Наступного дня ми поснідали рано, і Холмсу, одягненому в халат, довелося трохи почекати домовленої зустрічі. Наші клієнти були точними: як тільки годинник вибив десяту, з'явився доктор Мортімер у супроводі молодого баронета. Той виявився невеликим на зріст, але дуже міцним, жвавим чоловіком років тридцяти з темними очима й густими чорними бровами на енергійному обличчі, яке мало задерикуватий вираз. Одягнений він був у твідовий, з червонястим полиском костюм, а його засмагла шкіра свідчила про те, що більшу частину часу він проводить просто неба, проте твердий погляд і спокійна впевненість у поводженні виказували в ньому джентльмена.
Our breakfast-table was cleared early, and Holmes waited in his dressing-gown for the promised interview. Our clients were punctual to their appointment, for the clock had just struck ten when Dr. Mortimer was shown up, followed by the young baronet. The latter was a small, alert, dark-eyed man about thirty years of age, very sturdily built, with thick black eyebrows and a strong, pugnacious face. He wore a ruddy-tinted tweed suit and had the weather-beaten appearance of one who has spent most of his time in the open air, and yet there was something in his steady eye and the quiet assurance of his bearing which indicated the gentleman.
— Сер Генрі Баскервіль,— відрекомендував його доктор Мортімер.
"This is Sir Henry Baskerville," said Dr. Mortimer.
— Так, саме він,— мовив баронет. — Дивна річ, містере Шерлоку Холмсе, але якби мій друг не запропонував мені завітати до вас сьогодні вранці, я зробив би це самостійно. Я чув, ви вмієте розгадувати невеличкі загадки, а я цього ранку зіткнувся з такою, над якою треба добре посушити голову, але мені цей ребус не до снаги.
"Why, yes," said he, "and the strange thing is, Mr. Sherlock Holmes, that if my friend here had not proposed coming round to you this morning I should have come on my own account. I understand that you think out little puzzles, and I've had one this morning which wants more thinking out than I am able to give it."
— Прошу вас, сідайте, сер Генрі. Чи правильно я зрозумів, що після приїзду в Лондон з вами трапилося щось незвичайне?
"Pray take a seat, Sir Henry. Do I understand you to say that you have yourself had some remarkable experience since you arrived in London?"
— Цьому випадку я не надаю надто великого значення, містере Холмсе. Цілком імовірно, що це просто якийсь жарт. Сьогодні вранці я одержав цього листа, якщо його можна так назвати.
"Nothing of much importance, Mr. Holmes. Only a joke, as like as not. It was this letter, if you can call it a letter, which reached me this morning."
Сер Генрі поклав на стіл конверт, і ми всі схилилися над ним. Конверт був звичайний, сіруватого кольору. Адресу на ньому «Готель «Нортумберленд», серові Генрі Баскервілю» — було написано великими друкованими літерами, стояв поштовий штемпель «Чарінг-крос» і час відправлення — вечір учорашнього дня.
He laid an envelope upon the table, and we all bent over it. It was of common quality, grayish in colour. The address, "Sir Henry Baskerville, Northumberland Hotel," was printed in rough characters; the postmark "Charing Cross," and the date of posting the preceding evening.
— Кому було відомо, що ви збираєтеся зупинитись у готелі «Нортумберленд»? — спитав Холмс, пильно дивлячись на нашого гостя.
"Who knew that you were going to the Northumberland Hotel?" asked Holmes, glancing keenly across at our visitor.
— Ніхто не міг знати. Я вирішив це тільки після зустрічі з доктором Мортімером.
"No one could have known. We only decided after I met Dr. Mortimer."
— Але ж, певно, доктор Мортімер зупинився в тому готелі раніше?
"But Dr. Mortimer was no doubt already stopping there?"
— Ні, я знайшов притулок у друга,— мовив доктор. — Ніяк було дізнатися, що ми поїдемо саме в цей готель.
"No, I had been staying with a friend," said the doctor. "There was no possible indication that we intended to go to this hotel."
— Гм! Здається, хтось дуже цікавиться вашими переїздами.
Холмс вийняв з конверта пів-аркуша паперу, згорнутого вчетверо. Розгорнув його й поклав на стіл. Посередині листка стояла одна-єдина фраза, складена з підклеєних одне до одного слів. Там було таке:
«Якщо життя вам не набридло і ви не хочете збожеволіти, тримайтеся далі від пустища». Слово «пустище» було написано чорнилом, але друкованими літерами.
"Hum! Someone seems to be very deeply interested in your movements." Out of the envelope he took a half-sheet of foolscap paper folded into four. This he opened and spread flat upon the table. Across the middle of it a single sentence had been formed by the expedient of pasting printed words upon it. It ran: "As you value your life or your reason keep away from the moor." The word "moor" only was printed in ink.
— Так от, може, ви скажете мені, містере Шерлоку Холмсе,— повів далі сер Генрі Баскервіль,— що, чорт забирай, це означає і хто так дуже цікавиться моїми справами?
"Now," said Sir Henry Baskerville, "perhaps you will tell me, Mr. Holmes, what in thunder is the meaning of that, and who it is that takes so much interest in my affairs?"
— А ви що про це думаєте, докторе Мортімере? Ви повинні визнати: цього разу тут немає нічого надприродного.
"What do you make of it, Dr. Mortimer? You must allow that there is nothing supernatural about this, at any rate?"
— Так, сер, але лист могла надіслати людина, яка переконана, що вся ця історія надприродна.
"No, sir, but it might very well come from someone who was convinced that the business is supernatural."
— Яка історія! — різко спитав сер Генрі. — Здається мені, ви, джентльмени, знаєте про мої справи набагато більше, ніж я сам.
"What business?" asked Sir Henry sharply. "It seems to me that all you gentlemen know a great deal more than I do about my own affairs."
— Ще до того, як ви підете з цієї кімнати, сер Генрі, ми поділимося з вами нашими знаннями,— заспокоїв його Шерлок Холмс. — А поки що, з вашого дозволу, візьмемось за вивчення цього дуже цікавого документа, скомпонованого й надісланого вам учора ввечері. Вотсоне, у вас є вчорашня «Таймс»?
"You shall share our knowledge before you leave this room, Sir Henry. I promise you that," said Sherlock Holmes. "We will confine ourselves for the present with your permission to this very interesting document, which must have been put together and posted yesterday evening. Have you yesterday's Times, Watson?"
— Отам у кутку.
"It is here in the corner."
— Якщо не важко, дайте її мені, внутрішню сторінку, будь ласка, ту, де основні статті. — Холмс швидко пробіг очима кожну колонку. — Редакційний матеріал — про свободу торгівлі. Дозвольте прочитати з нього один уривок. «Якщо різні добродії доводитимуть вам, ніби ту галузь торгівлі або промисловості, в якій ви маєте власні інтереси, буде захищено протекціоністськими тарифами, то тримайтеся далі від таких порадників, бо треба збожеволіти, щоб не бачити: подібна система, якій ще не набридло вводити людей в оману, кінець кінцем підірве ефективність нашого імпорту, і хочете ви того чи не хочете, але життя на нашому острові не стане кращим». Що ви на це скажете, Вотсоне? — радісно вигукнув Холмс, задоволено потираючи руки. — Чудова думка, чи не так?
"Might I trouble you for it--the inside page, please, with the leading articles?" He glanced swiftly over it, running his eyes up and down the columns. "Capital article this on free trade. Permit me to give you an extract from it. 'You may be cajoled into imagining that your own special trade or your own industry will be encouraged by a protective tariff, but it stands to reason that such legislation must in the long run keep away wealth from the country, diminish the value of our imports, and lower the general conditions of life in this island.' What do you think of that, Watson?" cried Holmes in high glee, rubbing his hands together with satisfaction. "Don't you think that is an admirable sentiment?"
Доктор Мортімер подивився на Холмса з таким жалем, ніби перед ним був безнадійно хворий, а сер Генрі Баскервіль спантеличено втупився своїми темними очима в мене.
Dr. Mortimer looked at Holmes with an air of professional interest, and Sir Henry Baskerville turned a pair of puzzled dark eyes upon me.
— Я не дуже знаюся на тарифах та прейскурантах,— сказав він,— але, як на мене, ми трохи відхилилися від теми нашої розмови, бо йшлося про оцю ось записку.
"I don't know much about the tariff and things of that kind," said he; "but it seems to me we've got a bit off the trail so far as that note is concerned."
— Навпаки, сер Генрі, я вважаю, що ми говоримо виключно про неї. Вотсон знайомий з моїм методом краще від вас, але, боюсь, навіть він не збагнув значення прочитаного мною уривка.
"On the contrary, I think we are particularly hot upon the trail, Sir Henry. Watson here knows more about my methods than you do, but I fear that even he has not quite grasped the significance of this sentence."
— Так, я справді не розумію, який зв'язок між запискою й газетою.
"No, I confess that I see no connection."
— А проте, мій любий Вотсоне, зв'язок тісний, бо одне зроблено з другого. «Якщо», «вам», «ви», «тримайтеся далі від», «збожеволіти», «не набридло», «не хочете», «життя». Хіба ви не бачите, звідки взято ці слова?
"And yet, my dear Watson, there is so very close a connection that the one is extracted out of the other. 'You,' 'your,' 'your,' 'life,' 'reason,' 'value,' 'keep away,' 'from the.' Don't you see now whence these words have been taken?"
— Чорт забирай, ви маєте рацію! Це просто неймовірно! — вигукнув сер Генрі.
"By thunder, you're right! Well, if that isn't smart!" cried Sir Henry.
— Якщо ваші сумніви ще не розвіялися, то зверніть увагу на слова «тримайтеся далі від» — їх вирізано одним шматком.
"If any possible doubt remained it is settled by the fact that 'keep away' and 'from the' are cut out in one piece."
— Ану... О, так воно й є!
"Well, now--so it is!"
— Цього, містере Холмсе, я навіть уявити не міг,— сказав доктор Мортімер, здивовано розглядаючи мого друга. — Я не здивувався б, якби хтось сказав, що ці слова вирізано з газети, але ви зуміли визначити, з якої саме і з якої статті, а це, як на мене, диво дивне. Як ви здогадалися?
"Really, Mr. Holmes, this exceeds anything which I could have imagined," said Dr. Mortimer, gazing at my friend in amazement. "I could understand anyone saying that the words were from a newspaper; but that you should name which, and add that it came from the leading article, is really one of the most remarkable things which I have ever known. How did you do it?"
— Я припускаю, докторе, ви можете відрізнити череп негра від черепа ескімоса.
"I presume, Doctor, that you could tell the skull of a negro from that of an Esquimau?"
— Безумовно.
"Most certainly."
— Але як?
"But how?"
— А так, бо це мій улюблений коник. Різниця між одним і другим цілком очевидна. Надбрівні дуги, лицьовий кут, щелепний вигин...
"Because that is my special hobby. The differences are obvious. The supra-orbital crest, the facial angle, the maxillary curve, the --"
— У мене теж є свій коник. І для мене різниця між одним і другим не менш очевидна. Моє око бачить таку ж величезну різницю між освинцьованим боргесом , яким друкується «Таймс», і неохайним шрифтом дешевих вечірніх листків, як ваше — між черепом негра і ескімоса. Вміння розрізняти шрифти — одне з найелементарніших для спеціаліста, який має справу з криміналом, хоч повинен зізнатися, що одного разу, коли був ще дуже молодий, я сплутав «Лідс Меркурі» з «Вестерн Морнінг Ньюс». Але шрифт передової в «Таймс» неможливо сплутати з якимсь іншим, і ці слова взято тільки з неї. А оскільки лист зроблено вчора, були всі підстави шукати їх у номері за вчорашнє число.
"But this is my special hobby, and the differences are equally obvious. There is as much difference to my eyes between the leaded bourgeois type of a Times article and the slovenly print of an evening half-penny paper as there could be between your negro and your Esquimau. The detection of types is one of the most elementary branches of knowledge to the special expert in crime, though I confess that once when I was very young I confused the Leeds Mercury with the Western Morning News. But a Times leader is entirely distinctive, and these words could have been taken from nothing else. As it was done yesterday the strong probability was that we should find the words in yesterday's issue."
— Як я вас зрозумів, містере Холмсе,— сказав сер Генрі Баскервіль,— хтось вирізав слова одержаної мною записки ножицями з...
"So far as I can follow you, then, Mr. Holmes," said Sir Henry Baskerville, "someone cut out this message with a scissors--"
— Манікюрними ножицями,— уточнив Холмс. — Ви ж бачите, ножиці були дуже короткі, бо, щоб вирізати слова «тримайтеся далі від», різальнику довелося клацнути ними кілька разів.
"Nail-scissors," said Holmes. "You can see that it was a very short-bladed scissors, since the cutter had to take two snips over 'keep away.'"
— Це так. Отже, хтось вирізав ці слова короткими ножицями, намазав їх клейстером...
"That is so. Someone, then, cut out the message with a pair of short-bladed scissors, pasted it with paste--"
— Гуміарабіком,— підказав Холмс.
"Gum," said Holmes.
— Намазав їх гуміарабіком і наклеїв на папір. Але хотілось би знати, чому слово «пустища» написано від руки?
"With gum on to the paper. But I want to know why the word 'moor' should have been written?"
— Тому що автор листа не знайшов їх у газеті. Інші слова досить звичайні і їх легко знайти в будь-якій газеті, а слово «пустище» зустрічається не часто.
"Because he could not find it in print. The other words were all simple and might be found in any issue, but 'moor' would be less common."
— Авжеж, цим усе й пояснюється. А ще що-небудь, містере Холмсе, ви вичитали в цьому посланні?
"Why, of course, that would explain it. Have you read anything else in this message, Mr. Holmes?"
— Вичитав кілька дрібниць, хоч автор листа й доклав неймовірних зусиль, аби не залишити ніяких слідів. Адресу, як ви помітили, написано великими друкованими літерами. Але така газета, як «Тайме», рідко потрапляє в руки людей не дуже добре освічених. З цього, таким чином, ми можемо зробити висновок, що лист підготувала освічена людина, яка хотіла видатися неосвіченою, а її намагання приховати власний почерк дають підстави припустити, що цей почерк вам або вже відомий, або може стати відомим пізніше. Крім того, зверніть увагу на те, що слова наклеєно нерівно — одні вище, другі нижче. Слово «життя», наприклад, вилізло зовсім кудись не туди. Це може свідчити як про недбалість автора листа, так і про його хвилювання або поспіх. В цілому я схиляюсь до останнього, тому що лист для нього, очевидно, річ серйозна і навряд чи він міг дозволити собі тут недбалість. Якщо ж автор листа поспішав, то виникає дуже цікаве запитання, що ж саме було причиною цього поспіху, оскільки лист, надісланий учора хоч би як пізно, все одно встиг би дійти до сера Генрі ще до його виїзду з готелю. Може, автор листа боявся, що йому перешкодять? Але хто?
"There are one or two indications, and yet the utmost pains have been taken to remove all clues. The address, you observe is printed in rough characters. But the Times is a paper which is seldom found in any hands but those of the highly educated. We may take it, therefore, that the letter was composed by an educated man who wished to pose as an uneducated one, and his effort to conceal his own writing suggests that that writing might be known, or come to be known, by you. Again, you will observe that the words are not gummed on in an accurate line, but that some are much higher than others. 'Life,' for example is quite out of its proper place. That may point to carelessness or it may point to agitation and hurry upon the part of the cutter. On the whole I incline to the latter view, since the matter was evidently important, and it is unlikely that the composer of such a letter would be careless. If he were in a hurry it opens up the interesting question why he should be in a hurry, since any letter posted up to early morning would reach Sir Henry before he would leave his hotel. Did the composer fear an interruption--and from whom?"
— Ми вже вступаємо якоюсь мірою в сферу здогадів,— зауважив доктор Мортімер.
"We are coming now rather into the region of guesswork," said Dr. Mortimer.
— Скажіть краще — в сферу, де зважують всі ймовірності й вибирають ту, яка заслуговує на першорядну увагу. Це наукове використання можливостей уяви, проте ми завжди маємо певну матеріальну основу, від якої й починаємо рух нашої думки. Ви, безумовно, назвете це здогадом, але я майже впевнений, що адресу написано в якомусь готелі.
"Say, rather, into the region where we balance probabilities and choose the most likely. It is the scientific use of the imagination, but we have always some material basis on which to start our speculation. Now, you would call it a guess, no doubt, but I am almost certain that this address has been written in a hotel."
— Та чому, власне, ви так вважаєте?
"How in the world can you say that?"
— Якщо ви уважно оглянете конверт, то побачите, що і перо, і чорнило завдало авторові мороки. Перо зробило дві ляпки в одному слові і на ньому тричі кінчалося чорнило, поки писалася ця досить коротка адреса, отже, чорнила в чорнильниці було мало. Власне ж перо або чорнильницю не часто допускають до такого стану, а щоб одразу і те, і те відмовлялося служити, то такого не буває ніколи. Ви ж знаєте, які в готелях пера і яке чорнило, а чогось кращого нам не знайти. Так, я, майже не вагаючись, можу твердити, що якби ми мали можливість оглянути кошики для паперів у готелях, розташованих навколо Чарінг-крос, то знайшли б залишки порізаної передовиці в «Таймс» і таким чином дістались би прямісінько до особи, яка є автором цього своєрідного послання. Чекайте! Чекайте! Що це?
"If you examine it carefully you will see that both the pen and the ink have given the writer trouble. The pen has spluttered twice in a single word, and has run dry three times in a short address, showing that there was very little ink in the bottle. Now, a private pen or ink-bottle is seldom allowed to be in such a state, and the combination of the two must be quite rare. But you know the hotel ink and the hotel pen, where it is rare to get anything else. Yes, I have very little hesitation in saying that could we examine the waste-paper baskets of the hotels around Charing Cross until we found the remains of the mutilated Times leader we could lay our hands straight upon the person who sent this singular message. Halloa! Halloa! What's this?"
Він заходився пильно вивчати аркуш паперу, на якому було наклеєно слова, тримаючи його на відстані одного-двох дюймів від очей.
He was carefully examining the foolscap, upon which the words were pasted, holding it only an inch or two from his eyes.
— Ну що?
"Well?"
— Ні, нічого,— відповів Холмс, кидаючи лист на стіл. — Чистий аркуш паперу, навіть без водяних знаків. Ми витиснули з цього дивного листа все, що було можливо. А тепер, сер Генрі, скажіть, будь ласка, чи не трапилося з вами чогось цікавого після того, як ви прибули в Лондон?
"Nothing," said he, throwing it down. "It is a blank half-sheet of paper, without even a water-mark upon it. I think we have drawn as much as we can from this curious letter; and now, Sir Henry, has anything else of interest happened to you since you have been in London?"
— Та ні, містере Холмсе. Мабуть, ні.
"Why, no, Mr. Holmes. I think not."
— Ви не помітили, за вами ніхто не йшов слідом, не стежив за вами?
"You have not observed anyone follow or watch you?"
— Здається, я опинився в якомусь пригодницькому романі,— сказав наш відвідувач. — Якого біса комусь треба ходити або стежити за мною?
"I seem to have walked right into the thick of a dime novel," said our visitor. "Why in thunder should anyone follow or watch me?"
— Зараз ми до цього дійдемо. Ви нічого більше не можете розповісти нам, перш ніж ми перейдемо до основного?
"We are coming to that. You have nothing else to report to us before we go into this matter?"
— Ну, це залежить від того, що саме, на ваш погляд, варте уваги.
"Well, it depends upon what you think worth reporting."
— Та все, що так чи так виходить за рамки повсякденного буденного життя.
"I think anything out of the ordinary routine of life well worth reporting."
Сер Генрі посміхнувся.
Sir Henry smiled.
— Я ще мало знаю англійські звичаї, бо майже все життя провів у Сполучених Штатах і Канаді. Але думаю, що коли у вас зникає один черевик, це не вважається тут нормальним.
"I don't know much of British life yet, for I have spent nearly all my time in the States and in Canada. But I hope that to lose one of your boots is not part of the ordinary routine of life over here."
— Ви загубили один черевик?
"You have lost one of your boots?"
— Мій любий сер,— вигукнув доктор Мортімер,— ваш черевик просто помилково поклали кудись в інше місце! Він знайдеться, як тільки ви повернетесь у готель. Чи варто турбувати містера Холмса такими дрібницями!
"My dear sir," cried Dr. Mortimer, "it is only mislaid. You will find it when you return to the hotel. What is the use of troubling Mr. Holmes with trifles of this kind?"
— Ну, мене ж спитали, чи не трапилося зі мною що-небудь не зовсім звичайне.
"Well, he asked me for anything outside the ordinary routine."
— Цілком правильно,— підтримав Холмс. — Хоч би яким безглуздим те не зовсім звичайне здавалося. Ви кажете, загубили черевик?
"Exactly," said Holmes, "however foolish the incident may seem. You have lost one of your boots, you say?"
— Добре, нехай його поставили в інше місце. Ввечері я виставив за двері обидва черевики, а вранці там стояв тільки один. А від хлопця, який чистить взуття, добитися зрозумілої відповіді мені не вдалося. Найгірше те, що я тільки вчора купив їх на Стренді і навіть ні разу не взув.
"Well, mislaid it, anyhow. I put them both outside my door last night, and there was only one in the morning. I could get no sense out of the chap who cleans them. The worst of it is that I only bought the pair last night in the Strand, and I have never had them on."
— Ви їх не носили і виставили за двері, щоб їх почистили? Навіщо?
"If you have never worn them, why did you put them out to be cleaned?"
— Черевики коричневі, їм потрібний був крем, щоб вони блищали. Ось чому я їх виставив.
"They were tan boots and had never been varnished. That was why I put them out."
— Отже, приїхавши вчора в Лондон і оселившись у готелі, ви зразу ж пішли й купили черевики?
"Then I understand that on your arrival in London yesterday you went out at once and bought a pair of boots?"
— Я вчора багато ходив по крамницях. Разом з доктором Мортімером. Розумієте, якщо вже мені доводиться зробитися тут сквайром, то й одягатися треба відповідно, бо, цілком можливо, на Заході я звик ставитися до свого гардероба досить безтурботно. Серед інших речей я купив ці коричневі черевики — віддав за них шість доларів — і не встиг їх узути, як один уже вкрали.
"I did a good deal of shopping. Dr. Mortimer here went round with me. You see, if I am to be squire down there I must dress the part, and it may be that I have got a little careless in my ways out West. Among other things I bought these brown boots--gave six dollars for them--and had one stolen before ever I had them on my feet."
— Якщо це крадіжка, то неймовірно безглузда,— сказав Шерлок Холмс. — Мушу признатися, я поділяю впевненість доктора Мортімера в тому, що черевик скоро знайдеться.
"It seems a singularly useless thing to steal," said Sherlock Holmes. "I confess that I share Dr. Mortimer's belief that it will not be long before the missing boot is found."
— Здається мені, джентльмени,— рішуче почав баронет,— я надто багато говорю, хоч майже нічого не знаю. Пора вже вам додержати свого слова і детально пояснити мені, куди ви хилите.
"And, now, gentlemen," said the baronet with decision, "it seems to me that I have spoken quite enough about the little that I know. It is time that you kept your promise and gave me a full account of what we are all driving at."
— Ваша вимога цілком обгрунтована,— погодився Холмс. — Докторе Мортімере, на мою думку, вам треба розповісти все серові Генрі так, як ви розповіли нам.
"Your request is a very reasonable one," Holmes answered. "Dr. Mortimer, I think you could not do better than to tell your story as you told it to us."
Підбадьорений цією підтримкою, наш учений друг видобув з кишені свої папери і виклав усю історію так, як і напередодні вранці. Сер Генрі Баскервіль слухав доктора з глибокою увагою, час від часу перериваючи розповідь здивованими вигуками.
Thus encouraged, our scientific friend drew his papers from his pocket, and presented the whole case as he had done upon the morning before. Sir Henry Baskerville listened with the deepest attention, and with an occasional exclamation of surprise.
— Ну, я, здається, одержав спадщину, за яку мстяться,— мовив він, коли довгу оповідь було закінчено. — Звичайно, я чув про собаку ще в дитинстві. Цю історію любили розповідати в нашій родині, але я ніколи не ставився до неї серйозно. Що ж до смерті мого дядька, то в голові у мене зараз усе переплуталося і я ще нічого не можу зрозуміти. Та ви й самі, здається, не вирішили, до кого тут треба звертатися — до поліцейського чи до священика.
"Well, I seem to have come into an inheritance with a vengeance," said he when the long narrative was finished. "Of course, I've heard of the hound ever since I was in the nursery. It's the pet story of the family, though I never thought of taking it seriously before. But as to my uncle's death--well, it all seems boiling up in my head, and I can't get it clear yet. You don't seem quite to have made up your mind whether it's a case for a policeman or a clergyman."
— Достеменно так.
"Precisely."
— А тепер ще цей лист, що знайшов мене в готелі. Очевидно, він має відіграти якусь призначену йому роль.
"And now there's this affair of the letter to me at the hotel. I suppose that fits into its place."
— Лист показує, що про події на пустищі хтось знає більше від нас,— зауважив доктор Мортімер.
"It seems to show that someone knows more than we do about what goes on upon the moor," said Dr. Mortimer.
— А також те, що цей «хтось» не ставиться до вас погано, бо попереджає про небезпеку,— додав Холмс.
"And also," said Holmes, "that someone is not ill-disposed towards you, since they warn you of danger."
— Або, можливо, хоче, дбаючи про власні інтереси, від-лякати мене від Баскервіль-холу.
"Or it may be that they wish, for their own purposes, to scare me away."
— Це теж, звичайно, не виключено. Я дуже зобов'язаний вам, докторе Мортімере, за те, що ви поставили переді мною проблему, яка має кілька цікавих альтернатив. Але зараз, сер Генрі, нам необхідно вирішити одне практичне питання — варто вам чи не варто їхати в Баскервіль-хол.
"Well, of course, that is possible also. I am very much indebted to you, Dr. Mortimer, for introducing me to a problem which presents several interesting alternatives. But the practical point which we now have to decide, Sir Henry, is whether it is or is not advisable for you to go to Baskerville Hall."
— А чому б мені не поїхати?
"Why should I not go?"
— Там, здається, небезпечно.
"There seems to be danger."
— Про яку небезпеку ви говорите — про ту, що виходить від злого духа нашої родини, чи про ту, що виходить від людей?
"Do you mean danger from this family fiend or do you mean danger from human beings?"
— Оце нам і треба з'ясувати.
"Well, that is what we have to find out."
— Хоч би звідки вона загрожувала, моя відповідь готова. Немає такого диявола в пеклі, містере Холмсе, і немає такої людини на землі, які можуть перешкодити мені поїхати в своє родове гніздо — оце й є моя остаточна відповідь. — Чорні брови сера Генрі нахмурилися, смагляве об-личчя залило рум'янцем. Бурхлива й непогамовна баскер-вільська натура явно давала себе знати в цьому останньому представнику старовинного роду. — До речі,— вів він далі,— я ще не встиг як слід обміркувати все те, що почув сьогодні від вас. Людині буває важко все зрозуміти і все вирішити за одним присідом. Мені хотілось би побути з годину самому і спокійно поміркувати. Слухайте, містере Холмсе, зараз половина на дванадцяту, і я їду звідси просто в готель. А що, коли ви з вашим другом доктором Вотсоном завітаєте до нас на ленч десь годині о другій? На той час я зможу більш ясно сказати вам, що саме робитиму.
"Whichever it is, my answer is fixed. There is no devil in hell, Mr. Holmes, and there is no man upon earth who can prevent me from going to the home of my own people, and you may take that to be my final answer." His dark brows knitted and his face flushed to a dusky red as he spoke. It was evident that the fiery temper of the Baskervilles was not extinct in this their last representative. "Meanwhile," said he, "I have hardly had time to think over all that you have told me. It's a big thing for a man to have to understand and to decide at one sitting. I should like to have a quiet hour by myself to make up my mind. Now, look here, Mr. Holmes, it's half-past eleven now and I am going back right away to my hotel. Suppose you and your friend, Dr. Watson, come round and lunch with us at two. I'll be able to tell you more clearly then how this thing strikes me."
— Це буде зручно для вас, Вотсоне?
"Is that convenient to you, Watson?"
— Цілком.
"Perfectly."
— Тоді чекайте нас. Гукнути вам кеб?
"Then you may expect us. Shall I have a cab called?"
— Ні, я краще пройдуся пішки, бо ця розмова трохи вивела мене з рівноваги.
"I'd prefer to walk, for this affair has flurried me rather."
— Я із задоволенням приєднаюсь до вас,— сказав його товариш.
"I'll join you in a walk, with pleasure," said his companion.
— Тоді до зустрічі о другій. Au revoir і нехай вам щастить!
"Then we meet again at two o'clock. Au revoir, and good-morning!"
Ми чули, як наші відвідувачі спустилися сходами й зачинили за собою вхідні двері. І тут Холмс миттю перетворився з млявого марудника на людину дії.
We heard the steps of our visitors descend the stair and the bang of the front door. In an instant Holmes had changed from the languid dreamer to the man of action.
— Вдягайтеся, Вотсоне, швидко! Не можна гаяти й хвилини! — Він кинувся в свою кімнату, на ходу знімаючи з себе халат, і зразу ж повернувся назад уже в сюртуці.
Ми збігли сходами на вулицю. Доктор Мортімер і Баскервіль були ярдів за двісті попереду нас — вони йшли в напрямку Оксфорд-стріт.
"Your hat and boots, Watson, quick! Not a moment to lose!" He rushed into his room in his dressing-gown and was back again in a few seconds in a frock-coat. We hurried together down the stairs and into the street. Dr. Mortimer and Baskerville were still visible about two hundred yards ahead of us in the direction of Oxford Street.
— Наздогнати й зупинити їх?
"Shall I run on and stop them?"
— Нізащо в світі, мій любий Вотсоне. Я цілком задоволений вашим товариством, аби лише моє вам не набридло. А наші друзі мають рацію, день для прогулянки справді чудовий.
"Not for the world, my dear Watson. I am perfectly satisfied with your company if you will tolerate mine. Our friends are wise, for it is certainly a very fine morning for a walk."
Він пришвидшив ходу, і поступово відстань між нами й нашими недавніми відвідувачами зменшилася наполовину. Отак, тримаючись від них за сотню ярдів, ми вийшли на Оксфорд-стріт, а звідти на Ріджент-стріт. Біля одного з магазинів сер Генрі і доктор Мортімер, розглядаючи вітрину, трохи затрималися, і Холмс зупинився теж. За мить він задоволено клацнув язиком, і я, простеживши за напрямком його уважного погляду, побачив, що кеб, який зупинився був на протилежному боці вулиці, знову повільно рушив уперед. В кебі сидів пасажир.
He quickened his pace until we had decreased the distance which divided us by about half. Then, still keeping a hundred yards behind, we followed into Oxford Street and so down Regent Street. Once our friends stopped and stared into a shop window, upon which Holmes did the same. An instant afterwards he gave a little cry of satisfaction, and, following the direction of his eager eyes, I saw that a hansom cab with a man inside which had halted on the other side of the street was now proceeding slowly onward again.
— Цей чоловік нам і потрібен, Вотсоне! Ходімо! Хоч роз дивимось його добре, якщо нічого іншого не зможемо зробити.
"There's our man, Watson! Come along! We'll have a good look at him, if we can do no more."
Крізь бічне віконце кеба я мигцем побачив густу чорну бороду і пронизливі очі, що невідривно дивилися на нас. І зразу ж прочинилося віконце на дашку кеба, кучеру різким голосом було щось наказано, і кеб шалено помчав по Ріджент-стріт. Холмс роззирнувся, шукаючи очима вільний екіпаж, але не побачив жодного. Тоді він кинувся у гущавину вуличного руху, наздоганяючи підозрілий кеб, але той уже встиг від'їхати так далеко, що його вже не було видно.
At that instant I was aware of a bushy black beard and a pair of piercing eyes turned upon us through the side window of the cab. Instantly the trapdoor at the top flew up, something was screamed to the driver, and the cab flew madly off down Regent Street. Holmes looked eagerly round for another, but no empty one was in sight. Then he dashed in wild pursuit amid the stream of the traffic, but the start was too great, and already the cab was out of sight.
— Ось тобі й маєш! — з серцем мовив блідий від досади Холмс, випірнувши з потоку екіпажів і насилу переводячи подих. — Це ж треба, щоб нам так не поталанило і щоб я виявився таким неповоротким! Вотсоне, Вотсоне, якщо ви чесний чоловік, то поряд з успіхами обов'язково повинні занотувати й оцю мою невдачу!
"There now!" said Holmes bitterly as he emerged panting and white with vexation from the tide of vehicles. "Was ever such bad luck and such bad management, too? Watson, Watson, if you are an honest man you will record this also and set it against my successes!"
— Хто цей чоловік?
"Who was the man?"
— Не маю уявлення.
"I have not an idea."
— Підглядач?
"A spy?"
— З того, що ми знаємо, випливає очевидна річ: за Баскервілем хтось дуже пильно стежить від його приїзду в Лондон. Інакше звідки б стало так швидко відомо, що він зупинився в готелі «Нортумберленд»? Якщо за ним ходили назирці в перший день, то, запевняю, стежать і сьогодні. Ви, мабуть, помітили, що поки доктор Мортімер читав нам манускрипт, я двічі підходив до вікна?
"Well, it was evident from what we have heard that Baskerville has been very closely shadowed by someone since he has been in town. How else could it be known so quickly that it was the Northumberland Hotel which he had chosen? If they had followed him the first day I argued that they would follow him also the second. You may have observed that I twice strolled over to the window while Dr. Mortimer was reading his legend."
— Так, пам'ятаю.
"Yes, I remember."
— Я дивився, чи не вештається хтось біля нашого будинку, але нікого не помітив. Ми маємо справу з розумним чоловіком, Вотсоне. Все це надзвичайно серйозно, і хоч я ще не дійшов висновку, з якими силами — добрими чи злими — ми зіткнулися, але я постійно відчуваю їхню могут-ність і їхній точний розрахунок. Коли наші нові друзі пішли, я негайно подався слідом за ними, сподіваючись помітити їхнього невидимого супутника. Але той виявився настільки хитрим, що не понадіявся на свої ноги, а найняв кеб, щоб або тягтися позаду них, або їх обганяти і залишатися в такий спосіб непоміченим. Його прийом має ще й додаткову перевагу, яка полягає в тому, що якби вони теж узяли кеб, то він не втратив би можливості стежити за ними й далі. Проте одна очевидна незручність у його прийомі є.
"I was looking out for loiterers in the street, but I saw none. We are dealing with a clever man, Watson. This matter cuts very deep, and though I have not finally made up my mind whether it is a benevolent or a malevolent agency which is in touch with us, I am conscious always of power and design. When our friends left I at once followed them in the hopes of marking down their invisible attendant. So wily was he that he had not trusted himself upon foot, but he had availed himself of a cab so that he could loiter behind or dash past them and so escape their notice. His method had the additional advantage that if they were to take a cab he was all ready to follow them. It has, however, one obvious disadvantage."
— Залежність від кебмена?
"It puts him in the power of the cabman."
— Саме так.
"Exactly."
— Який жаль, що ми не запам'ятали його номер!
"What a pity we did not get the number!"
— Мій любий Вотсоне, хоч сьогодні я й виявився недотепою, але як ви можете хоч на мить припустити, що я пропустив нагоду запам'ятати номер кеба? Ось він — дві тисячі сімсот чотири. А втім, зараз він нам ні до чого.
"My dear Watson, clumsy as I have been, you surely do not seriously imagine that I neglected to get the number? No. 2704 is our man. But that is no use to us for the moment."
— Не розумію, що ще ви могли зробити.
"I fail to see how you could have done more."
— Помітивши кеб, я повинен був негайно повернути в інший бік. Потім, не поспішаючи, найняти кеб і їхати за першим на пристойній відстані або, ще краще, податися до готелю «Нортумберленд» і чекати там. І коли наш незнайомець приволікся б туди слідом за Баскервілем, ми дістали б можливість зіграти з ним у його ж гру і подивитись, куди він поїде. А вийшло так, що через нашу нетерплячість і необачність, з яких той чоловік скористався з надзвичайною вправністю, ми себе виказали, а його загубили з очей.
"On observing the cab I should have instantly turned and walked in the other direction. I should then at my leisure have hired a second cab and followed the first at a respectful distance, or, better still, have driven to the Northumberland Hotel and waited there. When our unknown had followed Baskerville home we should have had the opportunity of playing his own game upon himself and seeing where he made for. As it is, by an indiscreet eagerness, which was taken advantage of with extraordinary quickness and energy by our opponent, we have betrayed ourselves and lost our man."
Під час цієї розмови ми повільно йшли по Ріджент-стріт, не бачачи вже ні доктора Мортімера, ні його супутника, які давно зникли десь попереду нас.
We had been sauntering slowly down Regent Street during this conversation, and Dr. Mortimer, with his companion, had long vanished in front of us.
— Немає рації йти за ними,— сказав Холмс. — їхня тінь кудись утекла і тепер не повернеться. Треба подивитись, які карти ми маємо на руках, і сміливо пускати їх у гру. Ви добре роздивились обличчя чоловіка в кебі?
"There is no object in our following them," said Holmes. "The shadow has departed and will not return. We must see what further cards we have in our hands and play them with decision. Could you swear to that man's face within the cab?"
— Я побачив тільки його бороду.
"I could swear only to the beard."
— Я теж... з чого роблю висновок, що борода, очевидно, фальшива. Розумному чоловіку, який виконує таку делікатну роботу, борода потрібна тільки для того, щоб сховати обличчя. Ходімо-но сюди, Вотсоне.
"And so could I--from which I gather that in all probability it was a false one. A clever man upon so delicate an errand has no use for a beard save to conceal his features. Come in here, Watson!"
Він повернув в одну з розсильницьких контор цього району, управитель якої зустрів його з розкритими обіймами.
He turned into one of the district messenger offices, where he was warmly greeted by the manager.
— А, Вілсоне, ви, бачу, не забули тієї дрібної справи, в якій мені пощастило вам допомогти!
"Ah, Wilson, I see you have not forgotten the little case in which I had the good fortune to help you?"
— Ні, сер, не забув. Ви врятували моє добре ім'я, а можливо, й життя.
"No, sir, indeed I have not. You saved my good name, and perhaps my life."
— Ви перебільшуєте, дорогий друже. Пригадую, Вілсоне, у вас був один хлопець на ім'я Картрайт, який під час розслідування вашої справи виявив неабияку кмітливість.
"My dear fellow, you exaggerate. I have some recollection, Wilson, that you had among your boys a lad named Cartwright, who showed some ability during the investigation."
— Так, сер, він і досі у нас.
"Yes, sir, he is still with us."
— Чи не можна викликати його дзвінком? Дякую. І ще, будь ласка, розміняйте мені ці п'ять фунтів.
"Could you ring him up?--thank you! And I should be glad to have change of this five-pound note."
На виклик управителя з'явився хлопець років чотирнадцяти з кмітливим, розумним обличчям. Він зупинився перед нами, з величезною пошаною втупившись поглядом у знаменитого детектива.
A lad of fourteen, with a bright, keen face, had obeyed the summons of the manager. He stood now gazing with great reverence at the famous detective.
— Дайте, будь ласка, «Путівник по готелях»,— попросив Холмс. — Дякую. Ось тут, Картрайте, назви двадцяти трьох готелів, всі вони близько від Чарінг-крос. Бачиш?
"Let me have the Hotel Directory," said Holmes. "Thank you! Now, Cartwright, there are the names of twenty-three hotels here, all in the immediate neighbourhood of Charing Cross. Do you see?"
— Так, сер.
"Yes, sir."
— Ти обійдеш їх усі по черзі.
"You will visit each of these in turn."
— Так, сер.
"Yes, sir."
— Щоразу ти даватимеш швейцарам біля вхідних дверей по шилінгу. Ось тобі двадцять три шилінги.
"You will begin in each case by giving the outside porter one shilling. Here are twenty-three shillings."
— Так, сер.
"Yes, sir."
— Кожному кажи, що тобі треба подивитися вчорашнє паперове сміття. Пояснюватимеш це так: одну важливу телеграму помилково доставили не туди і тобі наказано її знайти. Зрозумів?
"You will tell him that you want to see the waste-paper of yesterday. You will say that an important telegram has miscarried and that you are looking for it. You understand?"
— Так, сер.
"Yes, sir."
— Але насправді ти шукатимеш внутрішню сторінку газети «Тайме» з кількома дірками, вирізаними ножицями. Ось тобі номер «Тайме». А це та сторінка. Ти зможеш відрізнити її від інших, га?
"But what you are really looking for is the centre page of the Times with some holes cut in it with scissors. Here is a copy of the Times. It is this page. You could easily recognize it, could you not?"
— Так, сер.
"Yes, sir."
— Швейцари на вхідних дверях посилатимуть тебе до портьє у вестибюлі, їм ти теж даватимеш по шилінгу. Ось тобі ще двадцять три шилінги. В двадцяти готелях з двадцяти трьох тобі, мабуть, скажуть, що вчорашнє паперове сміття спалено або викинуто. Але в решті трьох тобі покажуть купи паперів, в них ти і шукай цю сторінку газети «Тайме». Шансів знайти її у тебе майже ніяких. Ось тобі ще десять шилінгів на непередбачені витрати. Ввечері даси мені телеграму на Бейкер-стріт, в якій відзвітуєш, що тобі пощастило зробити. А тепер, Вотсоне, нам лишається останнє: зробити по телеграфу запит про кебмена номер дві тисячі сімсот чотири, після чого заскочимо в одну з картинних галерей на Бонд-стріт і проведемо там час до ленчу з нашими друзями.
"In each case the outside porter will send for the hall porter, to whom also you will give a shilling. Here are twenty-three shillings. You will then learn in possibly twenty cases out of the twenty-three that the waste of the day before has been burned or removed. In the three other cases you will be shown a heap of paper and you will look for this page of the Times among it. The odds are enormously against your finding it. There are ten shillings over in case of emergencies. Let me have a report by wire at Baker Street before evening. And now, Watson, it only remains for us to find out by wire the identity of the cabman, No. 2704, and then we will drop into one of the Bond Street picture galleries and fill in the time until we are due at the hotel."