спав, говорив матері: «Як ти сьогодні знову довго шиєш!» — після чого негайно засинав знову, а мати й сестра стомлено усміхалися одна одній.
父親脾氣真執拗，連在家裡也一定要穿上那件制服，他 的睡衣一無用處地掛在鈎子上，他穿得整整齊齊，坐著坐著 就睡着了，好象隨時要去應差，即使在家裡也要對上司唯命 是從似的。這樣下來，雖則有母親和妹妹的悉心保護，他那 件本來就不是簇新的制服已經開始顯得臟了，格里高爾常常 整夜整夜地望着鈕扣老是擦得金光閃閃的外套上的一攤攤油 跡，老人就穿著這件外套極不舒服卻又是極安寧地坐在那裡 沉入了睡鄉。
Із якоюсь упертістю батько відмовлявся знімати й удома форму розсильного; і в той час, як його халат без користі висів на гачку, батько дрімав на своєму місці зовсім одягнений, немов завжди був готовий до служби й навіть тут тільки й чекав на поклик свого начальника. Через це його й спочатку не нова форма, незважаючи на турботи матері й сестри, втратила охайний вигляд, і Грегор, бувало, цілими вечорами дивився на його хоч і суцільно в плямах, але сяючий незмінно начищеними ґудзиками одяг, в якому старий досить незручно і все ж спокійно спав.
一等鐘敲十下，母親就設法用婉言款語把父親喚醒，勸 他上床去睡，因為坐著睡休息不好，可他最需要的就是休息， 因為六點鐘就得去上班。可是自從他在銀行裡當了雜役以來， 不知怎的得了犟脾氣，他總想在桌子旁邊再坐上一會兒，可 是又總是重新睡着，到後來得花九牛二虎之力才能把他從扶 手椅弄到床上去。不管格里高爾的母親和妹妹怎樣不斷用溫 和的話一個勁兒地催促他，他總要閉着眼睛，慢慢地搖頭， 搖上一刻鐘，就是不肯站起來。母親拉著他的袖管，對著他 的耳朵輕聲說些甜蜜的話，他妹妹也扔下了功課跑來幫助母 親。可是格里高爾的父親還是不上鈎。他一味往椅子深處退 去。直到兩個女人抓住他的胳肢窩把他拉了起來，他才睜開 眼睛，看看這個，又看看那個，而且總要說：“我過的是什 麼日子呀。這就算是我安寧、平靜的晚年了嗎。”於是就由 兩個人攙扶着掙扎站起來，好不費力，彷彿自己對自己都是 一個沉重的負擔，還要她們一直扶到門口，這才揮揮手叫她 們回去，獨自往前走，可是母親還是放下了針線活，妹妹也 放下筆，追上去再攙他一把。
Коли годинник бив десяту, мати намагалася тихенько розбудити батька і вмовити його лягти в постіль, тому що в кріслі йому не вдавалося заснути тим міцним сном, якого той, що починав службу о шостій годині, дуже потребував. Але через упертість, що заволоділа батьком з тих пір, як він став розсильним, він завжди залишався за столом, хоча, як правило, засинав знову, після чого лише з великими труднощами вдавалося переконати його перейти з крісла в ліжко. Скільки не вмовляли його мати й сестра, він не менше чверті години повільно гойдав головою не відкриваючи очей і не піднімаючись. Мати сіпала його за рукав, говорила йому на вухо лагідні слова, сестра відривалася від своїх занять, щоб допомогти матері, але на батька це не діяло. Він тільки глибше опускався в крісло. Лише коли жінки брали його під пахви, він відкривав очі, дивився поперемінно то на матір, то на сестру і говорив: «Ось воно, життя. Ось мій спокій на старості років». I, спираючись на обох жінок, повільно, немов не міг справитися з вагою власного тіла, піднімався, дозволяв їм довести себе до дверей, а, дійшовши до них, кивав їм, щоб вони пішли, і йшов уже самостійно далі, проте мати спішно кидала шиття, а сестра — перо, щоб побігти за батьком і допомогти йому влаштуватися в постелі.
在這個操勞過度疲倦不堪的家庭裡，除了做絶對必需的 事情以外，誰還有時間替格里高爾操心呢？家計日益窘迫； 使女也給辭退了；一個篷着滿頭白髮高大瘦削的老媽子一早 一晚來替他們做些粗活；其它的一切家務事就落在格里高爾 母親的身上。此外，她還得做一大堆一大堆的針線活。連母 親和妹妹以往每逢參加晚會和喜慶日子總要驕傲地戴上的那 些首飾，也不得不變賣了，一天晚上，家裡人都在討論賣得 的價錢，格里高爾才發現了這件事。可是最使他們悲哀的就 是沒法從與目前的景況不相稱的住所裡遷出去，因為他們想 不出有什麼法子搬動格里高爾。可是格里高爾很明白，對他 的考慮並不是妨礙搬家的主要原因，因為他們滿可以把他裝 在一隻大小合適的盒子裡，只要留幾個通氣的孔眼就行了； 他們徹底絶望了，還相信他們是注定了要交上這種所有親友 都沒交過的厄運，這才是使他們沒有遷往他處的真正原因。
У кого в цій перевтомленій і надірваній від праці сім'ї залишався час клопотатися про Грегора більше, ніж то було безумовно необхідно? Витрати на господарство все більше скорочувалися; прислугу врешті-решт розрахували; для найважчої роботи приходила тепер уранці та ввечері велика кістлява жінка із сивим хвилястим волоссям; усю решту, помимо своєї великої швейної роботи, робила мати. Доводилося навіть продавати сімейні дорогоцінності, які мати й сестра з великим задоволенням одягали раніше в урочистих випадках, — Грегор узнавав про це вечорами, коли всі обговорювали вторговану суму. Більш за все, однак, ремствували завжди на те, що цю занадто велику за теперішніх обставин квартиру не можна залишити, тому що неясно, як переселити Грегора. Але Грегор розумів, що переселенню заважає не лише клопіт про нього, його якраз можна було легко перевезти в якомусь ящику з дірками для повітря; утримували сім'ю від зміни квартири, головним чином, повна безнадія й думка про те, що з ними трапилося таке нещастя, якого ні з ким із їхніх знайомих та родичів ніколи не траплялося.
世界上要求窮人的一切他們都已儘力做了：父親在銀行裡給 小職員賣早點，母親把自己的精力耗費在替陌生人縫內衣上， 妹妹聽顧客的命令在櫃檯後面急急地跑來跑去，超過這個界 限就是他們力所不及的了。把父親送上了床，母親和妹妹就 重新回進房間，他們總是放下手頭的工作，靠得緊緊地坐著， 臉挨着臉，接着母親指指格里高爾的房門說：“把這扇門關 上吧，葛蕾特。”於是他重新被關入黑暗中，而隔壁的兩個 女人就涕泗交流起來，或是眼眶乾枯地瞪着桌子；逢到這樣 的時候，格里高爾背上的創傷總要又一次地使他感到疼痛難 忍。
Сім'я виконувала геть чисто все, чого вимагає світ від бідних людей, батько носив сніданки дрібним банківським службовцям, мати надривалася над шиттям білизни для чужих людей, сестра, слухаючись покупців, снувала за прилавком, але на більше в них не вистачало сил. I рана на спині Грегора кожного разу починала боліти заново, коли мати й сестра, уклавши батька, поверталися до вітальні, але не бралися за роботу, а сідали поруч, щока до щоки; коли мати, указуючи на кімнату Грегора, говорила тепер: «Зачини ті двері, Грето», — і Грегор знову залишався в темноті, а жінки за стіною вдвох проливали сльози чи сиділи, утупившись в одну точку, без сліз.
不管是夜晚還是白天，格里高爾都几乎不睡覺。有一個 想法老是折磨他：下一次門再打開時他就要像過去那樣重新 挑起一家的擔子了；隔了這麼久以後，他腦子裡又出現了老 板、秘書主任、那些旅行推銷員和練習生的影子，他彷彿還 看見了那個其蠢無比的聽差、兩三個在別的公司裡做事的朋 友、一個鄉村客棧裡的侍女，這是個一閃即逝的甜蜜的回憶； 還有一個女帽店裡的出納，格里高爾慇勤地向她求過愛，但 是讓人家捷足先登了——他們都出現了，另外還有些陌生的 或他几乎已經忘卻的人，但是他們非但不幫他和他家庭的忙， 卻一個個都那麼冷冰冰，格里高爾看到他們從眼前消失，心 裡只有感到高興。
Ночі й дні Грегор проводив майже без сну. Інколи він думав, що ось відчиняться двері й він знову, зовсім як раніше, візьме у свої руки справи сім'ї; у думках його після довгої перерви знову з'являлись господар і керуючий справами, комівояжери й учні-хлопчики, дурень-двірник, два-три приятелі з інших фірм, покоївка з одного провінційного готелю — чудовий легкий спогад, касирша з одного магазину капелюхів, за якою він всерйоз, але занадто довго упадав, — усі вони з'являлись навпереміж із незнайомими чи вже забутими людьми, але замість того, щоб допомогти йому та його сім'ї, виявлялись, усі як один, недоступні, і він бував радий, коли вони зникали.
另外，有的時候，他沒有心思為家庭擔憂 ，卻因為家人那樣忽視自己而積了一肚子的火，他自己也弄 不清楚到底愛吃什麼，卻打算闖進食物儲藏室去把本該屬於 他份內的食物叼走。他妹妹再也不考慮拿什麼他可能最愛吃 的東西來喂他了，只是在早晨和中午上班以前匆匆忙忙地用 腳把食物撥進來，手頭有什麼就給他吃什麼，到了晚上只是 用掃帚一下子再把東西掃出去，也不管他是嘗了幾口呢，還 是－－這是最經常的情況－－連動也沒有動。她現在總是在 晚上給他打掃房間，她的打掃不能再草率了。牆上儘是一縷 縷灰塵，到處都是成團的塵土和髒東西。起初格里高爾在妹 妹要來的時候總待在特別骯髒的角落裡，他的用意也算是以 此責難她。可是即使他再蹲上幾個星期也無法使她有所改進 ；她跟他一樣完全看得見這些塵土，可就是決心不管。
А потім він знову губив усіляке бажання турбуватися про сім'ю, його охоплювало обурення поганим доглядом, і, не уявляючи собі, що б він хотів з'їсти, він подумував залізти в комірчину, щоб узяти все, що йому, якби він і не був голодний, належало. Уже не задумуючись, чим би задовольнити Грегора, сестра тепер уранці й удень, перед тим, як бігти у свій магазин, ногою запихала в кімнату Грегора яку-небудь їжу, щоб увечері, незалежно від того, чи доторкнеться він до неї чи — як бувало частіше всього — залишить її недоторканою, одним помахом віника вимести цю їжу. Прибирання кімнати, яким сестра займалася тепер завжди вечорами, проходило як не можна швидше. По стінах тягнулися брудні смуги, скрізь лежали купи пилу й сміття. Перший час при появі сестри Грегор затискався в особливо забруднені кутки, немовби докоряючи їй таким вибором місця. Але якби він навіть стояв там тижнями, сестра однаково не виправилася б; вона ж бачила бруд нітрохи не гірше, ніж він, вона просто вирішила залишити його,
不但 如此，她新近脾氣還特別暴躁，這也不知怎的傳染給了全家 人，這種脾氣使她認定自己是格里高爾房間唯一的管理人。 他的母親有一回把他的房間徹底掃除了一番，其實不過是用 了幾桶水罷了－－房間的潮濕當然使格里高爾大為狼狽，他 攤開身子陰鬱地一動不動地躺在沙發上－－可是母親為這事 也受了罪。那天晚上，妹妹剛察覺到他房間所發生的變化， 就怒不可遏地衝進起坐室，而且不顧母親舉起雙手苦苦哀求， 竟號啕大哭起來，她的父母－－父親當然早就從椅子裡驚醒 站立起來了－－最初只是無可奈何地愕然看著，接着也捲了 進來；父親先是責怪右邊的母親，說打掃格里高爾的房間本 來是女兒的事，她真是多管閒事；接着又尖聲地對左邊的女 兒嚷叫，說以後再也不讓她去打掃格里高爾的房間了；而母 親呢，卻想把父親拖到臥室裡去，因為他已經激動得不能控 制自己了；妹妹哭得渾身發抖，只管用她那小拳頭擂打桌子； 格里高爾也氣得發出很響的嗤嗤聲，因為沒有人想起關上門， 省得他看到這一場好戲，聽到這麼些熱閙。
При цьому вона із зовсім не властивою їй в минулі часи образливістю, що оволоділа тепер усією сім'єю, стежила за тим, щоб прибирання кімнати Грегора залишалося тільки її, сестриною, справою. Одного разу мати затіяла в кімнаті Грегора велике прибирання, для чого витратила декілька відер води — така велика кількість вологи була, до речі, неприємною для Грегора, і, образившись, він непорушно розпластався на дивані, — але мати була за це покарана. Як тільки сестра помітила ввечері зміну в кімнаті Грегора, вона, до глибини душі образившись, вбігла до вітальні і, незважаючи на закликання матері, що заломлювала руки, вибухнула риданнями, на котрі батьки — тато, звичайно, злякано підскочив зі свого крісла — дивилися спочатку безпорадно й здивовано; потім заметушилися й вони: батько, праворуч, став дорікати, матері за те, що вона не віддала це прибирання сестрі; сестра ж, ліворуч, навпаки, кричала, що їй ніколи більше не дадуть прибирать кімнату Грегора; тим часом мати намагалася відтягнути в спальню батька, який від хвилювання зовсім загубив владу над собою; отрясаючись від ридань, сестра молотила по столу своїми маленькими кулачками; а Грегор голосно шипів від злості, тому що нікому не приходило в голову зачинити двері та позбавити його від цього видовища і від цього шуму.
可是，即使妹妹因為一天工作下來疲累不堪，已經懶得 像先前那樣去照顧格里高爾了，母親也沒有自己去管的必要， 而格里高爾倒也根本不會給忽視，因為現在有那個老媽子了。 這個老寡婦的結實精瘦的身體使她經受了漫長的一生中所有 最最厲害的打擊，她根本不怕格里高爾。她有一次完全不是 因為好奇，而純粹是出於偶然打開了他的房門，看到了格里 高爾，格里高爾吃了一驚，便四處奔跑了起來，其實老媽子 根本沒有追他，只是叉着手站在那兒罷了。從那時起，一早 一晚，她總不忘記花上幾分鐘把他的房門打開一些來看看他。 起先她還用自以為親熱的話招呼他，比如：“來呀，嗨，你 這只老屎殻郎！”或者是：“瞧這老屎殻郎哪，嚇！”對於 這樣的攀談格里高爾置之不理，只是一動不動地待在原處， 就當那扇門根本沒有開。與其容許她興緻一來就這樣無聊地 滋擾自己，還不如命令她天天打掃他的房間呢，這粗老媽子！ 有一次，是在清晨－－急驟的雨點敲打着窗玻璃，這大概是 春天快來臨的徵兆吧－－她又來羅嗦了，格里高爾好不惱怒， 就向她衝去，彷彿要咬她似的，雖然他的行動既緩慢又軟弱 無力。可是那個老媽子非但不害怕，反而把剛好放在門旁的 一張椅子高高舉起，她的嘴張得老大，顯然是要等椅子往格 裡高爾的背上砸去才會閉上。“你又不過來了嗎？”看到格 裡高爾掉過頭去，她一面問，一面鎮靜地把椅子放回牆角。
Але навіть коли сестрі, змученій службою, набридло турбуватися, як раніше, про Грегора, матері не довелося замінювати її. Та без догляду Грегор усе-таки не залишився. Тепер надійшла черга служниці. Ця стара вдова, котра за довге життя винесла, очевидно, на своїх могутніх плечах немало горя, по суті, не відчувала до Грегора відрази. Без усякої цікавості вона одного разу випадково відчинила двері його кімнати і при вигляді Грегора, котрий, хоча його ніхто не гнав, від несподіванки забігав по підлозі, здивовано зупинилася, склавши на животі руки. З тих пір вона незмінно, уранці та ввечері, мимохідь відтуляла двері й зазирала до Грегора. Спочатку вона навіть закликала його до себе словами, котрі, очевидно, здавалися їй привітними, такими, наприклад, як: «Ходи-но сюди, гнойовий жучок!» чи: «Де наш жучисько?» Грегор не відповідав їй, він не рухався з місця, немов двері зовсім не відчинялися. Краще б цій служниці наказали щоденно прибирати його кімнату, замість того щоб дозволяти їй безпричинно турбувати його, коли їй заманеться! Якось раннім ранком — у скло бив сильний дощ, треба думати, уже ознака приходу весни, — коли служниця почала звичайне своє базікання, Грегор до того розсердився, що, немовби приготувавшись до нападу, повільно, утім, і нетвердо, повернувся до служниці. Вона, проте, замість того, щоб злякатися, тільки підняла вгору стілець, що стояв біля дверей, і широко відчинила при цьому рот, і було зрозуміло, що вона має намір закрити його не раніше, ніж стілець в її руці опуститься на спину Грегора.
— Отже, далі не поліземо? — запитала вона, коли Грегор від неї відвернувся, і спокійно поставила стілець у куток, на попереднє місце.
格里高爾現在簡直不吃東西了。只有在他正好經過食物 時才會咬上一口，作為消遣，每次都在嘴裡嚼上一個小時， 然後又重新吐掉。起初他還以為他不想吃是因為房間裡凌亂 不堪，使他心煩，可是他很快也就習慣了房間裡的種種變化。 家裡人已經養成習慣，把別處放不下的東西都塞到這兒來， 這些東西現在多得很，因為家裡有一個房間租給了三個房客。 這些一本正經的先生－－他們三個全都蓄着大鬍子，這是格 裡高爾有一次從門縫裡看到的－－什麼都要井井有條，不光 是他們的房間裡得整齊，因為他們既然已經是這個家庭的一 員了，他們就要求整個屋子所有的一切都得如此，特別是廚 房。他們無法容忍多餘的東西，更不要說髒東西了。此外， 他們自己用得着的東西几乎都帶來了。因此就有許多東西多 了出來，賣出去既不值錢，扔掉也捨不得。這一切都千流歸 大海，來到了格里高爾的房間。同樣，連煤灰箱和垃圾箱也 來了。凡是暫時不用的東西都乾脆給那老媽子扔了進來，她 做什麼都那麼毛手毛腳；幸虧格里高爾往往只看見一隻手扔 進來一樣東西，也不管那是什麼。她也許是想等到什麼時機 再把東西拿走吧，也許是想先堆起來再一起扔掉吧，可是實 際上東西都是她扔在哪兒就在哪兒，除非格里高爾有時嫌礙 路，把它推開一些，這樣做最初是出於必須，因為他無處可 爬了，可是後來卻從中得到越來越多的樂趣，雖則在這樣的 長途跋涉之後，由於悒鬱和極度疲勞，他總要一動不動地一 連躺上好幾個小時。
Грегор тепер майже нічого не їв. Тільки коли він випадково проходив повз приготовану для нього їжу, він задля розваги брав шматок до рота, а потім, протримавши його там декілька годин, більшою частиною випльовував. Спочатку він думав, що апетит у нього відбиває вигляд його кімнати, але якраз зі змінами в своїй кімнаті він дуже швидко примирився. Склалася вже звичка закидати в цю кімнату речі, для яких не знаходилося іншого місця, а таких речей було тепер багато, тому що одну кімнату здали трьом мешканцям. Ці строгі люди — в усіх трьох, як побачив через щілину Грегор, були широкі бороди — педантично добивалися порядку, причому порядку не тільки у своїй кімнаті, але, так як вони тут оселилися, в усій квартирі і, значить, особливо на кухні. Мотлоху, тим більше брудного, вони терпіти не могли. Крім того, більшу частину меблів вони привезли з собою. З цієї причини в домі опинилося багато зайвих речей, котрі не можна було продати, але й жаль було викинути. Усі вони перекочували в кімнату Грегора. Рівним чином — ящик для попелу й сміттєвий ящик із кухні. Усе хоча б лише тимчасово непотрібне служниця, котра завжди поспішала, просто шпурляла в кімнату Грегора; на щастя, Грегор звичайно бачив лише предмет, котрий викидався, та руку, що тримала його. Можливо, служниця й збиралася принагідно поставити ці речі на місце чи, навпаки, викинути все заразом, але поки що вони так і залишалися лежати там, куди їх одного разу кинули, якщо тільки Грегор, пробираючись через це манаття, не зсовував їх із місця — спочатку мимовільно, оскільки йому ніде було повзати, а потім зі зростаючим задоволенням, хоча після таких подорожей він годинами не міг рухатися від смертельної втоми та нудьги.
由於房客們常常要在家裡公用的起坐室裡吃晚飯，有許 多個夜晚房門都得關上，不過格里高爾很容易也就習慣了， 因為晚上即使門開着他也根本不感興趣，只是躺在自己房間 最黑暗的地方，家裡人誰也不注意他。不過有一次老媽子把 門開了一道縫，門始終微開着，連房客們進來吃飯點亮了燈 的時候也是如此。他們大模大樣地坐在桌子的上首，在過去， 這是父親、母親和格里高爾吃飯時坐的地方，三個人攤開餐 巾，拿起了刀叉。立刻，母親出現在對面的門口，手裡端了 一盤肉，緊跟着她的是妹妹，拿的是一盤堆得高高的土豆。 食物散髮着濃密的水蒸氣。房客們把頭傴在他們前面的盤子 上，彷彿在就餐之前要細細察看一番似的，真的，坐在當中 像是權威人士的那一位，等肉放到碟子裡就割了一塊下來， 顯然是想看看夠不夠嫩，是否應該退給廚房。他作出滿意的 樣子，焦急地在一旁看著的母親和妹妹這才舒暢地鬆了口氣， 笑了起來。
Оскільки постояльці часом вечеряли вдома, у загальній вітальні, двері вітальні в окремі вечори залишалися незачиненими, але Грегор легко мирився з цим, тим більше, що навіть і тими вечорами, коли вони були відчинені, часто не користувався, а лежав, чого не помічала сім'я, в найтемнішому кутку своєї кімнати. Але одного разу служниця залишила двері до вітальні відтуленими; відтуленими залишились вони й увечері, коли ввійшли жильці й запалили світло. Вони всілися з того краю столу, де раніше їли батько, мати й Грегор, розгорнули серветки та взяли до рук ножі та виделки. Відразу ж у дверях з'явилася мати з таріллю м'яса та за нею сестра — з повною таріллю картоплі. Від страви густо йшла пара. Постояльці нагнулися над поставленими перед ними тарелями, немов бажаючи перевірити їх перед тим, як розпочати їсти, і той, що сидів посередині й користувався, очевидно, особливою повагою двох інших, розрізав шматок м'яса прямо на тарелі, явно бажаючи визначити, чи достатньо воно м'яке і чи не слід відіслати його назад. Він залишився задоволеним, а мати й сестра, напружено стежачи за ним, з полегшенням усміхнулися.
家裡的人現在都到廚房去吃飯了。儘管如此，格里高爾 的父親到廚房去以前總要先到起坐室來，手裡拿着帽子，深 深地鞠一躬，繞着桌子轉上一圈。房客們都站起來，鬍子裡 含含糊糊地哼出一些聲音。父親走後，他們就簡直不發一聲 地吃他們的飯。格里高爾自己也覺得奇怪，他竟能從飯桌上 各種不同的聲音中分辨出他們的咀嚼聲，這聲音彷彿在向格 裡高爾示威：要吃東西就不能沒有牙齒，即使是最堅強的牙 床，只要沒有牙齒，也算不了什麼。“我餓壞了，”格里高 爾悲哀地自言自語道，“可是又不能吃這種東西。這些房客 拚命往自己肚子裡塞，可是我卻快要餓死了！”
Господарі їли на кухні. Однак перед тим, як вирушити на кухню, батько зайшов до вітальні і, зробивши загальний уклін, з картузом в руках обійшов стіл. Постояльці дружно підвелися й щось пробурмотіли в бороди. Залишившись потім самі, вони їли майже в повному мовчанні. Грегору здалося дивним, що з усіх різноманітних шумів трапези раз по раз виділявся скрегіт зубів, що жують, немов це повинно було показати Грегору, що для їжі потрібні зуби і що найпрекрасніші щелепи, якщо вони без зубів, нікуди не годяться. «Таж і я що-небудь з'їв би, — заклопотано говорив собі Грегор, — але тільки не те, що вони. Як багато ці люди їдять, а я гину!»
就在這天晚上，廚房裡傳來了小提琴的聲音－－格里高 爾蟄居以來，就不記得聽到過這種聲音。房客們已經用完晚 餐了，坐在當中的那個拿出一份報紙，給另外兩個人一人一 頁，這時他們都舒舒服服往後一靠，一面看報一面抽菸。小 提琴一響他們就豎起耳朵，站起身來，躡手躡腳地走到前廳 的門口，三個人擠成一堆，廚房裡準是聽到了他們的動作聲， 因為格里高爾的父親喊道：“拉小提琴妨礙你們嗎，先生們？ 可以馬上不拉的。”“沒有的事，”當中那個房客說，“能 不能請小姐到我們這兒來，在這個房間里拉，這兒不是方便 得多舒服得多嗎？”“噢，當然可以。”格里高爾的父親喊 道，彷彿拉小提琴的是他似的。於是房客們就回進起坐室去 等了。很快，格里高爾的父親端了琴架，母親拿了樂譜，妹 妹挾着小提琴進來了。妹妹靜靜地作着一切準備；他的父母 從來沒有出租過房間，因此過分看重了對房客的禮貌，都不 敢在自己的椅子上坐下來了；父親靠在門上，右手插在號衣 兩顆鈕扣之間，鈕扣全扣得整整齊齊的；有一位房客端了一 把椅子請母親坐，他正好把椅子放在牆角邊，她也沒敢挪動 椅子，就在牆角邊坐了下來。
Саме в той вечір — Грегор не пам'ятав, щоб за весь цей час він хоча б раз чув, як грає сестра, — із кухні пролунали звуки скрипки. Постояльці уже покінчили з вечерею, середній, діставши газету, дав двом іншим по аркушу, і тепер вони сиділи відкинувшись і читали. Коли заграла скрипка, вони прислухалися, підвелися та навшпиньках підійшли до дверей передпокою, де збилися в купу й зупинилися. Очевидно, їх почули на кухні, і батько крикнув:
— Може, музика панам неприємна? Її можна припинити цієї ж миті.
— Навпаки, — сказав середній жилець, — чи не хотіла б панночка пройти до нас і пограти в цій кімнаті, де, звичайно ж, набагато приємніше й затишніше?
— О, будь ласка! — вигукнув батько, немов на скрипці грав він.
Постояльці повернулися до вітальні й стали чекати. Скоро з'явилися батько з пюпітром, мати з нотами й сестра зі скрипкою. Сестра спокійно зайнялася приготуванням до гри; батьки, що ніколи раніше не здавали кімнат і тому поводилися з постояльцями перебільшено ввічливо, не посміли сісти на свої власні стільці; батько прихилився до дверей, засунувши праву руку за борт застібнутої лівреї, поміж двома ґудзиками; мати ж, котрій один із постояльців запропонував стілець, залишила його там, куди той його випадково поставив, а сама сиділа збоку, у кутку. .
格里高爾的妹妹開始拉琴了； 在她兩邊的父親和母親用 心地瞧著她雙手的動作。格里高爾受到吸引，也大膽地向前 爬了幾步，他的頭實際上都已探進了起坐室。他對自己越來 越不為別人着想几乎已經習以為常了；有一度他是很以自己 的知趣而自豪的。這樣的時候他實在更應該把自己藏起來才 是，因為他房間裡灰塵積得老厚，稍稍一動就會飛揚起來， 所以他身上也蒙滿灰塵，背部和兩側都沾滿了絨毛、髮絲和 食物的渣腳，走到哪裡就帶到哪裡；他現在對一切都無動于 衷，已經不屑于像過去有個時期那樣，一天翻過身來在地毯 上擦上幾次了。儘管現在這麼邋遢，他卻老着臉皮地走前幾 步，來到起坐室一塵不染的地板上。
Сестра почала грати. Батько та мати, кожний зі свого боку, уважно стежили за рухами її рук. Грегор, приваблений грою, наважився просунутись трохи далі, аніж звичайно, і голова його була вже у вітальні. Він майже не дивувався тому, що останнім часом став ставитися до інших не дуже-то чутливо; раніше ця чутливість була його гордістю. А між тим саме тепер у нього було більше, ніж коли б то, підстав ховатися, бо через пилюку, що лежала скрізь у його кімнаті та при найменшому порухові піднімалася, він і сам також був увесь покритий пилом; на спині й на боках він тягав з собою нитки, волосся, залишки їжі; дуже великою була його байдужість до всього, щоб лягати, як раніше, по декілька разів за день на спину й чиститися об килим. Але, незважаючи на свій неохайний вигляд, він не побоявся просунутися вперед по іскристій підлозі вітальні.
顯然，誰也沒有注意到他。家裡人完全沉浸在小提琴的 音樂聲中；房客們呢，他們起先雙手插在口袋裏，站得離樂 譜那麼近，以致都能看清樂譜了，這顯然對他妹妹是有所妨 礙的，可是過不了多久他們就退到窗子旁邊，低着頭竊竊私 語起來，使父親向他們投來不安的眼光。的確，他們表示得 不能再露骨了，他們對於原以為是優美悅耳的小提琴演奏已 經失望，他們已經聽夠了，只是處于禮貌才讓自己的寧靜受 到打擾。從他們不斷把煙從鼻子和嘴裡噴向空中的模樣，就 可以看出他們的不耐煩。可是格里高爾的妹妹琴拉得真美。 她的臉側向一邊，眼睛專注而悲哀地追遁着樂譜上的音符。 格里高爾又向前爬了幾步，而且把頭低垂到地板上，希望自 己的眼光也許能遇上妹妹的視線。音樂對他有這麼大的魔力， 難道因為他是動物嗎？他覺得自己一直渴望着某種營養，而 現在他已經找到這種營養了。他決心再往前爬，一直來到妹 妹的跟前，好拉拉她的裙子讓她知道，她應該帶了小提琴到 他房間裡去，因為這兒誰也不像他那樣欣賞她的演奏。他永 遠也不讓她離開他的房間，至少，只要他還活着；他那可怕 的形狀將第一次對自己有用；他要同時守望着房間裡所有的 門，誰闖進來就啐誰一口；他妹妹當然不受任何約束，她願 不願和他待在一起那要隨她的便；她將和他並排坐在沙發上， 俯下頭來聽他吐露他早就下定的要送她進音樂學院的決心， 要不是他遭到不幸，去年聖誕節－－聖誕節準是早就過了吧？ －－他就要向所有人宣佈了，而且他是完全不容許任何反對 意見的。在聽了這樣的傾訴以後，妹妹一定會感動得熱淚縱 橫，這時格里高爾就要爬上她的肩膀去吻她的脖子，由於出 去做事，她脖子上現在已經不繫絲帶，也沒有高領子。
Утім, ніхто не звертав на нього увагу. Рідні були цілком захоплені грою на скрипці, а постояльці, які спочатку, засунувши руки в кишені штанів, стали біля самого пюпітра сестри, відійшли скоро, впівголоса перемовляючись і опустивши голови, до вікна, куди й кидав тепер стурбовані погляди батько. Було й справді схоже на те, що вони обманулися у своїй надії послухати хорошу, цікаву гру на скрипці, що вся ця їм вистава надокучила і вони уже з увічливості поступалися своїм спокоєм. Особливо свідчило про їх велику нервозність те, як вони випускали вгору з ніздрів та з рота дим цигарок. А сестра грала так гарно! Її обличчя схилилося набік, уважно й печально стежив її погляд за нотними знаками. Грегор проповз ще трохи вперед і притисся головою до підлоги, щоб отримати можливість зустрітися з нею очима. Чи був він твариною, якщо музика так хвилювала його? Йому здавалося, що перед ним відкривається шлях до бажаної, незвіданої страви. Він був повен рішучості пробратися до сестри і, сіпнувши її за спідницю, дати їй зрозуміти, щоб вона пройшла зі своєю скрипкою до його кімнати, бо тут ніхто не поцінує її гри так, як поцінує цю гру він. Він вирішив не випускати більше сестру зі своєї кімнати, в усякому разі доти, доки він живий; нехай страшна його зовнішність прислужиться нарешті йому; Грегору хотілося, з'являючись біля всіх дверей своєї кімнати одночасно, шипінням відлякувати всякого, хто підступить до них; але сестра повинна залишитися в нього не з примусу, а добровільно; нехай вона сяде поруч із ним на диван і нахилить до нього вухо, і тоді він розповість їй, що мав твердий намір віддати її до консерваторії і що про це, якби не трапилося таке нещастя, він ще в минуле Різдво — Різдво, очевидно, вже пройшло? — усім заявив би, не боячися нічиїх і ніяких заперечень. Після цих слів сестра, розчулившись, заплакала б, а Грегор піднявся б до її плеча та поцілував би її в шию, котру вона, як поступила на службу, не закривала ні комірцями, ні стрічками.
“薩姆沙先生！”當中的那個房客向格里高爾的父親喊 道，一面不多說一句話地指着正在慢慢往前爬的格里高爾。 小提琴聲戛然而止，當中的那個房客先是搖着頭對他的朋友 笑了笑，接着又瞧起格里高爾來。父親並沒有來趕格里高爾， 卻認為更要緊的是安慰房客，雖然他們根本沒有激動，而且 顯然覺得格里高爾比小提琴演奏更為有趣。他急忙向他們走 去，張開胳膊，想勸他們回到自己房間去，同時也是擋住他 們，不讓他們看見格里高爾。他們現在倒真的有點兒惱火了， 也說不上來到底是因為老人的行為呢還是因為他們如今才發 現住在他們隔壁的竟是格里高爾這樣的鄰居。他們要求父親 解釋清楚，也跟他一樣揮動着胳膊，不安地拉著自己的鬍子， 萬般不情願地向自己的房間退去。格里高爾的妹妹從演奏突 然給打斷後就獃若木鷄，她拿了小提琴和弓垂着手不安地站 着，眼睛瞪着樂譜，這時也清醒了過來。她立刻打起精神， 把小提琴往坐在椅子上喘得透不過氣來的母親的懷裡一塞， 就衝進了房客們房間，這時，父親像趕羊似地把他們趕得更 急了。可以看見被縟和枕頭在她熟練的手底下在床上飛來飛 去，不一會兒就鋪得整整齊齊。三個房客尚未進門她就鋪好 了床溜出來了。老人好像又一次讓自己犟脾氣占了上風，竟 完全忘了對房客應該尊敬。他不斷地趕他們，最後來到臥室 門口，那個當中的房客都用腳重重地頓地板了，這才使他停 下來。那個房客舉起一隻手，一邊也對格里高爾的母親和妹 妹掃了一眼，他說：“我要求宣佈，由於這個住所和這家人 家的可憎的狀況。”－－說到這裡他斬釘截鐵地往地上啐了 一口－－“我當場通知退租。我住進來這些天的房錢當然一 個也不給；不但如此，我還打算向您提出對您不利的控告， 所依據的理由－－請您放心好了－－也是證據確鑿的。”他 停了下來，瞪着前面，彷彿在等待什麼似的。這時他的兩個 朋友也就立刻衝上來助威，說道：“我們也當場通知退租。” 說完為首的那個就抓住把手砰的一聲帶上了門。 格里高爾的父親用雙手摸索着踉踉蹌蹌地往前走了幾步 ，跌進了他的椅子；看上去彷彿打算攤開身子像平時晚間那 樣打個瞌睡，可是他的頭分明在顫抖，好像自己也控制不了， 這證明他根本沒有睡着。在這些事情發生前後，格里高爾還 是一直安靜地待在房客發現他的原處。計劃失敗帶來的失望， 也許還有極度饑餓造成的衰弱，使他無法動彈。他很害怕， 心裡算準這樣極度緊張的局勢隨時都會導致對他發起總攻擊， 於是他就躺在那兒等待着。就連聽到小提琴從母親膝上、從 顫抖的手指裡掉到地上，發出了共鳴的聲音，他還是毫無反 應。
— Пане Замза! — крикнув середній постоялець батькові і, не витрачаючи більше слів, вказав пальцем на Грегора, що повільно просувався вперед. Скрипка замовкла, середній спочатку усміхнувся, зробивши знак головою друзям, а потім знову поглянув на Грегора. Батько, як видно, порахував більш необхідним, ніж проганяти Грегора, заспокоїти спочатку постояльців, хоча ті зовсім не хвилювалися; та Грегор захоплював їх, здавалося, більше, ніж гра на скрипці, Батько поспішив до них, стараючись своїми широко розпростертими руками відтіснити постояльців до їхньої кімнати й одночасно затулити від їхніх очей Грегора своїм тулубом. Тепер вони й насправді стали сердитися — чи то через поведінку батька, чи то виявивши, що жили, не підозрюючи, з таким сусідом, як Грегор. Вони вимагали від батька пояснень, піднімали у свою чергу руки, сіпали бороди і повільно відступали до своєї кімнати. Між тим сестра подолала розгубленість, в яку впала від того, що так раптово перервали її гру; декілька миттєвостей вона тримала в безсильно повислих руках смичок і скрипку і, немов продовжуючи грати, усе ще дивилася на ноти, а потім раптом стрепенулась і, поклавши інструмент на коліна матері, — та все ще сиділа на своєму стільці, намагаючись подолати приступ задухи глибокими зітханнями, — побігла до суміжної кімнати, до якої під натиском батька швидко наближалися постояльці, Видно було, як під досвідченими руками сестри злітають і укладаються ковдри й пуховики на ліжках. Перед тим як постояльці досягли своєї кімнати, сестра закінчила стелити постіль і висковзнула звідти. Батьком, очевидно, знову настільки оволоділа його впертість, що він забув про всяку ввічливість, з якою як-не-як зобов'язаний був ставитися до своїх постояльців. Він все відтісняв і відтісняв їх, доки уже у дверях кімнати середній постоялець не тупнув голосно ногою і не зупинив цим батька.
— Дозвольте мені заявити, — сказав він, піднявши руку і пошукавши очима також матір і сестру, — що з огляду на гидкі порядки, що панують у цій квартирі і в цій сім'ї, — тут він рішуче плюнув на підлогу, — я навідріз відмовляюся від кімнати. Розуміється, я жодного гроша не заплачу і за ті дні, що я тут прожив, навпаки, я ще подумаю, чи не пред'явити мені вам певних претензій, смію вас завірити, повністю обґрунтованих.
Він замовк і пильно подивився вперед, немов чогось чекав. I дійсно, обидва його товариші відразу ж подали голос:
— Ми також навідріз відмовляємося.
Після цього він взявся за ручку дверей і з шумом зачинив їх.
“親愛的爸爸媽媽，”妹妹說話了，一面用手在桌子上 拍了拍，算是引子，“事情不能再這樣拖下去了。你們也許 不明白，我可明白。對這個怪物，我沒法開口叫他哥哥，所 以我的意思是：我們一定得把他弄走。我們照顧過他，對他 也算是仁至義盡了，我想誰也不能責怪我們有半分不是了。”
Батько навпомацки прошкутильгав до свого крісла і повалився в нього; з першого погляду можна було подумати, що він розташувався, як звичайно, задрімати, але по тому, як сильно й начебто нестримно гойдалася його голова, видно було, що він зовсім не спав. Грегор весь час непорушно лежав на тому місці, де його застали постояльці. Розчарований невдачею свого плану, а може бути, і від слабкості після довгого голодування, він зовсім утратив здатність рухатися. Він не сумнівався, що з хвилини на хвилину на нього зрушиться загальне обурення, і чекав. Його не злякала навіть скрипка, котра, висковзнувши з тремтячих пальців матері, упала з її колін і подала гучний звук.
“她說得對極了。”格里高爾的父親自言自語地說。母 親仍舊因為喘不過氣來憋得難受，這時候又一手捂着嘴乾咳 起來，眼睛裡露出瘋狂的神色。
— Любі тату й мамо, — почала сестра і стукнула кулаком по столу, — далі так діло не піде. Якщо, може, ви цього не розумієте, то я розумію. Я не хочу називати цю потвору своїм братом, а кажу лише одне: треба якось здихатися її. Ми робили все, що могли: піклувалися про неї, терпіли її. Думаю, що ніхто нам нічого не може закинути.
— Вона каже щиру правду, — мовив батько сам до себе. Мати, що й досі ще не віддихалась, затулила рукою рота і з божевільними очима почала глухо кашляти. Сестра підбігла до матері й приклала їй руку до чола.
他妹妹奔到母親跟前，抱住了她的頭。父親的頭腦似乎 因為葛蕾特的話而茫然不知所從了；他直挺挺地坐著，手指 撫弄着他那頂放在房客吃過飯還未撤下去的盆碟之間的制帽， 還不時看看格里高爾一動不動的身影。
Батька, здавалось, сестрині слова навели на певну думку, бо він випростався й почав бавитись зі своїм кашкетом між тарілками, що залишилися на столі після вечері пожильців; часом він позирав на нерухомого Грегора.
“我們一定要把他弄走，”妹妹又一次明確地對父親說， 因為母親正咳得厲害，根本連一個字也聽不見，“他會把你 們拖垮的，我知道準會這樣。咱們三個人都已經拼了命工作， 再也受不了家裡這樣的折磨了。至少我是再也無法忍受了。” 說到這裡她痛哭起來，眼淚都落在母親臉上，於是她又機械 地替母親把淚水擦乾。
— Нам треба здихатись його, — ще раз рішуче мовила сестра, звертаючись до батька, бо мати через кашель нічого не чула. — Він вас обох із світу зведе, я вже бачу. Нам усім доводиться так тяжко працювати, а тут ще й дома ця повсякчасна мука. Я більше не здатна її витримати, — і вона так гірко заплакала, що сльози закапали матері на обличчя, і та механічно витирала їх рукою.
“我的孩子，”老人同情地說，心裡顯然非常明白，“ 不過我們該怎麼辦呢？”
— Дитино моя, — співчутливо мовив батько; він сьогодні напрочуд добре розумів її, — то що ж нам робити?
格里高爾的妹妹只是聳聳肩膀，表示雖然她剛纔很有自 信心，可是哭過一場以後，又覺得無可奈何了。
Сестра безпорадно здвигнула плечима; сльози наче змили її впевненість.
“如果他能懂得我們的意思。”父親半帶疑問地說；還 在哭泣的葛蕾特猛烈地揮了一下手，表示這是不可思議的。
— Якби він нас розумів... — напівзапитуючи мовив батько. Сестра, ревно плачучи, замахала рукою: мовляв, про це годі й думати.
“如果他能懂得我們的意思，”老人重複說，一面閉上 眼睛，考慮女兒的反面意見，“我們倒也許可以和他談妥。 不過事實上－－”
— Якби він нас розумів, — знову сказав батько і заплющив очі на знак того, що згоден з сестрою, — тоді, либонь, з ним можна було б домовитись. А так...
“他一定得走，”格里高爾的妹妹喊道，“這是唯一的 辦法，父親。你們一定要拋開這個念頭，認為這就是格里高 爾。我們好久以來都這樣相信，這就是我們一切不幸的根源。 這怎麼會是格里高爾呢？如果這是格里高爾， 他早就會明白 人是不能跟這樣的動物一起生活的，他就會自動地走開。 這 樣，我雖然沒有了哥哥，可是我們就能生活下去，並且會尊 敬地紀唸著他。可現在呢，這個東西把我們害得好苦，趕走 我們的房客，顯然想獨霸所有的房間，讓我們都睡到溝壑裡 去。瞧呀，父親，”她立刻又尖聲叫起來，“他又來了！” 在格里高爾所不能理解的驚惶失措中她竟拋棄了自己的母親 ，事實上她還把母親坐著的椅子往外推了推，彷彿是為了離 格里高爾遠些，她情願犧牲母親似的。接着她又跑到父親背 後，父親被她的激動弄得不知如何是好，也站了起來張開手 臂彷彿要保護她似的。
— Його треба спекатись! — крикнула сестра. — Іншої ради немає, тату. Тобі треба спробувати просто викинути з думки, що то Грегор. У тім наше й лихо, що ми й досі віримо, ніби це Грегор. Але ж хіба це може бути він? Якби це був Грегор, то він давно б уже зрозумів, що людям неможливо жити разом із такою потворою, і сам пішов би собі геть. Тоді в нас не було б брата і сина, зате ми могли-б спокійно собі жити далі і згадувати його добрим словом. А так ця тварина переслідує нас, розганяє пожильців, хоче, певне, опосісти всю квартиру, а ми хай ночуєм на вулиці. Глянь, тату! — зненацька закричала вона. — Він знову починає!
I з незрозумілим Грегорові ляком сестра навіть матір лишила, просто-таки спорснула із стільця, ніби ладна була швидше пожертвувати матір'ю, аніж опинитися поблизу Грегора, і сховалась за батька. Той теж підвівся, схвильований сестриною поведінкою, і підняв руки, немов захищаючи її.
可是格里高爾根本沒有想嚇唬任何人，更不要說自己的 妹妹了。他只不過是開始轉身，好爬回自己的房間去，不過 他的動作瞧著一定很可怕，因為在身體不靈活的情況下，他 只有昂起頭來一次又一次地支着地板，才能完成困難的向後 轉的動作。他的良好的意圖似乎給看出來了；他們的驚慌只 是暫時性的。現在他們都陰鬱而默不作聲地望着他。母親躺 在椅子裡，兩條腿僵僵地伸直着，並緊在一起，她的眼睛因 為疲憊已經几乎全閉上了；父親和妹妹彼此緊靠地坐著，妹 妹的胳膊還圍在父親的脖子上。
Проте Грегор навіть гадки не мав когось лякати, а надто сестру. Він просто почав обертатися, щоб зайти до своєї кімнати. А що був тепер зовсім немічний, то мусив навіть головою допомагати собі: високо піднімав її, потім бився нею об підлогу і так обертався. Нарешті він спинився й оглянувся. Батько й сестра, здається, збагнули його добрий намір; їхній страх тривав лиш одну мить. Тепер вони всі мовчки й сумно стежили за ним. Мати лежала на стільці, простягнувши й заклавши одна за одну ноги, батько й сестра сиділи поряд, і сестра обнімала рукою батька за шию.
也許我現在又有氣力轉過身去了吧，格里高爾想，又開 始使勁起來。他不得不時時停下來喘口氣。
«Ну, тепер вони, мабуть, дадуть мені обернутися», — подумав Грегор і знову взявся до свого. Він так напружився, що ледве дихав і раз по раз ставав відпочивати.
誰也沒有催他； 他們完全聽任他自己活動 。一等他調轉了身子， 他馬上就 徑直爬回去。房間和他之間的距離使他驚訝不已，他不明白 自己身體這麼衰弱，剛纔是怎麼不知不覺就爬過來的。他一 心一意地拚命快爬，几乎沒有注意家裡人連一句話或是一下 喊聲都沒有發出，以免妨礙他的前進。
А втім, його ніхто не гонив, його полишили на самого себе. Коли Грегор обернувся, то відразу почав лізти просто до дверей. Він здивувався, що до його кімнати така велика відстань, і ніяк не міг збагнути, як він, такий слабий, так швидко подолав її. Думаючи тільки про те, як би швидше долізти, він майже не помітив, що ніхто в кімнаті не заважав йому жодним словом, жодним вигуком.
只是在爬到門口時他 才扭過頭來，也沒有完全扭過來，因為他頸部的肌肉越來越 發僵了，可是也足以看到誰也沒有動，只有妹妹站了起來。 他最後的一瞥是落在母親身上的，她已經完全睡着了。
Аж як Грегор уже досяг дверей, то трохи повернув голову — цілком повернути її він не міг, бо шия йому не гнулася, — і ще таки побачив, що позаду нічого не змінилося, тільки сестра підвелася зі стільця. Останній його погляд був спрямований на матір, яка вже міцно спала.
還不等他完全進入房間，門就給倉促地推上，閂了起來， 還上了鎖。後面突如其來的響聲使他大吃一驚，身子下面那 些細小的腿都嚇得發軟了。這麼急急忙忙的是他的妹妹。她 早已站起身來等着，而且還輕快地往前跳了幾步，格里高爾 甚至都沒有聽見她走近的聲音，她擰了擰鑰匙把門鎖上以後 就對父母親喊道：“總算鎖上了！”
Не встиг Грегор переступити поріг, як двері за ним зачинили й замкнули на ключ і на засув. Він так злякався несподіваного грюкоту позад себе, що йому аж лапки вклякнули. То сестра так поспішала. Вона вже стояла й чекала його, а тоді скрадливо підбігла до дверей — Грегор зовсім не чув її кроків, — повернула ключа в замку й гукнула батькам: «Нарешті!»
“現在又該怎麼辦呢？”格里高爾自言自語地說，向四 周圍的黑暗掃了一眼。他很快就發現自己已經完全不能動彈 了。這並沒有使他吃驚，相反，他依靠這些又細又弱的腿爬 了這麼多路，這倒真是不可思議。其它也沒有什麼不舒服的 地方了。的確，他整個身子都覺得痠疼，不過也好像正在減 輕，以後一定會完全不疼的。他背上的爛蘋果和周圍發炎的 地方都蒙上了柔軟的塵土，早就不太難過了。他懷着溫柔和 愛意想著自己的一家人。他消滅自己的決心比妹妹還強烈呢， 只要這件事真能辦得到。他陷在這樣空虛而安謐的沉思中， 一直到鐘樓上打響了半夜三點。從窗外的世界透進來的第一 道光線又一次地喚醒了他的知覺。接着他的頭無力地頽然垂 下，他的鼻孔裡也呼出了最後一絲搖曳不定的氣息。
«Що ж тепер?» — спитав сам себе Грегор і озирнувся в темряві. Скоро він виявив, що вже взагалі не може й поворухнутися. Це не здивувало Грегора, швидше здалося неприродним, що його досі могли носити такі тоненькі лапки. А втім, він почував себе порівняно добре, Хоч усе тіло боліло йому, але здавалося, що біль поволі слабшав, тож, певно, скоро мав і зовсім минутися. Гниле яблуко на спині і запалена рана навколо нього, геть заліплена пилюкою, уже майже не дошкуляли йому. Про свою сім'ю він згадував зворушено й любовно. Він тепер був ще більше, ніж сестра, переконаний, що мусить зникнути. Так він лежав, аж поки дзиґарі на вежі пробили третю годину ранку, і думки його були чисті й лагідні. Він дожив ще до тієї хвилини, коли за вікном почало світати. А тоді голова його похилилась до самої підлоги, і він востаннє легенько зітхнув.
清晨，老媽子來了－－一半因為力氣大，一半因為性子 急躁，她總把所有的門都弄得乒乒乓乓，也不管別人怎麼經 常求她聲音輕些，別讓整個屋子的人在她一來以後就睡不成 覺－－她照例向格里高爾的房間張望一下，也沒發現什麼異 常之處。她以為他故意一動不動地躺着裝模作樣；她對他作 了種種不同的猜測。她手裡正好有一把長柄掃帚，所以就從 門口用它來撥撩格里高爾。這還不起作用，她惱火了，就更 使勁地捅，但是只能把他從地板上推開去，卻沒有遇到任何 抵抗，到了這時她才起了疑竇。很快她就明白了事情的真相， 於是睜大眼睛，吹了一下口哨，她不多逗留，馬上就去拉開 薩姆沙夫婦臥室的門，用足氣力向黑暗中嚷道：“你們快去 瞧，它死了；它躺在那踹腿了。一點氣兒也沒有了！”
Коли рано-вранці прийшла робітниця — вона завжди, хоч скільки її просили не робити цього, з надмірної сили та поспіху так грюкала дверима, що в домі по її приході вже ніхто не міг спокійно спати, — то на хвильку заглянула й до Грегора, але не помітила нічого особливого. Вона гадала, що Грегор навмисне лежить нерухомо, щоб викликати до себе співчуття, бо вважала його за дуже хитрого. У неї в руках якраз була мітла, і вона спробувала відігнати нею Грегора від дверей. Та коли він не зрушив з місця, служниця розсердилась і легенько штовхнула його; а коли й це не допомогло, приглянулась до нього уважніше. Збагнувши, що сталося, вона страшенно здивувалась, свиснула крізь зуби і, не довго роздумуючи, відчинила двері до спальні й гукнула в темряву:
— Гляньте-но, вона здохла! Лежить і не кивається!
薩姆沙先生和太太從雙人床上坐起身體，獃若木鷄，直 到弄清楚老媽子的消息到底是什麼意思，才慢慢地鎮定下來。 接着他們很快就爬下了床，一個人爬一邊，薩姆沙先生拉過 一條毯子往肩膀上一披，薩姆沙太太光穿著睡衣；他們就這 麼打扮着進入了格里高爾的房間。同時，起坐室的房門也打 開了，自從收了房客以後葛蕾特就睡在這裡；她衣服穿得整 整齊齊，彷彿根本沒有上過床，她那蒼白的臉色更是證明了 這點。“死了嗎？”薩姆沙太太說，懷疑地望着老媽子，其 實她滿可以自己去看個明白的，但是這件事即使不看也是明 擺着的。“當然是死了。”老媽子說，一面用掃帚柄把格里 高爾的屍體遠遠地撥到一邊去，以此證明自己的話沒錯。薩 姆沙太太動了一動，彷彿要阻止她，可是又忍住了。“那麼， ”薩姆沙先生說，“讓我們感謝上帝吧。”他在身上畫了個 十字，那三個女人也照樣做了。
Подружжя Замза посідали в постелі і, перелякані поведінкою робітниці, довго не могли збагнути, що вона сказала. Потім посхоплювались з ліжка, кожне на свій край, і пан Замза накинув на себе ковдру, а пані Замза просто в нічній сорочці зайшла до Грегорової кімнати. Тим часом відчинились також двері з вітальні і з'явилась Грета — відколи в них були пожильці, вона спала там, — зовсім одягнена, ніби й не лягала в ліжко, та й бліде обличчя, здавалось, свідчило про те саме.
— Мертвий? — мовила пані Замза і запитливо глянула на робітницю, хоч могла й сама пересвідчитись у цьому, бо й так було видно, що Грегор неживий.
— Мені здається, що мертвий, — відповіла робітниця і на доказ своїх сліз ще далі посунула Грегорове тіло мітлою. Пані Замза підвела руку, ніби хотіла стримати мітлу, проте не зробила цього. — Ну, слава тобі господи! — сказав пан Замза і перехрестився. Усі три жінки і собі почали хреститись.
葛蕾特的眼睛始終沒離開那 個屍體，她說：“瞧他多瘦呀。他已經有很久什麼也不吃了。 東西放進去，出來還是原封不動。”的確，格里高爾的身體 已經完全乾癟了，現在他的身體再也不由那些腿腳支撐着， 所以可以不受妨礙地看得一清二楚了。
Грета, що не зводила очей із тіла, сказала:
— Гляньте, який він худий. Він уже давно нічого не їв. Усе, що ми йому клали, так ціле доводилось і вимітати.
I справді, Грегорове тіло було зовсім пласке й висохле; власне, це аж тепер стало дуже помітно, бо воно не було вже підняте на лапках і лежало все на видноті.
“葛蕾特，到我們房裡來一下。”薩姆沙太太帶著憂傷 的笑容說道，於是葛蕾特回過頭來看看屍體，就跟着父母到 他們的臥室裡去了。老媽子關上門，把窗戶大大地打開。雖 然時間還很早，但新鮮的空氣裡也可以察覺一絲暖意。畢竟 已經是三月底了。
— Зайди на хвильку до нас, Грето, — мовила пані Замза, сумно всміхаючись, і Грета, усе ще озираючись на тіло, пішла за батьками до їхньої спальні. Робітниця прихилила двері й відчинила навстіж вікно. Хоч ще було дуже рано, у свіжому повітрі відчувалось тепло: адже кінчався вже березень.
三個房客走出他們的房間，看到早餐還沒有擺出來覺得 很驚訝；人家把他們忘了。“我們的早飯呢？”當中的那個 房客惱怒地對老媽子說。可是她把手指放在嘴唇上，一言不 發很快地作了個手勢，叫他們上格里高爾的房間去看看。他 們照着做了，雙手插在不太體面的上衣的口袋裏，圍住格里 高爾的屍體站着，這時房間裡已經在亮了。
Троє постояльців вийшли зі своєї кімнати й здивувалися, не побачивши сніданку: про них забули.
— Де сніданок? — похмуро запитав служницю середній.
Але служниця, приклавши палець до губ, стала швидко й мовчки кивати постояльцям, щоб вони ввійшли до кімнати Грегора. Вони ввійшли туди й в уже зовсім світлій кімнаті обступили труп Грегора, сховавши руки в кишенях потертих своїх піджачків,
臥室的門打開了。薩姆沙先生穿著制服走出來，一隻手 攙着太太，另一隻手攙着女兒。他們看上去有點像哭過似的， 葛蕾特時時把她的臉偎在父親的懷裡。
Тут відчинилися двері спальні й з'явився пан Замза в лівреї і з ним під руку з однієї сторони дружина, а з другої — дочка. У всіх були трохи заплакані очі; Грета ні-ні та притискалася обличчям до плеча батька.
“馬上離開我的屋子！”薩姆沙先生說，一面指着門口， 卻沒有放開兩邊的婦女。“您這是什麼意思？”當中的房客 說，往後退了一步，臉上掛着諂媚的笑容。另外那兩個把手 放在背後，不斷地搓着，彷彿在愉快地期待着一場必操勝券 的惡狠狠的毆鬥。“我的意思剛纔已經說得明白了。”薩姆 沙先生答道，同時輓着兩個婦女筆直地向房客走去。那個房 客起先靜靜地堅守着自己的崗位，低了頭望着地板，好像他 腦子裡正在產生一種新的思想體系。“那麼咱們就一定走。” 他終於說道，同時抬起頭來看看薩姆沙先生，彷彿他既然這 麼謙卑，對方也應對自己的決定作出新的考慮才是。但是薩 姆沙先生僅僅睜大眼睛很快地點點頭。這樣一來，那個房客 真的跨着大步走到門廳裡去了，好幾分鐘以來，那兩個朋友 就一直地旁邊聽著，也不再磨拳擦掌，這時就趕緊跟着他走 出去，彷彿害怕薩姆沙先生會趕在他們前面進入門廳，把他 們和他們的領袖截斷似的。在門廳裡他們三人從衣鉤上拿起 帽子，從傘架上拿起手杖，默不作聲地鞠了個躬，就離開了 這套房間。薩姆沙先生和兩個女人因為不相信－－但這種懷 疑馬上就證明是多餘的－－便跟着他們走到樓梯口，靠在欄 桿上瞧著這三個人慢慢地然而確實地走下長長的樓梯，每一 層樓梯一拐彎他們就消失了，但是過了一會兒又出現了；他 們越走越遠，薩姆沙一家人對他們的興趣也越來越小，當一 個頭上頂着一盤東西的得意洋洋的肉鋪小伙計在樓梯上碰到 他們又走過他們身旁以後，薩姆沙先生和兩個女人立刻離開 樓梯口，回進自己的家，彷彿卸掉了一個負擔似的。
— Зараз же залиште мою квартиру! — сказав пан Замза і вказав на двері, не відпускаючи від себе обох жінок.
— Що ви маєте на увазі? — трохи знічено сказав середній постоялець і улесливо усміхнувся. Двоє інших, заклавши руки за спину, неперервно їх потирали, немовби в радісному чеканні великої суперечки, що несе, проте, хороше завершення.
— Я маю на увазі саме те, що сказав, — відповів пан Замза і обіруч зі своїми супутницями підійшов до постояльця. Той декілька секунд помовчав, дивлячись у підлогу, немов у нього в голові все переверталося.
— Ну що ж, тоді ми підемо, — сказав він згодом і подивився на пана Замзу так, немов, раптово змирившись, чекав на його згоду навіть і в цьому разі.
Пан Замза тільки декілька разів коротко кивнув йому, витріщивши очі. Після цього постоялець і насправді відразу направився широким кроком в передпокій; обоє його товаришів, котрі, прислухаючись, уже перестали потирати руки, подалися за ним прямо-таки навприсядки, немов боялися, що пан Замза пройде в передпокій раніше, ніж вони, та відділить їх від їхнього вожака, У передпокої всі три постояльці зняли з вішалки шляпи, витягнули з підставки для паличок палиці, мовчки поклонилися й залишили квартиру. З якимось, як виявилося, зовсім невиправданим недовір'ям пан Замза вийшов із обома жінками на площадку для сходів; спершись на перила, вони дивилися, як постояльці повільно, щоправда, але невпинно спускалися по довгих сходах, щезаючи на кожному поверсі на певному повороті і з'являючись через декілька миттєвостей знову; чим далі йшли вони вниз, тим менше цікавили вони родину Замзи, а коли, спочатку перед ними, а потім високо над ними, став, красуючись поставою, підніматися з кошиком на голові підручний із м'ясного магазину, пан Замза та жінки залишили площадку і всі з якимось полегшенням повернулися до квартири.
他們決定這一天完全用來休息和閒逛；他們幹活幹得這 麼辛苦，本來就應該有些調劑，再說他們現在也完全有這樣 的需要。於是他們在桌子旁邊坐了下來，寫三封請假信，薩 姆沙先生寫給銀行的管理處，薩姆沙太太給她的東家，葛蕾 特給她公司的老闆。他們正寫到一半，老媽子走進來說她要 走了，因為早上的活兒都幹完了。起先他們只是點點頭，並 沒有抬起眼睛，可是她老在旁邊轉來轉去，於是他們不耐煩 地瞅起她來了。“怎麼啦？”薩姆沙先生說。老媽子站在門 口笑個不住，彷彿有什麼好消息要告訴他們，但是人家不尋 根究底地問，她就一個字也不說。她帽子上那根筆直豎著的 小小的鴕鳥毛，此刻居然輕浮地四面搖擺着，自從僱了她， 薩姆沙先生看見這根羽毛就心煩。“那麼，到底是怎麼回事？ ”薩姆沙太太問了，只有她在老媽子的眼裡還有幾分威望。 “哦，”老媽子說，簡直樂不可支，都沒法把話順順噹噹地 說下去，“這麼回事，你們不必操心怎麼樣弄走隔壁房間裡 的東西了。我已收拾好了。”薩姆沙太太和葛蕾特重新低下 頭去，彷彿是在專心地寫信；薩姆沙先生看到她一心想一五 一十地說個明白，就果斷地舉起一隻手阻住了她。既然不讓 說，老媽子就想自己也忙得緊呢，她滿肚子不高興地嚷道： “回頭見，東家。”急急地轉身就走，臨走又把一扇扇的門 弄得乒乒乓乓直響。
Вони вирішили присвятити сьогоднішній день відпочинку та прогулянці; вони не лише заслуговували цієї перерви в роботі, вона була їм просто необхідна. I тому вони сіли за стіл і написали три пояснювальні листи: пан Замза — своїй дирекції, пані Замза — своєму працедавцю, а Грета — своєму шефу. Поки вони писали, увійшла служниця сказати, що вона іде, оскільки ранкова її робота виконана. Ті, що писали, спочатку кивнули, не піднімаючи очей, але коли служниця, замість того щоб піти, залишилася на місці, на неї незадоволено подивилися.
— Ну? — запитав пан Замза.
Служниця, усміхаючись, стояла у дверях з таким виглядом, немов у неї була для сім'ї якась щаслива новина, повідомити котру вона збиралася лише після впертих розпитувань. Майже вертикальна страусина пір'їна на її капелюшку, що завжди дратувала пана Замзу, погойдувалася в усі сторони.
— Так що ж вам потрібно? — запитала пані Замза, до якої служниця ставилася все-таки найбільш шанобливо.
— Так, — відповідала служниця, задихаючись від добродушного сміху, — щодо того, як прибрати це, можете не турбуватися. Уже все в порядку.
Пані Замза та Грета схилилися над своїми листами, немов збиралися писати далі; пан Замза, котрий помітив, що служниця збирається розповісти про все детально, рішуче відхилив це порухом руки. I оскільки їй не дозволили говорити, служниця пригадала, що вона дуже поспішає, крикнула з неприхованою образою: «Щасливо залишатися!» — різко повернулася й залишила квартиру, у нестямі ударивши дверима.
“今天晚上就告訴她以後不用來了。”薩姆沙先生說， 可是妻子和女兒都沒有理他，因為那個老媽子似乎重新驅走 了她們剛剛獲得的安寧。她們站起身來，走到窗戶前，站在 那兒，緊緊地抱在一起。薩姆沙先生坐在椅子裡轉過身來瞧 着她們，靜靜地把她們觀察了好一會兒。接着他嚷道：“來 吧，喂，讓過去的都過去吧，你們也想想我好不好。”兩個 女人馬上答應了，她們趕緊走到他跟前，安慰他，而且很快 就寫完了信。
— Увечері вона буде звільнена, — сказав пан Замза, але не отримав відповіді ні від дружини, ні від дочки, бо служниця порушила їхній ледь віднайдений спокій. Вони підвелися, підійшли до вікна і, обнявшись, зупинилися там. Пан Замза повернувся на стільці в їх сторону і декілька секунд мовчки дивився на них. Потім він вигукнув:
— Ходіть-но сюди! Забудьте нарешті старе, і хоч трохи подумайте про мене.
Жінки відразу послухалися, поспішили до нього, приголубили його й швидко закінчили свої листи.
於是他們三個一起離開公寓，已有好幾個月沒有這樣的 情形了，他們乘電車出城到郊外去。車廂裡充滿溫暖的陽光， 只有他們這幾個乘客。他們舒服地靠在椅背上談起了將來的 前途，仔細一研究，前途也並不太壞，因為他們過去從未真 正談過彼此的工作，現在一看，工作都滿不錯，而且還很有 發展前途。目前最能改變他們情況的當然是搬一個家，他們 想找一所小一些、便宜一些、地址更適中也更易於收拾的公 寓，要比格里高爾選的目前這所更加實用。正當他們這樣聊 着，薩姆沙先生和太太在逐漸注意到女兒的心情越來越快活 以後，老兩口几乎同時突然發現，雖然最近女兒經歷了那麼 多的憂患，臉色蒼白，但是她已經成長為一個身材豐滿的美 麗的少女了。他們變得沉默起來，而且不自然地交換了個互 相會意的眼光，他們心裡打定主意，快該給她找個好女婿了。 彷彿要證實他們新的夢想和美好的打算似的，在旅途終結時， 他們的女兒第一個跳起來，舒展了幾下她那充滿青春活力的 身體。
Усі троє вийшли з помешкання, чого не робили вже місяцями, і поїхали електричкою на природу, за місто. Вони сиділи самі на весь вагон, заллятий сонцем. Зручно вмостившись, родина обговорювала свої надії на майбутнє, і виявилось, що вони не такі вже й погані, якщо їх добре зважити. Усі троє мають добру роботу, а надалі сподіваються мати ще й кращу - раніше вони про це просто не питали одне в одного, бо мали інший клопіт. А зараз їхнє становище легко поліпшити, змінивши житло; вони хотіли знайти собі менше, дешевше, але зручніше і взагалі практичніше помешкання, ніж їхнє теперішнє, яке ще напитав колись Грегор. Отак розмовляючи, пан і пані Замза майже одночасно помітили, що їхня дочка, яка ставала дедалі жвавішою, останнім часом хоч і витримала таке лихо і щоки її зблідли, зробилася стрункою, вродливою дівчиною. Вони замовкли, майже несвідомо порозумілися поглядом і подумали, що час уже шукати для неї добру пару. А коли дочка перша схопилася виходити з поїзда і потягнулася молодим тілом, батьки побачили в цьому підтвердження своїх планів і добрих надій.