I confess at these words a shudder passed through me. There was a thrill in the doctor's voice which showed that he was himself deeply moved by that which he told us. Holmes leaned forward in his excitement and his eyes had the hard, dry glitter which shot from them when he was keenly interested.
Признаюсь, від цих слів мені аж мороз пішов поза шкірою. Та й дрож у голосі доктора Мортімера засвідчив, що він і сам глибоко схвильований своєю розповіддю. Холмс нетерпляче нахилився вперед, а його очі спалахнули колючим сухим блиском — це було безпомилковою ознакою того, що в ньому прокинулася гостра цікавість.
"You saw this?"
— Ви їх бачили?
"As clearly as I see you."
— Так само виразно, як оце вас.
"And you said nothing?"
— І нічого не сказали?
"What was the use?"
— А що це дало б?
"How was it that no one else saw it?"
— Як же трапилося, що ніхто більше не помітив слідів?
"The marks were some twenty yards from the body and no one gave them a thought. I don't suppose I should have done so had I not known this legend."
— Вони були ярдів за двадцять від тіла, ніхто просто не звернув на них уваги. Думаю, я теж їх не побачив би, коли б не знав цієї легенди.
"There are many sheep-dogs on the moor?"
— На пустищі багато вівчарок?
"No doubt, but this was no sheep-dog."
— Багато. Але то бігала не вівчарка.
"You say it was large?"
— Ви кажете, сліди були великі?
"Enormous."
— Величезні.
"But it had not approached the body?"
— А собака наближалася до тіла?
"No."
— Ні.
"What sort of night was it?'
— Яка тоді була погода?
"Damp and raw."
— Сира й прохолодна.
"But not actually raining?"
— А чи йшов дощ?
"No."
— Ні.
"What is the Alley like?"
— Що являє собою алея?
"There are two lines of old yew hedge, twelve feet high and impenetrable. The walk in the centre is about eight feet across."
— Це два ряди старих тисових дерев, які зрослися в густий живопліт у дванадцять футів заввишки. Між ними доріжка завширшки близько восьми футів.
"Is there anything between the hedges and the walk?"
— А між тисами й доріжкою ще що-небудь є?
"Yes, there is a strip of grass about six feet broad on either side."
— Є смужки трави завширшки по шість футів по обидва боки доріжки.
"I understand that the yew hedge is penetrated at one point by a gate?"
— Якщо я правильно зрозумів, у тисову алею можна проникнути тільки в одному місці крізь хвіртку?
"Yes, the wicket-gate which leads on to the moor."
— Так, крізь хвіртку на пустище.
"Is there any other opening?"
— Чи є туди інші виходи?
"None."
— Немає.
"So that to reach the Yew Alley one either has to come down it from the house or else to enter it by the moor-gate?"
— Отже, в тисову алею можна увійти або просто з будинку, або у хвіртку на пустище?
"There is an exit through a summer-house at the far end."
— Є ще один вихід — крізь альтанку в дальньому кінці алеї.
"Had Sir Charles reached this?"
— Сер Чарльз дійшов туди?
"No; he lay about fifty yards from it."
— Ні, він лежав за п'ятдесят ярдів від неї.
"Now, tell me, Dr. Mortimer--and this is important--the marks which you saw were on the path and not on the grass?"
— А тепер скажіть мені, докторе Мортімере,— це дуже важливо,— сліди, які ви побачили, були на доріжці, а не на траві?
"No marks could show on the grass."
— На траві слідів не видно.
"Were they on the same side of the path as the moor-gate?"
— Вони були з того краю доріжки, де хвіртка?
"Yes; they were on the edge of the path on the same side as the moor-gate."
— Так, вони були з того самого краю доріжки, що й хвіртка на пустище.
"You interest me exceedingly. Another point. Was the wicket-gate closed?"
— Страшенно цікаво. Ще одне. Хвіртка була зачинена?
"Closed and padlocked."
— Зачинена й замкнена на висячий замок.
"How high was it?"
— Яка вона заввишки?
"About four feet high."
— Близько чотирьох футів.
"Then anyone could have got over it?"
— Отже, через неї можна перелізти?
"Yes."
— Можна.
"And what marks did you see by the wicket-gate?"
— А які сліди ви побачили біля хвіртки?
"None in particular."
— Там не було нічого особливого.
"Good heaven! Did no one examine?"
— Боже мій! Невже не шукали?
"Yes, I examined myself."
— Шукали. Я сам шукав.
"And found nothing?"
— І нічого не знайшли?
"It was all very confused. Sir Charles had evidently stood there for five or ten minutes."
— Там усе було дуже заплутано. Сер Чарльз, очевидно, стояв біля хвіртки хвилин п'ять-десять.
"How do you know that?"
— Чому ви так думаєте?
"Because the ash had twice dropped from his cigar."
— Тому що попіл з його сигари впав двічі.
"Excellent! This is a colleague, Watson, after our own heart. But the marks?"
— Чудово! Такий колега, Вотсоне, нам до душі. Ну, а сліди?
"He had left his own marks all over that small patch of gravel. I could discern no others."
— На маленькій латочці піску були сліди тільки сера Чарльза. Інших я не побачив.
Sherlock Holmes struck his hand against his knee with an impatient gesture.
Шерлок Холмс нетерпляче ляснув себе по коліну.
"If I had only been there!" he cried. "It is evidently a case of extraordinary interest, and one which presented immense opportunities to the scientific expert. That gravel page upon which I might have read so much has been long ere this smudged by the rain and defaced by the clogs of curious peasants. Oh, Dr. Mortimer, Dr. Mortimer, to think that you should not have called me in! You have indeed much to answer for."
— Який жаль, що я там не був! — вигукнув він. — Це, безперечно, надзвичайно цікава справа, вона надає величезні можливості для спеціаліста-науковця. Оту піщану сторінку, на якій я міг би прочитати так багато, давно вже розмито дощем і столочено дерев'яними черевиками селян. О докторе Мортімере, докторе Мортімере, подумати тільки, що ви мене не покликали! Ви взяли на себе дуже велику відповідальність.
"I could not call you in, Mr. Holmes, without disclosing these facts to the world, and I have already given my reasons for not wishing to do so. Besides, besides --"
— Я не міг звернутися до вас, містере Холмсе, не розголосивши всіх цих фактів, а я вже пояснив, чому не бажав цього робити. Крім того, крім того...
"Why do you hesitate?"
— Чого ж ви замовчали?
"There is a realm in which the most acute and most experienced of detectives is helpless."
— Є одна сфера, де безсилі найпроникливіші й найдосвідченіші детективи.
"You mean that the thing is supernatural?"
— Ви хочете сказати, що тут не обійшлося без чогось надприродного?
"I did not positively say so."
— Категорично твердити цього я не можу.
"No, but you evidently think it."
— Не можете, але ви так думаєте.
"Since the tragedy, Mr. Holmes, there have come to my ears several incidents which are hard to reconcile with the settled order of Nature."
— Відтоді як сталася ця трагедія, містере Холмсе, до мене дійшли чутки про кілька випадків, які важко узгодити з існуючим у природі порядком.
"For example?"
— Наприклад?
"I find that before the terrible event occurred several people had seen a creature upon the moor which corresponds with this Baskerville demon, and which could not possibly be any animal known to science. They all agreed that it was a huge creature, luminous, ghastly, and spectral. I have cross-examined these men, one of them a hard-headed countryman, one a farrier, and one a moorland farmer, who all tell the same story of this dreadful apparition, exactly corresponding to the hell-hound of the legend. I assure you that there is a reign of terror in the district, and that it is a hardy man who will cross the moor at night."
— Я з'ясував, що кілька місцевих жителів ще до жахливої смерті сера Чарльза бачили в пустищі якусь тварину — за описом вона достоту відповідає баскервільському демону і, цілком імовірно, ще невідома науці. Всі очевидці сходяться на тому, що це моторошна, схожа на привид величезна істота, яка до того ж ще й світиться. Я піддав цих людей перехресному допиту — один з них хитрий, упертий селянин, другий — коваль, третій хуторянин з пустища,— і кожний з них розповів ту саму історію про страхітливий привид, достеменно схожий на пекельного собацюру, про якого йдеться в легенді. Повірте мені, всю нашу округу охопив жах, і тепер з'являтися на пустищі вночі відважуються тільки найбільші відчайдухи.
"And you, a trained man of science, believe it to be supernatural?"
— І ви, досвідчена людина науки, вірите, що це явище надприродне?
"I do not know what to believe."
— Не знаю навіть, чому вірити.
Holmes shrugged his shoulders.
Холмс знизав плечима.
"I have hitherto confined my investigations to this world," said he. "In a modest way I have combated evil, but to take on the Father of Evil himself would, perhaps, be too ambitious a task. Yet you must admit that the footmark is material."
— Досі моя розшукна робота обмежувалася цим світом,— мовив він.
— В міру своїх скромних сил я боровся із злом, але кинути виклик самому прабатькові зла було б з мого боку, мабуть, занадто великим зухвальством. А проте ви мусите визнати, що сліди тієї істоти — річ матеріальна.
"The original hound was material enough to tug a man's throat out, and yet he was diabolical as well."
— Собака з легенди виявився досить матеріальним, щоб розірвати людині горло, і все ж водночас він був якийсь сатанинський.
"I see that you have quite gone over to the supernaturalists. But now, Dr. Mortimer, tell me this. If you hold these views, why have you come to consult me at all? You tell me in the same breath that it is useless to investigate Sir Charles's death, and that you desire me to do it."
— Бачу, ви остаточно перейшли в табір тих, хто вірить у надприродне. А тепер, докторе Мортімере, скажіть мені ось таке. Якщо ви додержуєтесь цієї думки, то навіщо ви взагалі прийшли до мене? Ви кажете мені, що розслідувати причини смерті сера Чарльза марна справа і тут же, не переводячи подиху, заявляєте, що бажаєте, щоб я взявся за цю справу.
"I did not say that I desired you to do it."
— Я не казав, що бажаю, щоб ви взялися за неї.
"Then, how can I assist you?"
— Тоді чим же я можу вам допомогти?
"By advising me as to what I should do with Sir Henry Baskerville, who arrives at Waterloo Station"--Dr. Mortimer looked at his watch--"in exactly one hour and a quarter."
— Порадою, що мені робити з сером Генрі Баскервілем, який прибуває на вокзал Ватерлоо,— доктор Мортімер подивився на свій годинник,— рівно через годину з чвертю.
"He being the heir?"
— Це спадкоємець?
"Yes. On the death of Sir Charles we inquired for this young gentleman and found that he had been farming in Canada. From the accounts which have reached us he is an excellent fellow in every way. I speak not as a medical man but as a trustee and executor of Sir Charles's will."
— Так. Після смерті сера Чарльза ми навели про нього довідки й дізналися, що він фермерствує в Канаді. З відгуків, які до нас дійшли, нам відомо, що це в усіх відношеннях прекрасна молода людина. Я говорю зараз не як лікар, а як довірена особа й виконувач духівниці сера Чарльза.
"There is no other claimant, I presume?"
— Чи немає інших претендентів на спадщину?
"None. The only other kinsman whom we have been able to trace was Rodger Baskerville, the youngest of three brothers of whom poor Sir Charles was the elder. The second brother, who died young, is the father of this lad Henry. The third, Rodger, was the black sheep of the family. He came of the old masterful Baskerville strain, and was the very image, they tell me, of the family picture of old Hugo. He made England too hot to hold him, fled to Central America, and died there in 1876 of yellow fever. Henry is the last of the Baskervilles. In one hour and five minutes I meet him at Waterloo Station. I have had a wire that he arrived at Southampton this morning. Now, Mr. Holmes, what would you advise me to do with him?"
— Немає. Єдиний інший родич, на слід якого нам пощастило натрапити,— це Роджер Баскервіль, найменший з трьох братів, старшим серед яких був нещасний сер Чарльз. Середній брат, який вмер молодим, є батьком сера Генрі. Третій, Роджер, був у сім'ї паршивою вівцею. Він походив з давньої деспотичної баскервільської породи і, так мені розповіли, був як дві краплі води схожий на старого Гуго. В Англії йому зробилося непереливки і він утік в Центральну Америку, де й помер від жовтої лихоманки в тисяча вісімсот сімдесят шостому році. Генрі — останній з Баскервілів. За одну годину й п'ять хвилин я зустріну його на вокзалі Ватерлоо. Я одержав телеграму, що цього ранку він прибув у Саутгемптон. Ну, містере Холмсе, що, на вашу думку, мені з ним робити?
"Why should he not go to the home of his fathers?"
— А чому б йому не поїхати в своє родове гніздо?
"It seems natural, does it not? And yet, consider that every Baskerville who goes there meets with an evil fate. I feel sure that if Sir Charles could have spoken with me before his death he would have warned me against bringing this, the last of the old race, and the heir to great wealth, to that deadly place. And yet it cannot be denied that the prosperity of the whole poor, bleak country-side depends upon his presence. All the good work which has been done by Sir Charles will crash to the ground if there is no tenant of the Hall. I fear lest I should be swayed too much by my own obvious interest in the matter, and that is why I bring the case before you and ask for your advice."
— Це було б ніби й природно. Та зважте на те, що кожного Баскервіля, який оселявся там, спостигала лиха доля. Я впевнений, що якби сер Чарльз міг поговорити зі мною до своєї смерті, він застеріг би мене, щоб я не привозив останнього нащадка стародавнього роду й спадкоємця великого багатства в те страшне місце. А проте не можна заперечити, що добробут нашого бідного суворого краю залежить від того, житиме там сер Генрі чи ні. Всі добрі починання сера Чарльза зведуться нанівець, якщо баскервільський замок стоятиме пусткою. Я все розповів вам і прошу вашої поради тому, що боюсь, щоб мої власні інтереси як місцевого жителя не позначились надмірно на моїх діях.
Holmes considered for a little time.
Холмс ненадовго замислився.
"Put into plain words, the matter is this," said he. "In your opinion there is a diabolical agency which makes Dartmoor an unsafe abode for a Baskerville--that is your opinion?"
— Якщо обійтися без зайвих слів, то справа стоїть так,— сказав він. — На вашу думку, існує якась диявольська сила, яка перетворила Дартмур у небезпечне для Баскервілів місце. Я не помиляюсь?
"At least I might go the length of saying that there is some evidence that this may be so."
— В усякому разі, я маю підстави твердити, що це можливо.
"Exactly. But surely, if your supernatural theory be correct, it could work the young man evil in London as easily as in Devonshire. A devil with merely local powers like a parish vestry would be too inconceivable a thing."
— Саме так. Але ж, якщо ваша теорія про надприродні сили правильна, то в Лондоні вони напевно можуть занапастити цього молодого спадкоємця так само легко, як і в Девоншірі. Погодьтеся, диявол, дієздатний тільки в своїй місцевості, як парафіяльна рада, річ надто незбагненна.
"You put the matter more flippantly, Mr. Holmes, than you would probably do if you were brought into personal contact with these things. Your advice, then, as I understand it, is that the young man will be as safe in Devonshire as in London. He comes in fifty minutes. What would you recommend?"
— Ви висловлювалися б не так легковажно, містере Холмсе, якби самі особисто зіткнулися з усім цим. Отже, наскільки я зрозумів, ви вважаєте, що сер Генрі буде в Девоншірі в такій же безпеці, як і в Лондоні. Він приїжджає через п'ятдесят хвилин. Що ви мені пррадите робити зараз?
"I recommend, sir, that you take a cab, call off your spaniel who is scratching at my front door, and proceed to Waterloo to meet Sir Henry Baskerville."
— Зараз я раджу вам, сер, гукнути кеб, узяти свого спанієля, що шкребеться у вхідні двері, і їхати на вокзал Ватерлоо зустрічати сера Генрі Баскервіля.
"And then?"
— А далі?
"And then you will say nothing to him at all until I have made up my mind about the matter."
— Далі ви зовсім нічого йому не будете казати, поки я не обміркую цю справу як слід.
"How long will it take you to make up your mind?"
— Скільки часу вам потрібно для цього?
"Twenty-four hours. At ten o'clock to-morrow, Dr. Mortimer, I will be much obliged to you if you will call upon me here, and it will be of help to me in my plans for the future if you will bring Sir Henry Baskerville with you."
— Двадцять чотири години. Я буду вам дуже зобов'язаний, докторе Мортімере, якщо завтра о десятій ранку ви завітаєте сюди до мене, якщо ж ви ще й приведете з собою сера Генрі Баскервіля, це допоможе мені краще розробити плани на майбутнє.
"I will do so, Mr. Holmes." He scribbled the appointment on his shirtcuff and hurried off in his strange, peering, absent-minded fashion. Holmes stopped him at the head of the stair.
— Я так і зроблю, містере Холмсе,— доктор Мортімер записав час зустрічі на своїй манжеті й квапливо вийшов, у властивій йому дивній манері неуважно роздивляючись навколо. Холмс зупинив його, коли він уже дійшов до сходів.
"Only one more question, Dr. Mortimer. You say that before Sir Charles Baskerville's death several people saw this apparition upon the moor?"
— Ще одне запитання, докторе Мортімере. Ви кажете, кілька чоловік бачило на пустищі той привид перед смертю сера Чарльза Баскервіля?
"Three people did."
— Бачили троє.
"Did any see it after?"
— А після смерті сера Чарльза привид з'являвся?
"I have not heard of any."
— Не чув нічого такого.
"Thank you. Good morning."
— Дякую вам. На все добре.
Holmes returned to his seat with that quiet look of inward satisfaction which meant that he had a congenial task before him.
Холмс сів на своє місце, і на обличчі в нього з'явився вираз внутрішньої спокійної вдоволеності, який означав, що перед ним проблема до пари його майстерності.
"Going out, Watson?"
— Збираєтеся кудись іти, Вотсоне?
"Unless I can help you."
— Так, якщо нічим не зможу вам допомогти.
"No, my dear fellow, it is at the hour of action that I turn to you for aid. But this is splendid, really unique from some points of view. When you pass Bradley's, would you ask him to send up a pound of the strongest shag tobacco? Thank you. It would be as well if you could make it convenient not to return before evening. Then I should be very glad to compare impressions as to this most interesting problem which has been submitted to us this morning."
— Ні, мій друже, я звертаюся до вас по допомогу тоді, коли настає час дій. Але яка це чудова, справді унікальна справа, хоч з якого боку на неї дивитись. Коли будете проходити повз крамницю Бредлі, попросіть його, будь ласка, прислати мені фунт найміцнішого тютюну. Наперед дякую. Буде також непогано, якщо вам не завдасть труднощів не повертатися додому аж до вечора. А тоді я з радістю обміняюся з вами враженнями про цю надзвичайно цікаву проблему, яку нам було запропоновано сьогодні вранці.
I knew that seclusion and solitude were very necessary for my friend in those hours of intense mental concentration during which he weighed every particle of evidence, constructed alternative theories, balanced one against the other, and made up his mind as to which points were essential and which immaterial. I therefore spent the day at my club and did not return to Baker Street until evening. It was nearly nine o'clock when I found myself in the sitting-room once more.
Я знав, що моєму другові в години його напруженої розумової роботи, коли він зважував буквально кожну найдрібнішу обставину справи, вибудовував взаємовиключні версії, протиставляючи їх одна одній і вирішуючи, які деталі мають значення і які несуттєві, дуже потрібні були тиша й самотність. Тому я цілий день провів у своєму клубі й повернувся на Бейкер-стріт тільки ввечері. Була майже дев'ята година, коли я знову з'явився в нашій вітальні.
My first impression as I opened the door was that a fire had broken out, for the room was so filled with smoke that the light of the lamp upon the table was blurred by it. As I entered, however, my fears were set at rest, for it was the acrid fumes of strong coarse tobacco which took me by the throat and set me coughing. Through the haze I had a vague vision of Holmes in his dressing-gown coiled up in an armchair with his black clay pipe between his lips. Several rolls of paper lay around him.
Першою моєю думкою, коли я відчинив туди двері, було: у нас пожежа, бо в кімнаті мене зустрів дим коромислом, і світло лампи, яка стояла на столі, насилу в ньому вгадувалася. Та страхи відразу й минулися, бо горло мені перехопило від ядучого диму міцного дешевого тютюну і я закашлявся. Крізь імлу я ледве розгледів Холмса, який зручно вмостився в кріслі. Він був у халаті й зі своєю чорною глиняною люлькою в зубах. Навколо нього лежало кілька паперових сувоїв.
"Caught cold, Watson?" said he.
— Застудилися, Вотсоне? — спитав він.
"No, it's this poisonous atmosphere."
— Ні, не застудився, просто тут отруйне повітря.
"I suppose it is pretty thick, now that you mention it."
— Так, тепер, коли ви про це сказали, я бачу, що воно трохи задушливе.
"Thick! It is intolerable."
— «Трохи задушливе»! Та дихати нічим.
"Open the window, then! You have been at your club all day, I perceive."
— Тоді відчиніть вікно! Бачу, ви цілий день просиділи в своєму клубі.
"My dear Holmes!"
— Ну, Холмсе, любий мій!
"Am I right?"
— Я не помилився?
"Certainly, but how?"
— Звичайно ні, але як ви?..
He laughed at my bewildered expression.
Він засміявся, дивлячись на моє розгублене обличчя.
"There is a delightful freshness about you, Watson, which makes it a pleasure to exercise any small powers which I possess at your expense. A gentleman goes forth on a showery and miry day. He returns immaculate in the evening with the gloss still on his hat and his boots. He has been a fixture therefore all day. He is not a man with intimate friends. Where, then, could he have been? Is it not obvious?"
— Ваша наївність, Вотсоне, справді чарівна, тому тренувати на вас свої скромні розумові сили для мене сама приємність. Джентльмен іде з дому за дощової погоди, коли скрізь болото. І повертається ввечері чистісінький, без цяточки грязюки, з глянцем на капелюсі й черевиках. Отже, він десь просидів цілий день. Близьких друзів у нього немає. Де ж тоді він був? Хіба не зрозуміло?
"Well, it is rather obvious."
— Досить зрозуміло.
"The world is full of obvious things which nobody by any chance ever observes. Where do you think that I have been?"
— В світі повно таких очевидних речей, але ніхто ніколи їх не помічає. Де, на вашу думку, я сьогодні був?
"A fixture also."
— Також цілий день просиділи на місці.
"On the contrary, I have been to Devonshire."
— Навпаки. Я побував у Девоншірі.
"In spirit?"
— Подумки?
"Exactly. My body has remained in this arm-chair and has, I regret to observe, consumed in my absence two large pots of coffee and an incredible amount of tobacco. After you left I sent down to Stamford's for the Ordnance map of this portion of the moor, and my spirit has hovered over it all day. I flatter myself that I could find my way about."
— Еге ж. Моє тіло залишалося в цьому кріслі і,— з сумом зауважу,— спожило під час моєї відсутності два великих кавники кави й неймовірну кількість тютюну. Після того як ви пішли, я послав до Стемфорда по випущену військово-геодезичним управлінням карту тієї частини пустища, і мій дух цілий день ширяв над ним. Тішу себе надією, що тепер там не заблукаю.
"A large scale map, I presume?"
— Мабуть, карта великого масштабу?
"Very large." He unrolled one section and held it over his knee. "Here you have the particular district which concerns us. That is Baskerville Hall in the middle."
— Дуже великого. — Холмс розгорнув один паперовий сувій у себе на колінах. — Ось та сама ділянка, яка нас цікавить. Посередині неї стоїть баскервільський замок.
"With a wood round it?"
— Навколо нього ліс?
"Exactly. I fancy the Yew Alley, though not marked under that name, must stretch along this line, with the moor, as you perceive, upon the right of it. This small clump of buildings here is the hamlet of Grimpen, where our friend Dr. Mortimer has his headquarters. Within a radius of five miles there are, as you see, only a very few scattered dwellings. Here is Lafter Hall, which was mentioned in the narrative. There is a house indicated here which may be the residence of the naturalist--Stapleton, if I remember right, was his name. Here are two moorland farm-houses, High Tor and Foulmire. Then fourteen miles away the great convict prison of Princetown. Between and around these scattered points extends the desolate, lifeless moor. This, then, is the stage upon which tragedy has been played, and upon which we may help to play it again."
— Саме так. Думаю, тисова алея, хоч вона тут і не позначена, повинна проходити вздовж оцієї лінії, поряд з пустищем і, як ви розумієте, праворуч від нього. Оця маленька купка будівель — сільце Грімпен, там штаб-квартира нашого друга доктора Мортімера. В радіусі п'яти миль, як ви бачите, житло зустрічається дуже рідко. Ось лефтерський замок, про нього згадується в манускрипті. А цей будинок, мабуть, оселя натураліста, здається, Степлтона, якщо я правильно запам'ятав його ім'я. На пустищі є ще два хутори — «Висока скеля» і «Смердюче болото». За чотирнадцять миль від них прінстаунська каторжна тюрма. А між цих розкиданих точок і навколо них простягається безлюдне мертве пустище. Ось та сцена, на якій розігралася трагедія і, можливо, з нашою допомогою розіграється ще раз.
"It must be a wild place."
— Так, дика місцина.
"Yes, the setting is a worthy one. If the devil did desire to have a hand in the affairs of men ----"
— Декорації до пари трагедії. Якщо диявол справді забажав утрутитись у людські справи...
"Then you are yourself inclining to the supernatural explanation."
— Бачите, ви самі схильні шукати пояснень у надприродних силах.
"The devil's agents may be of flesh and blood, may they not? There are two questions waiting for us at the outset. The one is whether any crime has been committed at all; the second is, what is the crime and how was it committed? Of course, if Dr. Mortimer's surmise should be correct, and we are dealing with forces outside the ordinary laws of Nature, there is an end of our investigation. But we are bound to exhaust all other hypotheses before falling back upon this one. I think we'll shut that window again, if you don't mind. It is a singular thing, but I find that a concentrated atmosphere helps a concentration of thought. I have not pushed it to the length of getting into a box to think, but that is the logical outcome of my convictions. Have you turned the case over in your mind?"
— Дияволові поплічники можуть бути з плоті й крові, хіба ні? Для початку нас чекає два запитання. Перше — чи було взагалі вчинено злочин, і друге — в чому полягає злочин і як його було вчинено. Зрозуміло, якщо припущення доктора Мортімера виявиться правильним і ми маємо справу з силами, що не підлягають звичайним законам природи, то це покладе край нашому розслідуванню. Та перш ніж це відбудеться, ми зобов'язані перевірити всі інші гіпотези. Давайте-но зачинимо вікно, якщо ви не проти. Дивна річ, але концентрація диму в повітрі сприяє концентрації думки. Я ще не дійшов до того, щоб залазити в скриню, коли мені треба добре подумати, але це логічний висновок з моїх спостережень. Ви прокручували цю справу в своїй голові?
"Yes, I have thought a good deal of it in the course of the day."
— Так, протягом дня я чимало над нею думав.
"What do you make of it?"
— І якого висновку дійшли?
"It is very bewildering."
— Надзвичайно заплутана історія.
"It has certainly a character of its own. There are points of distinction about it. That change in the footprints, for example. What do you make of that?"
— Безперечно, це своєрідна справа. Особливо в деяких моментах. Наприклад, змінився характер слідів. Який висновок ви з цього робите?
"Mortimer said that the man had walked on tiptoe down that portion of the alley."
— Мортімер сказав, що сер Чарльз від хвіртки йшов алеєю навшпиньках.
"He only repeated what some fool had said at the inquest. Why should a man walk on tiptoe down the alley?"
— Він тільки повторив слова якогось дурня, сказані тим під час проведення слідства. Навіщо було чоловіку йти алеєю навшпиньках?
"What then?"
— Ну то й що?
"He was running, Watson--running desperately, running for his life, running until he burst his heart and fell dead upon his face."
— Він тікав, Вотсоне, тікав відчайдушно, тікав, рятуючи життя, тікав доти, поки серце його не розірвалось і він не впав мертвий.
"Running from what?"
— Тікав від чого?
"There lies our problem. There are indications that the man was crazed with fear before ever he began to run."
— Ось у цьому й полягає наша проблема. Є ознаки того, що сер Чарльз Баскервіль спочатку до нестями перелякався, а вже тоді кинувся бігти.
"How can you say that?"
— Чому ви так кажете?
"I am presuming that the cause of his fears came to him across the moor. If that were so, and it seems most probable, only a man who had lost his wits would have run from the house instead of towards it. If the gipsy's evidence may be taken as true, he ran with cries for help in the direction where help was least likely to be. Then, again, whom was he waiting for that night, and why was he waiting for him in the Yew Alley rather than in his own house?"
— Я припускаю одне: те, що його налякало, наблизилося до нього з пустища. Якщо все відбувалося саме так,— а це здається найімовірнішим,— то тільки людина, яка страшенно розгубилася, могла побігти від будинку замість бігти до нього. І якщо свідчення цигана правдиві, то сер Чарльз біг з криком про допомогу в той бік, де її аж ніяк не можна було знайти. Тоді, знову ж, кого він чекав того вечора і чому в тисовій алеї, а не у власному будинку?
"You think that he was waiting for someone?"
— Ви думаєте, сер Чарльз когось чекав?
"The man was elderly and infirm. We can understand his taking an evening stroll, but the ground was damp and the night inclement. Is it natural that he should stand for five or ten minutes, as Dr. Mortimer, with more practical sense than I should have given him credit for, deduced from the cigar ash?"
— Він був літнім, хворим чоловіком. Ми розуміємо його бажання вийти на вечірню прогулянку, але ж земля була сира, а погода холодна. Чи природним було для сера Чарльза стояти біля хвіртки п'ять або й десять хвилин, як з'ясував доктор Мортімер, який виявив набагато більше здорового глузду, ніж мені здавалося спочатку, звернувши увагу на сигарний попіл.
"But he went out every evening."
— Але ж сер Чарльз виходив на прогулянку щовечора.
"I think it unlikely that he waited at the moor-gate every evening. On the contrary, the evidence is that he avoided the moor. That night he waited there. It was the night before he made his departure for London. The thing takes shape, Watson. It becomes coherent. Might I ask you to hand me my violin, and we will postpone all further thought upon this business until we have had the advantage of meeting Dr. Mortimer and Sir Henry Baskerville in the morning."
— Як на мене, неймовірно, щоб він чекав біля хвіртки щовечора. Навпаки, факти свідчать: він уникав пустища. А того вечора він когось чекав. Це було напередодні його поїздки в Лондон, яка не відбулася. Як бачите, Вотсоне, справа набуває чіткості. Вона стає логічно послідовною і зрозумілою. А тепер, будь ласка, дайте мені скрипку,— далі ми будемо обговорювати цю загадку після того, коли вранці, сподіваюсь, не без користі, зустрінемося з доктором Мор-тімером і сером Генрі Баскервілем.