一天早晨，格里高尔·萨姆沙从不安的睡梦中醒来，发 现自己躺在床上变成了一只巨大的甲虫。他仰卧着，那坚硬 的像铁甲一般的背贴着床，他稍稍抬了抬头，便看见自己那 穹顶似的棕色肚子分成了好多块弧形的硬片，被子几乎盖不 住肚子尖，都快滑下来了。比起偌大的身驱来，他那许多只 腿真是细得可怜，都在他眼前无可奈何地舞动着。
Одного ранку, прокинувшись од неспокійного сну, Грегор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху. Він лежав на твердій, схожій на панцир спині і, коли трохи підводив голову, бачив свій дугастий, рудий, поділений на кільця живіт, на якому ще ледь трималася ковдра, готова щомиті сповзти. Два рядки лапок, таких мізерних супроти звичайних ніг, безпорадно метлялися йому перед очима.
“我出了什么事啦？”他想。这可不是梦。他的房间， 虽是嫌小了些，的确是普普通通人住的房间，仍然安静地躺 在四堵熟悉的墙壁当中。在摊放着打开的衣料样品－－萨姆 沙是个旅行推销员－－的桌子上面，还是挂着那幅画，这是 他最近从一本画报上剪下来装在漂亮的金色镜框里的。画的 是一位戴皮帽子围皮围巾的贵妇人，她挺直身子坐着，把一 只套没了整个前臂的厚重的皮手筒递给看画的人。
«Що зі мною сталося?» — думав він. Це був не сон. Він лежав у своїй кімнаті, звичайній невеликій людській кімнаті, серед чотирьох добре знайомих стін. Над столом, на якому розкладено загорнуті кожен окремо взірці сукна — Замза був комівояжер, — висів малюнок, що його він недавно вирізав з ілюстрованого журналу й заправив у гарну позолочену рамку. На малюнку зображено даму в хутряному капелюшку й хутряному боа. Дама сиділа рівно й виставляла глядачеві важку хутряну муфту, в якій її руки тонули по самі лікті.
格里高尔的眼睛接着又朝窗口望去，天空很阴暗——可 以听到雨点敲打在窗槛上的声音——他的心情也变得忧郁了。 “要是再睡一会儿，把这一切晦气事统统忘掉那该多好。” 他想。但是完全办不到，平时他习惯于向右边睡，可是在目 前的情况下，再也不能采取那样的姿态了。无论怎样用力向 右转，他仍旧滚了回来，肚子朝天。他试了至少一百次，还 闭上眼睛免得看到那些拼命挣扎的腿，到后来他的腰部感到 一种从未体味过的隐痛，才不得不罢休。
Грегор перевів погляд на вікно, і від того, що погода така погана, — чути було, як тарабанить дощ по блясі на підвіконні, — йому стало зовсім сумно. «А що, коли б я ще трохи поспав і забув усі химери», — подумав він. Але про це було годі й згадувати, бо він звик спати на правому боці, а в теперішньому своєму стані не міг перевернутися. Хоч як він борсався, щоб перекинути своє тіло на правий бік, воно щоразу перекочувалося назад на спину. Він спробував, мабуть, усоте, заплющити очі, щоб не бачити, як дригаються його лапки, і перестав аж тоді, коли відчув у боці незнаний ще, легенький, тупий біль.
“啊，天哪，”他想，“我怎么单单挑上这么一个累人 的差使呢！长年累月到处奔波，比坐办公室辛苦多了。再加 上还有经常出门的烦恼，担心各次火车的倒换，不定时而且 低劣的饮食，而萍水相逢的人也总是些泛泛之交，不可能有 深厚的交情，永远不会变成知己朋友。让这一切都见鬼去吧！ ”他觉得肚子上有点儿痒，就慢慢地挪动身子，靠近床头， 好让自己头抬起来更容易些；他看清了发痒的地方，那儿布 满着白色的小斑点，他不明白这是怎么回事，想用一条腿去 搔一搔，可是马上又缩了回来，因为这一碰使他浑身起了一 阵寒颤。
«О Боже, — подумав він, — який важкий фах я собі вибрав! День у день дорога. I так доводиться хвилюватись набагато більше, ніж на тій самій роботі дома, а тут ще ця жахлива їзда, морока з пересадками, нерегулярна, погана їжа, щораз нові, чужі, байдужі люди. А хай йому чорт! » Грегорові злегка засвербів живіт; він повільно підсунувся вище на подушку, щоб легше було підвести голову, знайшов свербляче місце, вкрите незрозумілими йому білими цятками, і хотів почухатися однією лапкою, проте відразу одсмикнув її, бо по шкірі пішов мороз.
他又滑下来恢复到原来的姿势。“起床这么早，”他想， “会使人变傻的。人是需要睡觉的。别的推销员生活得像贵 妇人。比如，我有一天上午赶回旅馆登记取回定货单时，别 的人才坐下来吃早餐。我若是跟我的老板也来这一手，准定 当场就给开除。也许开除了倒更好一些，谁说得准呢。如果 不是为了父母亲而总是谨小慎微，我早就辞职不干了，我早 就会跑到老板面前，把肚子里的气出个痛快。那个家伙准会 从写字桌后面直蹦起来！他的工作方式也真奇怪，总是那样 居高临下坐在桌子上面对职员发号施令，再加上他的耳朵又 偏偏重听，大家不得不走到他跟前去。但是事情也未必毫无 转机；只要等我攒够了钱还清了父母欠他的债——也许还得 五六年——可是我一定能做到。到那时我就会时来运转了。 不过眼下我还是起床为妙，因为火车五点钟就要开了。 ”
Він знову ліг як лежав. «Отак щодня вставати вдосвіта, то можна зовсім отупіти,— подумав він.— Людині треба висиплятися. Інші комівояжери живуть, як жінки в гаремі. Коли я, наприклад, десь перед обідом повертаюсь до готелю, щоб переписати укладені угоди, ці панове ще тільки снідають. Хай би я спробував так у свого шефа: миттю вилетів би з роботи. А втім, хтозна, може, мені було б краще. Якби я не тримався місця через батьків, то давно б кинув його; пішов би просто до шефа й сказав би йому геть усе, що думаю. Він би, певно, упав із своєї конторки! Дивна звичка — розмовляти зі службовцем згори вниз, сидячи на високій конторці. А підійти треба впритул, бо шеф недочуває. Ну, ще не все втрачено; як тільки я зберу грошей, щоб сплатити йому батьків борг — на це треба п'ять або й шість років, — то неодмінно так і зроблю. I буде по всьому. А поки що треба вставати, бо мій поїзд відходить о п'ятій».
他看了看柜子上滴滴嗒嗒响着的闹钟。天哪！他想到。 已经六点半了，而时针还在悠悠然向前移动，连六点半也过 了，马上就要七点差一刻了。闹钟难道没有响过吗？从床上 可以看到闹钟明明是拨到四点钟的；显然它已经响过了。是 的，不过在那震耳欲聋的响声里，难道真的能安宁地睡着吗？ 嗯，他睡得并不安宁，可是却正说明他睡得不坏。那么他现 在该干什么呢？下一班车七点钟开；要搭这一班车他得发疯 似的赶才行，可是他的样品都还没有包好，他也觉得自己的 精神不甚佳。而且即使他赶上这班车，还是逃不过上司的一 顿申斥，因为公司的听差一定是在等候五点钟那班火车，这 时早已回去报告他没有赶上了。那听差是老板的心腹，既无 骨气又愚蠢不堪。那么，说自己病了行不行呢？不过这将是 最不愉快的事，而且也显得很可疑，因为他服务五年以来没 有害过一次病。老板一定会亲自带了医药顾问一起来，一定 会责怪他的父母怎么养出这样懒惰的儿子，他还会引证医药 顾问的话，粗暴地把所有的理由都驳掉，在那个大夫看来， 世界上除了健康之至的假病号，再也没有第二种人了。再说 今天这种情况，大夫的话是不是真的不对呢？格里高尔觉得 身体挺不错，只除了有些困乏，这在如此长久的一次睡眠以 后实在有些多余，另外，他甚至觉得特别饿。
I Грегор глянув на будильник, що цокав на скрині. Боже милостивий! Було пів на сьому, і стрілка неухильно рухалась далі, навіть перейшла за половину, наближалася вже до сорок п'ятої хвилини. Може, будильник не дзвонив? З ліжка було видно що він наставлений на четверту, тож неодмінно мав подзвонити. Так, але ж хіба можна не почути деренчання, від якого аж меблі дрижать? Виходить, що спав він хоч і не дуже спокійно, але, очевидно, міцно. Що ж тепер робити? Наступний поїзд ще о сьомій; щоб на нього встигнути, треба стрімголов бігти на станцію, а взірці ж ще не запаковано і сам він аж ніяк не почувається бадьорим і моторним. I якби він навіть устиг на поїзд, все одно шеф буде лаятись, бо їхній кур'єр чекав на п'ятигодинний і давно вже повідомив про його прогул. Бо то такий шефів підлабузник, що нізащо не промовчить. А чи не зголоситися хворим? Ні, дуже незручно, та й підозріло, бо Грегор за свою п'ятирічну службу ще ні разу не хворів. Шеф неодмінно привів би лікаря із лікарняної каси, почав би дорікати батькам ледачим сином, не слухав би ніяких заперечень і послався б на лікаря, який узагалі всіх людей вважає за цілком здорових, тільки лінивих. Зрештою, хіба в цьому випадку він не мав би слушності? Справді, Грегор був тільки надто сонний, хоч і пізно встав, а так почував себе цілком добре і навіть дуже хотів їсти.
这一切都飞快地在他脑子里闪过，他还是没有下决心起 床——闹钟敲六点三刻了——这时，他床头后面的门上传来 了轻轻的一下叩门声。
Поки він усе це швидко обмірковував, ніяк не зважуючись устати з ліжка — будильник саме пробив три чверті на сьому, — у двері в головах у нього обережно постукали.
“格里高尔，”一个声音说，——这 是他母亲的声音——“已经七点差一刻了。你不是还要赶火 车吗？”好温和的声音！格里高尔听到自己的回答声时不免 大吃一惊。没错，这分明是他自己的声音，可是却有另一种 可怕的叽叽喳喳的尖叫声同时发了出来，仿佛是伴音似的， 使他的话只有最初几个字才是清清楚楚的，接着马上就受到 了干扰，弄得意义含混，使人家说不上到底听清楚没有。格 里高尔本想回答得详细些，好把一切解释清楚，可是在这样 的情形下他只得简单地说：“是的，是的，谢谢你，妈妈， 我这会儿正在起床呢。”隔着木门，外面一定听不到格里高 尔声音的变化，因为他母亲听到这些话也满意了，就拖着步 子走了开去。然而这场简短的对话使家里人都知道格里高尔 还在屋子里，这是出乎他们意料之外的，于是在侧边的一扇 门上立刻就响起了他父亲的叩门声，很轻，不过用的却是拳 头。“格里高尔，格里高尔，”他喊到，“你怎么啦？”过 了一小会儿他又用更低沉的声音催促道：“格里高尔！格里 高尔！”在另一侧的门上他的妹妹也用轻轻的悲哀的声音问： “格里高尔，你不舒服吗？要不要什么东西？”他同时回答 了他们两个人：“我马上就好了。”他把声音发得更清晰， 说完一个字过一会儿才说另一个字，竭力使他的声音显得正 常。于是他父亲走回去吃他的早饭了，他妹妹却低声地说： “格里高尔，开开门吧，求求你。”可是他并不想开门，所 以暗自庆幸自己由于时常旅行，他养成了晚上锁住所有门的 习惯。即使回到家里也是这样。
— Грегоре! — почувся голос: це була мати. — Уже сорок п'ять хвилин на сьому. Хіба ти не будеш їхати?
Лагідний материн голос! Та він злякався, коли почув свою відповідь. Це був, безумовно, його колишній голос, але з домішком якогось болісного писку, що йшов ніби десь зсередини і що його годі було стримати. Через те слова можна було збагнути тільки першу мить, потім вони зливалися, ставали зовсім незрозумілими. Грегор хотів відповісти детально і все пояснити, однак, побачивши таке, сказав лише:
— Чую, чую, мамо, я вже встаю.
Мабуть, крізь дерев'яні двері зміна в Грегоровому голосі була непомітна, бо мати заспокоїлась і, човгаючи капцями, відійшла, Але ця коротка розмова звернула увагу всієї сім'ї на те, що Грегор чомусь і досі вдома, тож через хвилину в інші двері постукав уже батько — легенько, проте кулаком.
— Грегоре! Грегоре! — гукнув він. — Що сталося? — I за мить знову низьким голосом: — Грегоре! Грегоре!
А крізь треті двері тихенько покликала сестра:
— Грегоре, тобі погано? Може, тобі щось треба?
— Я вже готовий, — відповів Грегор обом разом, старанно вимовляючи слова і роблячи між ними паузи, щоб батько і сестра нічого не помітили.
Батько повернувся до свого сніданку, а сестра прошепотіла:
— Грегоре, відчини, прошу тебе!
Проте він і гадки не мав відчиняти — навпаки, радів, що за час своїх подорожей набув звичку навіть удома замикати на ніч усі двері.
首先他要静悄悄地不受打扰地起床，穿好衣服，最要紧 的是吃饱早饭，再考虑下一步该怎么办，因为他非常明白， 躺在床上瞎想一气是想不出什么名堂来的。他还记得过去也 许是因为睡觉姿势不好，躺在床上时往往会觉得这儿那儿隐 隐作痛，及至起来，就知道纯属心理作用，所以他殷切地盼 望今天早晨的幻觉会逐渐消逝。他也深信，他之所以变声音 不是因为别的而仅仅是重感冒的朕兆，这是旅行推销员的职 业病。
Він хотів насамперед спокійно встати, одягтися й поснідати, а тоді вже обміркувати, що робити далі, бо бачив, що в ліжку нічого путнього не придумає. Грегор згадав, що не раз уже, прокидаючись уранці, відчував якийсь легенький біль, певне, від того, що незручно лежав, однак, коли вставав, усе миналося, тож він і тепер з нетерпінням чекав, що і сьогоднішні химери поволі минуться. А що зміна голосу — то тільки ознака сильної застуди, фахової хвороби комівояжерів, він нітрохи не сумнівався.
要掀掉被子很容易，他只需把身子稍稍一抬被子就自己 滑下来了。可是下一个动作就非常之困难，特别是因为他的 身子宽得出奇。他得要有手和胳臂才能让自己坐起来；可是 他有的只是无数细小的腿，它们一刻不停地向四面八方挥动， 而他自己却完全无法控制。他想屈起其中的一条腿，可是他 偏偏伸得笔直；等他终于让它听从自己的指挥时，所有别的 腿却莫名其妙地乱动不已。“总是呆在床上有什么意思呢。” 格里高尔自言自语地说。
Скинути ковдру було легко: трохи надувся, і вона впала сама. А вже далі пішло важче, надто через те, що він став такий неймовірно широкий. Щоб підвестися, потрібні були руки і ноги, а Грегор мав натомість лише багато лапок, які безперестанку рухались і з якими він узагалі не міг упоратись. Коли Грегор хотів якусь зігнути, вона випростовувалась, а як, нарешті, йому таки щастило домогтися свого, інші, полишені самі на себе, тим часом прудко, судомно ворушилися. «Не треба тільки марно вилежуватися», — ска зав собі Грегор.
他想，下身先下去一定可以使自己离床，可是他还没有 见过自己的下身，脑子里根本没有概念，不知道要移动下身 真是难上加难，挪动起来是那样的迟缓；所以到最后，他烦 死了，就用尽全力鲁莽地把身子一甩，不料方向算错，重重 地撞在床脚上，一阵彻骨的痛楚使他明白，如今他身上最敏 感的地方也许正是他的下身。
Спочатку він хотів зсадити з ліжка нижню частину свого тіла, але ця нижня частина, яку він взагалі ще не бачив і не мав про неї жодного уявлення, виявилася найнерухомішою. Він пробував кілька разів, і все марно, а коли, нарешті, майже розлютившись, з усієї сили закинув низ, то погано розрахував і з розгону вдарився об бильце. Різкий біль показав Грегорові, що якраз нижня частина його тіла зараз, певно, і найчутливіша.
于是他就打算先让上身离床，他小心翼翼地把头部一点 点挪向床沿。这却毫不困难，他的身驱虽然又宽又大，也终 于跟着头部移动了。可是，等到头部终于悬在床边上，他又 害怕起来，不敢再前进了，因为，老实说，如果他就这样让 自己掉下去，不摔坏脑袋才怪呢。他现在最要紧的是保持清 醒，特别是现在；他宁愿继续待在床上。
Тоді він спробував почати зверху і обережно обернув голову до краю ліжка. Це йому легко вдалося, і все тіло, хоч яке було широке й важке, повільно посунулось за головою. Та коли голова вже повисла в повітрі, Грегор злякався, що, як і далі так буде сунутись, то врешті впаде і хіба тільки дивом не поранить голови. А саме тепер він нізащо не повинен був знепритомніти; краще вже лишитись у ліжку. I Грегор пересунувся назад.
可是重复了几遍同样的努力以后，他深深地叹了一口气， 还是恢复了原来的姿势躺着，一面瞧他那些细腿在难以置信 地更疯狂地挣扎；格里高尔不知道如何才能摆脱这种荒唐的 混乱处境，他就再一次告诉自己，待在床上是不行的，最最 合理的做法还是冒一切危险来实现离床这个极渺茫的希望。 可是同时他也没有忘记提醒自己，冷静地，极其冷静地考虑 到最最微小的可能性还是比不顾一切地蛮干强得多。这时节， 他竭力集中眼光望向窗外，可是不幸得很，早晨的浓雾把狭 街对面的房子也都裹上了，看来天气一时不会好转，这就使 他更加得不到鼓励和安慰。“已经七点钟了，”闹钟再度敲 响时，他对自己说，“已经七点钟了，可是雾还这么重。” 有片刻工夫，他静静地躺着，轻轻地呼吸着，仿佛这样一养 神什么都会恢复正常似的。
Однак, відпочиваючи після напруження і безпорадно дивлячись на свої лапки, які метлялися ще швидше й безладніше, він знову сказав собі, що не можна далі залишатися в постелі, а, якщо тільки є хоч найменша надія, найрозумніше буде пожертвувати всім, аби лиш звільнитися від ліжка. Але водночас він не забував нагадувати собі, що набагато краще ще і ще раз усе обміркувати, аніж чинити щось зопалу. У такі хвилини він якомога пильніше дивився у вікно, проте, на жаль, у ранковому тумані, що заховав навіть протилежний бік вузенької вулиці, не можна було набратися бадьорості та впевненості. «Уже сьома година, — сказав він сам собі, коли знову почувся дзвін будильника, — уже сьома година, а туман все ще стоїть». I декілька секунд він полежав спокійно, ледь дихаючи, немов чекав від повної тиші повернення дійсних і природніх обставин.
可是接着他又对自己说：“七点一刻前我无论如何非得 离开床不可。到那时一定会有人从公司里来找我，因为不到 七点公司就开门了。”于是他开始有节奏地来回晃动自己的 整个身子，想把自己甩出床去。倘若他这样翻下床去，可以 昂起脑袋，头部不至于受伤。他的背似乎很硬，看来跌在地 毯上并不打紧。他最担心的还是自己控制不了的巨大响声， 这声音一定会在所有的房间里引起焦虑，即使不是恐惧。可 是，他还是得冒这个险。
Потім він сказав собі: «Перед тим, як проб'є чверть на восьму, я повинен за всяку ціну остаточно залишити ліжко. Власне, на той час із контори вже прийдуть запитати про мене, бо контора відчиняється раніше сьомої». I він заходився виштовхуватися з ліжка, розгойдуючи тулуб рівномірно по всій його довжині. Якби він упав із ліжка, то, очевидно, не пошкодив би голову, різко піднявши її під час падіння. Спина ж видавалася достатньо твердою; при падінні на килим з нею, очевидно, нічого не могло статися. Більше всього хвилювала його думка про те, що тіло його впаде з гуркотом і це викличе за дверима якщо не жах, то, в усякому разі, тривогу. I все ж на це слід було зважитись.
当他已经半个身子探到床外的时候——这个新方法与其 说是苦事，不如说是游戏，因为他只需来回晃动，逐渐挪过 去就行了——他忽然想起如果有人帮忙，这件事该是多么简 单。两个身强力壮的人——他想到了他的父亲和那个使女— —就足够了；他们只需把胳臂伸到他那圆鼓鼓的背后，抬他 下床，放下他们的负担，然后耐心地等他在地板上翻过身来 就行了，一碰到地板他的腿自然会发挥作用的。那么，姑且 不管所有的门都是锁着的，他是否真的应该叫人帮忙呢？尽 管处境非常困难，想到这一层，他却禁不住透出一丝微笑。
Коли Грегор уже наполовину завис над краєм ліжка — новий спосіб був схожий скоріше на гру, ніж на обтяжливий труд, слід було тільки рвучко розгойдуватися, — він подумав, як би було все просто, коли б йому допомогли. Двох сильних чоловіків — він подумав про батька й слуг — було б достатньо; їм довелося б, тільки засунувши руки під випуклу його спину, зняти його з ліжка, а потім, нагнувшись зі своєю ношею, зачекати, доки він обережно перевернеться на підлозі, де його ніжки отримали б, слід думати, якийсь смисл. Але навіть якби двері не були зачинені, невже б дійсно довелося покликати когось на допомогу? Незважаючи на свою біду, він усміхнувся при цій думці.
他使劲地摇动着，身子已经探出不少，快要失去平衡了， 他非得鼓足勇气采取决定性的步骤了，因为再过五分钟就是 七点一刻——正在这时，前门的门铃响了起来。“是公司里 派什么人来了。”他这么想，身子就随之而发僵，可是那些 细小的腿却动弹得更快了。一时之间周围一片静默。“他们 不愿开门。”格里高尔怀着不合常情的希望自言自语道。可 是使女当然还是跟往常一样踏着沉重的步子去开门了。格里 高尔听到客人的第一声招呼就马上知道这是谁——是秘书主 任亲自出马了。真不知自己生就什么命，竟落到给这样一家 公司当差，只要有一点小小的差错，马上就会招来最大的怀 疑！在这一个所有的职员全是无赖的公司里，岂不是只有他 一个人忠心耿耿吗？他早晨只占用公司两三个小时，不是就 给良心折磨得几乎要发疯，真的下不了床吗？如果确有必要 来打听他出了什么事，派个学徒来不也够了吗——难道秘书 主任非得亲自出马，以便向全家人，完全无辜的一家人表示， 这个可疑的情况只有他自己那样的内行来调查才行吗？与其 说格里高尔下了决心，倒不如说他因为想到这些事非常激动， 因而用尽全力把自己甩出了床外。砰的一声很响，但总算没 有响得吓人。地毯把他坠落的声音减弱了几分，他的背也不 如他所想象的那么毫无弹性，所以声音很闷，不惊动人。只 是他不够小心，头翘得不够高，还是在地板上撞了一下；他 扭了扭脑袋，痛苦而忿懑地把头挨在地板上磨蹭着。
Грегор ледве зберігав рівновагу при сильних порухах і вже ось-ось повинен був остаточно відважитися на падіння, коли з передпокою донісся дзвінок. «Це хтось із фірми», — сказав він собі і майже застиг, але проте його ніжки завелися гойдатися все швидше та швидше. За декілька секунд все затихло. «Вони не відчиняють», — сказав собі Грегор, віддаючись якійсь шаленій надії. Але потім слуги, як завжди, голосно пройшлися по передпокою та відчинили. Грегору достатньо було почути тільки перше вітальне слово гостя, щоб відразу взнати, хто він: це був сам пан керуючий. I чому Грегору судилося служити у фірмі, де найменший промах викликав найтяжчі підозри? Хіба її службовці були всі як один негідники, хіба серед них не стане надійного й чесного чоловіка, який, хоча й не віддав справі декілька ранкових годин, зовсім з'їхав з глузду від докорів совісті й просто неспроможний залишити постіль? Невже недостатньо було послати учня, — якщо такі розпитування взагалі потрібні, — невже обов'язково повинен був прийти сам керуючий і тим показати всій ні в чім не винній сім'ї, що розслідування цієї підозрілої справи під силу тільки йому? I більше від хвилювання, в яке привели його ці думки, ніж по-справжньому наважившись, Грегор з усіх сил рвонув із ліжка. Удар був голосним, але не оглушливим. Падіння дещо пом'якшив килим, та й спина виявилася еластичнішою, ніж думав Грегор, тому звук виявився глухим і не таким вже приголомшливим. Ось тільки голову він тримав недостатньо обережно й забив її, він потерся об килим, нарікаючи на біль.
“那里有什么东西掉下来了。”秘书主任在左面房间里 说。格里高尔试图设想，今天他身上发生的事有一天也让秘 书主任碰上了；谁也不敢担保不会出这样的事。可是仿佛给 他的设想一个粗暴的回答似的，秘书主任在隔壁的房间里坚 定地走了几步，他那漆皮鞋子发出了吱嘎吱嘎的声音。从右 面的房间里，他妹妹用耳语向他通报消息：“格里高尔，秘 书主任来了。”“我知道了。”格里高尔低声嘟哝道；但是 没有勇气提高嗓门让妹妹听到他的声音。
— Там щось упало, — сказав керуючий у сусідній кімнаті ліворуч. Грегор намагався уявити собі, чи може з керуючим трапитися дещо схоже на те, що трапилося сьогодні з ним, Грегором; бо взагалі такої можливості не можна було відкидати. Але немовби почувши це питання, керуючий зробив у сусідній кімнаті декілька рішучих кроків, що супроводжувалися скрипом його лакованих чобіт. Із кімнати праворуч, прагнучи випередити Грегора, прошепотіла сестра:
— Грегоре, прийшов керуючий справами.
— Я знаю, — сказав Грегор тихо; підвищити голос настільки, щоб його почула сестра, він не наважився.
“格里高尔，”这时候，父亲在左边房间里说话了，“ 秘书主任来了，他要知道为什么你没能赶上早晨的火车。我 们也不知道怎么跟他说。另外，他还要亲自和你谈话。所以， 请你开门吧。他度量大，对你房间里的凌乱不会见怪的。”
— Грегоре, — заговорив батько в кімнаті ліворуч, — до нас прийшов пан керуючий. Він запитує, чому ти не поїхав із ранковим поїздом. Ми не знаємо, що відповісти йому. Хоча він прагне поговорити з тобою особисто. Тому, будь ласка, відчини двері. Він ґречно вибачить нас за безлад у кімнаті.
“早上好，萨姆沙先生，”与此同时，秘书主任和蔼地招呼 道。“他不舒服呢，”母亲对客人说，这时他父亲继续隔着 门在说话，“他不舒服，先生，相信我吧。他还能为了什么 原因误车呢！这孩子只知道操心公事。他晚上从来不出去， 连我瞧着都要生气了；这几天来他没有出差，可他天天晚上 都守在家里。他只是安安静静地坐在桌子旁边，看看报，或 是把火车时刻表翻来覆去地看。他唯一的消遣就是做木工活 儿。比如说，他花了两三个晚上刻了一个小镜框；您看到它 那么漂亮一定会感到惊奇；这镜框挂在他房间里；再过一分 钟等格里高尔打开门您就会看到了。您的光临真叫我高兴， 先生；我们怎么也没法使他开门；他真是固执；我敢说他一 定是病了，虽然他早晨硬说没病。”——
— Доброго ранку, пане Замза, — привітно вставив сам керуючий.
— Він нездужає, — сказала мати керуючому, поки батько продовжував говорити біля дверей. — Повірте мені, пане керуючий справами, він нездужає. Хіба б Грегор запізнився на поїзд! Хлопчик тільки й думає що про фірму. Я навіть трохи сердита на те, що він нікуди не ходить вечорами; він пробув вісім днів у місті, але всі вечори провів дома. Сидить собі за столом і мовчки читає газету чи вивчає розклад поїздів. Єдина розвага, котру він дозволяє собі, — це випилювання. За якихось два-три вечори він зробив, наприклад, рамочку; така красива рамочка, просто диво; вона висить там у кімнаті, ви зараз її побачите, коли Грегор відчинить. Справді, я щаслива, що ви прийшли, пане керуючий; без вас ми б не примусили Грегора відчинити двері; він такий упертий; і напевне він нездужає, хоч він це й заперечував уранці.
“我马上来了，” 格里高尔慢吞吞地小心翼翼地说，可是却寸步也没有移动， 生怕漏过他们谈话中的每一个字。“我也想不出有什么别的 原因，太太，”秘书主任说，“我希望不是什么大病。虽然 另一方面我不得不说，不知该算福气还是晦气，我们这些做 买卖的往往就得不把这些小毛病当作一回事，因为买卖嘛总 是要做的。”——“喂，秘书主任现在能进来了吗？”格里 高尔的父亲不耐烦地问，又敲起门来了。“不行。”格里高 尔回答。这声拒绝以后，在左面房间里是一阵令人痛苦的寂 静；右面房间里他妹妹啜泣起来了。
— Зараз я вийду, — повільно й розмірено сказав Грегор, але не поворухнувся, щоб не пропустити жодного слова з їхніх розмов.
— Іншого пояснення, добродійко, у мене й немає, — сказав керуючий. — Будемо сподіватися, що хвороба його безпечна. Хоча, з іншого боку, смію завважити, що нам, комерсантам, — добре це чи погано, — доводиться часто в інтересах справи просто долати легку хворобу.
— Значить, пан керуючий може вже увійти до тебе? — запитав нетерпляче батько і знову постукав у двері.
— Ні, — сказав Грегор.
У кімнаті ліворуч наступила нестерпна тиша, у кімнаті праворуч заридала сестра.
他妹妹为什么不和别的人在一起呢？她也许是刚刚起床， 还没有穿衣服吧。那么，她为什么哭呢？是因为他不起床让 秘书主任进来吗，是因为他有丢掉差使的危险吗，是因为老 板又要开口向他的父母讨还旧债吗？这些显然都是眼前不用 担心的事情。格里高尔仍旧在家里，丝毫没有弃家出走的念 头。的确，他现在暂时还躺在地毯上，知道他的处境的人当 然不会盼望他让秘书主任走进来。可是这点小小的失礼以后 尽可以用几句漂亮的辞令解释过去，格里高尔不见得马上就 给辞退。格里高尔觉得，就目前来说，他们与其对他抹鼻子 流泪苦苦哀求，还不如别打扰他的好。可是，当然啦，他们 的不明情况使他们大惑不解，也说明了他们为什么有这样的 举动。
Чому сестра не вийшла до всіх? Очевидно, вона тільки-но встала з постелі і ще навіть не почала одягатися. А чому вона плакала? Тому що він не вставав і не впускав керуючого, тому що він ризикував загубити місце і тому що тоді господар знову стане переслідувати батьків старими вимогами. Але поки що це були марні побоювання. Грегор був ще тут і зовсім не збирався залишати свою сім'ю. Зараз він, щоправда, лежав на килимі, і, узнавши, в якому він знаходиться стані, ніхто не став би вимагати від нього, щоб він впустив керуючого. Але ж не виженуть так відразу Грегора через це невеличке невігластво, для котрого пізніше легко знайдеться потрібне виправдання! I Грегору здавалося, що далеко розумніше було б залишити його зараз у спокої, а не набридати йому плачем і умовляннями. Але їх усіх гнітила — і це виправдовувало їхню поведінку — саме невідомість.
“萨姆沙先生，”秘书主任现在提高了嗓门说，“您这 是怎么回事？您这样把自己关在房间里，光是回答‘是’和 ‘不是’，毫无必要地引起您父母极大的忧虑，又极严重地 疏忽了——这我只不过顺便提一句——疏忽了公事方面的职 责。我现在以您父母和您经理的名义和您说话，我正式要求 您立刻给我一个明确的解释。我真没想到，我真没想到。我 原来还认为您是个安分守己、稳妥可靠的人，可您现在却突 然决心想让自己丢丑。经理今天早晨还对我暗示您不露面的 原因可能是什么——他提到了最近交给您管的现款——我还 几乎要以自己的名誉向他担保这根本不可能呢。可是现在我 才知道您真是执拗得可以，从现在起，我丝毫也不想袒护您 了。您在公司里的地位并不是那么稳固的。这些话我本来想 私下里对您说的，可是既然您这样白白糟蹋我的时间，我就 不懂为什么您的父母不应该听到这些话了。近来您的工作叫 人很不满意；当然，目前买卖并不是旺季，这我们也承认， 可是一年里整整一个季度一点儿买卖也不做，这是不行的， 萨姆沙先生，这是完全不应该的。”
— Пане Замза, — вигукнув керуючий, тепер уже підвищивши голос, — у чому річ? Ви зачинилися у своїй кімнаті, відповідаєте лише «так» і «ні», завдаєте своїм батькам тяжких, непотрібних хвилювань і ухиляєтесь — нагадаю про це лише побіжно — від виконання своїх службових обов'язків воістину нечувано. Я здивований, я вражений! Я вважав вас спокійним, розважливим чоловіком, а ви, очевидно, здатні на чудернацькі вибрики. Господар, щоправда, натякнув мені сьогодні вранці на можливе пояснення вашого прогулу — воно стосувалося нещодавно довіреного вам інкасо, — але я, далебі, готовий був дати чесне слово, що це пояснення не відповідає дійсності. Проте зараз, при вашій незрозумілій упертості, у мене пропадає всіляке бажання в якій би то не було мірі за вас заступатися. А становище ваше далеко не міцне. Спочатку я намірявся сказати вам про це тет-а-тет, але поскільки ви примушуєте мене даремно витрачати тут час, я не бачу причин приховувати це від ваших шановних батьків. Ваші успіхи останнім часом були, скажу я вам, зовсім незадовільними; хоча зараз не та пора року, щоб укладати великі угоди, це ми визнаємо; але такої пори року, коли не укладають ніяких угод, взагалі не існує, пане Замза, не може існувати.
“可是，先生，”格里高尔喊道，他控制不住了，激动 得忘记了一切，“我这会儿正要来开门。一点儿小小的不舒 服，一阵头晕使我起不了床。我现在还躺在床上呢。不过我 已经好了。我现在正要下床。再等我一两分钟吧！我不像自 己所想的那样健康。不过我已经好了，真的。这种小毛病难 道就能打垮我不成！我昨天晚上还好好儿的，这我父亲母亲 也可以告诉您，不，应该说我昨天晚上就感觉到了一些预兆。 我的样子想必已经不对劲了。您要问为什么我不向办公室报 告！可是人总以为一点点不舒服一定能顶过去，用不着请假 在家休息。哦，先生，别伤我父母的心吧！您刚才怪罪于我 的事都是没有根据的；从来没有谁这样说过我。也许您还没 有看到我最近兜来的定单吧。至少，我还能赶上八点钟的火 车呢，休息了这几个钟点我已经好多了。千万不要因为我而 把您耽搁在这儿，先生；我马上就会开始工作的，这有劳您 转告经理，在他面前还得请您多替我美言几句呢！”
— Але, пане керуючий справами, — гублячи самовладання, вигукнув Грегор і від хвилювання забув про все інше, — я ж негайно, цієї ж хвилини відчиню. Легке нездужання, приступ запаморочення не давали мені можливості підвестися. Я й зараз ще лежу в ліжку. Але я вже зовсім отямився. I вже підводжуся. Хвилиночку терпіння! Мені ще не так добре, як я думав. Але вже краще. Подумати тільки, що за напасть! Ще вчора ввечері я почував себе чудово, мої батьки це підтвердять, ні, вірніше, уже вчора ввечері в мене з'явилося якесь передчуття. Дуже можливо, що це було помітно. I чому я не повідомив про це фірму! Але ж завжди думаєш, що подолаєш хворобу на ногах. Пане керуючий! Пожалійте моїх батьків! Бо для потурань, які ви зараз мені робите, немає ніяких підстав; мені ж ви не говорили про це жодного слова. Ви, очевидно, не бачили останніх замовлень, які я прислав. Та я ще й поїду з восьмигодинним поїздом, декілька зайвих годин сну підкріпили мої сили. Не затримуйтесь, пане керуючий, я зараз сам прийду у фірму, будьте ласкаві, так і скажіть і засвідчіть мою пошану господареві.
格里高尔一口气说着，自己也搞不清楚自己说了些什么， 也许是因为有了床上的那些锻炼，格里高尔没费多大气力就 来到柜子旁边，打算依靠柜子使自己直立起来。他的确是想 开门，的确是想出去和秘书主任谈话的；他很想知道，大家 这么坚持以后，看到了他又会说些什么。要是他们都大吃一 惊，那么责任就再也不在他身上，他可以得到安静了。如果 他们完全不在意，那么他也根本不必不安，只要真的赶紧上 车站去搭八点钟的车就行了。
І поки Грегор усе це поспішливо випалював, сам не знаючи, що він говорить, він легко — очевидно, наловчившись у ліжку, — наблизився до скрині і спробував, спираючись на неї, випрямиться на ввесь зріст. Він дійсно хотів відчинити двері, дійсно хотів вийти та поговорити з керуючим; йому дуже хотілося взнати, що скажуть, побачивши його, люди, які зараз так його чекають. Якщо вони злякаються, значить, з Грегора вже знята відповідальність і він може вгамуватися. Якщо ж вони сприймуть усе спокійно, то, значить, і в нього немає причин хвилюватися і, поквапившись, він дійсно буде на вокзалі о восьмій годині.
起先，他好几次从光滑的柜面 上滑下来，可是最后，在一使劲之后，他终于站直了；现在 他也不管下身疼得像火烧一般了。接着他让自己靠向附近一 张椅子的背部，用他那些细小的腿抓住了椅背的边。这使他 得以控制自己的身体，他不再说话，因为这时候他听见秘书 主任又开口了。
Спочатку він декілька разів зіслизав з полірованої скрині, але нарешті, зробивши останній ривок, випрямився на весь зріст; на біль у нижній частині тулуба він уже не зважав, хоча він був дуже сильним. Потім, навалившись на спинку стільця, що стояв поблизу, він зачепився за її краї ніжками. Тепер він здобув владу над своїм тілом і вмовк, щоб вислухати відповідь керуючого.
“你们听得懂哪个字吗？”秘书主任问，“他不见得在 开我们的玩笑吧？”“哦，天哪，”他母亲声泪俱下地喊道， “也许他病害得不轻，倒是我们在折磨他呢。葛蕾特！葛蕾 特！”接着她嚷道。“什么事，妈妈？”他妹妹打那一边的 房间里喊道。她们就这样隔着格里高尔的房间对嚷起来。“ 你得马上去请医生。格里高尔病了。去请医生，快点儿。你 没听见他说话的声音吗？”“这不是人的声音。”秘书主任 说，跟母亲的尖叫声一比他的嗓音显得格外低沉。
— Чи зрозуміли ви хоча б одне слово? — запитав він батьків. — Чи не знущається він з нас?
— Боже збав, — вигукнула мати, уся в сльозах, — може бути, що він тяжко захворів, а ми його мучимо, Грето! Грето! — вигукнула вона потім.
— Мамо? — озвалася сестра з іншого боку.
— Негайно йди до лікаря. Грегор захворів. Скоріше по лікаря. Ти чула, як говорив Грегор?
— Це був голос тварини, — сказав керуючий, сказав вражаюче тихо у порівнянні з криками матері.
“安娜！ 安娜！”他父亲从客厅向厨房里喊道，一面还拍着手，“马 上去找个锁匠来！”于是两个姑娘奔跑得裙子飕飕响地穿过 了客厅——他妹妹怎能这么快就穿好衣服的呢？——接着又 猛然大开了前门，没有听见门重新关上的声音；她们显然听 任它洞开着，什么人家出了不幸的事情就总是这样。
— Ганно! Ганно! — закричав батько через передпокій у кухню та вдарив у долоні. — Негайно приведіть слюсаря!
I ось уже обидві дівчини, шелестячи спідницями, пробігли через передпокій — як це сестра так швидко одяглася? — і розчинили вхідні двері. Не чути було, щоб двері зачинялись — мабуть, вони так і залишили їх відчиненими, як то буває в квартирах, де трапилося велике лихо.
格里高尔现在倒镇静多了。显然，他发出来的声音人家 再也听不懂了，虽然他自己听来很清楚，甚至比以前更清楚， 这也许是因为他的耳朵变得能适应这种声音了。不过至少现在 大家相信他有什么地方不太妙，都准备来帮助他了。这些初 步措施将带来的积极效果使他感到安慰。他觉得自己又重新 进入人类的圈子，对大夫和锁匠都寄于了莫大的希望，却没 有怎样分清两者之间的区别。为了使自己在即将到来的重要 谈话中声音尽可能清晰些，他稍微嗽了嗽嗓子，他当然尽量 压低声音，因为就连他自己听起来，这声音也不像人的咳嗽。 这时候，隔壁房间里一片寂静。也许他的父母正陪了秘书主 任坐在桌旁，在低声商谈，也许他们都靠在门上细细谛听呢。
А Грегору стало набагато спокійніше. Мови його, правда, уже не розуміли, хоча йому вона здавалася достатньо зрозумілою, навіть більш зрозумілою, ніж раніше, — очевидно тому, що його слух до неї звик. Але проте зараз повірили, що з ним негаразд, і були готові йому допомогти. Впевненість і твердість, з якими віддавалися перші розпорядження, подіяли на нього позитивно. Він почував себе знову наближеним до людей і чекав від лікаря та від слюсаря, не відділяючи по суті одного від іншого, дивовижних звершень. Щоб перед майбутньою вирішальною розмовою надати своїй мові як можна більшої ясності, він трохи відкашлявся, намагаючись, проте, зробити це глухіше, тому що, можливо, і ці звуки більше не були схожі на людський кашель, а раздумувати над цим він більше не наважувався. У сусідній кімнаті стало між тим зовсім тихо. Може, батьки сиділи з керуючим за столом і перешіптувались, а може бути, усі вони притиснулись до дверей, прислухаючись.
格里高尔慢慢地把椅子推向门边，接着便放开椅子，抓 住了门来支撑自己－－他那些细腿的脚底上倒是颇有粘性的 －－他在门上靠了一会儿，喘过一口气来。接着他开始用嘴 巴来转动插在锁孔里的钥匙。不幸的是，他并没有什么牙齿 －－他得用什么来咬住钥匙呢？－－不过他的下颚倒好像非 常结实；靠着这下颚总算转动了钥匙，他准是不小心弄伤了 什么地方，因为有一股棕色的液体从他嘴里流出来，淌过钥 匙，滴到地上。
Він повільно просунувся зі стільцем до дверей, відпустив його, навалився на двері, припав до них навстоячки — на подушечках його лапок була якась клейка речовина — і трохи перепочив, натрудившись. А потім заходився повертати ротом ключ у замку. На жаль, у нього, здається, не було справжніх зубів — чим же схопити тепер ключ? — проте щелепи виявилися дуже міцними; з їх допомогою він насправді порухав ключем, незважаючи на те, що, без сумніву, спричинив собі шкоду, бо якась бура рідина виступила в нього з рота, потекла по ключу й закапала на підлогу.
“你们听，”门后的秘书主任说，“他在转 动钥匙了。”这对格里高尔是个很大的鼓励；不过他们应该 都来给他打气，他的父亲母亲都应该喊：“加油，格里高尔。 ”他们应该大声喊道：“坚持下去，咬紧钥匙！”他相信他 们都在全神贯注地关心自己的努力，就集中全力死命咬住钥 匙。钥匙需要转动时，他便用嘴巴衔着它，自己也绕着锁孔 转了一圈，好把钥匙扭过去，或者不如说，用全身的重量使 它转动。终于屈服的锁发出响亮的卡嗒一声，使格里高尔大 为高兴。他深深地舒了一口气，对自己说：“这样一来我就 不用锁匠了。”接着就把头搁在门柄上，想把门整个打开。
— Послухайте-но, — сказав керуючий справами в сусідній кімнаті, — він повертає ключ.
Це дуже збадьорило Грегора, але краще б вони всі, і батько, мати, кричали йому, краще б вони всі кричали йому: «Сильніше, Грегоре! Ану, піднатужся, ану, натисни на замок!» I уявивши, що всі напружено стежать за його зусиллями, він до самозабуття, з усіх сил вчепився в ключ. У міру того, як ключ повертався, Грегор перевалювався біля замка з ніжки на ніжку; тримаючись тепер сторчма тільки з допомогою рота, він у міру потреби то зависав на ключі, то навалювався на нього всією вагою свого тіла. Дзвінке клацання замка, що піддався нарешті, немов розбудило Грегора. Переводячи дух, він сказав собі: «Значить, я все-таки обійшовся без слюсаря», — і поклав голову на ручку дверей, щоб відчинити їх.
门是向他自己这边拉的，所以虽然已经打开，人家还是 瞧不见他。他得慢慢地从对开的那半扇门后面把身子挪出来， 而且得非常小心，以免背脊直挺挺地跌倒在房间里。他正在 困难地挪动自己，顾不上作任何观察，却听到秘书主任“哦！ ”的一声大叫－－发出来的声音像一股猛风－－现在他可以 看见那个人了，他站得靠近门口，一只手遮在张大的嘴上， 慢慢地往后退去，仿佛有什么无形的强大压力在驱逐他似的。 格里高尔的母亲－－虽然秘书主任在场，她的头发仍然没有 梳好，还是乱七八糟地竖着－－她先是双手合掌瞧瞧他父亲， 接着向格里高尔走了两步，随即倒在地上，裙子摊了开来， 脸垂到胸前，完全看不见了。他父亲握紧拳头，一副恶狠狠 的样子，仿佛要把格里高尔打回到房间里去，接着他又犹豫 不定地向起坐室扫了一眼，然后把双手遮住眼睛，哭泣起来， 连他那宽阔的胸膛都在起伏不定
Оскільки відкрив він їх таким чином, його самого ще не було видно, навіть коли двері вже досить широко відчинились. Спочатку він повинен був повільно обійти одну стулку, а обійти її потрібно було з великою обережністю, щоб не бахнутися спиною біля самого виходу в кімнату. Він був ще зайнятий цим важким переміщенням і, поспішаючи, ні на що більше не звертав уваги, як раптом почув голосне «О!» керуючого — воно прозвучало, як свист вітру, — і побачив потім його самого: знаходячись найближче від усіх до дверей, той притиснув долоню до відкритого рота й повільно задкував, немов його гнала якась невидима, нездоланна сила. Мати, не дивлячись на присутність керуючого (вона стояла тут з розпущеним ще з ночі, скуйовдженим волоссям), спочатку, стиснувши руки, поглянула на батька, а потім зробила два кроки до Грегора і повалилася, розкинувши довкруг себе спідниці, опустивши на груди лице, так що його зовсім не стало видно. Батько загрозливо стиснув кулак, немов бажаючи виштовхнути Грегора в його кімнату, потім нерішуче оглянув вітальню, закрив руками очі й заплакав, і могутні його груди стрясались.
格里高尔没有接着往起坐室走去，却靠在那半扇关紧的 门的后面，所以他只有半个身子露在外面，还侧着探在外面 的头去看别人。这时候天更亮了，可以清清楚楚地看到街对 面一幢长得没有尽头的深灰色的建筑－－这是一所医院－－ 上面惹眼地开着一排排呆板的窗子；雨还在下，不过已成为 一滴滴看得清的大颗粒了。大大小小的早餐盆碟摆了一桌子， 对于格里高尔的父亲，早餐是一天里最重要的一顿饭，他一 边看各式各样的报纸，一边吃，要吃上好几个钟头，在格里 高尔正对面的墙上挂着一幅他服兵役时的照片，当时他是少 尉，他的手按在剑上，脸上挂着无忧无虑的笑容，分明要人 家尊敬他的军人风度和制服。前厅的门开着，大门也开着， 可以一直看到住宅前的院子和最下面的几级楼梯。
Грегор зовсім не ввійшов у вітальню, а притулився зсередини до закріпленої стулки, після чого видно було тільки половину його тулуба й голову, схилену набік, що зазирала в кімнату. Тим часом набагато посвітлішало; на протилежній стороні вулиці чітко вимальовувався шматок нескінченної сірочорної будівлі (це була лікарня з рівномірно й чітко розташованими на фасаді вікнами); дощ іще йшов, але тільки великими, розрізненими краплинами, що також окремо падали на землю. Посуд для сніданку стояв на столі у великій кількості, бо для батька сніданок був найважливішою трапезою дня, що тягся в нього, за читанням газет, годинами. Якраз на протилежній стіні висіла фотографія Грегора часів його військової служби; на ній було зображено лейтенанта, який, поклавши руку на ефес шпаги й безтурботно всміхаючись, вселяв повагу своєю виправкою та мундиром. Двері в передпокій були відчинені, і, оскільки вхідні двері теж були відчинені, виднілася площадка для сходів та початок східців, що спускалися вниз.
“好吧，”格里高尔说，他完全明白自己是唯一多少保 持着镇静的人，“我立刻穿上衣服，等包好样品就动身，您 是否还容许我去呢？您瞧，先生，我并不是冥顽不化的人， 我很愿意工作；出差是很辛苦的，但我不出差就活不下去。 您上哪儿去，先生？ 去办公室？是吗？ 我这些情形您能如 实地反映上去吗？人总有暂时不能胜任工作的时候，不过这 时正需要想起他过去的成绩。而且还要想到以后他又恢复了 工作能力的时候，他一定会干得更勤恳更用心。我一心想忠 诚地为老板做事，这您也很清楚。何况，我还要供养我的父 母和妹妹。我现在景况十分困难，不过我会重新挣脱出来的。 请您千万不要火上加油。在公司里请一定帮我说几句好话。 旅行推销员在公司里不讨人喜欢，这我知道。大家以为他们 赚的是大钱，过的是逍遥自在的日子。这种成见也犯不着去 纠正。可是您呢，先生，比公司里所有的人看得都全面，是 的，让我私下里告诉您，您比老板本人还全面，他是东家， 当然可以凭自己的好恶随便不喜欢哪个职员。您知道得最清 楚，旅行推销员几乎长年不在办公室，他们自然很容易成为 闲话、怪罪和飞短流长的目标。可他自己却几乎完全不知道， 所以防不胜防。直待他精疲力竭地转完一个圈子回到家里， 这才亲身体验到连原因都无法找寻的恶果落到了自己身上。 先生，先生，您不能不说我一句好话就走啊，请表明您觉得 我至少还有几分是对的呀！”
— Ну ось, — сказав Грегор, прекрасно усвідомлюючи, що спокій зберіг він один, — зараз я одягнуся, зберу зразки й поїду. А вам хочеться, вам хочеться, щоб я поїхав? Пане керуючий, ви бачите, я не вперта людина, я працюю з задоволенням; поїздки втомлюють мене, але я не міг би жити без поїздок. Куди ж ви, пане керуючий? У контору? Так? Ви доповісте про все? Інколи людина не в стані працювати, але тоді якраз приходить час згадати про минулі свої успіхи в надії, що тим уважніш і зразковіш будеш працювати далі, у зв'язку з усуненням перешкоди. Я дуже зобов'язаний господареві, ви про це знаєте. З іншого боку, на мені лежить турбота про батьків та сестру. Я потрапив у біду, але я видряпаюсь із неї. Тільки не погіршуйте мого і без того важкого становища. Будьте у фірмі на моєму боці! Комівояжерів не люблять, я знаю. Думають, вони заробляють шалені гроші і при цьому живуть у своє задоволення. Ніхто просто не задумується над таким пережитком. Але ви, пане керуючий, ви знаєте, як ідуть справи, знаєте краще, ніж решта персоналу, і навіть, говорячи між нами, краще, ніж сам господар, котрий як підприємець легко може помилитися у своїй оцінці в невигідну для того чи того службовця сторону. Ви прекрасно знаєте також, що, знаходячись майже ввесь рік поза фірмою, комівояжер легко може стати жертвою наклепу, випадковостей і безпричинних звинувачень, захиститися від яких він зовсім не в силах, оскільки великою мірою він про них нічого не знає і лише потім, коли, виснажений, повертається з поїздки, випробовує їх гидкі, уже далекі від причин наслідки на власній шкірі. Не йдіть, пане керуючий справами, не давши мені жодним словом зрозуміти, що ви хоча б частково визнаєте мою правоту!
可是格里高尔才说头几个字，秘书主任就已经踉跄倒退， 只是张着嘴唇，侧过颤抖的肩膀直勾勾地瞪着他。格里高尔 说话时，他片刻也没有站定，却偷偷地向门口踅去，眼睛始 终盯紧了格里高尔，只是每次只移动一寸，仿佛存在某项不 准离开房间的禁令一般。好不容易退入了前厅，他最后一步 跨出起坐室时动作好猛，真像是他的脚跟刚给火烧着了。他 一到前厅就伸出右手向楼梯跑去，好似那边有什么神秘的救 星在等待他。
Але керуючий відвернувся, ледь тільки Грегор заговорив, і, надувшись, дивився на нього тільки поверх плеча, яке безперестанку сіпалось. I під час промови Грегора він ні секунди не стояв на місці, а віддалявся, не спускаючи з Грегора очей, до дверей — відходив, проте, дуже повільно, немов якась таємна заборона не дозволяла йому залишати кімнату. Він був уже в передпокої, і, дивлячись на те, як раптово різко він зробив останній крок із вітальні, можна було подумати, що він тільки-но обпік собі ступню. А в передпокої він протягнув праву руку до сходів, немов там його чекало якесь неземне блаженство.
格里高尔明白，如果要保住他在公司里的职位，不想砸 掉饭碗，那就决不能让秘书主任抱着这样的心情回去。他的 父母对这一点不太了然；多年以来，他们已经深信格里高尔 在这家公司里要待上一辈子的，再说，他们的心里已经完全 放在当前的不幸事件上，根本无法考虑将来的事。可是格里 高尔却考虑到了。一定得留住秘书信任，安慰他，劝告他， 最后还要说服他；格里高尔和他一家人的前途全系在这上面 呢！只要妹妹在场就好了！她很聪明；当格里高尔还安静地 仰在床上的时候她就已经哭了。总是那么偏袒女性的秘书主 任一定会乖乖地听她的话；她会关上大门，在前厅里把他说 得不再惧怕。可是她偏偏不在。格里高尔只得自己来应付当 前的局面。
Грегор розумів, що він ні в якому разі не повинен відпускати керуючого в такому стані, якщо не хоче поставити під удар своє становище у фірмі. Батьки не усвідомлювали всього цього так прозоро, з роками вони звикли думати, що в цій фірмі Грегор влаштувався на все життя, а клопоти, що звалилися на них зараз, зовсім позбавили їх кмітливості. Та Грегор цією кмітливістю володів. Керуючого треба було затримати, заспокоїти, переконати й врешті-решт схилити на свій бік, бо від цього залежало майбутнє Грегора та його сім'ї! О, якби сестра не пішла! Вона розумна, вона плакала вже тоді, коли Грегор ще спокійно лежав на спині. I, звичайно ж, керуючий, цей угодовець панночок, послухався б її; вона закрила б вхідні двері та своїми умовляннями розсіяла б його страхи. Але сестра якраз і пішла, Грегор повинен був діяти сам.
他没有想到自己的身体究竟有什么活动能力，也 没有想一想他的话人家仍旧很可能听不懂，而且简直根本听 不懂，就放开了那扇门，挤过门口，迈步向秘书主任走去， 而后者正可笑地用两只手抱住楼梯的栏杆；格里高尔刚要摸 索可以支撑的东西，忽然轻轻喊了一声，身子趴了下来，他 那许多只腿着了地。还没等全部落地，他的身子已经获得了 安稳的感觉，从早晨以来，这还是第一次；他脚底下现在是 结结实实的地板了；他高兴地注意到，他的腿完全听众指挥； 它们甚至努力地把他朝他心里所想的任何方向带去；他简直 要相信，他所有的痛苦总解脱的时候终于快来了。可是就在 这一刹那间，当他摇摇摆摆一心想动弹的时候，当他离开母 亲不远，躺在她对面地板上的时候，本来似乎已经完全瘫痪 的母亲，这时却霍地跳了起来，伸直两臂，张开了所有的手 指，喊道：“救命啊，老天爷，救命啊！”一面又低下头来， 仿佛想把格里高尔看得更清楚些，同时又偏偏身不由已地一 直往后退，根本没顾到她后面有张摆满了食物的桌子；她撞 上桌子，又糊里糊涂倏地坐了上去，似乎全然没有注意她旁 边那把大咖啡壶已经打翻，咖啡也汩汩地流到了地毯上。
I, не подумавши про те, що зовсім ще не знає теперішніх своїх можливостей пересування, не подумавши і про те, що його мова, можливо, і навіть найімовірніше, знову залишилась незрозумілою, він залишив стулку дверей; пробрався через прохід; хотів було направитися до керуючого, — котрий, вийшовши вже на площадку, кумедно схопився обома руками за перила, — але відразу, шукаючи опори, зі слабким криком упав на всі свої лапки. Як тільки це трапилося, тілу його вперше за цей ранок стало зручно; під лапками була тверда земля; вони, як він на радість свою помітив, чудово його слухались; навіть самі намагалися перенести його туди, куди він хотів; і він уже вирішив, що ось-ось усі його муки остаточно припиняться. Але в той момент, коли він погойдувався від поштовхів, лежачи на підлозі неподалік від своєї матері, якраз навпроти неї, мати, котра, здавалося, зовсім заціпеніла, скочила раптом на ноги, широко розвела руками, розчепірила пальці, закричала: «Допоможіть! Допоможіть, ради бога!» — схилила голову, немов хотіла покраще роздивитися Грегора, однак замість цього безтямно відбігла назад; забула, що позаду неї стоїть накритий стіл; досягнувши його, вона, немов із розсіяності, поспішно на нього сіла і, здається, зовсім не помітила, що поруч з нею із перекинутого великого кофейника хлющить на килим кава.
“妈妈，妈妈。”格里高尔低声地说道，抬起头来看着 她。这时候已经完全把秘书主任撇在脑后；他的嘴却忍不住 咂巴起来，因为他看到了淌出来的咖啡。这使他母亲再一次 尖叫起来。她从桌子旁边逃开，倒在急忙来扶她的父亲的怀 抱里。可是格里高尔现在顾不得他的父母；秘书主任已经在 走下楼梯了，他的下巴探在栏杆上扭过头来最后回顾了一眼。 格里高尔急走几步，想尽可能追上他；可是秘书主任一定是 看出了他的意图，因为他往下蹦了几级，随即消失了；可是 还在不断地叫嚷“噢！”回声传遍了整个楼梯。 不幸得很， 秘书主任的逃走仿佛使一直比较镇定的父亲也慌乱万分，因 为他非但自己不去追赶那人，或者至少别去阻拦格里高尔去 追逐，反而右手操起秘书主任连同帽子和大衣一起留在一张 椅子上的手杖，左手从桌子上抓起一张大报纸，一面顿脚， 一面挥动手杖和报纸，要把格里高尔赶回到房间里去。格里 高尔的请求全然无效，事实上别人根本不理解；不管他怎样 谦恭地低下头去，他父亲反而把脚顿得更响。
— Мамо, мамо, — тихо сказав Грегор і підвів на неї очі.
На хвилину він зовсім забув про керуючого; проте при вигляді кави, що ллється, він не втримався й декілька разів судомно ковтнув повітря. Побачивши це, мати знову скрикнула, зістрибнула зі стільця й упала на груди батькові, котрий поспішив їй назустріч.
Та в Грегора не було зараз часу займатися батьками; керуючий справами був уже на сходах; поклавши підборіддя на перила, він кинув останній, прощальний погляд назад, Грегор кинувся було бігом, щоб напевне його догнати; але керуючий, очевидно, здогадався про його намір, бо, перескочивши через декілька сходинок, зник. Він тільки скрикнув: «Фу!» — і звук цей рознісся по сходах. На жаль, утеча керуючого, очевидно, укінець розстроїла батька, що досі тримався порівняно стійко, тому що замість того, щоб самому побігти за керуючим чи хоча б не заважати Грегору догнати його, він схопив правою рукою палицю керуючого, котру той разом зі шляпою та пальтом залишив на стільці, а лівою взяв зі столу велику газету і, тупотячи ногами, розмахуючи газетою та палкою, став заганяти Грегора до його кімнати. Ніякі прохання Грегора не допомогли, та й не розумів батько ніяких його прохань; як би смиренно Грегор не махав головою, батько тільки сильніше й сильніше тупотів ногами.
另一边，他母 亲不顾天气寒冷，打开了一扇窗子，双手掩住脸，尽量把身 子往外探。一阵劲风从街上刮到楼梯，窗帘掀了起来，桌上 的报纸吹得拍达拍达乱响，有几张吹落在地板上。格里高尔 的父亲无情地把他往后赶，一面嘘嘘叫着，简直像个野人。 可是格里高尔还不熟悉怎么往后退，所以走得很慢。如果有 机会掉过头，他能很快回进房间的，但是他怕转身的迟缓会 使他父亲更加生气，他父亲手中的手杖随时会照准他的背上 或头上给以狠狠的一击的，到后来，他竟不知怎么办才好， 因为他绝望地注意到，倒退着走连方向都掌握不了；因此， 他一面始终不安地侧过头瞅着父亲，一面开始掉转身子，他 想尽量快些，事实上却非常迂缓。也许父亲发现了他的良好 意图，因此并不干涉他，只是在他挪动时远远地用手杖尖拨 拨他。只要父亲不再发出那种无法忍受的嘘嘘声就好了。这 简直要使格里高尔发狂。他已经完全转过去了，只是因为给 嘘声弄得心烦意乱，甚至转得过了头。最后他总算对准了门 口，可是他的身体又偏巧宽得过不去。
Мати, незважаючи на холодну погоду, відчинила вікно навстіж і, висунувшись із нього, сховала обличчя в долонях. Між вікном і сходами утворився великий протяг, фіранки затріпотіли, газети на столі зашурхотіли, декілька листків попливло по підлозі. Батько невблаганно наступав, викрикуючи, як дикун, шиплячі звуки. А Грегор ще зовсім не навчився задкувати, він рухався назад дійсно дуже повільно. Якби Грегор повернувся, він відразу ж опинився б у своїй кімнаті, але він боявся роздратувати батька повільністю свого повороту, а батьківська палка в будь-яку секунду могла нанести йому смертельний удар по спині чи по голові. Нарешті, проте, нічого іншого Грегору все-таки не лишилося, бо він, на превеликий жах, побачив, що, задкуючи, не здатен навіть притримуватися певного спрямування; і тому, не перестаючи боязко коситися на батька, він почав — по можливості швидко насправді ж дуже повільно — повертатися. Батько, видно, оцінив його добру волю і не тільки не заважав йому повертатися, але навіть здалеку направляв його рух кінчиком своєї палки.
但是在目前精神状态 下的父亲，当然不会想到去打开另外半扇门好让格里高尔得 以通过。他父亲脑子里只有一件事，尽快把格里高尔赶回房 间。让格里高尔直立起来，侧身进入房间，就要做许多麻烦 的准备，父亲是绝不会答应的。他现在发出的声音更加响亮， 他拼命催促格里高尔往前走，好像他前面没有什么障碍似的； 格里高尔听到他后面响着的声音不再像是父亲一个人的了； 现在更不是闹着玩的了，所以格里高尔不顾一切狠命向门口 挤去。他身子的一边拱了起来，倾斜地卡在门口，腰部挤伤 了，在洁白的门上留下了可憎的斑点，不一会儿他就给夹住 了，不管怎么挣扎，还是丝毫动弹不得，他一边的腿在空中 颤抖地舞动，另一边的腿却在地上给压得十分疼痛－－这时， 他父亲从后面使劲地推了他一把，实际上这倒是支援，使他 一直跌进了房间中央，汩汩地流着血。在他后面，门砰的一 声用手杖关上了，屋子里终于恢复了寂静。
Якби тільки не це нестерпне шипіння батька! Від цього Грегор зовсім очманів. Він уже закінчував поворот, коли, прислухаючись до цього шипіння, помилився й повернув трохи назад. Але коли він нарешті успішно направив голову в розчинені двері, виявилося, що тулуб його занадто широкий, щоб у них пролізти. Батько в його теперішньому стані, звичайно, не зміркував, що треба відчинити другу стулку дверей і дати Грегору прохід. У нього була одна нав'язлива думка — якомога скоріше загнати Грегора в його кімнату. Ніяк не потерпів би він і серйозної підготовки, якої потребував Грегор, щоб випрямитися на весь зріст і, таким чином, можливо, пройти крізь двері. Мовби не було ніякої перешкоди, він гнав тепер Грегора вперед із особливим галасом; звуки, що линули повз Грегора, уже зовсім не були схожі на голос одного тільки батька; тут було насправді не до жартів і Грегор — будь-що-будь — протиснувся у двері. Одна сторона його тулуба піднялася, він навскоси ліг у проході, його бік був зовсім зранений, на білих дверях залишилися жахливі плямки; скоро він застряг і вже не міг самостійно рухатися далі, на одному боці лапки повисли, тремтячи, угору; на іншому вони були боляче притиснені до підлоги. I тоді батько із силою дав йому ззаду воістину рятівного тепер стусана, і Грегор, обливаючись кров'ю, влетів у свою .кімнату. Двері зачинили палицею і настала довгождана тиша.