СОБАКА БАСКЕРВІЛІВ

   Одним з недоліків Холмса,— якщо це справді можна назвати недоліком,— було те, що він майже ніколи й ні з ким не ділився до кінця своїми планами доти, поки цілком їх не здійснював. Почасти в цьому, безперечно, знаходила прояв власна вдача мого друга, бо він любив підкоряти своїй волі й дивувати тих, хто його оточував. Почасти він діяв так з професійної обережності, що вимагала ніколи не ризикувати. Та хоч би як там було, але така поведінка завдавала чимало неприємностей його агентам і помічникам. Я сам досить часто терпів від неї, але ніколи мені не було так тяжко, як під час тієї тривалої поїздки в темряві. Попереду на нас чекало велике випробування, нарешті ми були готові до останнього вирішального зусилля, а Холмс нічого не говорив, і я міг лише здогадуватися, якою буде послідовність його дій. Серце в мене аж завмирало в передчутті невідомого, коли в обличчя нам війнуло холодним вітром, і темний, пустельний простір по обидва боки вузької дороги підказав мені, що ми знову опинилися в пустищі. Кожний крок коней, кожний оберт колеса наближав нас до останньої пригоди.

   Uno de los defectos de Sherlock Holmes -si es que en realidad se le puede llamar defecto- era lo mucho que se resistía a comunicar sus planes antes del momento mismo de ponerlos por obra. Ello obedecía en parte, sin duda, a su carácter autoritario, que le empujaba a dominar y a sorprender a quienes se hallaban a su alrededor. Y también en parte a su cautela profesional, que le llevaba siempre a reducir los riesgos al mínimo. Esta costumbre, sin embargo, resultaba muy molesta para quienes actuaban como agentes y colaboradores suyos. Yo había sufrido ya por ese motivo con frecuencia, pero nunca tanto como durante aquel largo trayecto en la oscuridad. Teníamos delante la gran prueba; pero, aunque nos disponíamos a librar la batalla final Holmes no había dicho nada: sólo me cabía conjeturar cuál iba a ser su línea de acción. Apenas pude contener mi nerviosismo cuando, por fin, el frío viento que nos cortaba la cara y los oscuros espacios vacíos a ambos lados del estrecho camino me anunciaron que estábamos una vez más en el páramo. Cada paso de los caballos y cada vuelta de las ruedas nos acercaban a la aventura suprema.

   Присутність візника, екіпаж якого ми найняли в Кумбі-Трейсі, заважала нам, і ми, хоч нерви наші аж тремтіли від напруження в очікуванні близької небезпеки, змушені були балакати про дрібниці. Така стриманість давалася взнаки, і тому я відчув навіть деяку полегкість, коли ми, нарешті, проминули будинок Френкленда і покотили до замку Баскервілів, як я здогадався — місця останньої дії. Не завертаючи до будинку, ми проїхали до хвіртки в кінці тисової алеї. Там розплатилися з візником, наказавши йому негайно повертатися в Кумбі-Трейсі, а самі пішли в напрямку Мерріпіт-хаус.

   Debido a la presencia del cochero no hablábamos con libertad y nos veíamos forzados a conversar sobre temas triviales mientras la emoción y la esperanza tensaban nuestros nervios. Después de aquella forzada reserva me supuso un gran alivio dejar atrás la casa de Frankland y saber que nos acercábamos a la mansión de los Baskerville y al escenario de la acción. En lugar de llegar en coche hasta la casa nos apeamos junto al portón al comienzo de la avenida. Despedimos a la tartana y ordenamos al cochero que regresara a Coombe Tracey de inmediato, al mismo tiempo que nos poníamos en camino hacia la casa Merripit.

   — У вас є зброя, Лестрейде?

   -¿Va usted armado, Lestrade?

   Маленький детектив посміхнувся:

   — Поки я в штанях, у мене є задня кишеня, а поки в мене є задня кишеня, то й там щось є.

   -Siempre que me pongo los pantalones dispongo de un bolsillo trasero -respondió con una sonrisa el detective de corta estatura- y siempre que dispongo de un bolsillo trasero llevo algo dentro.

   — Це добре! Ми з моїм другом теж приготувалися до всяких несподіванок.

   -¡Bien! También mi amigo y yo estamos preparados para cualquier emergencia.

   — Ви страшенно серйозно ставитесь до цієї справи, містере Холмсе. І що ж ми будемо робити?

   -Se muestra usted muy reservado acerca de este asunto, señor Holmes. ¿A qué vamos a jugar ahora?

   — Чекати.

   -Jugaremos a esperar.

   — Слово честі, місця тут не дуже веселі,— зауважив детектив, щулячись і позираючи то на похмурі схили горбів, то на величезне озеро туману, що розлилося над Грім-пенською трясовиною. — А он у якомусь будинку світяться вікна.

   -¡Válgame Dios, este sitio no tiene nada de alegre! -dijo el detective con un estremecimiento, contemplando a su alrededor las melancólicas laderas de las colinas y el enorme lago de niebla que descansaba sobre la gran ciénaga de Grimpen-. Veo unas luces delante de nosotros.

   — Це Мерріпіт-хаус, мета нашої подорожі. Тепер попрошу вас іти навшпиньках і розмовляти пошепки.

   -Eso es la casa Merripit y el final de nuestro trayecto. He de rogarles que caminen de puntillas y hablen en voz muy baja.

   Ми обережно просувалися стежкою, прямуючи до будинку, але ярдів за двісті від нього Холмс нас зупинив.

   Avanzamos con grandes precauciones por el sendero como si nos dirigiéramos hacia la casa, pero Holmes hizo que nos detuviéramos cuando nos encontrábamos a unos doscientos metros.

   — Далі не треба,— сказав він. — Оці валуни праворуч — чудова схованка.

   -Ya es suficiente -dijo-. Esas rocas de la derecha van a proporcionarnos una admirable protección.

   — Ми тут повинні чекати?

   -¿Hemos de esperar ahí?

   — Так, влаштуємо невеличку засідку. Лестрейде, лізьте в цю нішу. Вотсоне, ви бували всередині будинку? Розташування кімнат знаєте? Оті заґратовані вікна скраю — що це?

   -Así es; vamos a preparar nuestra pequeña emboscada. Lestrade, métase en ese hoyo. Usted ha estado dentro de la casa, ¿no es cierto, Watson? ¿Puede describirme la situación de las habitaciones? ¿A dónde corresponden esas ventanas enrejadas?

   — Це вікна кухні.

   -Creo que son las de la cocina.

   — А поряд, яскраво освітлене?

   -¿Y la que queda un poco más allá, tan bien iluminada?

   — Їдальня.

   -Se trata sin duda del comedor.

   — Штори піднято. Ви знаєте характер місцевості. Прокрадіться вперед, та тихо, і гляньте, що вони там роблять, але, ради Бога, дивіться, щоб вас не помітили.

   -Las persianas están levantadas. Usted es quien mejor conoce el terreno. Deslícese con el mayor sigilo y vea lo que hacen, pero, por el amor del cielo, ¡que no descubran que los estamos vigilando!

   Я навшпиньках пройшов стежкою і сховався за низеньким кам'яним муром, що оточував фруктовий сад з карлу-ватими деревами. Скрадаючись у тіні цього муру, я знайшов місце, звідки міг подивитися в незавішене вікно.

   Avancé de puntillas por el sendero y me agaché detrás del muro de poca altura que rodeaba el huerto de árboles achaparrados. Aprovechando su sombra me deslicé hasta alcanzar un punto que me permitía mirar directamente por la ventana desprovista de visillos.

   В кімнаті було двоє чоловіків — сер Генрі й Степлтон. Вони сиділи в профіль до мене за круглим столом. Обидва курили сигари, перед ними стояли чашки з кавою й вино. Степлтон щось жваво розповідав, але баронет був блідий і слухав його неуважно. Очевидно, його тяжко гнітила думка про самотнє повернення додому лиховісним пустищем.

   Sólo había dos personas en la habitación: Sir Henry y Stapleton, sentados a ambos lados de la mesa redonda. Yo los veía de perfil desde mi punto de observación. Ambos fumaban cigarros y tenían delante café y vino de Oporto. Stapleton hablaba animadamente, pero el baronet parecía pálido y ausente. Quizá la idea del paseo solitario a través del páramo pesaba en su ánimo.

   Поки я спостерігав за ними, Степлтон підвівся й вийшов з кімнати, а сер Генрі налив собі вина й відкинувся на спинку крісла, затягуючись сигарою. Я почув рипіння дверей, потім шурхіт черевиків по гравію. Кроки пролунали доріжкою по другий бік муру, за яким я причаївся. Визирнувши, я побачив, що натураліст зупинився біля сарайчика в кутку саду. В замку повернувся ключ, Степлтон ступив через поріг, і в сараї почулась якась шамотня. Натураліст пробув там близько хвилини, потім ще раз скреготнув у замку ключем, пройшов повз мене і зник у будинку. Побачивши його знову в товаристві гостя, я тихо прокрався назад до своїх товаришів і розповів їм про все, що вивідав.

   Mientras los contemplaba, Stapleton se puso en pie y salió de la habitación; Sir Henry volvió a llenarse la copa y se recostó en la silla, aspirando el humo del cigarro. Luego oí el chirrido de una puerta y el ruido muy nítido de unas botas sobre la grava. Los pasos recorrieron el sendero por el otro lado del muro que me cobijaba. Alzando un poco la cabeza vi que el naturalista se detenía ante la puerta de una de las dependencias de la casa, situada en la esquina del huerto. Oí girar una llave y al entrar Stapleton se oyó un ruido extraño en el interior. El dueño de la casa no permaneció más de un minuto allí dentro; después oí de nuevo girar la llave en la cerradura, el naturalista pasó cerca de mí y regresó a la casa. Cuando comprobé que se reunía con su invitado me deslicé en silencio hasta donde me esperaban mis compañeros y les conté lo que había visto.

   — Отож ви кажете, Вотсоне, що жінки в їдальні немає? — спитав Холмс, коли я закінчив розповідати.

   -¿Dice usted, Watson, que la señora no está en el comedor? -preguntó Holmes cuando terminé mi relato.

   — Немає.

   -No.

   — Де ж тоді вона? В усіх інших кімнатах не світиться.

   -¿Dónde puede estar, en ese caso, dado que no hay luz en ninguna otra habitación si se exceptúa la cocina?

   — Навіть не уявляю, де вона може бути.

   -No sabría decirle.

   Я вже казав вам, що над Грімпенською трясовиною стелився густий білий туман. Він повільно насувався звідти на нас хоч і невисоким, але щільним і чітко окресленим валом. Місяць світив ясно, і туман мав вигляд блискучого льодового поля, над поверхнею якого де-не-де височіли скелі й гострі вершини пагорбів. Холмс обернувся в той бік і, спостерігаючи за неквапливим рухом цієї білої стіни, нетерпляче пробурмотів:

   Ya he mencionado que sobre la gran ciénaga de Grimpen flotaba una espesa niebla blanca que avanzaba lentamente en nuestra dirección y que se presentaba frente a nosotros como un muro de poca altura, muy denso y con límites muy precisos. La luna la iluminaba desde lo alto, convirtiéndola en algo parecido a una resplandeciente lámina de hielo de grandes dimensiones, con las crestas de los riscos a manera de rocas que descansaran sobre su superficie. Holmes se había vuelto a mirar la niebla y empezó a murmurar, impaciente, mientras seguía con los ojos su lento derivar.

   — Він суне на нас, Вотсоне.

   -Viene hacia nosotros, Watson.

   — А це погано?

   -¿Es eso grave?

   — Дуже погано. Це єдине в світі, що може зруйнувати мої плани. Але сера Генрі не доведеться чекати довго. Вже десята година. Наш успіх і навіть його життя залежать тепер від одного — чи вийде він раніше, ніж стежка потоне в тумані.

   -Ya lo creo: la única cosa capaz de desbaratar mis planes. El baronet no puede ya retrasarse mucho. Son las diez. Nuestro éxito e incluso la vida de Sir Henry pueden depender de que salga antes de que la niebla cubra la senda.

   Нічне небо було чисте, без жодної хмарки. Яскраво й холодно світилися зірки, щербатий місяць заливав усе пустище м'яким тремтливим світлом. Просто попереду нас темніло громаддя будинку, його гостроверхий дах і торчкуваті димарі чітко вимальовувалися на тлі всіяного срібними зірками неба. Широкі золотаві смуги світла тяглися від вікон у сад і далі в пустище. Одна з них раптом зникла. То з кухні пішли слуги. Тепер лампа горіла тільки в їдальні, де двоє чоловіків — убивця хазяїн і його гість, який нічого не підозрював,— розмовляли далі, покурюючи сигари.

   Por encima de nosotros el cielo estaba claro y sereno. Las estrellas brillaban fríamente y la media luna bañaba toda la escena con una luz suave, que apenas marcaba los contornos. Ante nosotros yacía la masa oscura de la casa, con el tejado dentado y las enhiestas chimeneas violentamente recortadas contra el cielo plateado. Anchas barras de luz dorada procedentes de las habitaciones iluminadas del piso bajo se alargaban por el huerto y el páramo. Una de las ventanas se cerró de repente. Los criados habían abandonado la cocina. Sólo quedaba la lámpara del comedor donde los dos hombres, el anfitrión criminal y el invitado desprevenido, todavía conversaban saboreando sus cigarros puros.

   Біла пухнаста пелена туману, що вкрила вже половину пустища, з кожною хвилиною наближалася з протилежного від нас боку до будинку. Ось перші його тоненькі пасма з'явилися в золотому квадраті освітленого вікна. Дальній кінець муру, що оточував сад, зник з наших очей, і над виром білої мли залишилися стирчати тільки верхівки дерев. Ось кучеряві хвилі з обох боків підповзли до будинку і повільно перетворилися на щільний вал — по ньому, немов якийсь дивний корабель по примарному морю, попливли горішній поверх і дах оселі Степлтонів. Холмс з серцем ляснув долонею по валуну, біля якого ми стояли, і нетерпляче тупнув ногою.

   Cada minuto que pasaba la algodonosa llanura blanca que cubría la mitad del páramo se acercaba más a la casa. Los primeros filamentos cruzaron por delante del rectángulo dorado de la ventana iluminada. La valla más distante del huerto se hizo invisible y los árboles se hundieron a medias en un remolino de vapor blanco. Ante nuestros ojos los primeros tentáculos de niebla dieron la vuelta por las dos esquinas de la casa y avanzaron lentamente, espesándose, hasta que el piso alto y el techo quedaron flotando como una extraña embarcación sobre un mar de sombras. Holmes golpeó apasionadamente con la mano la roca que nos ocultaba e incluso pateó el suelo llevado de la impaciencia.

   — Якщо він не вийде за чверть години, стежка потоне в тумані. А через півгодини ми не зможемо побачити власну руку.

   -Si nuestro amigo tarda más de un cuarto de hora en salir la niebla cubrirá el sendero. Y dentro de media hora no nos veremos ni las manos.

   — Чи не відійти нам назад, там вище.

   -¿Y si nos situáramos a más altura?

   — Що ж, так, мабуть, і зробимо.

   -Sí; creo que no estaría de más.

   У міру того як стіна туману насувалася на нас, ми відступали перед нею все далі й далі, поки не опинилися за півмилі від будинку Степлтонів, проте суцільне білясте море, посріблене згори місяцем, не переставало повільно й невблаганно рухатися вперед.

   De manera que nos alejamos hasta unos ochocientos metros de la casa, si bien el espeso mar blanco, su superficie plateada por la luna, seguía avanzando lenta pero inexorablemente:

   — Ми відійшли надто далеко,— зауважив Холмс. — Не можна ризикувати, допустивши, щоб сера Генрі наздогнали раніше, ніж він добіжить до нас. Хоч би що там було, ми повинні залишитися тут.

    Він став навколішки і притулився вухом до землі:

    — Дякувати Богу, здається, йде.

   -Hemos de quedarnos aquí -dijo Holmes-. No podemos correr el riesgo de que Sir Henry sea alcanzado antes de llegar a nuestra altura. Hay que mantener esta posición a toda costa -se dejó caer de rodillas y pegó el oído al suelo-. Me parece que le oigo venir, gracias a Dios.

   В тиші пустища почулися швидкі кроки. Присівши серед валунів, ми напружено вдивлялися в сріблясту стіну попереду. Звук кроків лунав дедалі чіткіше, і ось із туману, немов розсунувши лаштунки, ступив той, кого ми чекали. Опинившись на чистому повітрі під яснозорим небом, він здивовано озирнувся навколо. Потім швидко подався стежкою далі, пройшов близько від того місця, де ми ховалися, і почав спускатися довгим пологим схилом. Ідучи, він весь час оглядався то через одне, то через друге плече як людина, що чимось занепокоєна.

   El ruido de unos pasos rápidos rompió el silencio del páramo. Agazapados entre las piedras, contemplamos atentamente el borde plateado del mar de niebla que teníamos delante. El ruido de las pisadas se intensificó y, a través de la niebla, como si se tratara de una cortina, surgió el hombre al que esperábamos. Sir Henry miró a su alrededor sorprendido al encontrarse de repente con una noche clara, iluminada por las estrellas. Luego avanzó a toda prisa sendero adelante, pasó muy cerca de donde estábamos escondidos y empezó a subir por la larga pendiente que quedaba a nuestras espaldas. Al caminar miraba continuamente hacia atrás, como un hombre desasosegado.

   — Цс-с! — прошепотів Холмс, і курок його револьвера різко клацнув, коли він його зводив. — Обережно! Це він!

   -¡Atentos! -exclamó Holmes, al tiempo que se oía el nítido chasquido de un revólver al ser amartillado-. ¡Cuidado! ¡Ya viene!

   Десь із глибини туманного валу, що невпинно наближався до нас, почулося негучне чітке дріботіння. Біла стіна була від нас уже ярдів за п'ятдесят, і ми всі троє пильно в неї вдивлялися, не знаючи, яке жахіття ось-ось може вихопитися звідти. Стоячи поряд з Холмсом, я мигцем глянув йому в обличчя — воно було бліде, схвильоване, з палаючими в місячному світлі очима. Раптом їхній погляд непорушно застиг, губи від здивування розтулилися. Тієї ж миті Лестрейд скрикнув від жаху й упав долілиць на землю. Я скочив на ноги й схопився обважнілою рукою за револьвер, майже паралізований страхітливим привидом, що вихопився з туману. Так, це був собака, величезний, чорний як смола собака — такого собаки нікому з смертних ще не доводилося бачити. З його роззявленої пащі бурхало полум'ям, очі горіли жаром, по морді, шерсті на загривку й спині, підгрудді пробігав вогонь. Навіть у гарячкових мареннях божевільного не могло б виникнути нічого більш дикого, жахливого й пекельного, ніж цей чорний, з лютим вищиром звір, що вистрибнув до нас із стіни туману.

   De algún sitio en el corazón de aquella masa blanca que seguía deslizándose llegó hasta nosotros un tamborileo ligero y continuo. La niebla se hallaba a cincuenta metros de nuestro escondite y los tres la contemplábamos sin saber qué horror estaba a punto de brotar de sus entrañas. Yo me encontraba junto a Holmes y me volví un instante hacia él. Lo vi pálido y exultante, brillándole los ojos a la luz de la luna. De repente, sin embargo, su mirada adquirió una extraña fijeza y el asombro le hizo abrir la boca. Lestrade también dejó escapar un grito de terror y se arrojó al suelo de bruces. Yo me puse en pie de un salto, inerte la mano que sujetaba la pistola, paralizada la mente por la espantosa forma que saltaba hacia nosotros de entre las sombras de la niebla. Era un sabueso, un enorme sabueso, negro como un tizón, pero distinto a cualquiera que hayan visto nunca ojos humanos. De la boca abierta le brotaban llamas, los ojos parecían carbones encendidos y un resplandor intermitente le iluminaba el hocico, el pelaje del lomo y el cuello. Ni en la pesadilla más delirante de un cerebro enloquecido podría haber tomado forma algo más feroz, más horroroso, más infernal que la oscura forma y la cara cruel que se precipitó sobre nosotros desde el muro de niebla.

   Величезна чорна потвора довгими стрибками мчала стежкою точно по слідах нашого друга. Її поява так нас приголомшила, що перш ніж ми отямилися, вона встигла промчати повз нас. І лише тоді ми з Холмсом одночасно вистрілили — жахливе виття тварюки показало, що бодай один з нас влучив у неї. Проте вона не зупинилася, а помчала далі. Віддалік на стежці ми побачили сера Генрі. З блідим у місячному світлі обличчям, він дивився назад, з жахом піднісши руки вгору й безпорадно втупившись у страхітливого звіра, що наздоганяв його.

   La enorme criatura negra avanzó a grandes saltos por el sendero, siguiendo los pasos de nuestro amigo. Hasta tal punto nos paralizó su aparición que ya había pasado cuando recuperamos la sangre fría. Entonces Holmes y yo disparamos al unísono y la criatura lanzó un espantoso aullido, lo que quería decir que al menos uno de los proyectiles le había acertado. Siguió, sin embargo, avanzando a grandes saltos sin detenerse. A lo lejos, en el camino, vimos cómo Sir Henry se volvía, el rostro blanco a la luz de la luna, las manos alzadas en un gesto de horror, contemplando impotente el ser horrendo que le daba caza.

   Але те, що собака завив від болю, вмить розвіяло наш страх. Якщо він уразливий, то й смертний, а якщо його можна поранити, то можна й убити. Ніколи мені не доводилося бачити, щоб хтось бігав так швидко, як Холмс тієї ночі. Я завжди був прудконогим і бігав зовсім непогано, але він випередив мене настільки ж, наскільки я сам випередив детектива-професіонала. Ми мчали стежкою і чули, що попереду глухо гарчить пес і раз у раз скрикує сер Генрі. Я встиг побачити, як цей звір стрибнув на свою жертву, повалив її на землю й кинувся їй до горла. Але цієї миті Холмс вгатив у бік потвори всі п'ять куль, що ще залишилися в барабані його револьвера. Завивши в агонії востаннє, собака оскаженіло клацнув у повітрі зубами, перевернувся на спину, люто дриґнув усіма чотирма лапами й повалився на бік. Засапавшись від бігу, я нахилився над ним і притис дуло револьвера до його страшної, ніби облитої блідим вогнем голови, але натискати на гачок не було потреби. Велетенський собака був мертвий.

   Pero el aullido de dolor del sabueso había disipado todos nuestros temores. Si aquel ser era vulnerable, también era mortal, y si habíamos sido capaces de herirlo también podíamos matarlo. Nunca he visto correr a un hombre como corrió Holmes aquella noche. Se me considera veloz, pero mi amigo me sacó tanta ventaja como yo al detective de corta estatura. Mientras volábamos por el sendero oíamos delante los sucesivos alaridos de Sir Henry y el sordo rugido del sabueso. Pude ver cómo la bestia saltaba sobre su víctima, la arrojaba al suelo y le buscaba la garganta. Pero un instante después, Holmes había disparado cinco veces su revólver contra el costado del animal. Con un último aullido de dolor y una violenta dentellada al aire, el sabueso cayó de espaldas, agitando furiosamente las cuatro patas, hasta inmovilizarse por fin sobre un costado. Yo me detuve, jadeante, y acerqué mi pistola a la horrible cabeza luminosa, pero ya no servía de nada apretar el gatillo. El gigantesco perro había muerto.

   Сер Генрі лежав непритомний на тому місці, де впав. Ми зірвали з нього комірець, і Холмс прошепотів слова подяки, пересвідчившись, що на шиї в баронета немає рани і що порятунок прийшов вчасно. Ось повіки в нашого друга здригнулися, і він зробив мляву спробу поворухнутися. Лестрейд просунув шийку фляги з коньяком йому між зубів, і на нас глянули два зляканих ока.

   Sir Henry seguía inconsciente en el lugar donde había caído. Le arrancamos el cuello de la camisa y Holmes musitó una acción de gracias al ver que no estaba herido: habíamos llegado a tiempo. El baronet parpadeó a los pocos instantes e hizo un débil intento de moverse. Lestrade le acercó a la boca el frasco de brandy y muy pronto dos ojos llenos de espanto nos miraron fijamente.

   — Боже! — прошепотів сер Генрі. — Що це було? Господи, що це було?

   -¡Dios mío! -susurró nuestro amigo-. ¿Qué era eso? En nombre del cielo, ¿qué era eso?

   — Хоч би що це було, воно мертве,— відказав Холмс. — Ми назавжди вигнали привида, що переслідував ваш рід.

   -Fuera lo que fuese, ya está muerto -dijo Holmes-. De una vez por todas hemos acabado con el fantasma de la familia Baskerville.

   Звір, що лежав перед нами, самими своїми розмірами й силою справляв моторошне враження. Це був не чистокровний дойда і не чистокровний мастіф, а покруч двох цих порід — сухий, лютий і завбільшки з невелику левицю. Навіть тепер у нього, непорушного й мертвого, з величезної пащі слизотіло ще полум'я, маленькі, глибоко посаджені безжальні очі були оточені вогняними колами. Я доторкнувся рукою до його палаючої морди і, піднісши пальці до очей, побачив, що в темряві вони світяться.

   El tamaño y la fuerza bastaban para convertir en un animal terrible a la criatura que yacía tendida ante nosotros. No era ni sabueso ni mastín de pura raza, sino que parecía más bien una mezcla de los dos: demacrado, feroz y del tamaño de una pequeña leona. Incluso ahora, en la inmovilidad de la muerte, de sus enormes mandíbulas parecía seguir brotando una llama azulada, y los ojillos crueles, muy hundidos en las órbitas, aún daban la impresión de estar rodeados de fuego. Toqué con la mano el hocico luminoso y al apartar los dedos vi que brillaban en la oscuridad, como si ardieran a fuego lento.

   — Фосфор,— сказав я.

   -Fósforo -dije.

   — Та ще й якийсь хитрий препарат,— додав Холмс, принюхуючись до тварини. — Без запаху, щоб собака не втратив нюх. Ми повинні щиро вибачитися перед вами, сер Генрі, за те, що піддали вас такому страшному випробуванню. Я був готовий побачити собаку, але не таке чудовисько. До того ж туман не дав часу зустріти його як слід.

   -Un ingenioso preparado hecho con fósforo -dijo Holmes, acercándose al sabueso para olerlo-. Totalmente inodoro para no dificultar la capacidad olfatoria del animal. Es mucho lo que tiene usted que perdonarnos, Sir Henry, por haberlo expuesto a este susto tan espantoso. Yo me esperaba un sabueso, pero no una criatura como ésta. Y la niebla apenas nos ha dado tiempo para recibirlo como se merecía.

   — Ви врятували мені життя.

   -Me han salvado la vida.

   — Піддавши його спочатку небезпеці. Ви можете встати?

   -Después de ponerla en peligro. ¿Tiene usted fuerzas para levantarse?

   — Дайте мені ще ковтнути коньяку, і зі мною все буде гаразд. Ну ось! А тепер допоможіть мені встати. Що ви пропонуєте робити далі?

   -Denme otro sorbo de ese brandy y estaré listo para cualquier cosa. ¡Bien! Ayúdenme a levantarme. ¿Qué se propone hacer ahora, señor Holmes?

   — Я пропоную вам залишитись поки що тут. Сьогодні ні до яких пригод ви більше не придатні. Якщо ви почекаєте, хтось із нас повернеться з вами в баскервільський замок.

   -A usted vamos a dejarlo aquí. No está en condiciones de correr más aventuras esta noche. Si hace el favor de esperar, uno de nosotros volverá con usted a la mansión.

   Сер Генрі марно спробував зіп'ястися на ноги — він був ще блідий як крейда і тремтів усім тілом. Ми допомогли йому підвестися й відвели до валуна, де він, здригаючись, сів і сховав обличчя в долонях.

   El baronet logró ponerse en pie con dificultad, pero aún seguía horrorosamente pálido y temblaba de pies a cabeza. Lo llevamos hasta una roca, donde se sentó con el rostro entre las manos y el cuerpo estremecido.

   — А тепер ми повинні йти,— мовив Холмс. — Треба зробити справу до кінця, тут важить кожна хвилина. Докази злочину ми маємо, тепер треба взяти злочинця.

   -Ahora tenemos que dejarlo -dijo Holmes-. Hemos de acabar el trabajo y no hay un momento que perder. Ya tenemos las pruebas; sólo nos falta nuestro hombre.

   — Ставлю тисячу проти одного: дома його не знайти,— додав Холмс, коли ми швидко поверталися стежкою до будинку Степлтона. — 3 пострілів він напевно зрозумів, що гру програно.

   -Hay una probabilidad entre mil de que lo hallemos en la casa -siguió mi amigo, mientras regresábamos a toda velocidad por el camino-. Sin duda los disparos le han hecho saber que ha perdido la partida.

   — Ми були досить далеко, можливо, туман приглушив звук.

   -Estábamos algo lejos y la niebla ha podido amortiguar el ruido.

   — Він ішов слідом за собакою, щоб покликати його назад, у цьому ви можете бути впевнені. Ні, ні, він уже втік! Але треба обшукати будинок і самим у всьому пересвідчитися.

   -Tenga usted la seguridad de que seguía al sabueso para llamarlo cuando terminara su tarea. No, no; se habrá marchado ya, pero lo registraremos todo y nos aseguraremos.

   Вхідні двері було відчинено, ми ввійшли й заходилися швидко оглядати кімнати, на превелике здивування старезного слуги, який зустрів нас у коридорі. Світло горіло лише в їдальні, але Холмс узяв лампу звідти й обнишпорив у будинку всі закутки. Людина, на яку ми полювали, зникла без сліду. Проте одні з дверей на другому поверсі було замкнено.

   La puerta principal estaba abierta, de manera que irrumpimos en la casa y recorrimos velozmente todas las habitaciones, con gran asombro del anciano y tembloroso sirviente que se tropezó con nosotros en el pasillo. No había otra luz que la del comedor, pero Holmes se apoderó de la lámpara y no dejó rincón de la casa sin explorar. Aunque no aparecía por ninguna parte el hombre al que perseguíamos, descubrimos que en el piso alto uno de los dormitorios estaba cerrado con llave.

   — Там хтось є! — вигукнув Лестрейд. — Щось рухається. Відчиніть ці двері!

   -¡Aquí dentro hay alguien! -exclamó Lestrade-. Oigo ruidos. ¡Abra la puerta!

   З кімнати долинув ледь чутний стогін і якесь шарудіння. Холмс ударив ногою в двері точно в тому місці, де був замок, і вони розчинилися навстіж. З револьверами в руках ми всі троє влетіли до кімнати.

   Del interior brotaban débiles gemidos y crujidos. Holmes golpeó con el talón exactamente encima de la cerradura y la puerta se abrió inmediatamente. Pistola en mano, los tres irrumpimos en la habitación.

   Проте запеклого негідника всупереч нашим надіям ми не знайшли й тут. Замість нього ми побачили дещо настільки дивне й настільки несподіване, що на мить аж остовпіли від здивування.

   Pero en su interior tampoco se hallaba el criminal desafiante que esperábamos ver y sí, en cambio, un objeto tan extraño y tan inesperado que por unos instantes no supimos qué hacer, mirándolo asombrados.

   Кімната являла собою маленький музей. Вздовж її стін стояло безліч ящиків із скляними віками, під якими зберігалася колекція метеликів і комах — збирати її було відпочинком для цього складного й небезпечного чоловіка. Посередині кімнати стояла вертикальна підпора, поставлена колись під старий поточений шашелем сволок, який підтримував стелю. Біля цієї підпори стояла прив'язана до неї людина, а через те, що її було з голови до ніг закутано в простирадла, в першу хвилину ніхто не зміг би сказати, чоловік то чи жінка. Один рушник, обкручений навколо шиї, було зав'язано ззаду підпори. Другий закривав нижню частину обличчя, а поверх нього на нас невідривно дивилися чорні, сповнені горя й сорому, очі, благально питаючи нас про щось. Ми вмить розв'язали вузли, здерли кляп, і на підлогу до наших ніг сповзла місіс Степлтон. Коли її гарна голівка похилилася на груди, я побачив у неї на шиї чітку червону смугу від удару нагаєм.

   El cuarto estaba arreglado como un pequeño museo y en las paredes se alineaban las vitrinas que albergaban la colección de mariposas diurnas y nocturnas cuya captura servía de distracción a aquel hombre tan complicado y tan peligroso. En el centro de la habitación había un pilar, colocado allí en algún momento para servir de apoyo a la gran viga, vieja y carcomida, que sustentaba el techo. A aquel pilar estaba atada una figura tan envuelta y tan tapada con las sábanas utilizadas para sujetarla que de momento no se podía decir si era hombre o mujer. Una toalla, anudada por detrás al pilar, le rodeaba la garganta. Otra le cubría la parte inferior del rostro y, por encima de ella, dos ojos oscuros -llenos de dolor y de vergüenza y de horribles preguntas- nos contemplaban. En un minuto habíamos arrancado la mordaza y desatado los nudos y la señora Stapleton se derrumbó delante de nosotros. Mientras la hermosa cabeza se le doblaba sobre el pecho vi, cruzándole el cuello, el nítido verdugón de un latigazo.

   — Тварюка! — вигукнув Холмс. — Лестрейде, де ваш коньяк? Посадіть її в крісло! Вона просто знепритомніла від побоїв і виснаження.

   -¡Qué canalla! -exclamó Holmes-. ¡Lestrade, por favor, su frasco de brandy! ¡Llévenla a esa silla! Los malos tratos y la fatiga han hecho que pierda el conocimiento.

   Місіс Степлтон знову відкрила очі.

   La señora Stapleton abrió de nuevo los ojos.

   — Він у безпеці? — спитала вона. — Він утік?

   -¿Está a salvo? -preguntó-. ¿Ha escapado?

   — Від нас він не втече, мадам.

   -No se nos escapará, señora.

   — Ні, ні, я не про мого чоловіка. Сер Генрі, він у безпеці?

   -No, no; no me refiero a mi marido. ¿Está Sir Henry a salvo?

   — Так.

   -Sí.

   — А собака?

   -¿Y el sabueso?

   — Його вбито.

   -Muerto.

   Вона зітхнула з великою полегкістю:

   La señora Stapleton dejó escapar un largo suspiro de satisfacción.

   — Слава Богу! Слава Богу! О негідник! Погляньте ось, як він зі мною поводився. — Місіс Степлтон рвучко підсмикнула рукави, і ми з жахом побачили, що всі руки у неї в синцях. — Але це ще нічого, ще нічого! Він катував і поганив мені душу й серце. І я терпіла все це — жорстоке поводження зі мною, самотність, життя, сповнене обману — терпіла, поки чіплялася за надію, що він мене любить, але тепер я знаю: він і в цьому мене обманював, я була просто знаряддям у його руках. — Вона не витримала і гірко розридалася.

   -¡Gracias a Dios! ¡Gracias a Dios! ¡El muy canalla! ¡Vean cómo me ha tratado! -retiró las mangas del vestido para mostrarnos los brazos y vimos con horror que estaban llenos de cardenales-. Pero esto no es nada, ¡nada! Lo que ha torturado y profanado han sido mi mente y mi alma. Lo he soportado todo, malos tratos, soledad, una vida de engaño, todo, mientras aún podía agarrarme a la esperanza de que seguía queriéndome, pero ahora sé que también en eso he sido su víctima y su instrumento -unos sollozos apasionados interrumpieron sus palabras.

   — Отже, мадам, у вас немає підстав доброзичливо ставитись до нього,— сказав Холмс. — Скажіть нам тоді, де ми можемо його знайти. Якщо ви коли-небудь допомагали йому чинити лихо, то тепер допоможіть нам і спокутуйте цим свою провину.

   -Puesto que no tiene usted motivo alguno para estarle agradecida -le dijo Holmes-, infórmenos de dónde podemos encontrarlo. Si alguna vez le ha ayudado en el mal, colabore ahora con nosotros y expíe el pasado de ese modo.

   — Він може сховатися тільки в одному місці,— відповіла вона. — Посеред Грімпенської трясовини є острівець, а на ньому давня олов'яна копальня. Там він тримав свого собаку, там у нього все приготовлене на той випадок, якщо доведеться ховатися. Туди він і втік.

   -Sólo hay un sitio a donde puede haber escapado -respondió ella-. Existe una vieja mina de estaño en la isla que ocupa el corazón de la ciénaga. Allí encerraba a su sabueso y también allí hizo preparativos por si alguna vez necesitaba un refugio. Habrá ido en esa dirección.

   За вікнами білою ватою висіла запона туману. Холмс посвітив у шибки лампою.

   La niebla descansaba sobre la ventana como una capa de lana blanca. Holmes acercó la lámpara a los cristales.

   — Дивіться,— мовив він. — Сьогодні вночі ніхто не зможе знайти дорогу на Грімпенську трясовину.

   -Vea -dijo-. Esta noche nadie es capaz de adentrarse en la gran ciénaga de Grimpen.

   Місіс Степлтон засміялася й заляскала в долоні. Її очі загорілися, зуби зблиснули в жорстокій посмішці.

   La señora Stapleton se echó a reír y empezó a dar palmadas. Sus ojos y sus dientes brillaron con una alegría feroz.

   — Туди він дорогу знайти може, а от назад — ні! —вигукнула вона. — Хіба він знайде вночі тички, якими її позначено. Ми з ним разом ставили ті тички. О, який жаль, що я не повисмикувала їх сьогодні. Тоді б він обов'язково потрапив вам до рук!

   -Tal vez haya conseguido entrar, pero no saldrá -exclamó-. No podrá ver las varitas que sirven de guía. Las colocamos juntos para señalar la senda a través de la ciénaga. ¡Ah, si hubiera podido arrancarlas hoy! Entonces seguro que lo tendrían ustedes a su merced.

   Нам було зрозуміло, що поки туман не розвіється, всі пошуки підуть намарно. Ми залишили Лестрейда повним хазяїном Мерріпіт-хаус, а самі повернулися з баронетом у баскервільський замок. Приховувати від нього історію Степлтонів далі було не можна, але він мужньо витримав удар, почувши правду про жінку, яку кохав. Проте потрясіння від нічної пригоди прикро позначилося на його нервах, і під ранок він уже лежав з високою температурою і марив. Доглядав його доктор Мортімер. У подальшому їм судилося разом вирушити в кругосвітню подорож, і тільки після неї сер Генрі знову зробився тим здоровим і бадьорим чоловіком, яким він і був, перш ніж успадкував той лиховісний маєток.

   Evidentemente era inútil proseguir la búsqueda antes de que levantara la niebla. Dejamos a Lestrade para que custodiara la casa y Holmes y yo regresamos a la mansión con el baronet. Ya no podíamos ocultarle por más tiempo la historia de los Stapleton, pero encajó con mucho valor las revelaciones sobre la mujer de la que se había enamorado. De todos modos, la impresión producida por las aventuras nocturnas le había destrozado los nervios y poco después deliraba ya con una fiebre muy alta, atendido por el doctor Mortimer. Los dos estaban destinados a dar la vuelta al mundo antes de que Sir Henry volviese a ser el hombre robusto y cordial que fuera antes de convertirse en el dueño de aquella mansión cargada con el peso de la leyenda.

   А тепер я швидко наближаюся до завершення цієї незвичайної розповіді. Викладаючи її, я домагався того, щоб читач розділив з нами ті страхи й невиразні здогади, які так довго затьмарювали наше життя і закінчилися так трагічно. Наступного ранку після того, як було вбито собаку, туман розвіявся, і місіс Степлтон повела нас туди, де починалася стежка, що вела через Грімпенську трясовину. І тільки побачивши, з якою запопадливістю й радістю ця жінка навертає нас на сліди свого чоловіка, ми остаточно зрозуміли весь жах її життя. Потім ми залишили її на вузенькому півострові твердого торф’яного грунту, що довгим конусом врізався в трясовину. Від його кінця починалися невисокі тички. Поставлені то там, то там, вони позначали стежку, що кривуляла від купини до купини між затягнутих ряскою вікон води і тванистих ковбаней, що перепиняли шлях чужій чужаниці. Від високого пишного очерету, від слизької водяної рослинності на нас віяло запахом гниття і важким духом смердючих випарів, а кожний невдало зроблений крок призводив до того, що ми вище колін загрузали в темній хисткій трясовині, яка розходилася широкими м'якими колами. Ця трясовина цупко хапала нас за ноги, коли ми по ній ішли, а коли провалювалися, то це було схоже на те, ніби чиясь зла рука безсоромно тягне тебе вниз у свої глибини — в цій хватці відчувалась непохитна рішучість. Тільки один-єдиний раз ми побачили, що цим небезпечним шляхом хтось пройшов раніше від нас. На купині болотяної трави лежала якась темна річ. Холмс загруз аж по пояс, коли ступив убік від стежки, щоб підняти її, і якби ми не допомогли йому, його нога вже ніколи не відчула б під собою твердої землі. Він показав нам старий чорний черевик. Всередині на шкірі було витиснено: «Мейєрс. Торонто».

   Y ya sólo me queda llegar rápidamente al desenlace de esta narración singular con la que he tratado de conseguir que el lector compartiera los miedos oscuros y las vagas conjeturas que ensombrecieron durante tantas semanas nuestras vidas y que concluyeron de manera tan trágica. A la mañana siguiente se levantó la niebla y la señora Stapleton nos llevó hasta el sitio donde ella y su esposo habían encontrado un camino practicable para penetrar en el pantano. El interés y la alegría con que aquella mujer nos puso sobre la pista de su marido nos ayudaron a comprender mejor los horrores de su vida con Stapleton. La dejamos en la estrecha península de suelo firme de turba que acababa desapareciendo en la ciénaga. A partir de allí unas varitas clavadas en la tierra iban mostrando el sendero, que zigzagueaba de juncar enjuncar entre las pozas llenas de verdín y los fétidos cenagales que cerraban el paso a cualquier intruso. Los abundantes juncos y las exuberantes y viscosas plantas acuáticas despedían olor a putrefacción y nos lanzaban a la cara densos vapores miasmáticos, mientras que al menor paso en falso nos hundíamos hasta el muslo en el oscuro fango tembloroso que, a varios metros a la redonda, se estremecía en suaves ondulaciones bajo nuestros pies, tiraba con tenacidad de nuestros talones mientras avanzábamos y, cada vez que nos hundíamos en él, se transformaba en una mano malévola que quería llevarnos hacia aquellas horribles profundidades: tal era la intensidad y la decisión del abrazo con que nos sujetaba. Sólo una vez comprobamos que alguien había seguido senda tan peligrosa antes de nosotros. Del centro del matorral de juncias que lo mantenía fuera del fango sobresalía un objeto oscuro. Holmes se hundió hasta la cintura al salirse del sendero para recogerlo, y si no hubiéramos estado allí para ayudarlo nunca hubiera vuelto a poner el pie en tierra firme. Lo que alzó en el aire fue una bota vieja de color negro. «Meyers, Toronto» estaba impreso en el interior del cuero.

   — Знахідка варта того, щоб прийняти грязьову ванну,— зауважив Холмс. — Це загублений черевик нашого друга сера Генрі.

   -El baño de barro estaba justificado -dijo Holmes-. Es la bota perdida de nuestro amigo Sir Henry.

   — Його кинув Степлтон, коли тікав.

   -Arrojada aquí por Stapleton en su huida.

   — Саме так. Давши собаці понюхати черевик, щоб пустити того звіра по сліду сера Генрі, він не випустив його з рук. А коли зрозумів, що гру програно, втік з ним. І тільки тут пожбурив його геть. Тепер ми принаймні знаємо, що до цього місця він дістався щасливо.

   -En efecto. Siguió con ella en la mano después de utilizarla para poner al sabueso en la pista del baronet. Luego, todavía empuñando la bota, escapó al darse cuenta de que había perdido la partida. Y la arrojó lejos de sí en este sitio durante su huida. Ya sabemos al menos que logró llegar hasta aquí.

   Про щось більше дізнатися нам просто не судилось, хоч припущень виникло безліч. Знайти сліди на трясовині не було ніякої можливості, бо їх швидко затягувало болотом. Але коли ми перейшли драговину і вийшли нарешті на твердішу землю, то заходилися старанно їх шукати. Та навіть натяку на чиїсь сліди ми не побачили. Якщо земля говорила правду, то Степлтону не поталанило дістатися острівця, де в нього була схованка, до якої він з такими зусиллями пробирався останньої туманної ночі. Цього холодного чоловіка з жорстоким серцем навіки засмоктала в свої смердючі глибини велика Грімпенська трясовина.

   Pero no estábamos destinados a saber nada más, aunque pudimos deducir muchas otras cosas. No existía la menor posibilidad de encontrar huellas en el pantano, porque el barro que se alzaba con cada pisada las cubría rápidamente y, aunque las buscamos ávidamente cuando por fin llegamos a tierra firme, nunca encontramos ni el menor rastro. Si la tierra nos contó una historia verdadera, hay que creer que Stapleton nunca llegó a la isla que aquella última noche trató de alcanzar entre la niebla y en la que esperaba refugiarse. Hundido en algún lugar del corazón de la gran ciénaga, en el fétido limo del enorme pantano que se lo había tragado, quedó enterrado para siempre aquel hombre frío de corazón despiadado.

   Ми знайшли чимало його слідів на оточеному болотом острівці, де він переховував свого лютого спільника. Величезна корба і шахта, наполовину завалена різним мотлохом, підказали нам, де знаходиться покинута копальня. Поряд з нею виднілися залишки халуп рудокопів, яких, очевидно, вигнали звідси шкідливі випари навколишніх боліт. В стіні однієї з халуп ми побачили скобу з ланцюгом і купу обгризених кісток — у ній Степлтон тримав свого пса. Серед руїн валявся собачий кістяк із залишками коричневої шерсті.

   En la isla del centro del pantano donde escondía a su cruel aliado hallamos muchos rastros de su presencia. Una enorme rueda motriz y un pozo lleno a medias de escombros señalaban la posición de una mina abandonada. Junto a ella se encontraban los derruidos restos de unas chozas; los mineros, sin duda, habían terminado por marcharse, incapaces de resistir el hedor apestoso que los rodeaba. En una de ellas una armella y una cadena, junto a unos huesos roídos, mostraban el sitio donde el sabueso permanecía confinado. Entre los demás restos encontramos un esqueleto que tenía pegados unos mechones castaños.

   — Ось тобі й маєш! — вигукнув Холмс. — Та це ж кістяк короткошерстого спанієля. Бідолаха Мортімер ніколи вже не побачить свого улюбленця. Ну що ж, думаю, цей острівець відкрив нам усі таємниці, які тільки на ньому є. Собаку сховати можна, а от змусити його мовчати — ні. Звідси й лунало виття, яке навіть удень не дуже приємно було чути. В разі крайньої потреби Степлтон міг тримати собаку в сарайчику біля свого будинку, але тут уже доводилося ризику вати, і тільки у вирішальний день, який мав увінчати всі його зусилля, він зважився на це. А ось ця паста в бляшанці й є, безперечно, тією сумішшю, якою він мастив свого звіра. Степлтона наштовхнула на цю думку, безумовно, родинна легенда про пекельного собаку Баскервілів і бажання до смерті перелякати старого сера Чарльза. Не дивно, що нещасний каторжник з криком кинувся навтьоки,— до речі, так само повівся і наш друг, та й ми самі були не від того,—коли ота потвора вискочила з темряви й погналася за ним. Хитро придумано, бо не кажу вже про те, що собака допоміг би Степлтону убити його жертву, хто з селян наважився б надто уважно приглядатися до такого страхіття, навіть побачивши його в пустищі, що з багатьма й траплялося? Я казав у Лондоні, Вотсоне, і тепер повторюю знову: нам ніколи ще не вдавалося вистежити людину більш небезпечну, ніж та, яка лежить отам! — І він показав рукою в бік величезної поцяткованої зеленими плямами трясовини, що тяглася вдалину й поступово переходила в жовтувато-коричневі схили пустища.

   -¡Un perro! -dijo Holmes-. Sin duda un spaniel de pelo rizado. El pobre Mortimer nunca volverá a ver a su preferido. Bien; no creo que este lugar contenga ningún secreto que no hayamos descubierto ya. Stapleton escondía al sabueso, pero no podía impedir que se le oyera, y de ahí los aullidos que ni siquiera durante el día resultaban agradables. En los momentos críticos podía encerrarlo en una de las dependencias de Merripit, pero eso significaba correr un riesgo, y sólo el gran día, la jornada en que Stapleton iba a culminar todos sus esfuerzos, se atrevió a hacerlo. La pasta que hay en esa lata es sin duda la mezcla luminosa con que embadurnaba al animal. La idea se la sugirió, por supuesto, la leyenda del sabueso infernal y el deseo de dar un susto de muerte al anciano Sir Charles. No tiene nada de extraño que Selden, aquel pobre diablo, corriera y gritara, como lo ha hecho nuestro amigo, y como podíamos haberlo hecho nosotros, cuando vio a semejante criatura siguiendo su rastro a grandes saltos por el páramo a oscuras. Era una estratagema muy astuta, porque, además de la posibilidad de provocar la muerte de la víctima elegida, ¿qué campesino se atrevería a interesarse de cerca por semejante criatura en el caso de que, como les ha sucedido a muchos, la viera por el páramo? Lo dije en Londres, Watson, y lo repito ahora: nunca hemos contribuido a acabar con un hombre tan peligroso como el que ahí yace -y extendió su largo brazo hacia la enorme extensión de la ciénaga, cubierta de manchas verdes, que se prolongaba hasta confundirse con el color rojizo del páramo.