Alice nel Paese delle meraviglie

   Sotto un albero di rimpetto alla casa c’era una tavola apparecchiata. Vi prendevano il tè la Lepre di Marzo e il Cappellaio. Un Ghiro profondamente addormentato stava fra di loro, ed essi se ne servivano come se fosse stato un guanciale, poggiando su di lui i gomiti, e discorrendogli sulla testa. "Un gran disturbo per il Ghiro, — pensò Alice, — ma siccome dorme, immagino che non se ne importi nè punto, nè poco."

   Перед будинком, під деревом, був виставлений стіл, за яким пили чай Шалений Заєць та Капелюшник. Між ними спав як убитий Сонько-Гризун*, правлячи їм за подушку. Заєць із Капелюшником спиралися на нього ліктями і перемовлялись через його голову. "Страх незручно для Сонька, - подумала Аліса. - Але, якщо він спить, то, мабуть, йому байдуже".

   La tavola era vasta, ma i tre stavano stretti tutti in un angolo: — Non c’è posto! Non c’è posto! — gridarono, vedendo Alice avvicinarsi. — C’è tanto posto! — disse Alice sdegnata, e si sdraiò in una gran poltrona, a un’estremità della tavola.

   Стіл був великий, але всі троє тислися з одного його краю.

    - Нема місця! Нема місця! - загукали вони, помітивши Алісу.

    - Місця скільки завгодно! - обурилася Аліса й сіла у велике крісло кінець столу.

   — Vuoi un po’ di vino? — disse la Lepre di Marzo affabilmente.

   - Скуштуй вина, - люб'язно запропонував Шалений Заєць.

   Alice osservò la mensa, e vide che non c’era altro che tè. — Non vedo il vino, — ella osservò.

   Аліса кинула оком по столу, але, крім чаю, нічого не побачила.

    - Не бачу тут ніякого вина, - сказала Аліса.

   — Non ce n’è, replicò la Lepre di Marzo.

   - А ніякого й нема, - знизав плечима Шалений Заєць.

   — Ma non è creanza invitare a bere quel che non c’è, — disse Alice in collera.

   - Тоді не вельми ґречно мені його пропонувати! - сердито мовила Аліса.

   — Neppure è stata creanza da parte tua sederti qui senza essere invitata, — osservò la Lepre di Marzo.

   - Так само, як і сідати за стіл без запрошення, - сказав Шалений Заєць.

   — Non sapevo che la tavola ti appartenesse, — rispose Alice; — è apparecchiata per più di tre.

   - А я не знала, що його накрито тільки для вас, - відказала Аліса. - Тут далеко більше, ніж три чашки.

   — Dovresti farti tagliare i capelli, — disse il Cappellaio. Egli aveva osservato Alice per qualche istante con molta curiosità, e quelle furono le sue prime parole.

   - Тобі слід постригтися, - сказав Капелюшник. (Він уже давненько пас її цікавими очима й ось нарешті озвався.)

   — Tu non dovresti fare osservazioni personali, — disse Alice un po’ severa; — è sconveniente.

   - А вам слід навчитися не зачіпати приватних тем, - з притиском мовила Аліса. - Це дуже нечемно!

   Il Cappellaio spalancò gli occhi; ma quel che rispose fu questo: — Perchè un corvo somiglia a uno scrittoio?

   Капелюшник витріщив на неї очі, але сказав ось що:

    - Чим крук схожий на капшук?

   — Ecco, ora staremo allegri! — pensò Alice. —Sono contenta che hanno cominciato a proporre degli indovinelli... credo di poterlo indovinare, — soggiunse ad alta voce.

   "Ну, тепер буде веселіше! - подумала Аліса. - Люблю загадки!"

    - Думаю, я розлущу ваш горішок, - промовила вона вголос.

   — Intendi dire che credi che troverai la risposta? — domandò la Lepre di Marzo.

   - Ти думаєш, що зумієш знайти відповідь: ти це хотіла сказати? - мовив Шалений Заєць.

   — Appunto, — rispose Alice.

   - Саме це, - відповіла Аліса.

   — Ebbene, dicci ciò che intendi, — disse la Lepre di Marzo.

   - Тоді думай, що кажеш, - мовив Заєць.

   — Ecco, — riprese Alice in fretta; — almeno intendo ciò che dico... è lo stesso, capisci.

   - Я завжди думаю! - поквапливо сказала Аліса. - Принаймні... принаймні кажу, що думаю... Зрештою, це одне й те саме!

   — Ma che lo stesso! — disse il Cappellaio. — Sarebbe come dire che "veggo ciò che mangio" sia lo stesso di "mangio quel che veggo."

   - Аніскілечки! - скрикнув Капелюшник. - Ти ще скажи, ніби: «я бачу, що їм» і «я їм, що бачу» - одне й те саме.

   — Sarebbe come dire, — soggiunse la Lepre di Marzo, — che "mi piace ciò che prendo", sia lo stesso che "prendo ciò che mi piace?"

   - Ти ще скажи, - докинув Шалений Заєць, - ніби «я люблю те, що маю» і «я маю те, що люблю» - одне й те саме!

   — Sarebbe come dire, — aggiunse il Ghiro che pareva parlasse nel sonno, — che "respiro quando dormo", sia lo stesso che "dormo quando respiro?"

   - Ти ще скажи, - підпрягся Сонько із заплющеними, мов у сновиди, очима, що «я дихаю, коли сплю» і «я сплю, коли дихаю» - одне й те саме!

   — È lo stesso per te, — disse il Cappellaio. E qui la conversazione cadde, e tutti stettero muti per un poco, mentre Alice cercava di ricordarsi tutto ciò che sapeva sui corvi e sugli scrittoi, il che non era molto.

   - Щодо тебе, друзяко, то це й справді одне й те саме, - зауважив Капелюшник, і на тому розмова урвалася.

    Якусь часину товариство сиділо мовчки, й Аліса намагалася пригадати все з тієї дещиці, яку знала про круків та капшуки.

   Il Cappellaio fu il primo a rompere il silenzio. — Che giorno del mese abbiamo? — disse, volgendosi ad Alice. Aveva cavato l’orologio dal taschino e lo guardava con un certo timore, scuotendolo di tanto in tanto, e portandoselo all’orecchio.

   Капелюшник перший порушив мовчанку.

    - Яке сьогодні число? - звернувся він до Аліси, добувши з кишені годинника. Він дивився на нього тривожними очима, тоді струснув ним і приклав до вуха.

   Alice meditò un po’ e rispose: — Oggi ne abbiamo quattro.

   - Четверте, - хвильку подумавши, мовила Аліса.

   — Sbaglia di due giorni! — osservò sospirando il Cappellaio. — Te lo avevo detto che il burro avrebbe guastato il congegno! — soggiunse guardando con disgusto la Lepre di Marzo.

   - На два дні відстає, - зітхнув Капелюшник, і додав, світячи лихими очима на Шаленого Зайця:

    - Я ж тебе застерігав: масло не годиться для годинників.

   — Il burro era ottimo, — rispose umilmente la Lepre di Marzo.

   - Але ж то було масло найвищого ґатунку, - сумирно відповів той.

   — Sì ma devono esserci entrate anche delle molliche di pane, — borbottò il Cappellaio, — non dovevi metterlo dentro col coltello del pane.

   - Так, але в нього могли потрапити крихти, - буркнув Капелюшник. - Додумався - мастити кухонним ножем!

   La Lepre di Marzo prese l’orologio e lo guardò malinconicamente: poi lo tuffò nella sua tazza di tè, e l’osservò di nuovo: ma non seppe far altro che ripetere l’osservazione di dianzi: — Il burro era ottimo, sai.

   Шалений Заєць узяв годинника й похмуро вп'явся в нього очима, тоді вмочив його у свій чай і глянув ще раз, після чого не знайшов нічого кращого, як повторити:

    - Але ж масло було найвищого ґатунку!

   Alice, che l’aveva guardato curiosamente, con la coda dell’occhio, disse: — Che strano orologio! segna i giorni e non dice le ore.

   - Який кумедний годинник, - зауважила Аліса, що з цікавістю зазирала Зайцеві через плече. - Показує дні, але не показує годин!

   — Perchè? — esclamò il Cappellaio. — Che forse il tuo orologio segna in che anno siamo?

   - Ну то й що? - промимрив Капелюшник. - Може, твій годинник показує роки?

   — No, — si affrettò a rispondere Alice — ma l’orologio segna lo stesso anno per molto tempo.

   - Певне, що ні, - жваво відказала Аліса. - А все тому, що рік триває дуже довго.

   — Quello che fa il mio, — rispose il Cappellaio.

   - Отак і мій - сказав Капелюшник.

   Alice ebbe un istante di grande confusione. Le pareva che l’osservazione del Cappellaio non avesse alcun senso; e pure egli parlava correttamente. — Non ti comprendo bene! — disse con la maggiore delicatezza possibile.

   Аліса розгубилася. Капелюшникові слова, здавалось, були позбавлені будь-якого глузду, хоча вона добре розчула кожне слово.

    - Я не зовсім вас розумію, - сказала вона якомога чемніше.

   — Il Ghiro s’è di nuovo addormentato, — disse il Cappellaio, e gli versò sul naso un poco di tè bollente.

   - Сонько знову спить, - зауважив Капелюшник і хлюпнув йому на ніс гарячого чаю.

   Il Ghiro scosse la testa con atto d’impazienza, e senza aprire gli occhi disse: — Già! Già! stavo per dirlo io.

   Сонько нетерпляче труснув головою й озвався, не розплющуючи очей:

    - Звичайно, звичайно, те самісіньке хотів сказати і я!

   — Credi ancora di aver sciolto l’indovinello? — disse il Cappellaio, volgendosi di nuovo ad Alice.

   - Ну, як там загадка? Ще не відгадала? - запитав Капелюшник, знову повернувшись до Аліси.

   — No, ci rinunzio, — rispose Alice. — Qual’è la risposta?

   - Здаюся! - сказала Аліса. - І яка ж відповідь?

   — Non la so, — rispose il Cappellaio.

   - Уявлення не маю, - сказав Капелюшник.

   — Neppure io, — rispose la Lepre di Marzo.

   - Я так само, - озвався Шалений Заєць.

   Alice sospirò seccata, e disse: — Ma credo potresti fare qualche cosa di meglio che perdere il tempo, proponendo indovinelli senza senso.

   Аліса стомлено зітхнула:

    - І треба ж було вбити стільки часу на загадку, яка не має відповіді!

   — Se tu conoscessi il tempo come lo conosco io, — rispose il Cappellaio, — non diresti che lo perdiamo. Domandaglielo.

   - Якби ти знала Час так, як я, - насупився Капелюшник, - ти б цього не казала, бо Він - живий.

   — Non comprendo che vuoi dire, — osservò Alice.

   - Не розумію, - сказала Аліса.

   — Certo che non lo comprendi! — disse il Cappellaio, scotendo il capo con aria di disprezzo — Scommetto che tu non hai mai parlato col tempo.

   - Ще б пак! - зневажливо тріпнув головою Капелюшник. - Ти ж, мабуть, із Часом ніколи й словом не перекинулася!

   — Forse no, — rispose prudentemente Alice; — ma so che debbo battere il tempo quando studio la musica.

   - Здається, ні... - обережно відповіла Аліса. - Знаю лише, що іноді неправильно його вживаю, коли пишу завдання з мови.

   — Ahi, adesso si spiega, — disse il Cappellaio. — Il tempo non vuol esser battuto. Se tu fossi in buone relazioni con lui, farebbe dell’orologio ciò che tu vuoi. Per esempio, supponi che siano le nove, l’ora delle lezioni, basterebbe che gli dicessi una parolina all orecchio, e in un lampo la lancetta andrebbe innanzi! Mezzogiorno, l’ora del desinare!

   - Ага! Тоді все ясно! - сказав Капелюшник. З Часом треба поводитися правильно! Бач якби ти з ним дружила, він робив би з годинником усе, що захочеш. Ось, припустімо, зараз дев'ята ранку - якраз час початку уроків, а ти береш і шепочеш Часові одне слівце - і стрілки я-ак забігають!.. Пів на другу, час обідати.

   ("Vorrei che fosse mezzogiorno," bisbigliò fra sè la Lepre di Marzo).

   - Хотів би я, щоб настав час обіду, - тихенько зітхнув Шалений Заєць.

   — Sarebbe magnifico, davvero — disse Alice pensosa: — ma non avrei fame a quell’ora, capisci.

   - Звісно, це було б чудово, - задумливо мовила Аліса, - тільки до того часу я ще, мабуть не встигну зголодніти. '

   — Da principio, forse, no, — riprese il Cappellaio, — ma potresti fermarlo su le dodici fin quando ti parrebbe e piacerebbe.

   - Мабуть, - погодився Капелюшник. - Але його можна затримати на половині другої й тримати скільки завгодно.

   — E tu fai così? — domandò Alice.

   - Так і ви робите? - запитала Аліса.

   Il Cappellaio scosse mestamente la testa e rispose: — Io no. Nel marzo scorso abbiamo litigato... proprio quando diventò matta lei... — (e indicò col cucchiaio la Lepre di Marzo...) Fu al gran concerto dato dalla Regina di Cuori... ivi dovetti cantare:

   Капелюшник скрушно похитав головою.

    - Аби ж то... Ми з Часом розбили глека ще в березні, якраз перед тим, коли оцей добродій (він показав чайною ложечкою на Шаленого Зайця) ошалів, - на великому королівському концерті. Я мав співати:

Splendi, splendi, pipistrello!
 Su pel cielo vai bel bello!

Іди, іди, борщику,
 Зварю тобі дощику
 В олив'янім горщику...

   — Conosci tu quest’aria?

   - Знаєш цю пісню?

   — Ho sentito qualche cosa di simile, — disse Alice.

   - Та наче щось таке чула, - відповіла Аліса.

   — Senti, è così, — continuò il Cappellaio:

   - Там є ще продовження, - і Капелюшник заспівав:

Non t’importa d’esser solo
 e sul mondo spieghi il volo.
 Splendi. splendi...

Мені каша, тобі дощ
 Щоб періщив густий борщ!
 Іди, іди, борщику...

   A questo il Ghiro si riscosse, e cominciò a cantare nel sonno: Teco il pane; teco il pane aggiungerò.... e via via andò innanzi fino a che gli dovettero dare dei pizzicotti per farlo tacere.

   Тут Сонько стрепенувся і крізь сон заспівав: «Іди-іди-іди-іди-іди...» Він співав так довго, аж решті чаєпивців довелося його вщипнути, аби він перестав.

   — Ebbene, avevo appena finito di cantare la prima strofa, — disse il Cappellaio, — quando la Regina proruppe infuriata: — Sta assassinando il tempo! Tagliategli la testa!

   - Ну так от, - повів далі Капелюшник, - доспівую я перший куплет, коли це Королева як підскочить та як зарепетує: «Це марнування Часу! Він убиває Час! Відтяти йому голову!»

   — Feroce! — esclamò Alice.

   - Яке дикунство! - вигукнула Аліса.

   — E d’allora, — continuò melanconicamente il Cappellaio, — il tempo non fa più nulla di quel che io voglio!

   - І відтоді, - тоскно додав Капелюшник, - Час для мене пальцем об палець не хоче вдарити! Відтоді у нас завжди шоста година.

   Segna sempre le sei! Alice ebbe un’idea luminosa e domandò: È per questo forse che vi sono tante tazze apparecchiate?

   Нараз Алісу осяяв здогад.

    - І через те стіл накритий до чаю*? - спитала вона.

   — Per questo, — rispose il Cappellaio, — è sempre l’ora del tè, e non abbiamo mai tempo di risciacquare le tazze negl’intervalli.

   - Атож, саме через те, - зітхнув Капелюшник. - У нас завжди пора чаю, нам навіть ніколи помити посуд.

   — Così le fate girare a turno, immagino... disse Alice.

   - Виходить, ви просто пересуваєтесь по колу, чи не так? - спитала Аліса.

   — Proprio così, — replicò il Cappellaio: a misura che le tazze hanno servito.

   - Достеменно так, - відповів Капелюшник. - Вип'ємо чашку і пересідаємо до другої.

   — Ma come fate per cominciare da capo? s’avventurò a chiedere Alice.

   - А що ви робите, коли доходите до того місця, звідки починали? - ризикнула спитати Аліса.

   — Se cambiassimo discorso? — disse la Lepre di Marzo sbadigliando, — Questo discorso mi annoia tanto. Desidero che la signorina ci racconti una storiella.

   - Давайте міняти тему! - втрутився, позіхаючи, Шалений Заєць. - Це вже починає набридати. Пропоную: нехай наша панянка розкаже нам казку.

   — Temo di non saperne nessuna, — rispose Alice con un po’ di timore a quella proposta.

   -Боюсь, я не знаю жодної, - збентежилася Аліса.

   — Allora ce la dirà il Ghiro! — gridarono entrambi. — Risvegliati Ghiro! — e gli dettero dei forti pizzicotti dai due lati.

   - Тоді розкаже Сонько! - скрикнули обидва чаєпивці. - Гей, Сонько, прокинься! - І вони ущипнули його відразу з обох боків.

   Il Ghiro aprì lentamente gli occhi, e disse con voce debole e roca: — Io non dormivo! Ho sentito parola per parola ciò che avete detto.

   Сонько спроквола розплющив очі.

    - Я не спав, - озвався він хрипким голосочком. - Я чув, хлопці, кожне ваше слово.

   — Raccontaci una storiella! — disse la Lepre di Marzo.

   - Розказуй казку! - зажадав Шалений Заєць.

   — Per piacere, diccene una! — supplicò Alice.

   - Будь ласка, - підхопила Аліса.

   — E sbrigati! — disse il Cappellaio, — se no ti riaddormenterai prima di finirla.

   - Але хутко, - докинув Капелюшник, - бо знову заснеш і не докажеш до кінця.

   — C’erano una volta tre sorelle, — cominciò in gran fretta il Ghiro. — Si chiamavano Elsa, Lucia e Tilla; e abitavano in fondo a un pozzo...

   - Колись давно жили собі три сестрички, - швидко заторохтів Сонько, - і звали їх Олша, Асіла і Тільда*. І жили вони на дні криниці.

   — Che cosa mangiavano? — domandò Alice, la quale s’interessava sempre molto al mangiare e al bere.

   - І що вони там їли? - запитала Аліса, яку завжди цікавили проблеми харчування.

   — Mangiavano teriaca, — rispose il Ghiro dopo averci pensato un poco.

   - Мелясу, - сказав Сонько, хвилину подумавши.

   — Impossibile, — osservò gentilmente Alice. — si sarebbero ammalate.

   - Не могло такого бути, - лагідно зауважила Аліса, - адже вони всі були б недужі.

   — E infatti erano ammalate, — rispose il Ghiro, — gravemente ammalate.

   - А вони й були недужі, - сказав Сонько. - Дуже недужі...

   Alice cercò di immaginarsi quella strana maniera di vivere, ma ne fu più che confusa e continuò: — Ma perchè se ne stavano in fondo a un pozzo?

   Аліса спробувала уявити, як то можна все життя харчуватися самою мелясою, і це тільки посилило її сумніви.

    - А чому вони жили на дні криниці? - допитувалася вона далі.

   — Prendi un po’ più di tè! — disse la Lepre di Marzo con molta serietà.

   - Чому ти не п'єш більше чаю? - цілком серйозно мовив Шалений Заєць.

   — Non ne ho avuto ancora una goccia, — rispose Alice in tono offeso, — così non posso prenderne un po’ di più.

   - Більше? - образилася Аліса. - Я ще взагалі його не пила!

    - Більше чаю вона не хоче, - задумливо сказав Шалений Заєць.

   — Vuoi dire che non ne puoi prendere meno. — disse il Cappellaio: — è molto più facile prenderne più di nulla che meno di nulla.

   - Ти хочеш сказати, менше чаю вона не хоче, - втрутився Капелюшник, - адже випити більше, ніж нічого, дуже просто.

   — Nessuno ha domandato il tuo parere, — soggiunse Alice.

   - А вашої думки ніхто не питав, - зауважила Аліса.

   — Chi è ora che fa delle osservazioni personali? — domandò il Cappellaio con aria di trionfo.

   - То хто тут зачіпає приватні теми? - переможно запитав Капелюшник.

   Alice non seppe che rispondere; ma prese una tazza di tè con pane e burro, e volgendosi al Ghiro, gli ripetè la domanda: — Perchè se ne stavano in fondo a un pozzo?

   Відповісти на це було нічого, тож Аліса взяла собі чаю і хліба з маслом, а тоді знов повернулася до Сонька.

    - То чому ж вони жили на дні криниці?

   Il Ghiro si prese un minuto o due per riflettere, e rispose: — Era un pozzo di teriaca.

   Сонько знову трохи подумав і промовив:

    - Бо то була мелясна криниця.

   — Ma non s’è sentita mai una cosa simile! interruppe Alice sdegnata. Ma la Lepre di Marzo e il Cappellaio facevano: — St! st! — e il Ghiro continuò burbero: — Se non hai educazione, finisciti da te la storiella.

   - Таких не буває! - сердито сказала Аліса.

    - Тс!.. тс!.. - засичали на неї Капелюшник і Шалений Заєць.

    - Як моє не в лад - я з своїм назад! Докінчуй казку сама, - набурмосився Сонько.

   — No, continua pure! — disse Alice molto umilmente: — Non ti interromperò più. Forse esiste un pozzo così.

   - Ні, ні, будь ласка, розказуйте далі! - покірно сказала Аліса. - Я більше не перебиватиму. Мабуть, один такий колодязь усе ж був.

   — Soltanto uno! — rispose il Ghiro indignato. A ogni modo acconsentì a continuare: — E quelle tre sorelle... imparavano a trarne...

   - Один! Аякже! - запирхав Сонько. Проте оповідати далі не відмовився.

    - Отже, ці три сестрички... вони, бачте, жили собі, лижучи...

   — Che cosa traevano? — domandò Alice, dimenticando che aveva promesso di tacere.

   - Лежачи? - засумнівалася Аліса, забувши про свою обіцянку.

   — Teriaca, — rispose il Ghiro, questa volta senza riflettere.

   - Не лежача, а лижучи - вони лизали мелясу! - випалив Сонько, цього разу без жодних роздумів.

   — Mi occorre una tazza pulita, — interruppe il Cappellaio; — moviamoci tutti d’un posto innanzi.

   - Мені потрібна чиста чашка, - перебив Капелюшник. - Пересуньмося на одне місце.

   E mentre parlava si mosse, e il Ghiro lo seguì: la Lepre di Marzo occupò il posto del Ghiro, e Alice si sedette di mala voglia al posto della Lepre di Marzo. Il solo Cappellaio s’avvantaggiò dello spostamento: e Alice si trovò peggio di prima, perchè la Lepre di Marzo s’era rovesciato il vaso del latte nel piatto.

   І тут-таки пересів на сусідній стілець. Сонько посунувся на його місце, Шалений Заєць - на місце Сонька, й Алісі, хоч-не-хоч, довелося сісти на місце Шаленого Зайця. Капелюшник єдиний виграв від такого переміщення, зате Алісі було найгірше, оскільки Шалений Заєць устиг перекинути у своє блюдце глечик з молоком.

   Alice, senza voler offender di nuovo il Ghiro disse con molta discrezione: — Non comprendo bene. Di dove traevano la teriaca?

   Алісі не хотілося знов ображати Сонька-Гризуна, тож вона спитала дуже обережно.

    - І все ж я не розумію: як вони там жили?

   — Tu puoi trarre l’acqua da un pozzo d’acqua? — disse il Cappellaio; — così immagina, potresti trarre teriaca da un pezzo di teriaca... eh! scioccherella!

   - Як, як? - озвався Капелюшник. - Лизнуть меляси, та й точать ляси... Второпала, дурненька?

   — Ma esse erano nel pozzo, — disse Alice al Ghiro.

   - Перепрошую, а що таке ляси? - спитала Аліса, пускаючи повз вуха останнє Капелюшникове слово.

   - Sicuro, e ci stavano bene, — disse il Ghiro.

   - Ляси - це баляндраси, - пояснив Сонько.

   Спантеличена такою відповіддю, бідна Аліса аж кілька хвилин не перебивала Сонькової оповіді.

   — Imparavano a trarre, — continuò il Ghiro, sbadigliando e stropicciandosi gli occhi, perchè cadeva di sonno; — e traevano cose d’ogni genere... tutte le cose che cominciano con una T...

   - Отак вони й жили, - вів спроквола Сонько-Гризун, позіхаючи й тручи очі, бо його починав морити сон, - лизнуть меляси, поточать ляси, та й малюють всякі вихиляси - усе, що починається з літери Б.

   — Perchè con una T? — domandò Alice.

   - Чому саме з Б? - поцікавилася Аліса.

   — Perchè no? — gridò la Lepre di Marzo.

   - А чом би й ні? - рвучко підвів голову Шалений Заєць.

   Alice non disse più sillaba.

   Аліса знову вмовкла.

   Il Ghiro intanto aveva chiusi gli occhi cominciando a sonnecchiare; ma, pizzicato dal Cappellaio, si destò con un grido, e continuò: — Che cominciano con una T. come una trappola, un topo, una topaia, un troppo... già tu dici: "il troppo stroppia", oh, non hai mai veduto come si tira il troppo stroppia?"

   Сонько-Гризун став западати в дрімоту, та коли Капелюшник його вщипнув, він тоненько вискнув і заговорив далі:

    - ... з літери Б, наприклад: баляндраси, блідий місяць, байдики, багацько... До речі, чи траплялося тобі бачити таку штукенцію, як багацько?

   — Veramente, ora che mi domandi, — disse Alice, molto confusa, — non saprei...

   - М... м... м... Як би вам сказати, - остаточно розгубилася Аліса. - Я не думаю...

   — Allora stai zitta, — disse il Cappellaio.

   - То й не кажи нічого! - озвався Капелюшник.

   Questo saggio di sgarbatezza sdegnò grandemente Alice, la quale si levò d’un tratto e se ne uscì. Il Ghiro si addormentò immediatamente, e nessuno degli altri due si accorse che Alice se n’era andata, benchè ella si fosse voltata una o due volte, con una mezza speranza d’essere richiamata: l’ultima volta vide che essi cercavano di tuffare il Ghiro nel vaso del tè.

   Такої нетактовності Аліса стерпіти вже не могла: вона встала й подалася геть. Сонько миттю заснув, а на решту чаєпивців Алісин відхід не справив належного враження, хоча вона й озиралася раз чи двічі - чи не покличуть її назад. Оглянувшись востаннє, вона побачила, як Заєць із Капелюшником запихають Сонька у чайник.

   — Non ci tornerò mai più, — disse Alice entrando nel bosco. — È la più stupida gente che io m’abbia mai conosciuta.

   - Ну й нехай, усе одно я більше туди не піду! - казала собі Аліса, пробираючись крізь хащі. - Скільки живу, дурнішої компанії не бачила!

   Mentre parlava così osservò un albero con un uscio nel tronco. "Curioso, — pensò Alice. — Ma ogni cosa oggi è curiosa. Credo che farò bene ad entrarci subito". Ed entrò.

   Не встигла вона це доказати, як раптом у стовбурі одного з дерев угледіла двері.

    - Оце цікаво! - подумала вона. - А втім, сьогодні цікаве все. Гадаю, мені можна туди ввійти?

   Si trovò di nuovo nella vasta sala, e presso il tavolino di cristallo. — Questa volta saprò far meglio, — disse, e prese la chiavetta d’oro ed aprì la porta che conduceva nel giardino. Poi si mise a sbocconcellare il fungo (ne aveva conservato un pezzetto in tasca), finchè ebbe un trenta centimetri d’altezza o giù di lì: percorse il piccolo corridoio: e poi si trovò finalmente nell’ameno giardino in mezzo alle aiuole fulgide di fiori, e alle freschissime fontane.

   Вона увійшла, і... знов опинилася у довгому коридорі з тим самим скляним столиком.

    - Тепер я вже буду мудріша, - сказала вона подумки і почала з того, що взяла золотого ключика й відчинила дверцята до саду. Далі вона відшукала в кишені шматочок гриба і гризла його доти, доки не зменшилася вдвоє.

    І ось, пробравшись крізь вузенький прохід, вона вступила нарешті до чарівного саду з барвистими квітниками й прохолодними водограями.